ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.08.08 11:38
Насолода – вранці рано,
з першим променем ласкавим,
пробудитись і босоніж
росянистим споришем
йти на зустріч із майбутнім,
днем новим, у світлі сонця,
упиваючись красою,
вслід за подихом весни…

Ігор Шоха
2020.08.07 21:41
Великі води у ріки,
в яку впадають інші ріки.
Ще є і діти, і батьки,
діди яких були великі.

У Лету кане на віки
усе мізерне і безлике
і залишається навіки

Євген Федчук
2020.08.07 19:09
Україна – край благословенний,
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.

Серго Сокольник
2020.08.07 17:10
Наближається день.
Тихо осінь іде
На поріг,
На поріг.
Більше ми не удвох.
Нам дано для обох
Сто доріг,
Сто доріг.

Тетяна Левицька
2020.08.07 14:25
Не бійся любові, вертатись додому,
упасти з вершини у прірву потому,
ураз відштовхнувшись від дна.
Бо хто з нас не падав, а після не плакав,
а чи не злітав в небеса, наче птаха,
і не шаленів від вина.

Носив за собою суму безнадії,

Олександр Панін
2020.08.07 13:27
Минуле Чатує

***

Захмарного відчаю злети…
Собі не складає звіт,
Точиться
Майже нечутний

Сергій Губерначук
2020.08.07 11:13
Ідеале мій, ти, мов "Титаник",
який швидко іде на дно.
Гинеш ти, але я, твій романтик,
не повірю в це все одно.

Моя вірність, мов чайка на щоглі,
коли палуба вся в сльозах.
Нас не чують на дальнім атолі.

Дума Козак
2020.08.07 07:26
Зарахувати вас не можемо у штат, –
промовив кадровик без еківоків, –
нам молодий потрібен кандидат
із досвідом роботи… в сорок років.

Іван Потьомкін
2020.08.07 07:18
Із раю в рай (якщо такий ще є)
Я перейду неспішно.
Мій рай створила ти, як пісню,
Щоб понад пістоліття зміг її вести.
Віддячить чим я годен тобі, люба?
Підсобним буть у рукотворному раю.

Микола Соболь
2020.08.07 06:59
Півень заспівав із рання:
«Прокидайся чесний люд!» –
час робити обрізання,
хрест зніми, візьми талмуд!
Не сумуйте православні,
вибір завжди був у вас
та живете ви безславно.
Правильно казав Тарас –

Євген Федчук
2020.08.06 21:32
Було це у часи настільки давні,
Що тільки Бог їх, мабуть, рахував,
Бо він тоді якраз велику справу
Світобудови тільки розпочав.
По молодості, що там його роки!
Експеримент він вирішив почать:
Створити світ і дочекатись, поки
Не з’

Микола Соболь
2020.08.06 19:00
Він поміж листям шерхотить,
виманює із нас життя,
а ми йому за кожну мить
віддячимо серцебиттям.
І від народження весни
літа несуть його крильми…
Аж поки нестабільні сни
Не вкажуть: близько до зими…

Олександр Панін
2020.08.06 15:01
Поради популярному співаку,
Який раптом почав відчувати
Дискомфорт

***

Не треба
до публіки зверхнім

Сергій Губерначук
2020.08.06 10:54
Частина І. "Джонатан – сіра чайка" Музична прелюдія "Ранок". Ранкові сутінки пробивають ледь помітні промені, які поволі стають потоками світла. Ледь чути шелест морських хвиль, який наростає з появою світила. Окраєць сонця. Пів со

Ігор Деркач
2020.08.05 21:52
І горе уже – не біда.
Робінзоніада триває.
Мені би – якась Середа,
бо П’ятниці в мене немає.

На неї скривився четвер,
що скоро уже понеділок.
Немає надії тепер

Тетяна Левицька
2020.08.05 20:12
Чорнильну хусточку напнула ніч недбало
на гострі плечі и підморгнула висі.
І кинувши у рот незрілі вишні,
оскомило, скривилася. Усе дістало.

Усмішка місяця і кабаре зіркове,
проидисвіт-вітер, викрутень, лукавець,
якии запрошував щораз на танець,

Євген Федчук
2020.08.05 19:28
У Таврії спів готських дів луна
Плекають вони помсту Шарукану
Оспівують оті часи преславні
Як вирувала Бусова війна.
Тоді самого Буса із синами
Розп’яли готи на своїх хрестах
І в землях антських поселився жах
Що готський меч їх звідусіль дістане.

Олександр Панін
2020.08.05 13:55
Святкова пригода


Дива
трапляються часом.
Надія
на Диво
не згасне!

Дума Козак
2020.08.05 13:15
Відлунює акордами краплин,
шалений дріб дощу у ритмі танго,
вплітаючи у марева сатин
мелодії ретро зі смаком манго.

Бринять балади гомоном струмків,
під гуркіт грому, соло барабана…
І блискавиці зоряно-стрімкі,

Сергій Губерначук
2020.08.05 09:49
Лежить картина,
чорна сажа.
Музею сірого підлога.
Зі стін по краплі фарба ваша,
іржа коричнево-червона.

Лежать колони,
гільзи, гільзи,

Віктор Кучерук
2020.08.05 06:12
Запах сушеної м’яти
Переповнює кімнату
І струмує плавно за поріг, –
Огортає жалем хату
І затоплює кошлатий
Та пахучий дуже переліг.
Де поспішно і помалу
Невгамовно вирувало

Олександр Панін
2020.08.05 01:58
Застілля не робиться
"насухо",
Не любить "насухо"
люд,
Мета виправдовує
засоби,
Та крапку вколочує
суд!

Олена Багрянцева
2020.08.05 00:24
Якби можна поставити раптом на паузу літо.
Лимонадові дні, матіолові ночі повільні.
Знявши одяг увесь, загортатися в рідні обійми,
Аж до ранку не спати, про все, ні про що говорити.

Якби можна затримати серпень натрішки, надовше.
Із піску будувати

Дума Козак
2020.08.04 23:38
На березі Гіпанісу високім,
у теплому південному степу,
ще балабан висить в повітрі, сокіл,
але давно не видно вже скопу…

Давним-давно полинуло у Лету
і місто-поліс, Ольвія стара,
і вихідців із древнього Мілету

Ігор Шоха
2020.08.04 20:50
Уже за синіми морями
усі симпатії мої,
з якими човники свої
колись пускали ручаями.

Блукаю ще у ті краї,
де по інерції ночами
пливуть у Лету оригамі,

Євген Федчук
2020.08.04 19:23
Хай покара Бог клятих росомонів
Від них нещастя готські всі пішли
Нехай потопчуть їх же власні коні
Нехай помруть від власної стріли.
Великий і могутній Германаріх
Король всіх готів і усіх земель
Був скорений на розправу чи на кару
Не жалів ні люд

Устимко Яна
2020.08.04 19:21
Місто Львів – як новенька копійка.
Садовий постарався, Андрійко.
Приїжджайте до нас,
мер почистить і вас.
Станьте теж як новенька копійка.

Приїжджайте до славного Львова,
всі будинки у нас кольорові.

Тетяна Левицька
2020.08.04 15:13
Вже прокинувся, любий? Глянь небо
розливає лавандові фарби
на тендітні гвоздикові стебла,
на нечесані верби. А нам би
доторкнутися щастям до смути,
і розсипати гречну надію,
цілувати рожевих губ кутик,
ніжність бризнути сонцем під вії.

Галина Кучеренко
2020.08.04 10:04
Не вимагайте -
Вам ніхто не винен
Давати щось. Це не потрібно їм.
Переконання
У чужих провинах -
Лише пожива демонам своїм.


Сергій Губерначук
2020.08.04 09:55
Триває правда з вуст моєї зрадниці,
але чи скоро голос мій признається,
що я порушник перший, а не ти?
що я повинен, а не ти, піти?

Минає середа, четвер і п’ятниця –
навколішках стоїть кохана зрадниця,
але чи довго я ще буду бігати

Віктор Кучерук
2020.08.04 06:54
Старію я, а ти ростеш
І сяєш, мов перлина
Недоторканна для мереж
У зяючих глибинах.
Старію я, а ти завжди
Красива, бо незмінно
Блищиш, як скалочка слюди
На сонячнім промінні.

Іван Потьомкін
2020.08.03 23:08
Мені б годилося зненавидіть вогонь,
Що предковічний ліс жер на Кармелі .
Зненавидіть і вітер навісний,
Що потурав палити рукотворні села.
Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
Що не прийшов на поміч погорільцям...
Та не наважусь навіть осудить
Да

Ігор Деркач
2020.08.03 20:50
І віриться, й не віриться мені,
що є десь рай і пекло за морями,
чи то у небі, чи під небесами
у непроглядній сивій далині.

Моя свіча ще жевріє у храмі…
На вівтарі – Месія. У тіні –
іуди і лакеї кацапні

Євген Федчук
2020.08.03 19:01
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.

Сергій Губерначук
2020.08.03 11:47
Бавлячись людським мозком,
усіма його відгалуженими збоченнями,
сірою речовиною з ланцетним лоском,
розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
маючи політосвітський диплом
й анархо-синдикалістські переконання,
трапляється асфіксія професійним

Тетяна Левицька
2020.08.03 10:14
Красива, бо ти мене пестиш,
даруєш чудесні слова,
червоні троянди і персні,
перлини любові й дива.

Щаслива, бо ти доглядаєш,
мов ягідку, квітку мене
і стелиш бузковим розмаєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2020.08.07 11:40 ]
    Ідеале мій, ти, мов "Титаник"…
    Ідеале мій, ти, мов "Титаник",
    який швидко іде на дно.
    Гинеш ти, але я, твій романтик,
    не повірю в це все одно.

    Моя вірність, мов чайка на щоглі,
    коли палуба вся в сльозах.
    Нас не чують на дальнім атолі.
    бо смішним уявляється крах.

    Там чекають вінки переможців,
    там ранкова сурма́ зове.
    Гляньте ви, ідеальні промовці, –
    ніч, мов траурна стрічка пливе…

    Марний "SOS" про жахливу загибель
    світ почує, та не тепер.
    Ідеале, ти – тиха обитель,
    де наш час окаянний помер?

    Не один в океані панічнім
    корабель затонулий мій.
    Раз ти став, ідеале, трагічним –
    то й молюся в каюті твоїй.

    14 лютого 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 137"


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.08.05 09:13 ]
    Оранжева сажа
    Лежить картина,
    чорна сажа.
    Музею сірого підлога.
    Зі стін по краплі фарба ваша,
    іржа коричнево-червона.

    Лежать колони,
    гільзи, гільзи,
    Авіабомб підземні гнізда,
    акул, забитих серед міста…
    але картина – свіжа й чиста.

    Лежить художник,
    спить дитина.
    Мов літній джміль в осінній айстрі,
    даремно трудиться людина
    в музеї щастя і нещастя.

    Лежить дорога
    через Бога.
    Сто тисяч бра від підземелля,
    і задумів багатоскелля,
    і втілювання відчайно́го…

    Лежать руїни,
    стеля долі.
    Зі стін по краплі фарба ваша.
    Удосталь після воєн волі!!!
    Оранжевим підпише сажа!

    18 червня 1996 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 145"


  3. Ігор Шоха - [ 2020.07.31 20:28 ]
    Ілюзії
    Щасливі, що неволя не ярмо,
    радіємо, що й досі не підвладні
    ніде нікому... наче, живемо
    а, нібито, існуємо насправді.

    А як воно у дійсності – бозна.
    І поки не додибали до краю,
    то відає лише душа одна,
    коли, і де, і що її чекає.

    А є ж іще навіяні нічні
    містерії Орфеєвого світу,
    де тінями блукаємо одні
    як нічиї, а може, й Божі діти.

    Напевне там і об’єднаються
    минуле, і сучасне, і туманне,
    існуюче нірваною у прані,
    ніяк не поясниме майбуття...
    а поки-що – ілюзії буття
    усе, що уявляється як явне.

    07.2020



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.07.31 10:17 ]
    Хтось промине коханого в юрбі…
    Хтось промине коханого в юрбі,
    хтось не помітить датою папери,
    хтось не збагне хворобу у собі –
    зате боготворить свої химери.

    Вони зростають з непробудних хащів
    байдужості до власної персони.
    Химери слави зраджують ледащів,
    саджаючи в лайном залиті трони.

    Химери сну вкорочують життя:
    прокинувся – а вже забили гроба!
    Химера ґеніальності – сам я
    і те, що скаже всім астролог Глоба.

    Реальність через призми почуттів,
    яка трапляється химерою зненацька,
    відсутня вже давно і поготів, –
    бо не стійка природа вурдалацька.

    Є мрії – до небес, а ці – в туман,
    де грань землі провалюється в пекло.
    Є самозречення, а це – самообман:
    живеш один, а людство – перемерло!

    Що ж, запитань немає до таких,
    хто сам спішить мерщій своїх фантазій
    попри хао́с химерних сил лихих
    вирощувати рибок в унітазі.

    30 листопада 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | "Збірка віршів Сергія Губерначука "Знахідки""


  5. Сергій Губерначук - [ 2020.07.29 10:48 ]
    Кинь свій погляд небесний…
    Кинь свій погляд небесний
    на неї, засуджену зовсім –
    невідмовну трибуну
    для хворих жебрацтвом батьків.
    Не сяйни, не воскресни,
    а просто, лишившись при Бозі,
    зосередься на ній,
    на одній з багатьох батраків.

    Я люблю її страшно
    за чесну безмовну провину,
    що застрягла в глибинах
    семи чи восьми поколінь.
    Але Ти, вірний Друже,
    мій Душе Єдиний Єдиних,
    проплекай її шлях
    по стежині дитячих велінь!

    31 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 210"


  6. Олександр Панін - [ 2020.07.21 15:34 ]
    Наміри Добрі
    Добрими намірами
    вимощена дорога
    в пекло...

    Дорога сувора і строга
    Тривогою вся виграє,
    Чому таємнича дорога
    Весь час,
    наче дибки стає.

    Коряві дерева бунтують,
    Дерева дзвенять як струна,
    Постійно її ремонтують,
    Постійно у ямах вона.

    Гуляє руїна банальна,
    І гопки стає суховій,
    Яка ж сила та кримінальна,
    Що лупить бруківку як стій?

    Скрізь хрускіт іржавий лунає,
    Цей скрегіт нагадує сказ,
    Це "наміри добрі" копають,
    Їх "тирять" безжально весь час.

    Даремна була б засторога,
    Сичить буревій і гуде,
    Широка могутня дорога
    Далеко у пекло веде...










    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Панін - [ 2020.07.20 14:11 ]
    Любов-Зброя

    Вампіреса Пристрасті
    Губить чоловіків,
    Але якось…

    ***

    Ти полюбив Мою Красу,
    Та не скорився, рабом не став,
    Ти крав Красу, ти заслужив
    Смерть передчасну…
    Ти, раб-зухвалець і бунтар.

    Я – Повелителька Сердець,
    Чоловіків спиваю розум ,
    Я викладаю з них колаж –
    Живу картину перемог…

    Це – мій Екстаз,
    Зухвальця поглядом уб’ю!

    Відбито вперше погляд мій,
    Смертельна рана знайшла мене.
    Я зневажала завжди людей,
    Тепер іду у Царство Тіней.

    Моя Рабинє,
    у Світ іди,
    Знайди раба
    І спокуси за всяку
    ціну!

    Дарю тобі Красу Свою,
    Негарна ти була завжди –
    Пізнаєш пристрасті на смак,
    А я Красою доторкнусь,
    Хай через тебе,
    До нього –
    Палай Любов!
    Палай!
    Відчую це й серед
    Тіней!



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Деркач - [ 2020.07.14 15:28 ]
    Не звідане на досвіді
    Проминає усе, що було і не буде
    на чиємусь віку, на останній межі...
    а найбільша печаль, що поховані люди
    не залишать напам’ять свої міражі.

    Що не знає ніхто, чим багата людина,
    поки лямку свою дотягне до кінця...
    Ну і що, якщо дуже любив Україну?
    Це не алібі ще на суді у Отця.

    Той, хто чашу свою допиває до краю,
    не покаже нікому її і ніде
    і ніяка душа очевидно не знає,
    що дорога у рай через пекло іде.

    І залишить весну серед рясту й барвінку
    і це літо гаряче... сім’ю і ковіньку...
    каламар і перо... і не знати чого
    заридає дощами і росами осінь...
    Може, чує і знає почилий у Бозі,
    що узимку ніхто не зігріє його?

    07/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Залюбовська - [ 2020.07.13 11:19 ]
    Тінь вогню
    Моє життя
    неначе стиглий сонях
    обличчя повернуло до землі
    дозріла врода
    пройдено зеніт
    і як води
    не вдержиш у долонях
    і як вогню
    не втримає свіча
    і опливе
    породжуючи тіні
    уривки фраз
    відлуння
    відгоміння
    натхнення сплески
    досвіду печаль
    отак вогненний вихор почуттів
    злетів
    опав
    пригас
    і перетлів
    а тінь вогню
    як соняха насіння
    складається
    у плетиво рядків

    07.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.07.13 08:25 ]
    Первісно інший прихожий
    Первісно інший прихожий,
    дійсно живий тут і тепер,
    сі́м’я свого нарозмножив –
    завтра раптово не помер!

    Відтак, почав жити вічно,
    бра́ти взнаки́ кожного з нас –
    доля моя пересічна
    зіркою впала на Парнас!

    Первісно інший прихожий –
    о́браз в оправі золотій,
    хрест на могилі прегожій,
    смерть передчасна при житті!

    Звати його то Ісусом,
    то Аллахом, то Бог-зна як –
    тільки не Укром, не Русом!
    Зайда, та й годі – не Козак!

    Первісно інший прихожий
    душі здирає з наших тіл!
    Ой! Одгукнися, Дажбоже!
    Ой! Заступися, поготів!

    Вівторок 1 листопада 2005 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 162"


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.07.06 09:20 ]
    Вічно серце живе…
    Вічно серце живе
    по тілах по людськи́х,
    не в однакових ритмах кочує.

    Десь фонтаном прорве
    між артерій вузьких,
    десь мелодію Брамса прочує.

    Десь зганятиме кров
    у калюжу життя
    і потопить чиїсь бриґантини.

    Десь спізнає любов
    і з’ясує, хто я,
    десь багаж невзаємний нести́ме.

    Як мотор, як реле,
    як звичайний стоп-кран
    чи проста запальничка – спрацює!

    Вічно серце не мре,
    б’ється, мов партизан,
    і по совісті ери лупцює!

    Форма серця ясна́.
    Той, хто вправний хірург,
    може наші серця поміняти.

    Серце – вічно весна!
    Знову пташечка – пурх! –
    від спочилого – до немовляти.

    21 грудня 1997 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 184"


  12. Олександр Панін - [ 2020.06.28 23:05 ]
    Угода

    Сенс у кожній конституції
    сакральний,
    Наче серця ритми -
    видих, вдих...
    Лагодили землі
    боги стародавні
    Для дітей улюблених
    своїх.

    Із народом в злагоді
    природа,
    Хай же не образиться
    вона,
    Між Землею з Небом
    є угода
    І повік віків
    вона одна!

    Між людей нехай
    пребуде згода,
    До минулого не буде
    вороття,
    У громаді внутрішня
    угода -
    Запорука щастя,
    майбуття!



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.06.25 08:22 ]
    А ось і ти, мій непоспішний ранку…
    А ось і ти, мій непоспішний ранку,
    дістав мене з нічної площини,
    ще раз покривши ніч, стару циганку,
    свою коханку й матір сатани.

    Вона позаронила в тебе звізди,
    які осліпнуть швидко й пропадуть,
    і ти, одурений, мене примусиш злізти
    з мого кентавра знов на пішу путь.

    Я кинутий крізь тебе, вічний ранку,
    на поміч молодих невтішних сліз,
    чиї безсилі очі в чорнім за́мку
    пекучим злом ялозить білий біс.

    Ледь теплим збоченням я зупиню потвору
    і мовою його заговорю –
    і непомітно донесу знадвору
    ранковий вітер і нічну зорю.

    "О, юносте, – скажу, – ти з білим бісом
    не випадково в парі і в тюрмі.
    А ось тепер – на Божий світ дивися.
    Тут – твій порок, а там – він між людьми.

    Тож, юносте, – скажу, – йди обережно,
    щоб у дворі собака не вкусив,
    щоб на кордоні в тебе пильний вершник
    був не поцілив у скрутні́ часи.

    Щоб ти досяг вершин своєї слави
    спокійним виходом з кількох порочних кіл,
    щоб досвід твій людські́ життя пожвавив
    і вдосконалив прояви людські́…"

    Затим уже я юності не вглежу
    і залишуся з білим бісом сам.
    О, любий ранку мій, кому належу,
    так це в тобі пробудженим думкам.

    22 червня 1997 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 178"


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.06.24 09:05 ]
    Схованка
    Схований за ширмою старості,
    вдало під смерть замаскований,
    вдесятеро дешевший собівартості,
    зниклим бе́з вісті зареєстрований
    він отримав побачення з нею,
    на ко́го не мав жодного права,
    бо давно вже не був енеєм,
    бо геройство – невдячна справа.

    Відданість – мов нива незрошена –
    гине від зерен до спомину,
    вірність – мов косовиця неукошена –
    трутневі набиває оскомину!
    А тут – юність така бездоганна!
    Цікаво, я́к вона зберегла́ся?!.
    – Ганно! Добре це чи погано?
    Я не вірю очам, на часі…

    Схований у стані останньому,
    ліг він на одр передчасності.
    – Вдавнюєшся, – відмовила вона́ йому, –
    кепські справи, все від необачності.
    Опікаючи цю богадільню,
    призна́юсь, лікують неуспішно.
    Ось тому я, оскільки вільна,
    поспішала сюди не спішно.

    – Хто ти, Ганно? Дай мені відповідь…
    Звідки в волоссі водорості?
    Бачу скрізь циферблати, тільки сві́т стоїть.
    Де рецепти твоєї молодості?
    – Ми знайомі навряд чи з тобою,
    адже́ живеш ти, братчику, вперше.
    Ти раніше дружив з любов’ю
    і накоїв чимало звершень…

    Стомлено, гризотно й докучливо,
    майже нічого не тямлячи,
    згадував він удавнені обручини,
    в клятві вірності зраду бавлячи.
    – То ти – Смерть?.. – тільки й встиг запитати
    і враз закотився за праобрій…
    – …Досить схованки обирати –
    не сховаєтесь, люди добрі!

    3 листопада 2002 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 27–28"


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.06.19 07:58 ]
    Не знаю…
    Не знаю.
    Як добре, що не знаю.
    Обличчя – вогке простирадло.
    Це мама.
    Дерева гілками у вікна.
    До Сонця ще далеко,
    тиждень.
    А все уже зелене і чекає.
    Не знаю.
    А може ще чогось не знаю?
    Сова.
    Усі собі пішли.
    Акацій хрускіт над землею.
    У грудні снігу катма.
    І коти давно занесені в Червону Книгу.
    Долоні, ноги, голова.
    Не знаю.
    А.
    Як добре, що не знаю.
    У рямцях "ще і вже"
    я – і.
    Індик, інкоґніто, ікона.

    17 червня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 83"


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.06.14 08:14 ]
    Яка нея́сна глибина історії…
    Яка нея́сна глибина історії!
    Я́к завтрашні зірки закаламучені!
    О, здогади! – Дрібненькі інфузорії!
    О, вигадки! – Мутанти закарлючені!

    Людина – посередині як істина:
    то "Одіссея", сповнена патетики,
    то Русь, похре́щена й напіврозхристана,
    то двопалаття: мрійники і скептики.

    А поскрізь – Космос шаленіє бурями!
    Дощами йдуть комети й астероїди.
    На Сонці вітер підіймає куряви…
    А що Земля? Тут – чукчі, там – неґроїди…

    І єдності не буде – як минулого:
    у вічнім поєдна́нні людство вистигне!
    Першолюдина жне ячмінь майнулого,
    бо раптом? надлюдина ноги вистягне.

    15 серпня 2003 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 206–207"


  17. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.06.13 01:52 ]
    У човні
    Чи справді вони у нашому світі,
    Ці двоє закоханих в сніг пелюстків.
    Підійняті весла, між вербовим віттям
    Їх човен пливе до широких морів.

    Чи справді це - люди, не марево ранку…
    Такі непорушні, їх річка без хвиль,
    Неначе їм небо співа колисанку,
    І світ їх сховав від своїх божевіль.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.06.12 09:36 ]
    Безпам’ятства глибока течія…
    Безпам’ятства глибока течія
    рубцює землі пращурів моїх.
    Чи ця могилка дійсно нічия?
    Чи з часом виросте в один курган на всіх?

    Скресає крига відчаєм в очах,
    пливуть сумні льоди рікою сліз.
    Навко́ло серця крижаніє жах,
    бо знов мерця на цвинтар віз привіз.

    У тих, хто звик дивитися на це,
    мов крізь туман чи пальці, чи більмó,
    живі й мерці – всі на одне лице
    й відсутня пам’ять, як в авто – гальмо.

    Ані згадає той своїх дідів,
    ані спитає вчасно ні про що,
    а тільки дасть ще декілька життів
    таким, як сам, і зникне у Ніщó.

    Як листя прозаїчно облетить,
    народжене для витівок вітрів,
    так ці життя, немов за миттю мить,
    попадають безцільно в чорний рів.

    І я́к їх пробудити від мани?
    Як вивести з дрімучості на шлях?
    Між цих питань сплив океан вини,
    без жодних хвиль, і крижаний, мов жах.

    9, 10 листопада 2002 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 211–212"


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.06.11 17:35 ]
    Тавро
    Коли відступить Борисфен,
    синкопи хвиль заллють мольберт
    і перейдуть у твій портрет, –
    я скіфську амфору знайду.
    У золоту її орду
    з монет, комет і домінант
    сам Нострадамус взорив кант, –
    а я впаду,
    мов раб на трон!
    І буду в ній,
    як ембріон
    первіснорождених століть,
    вдихати першу скіфську хіть, –
    а не тебе, а не любов.
    Передчутливий ембріон? –
    На вічній амфорі тавро:
    "Відступиш ти, як не Дніпро."

    23 грудня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 122"


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.05.31 08:34 ]
    Лезо
    Вічний голос замерз…
    Звичний холод обрид…
    Час – загострювач лез…
    поміж сцілл і харібд…

    Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 251"


  21. Ігор Герасименко - [ 2020.05.30 17:44 ]
    Кульбабка і каштан
    Як тільки повністю розтанув
    на вулиці і в серці сніг,
    кульбабця в хостел «Під каштаном»
    вселилась в закутки ясні.

    І той міцний, крислатий хостел,
    немов хустина, захистив
    тендітно-гордовиту гостю
    від злив густих і гострих слів.

    Прийшло життя не біло-чорних,
    а золотаво-срібних смуг,
    в небес і чорнозему жорна
    не весь вона жбурляла пух.

    У світлім настрої, в азарті
    Кульбабка влітку розпочне
    із пряжі білої в’язати
    Каштану шапку і кашне.

    05.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  22. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.05.28 05:30 ]
    Під дощем
    Краплі сонця бузковою ніжністю,
    наче дотики на листках,
    Я з весіннім дощем надіюся,
    Сподіваюсь на тебе в снах.

    Ми обіймемось ще, зустрінемось,
    І промокнемо наскрізь ми
    Під деревами облетілими,
    Посміхаючись, восени.

    Сміх наш сонну розбудить вулицю,
    Відгукнеться бруківки стук,
    Наче серце, дорога стулиться,
    І заб’ється в долонях звук.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Ку - [ 2020.05.22 23:28 ]
    Насильство у сім’ї-2
    Ти почав пити мою кров майже щоранку
    І псувати мені день.
    Ти вважаєш себе найображенішим у світі,
    Але ти так і не втелепав, що я теж ношу в собі
    Океан скорботи,
    Бездонний та безкрайній.
    І, що головне, безпричинний.
    Ти спромагаєшся мене торкнути?
    Ти перетворюєшся на монстра,
    Ревучого демона
    Безпідставного і підступного божевілля,
    За яке я тебе кохаю ще більше.

    Ти трощиш мої меблі,
    А я знаходжу спокій у цій бурі.
    Ти лише вирівнюєш тиск по обидві сторони моєї оболонки.
    А все ж таки ти мене руйнуєш.
    Я спромагаюся відтворити себе,
    Τа з віком це вдається все важче і важче.
    Я хочу тебе покинути,
    Проте, здається, ніколи не зможу.
    Ти – чорна діра скорботи,
    І навіть світло, що мене так приваблює,
    Ніколи не покине тебе.
    І ніхто зовні його не побачить.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (1)


  24. Олександр Ку - [ 2020.05.20 18:03 ]
    Стерильність та рафінованість
    Присядь, моє ладо –
    Ось, збуджений твоїм подихом.
    Поринемо разом
    До мандрівки у дивні вербальні світи,
    Де нам лагідно посміхатимуться
    Де Сад, Ейнштейн і Нестор Літописець.
    А сонце передвічної Поезії
    Заповнить барвами
    Чорну безодню самоти.
    Хтось скаже,
    Що стерильне те наше натхнення.
    Але ми – дослідники всесвіту.
    Ми відрафінуємо усе знання,
    Щоб розмістити його на поличках нашої комори.
    Хтозна, може дещо з того,
    Що ми тут понароджували,
    Врятує людство.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  25. Ігор Герасименко - [ 2020.05.19 17:19 ]
    Оспівування півників
    Пандемія, криза, карантин –
    цей коктейль ковід наколотив.
    І нехай вакцини ще не виникли,
    двірники прогнали холоди
    піками та віниками
    півників.

    Не побіг у даль на жаль ковід,
    та помітно затремтів,
    бо світ
    від сумної хворої весни
    в літечко чудове довге вирушив
    з ірисами-стягами: вони –
    смутку супротивники
    і вірусу.

    05.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  26. Наталя Чепурко - [ 2020.05.15 08:22 ]
    Прозріння.
    Ой, цілюща водиця,
    забери з мене втому та відчай:
    Моє серце, як криця
    всі останні хвилини півріччя...

    Я душею волію
    за поламану часом споруду.
    Протидія свавіллю
    не позбавить духовного бруду.

    Все менеться поволі,
    пристосовно до нової міри.
    Зашепочуть тополі
    про прозріння у залишках віри...



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Герасименко - [ 2020.05.11 11:05 ]
    Каштан весну порятував
    Птахами, піснями повстань
    рішуче і пристрасно, травню!
    Розкішно розквітне каштан.
    Прекрасну рослину прославлю,
    що втілює ніжність і міць,
    і скоро повсюди запалить
    нескорене полум’я свіч
    ворожі шоломи й жупани.

    Каштан над садами цвіте,
    а я над словами працюю.
    Він місто смішне і смутне
    і юну тендітну красуню
    від вірусу порятував −
    огниста, весела, барвиста!
    Каштан – кошовий отаман
    весняного славного війська!

    03.05.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  28. Сергій Губерначук - [ 2020.05.11 08:37 ]
    Будують і гризуть вітри…
    Будують і гризуть вітри
    чужою кров’ю вмиті ґрати.
    А ти, хламидище, помри!
    Яке ти право мав карати?!

    Смерть – жах, спотворення святе,
    здивоване зачаття роду.
    Нехай її проклянете́,
    але вона тримає моду!

    За те й помри. Лишайся тим,
    чиї повицвілі очата
    за тим серйозом золотим
    побачать смерть, зустрівши ката.

    25 квітня 2004 р., Київ;
    14 вересня 2004 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 21–22"


  29. Сергій Губерначук - [ 2020.05.10 07:29 ]
    І погас вогник…
    І погас вогник.
    То й що?
    Якщо свічку палиш кожен раз?
    Сплатити вірою не можна.
    Я тільки хочу зрозуміти,
    навіщо нам вогонь…
    А в склепах,
    де пообгризено кістя́
    (людське!
    Людьми!!!)
    невже не вогник був?..
    Увечері
    і по вече́рі
    як свято, любі друзі, сидите!
    Ви не голодні?
    Ні?

    неділя, 25 квітня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 27–28"


  30. Сергій Губерначук - [ 2020.05.06 09:48 ]
    Недомовки
    Поста́ло світочі велика гра.
    Привабливість життя людви
    у на́ймах знана.
    Хто мечоносець – стиха помира,
    хто лицедій?..

    Ніякі тіні – вже не Тіні тут.
    Біда – вже не біда, а лиш балада вдала.
    Космічних і сейсмічних війн редут
    на однойменних картах…

    Алеї. Лави. Ліхтарі.
    Старі.
    І застаріло колесо між траєкторій.
    Здається, раїна́ вже на порі́,
    а я пекельний, бо пишу…

    Пото́му тімениць великий тиск.
    Плоди екземові нових амфітріонів.
    Пророк, що свічку не згадав – є віск,
    якого переплавили…

    Коли постане світоч постійна́
    демаршовим кидком страшно́ї сили, –
    то зробить крок до Бога сатана,
    і другий…

    7 вересня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 78"


  31. Ірина Залюбовська - [ 2020.05.03 11:15 ]
    День народження
    Місяця човник
    на блідо-лавандовім небі
    Чайні троянди
    на обрії
    втомлено в’януть
    Ще один день
    дотліває на попіл
    на не́буть
    Ще один рік
    відлітає у безвість
    у пам’ять

    Ще одне сонце
    одміряне долею
    згасне
    Валкою злив
    хуртовин
    і осінньої мжички
    буднів і свят караваном
    вервечкою часу
    частка життя
    помандрує у безмір
    у вічність

    Ниті основи
    чекають на місяця човник
    Матінка Макош
    ховає у скриню сувої
    Ляже рівненько
    в рядочок
    між завтра і вчора
    світле сьогодні
    де разом
    навіки
    з тобою

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (7)


  32. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.05.02 03:12 ]
    Розмова зі смертю
    Як хочеться мені на карантині
    Найтоншу сукню бережно вдягти,
    Браслет і кришталеві намистини.
    - Корону? – запитаєш ти.

    Я ще не встигла на престол вступити
    Свого напівпочатого життя
    І не побачила, якими стануть діти,
    Якою поряд з ними буду я.

    Я ще недокохала чоловіка,
    Так мало часу ми провели вдвох.
    Між нашими руками гори й ріки,
    Пустеля – це до зустрічі пролог.

    Довершу образ свій, вдягну я маску
    Та рукавички, не забуду спрей.
    І ближче, ніж два метри, ти, будь ласка,
    До мене не підходь, домовились?
    - Окей!



    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Губерначук - [ 2020.05.01 12:43 ]
    Я не…
    – Я не
    – Не?
    – Не!
    – Не …
    – Бо?: ..
    – Небо.
    – Га?
    – Небога.
    – Я!
    – Коли?
    – Ха! Всей вік…
    – Не Бога я колихав сей вік:
    Я небо гасив – і в крик!
    Я небо гасив…
    Та й в Бога просив:
    Най темне вогнем сяйне.
    Най небо сяйне!..
    А небо не я.
    Я, небо, – не я:
    Я – Не.

    30 вересня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Учорашнє", стор. 47"


  34. Ігор Герасименко - [ 2020.04.29 13:21 ]
    Ми неодмінно подобріємо
    Жорстокий світ. Весна сумна.
    Пресвітло плачуть абрикоси,
    зітхають, просять, а чума
    з Уханю косить, косить, косить…

    Коронавірус! Настрій зліг,
    як на стежки в журбі сережки.
    Поете, їх з-під ніг брудних
    обов’язково підбереш ти.

    Чиє шаленство пелюсток
    розрадить карантинну школу?
    Пообіцяв серцям бузок:
    «Розквітну, ждіть, обов’язково!»

    І сяєво казкове з віт
    розколе хмару пандемії, –
    страшна розвіється. А світ
    обов’язково подобріє.

    04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  35. Ігор Герасименко - [ 2020.04.27 10:30 ]
    На поминальні дні
    Хоч квітень збільшив сяйво квітів –
    тепліший світ не подобрішав:
    на поминальні дні закриті –
    для тебе – храми й кладовища.

    Дістали міри карантинні.
    Ти плачеш, мрійнику, ти стогнеш:
    у хаті власній, у родині
    для спритних вірусів ти – здобич.

    Та для каштанів ти – товариш.
    У колі рідних, на вечері
    ти з пасочками споживаєш
    не тільки звістки невеселі –
    і позитивні п’єш новини.
    Ось повідомлення останнє:
    підсвічники установили
    на поминальні дні каштани.

    26.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  36. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.26 12:38 ]
    Передзим’я
    на ніч і тінь
    поділена доба
    похмурий день
    на попіл
    дотліває
    Морана
    постає
    на виднокраї
    з кривим ножем
    подібним до серпа

    неначе тінь
    у сірій напівтьмі
    у присмерку
    безшумно
    безголосно
    від подиху
    застигли
    кам’яні
    Землі і Неба
    споконвічні кросна

    і всеньку ніч
    веселий снігопад
    весільний ве́льон
    ткатиме
    старанно
    і підморгне
    з-за обрію
    Морана
    і стисне ніж
    подібний
    до серпа


    2020


    Рейтинги: Народний 6 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.65)
    Коментарі: (7)


  37. наТалка гЛід - [ 2020.04.23 13:20 ]
    * * *
    день як день вселенський
    дим на видноколі
    квітень диха стиха
    вірші не помруть
    ще буття стареньке
    на курному полі
    молиться поволі
    палить самокрут
    люди всі як люди
    блазні й самолюби
    ланцюги на грудях
    хмари страх несуть
    хрест весни на небі
    думки чорний лебідь
    біло скрізь в еребі
    бджоли не гудуть


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.04.21 07:38 ]
    Евжені
    Є? – вже – ні
    Банка ікри об підлогу скляну!
    Бах – і немає!
    З кожної грудочки
    злої ікринки
    риба свята прозирає.

    Смерте, о де ти!?
    Ти їм не допа́ла –
    їм народитися в мні.
    Падають слізоньки в Мертвеє…
    море життя…
    Евжені.

    7 лютого 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 163"


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.04.11 08:34 ]
    Теологічний безлад
    Піст потішний. Бог понурий.
    Замість анґелів – тортури.
    Крає плоть і смокче соки
    зле лесбійство й зависоке.

    Плоть і пліть. Язик і віра.
    Тіло терпить. Тіло – міра.
    Не спокутується в Бога
    перевірена тривога.

    Гак – і знак на шкурі часу
    колесує ласу масу.
    Щоб від болю не кричати –
    поцілуймося, дівчата!

    Цвіт бездумний. Світ бездімний.
    Різні – всі, а гріх – подібний.
    Ми – дими після зими.
    Скоро Паска там, де ми.

    18 лютого 2007 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 70"


  40. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.04.07 02:18 ]
    Місто, в якому не видно посмішок
    Місто в масці сховало посмішку,
    Над прозорим схилилось морем,
    Дотик хвилі здається розкішшю,
    Пантомімою перетворень.

    І лунає з балконів музика,
    Приголомшлива і збентежена,
    І застебнуті на всі ґудзики,
    Мов сорочки, будинки в зелені.

    А глухі закуточки й вулиці
    Щось нашіптують у безлюдності,
    Наче листя росте, почулося,
    У молитві, у сні, в присутності.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  41. Олександр Панін - [ 2020.04.05 16:59 ]
    Знамення

    Клубок вогню, мов яструб,
    впав нізвідки,
    Нещадний, злий,
    затьмарив Сонце,
    хоч лише на мить...

    Він світлом цим
    багряно-чорним
    Воліє вщерть
    затаврувати
    і зім’яти
    Надії,
    Чаяння
    та Сподівання всі…

    Страждає небосхил:
    він ранами бездонними покритий,
    із ран біжіть, тече, струмує кров,
    неначе лава
    із вулкану
    Пристрастей Даремних…

    А натовп з жахом це спостерігає,
    заціпенів, чекає на війну, розруху, голод…
    а може ще й на Дике Полювання
    і на Фінал на ймення – Страшний Суд?

    Та – Ні!
    Та зовсім – Ні!
    Цей натовп -
    він - глухий, сліпий, байдужий…
    Не зрозумів би,
    навіть як побачив,
    Кинджали Пурпурові,
    що крізь Чорне,
    Деінде
    зловісно зблискують
    в Імлі…

    Знамення і Провіщення існують
    для мене одного...
    І Небосхил в Черлених Ранах
    Це -
    лише моя
    Приречена душа…

    Кохання забирає
    і вбиває -
    Вона,
    Яка
    мені
    Його
    Колись
    Подарувала!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Залюбовська - [ 2020.04.02 20:57 ]
    Перемовчи
    перемовчи
    нелегко
    та нехай
    спливає тіло
    кров’ю
    і сльозами
    а словом ні
    зарано
    за вустами
    спини
    припни
    на волю не пускай
    перенімуй
    немов тебе нема
    тебе нема
    є біль
    образа
    відчай
    перечекай
    ти маєш
    цілу вічність
    на роздуми
    попереду зима
    перетерпи
    і серпень догорить
    а подивись
    у небі
    понад містом
    аби низала
    спогадів намисто
    снується літа
    бабиного нить
    перебирай
    наспівуй
    плач
    молись
    лікує ліс
    робота
    друзі
    книги
    перегорни
    і дощ
    і падолист
    і снігопад
    і лютий
    і відлигу
    і провесну
    і квітень
    і розмай
    цілунки червня
    у засмаглі плечі
    і що не день
    то легше
    легше
    легше
    оце твій шлях
    не коло
    а спіраль
    од відчаю
    до вдячності
    ну ось
    тепер пора
    нарешті
    ти готова
    промовити
    оте єдине
    Слово
    задля якого
    все
    і відбулось

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (4)


  43. Сергій Губерначук - [ 2020.03.30 10:06 ]
    В усіх обрядах світу будь святим…
    В усіх обрядах світу будь святим.
    Не зневажай святих обрядів світу.
    Якщо кохаєш – я твій побратим.
    Коли знена́видів – спіймай і бійся вбити.

    Хтось – представник яскравих модних риз.
    Хтось – кутюр’є своїх тонки́х заду́мок.
    І поки світ не покотився вниз,
    не поспішай приготувати трунок.

    Хай уночі настане дивна мить
    розгрому сумнівів з єдно́го вдару щастя –
    так зникну я, так інший повістить,
    що твій пасьянс зі мною не розкласться.

    Обряд прощання – світлий не кінець,
    а тільки крок до звільнення сердець.

    18 травня 1997 р., Богдани́




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 142"


  44. Олександр Панін - [ 2020.03.19 13:03 ]
    Нетрі свідомості і життя

    У хащах, у занедбаній хатині
    Живу, не знаю із яких часів,
    Даремно заглядає Срібний Місяць
    У пам’яті скарбниці спорожнілі…

    Я був оточений вночі
    примарами убивства,
    на порозі
    мого житла…

    А ти стояла мовчки, жінка дивовижна,
    спалахували зорі
    в очах бездонних.
    Перелякалися
    нічні примари,
    Розбіглися лихої ночі діти…
    Тебе спитав: «Ти хто?», а ти мовчала…
    «Ходімо швидше» - мовчки ти пішла
    В мою хатину…

    Очі твої порожні вдень і вночі,
    Ховається сенс
    Десь у глибинах бездонних…
    Сидиш за столом
    мовчиш,
    Сніданок недоторканий…

    Не просиш
    нічого і ніколи,
    лиш, дуже зрідка: «Холодно мені»…
    Товстий і теплий светр
    На плечі змерзлі…
    Твоя подяка
    Ледь помітна у куточках губ…

    А іноді ти кажеш: «Захисти»
    І у обіймах я тебе тримаю
    Хоч цілу ніч, хоч цілий день,
    І жах тобі вже не зашкодить,
    Не може він пробитися
    крізь мене...
    Я відчуваю біль:
    Болить не сильно, тільки довго-
    довго…

    Не знаю
    хто ти, звідки і навіщо,
    Та необхідність піклуватися
    про тебе
    Заповнює життя моє
    порожнє
    Жаданим змістом –

    Я Тобі Потрібен!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Панін - [ 2020.03.18 13:32 ]
    Волання в ніщо

    Верлібр

    Серце розбите,
    навіщо страждаєш
    і спокою знати не хочеш -
    Кров не вщухає,
    Біжить
    пекучий потік нескінченний…

    Плачем своїм
    не даєш
    врешті закрити
    запалені втомлені очі…

    Пострілом-підступом влучно
    розбив тебе
    Темний Стрілець –
    АнтиАмур,
    АнтиЕрот,
    анти коханий…

    Клятви і мрії рожеві –
    даремно усе,
    Реквієм Жаху
    грає капела
    вражених насмерть
    розбитих сердець…

    Серце розбите,
    Нащо збираєш
    страждання та кров
    цілого світу,
    навіщо?

    Боляче, рвучко
    б’ється в судомах
    воно,
    Ніяк не спочине,
    ніяк не загине,
    спокою,
    бідне,
    не хоче,
    вмерти
    й мені не дає…

    За інші нещасні серця
    вболіває
    Серце Розбите Моє!



    2018 рік










    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  46. Олександр Панін - [ 2020.03.11 15:12 ]
    На чужому нещасті…

    Глибока філософія
    на житейських мілинах

    А з тими,
    що
    гріхам навчали
    чужих жінок,
    чоловіків,
    таке чортяки
    виробляли,
    Що став Енею
    світ не мил…

    Майже за Котляревським

    ***

    Кажуть, що на чужому
    нещасті
    власного
    щастя
    побудувати неможливо…
    Можливо, можливо,
    ще й як!
    Воно ж, нещастя, не твоє,
    а чуже!
    Збирай уламки,
    палаци муруй красиві
    іще,
    іще!

    А чи можна жити,
    вижити хоча б
    у такому палаці? –
    Питання окреме,
    питання – гвіздок:
    як знати,
    чи
    будеш ти раювати,
    чи
    не збереш
    кісток?

    Якщо ти – бездушник,
    та збродні майстер,
    мучає совість,
    якщо не вкрасти –
    сколочуй щастя своє

    з
    чужого щастя
    труночок
    (зроби сам собі
    З підступу власного
    подаруночок).

    Але, якщо залишилась
    хоч одна
    невбита крапля
    справжньої совісті,
    з тих часів,
    коли ще в пісочниці
    грався
    серед діточок –
    не буде
    «більш печальної повісті …»,
    бо ця краплина
    почепить тебе
    «ребром на гачок»,
    І тоді –
    «хоч верть-круть,
    хоч круть-верть -
    Смерть!»…

    Перш ніж руйнувати
    щастя ближнього свого,
    подумай,
    чи є ти

    сто-
    від-
    сот-
    ковим
    гадом,
    поміркуй…

    І якщо нема де
    на тобі вже
    клеймо випалювати,
    тоді –
    руйнуй!

    І жоден дідько
    не допоможе:

    на суд
    потрапиш,
    врешті,
    Божий!


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  47. Олександр Козинець - [ 2020.03.09 14:28 ]
    ***
    Звідки я знаю? – Та я про це знав завжди́.
    Між короткими вдихами й протяжним видихом,
    Що життя – лабіринт, який огортає дим,
    Щоб не кожен одразу бачив короткі виходи.
    Звідки я знаю, що найбільша чеснота – любов?
    Що нічого ціннішого в небо не візьмеш, крім неї? –
    Колись сам Господь говорив так... Їй Богу!
    У часи, коли квіти усі ще росли над землею.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  48. Сергій Губерначук - [ 2020.03.07 09:38 ]
    Наречена

    На вламаних гілках гойдалась наречена.
    Сумного вітру тінь до світлих вуст зійшла.
    Цим поцілунком злим її з дитинства вчено,
    але дівоча скна не розуміла зла.

    Та вже котився дзвін раптового вінчання,
    і неживих істот накли́кала луна.
    Бо триста зморних літ нечистого мовчання
    споку́тує ось-ось пречистая вона.

    Хто був за мужа їй, того ніхто не вбачив,
    його короткий дух сидів при діві злий
    і мацав полюси її земної вдачі,
    і всю пропливши кров, сам раптом став живий!

    Мене там не було, бо я ще тут, між вами.
    Але про це мені розповідали сни.
    Як угатив не грім, а бій поміж світами –
    і прокотився лик живого сатани.

    Земля стояла вщент погорблена, побита!
    Курилися дими з вітрами навпіл там.
    І той космічний пил заніс надію жити
    на іншу Божу твердь, а тут лишив бедлам!

    (…Так промовляє день крізь тло нічної хащі.
    Вигукує мене усе життя твоє.
    А я тим часом – звір, недо́биток пропащий.
    Бо день не настає. І ніч не настає.)!

    Однак, ще не кінець, бо пекло – нескінченне,
    а рай – не на Землі, і Бог – не між людьми.
    Мов дівка, геть од нас йде совість наречена
    і поїть чортенят молочними грудьми.

    4 серпня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 56–57"


  49. Сергій Губерначук - [ 2020.02.28 09:26 ]
    Прононс 9
    Уроки географії були мої улюблені.
    З учителькою з Африки
    ми грали в географію.
    Підручники тоді були придумані,
    і ми на картах ворожили і на глобусах,
    у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
    зі стрілами
    довкола школи бігали.
    Автобусом
    за місто виїжджали у ліси,
    і Африку прохо́дили ми всі
    з учителькою з нашою з розважливою.
    Вона саджала нас під дубом золотим,
    виймала бубон, задавала ритм
    й співала блюзно африканський гімн;
    ми чули світ, ми бачили той світ,
    де не слова – а голоси птахі́в,
    де вже не дуб – а баобаб розцвів.

    "Ми звідти, діти. Діти, звідти ми,
    де чорний континент втягнув живіт.
    На карті океан за безліч літ
    розмив пів-Африки!
    Ми! Фа́нґи, па́нґве, пахуїни.
    Ми! Яунде. Ми! Бу́лу, бе́не, бе́ті –
    одна сім’я, що зветься гордо – Ба́нту!
    Збираєм злидні знов у білий лантух,
    ми знову бідні,
    ми у рабстві знов,
    у річці не вода – колоніальна кров.
    Під аґресивний час
    наш пересохлий стан
    благає від Богі́в зволоження саван!
    Зволоження саван!"

    І ми ховались од дощу під жовтий баобаб.
    Учитель-раб і поруч учень-раб.

    Вона ж була
    й скотаркою простою,
    ще й аґротехніком,
    перепряжним конем,
    і вовком сивогривим,
    і ковбоєм,
    залежно даних тем,
    цікава кожним днем.

    І відпрохатися ніколи не хотілось
    з її уроків, звідки час летів.
    Яко́сь гранулометрії навчились,
    привчились визначати склад ґрунтів...

    І вчились визначати склад душевний.
    "Породи кам’яні є також між людей," –
    казала вчителька
    і не псувала нервів,
    коли траплялось з класом щось не те.

    Ми дарували вчительці, мов квіти,
    у зошиті в клітинку – рози вітру,
    троянди вітру,
    хризантеми вітру
    довкола Києва збирали учні-діти.

    Невимушена гра, жива й негрішна.
    Але одного ранку запанувала тиша.
    Зайшов директор,
    просторікуватий і проімперський,
    й оголосив, що у нашої вчительки
    диплом – вахтерський,
    а не вчительський,
    а не географічний,
    і що вона створює в школі
    образ міфічний,
    бо хоче ввійти в історію
    з новим прочитанням,
    і що, взагалі,
    у нашому класі відсутнє вентилювання,
    і що вона
    схильна висмоктувати з пальця факти,
    а учні – дурні́ –
    відсмоктують
    і пишуть не ті реферати,
    і що з райвно вже давно
    прийшов відгук листовний,
    де сказано одно́,
    і досить змістовно:
    припровадити вчительку географії
    як представничку необуржуазної мафії
    зі школи геть!
    під загальне висвистування –
    і не пересолювати "впрєть!
    такім вот учітєльствованьєм!"

    І її звільнили за критерії оцінок.
    Вона не вміла нас оцінювати всіх.
    Ми грали з нею, ніби у пристінок,
    на ті оцінки під дитячий сміх.

    Скільки б інстанцій, підстанцій, нотацій
    на нас не насилали перевірок вирій,
    ми ходили до неї, мов на бальні танці, –
    наша школа продовжувалась на її квартирі.

    В учительки вдома жила тхори́ця,
    не в клітці, а так –
    вона бігала по тахті,
    спала, виключно, на шерстяній спідниці
    або в окремому ящичку для листів.

    Квартиру стеріг ротвейлер Ректор,
    і ми спочатку боялися пса.
    Від його гавкання
    можна було просто померти,
    хоч він ніколи нікого і не кусав.

    У тераріумі під лампою
    відпочивала ґюрза Улита,
    але вона теж нікого не могла пожали́ти.
    Перед тим, як її посадити у скляний куб,
    їй видалили ужальний зуб.

    Ми ходили до вчительки географії –
    і знали зоологію, історію, ботаніку.
    Приходили з кавою, пили каву,
    бо цікаво нам було з нею, було цікаво.

    І коли директор продовжував
    язиком бо́втати,
    судомисто сіпався
    і був схожий на робота, –
    ми клеїли по вулицях
    такі інструкції:

    "Директор школи номер вісім
    став старим, мішкуватим і лисим!
    І це не просто костюму мішкуватість,
    а його недбайливість і непрацездатність!
    Він розкидається кращими вчителями
    і проторгувався дітьми – нами!
    Прийдіть о дев’ятій нуль-нуль до школи –
    і зробіть йому в місце потрібне укола!!!"
    Укола!
    Укола!..

    Нас спіймали і вигнали з рідної школи.
    Нас відправили в рекрути
    до Анґоли.

    А вчителька пише листи:

    "Ти, мій любий хлопчику, ти
    пам’ятай, що трохи північніше від тебе
    Африка вбирає живіт під ребра.
    Глянь на карту:
    її і так розмило пів-океаном,
    і не варто
    завдавати їй зайвої рани.
    Адже і ми – фанґи, панґве, пахуїни!
    Ми! Яунде. Ми! Булу, бене, беті –
    збираєм злидні, ламаєм спини
    під дубом осіннім,
    під баобабом смерті.
    Це аґресивний час.
    Кров не поліпшить стан.
    Благай від Бога не зволоження саван."

    І я ховаюся від куль під жовтий баобаб.
    Спасибі, вчителько, що й досі я не раб.

    10 листопада 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор 38–42"


  50. Сергій Губерначук - [ 2020.02.26 12:22 ]
    Прононс 7
    Ох, злісний час.
    Для нас
    життя є певна місткість
    відрадних фактів і дошкульних гнид,
    які віднадить запотиличник мільярдний.
    І самовбивця – адекватний плід
    цього пустого віку.
    Чоловік
    не владний
    над своїм звучанням,
    бодай він орнітолог, віршописець
    чи в осавули хрещений анґлієць.
    Одного разу в протягах доріг,
    де біль голінний здрібнює бажання,
    насилу багрячи суспільне серце, –
    він пада з ніг,
    і пуповина рветься
    між ним і Розумом.
    В очах шалених тих
    я бачу тільки смерть.
    Я не відкрию твердь,
    повідану Богами,
    я – людина.
    Уродженець жінок з нокаутів мужчин.
    Я йду ногами.
    Серце – середни́на.
    І весь мій стан від аварійності причин
    є вихолощення мого таланту.
    Ох, злісний час, де зорі з діаманту,
    а склеп шатровий із живих дерев!
    Безсмертний канібал, який помер,
    щоб світ і смерть тримати в домінанті...
    Тобі, хто нас прирік на муки в раю,
    я поклоняюся – і завмираю...

    25 травня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 30"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   33