ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.08.08 11:38
Насолода – вранці рано,
з першим променем ласкавим,
пробудитись і босоніж
росянистим споришем
йти на зустріч із майбутнім,
днем новим, у світлі сонця,
упиваючись красою,
вслід за подихом весни…

Ігор Шоха
2020.08.07 21:41
Великі води у ріки,
в яку впадають інші ріки.
Ще є і діти, і батьки,
діди яких були великі.

У Лету кане на віки
усе мізерне і безлике
і залишається навіки

Євген Федчук
2020.08.07 19:09
Україна – край благословенний,
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.

Серго Сокольник
2020.08.07 17:10
Наближається день.
Тихо осінь іде
На поріг,
На поріг.
Більше ми не удвох.
Нам дано для обох
Сто доріг,
Сто доріг.

Тетяна Левицька
2020.08.07 14:25
Не бійся любові, вертатись додому,
упасти з вершини у прірву потому,
ураз відштовхнувшись від дна.
Бо хто з нас не падав, а після не плакав,
а чи не злітав в небеса, наче птаха,
і не шаленів від вина.

Носив за собою суму безнадії,

Олександр Панін
2020.08.07 13:27
Минуле Чатує

***

Захмарного відчаю злети…
Собі не складає звіт,
Точиться
Майже нечутний

Сергій Губерначук
2020.08.07 11:13
Ідеале мій, ти, мов "Титаник",
який швидко іде на дно.
Гинеш ти, але я, твій романтик,
не повірю в це все одно.

Моя вірність, мов чайка на щоглі,
коли палуба вся в сльозах.
Нас не чують на дальнім атолі.

Дума Козак
2020.08.07 07:26
Зарахувати вас не можемо у штат, –
промовив кадровик без еківоків, –
нам молодий потрібен кандидат
із досвідом роботи… в сорок років.

Іван Потьомкін
2020.08.07 07:18
Із раю в рай (якщо такий ще є)
Я перейду неспішно.
Мій рай створила ти, як пісню,
Щоб понад пістоліття зміг її вести.
Віддячить чим я годен тобі, люба?
Підсобним буть у рукотворному раю.

Микола Соболь
2020.08.07 06:59
Півень заспівав із рання:
«Прокидайся чесний люд!» –
час робити обрізання,
хрест зніми, візьми талмуд!
Не сумуйте православні,
вибір завжди був у вас
та живете ви безславно.
Правильно казав Тарас –

Євген Федчук
2020.08.06 21:32
Було це у часи настільки давні,
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’

Микола Соболь
2020.08.06 19:00
Він поміж листям шерхотить,
виманює із нас життя,
а ми йому за кожну мить
віддячимо серцебиттям.
І від народження весни
літа несуть його крильми…
Аж поки нестабільні сни
Не вкажуть: близько до зими…

Олександр Панін
2020.08.06 15:01
Поради популярному співаку,
Який раптом почав відчувати
Дискомфорт

***

Не треба
до публіки зверхнім

Сергій Губерначук
2020.08.06 10:54
Частина І. "Джонатан – сіра чайка" Музична прелюдія "Ранок". Ранкові сутінки пробивають ледь помітні промені, які поволі стають потоками світла. Ледь чути шелест морських хвиль, який наростає з появою світила. Окраєць сонця. Пів со

Ігор Деркач
2020.08.05 21:52
І горе уже – не біда.
Робінзоніада триває.
Мені би – якась Середа,
бо П’ятниці в мене немає.

На неї скривився четвер,
що скоро уже понеділок.
Немає надії тепер

Тетяна Левицька
2020.08.05 20:12
Чорнильну хусточку напнула ніч недбало
на гострі плечі и підморгнула висі.
І кинувши у рот незрілі вишні,
оскомило, скривилася. Усе дістало.

Усмішка місяця і кабаре зіркове,
проидисвіт-вітер, викрутень, лукавець,
якии запрошував щораз на танець,

Євген Федчук
2020.08.05 19:28
У Таврії спів готських дів луна
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.

Олександр Панін
2020.08.05 13:55
Святкова пригода


Дива
трапляються часом.
Надія
на Диво
не згасне!

Дума Козак
2020.08.05 13:15
Відлунює акордами краплин,
шалений дріб дощу у ритмі танго,
вплітаючи у марева сатин
мелодії ретро зі смаком манго.

Бринять балади гомоном струмків,
під гуркіт грому, соло барабана…
І блискавиці зоряно-стрімкі,

Сергій Губерначук
2020.08.05 09:49
Лежить картина,
чорна сажа.
Музею сірого підлога.
Зі стін по краплі фарба ваша,
іржа коричнево-червона.

Лежать колони,
гільзи, гільзи,

Віктор Кучерук
2020.08.05 06:12
Запах сушеної м’яти
Переповнює кімнату
І струмує плавно за поріг, –
Огортає жалем хату
І затоплює кошлатий
Та пахучий дуже переліг.
Де поспішно і помалу
Невгамовно вирувало

Олександр Панін
2020.08.05 01:58
Застілля не робиться
"насухо",
Не любить "насухо"
люд,
Мета виправдовує
засоби,
Та крапку вколочує
суд!

Олена Багрянцева
2020.08.05 00:24
Якби можна поставити раптом на паузу літо.
Лимонадові дні, матіолові ночі повільні.
Знявши одяг увесь, загортатися в рідні обійми,
Аж до ранку не спати, про все, ні про що говорити.

Якби можна затримати серпень натрішки, надовше.
Із піску будувати

Дума Козак
2020.08.04 23:38
На березі Гіпанісу високім,
у теплому південному степу,
ще балабан висить в повітрі, сокіл,
але давно не видно вже скопу…

Давним-давно полинуло у Лету
і місто-поліс, Ольвія стара,
і вихідців із древнього Мілету

Ігор Шоха
2020.08.04 20:50
Уже за синіми морями
усі симпатії мої,
з якими човники свої
колись пускали ручаями.

Блукаю ще у ті краї,
де по інерції ночами
пливуть у Лету оригамі,

Євген Федчук
2020.08.04 19:23
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні люд

Устимко Яна
2020.08.04 19:21
Місто Львів – як новенька копійка.
Садовий постарався, Андрійко.
Приїжджайте до нас,
мер почистить і вас.
Станьте теж як новенька копійка.

Приїжджайте до славного Львова,
всі будинки у нас кольорові.

Тетяна Левицька
2020.08.04 15:13
Вже прокинувся, любий? Глянь небо
розливає лавандові фарби
на тендітні гвоздикові стебла,
на нечесані верби. А нам би
доторкнутися щастям до смути,
і розсипати гречну надію,
цілувати рожевих губ кутик,
ніжність бризнути сонцем під вії.

Галина Кучеренко
2020.08.04 10:04
Не вимагайте -
Вам ніхто не винен
Давати щось. Це не потрібно їм.
Переконання
У чужих провинах -
Лише пожива демонам своїм.


Сергій Губерначук
2020.08.04 09:55
Триває правда з вуст моєї зрадниці,
але чи скоро голос мій признається,
що я порушник перший, а не ти?
що я повинен, а не ти, піти?

Минає середа, четвер і п’ятниця –
навколішках стоїть кохана зрадниця,
але чи довго я ще буду бігати

Віктор Кучерук
2020.08.04 06:54
Старію я, а ти ростеш
І сяєш, мов перлина
Недоторканна для мереж
У зяючих глибинах.
Старію я, а ти завжди
Красива, бо незмінно
Блищиш, як скалочка слюди
На сонячнім промінні.

Іван Потьомкін
2020.08.03 23:08
Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Да

Ігор Деркач
2020.08.03 20:50
І віриться, й не віриться мені,
що є десь рай і пекло за морями,
чи то у небі, чи під небесами
у непроглядній сивій далині.

Моя свіча ще жевріє у храмі…
На вівтарі – Месія. У тіні –
іуди і лакеї кацапні

Євген Федчук
2020.08.03 19:01
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.

Сергій Губерначук
2020.08.03 11:47
Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалістські переконання,
трапляється асфіксія професійним

Тетяна Левицька
2020.08.03 10:14
Красива, бо ти мене пестиш,
даруєш чудесні слова,
червоні троянди і персні,
перлини любові й дива.

Щаслива, бо ти доглядаєш,
мов ягідку, квітку мене
і стелиш бузковим розмаєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олена Балера - [ 2020.08.02 17:43 ]
    Amoretti. Сонет LVII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Кохана войовнице, ну давай
    Миритись, хай завершиться війна.
    Пекучий біль так довго вирував
    В душі моїй і досі ще зрина.
    Відкрились рани в мене й дивина,
    Що дихати я ще не перестав:
    Твій погляд гнівний сотні стріл впина
    У серце, що нестримно калата.
    Вціляти в нього – забавка проста
    Для тебе. Прагнеш величі вінця?
    Чи слави зазнає людина та,
    Що крає щиро люблячі серця?
    Мене ти благодаттю оповий –
    Одразу вщухне біль нестерпний мій.




    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (1)


  2. Петро Скоропис - [ 2020.07.26 19:11 ]
    З Іосіфа Бродського. Колискова тріскового мису
    І
    Зі сходу кінець Імперії поринає у ніч. Цикади
    замовкають в траві газонів. Класичні цитати
    на фронтонах нерозрізнимі. Шпиль зі хрестом наразі
    чорніє, буцім пляшина, покинута на столі.
    У патрульній автівці, що вилискує оддалік,
    дзв’якають клавіші Рея Чарльза.

    Виповзаючи з надр океану, краб на порожнім пляжі
    закопується в мокру рінь в мильних кілечках пряжі,
    хутко холоне і засинає. На вежі через годину
    брязкають ножицями. Піт котиться по лицю.
    Ліхтарі в кінці вулиці, як ґудзики, на усю
    пітну, розхристану сорочину.

    Духота. Світлофор мигає, буцім віще люстерце
    на просування кімнатою до тумбочки з віскі. Серце
    обмирає на хвилю, та запевняє: кров у
    артеріях потече і стечеться на перехресті.
    Тіло вподібнене скрученій у рулон трьохверстці,
    північніше гне у дугу брову.

    Дивовижа, що вижив, але попустило. Пил
    обирає квадратні площини. Принагідний автомобіль
    затягує простірінь за ріг, мстить Евкліду.
    Темрява вибачає відсутність облич, голосів й т.ін.,
    ба, не утікачів – із кончих на те причин,
    але канулих з виду.

    Духота. Шарудіння набухлого листя, від
    якого дедалі рясніш виступає піт.
    Що млі видається цятою, може виявитись звіздою.
    Птаха, лишаючись без гнізда, яйце
    на пустій баскетбольній площадці кладе в кільце.
    Пахне м’ятою, резедою.

    ІІ
    Як гарему дружин незліченних, Шах
    може зрадити тільки з иншим гаремом,
    я змінив імперію. Шальки ваг
    перетяжило те, що несло палéним
    з чотирьох сторін – хоч живіт хрести;
    як на погляд ворон – з п’яти.

    У дуду свою дуючи, що факір,
    яничарів ряди я минув притомним,
    вчувши яйцями холод їх злих секир,
    як ступаючи в воду. І от, з солоним
    смаком її, як на мій язик,
    я межу пересік

    і проплив крізь баранину хмар. Внизу
    вились ріки, дороги, жовтіли риги.
    Протилежним протистояли, товкли росу,
    буцім довгі рядки непрочитаної ще книги,
    армії, мовби в настільній грі,
    з оазами у ікрі

    містечок. І морок ураз набряк.
    Згасло усе. Ревіла турбіна, гуділо тім’я.
    І простір у тьмі задкував, як рак,
    уперед пропускаючи час, що мимо
    йшов на захід, вертався немов домів,
    виквецявшись у тьмі.

    Я заснув. Коли протер очеса,
    північ була, де у бджілки жало.
    Я вгледів нові мені небеса
    зі новою землею. Вона лежала,
    як усіляка, падка на млу,
    річ пласка: у пилу.

    ІІІ
    Самота научає суті речей, у суттєвій мірі
    нею будучи. Шкіра спини завдячує шкірі
    спинки крісла і охолодою. Ваша рука на
    бильцеві крісла геть деревіє. Дуб узнаки
    лоском і кістяку, і окістю. Думки
    б’ються, як лід об краї стакана.

    Духота. На приступці в більярдну залу нічна химера
    вириває у мли свої риси похилого негра
    й задува сірник. Біле зуб’я у колонаді
    двірця Окружного Суду видається в бульвар,
    поцілене з пар випадкових фар,
    і втопає у листі. І наді

    всим палають у млі, як на учті у Валтасара,
    вензелі "Кока-Коли". В зарослім саду курзали
    утихає фонтан. Інколи млявий бриз,
    на відмову прутів підспівувати руладам,
    шарудить, як газета в витіюватім
    металі горожі, зазвичай із

    спинок ярусних ліжок. Ядуха. При гвинтівці, знятій з плеча,
    Невідомий Союзний Солдат у очах глядача
    постає невідоміш. Траулер тре іржаве
    перенісся об сірий бетонний причал. Гуде й
    вентилятор, хапає гаряче повітря US
    алюмінієм зябер.

    Як число в умі, замиваючи в ріні слід,
    океан громіздиться у темряві млн. літ
    мертвим брижем, баюкає щіпи. І ледь у смерку
    з дебаркадера тінь стрімголов майне,
    довго падати, руки по швах; а не
    дочекатися сплеску.

    ІV
    Переміна імперії зв’язана з гулом слів,
    з натяком слиновиділення на мову,
    з лобачевським, суто з чужих кутів,
    підспудним, та шансом зійтися знов, у
    паралельних ліній (зазвичай на
    полюсі). І вона,

    переміна, в’яже коління дров,
    перетворення нутрощів мокрих, м’янки
    життя в сухий платяний покров
    (в холод – зі твіду, у спеку – з нанки),
    зі отверділим, що той оріх,
    мізком. Причім зі усіх

    нутрощів, очі хіба у сльозах
    зберігають драглистість свою. Зосібна,
    переміна імперії в’яжеться з видом за
    море (всередині нас є риба,
    далебі); з фактом, що ваш проділ,
    гледячи з вод на діл,

    в дзеркало, вліво змістився… І хворий зуб
    агукнувсь, і згага на нові страви.
    Все за матову білизну
    думки – сутнісної потрави
    гладі паперу. Отут перо
    і заведеться про

    схожість. Адже у вас в руках
    те саме перо. Й гожа пейзажних
    малев рослинність. І у хмарках
    гуде той самий бомбардувальник,
    що і сам не знає, куди летить.
    І вельми охота пить.

    V
    По усій Новій Англії, ніби вийшовши зі прибою,
    здовж всього узбережжя, вилискуючи рябою
    черепиці лускою, чи поснулими косяками в дранці
    проступають домівки, мов набиті в сіть
    континенту, відкритого мимохіть
    рибами. Ні тріска, ні

    оселедець, ані минтай не долучені тут до статуй,
    хоча годі підстав і дібрати підхожу дату.
    Позувати жадній і прапору на узбережжі
    не видається, і повіває бриз,
    як сказав би Л.Саллівен, на ескіз
    ген захмарної вежі.

    Духота. Чоловік на веранді з укутаним у ганчірці
    горлом. І мотиль, скільки сил в неказистім тільці,
    ударяючи в металеву сітку, відскакує, яко куля,
    випущена природою з невидимого куща
    у саму себе: у вас, причім, на очах
    із липневого дула.

    Позаяк дзиґарі непоступні в ході, неугавний біль
    ущухає з роками. Щойно часу стає зусиль
    грати роль панацеї, тим скорше і час, до спеки
    звикне, і до безсоння: добираючись піші, вплав,
    у півкулі орла в сни трапляє тим гірша яв
    із півкулі, де решки.

    Духота. Нерухомі рослинні гіганти, що п’ють приплив.
    Голова, похилившись, утримує біля вирв
    пам’яті стовплені номери телефонів, лиця.
    У питомих трагедіях, де завіса – пола плаща,
    помирає не гордий герой, а на швах в свищах,
    геть зносившись, куліса.


    А тому, що пізно гукать "прощай"
    і розчулитись щиро бодай понуці
    згуку, опізнаній як "на-чай"
    часу і просторіні, буцім
    і величній, і здатній піднести в куб
    все, що зірветься з губ,

    я пишу ці рядки від руки, в пітьму
    в змозі виводити їх наосліп,
    опередивши на мить "кому?",
    з губ наготові і мимоволі б
    поночі вигулькнути взамін,
    і лигатись із таким ін.

    Я пишу із Імперії, по краях
    не обійденій водами. Знявши пробу з
    двох океанів і континентів, я
    сам почуваюся, як той глобус.
    Тобто, далі нікуди. Далі – ряд
    зір. І вони горять.

    В лист наведи телескоп: туди,
    де і равлика мушля собі прилипла.
    По мені, "безкінечність" сяга мети
    зазвичай у мистецтві розливу літра
    без остачі, нáтроє, в світлі зір
    скорше, чим крокомір.

    Ніч. В парвеноні хрипить"ку-ку".
    Легіони у поміч тісним когортам,
    форуми – циркам. Повня вверху,
    як вибитий м’яч над безлюдним кортом.
    Голий паркет – хоч іди в ферзі.
    Без меблів – карт-бланш нозі.

    VІІ
    Лише затканий павутиною кут набуває права
    найменуватись прямим. Тільки зачувши "браво",
    встане з мостин актор. Давши нозі опору,
    тіло всесвіт на роги здійма і не знемага.
    Лише те тіло в русі, чия нога
    перпендикулярна долу.

    Духота. Товчія тарганів у амфітеатрі мушлі
    мийчиної по цинку в пику безбарвній тушці
    всохлої губки. Крутонувши свою корону,
    мідний кран, буцім цезареве чоло,
    низвергає на них нещадиму, як помело,
    струменеву колону.

    Бульбашки на стаканнім склі схожі на сльози сиру.
    Безумовно, прозорі речі шанують силу
    і тяжіння, як всі інертні, цупкіші в масі.
    Й цілих дев’ять, й зі ста вісімдесят один
    заломляє себе на манір промінь
    у людськім навіть м’ясі.

    Хіба стіс білих тарілок вигляда на плиті,
    як похилої пагоди профіль. Хіба що ті
    речі шанує простір, чиї риси вторимі: рози.
    А угледиш одну, вбачиш негайно дві:
    їх комахи ялозять, в черленій дзумлять ботві, –
    бабки, пчілки і оси.

    Духота. Навіть тінь на стіні, ледь жива, навкидь,
    а вторує відмашці руки, що розмазує лобом піт.
    Запах старого тіла різкіш, чим карбовані риси. Чіткість
    думки втрачається. Мозок, коли кипить,
    тане. І ні на чім закріпить
    погляду різкість.

    VІІІ
    Збережи на непевніші времена
    чуті слова, на часину тривоги!
    Люд і сам виживає, як фіш у піску: вона
    повзе у кущі, спинається на криві ноги,
    відходить, як від пера – рядки,
    в надра материків.

    Є і леви крилаті, є сфінкси грудасті. Плюс
    янголи в білім і німфи моря.
    І не вільному збутись рамен обуз –
    темряви, спеки і, – попутно – горя,
    вони здаленілих миліш у млі
    і кинутих слів нулів.

    Просторінь, де і сісти немає де,
    що зоря в етері, в собі не певна.
    Але є взуття, і ступню веде
    твердь, опірна ступні, поверхня,
    суша. І чулі її піски
    тихих пісень тріски:

    "Час об’ємніший простору. Простір – річ.
    Час – суто зміст уречевлень думки.
    Він і форма істоті. І кит, і фіш –
    згустки його. На якісь гатунки
    згустків згодиться і хвиля, й твердь
    долу. І суто смерть.

    От у хаосі буднів тим часом знов
    виникає звук, і лунає слово.
    Може, "люблю", чи бодай "агов".
    Але доки його розберу, вчергово
    все міняється, буцім ховає бриз
    мис за пасмами кіс".

    ІХ
    Людина плекає надії на сенси буття, як ніч на лампу.
    Думка виходить у певний момент за рамку
    однієї з півкуль, як з-під опіки,
    і сповзає, мов укривало, пріч,
    оголивши, що випаде вже, наче лікоть; ніч
    ширш тої пелеринки,

    ба, не так безкінечна, як звивин у ній пороба.
    Поступово африка мозку, його європа,
    азія мозку, а там і наступні краплі
    у омешканім морі, з віссю по маяку,
    обертатимуть м’яту свою щоку
    електричній їх чаплі.

    Ба, дивись: Алладін вимовляє "сезам" – перед ним золота груда,
    Цезар бродить поснулим форумом, кличе Брута,
    соловей богдихану співає в саду про любов; в альтанці
    юна діва ногою вигойдує люлю; нагий
    папуас вибиває у півноги
    на піску танці-шманці.

    Духота. Так спросоння, укляклим коліном буцнувши млу,
    осягаєш зненацька в постелі, що ось він – шлюб:
    що за тридев’ять з гаком земель уляглося на бік
    тіло, з яким у тебе давно
    спільного тільки і є, що дно
    океану і навик

    наготи. А вставати обом – самим.
    Позаяк, поки світло там, над твоїм
    узбережжям імла. Ба, мовляв, одного світила
    недостатньо для двох пересічних тіл.
    Себто, клею на глобус, як Бог хотів
    склеїти, не хопило.

    Х
    Опустивши віки, я бачу край
    рукава і лікоть у місці згину.
    Місце, куди я потрапив – рай,
    адже рай – місце немічі. На місцину
    черга: у неї напоготів
    овид без перспектив.

    Випробуй пальцем кінець пера,
    стíльниці кут що є сил: урешті
    викличеш біль. Там, де гострий край
    речі, знаходиться рай в предметі;
    рай, безумовно, осяжний більш
    тим, чим і туплять річ.

    Місце, куди я потрапив, пік
    буцім гори. Далі – вітер, Хронос.
    Збережи цю річ; адже рай – тупик.
    Мис, що вторгся у море. Конус.
    Ніс залізного корабля.
    Та не крикнеш "Земля!".

    Можна дізнатись утім, котра
    година. Потім за рухом стрілки
    вічі повадяться. І ураз
    тонуть беззвучно в лиці тарілки,
    бо дзигарі, аби раю тут
    збутися, не заб’ють.

    Те, що відсутнє, помнож на два:
    матимеш в сумі ідею місця.
    А позаяк і вони – слова,
    цифри понехтують очевидця,
    й жест у повітрі лишає слід,
    буцім розталий лід.

    ХІ
    Від великих речей уречевились в мові слова, свобода
    розгалужень – деревам, течій літ повноводдя;
    в паперовій панамі окрай океану – тіло.
    Як задивлене дзеркало, тіло стоїть в пітьмі:
    на лиці його, у його умі
    брижами зарябіло.

    Постаючи з кохання, бруду снів, страху смерті, праху,
    обрікшись на ламкість кісток, уразливість паху,
    самим океаном тіло мається на увазі
    крайньою плоттю простору: зі сріблом сліз по скулі
    людина викінчується у млі
    й видається у Часі.

    Зі сходу кінець Імперії в ніч занурюється – по горло.
    Двійко мушель уважні до равлика дієслова:
    тобто, чують себе уголос. Вуху
    на поміч і зв’язки, і з ока глум.
    У чистім часі щодо відлунь
    ані слуху, ні духу.

    Духота. І зітхаючи, горілиць,
    годі якогось зі слів зректись
    в сказанім сухо до хланей його безмовних.
    Та думки за своє і наступні дні
    від стіни вас кидає вночі стіні,
    на манір колискових.

    Спи спокійно, вколисаний. Спи. В цьому сенсі – спи.
    Спи, як сплять тільки ті, хто щойно сходив пі-пі.
    Як країни на мапах, належні чужим широтам.
    Не запитуй, чуючи скрип дверми,
    "Хто там?" – і віри тому не йми,
    хто відповість на "Хто там?".

    ХІІ
    Скрип дверей. На порозі стоїть тріска.
    Просить пити, звісно, заради Бога.
    Не спровадиш дорожнього без шматка.
    І дорогу покажеш йому. Дорога
    дуже звивиста. Риба і піде геть.
    Инша – вигне хребет,

    наполяже, потикається носком.
    (Чоломкань їх дзвін, як стакан стакану)
    І всю ніч ідуть вони косяком.
    І люд поселень край океану
    знає, як спати, коли взнаки
    мірна хода тріски.

    Спи. Не куля Земля. Вона
    радше довгаста: горби, лощини.
    По краю землі в океан пірна
    берег, біжать, як лобів морщини,
    хвилі. А хвиль і тверді у довжині
    тягліші низки днів.

    І ночей. А далі – туман густий:
    рай, де є янголи, дідько з пеклом.
    А тягліш незмірно вервечок тих
    думи житечні істотам смертним.
    Довші останніх в очах істот
    – пустки Ніщот; і от

    око не прагне туди, куди
    не проникне, а снива і застять вічі.
    Адже так – вві сні – уряди-годи
    звикнеться з річчю. І сни ті віщі,
    або зловісні: котрі як сплять.
    І двері усе скриплять.




    ---------------------------------





    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Олена Балера - [ 2020.07.18 18:02 ]
    Amoretti. Сонет LVI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Ти чарівна, однак жорстка і зла;
    Немов тигриця, люта і жаска,
    Як стрінеться тварина замала,
    Що значно слабша і сама блука.
    Ти чарівна, та зверхня і різка,
    Як буря, що все нищить, розкида;
    Берізку, що тендітна і хитка,
    Ламає вщент, несе уламки вдаль.
    Ти чарівна, та вперта і тверда,
    Як скеля поміж хвиль на зло вітрам.
    Їй кораблів зустрічних не шкода,
    Що тонуть біля неї й гублять крам.
    Я – корабель і дерево, і звір,
    Яких ти люто знищуєш, повір.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.83)
    Коментарі: (3)


  4. Петро Скоропис - [ 2020.07.15 11:24 ]
    З Іосіфа Бродського. Серпень
    Невеличкі міста, де годі почути правду.
    Та і куди вам вона, навіть якщо була.
    В’яз у вікні шумує, підтакуючи ландшафту,
    знайомому хіба потягу. Відкись гуде бджола.

    Судячи по кар’єрі на перепутті, витязь
    сам тепер світлофор; плюс, по курсу – ріка,
    і сута різниця дзеркала, у яке ви дивились,
    з охочими вас забути, не бозна щоби яка.

    Зачинені в спеку, віконниці обвиті пліткою
    або просто плющем – заздалегідь, про всяк.
    Набігом до передпокою, засмаглий підліток
    у вас відбирає будучину, постаючи в трусах.

    Поволі, але смеркається. Сутінь буцім не проти
    форми вокзальної площі, зі статуєю й т.і.,
    де погляд, в якім читається "Та пішов ти",
    прямісінько пропорційний відсутній її товпі.


    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Петро Скоропис - [ 2020.07.12 19:19 ]
    І. Бродський. Із Альберта Айнштайна
    Учора настало завтра, з третьої пополудні.
    Сьогодні уже "ніколи", скільки їх не лічи.
    Те, чому не бувать, визначилось з майбутнім
    з вогким числом газети і без яйця в борщі.

    На оклику "Іванов", літ і літ епоху
    порябить тут як тут – колами по воді.
    Так солдати з траншеї свого окопу
    дивлять туди, де лишали тінь.

    Там – епідемія нежиті, ба, квіту і не до пáхів,
    і легіт листя настійний, як натяк на манію,
    і місто, буцім та дошка для чорно-білих шахів,
    де жовті перемагають, схоже на нічию.

    Так загусає сутінь від лампочки в коридорі,
    і пасмо гір насторожує згортуваний вігвам,
    об чім, аби не ломитися ночі глупої, зорі
    денні, без миготіння, і сповіщають вам.







    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)