ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Не сіллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - неначе хтось потовк,
Якась юрма.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Уляна Світанко - [ 2019.12.06 20:45 ]
    Звіру
    Відмежуйся від мене, звіре!
    Не полохай безликих ще сліз
    І тремтячи (помітно) сили
    Позбавляєш, зробивши надріз.

    Я не плачу, ти бачиш, крига
    Замережила серце живе,
    До лиця мені одяг білий,
    Безіменну скрізь іменем звеш.

    Не наближуйся надто, звіре,
    Бо розтанути здатна душа.
    Застороги печатки зІтреш,
    Непомітно зникає межа...

    Я твоя, як сто літ до цього!
    Чи змінилося щось? Нічого...

    06.12.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.12.06 10:22 ]
    Фа́тум
    Не розумію. Що це? Фа́тум?
    Зла доля чи такий собі маразм
    як дивний прояв особистої історії
    у схемах світових надбань?
    Чи дату цю запам’ятати?
    Чи, може, мій тривкий екстаз
    лише чиєсь самозакохане повторення?
    І не потрібно жодних знань ані бажань?

    Не слід цвісти, густи, співати,
    кудись іти, давати і вмирати?
    Покинути тумани, сонце, роси –
    і мати вічну мерзлоту́, сніги й тороси?

    Велике льодовите небо!..
    Не розумію, що це! Фатум!
    Тоді продовження я жодного б не зрів!
    Усі ці ві́рші власноруч до криміналу
    натомість здав би, ніби так і треба!
    Продовження не можна було б мати!..
    До того ж, я співавторів зустрів
    з єдиного фатального каналу..,

    які хто малював, хто музику складав,
    чи, ніби кінь, вдоволено іржав,
    підкорений і вдячний за цю дикість,
    за творчу голосну багатоликість!

    Чи просто вчився сенсу просто неба!
    Невже тоді вже жер край неба фатум?..
    В однім котлі варився з тими я,
    напився арт-бульйону аж до дна я з тими,
    хто потім з мене мав корисливу потребу,
    хто згодом, ніби кусні м’яса, їв увесь мій за́дум.
    А я, дурний, гадав, що творчість як сім’я
    з предорогими ді́тьми золотими!

    Такого телепня, як я, ніде, в ніякій школі,
    у небі, морі-океані, суходолі,
    цілому Всесвіті, деінде, не знайти!
    Лише у закутку, де миші і коти!

    Тепер чолом об землю я не б’юся.
    Лише дивуюся. Це фатум?
    Чи від вина – вина, чи від горілки?
    Від чоловіка чи від жінки йде провина?
    П’янкої волі, як п’яни́й, боюся.
    Бо хочу бути ще на щось придатним,
    комусь змінити одяг чи підстилку,
    води подати й оминути трясовину…

    На озері мого печалю – лід.
    Під льодом – шторм і скоро льодохід!
    Замерзлі сльози наростають скрізь,
    де не було ані журби колись..,

    десь у північнім небі вічно льодовитім!
    Після розмов з самим собою – фатум?
    Ні! Так зберігається вогонь! То причаївся Вищий Розум!
    Ось Він збере всі голови в єдиний Свій кулак –
    і темінь цю знезорену, знежиту
    зі смолоскипами проб’є нутром багатим,
    розправившись повік з чужим морозом!
    Хай буде так!..

    Та й знов за круглу браму місяця майне,
    зали́шивши на фа́тумів мене..,
    чекаючи, чи щось нове завбачу,
    чи, може, просто, зупинюся вдячно…

    Мо’ щось завбачу з то́го, що вважав,
    ніби мале божа…

    24 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 111–112"


  3. Уляна Світанко - [ 2019.12.04 13:14 ]
    * * *
    У Всесвіті до ніжності горнуся,
    Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
    Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
    Й назустріч стрімголов поки все спить.

    Надихатись сповна і розчинитись
    У безвісті жаданій - на плечі,
    Плекати потихеньку серця нИтки
    І бАйдуже лишИтися ні з чим.

    23.11.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.12.02 10:08 ]
    Світозарство…
    Світозарство.
    Коли без тебе світ цей перевернеться,
    уздри мене у світлі, яко птаха.
    Усмійся, радосте моя, не обізлися.
    Не облизися вуст сухих –
    а воспари
    до мене тільки.
    Будемо тоді ми
    не в чорних земах,
    а в далеких змахах
    притяжливостей наших голубиних.
    Я в ту хвилину
    на колінах злетлих
    стоятиму у воздухах підваших
    і говоритиму простити
    світозарність моїх перенапружених гріхів.
    Умить мене ти ве́рнеш у обійми.
    То буде лестість гола і відверта.
    То буде маєта тілесна.
    То буде дещо перевтілене у щезнь,
    якої тмінь,
    якої світозарство.

    2 липня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 52"


  5. Анастасія Романюк - [ 2019.11.30 19:04 ]
    Саморуйнація
    Тотальна руйнація мене як індивіду:
    Приспала свою душу, збудила голоси,
    Що прониза мене, як море нереїди,
    Стріля у мене стріли, кида в мене списи.

    І лежачи у ліжку я пошепки співаю
    Пісні, які всі чули, які вже відгули.
    Натхнення є, та сил уже немає.
    Не ліжко - павутина, що сплели павуки.

    Снують вони сі сіті, гласи зривають душу.
    Я мрію і в останнє зіниці закрива.
    Хоч знаю, що з полону я вибратися мушу,
    Не ворухнусь і лишу се тіло спочивать.

    30.11.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.11.30 10:13 ]
    Якщо цей день і означає щось…
    Якщо цей день і означає щось,
    так тільки те, що вже чомусь відсутнє,
    що з пам’яті таким дзвінким відлунням
    нагадує – чому́ ж пережилось.

    Якщо цей день і означає щось,
    то свіжу усвідомлену секунду,
    з якої невідомо, що ще буде,
    якщо забути – що́ ж пережилось.

    Якщо цей день і означає щось,
    то те лише, що це червона дата,
    яку я буду за́вжди святкувати,
    щоб пам’ятати – я́к пережилось.

    28 серпня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 79"