ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Аврора Милосская
2019.08.19 00:14
У заздрості не має берегів,
і зрада теж не має дна.
Та й підлота качає тут права.
Нещасний світ без віри зубожів.
У зла не має меж...
Під маскою порядності криється брехня,
І мудрість хитрості рівня.
Та й правота фальшива теж...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.08.22 11:02 ]
    Фенікс
    Повертаються тіні, голосить луна,
    сірі звірі збираються по́ночі,
    десь у лісі думок є стежинка одна,
    по якій ти шукатимеш помочі.

    З купки попелу Фенікс зорею злетить –
    несподівано Божою іскрою –
    ти усе зрозумієш на деяку мить,
    мов молитвою станеш розкритою.

    Ти оціниш цю мить понад міру життя,
    ти зіллєшся, мов золото з променем,
    ти питатимеш по́тім: "Це я, чи не я?"
    і народишся вдруге за спомином.

    2 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 165"


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.20 07:43 ]
    Приречені любити
    Без тебе білий світ - пустий,
    Усе, що в ньому є - немиле.
    І буде зла рука вести
    Мене безжально до могили.

    В розлуці кожна мить - як ніч.
    О що під серцем жаско млоїть?
    Не йде і сон тоді до віч,
    Життя - плід забавки пустої.

    І ти мене, як манни ждеш,
    І сльози рониш у печалі.
    І горе вже не має меж.
    І як, не знаєш, жити далі.

    Отак затиснута стоїш
    Лабетами свого одчаю.
    І крик німий, неначе вірш,
    Неначе голос, що втрачаєш.

    І раптом - зустріч і жура -
    Як сніг, мерщій під сонцем тане.
    І світ біліє, наче рай,
    Як пестиш личенько кохане.

    Бо почуття зв'язала нить.
    І день, як ці слова - одвертий.
    Ми одне одного любить
    Приречені і після смерті!

    20 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (5)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.08.19 11:58 ]
    Я та сама
    Я тішуся собою однією.
    Куди захочу, то туди й лечу.
    Ось піді мною – наче, Піренеї...
    На таці – круасани. Я плачу
    і за меню, і за свою удачу,
    за океан і небо голубе...
    Але чому я, у долоні, плачу,
    що не побачу іноді тебе?
    Я нічия і це, само собою,
    наповнює реальною журою
    усі мої ілюзії-путі...
    Та я іще захоплююся грою,
    романтикою, а не суєтою,
    і рюмсаю лише у самоті.



    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.08.19 10:47 ]
    Розлогі простори розораних нив...
    Розлогі простори розораних нив,
    роззорених сутінок темне безмежжя.
    Я йду по землі, бо бажання звільнив
    і більш не літаю в світи протилежні.

    Я йду по ріллі на те світло земне,
    яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
    Я йду, щоб бездумно любили мене
    і били бездумно по втомленій спині.

    Коли з висоти обрій – кругла земля,
    коли горизонт – кінчик власного носа,
    то вже і нема порівняння для "я",
    яке невагомим здійня́лось у космос.

    Я йду по терезах чутливих, земних,
    кладу в тарілки свої кроки новенькі.
    Хтось гирею буде і, впавши на них,
    ціну дасть високу, ціну дасть маленьку.

    Лиш грудочка ґрунту – планети вага,
    вміщає розлогі простори і ями.
    Я знаю: її не розтопче нога, –
    бо йду я спокійно, своїми полями.

    12 січня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 10"


  5. Аврора Милосская - [ 2019.08.19 00:26 ]
    Неможливе
    У заздрості не має берегів,
    і зрада теж не має дна.
    Та й підлота качає тут права.
    Нещасний світ без віри зубожів.
    У зла не має меж...
    Під маскою порядності криється брехня,
    І мудрість хитрості рівня.
    Та й правота фальшива теж...

    Але кохання робить неможливе,
    і може брилу льоду в серці розтопити.
    Для деяких це почуття не так важливе.
    А хтось страждає за нерозділеним коханням.
    Й у ночі, тихенько плачучи,
    роздумує за що таке, дане їй Богом покарання...








    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2019.08.18 11:20 ]
    Хочеться світла і літа...
    Хочеться світла і літа,
    І смаку ожинного ще…
    Хочеться з неба злетіти
    Теплим дбайливим дощем…
    Щоб ані схлипом, ні стогоном…
    Ані розхвиленим сном…
    Щоб лише шелестом-гомоном
    Липових віт за вікном.
    Щоб на старенькому човені
    Легко на світлій воді.
    Щоб у липневій у повені
    Було сутужно біді…
    Всьому лихому – незатишно,
    Підлому, заздрому – теж…
    Далі від злої ненависті
    В плавнях людських безбереж…
    Хочеться світла – а на тобі! –
    Грузни у вогкість земну…
    Лиш не здригнися при катові,
    Пісню завівши сумну.
    Слово зронивши зневажливе,
    Думку згубивши ясну –
    Так, наче болістю вражений
    Місяць у ніч потонув.
    Бачиш, зелена дібровонька,
    З урвища пнесь до узвиш…

    Чи ж то про вовка промовонька –
    Цей мій розбурханий вірш?!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Губерначук - [ 2019.08.16 12:18 ]
    Склади мене…
    Склади мене у рухи неповторні,
    як Дух Святий, повз пальці відпусти,
    а всі думки мої, мов землі орні,
    осяй-осій зерном густо-густим!

    Прокинься, люба мріє ясночола,
    сльозою світлою до поцілунку з вуст!
    Не згадуй вічні вчора й позавчора!
    Лети ще вище, звідки час відпуст!

    На всій меті своїй крапо́к настав яскравих,
    у фарбах неземних, де барвів ніц,
    щоб я промчав між них, як між обставин,
    в олімп любові, подолавши бліц!

    Це звершення – твої, бо я з тобою,
    як з Богом ця ікона при стіні!
    Перехрестися серцем і любов’ю,
    закохана собою по мені.

    2010 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5) | ""Перґаменти", стор. 93"


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.08.15 10:41 ]
    Инша
    Гони жалі і думи невеселі,
    бо є надії іскорка мала,
    що ми у цьому світі новосели,
    аби удача іншою була.

    Сузір’я Оріону і Плеяди
    сигналізують, що і я один
    і ти одна, але моя монада
    у хаосі росинок і пилин.

    І я тебе моєю ще побачу,
    і ти мене... але не уві сні...
    Піймаємо за гриву ту удачу,
    яка ночами снилася мені.

    Такої миті і душа радіє,
    і у фантазії немає меж,
    і явною стає таємна мрія...

    Утрачене уже не доженеш,
    та не згасає полум’я надії
    і ти у ньому иншою ідеш.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: