ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Аврора Милосская
2019.08.19 00:14
У заздрості не має берегів,
і зрада теж не має дна.
Та й підлота качає тут права.
Нещасний світ без віри зубожів.
У зла не має меж...
Під маскою порядності криється брехня,
І мудрість хитрості рівня.
Та й правота фальшива теж...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олена Побийголод - [ 2019.08.22 12:35 ]
    Поеза урядові (уривок)
    Із Ігоря Сєверяніна

    Той уряд, що нацьковує цензуру
    на мислячих, - повинен впасти вмент, -
    отак, як виставляю я цезуру,
    щоб владу відокремити ущент.

    Якщо ж суспільство нехтує огидно
    пригнобленням мислителів своїх -
    воно такого уряду і гідне,
    й повік йому спокутувати гріх!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  2. Петро Скоропис - [ 2019.08.21 12:09 ]
    З Іосіфа Бродського. На століття Анни Ахматової
    Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
    сокири лезво і утятий нею волос –
    Бог береже усе; осібно – згуки слів
    любови і прощень, неначе власний голос.

    В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
    і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
    бо це життя – одне, вони зі смертних уст
    зголошені ясніш, чим у горішній ваті.

    О, Величе душі, – уклін через моря,
    за те, що їх найшла: тобі, і праху жменьці
    у рідній стороні – із учтами вірян
    її за мови дар у німоті вселенській.

    -----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Олена Побийголод - [ 2019.08.20 14:08 ]
    Дві Росії (уривок)
    Із Василя Олександрівського (1897-1934)

    Біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг;
    серце від смутку та болю
    я захистити не міг.

    Млиста негода злоститься...
    Скільки триватиме це?
    Чорна загострена птиця
    креслить в повітрі кільце...

    Русе блідава! Де саме
    норов захований твій,
    поза якими лісами
    піниться буйства напій?

    Хто у диявольській требі
    п’яну тебе вколисав?
    Світлої усмішки в тебе
    зроду я ще не вбачав...

    Крізь напівморок неволі
    я тільки й бачити міг:
    біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  4. Олена Побийголод - [ 2019.08.18 10:06 ]
    Тобі, Росіє
    Із Сергія Буданцева (1896—1940)

    Осінній день згаса поволі
    над неосяжністю землі;
    знов по твоїй скорботниій долі
    поллються з неба сльози злі.

    В старих розлогах мовчазливих,
    в сумних димах далечини,
    від мук страждаючи жахливих,
    рятунку ждуть твої сини.

    До кого з них ти мовиш слово,
    кого позбавиш кривд та кар,
    кому віддатись ти готова,
    припоручити цей тягар?

    Сувора мати! О, Росіє,
    чому твій погляд так застиг?
    Яка довічна дума тліє
    у тихих просторах твоїх?

    Когось благословляє вітер,
    чи проклинає на краю? -
    Та хто впізнає в цілім світі,
    хто душу всю збагне твою?

    Та хай і так. У лиходенні,
    в безодні смутку й гіркоти,
    у цій скорботі нескінченій -
    любима хворобливо ти.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  5. Володимир Бойко - [ 2019.08.17 23:24 ]
    Я пам'ятаю тоскні муки (переклад з О. Блока)
    Я пам'ятаю тоскні муки:
    Ніч дотлівала край вікна;
    Її заламувані руки
    Ледь мріли при світанку дня.

    Усе життя, дарма прожите,
    Принижувало і пекло;
    А там, зростаючи щомиті,
    День золотів над міста тлом.

    Квапливі кроки перехожих
    Частішали попід вікном;
    І дощ купався у калюжах,
    Бульки пускаючи кругом.

    Здавався ранок нескінченним,
    Та він розради не приніс;
    І проливався надаремне
    Весняний дощ бурхливих сліз.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Якименко - [ 2019.08.15 16:25 ]
    Із Омара Хайяма
    *****
    Хто зрозумів життя, той вже не поспішає,
    Смакує кожну мить і навкруги спостерігає.
    Як спить малюк, як молиться старий,
    Як дощ іде, як сніг в руках зникає.
    Він поміча в звичайному неперевершену красу,
    В заплутаному - найпростіше розв'язання,
    Завітну мрію знає як здійснити чарівну,
    Він п’є життя, і сподівання на душі рятунок має.
    Він зрозумів, що щастя не в грошах,
    Їх кількість не врятує від нещастя.
    Та як живеш з синицею в руках,
    То з журавлем чека розчарування.
    Хто зрозумів життя, той розуміє сенс речей,
    Кінець шляхетніше життя самого,
    А розуміти все й не дивуватися, страшніше,
    Аніж не вміти і не розуміть нічого.

    15.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Олена Побийголод - [ 2019.08.15 12:08 ]
    Непоправно
    Із Зінаїди Гіппіус

    Це - невідновно. Та непоправно.
    Хоч мий водою, хоч бий поклони.
    По нас проїхав - навмисно явно -
    дебелий вершник, чий кінь - червоний.

    У твані в’язнуть його копита,
    де вкупі - подвиг та смерть безславна,
    де крові й гною - хоч їж, досита...
    Повік. Назавжди. І - непоправно.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  8. Нінель Новікова - [ 2019.08.14 12:02 ]
    Скільки примх у коханих... Анна Ахматова
    Скільки примх у коханих завжди!
    У нелюбої примх не буває.
    Я радію, що шепіт води
    Також сном крижаним засинає.

    І я стану – Христос, поможи! –
    На цей пОкрив, крихкий і прозорий,
    Ти листи мої всі бережи –
    Нас нащадки розсудять нескоро.

    Щоб вирАзніше і яскравІш,
    Ти їм бачився, мудрий і смілий,
    В біографії славній твоїй
    Хіба можна лишати пробіли?

    Занадто вабить питво земне,
    Занадто щільні любовні сіті.
    Можливо справді колись мене
    У підручниках вчитимуть діти,

    І, повість сумну смакуючи,
    Приймуть з посмішкою лукавою.
    Ти, кохання й тепла шкодуючи,
    Обдаруй хоч гіркою славою.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  9. Олена Побийголод - [ 2019.08.13 10:52 ]
    Росія
    Із Андрія Бєлого

    Дворогий місяць.
    Блищить полинь.
    Дорогу місить
    нежвавий кінь.

    Як завжди, сила
    нічних сичів
    у ніч злетіла -
    не на спочив.

    Темніють жерді
    сухих грабин;
    німіють тверді...
    Стою - один.

    Тут щезник зліший
    блука в лісах,
    тут вершник й піший -
    зникає в снах.

    Гризуть тривоги,
    гуде чоло:
    нема дороги,
    і не було.

    Руді болота,
    примар вогні,
    гнилля мерзота,
    трухляві пні.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  10. Олена Побийголод - [ 2019.08.09 07:40 ]
    Молитва
    Із Анни Ахматової

    Приречи мені млявість та тугу,
    задихання, безсоння та жар,
    відбери і дитину, і друга,
    по суглобах та залозах вдар... -

    так молюся, нестямно та яро,
    перед тим причастившись натще, -
    щоб ота над Росією хмара
    пройнялась і промінням іще.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  11. Олена Побийголод - [ 2019.08.06 13:59 ]
    Росія
    Із Олександра Блока

    Грішити довго, непробудно,
    забувши лік ночам та дням,
    й, коли від хмелю зовсім нудно, -
    придибати у божий храм.

    Схилитись у покірній позі
    та осінитися хрестом,
    та по запльованій підлозі
    слабим постукати чолом.

    Лишивши в блюдці грошик мідний,
    при світлі жовтому лампад
    поцілувати древній, бідний
    та зацілований оклад.

    А повернувшись - обманути
    абикого на грошик цей,
    й щеня голодне відіпхнути,
    гикнувши, від своїх дверей.

    Попід іконою - похмуро
    лічбу зробити нешвидку,
    і, переслинивши купюри,
    сховати їх на божнику.

    І жодна не потрібна мрія,
    всього ясна ціна та суть...
    Що ж, дорога й така Росія.
    Хоч це - задорого, мабуть.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  12. Олена Побийголод - [ 2019.08.04 17:39 ]
    Дурний сон
    Із Костянтина Бальмонта

    Мені наснилось: я - не виїхав з Росії.
    Це сон, чи це ява, що там - ніяких змін?..
    І голуби там є. А ще - отруйні змії.
    І досхочу вовків. І тьма в’язничних стін.

    Бруд «Ревізора» в ній. Весь гоголівський пострах.
    Про що здіймали річ Успенський та Щедрін.
    Подеколи мигне видіння шашок гострих -
    і знов йде до землі землі убогий син.

    Під вікнами - старці. Не вельми жити раді.
    У вас нежданий гість. Посвідчення, мундир.
    Люб’язний офіцер. Увічливий насправді.
    Чиїсь до вас листи бере на сувенір.

    Кругом на сто верстов - неправда, знову й знову.
    На тисячу верстов - образа та біда.
    Даремні зумкотять чи мухи, чи розмови.
    І марно кров тече. І сльози - як вода.

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  13. Петро Скоропис - [ 2019.08.03 16:51 ]
    З Іосіфа Бродського. Горби
    Разом вони любили
    сидіть на схилі горба.
    Оддалеки бовваніли
    церква, сади, тюрма.
    Відтіль вони оглядали
    діл і гладі водойм.
    Скидали в пісок сандалі,
    полегша була обом.

    Витали, стисши коліна,
    у о́болоках без дна.
    Внизу на авто каліки
    ждали біля кіна.
    Зі схилу блимала банка
    на квіт цеглових кущів.
    Ворона шпиняла банку
    шпилем, що порожевів.

    Автівки їхали в центрі
    до лазні зі трьох мостів.
    Дзвін не вгавав у церкві:
    електрик вінчавсь у тій.
    А тут, на лоні узвиш, ні
    крику, ані свистків.
    Лиш вітер свіжів у тиші.
    І тільки комар дзумів.

    Трава там була зім’ята
    завсідниками, як завжди.
    Усюди плішин багато
    чорніло від їх їди.
    Щораз норовили ці плями
    витирати корів язики.
    Усе це усім було явним,
    та їм це було невтямки.

    Виделка, сірник, огарки
    прикриті були піском.
    Чорніла бочина пляшки,
    копнутої носаком.
    На звуки мукань у балці
    вони спускались в кущі
    у обопільній мовчанці,
    їм звичній і сидячи́.
    ----------
    По різних схилах ступали,
    де боком, де-де навпрошки.
    Кущі над ними змикали
    і розіймали гілки.
    Вологою камінь брався,
    трава ставала ковзка.
    Один стежі діставався
    тоді, як другий – ставка.

    Надвечір гульби весільні
    тривали (здається, дві).
    Спідниці і сорочини
    маячили на траві.
    Темніли обрії хмарні,
    як долі зарослий став,
    губився діл у тумані,
    а дзвін усе калатав.

    Один, крекчучи, затявшись,
    другий, смалячи цигарки –
    той вечір вони спускались
    горба по різні боки.
    Спускались, горба пообіч,
    хто буцім їх остеріг,
    та моторошний одночас
    повітря пірвав їх крик.

    Ураз кущі розчахнулись,
    як зів, що тамує звук.
    І, ніби вони проснулись,
    а сон їх був повен мук,
    із виєм сахнулось віти,
    розверзлись, як хлань, кущі.
    По двоє їх стрíли відти,
    залізом пограючи.

    Одного найшла сокира
    і дзюрила кров по руці,
    другий сам від розриву
    серця вмер у правці.
    Обох волокли до ставу
    (убивць заюшила кров)
    і кинули в хлань іржаву.
    І отам вони стрілись знов.
    ----------
    Ще помацки всістись тощо
    не протовпились женихи,
    як вістку жахну до площі
    донесли уже пастухи.
    Вечірній зорі сіяли
    загуслі рої хмарок.
    Корови в кущах стояли
    і жадно лизали кров.

    Електрик збігав по схилу,
    його здоганяв свояк.
    Внизу молода честила
    у квітах усе і всяк.
    Стара, літами похила,
    під пледом бгала тасьму,
    а слідом п’яне весілля
    топтало горба траву.

    Тріщало під ними суччя,
    хто міг, якомога біг.
    Корови мукали гучно,
    зійшовшись на водопій.
    І всі заціпли зненацька
    (тоді стояла жара):
    чорніла в зеленій рясці,
    як вхід у пітьму, діра.

    ----------
    Хто їх відти підніме,
    підніме зі твані дна?
    Смерть, як вода над ними,
    в шлунках у них вода.
    Смерть у суєтнім слові,
    в стеблині, в'юнкій на жердь.
    Смерть у злизаній крові,
    в кожній корові – смерть.

    Смерть у марній погоні
    (годі сурмить у ріг).
    Будуть тепер червоні
    цівки молока корів.
    У барві крові вагоні,
    з колій червінь-мастей,
    в кумачевім бідоні –
    для червоних дітей.

    Смерть в голосах і зорах.
    Коміру личить смерть.
    Місто їм нині ворог:
    смерть їм тяжка тепер.
    Підняти б їх, усім містом.
    А як збуватись докук:
    як дня весільного вбивство,
    кровити і молоку.
    ----------
    Смерть – не кістяк у шафі,
    ні при косі у росі.
    Смерть – несходимі хащі,
    де ми стоїмо усі.
    Смерть – не плач похоронний,
    а також не чорний бант.
    Смерть – радше круків, чорний
    крик – на червоний банк.

    Смерть – це усі машини,
    це і тюрма, і сад.
    Смерть – це усі мужчини,
    їх краватки висять.
    Смерть – це вікна у лазні,
    в церкві, в оселях – вряд!
    Смерть – це ми, неуважні,
    самі шиби – не зрять.

    Смерть – це потала сили
    нашої, труд і піт.
    Смерть – це пірвані жили
    плоті, душ перецвіт.
    На пагір ми вже не зійдем,
    в наших домах огні.
    Радше не ми їх не видим –
    нас не бачать вони.
    -----------
    Рози, герань, гіацинти,
    півонії, без, ірис –
    на цинк домовин їх киньте –
    рози, герань, нарцис,
    лілії, ніби з басми,
    трунки, пряні на вдих,
    левкой, орхідеї, айстри,
    рози і сніп гвоздик.

    Прошу їх нести до брега,
    довіритись небесам.
    В ріку їх, в ріку треба –
    вона віднесе лісам.
    В чорні озерні хлані,
    в пройми їх для відлунь,
    в мертві поліські твані –
    ген до балтійських дюн.
    ----------
    Горби – це гонима юність,
    тим, хто і здоганяв.
    Горби – це улії вулиць.
    Горби – це сонми канав.
    Горби – наші біль і гордість.
    Горби – це закрай землі.
    Що вище на котрий сходять,
    то більше їх подалік.

    Горби – це розпуки долів.
    Горби – це наша любов.
    Горби – це зіниці болів,
    незрячі, видющі знов.
    Світло і все незборне
    жахом в наших очах,
    наші мрії і горе,
    все це – у їх кущах.

    Горби – це звитяга і слава.
    Це візії напоказ –
    на наші юдолі права.
    Горби – завше вищі нас.
    Вершини їх завше видні,
    помітні і в млі сліпій.
    Прісно, вчора і нині
    хвала крутизні тропи.
    Смерть – данина рівнині.
    Життя – це горби, горби.
    ----------


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  14. Олена Побийголод - [ 2019.08.02 00:13 ]
    Закутня хатинка
    Із Сергія Єсеніна

    Миршава хатино
    злигоднів та бід,
    хуга наче лине
    до твоїх воріт;

    чується щоденно
    в тебе у дворі
    стогін про нужденність,
    співанки старі.

    Всі поють про горе,
    про розгул владик,
    про пусті комори
    та голодний рік.

    Радощів - не чути
    по кутках твоїх,
    через те що скрута
    заглушає їх.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  15. Нінель Новікова - [ 2019.07.31 12:17 ]
    Благають очі... Анна Ахматова
    Про милість очі благають
    І що можу вдіяти я,
    Коли при мені згадають
    Його коротке, дзвінке ім’я?

    Іду стежиною в полі,
    Повз сірі, старі колоди.
    Тут вітер легкий на волі
    По-весняному ще холодний.

    І серце томливе чує
    Здалека вість таємничу –
    Живий він і не сумує,
    Зухвало оптимістичний.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  16. Олена Побийголод - [ 2019.07.31 07:57 ]
    Русь моя
    Із Олександра Блока

    Русе! Нам - разом, чи нарізно маятись?
    Цар, та Сибір, та Єрмак, та тюрма...
    Може, вже час - розлучитись, розкаятись?
    Нащо мені твоя вічна пітьма?

    Вірою в бога - себе чи бентежила?
    Що́ у піснях нескінчених твоїх?
    Чудь начудила та меря змережала -
    гатей, доріг та стовпів верстових...

    Свячення хоч прийняла ти без вередів,
    до царгородських святинь не дійшла.
    В степ соколів ти пускала та лебедів -
    кинулась чорна зі степу імла...

    З Білого моря - до самого Чорного,
    чорною ніччю й на білому дні -
    мариться привид обличчя потворного,
    й очі татарські горять, як вогні...

    Дим кожну ніч від відьомського варива
    в полі над табором диким твоїм...
    Що ж маячиш ти, як видиво, марево?
    Бавишся звільненим духом моїм?

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  17. Олена Побийголод - [ 2019.07.29 19:43 ]
    Батьківщина (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого

    Ті ж самісінькі роси, тумани,
    під зорею рожевий осот,
    холодіючий шелест поляни,
    голодуючий, бідний народ;

    і в привіллі, на волі - неволя;
    і суворий свинцевий наш край
    нам гукає з холодного поля,
    посилає спонуку: «Вмирай!..»

    Зледеніла країна затята, -
    мов залізом по долі шкребе...
    О Росіє, нелюбляча мати,
    хто отак опаскудив тебе?

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  18. Олена Побийголод - [ 2019.07.28 10:44 ]
    Русь
    Із Володимира Нарбута (1888-1938)

    Ген-ген село на згірку -
    сорочка бідачини:
    латками на ганчірку
    наліплені хатини.

    Скелети нікудишні,
    на них обдерті крила -
    то вітряки колишні
    вкриває літо пилом.

    Крокують небом хмари,
    зіп’явшись на ходулі.
    Й виліплюється з жару
    нестями жовтий вулик...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  19. Олена Побийголод - [ 2019.07.25 19:54 ]
    Русь (в скороченні)
    Із Андрія Бєлого

    Землі моїй бідні лани
    в незбутній скорботі застигли.
    Розлоги всі ці вдалині -
    горбами, рівнино, повигни!

    Простягнених просторів рать
    таїть широчінь неозору.
    Куди тут втечеш від заклять
    пияцтва, безхліб’я та мору?

    Від голоду й холоду тут
    вмирають і вмерли мільйони.
    Чекають на вимерлий люд
    скорботні рівнини безсонні.

    Тут Смерть протрубила свій клич -
    в ліси і у ниви мізерні,
    у села й міста, навсібіч,
    у простір голодних губерній.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  20. Олена Побийголод - [ 2019.07.23 11:18 ]
    Рідний край
    Із Івана Буніна

    В’ється шлях в снігах одноманітних.
    Потім - міст, яруга, чагарі,
    під горою - селище самітне,
    та забутий цвинтар на горі.

    Ні душі в селі; не червоніють
    у домах запалені вогні;
    сліпо зруби в сутінках чорніють...
    Знаю я: покинуті вони.

    Пахне в них холодною золою,
    проваливсь димар в колишню піч,
    і стоїть та хата неживою,
    глядячи похмуро навсібіч.

    Попід стріхи вітер лютий віє,
    сипле снігом... Тільки він один
    за тобою, рідний краю, скніє
    посеред пустих твоїх рівнин!

    Певні у новій, у кращій долі,
    ми забути хочемо мерщій
    цвинтар цей, і вішки в білім полі,
    і пустелю в темряві нічній.

    Шлях біжить, на ньому хуга грає,
    потім - засипає пластовень...
    Так нехай скоріш уже вмирає
    цей похмурий, моторошний день.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)