ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.08.14 10:34
Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.

Віктор Кучерук
2020.08.14 08:52
Палає вогнище на лузі
І звівся дим на повен зріст,
Бо позбирались давні друзі
Із ближчих сіл і дальніх міст.
Ясніють мрійно темні хащі,
Іскринки сяють повсякчас, –
І теплі згадки про найкращі
Часи витають поміж нас.

Микола Соболь
2020.08.14 08:34
Малесенька шавка лякливо
іззаду так хоче кусь-кусь,
дивлюся на неї глумливо
і сміх пробирає чомусь.
І шкода стає недолугу,
бо може ж творити добро,
але соціальну напругу
породжує шавки нутро.

Дума Козак
2020.08.14 00:03
Завітало в гості мальовниче літо
і заколосились сонячно хліба.
Налилась пшениця, достигає жито,
віти свої миє у ріці верба.

Голубі волошки заплело у косу.
дарувало щедро лагідне тепло,
та лягли у лузі морогу покоси

Євген Федчук
2020.08.13 19:51
Хан Куря хитрий, справжній, син степів,
Він голови дарма не підставляє,
Коли потрібно – не жаліє слів,
А коли треба – вовком налітає.
Тут тільки так і можна виживати,
Бо у степу своїх – чужих нема.
Хто не навчивсь хитрити і вбивати,
На долю сподіва

Сонце Місяць
2020.08.13 13:00
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить д

Іван Потьомкін
2020.08.13 11:04
Благословляю вас, єрусалимські хмари,
Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
Благословляю вас, єрусалимські хмари.
Пропливаючи понад Єрусалимом,
Ви парасолько

Сергій Губерначук
2020.08.13 10:31
Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане
на дно…
але так інтимно,

Ярослав Чорногуз
2020.08.13 10:19
Закохувався сильно, як поет,
Засліплено… В житті – суцільні біди.
Лише у творчості – печальний злет,
В реальності - хоч кидайсь до Аїда*.

Але шукав розраду і знайшов,
Писав про це сонети і ронделі.
За гроші легко здобував любов,

Віктор Кучерук
2020.08.13 07:38
Багато зір, а світла мало
Знедавна сіється згори, –
Вже захололи й довші стали
Серпневі сірі вечори.
Вже так густішає щоночі
Пропахла злаками пітьма,
Що тишу будить неохоче
Уранці когута сурма.

Тетяна Левицька
2020.08.12 21:13
Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне..."
(Ярослав Чорногуз)

І все ж таки, тебе люблю,
таким розбещеним і вірним,
допоки світиш, все стерплю,
для мене - сяйвом неймовірним.

Олександр Сушко
2020.08.12 20:16
Ох і ловко півень топче курку!
Зразу видно: в цьому ділі - ас.
Я ж - слабак. Лежу, мов труп, без звуку,
Кожну ніч жона по носі "ляпс!".

Пишуть про кохання пишні дами,
Я ж - чутливий, щось не так - у плач.
Бо у мене серденько - не камінь,

Зоряна Ель
2020.08.12 12:35
Ти, Пане, маєш часу міх
і дім у хмарах і блакиті.
Я ж –повно клопотів дурних.
І лиш одне життя на світі.
Ти знаєш порпання моє,
згори нас бачиш-бо щомиті.
скажи чому мені так є,
що часом тільки сльози й лити.

Сергій Губерначук
2020.08.12 11:33
У часи фінансово-промислового капіталу
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмілині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Никифорович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подума

Лесь Українець
2020.08.12 11:03
Україна - непотрібна!
Заберіть із гербу серп!
У 33-му від безхліб'я
Помирала житниця СРСР...

Нам потрібна залізниця,
Нам потрібні літаки;
Колосилася пшениця,

Олександр Сушко
2020.08.12 07:51
Був як тертушка залізна, нині - шовковий,
Навіть ворог - й той джергоче: "Ти - святий!".
Обійнявши правду йду важкими кроками
По земельці. От тому і не щастить.

Може, в ліжко тепле? Рахувати слоників?
Ні. Іду й міркую. Думи - просто жах:
До

Микола Соболь
2020.08.12 07:28
На плечі падають літа,
здавила серце аритмія,
але для мене ти все та –
квітуча ластівка, лелія…
Дарунок сонця і небес,
щоденні розпач і розрада
з тобою поруч я воскрес
і хай тобі ця серенада

Віктор Кучерук
2020.08.12 06:51
Лиш тільки про час кукурікнув
Зраділий світанню когут, –
Пітьмою гартовані вікна
Звільнились від темряви пут.
І знову відкрилася зору,
Прискоривши серцебиття, –
Красива, ясна, неозора
Глибінь нетривкого життя.

Сонце Місяць
2020.08.12 04:40
шо ж арлекін
де зневірялись
глядач не вллє сльози
але ж

богемне щастя за нещастя
чи до роздмуханих пожеж

Іван Потьомкін
2020.08.11 21:30
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Ігор Шоха
2020.08.11 21:13
Міняються і мода, і смаки.
І класика поезії – не диво.
Аматори-новатори, таки,
опанували форму залюбки,
малюючи елегії красиво.

Фонетику шануємо... однак
граматика уже іде на мило.

Олександр Сушко
2020.08.11 20:45
Хочу світла, радості та спокою,
По земельці йти легкими кроками,
Щоб живі сусідоньки аговкали,
Кликали на чарочку вина.

А вони в рову лежать постріляні,
Для чортяк із пекла стали цілями,
Накриваю їх своїми крилами,

Євген Федчук
2020.08.11 20:18
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й сивіти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці

Володимир Бойко
2020.08.11 18:13
З чаші гірко п'ємо
І у злі живемо
По законах, здебільшого вовчих.
А відтак і дочасно
Зо світу йдемо,
Бо затруєні власною жовчю.

Сергій Губерначук
2020.08.11 10:07
Хай кожен твій сон
обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
й розхитують пам’ять і дійсність.

Микола Соболь
2020.08.11 08:21
Піском крізь пальці, водою у ситі…
Як дні вигорають швидко у серпні.
І літо шепоче: «Досить, ми квиті,
Ваші тіла мені більше нестерпні.
Все остогидло, не хочу ілюзій,
плачуть у небі нічнім Персеїди,
тумани готують наступ у лузі,
сонце допалить трав

Віктор Кучерук
2020.08.11 07:35
Пустоту безкраю
Зором обійму
І собі співаю,
Як нема кому.
Щось робити мушу,
Поки не закляк, –
Звеселяю душу,
Часом, і отак.

Олександр Сушко
2020.08.11 06:19
Втрапити до раю - справжнє щастя,
Та забудь про ці солодкі сни.
Бо за боягузтво аз воздасться,
Сірка вже булькоче в казані.

Тамко знають що ти за людина :
Сильний духом чи слизька черва.
Йде війна, а ти купив будинок,

Дума Козак
2020.08.11 04:33
Чумацький шлях – дорога соляна
усім Великим степом, аж до Криму.
Воли – тягло не тільки на ланах,
вони – брати солоним пілігримам!

На захід сонце і обоз ожив,
жара спадає, знову у дорогу…
Риплять колеса повної мажі,

Дума Козак
2020.08.10 20:25
Упали яблука червоні
на теплу землю у саду.
Не встигли підхопить долоні
красу ту стигло-молоду.
Налиті сонцем і любов‘ю
ясніють мило у траві,
а поряд, весь залитий кров‘ю,
юнак лежить… Не буревій

Олексій Кацай
2020.08.10 19:33
в заіржавлених пісках
найсухішої з планет
бродить крижана луна
вкритих памороззю міст
зниклих разом з нею під
зіткненнями місяців
під падіннями зірок
і космічних кораблів

Євген Федчук
2020.08.10 19:28
Було в часи це давні, знані мало,
Як боги вже на небесах жили,
Хоч іноді й спускатися могли,
Як люд звичайний по землі ступали.
Жив рід древлянський в ті часи не тут,
А в болотах Мазовії далеких.
Хоча жилося в ті часи нелегко,
Та ж рідні землі вмер

Тата Рівна
2020.08.10 17:04
Коли помирають нації — народжуються Тантали
Земля відригає їх, викидаючи з чрева

Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
Але — народила анчутку
Стала матір’ю не тому сину
І жоною не тому пану

Олександр Сушко
2020.08.10 15:31
Люби мене - прехтивого козла,
Даруй цілунки та палкі обійми.
З тобою - ніч ( ох як мене трясла!),
Не треба й дилетантських порнофільмів.

А завтра - інша. Бабця хоч куди,
А післязавтра - юна незнайомка.
Оце життя! Амурний парадиз!

Олександр Панін
2020.08.10 14:50
За мотивами - М. Гоголь "Вій".

Десь далеко в хмарах грім гуркоче,
Сріблом віддзеркалює ріка,
Проти Віри і Людини злочин:
Захопила Відьма Бурсака...

Вечір, ще далеко до світання,

Тетяна Левицька
2020.08.10 13:01
Пленительных очей холодный изумруд -
былой загадки деревянная матрешка.
Не возвращайтесь вы туда, где вас не ждут,
где двери на замке, не светится окошко.

Собака цепи рвет завидя чужака,
и лица неприветливы, черствы, суровы.
Вас не узнают сразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.08.11 06:04 ]
    постнесмак
    благар благав блажив блажав
    усі ми із такого ж тіста
    то оптиміст чи песиміст
    & грязь на всіх одна й та сама








    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  2. Тата Рівна - [ 2020.08.10 17:51 ]
    Любій Білорусі

    Коли помирають нації — народжуються Тантали
    Земля відригає їх, викидаючи з чрева

    Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
    Але — народила анчутку
    Стала матір’ю не тому сину
    І жоною не тому пану

    Ніоба колись обернулася каменем
    Ми знаєм причини й тепер
    Приходить ясність про той одинокий камінь
    Єдину твердь між океану мертвих вод
    Що відійшли в пологах й дали життя неживому

    Таке буває — цілий мертвий живий народ
    Блукає в своєму домі й не має ніякого дому

    Спільне творіння Перуна й Белбога,
    Земля, яка відділилася чи просто вийшла із Наві?

    Дівчинко, над тобою все є — Небо, Вирай, Пташині дороги
    Багонь нікуди не зникла, в багні, може й, видно зорі
    Але підніми свій погляд і подивися вгору

    Завершуй ці танці — криваві, завзяті й затяті
    Хіба недостатньо м‘яса дітей твоїх на цім святі —
    Тридцятилітня трапеза поїдання плоті

    Дівчинко, над тобою все ще є — Небо, Вирай, Пташині дороги
    Але чи буде потім?...

    10.08.2020
    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  3. Тата Рівна - [ 2020.08.01 11:17 ]
    слова
    Всюди ношу за собою свої слова я
    Немає цьому ради
    Вони розсунуті по кишенях відділеннях сумки
    Дротах мого внутрішнього радіо

    Кожної миті пнуться щось казати
    Бовкати глаголити ректи скандувати
    Течуть одне за одним як пінні хвилі
    Думаю усі слова мерзенні воліла б мовчати
    Однак на ділі таке мені не по силі
    Бо світ — зітканий зі слів
    Він існує лише в межах внутрішнього діалогу
    Бо бог для мене абсолютно неможливий
    Якщо я не казатиму йому: «боже» бо

    Все що словами тавроване — проявлене
    Все що поза ними — то темна ніч служіння Ваалу
    Безсловесною була душа знімілої дівчинки
    Під час одного відомого балу

    А після нього — боюсь котів та назвалась тією
    Що важить слова як наркоторговець грами
    Всюди ношу за собою ці безкінечні слова я
    Внутрішню нескінченну телеграму

    Таку коштовну що витягує з мене живе й суще
    Кожне слово — секунда яка минула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула...

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не ...

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  4. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.03.02 05:57 ]
    весняне лібрето
    “пора-пора” ~ збагнув поет
    & народив натхненну оду
    лібрето про весну й балет
    народу


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (112)


  5. Ірина Вовк - [ 2020.01.12 10:40 ]
    Тим, що у небі високім лишились навічно...
    …Ті, що у небі високім лишились навічно,
    Ті, по котрим їх родини довічно голосять –
    Браття і сестри - земляни – не раз вас прикличуть
    В зоряні пущі отав в срібних місячних росах…

    Як вам ведеться у тому високому небі
    У хмарино́вих облаченнях тіл легковійних! –
    Хто вам стелитиме ложе при першій потребі,
    Хто проспіває вам тексти пісень мелодійних…
    Мовою матері тихо на ймення прикличе,
    Теплою ласкою шерхло діткнеться до скроні –
    Лиш біля рідних осель птаха співно курличе,
    Лиш небеса шлють на землю краплини солоні…

    Знову розгадуєм бутності знаки ворожі –
    Дивні старі письмена, що їх смисли двозначні…
    Терпко в небеснім саду пахнуть зболені рожі,
    А на землі лише вітер обачний завіює плачно…

    Пухом земля розкриває долоні затерплі,
    Наче дітей пригортає в розлогеє лоно…
    Мир вашим душам, хай буде вам світло і тепло,
    А пам’яті свічка над вами живе – не холоне!..


    Трагічним подіям з нашим літаком в Ірані…і всім душам, що навіки лишилися у небі!


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  6. Ігор Шоха - [ 2020.01.04 21:44 ]
    Засекречені секрети
    В Полішинеля є один секрет.
    Його використовують піїти –
    якщо не тямиш того, що поет,
    то це і необхідно очорнити.

    А от коли читаєш те, що всі
    у класика поета копіюють,
    не докоряй, усе одно писці
    лише тебе одного не почують.

    Але давайте глянемо увись.
    Нічого не міняє коректура,
    і очі не замилює халтура...
    і як на це совою не дивись,
    чи ти сьогодні лірик, чи колись –
    у кожному живе один Сосюра.

    04.01.20


    Рейтинги: Народний 0 (5.52) | "Майстерень" 0 (5.67)
    Коментарі: (2)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.29 00:20 ]
    Поговори зі мною, мамо
    Поговори зі мною, мамо,
    Хоча б у сні на мить озвись…
    Уже лелеки за морями
    Полинули в холодну вись.

    Поговори зі мною, рідна,
    І розкажи, як далі жить,
    І що тобі із неба видно,
    Як тисне серце мимохіть?..

    Усе минає, й час розмаю
    Минув, одколи ти пішла.
    Не вірю, що тебе немає,
    Твоєї посмішки й тепла.

    Осінні хмари – мокрі рядна -
    Розпукою накрили світ.
    Душа зболіла й безпорадна
    Ридає птахою із віт.

    Поговори, матусю мила,
    Мені здається, тільки ти
    Підтримала б і зрозуміла…
    Закрила б світ від гіркоти.

    28 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (10)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.03.09 10:01 ]
    Вироки без апеляцій
    I
    Ангели нікого не карають –
    є така презумпція у зла.
    та ворота пекла, а не раю,
    іноді, буває, відкривають
    «геніям» брехливого стила.

    Хто хапає від чужої слави –
    і не хоче, а дурну найде.
    І тому буває де-не-де –
    рано чи пізніше, а лукаве
    від меча Феміди упаде.

    II
    Ще іти й іти нам до поета —
    образу живого юнака,
    а не до примарного божка,
    що карбують на боку монети
    у кожусі й шапці «кріпака» .
    «Добрі люди» помагають злету.
    Видно доля пішого така,
    що ніхто не подає карету,
    а труди не варті мідяка,
    поки не завіємось у Лету,
    де одному – кулю й тумака,
    іншому – довічні пієтети,
    поки є поезія така,
    що усім освітлює планету
    як ночами сяйво маяка.

    III
    Чуємо елегії в ефірі,
    знаємо, кому, коли, за що
    помагає братія по вірі...
    А зринає іноді ніщо.

    І суди, і вироки важливі,
    поки ще прикутий Прометей.
    Ну, а Божі – явно справедливі,
    поки є ще юди між людей.

    Жаль кумира публіки лихої,
    що у пекло йде без каяття.
    І не жаль, що зло і параною
    іноді викреслює життя.

    Вурдулак винюхує і знає,
    як йому обляпати святе.
    Але синє небо пам'ятає,
    хто плює у сяйво золоте.

    І прийде покара за провину.
    За гординю і зміїну слину
    небо оголошує війну
    і корчує у лиху годину
    ядовиту діями личину –
    зайву у городі бузину.

    ______________________
    Муха липне до іконостаса.
    Хай собі... А ми у час лихий
    ідемо до нашого Тараса,
    сповідатись за свої гріхи.

    Діє таємниця Заповіту.
    Не мараймо пера у крові
    і дай, Боже, будемо живі
    і на цьому, і на тому світі.

    Із лихої келії совка
    алілуя не веде до раю,
    а нечиста сила маньяка
    імені поета не стирає.

    Видавайте стосами книжки,
    а ясне уже не буде темне...
    Поки тиражуються бульки,
    забуває публіка богему,
    а поета за одну поему
    пам'ять закарбує на віки.

    Воздається кожному по чину.
    І несамовитий сатана
    все своє отримає сповна.

    А у битві за ім' я людини
    Україна має свого сина,
    відає, яка йому ціна.

    09/03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  9. Ніна Виноградська - [ 2019.02.05 09:08 ]
    Останній день


    Вогнем холодним обпекло мене
    І викинуло на узбіччя долі.
    Осиротіла?! Думалось, мине
    Страшна хвороба у вселенськім полі.

    Усім богам я ставила свічу,
    Молилася за тебе до світання.
    Не помогло! І серцем я кричу,
    Беззучно плачу за моїм коханням.

    За теплим словом, поглядом твоїм,
    За ніжністю у кожнім вдячнім слові...
    Осиротіло щулиться весь дім,
    А був же храмом нашої любові!

    І на столі стоїть п'янке вино,
    Яке ти готував для наших друзів.
    Та болісно кривавиться воно,
    Бо все сумне у цій безмірній тузі.

    Коханий мій, куди ж тепер іти?!
    Січневий день в морозному світанні.
    По вінця налилося гіркоти.
    І ніч оця в родині вже остання.

    По квітах завтра твій проляже шлях
    У вічність, у безмежжя, у безмене.
    Трояндами обпалиться земля,
    Гарячим снігом у замерзлих кленах.

    В останній путь від мене, від рідні,
    І вірних друзів, воріженьків щирих.
    Пробач, коханий, їм усім, мені...
    Прощай навіки!.. Але я не вірю!..




    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.01.17 12:22 ]
    Світлій пам'яті
    Коли одного пам'ятаєш,
    тоді усе – ніщо навкруг.
    Іде у небуття товариш.
    Лишається у серці друг.

    Йому не снились лаври слави,
    але займав свої щаблі,
    любив поезію і барви
    своєї рідної землі.

    Усі у Леті невідомі.
    Нікому тут не заболить,
    коли душі його у комі
    поставить жирну точку мить.

    Не забуваються моменти.
    Ось він напучує мене, –
    приходь готовим у поети,
    тоді і успіх не мине.

    Твори себе не ради муки...
    Нема ліміту у науки...
    Не висихає океан...

    У небі ще літають круки.
    Даруйте, неуки, що «уки»
    огранили обсидіан.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Лазірко - [ 2018.10.23 06:40 ]
    цвяхом вбився нинi рай
    цвяхом вбився нині рай
    болю свято
    вибирай не вибирай
    що приспати

    світе видуманий нам
    для покути
    ти не бачив де вона
    радість "бути"

    там сказали відійти
    тут лежати
    страх подумати що ти
    вже без тата

    страх подумати нема
    слів знайомих
    на устах його зима
    хто з нас вдома

    світлий пам'яті прибій
    ніби з храму
    ви вже разом тату мій
    ти і мама

    13 Травня, 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  12. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Шоха - [ 2018.06.19 22:29 ]
    Пам'яті поета


    Десь помандрував і ти, Іване.
    Зав’язався калиновий цвіт.
    Сходить сонце, як гаряча рана.
    Сонях доганяє білий світ.

    Синє небо відкриває браму.
    Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
    Дядько Кий узяв тебе на раму
    і за обрій тихо покотив.

    Ой зійдуться нині теліжани –
    жителі далекого села.
    Подивись на сина крізь тумани.
    Інше місце влада не дала.

    Не підеш за блудними вогнями
    там, де Роська упадає в Рось.
    Спочивати будеш із батьками,
    бо з дідами ще не довелось.

    Ти умів із усіма миритись.
    Понесуть селяни на руках,
    щоб востаннє міг ти подивитись
    і на поле, і на битий шлях,

    на Деркач, і на свої левади,
    і на весь цей непокірний край...
    Прощавай...Та тільки, Бога ради,
    бідних духом ще не залишай.

    06.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (3)


  14. сергій порицький - [ 2018.06.07 16:55 ]
    Дамоклів меч
    бірюзовий цвіт вкриває пеленою
    блиск в очах горгони на перетині доріг
    сталевий щит окроплений мольбою
    відлуння голосу тих проклятих воріт
    мигаючий бульварний ліхтар
    пуск гільйотини і остання хвиля
    там полум’я охоплює вівтар
    там зеленіє вирішальна миля
    там гра вівальді нам доносить спокій
    чорний кортеж так лине до аорти
    кришталь вже перетворюється в попіл
    темна фата на леді із окремоі когорти
    дзеркало бажань , кинджал у горлі
    наливали алкоголь в холодну домовину
    50 кроків позбавлення від болі
    довічна індульгенція за будь яку провину.
    неначе сон польється на листок
    інший світ , що називаємо брехнею
    проекцією незрілих казочок
    вся наша віра , що стирається межею
    мій ескапізм забув мораль
    нових емоцій не дає речовина
    цінні тільки хвилини забуття
    хвилини справжнього приносить лиш струна
    ми так впевнені в тверезість почуттів
    що пристрасть не здолає перешкод
    світ умовностей , парад вітрів
    як додаткова гама кожен поворот
    в шафі під одягом заховані скелети
    цей другий простір проектується в вірші
    уявні , світом втрачені портрети
    заганяли душу в нездоланні вербальні кущі
    о філантроп мій шизофренік
    балансувати на межі з самим собою
    в часи фатальних внутрішніх терзань
    нарву підсніжників для дами з косою.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  15. Ірина Вовк - [ 2018.05.28 14:19 ]
    "Як кошеня до рук і до грудей..."
    Як кошеня до рук і до грудей,
    голівкою м'якою в підборіддя --
    крадеться дум довірливе поріддя
    в бездушних хащах покручів-людей --

    розчавлені, розпластані ... Живем!

    У світанкових сутінках Едем
    вартує день-у-день по нову душу ...
    (Чи ж я закономірність цю порушу
    розвихреною трагікою барв
    життя у вищих проявах любові
    до ближнього, до брата, що по крові
    є спільником в неправій боротьбі --

    безглузда гра в безсмертя, далебі!)

    Ти -- вічний блазень, тіла вічний раб!
    Скаліченою пластикою лап
    тебе не відігріє трем дитячий,
    що над убитим кошеням заплаче --

    о людство стехнізоване, спинись ...
    Чи ти вчуваєш серце, як колись
    вчував у тобі Бог-Отець Людину --
    чи ти й собі вподобилось в тварину,
    в розгнуздану сваволю дичини?!

    Тихенько-тихо браму відчини,
    аби почути пісню колискову,
    заблудлого дитинства сонний схлип:

    "А наш котик Лапчик,
    спить, немов калачик,
    котить лапкою горішки
    діткам для потішки".*

    ... Спочивайте наші ручки,
    спочивайте ніжки ...



    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  16. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  17. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (7)


  18. Ірина Вовк - [ 2018.02.18 14:12 ]
    "Сотні, що йде у Небо..."
    …Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
    На Світло наверта, де ве́рші голубі…
    Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
    що волю здобував в кривавій молотьбі.

    Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
    Утишся, не щеми, вселенськая журо!
    Підуть з життя Сини… Умруть не ради слави,
    А за Любов святу, що серце вберегло.

    …Почезне тіло враз, спаде з очей омана,
    Окропить весь Майдан кривавая яса –
    Сто змовлених «прощай», та Смертю Смерть попрана,
    Сто криків, сто зітхань розірвуть Небеса.

    Спасенна та земля, де впала кров невинна.
    На сум родинних хат зійде Душа Жива.
    «Батьки… Сини… Брати…» - і мовкне Україна…
    І молиться з небес Пречиста Покрова.


    28 лютого 2014


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  20. Тата Рівна - [ 2017.11.15 14:40 ]
    Коли...
    Коли загине останній гебістський послід -
    Вже розкладеться на атоми та плями,
    Тоді тільки Бог приїде на Україну,
    Стане ногами,
    Торкнеться руками
    Ляже обличчям на землю її вологу -
    І заридає, як батько, а не як Бог,
    Як Той, що пестив і Авеля, і Каїна
    Що вчився добре в своїй божественій школі.
    Й за жодних обставин, тобто – ніколи
    Не сплутає Україну й о(у)країну.
    Як той, хто проти всіх камуфляжів
    Й не схвалює хрестові походи.
    Звісно, він ще вимастить ноги кров’ю, гімном та сажею.
    Звісно, він визнає, що навіть Бог часто буває дон Кіхотом
    Коли не всі вітри – його коні,
    Коли не всі ріки – його жили.

    Інколи Бог довіряє ідіотам,
    Які усе палили б й усе - спалили….

    На згарищі цього світу ще довго літатиме вохра,
    Бо кров, зварена з залізом, кружить, мов пластівці.
    І скаже тихенько апостолам, що він – контра!
    Що кожна дитина, яка замерзла у таборах,
    Яка розстріляна чужими татами чи мамами,
    Яка заморена у муках й стражданнях Христових -
    Стала маленьким янголом смерті й нині в міських дворах
    Виловлює нащадків тих, кому тоді було добре
    Їсти, спати, тримати автомати в руках, кидати людей до кліток
    Ламати ребра кволим.
    Але прийшла пора… на все прийшла пора -
    І вітер ліг, як втомлений алкоголік.

    Коли загине останній гебістський послід,
    Вихрещений в соборах, вивчений за кордонами,
    Виплеканий у купелях чужих сліз.
    Коли перестануть летіти кістки з-під коліс
    Божественого байка -
    Тоді він спиниться, зніме шолома й скаже – ВСЕ!
    Ви – живі, ви – подоба моя – люди,
    Ваше минуле тепер – чорна байка, лякалка для нащадків,
    Бузувірів чи тих, кого життя ломане під дих -
    скаже
    А поки!
    Діти
    Упирів, пийте кров дітей своїх!
    А мені -
    Дайте спокій!

    15.11.2017
    Рівне


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (1)


  21. Любов Бенедишин - [ 2017.07.14 09:40 ]
    ***
    Недогарок. Айстри одцвілі.
    І муза - в сльозах - на могилі
    Непізнаного інтроверта.
    Мовчання - як ода посмертна.

    13.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (2)


  22. Ірина Вовк - [ 2017.07.01 09:16 ]
    "Непроминальність"
    Як проминальність цю нам відбути –
    «хто був коханим, не є забутим»…
    Не є забутим, не є пропащим
    Все те, що рідне, все те, що наше.
    Тож, а чи бути, а чи не бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    Життя минуще – нетлінні тру́ди –
    «хто був коханим, коханим буде».
    Душа нетлінна, як колисанка:
    Біла сорочка та й для Іванка…
    Обітовані і в криптах рути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    …О шквали бранні, на списах – груди –
    Хто був коханим, коханим буде…
    Сочить-ятриться незгойна рана –
    Хтось був «коханий», була «кохана»…
    І в день, і в темінь їх окрик чути:
    «Хто був коханим, не є забутим»!

    Є і по смерті в тім насолода –
    Земля кохана, кохана врода…
    З очей спадає луда облуди –
    Хто був коханим, коханим буде!

    Усі кохані в часи прощальні –
    Непроминальні, непроминальні…
    Усім жаданим – жаданим бути –
    «хто був коханим, не є забутим».

    (Зі збірки громадянської лірики
    "Непроминальність, або Енколпіони для душ".
    - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  23. Дума Козак - [ 2017.06.16 01:24 ]
    Напис на камені
    Він мріяв спочивать на Бурханах,
    щоб ясне сонце першим зустрічати.
    Його колись тут народила мати,
    тут дім знайшов поета тлінний прах.

    Він мріяв спочивать на вишині
    пташини щебетливого польоту,
    дивитись зверху на людську роботу
    і рідну пісню слухати вві сні.

    Він мріяв спочивать серед полів,
    де колосяться пшениці і жито, 
    де народився й пощастило жити,
    де все шукав себе й знайти зумів.

    Він малював віршами білий світ,
    щоб піснею у них слова лилися,
    і з часом мрії ті його збулися!
    „Любив, творив і мріяв доста літ!“

    04 – 21 травня 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2017.05.27 22:37 ]
    Замість епітафії
                             І
    Я уявляю, як її любили
    таку незаяложену, ясну.
    А я її, – о горе! У могилу –
    її єдину – на усіх одну.
    Із неї Ліру вижали за бали
    і не мене одного виживали...
    Прозорою – не бачили її.
    І у болоті цьому поховали,
    аби дали їй циці бабаї.
    Вона і Музу тягне за собою.
    Нехай міняє коси на косу,
    а крокодили щирою сльозою
    оплакують її живу красу.

                          ІІ
    Її зоїли буцають лобами,
    аж клепкою упала сьома п'ядь.
    Любителі у тартари біжать,
    майстри перекидаються словами,
    кусають пересмішники зубами,
    губителі поезії стоять
    в почесній варті
                          щільними рядами.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (6)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.09 00:10 ]
    Пам"яті кобзаря Василя Литвина
    Поблідла враз небесна далеч,
    Зрябіла бризками вода -
    Немов дівчина молода –
    Весна бурхливо розридалась.

    Гілля розкидала довкола,
    Волосся рвала на собі.
    І розпливалися в журбі
    На сполотнілім плесі кола.

    Із неба падали слова
    Важкі, змістовністю глибокі.
    Розчулено, в обидві щоки
    Травинку дощ поцілував.

    Жалобу одягла зоря
    І світла стало мало-мало.
    Немов би пісня кобзаря
    Струною тонко обірвалась!

    8.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (8)


  26. Ігор Шоха - [ 2017.02.16 14:43 ]
    Сучасний Аріон
    Слова не убивають,
    аж поки не почую,
    який то я ніякий і лихий.
    А що душа? Чекає,
    коли почимчикую
    у інший край далекий і близький.

    Украдене у себе
    уже не має краю.
    Але до середини досягли.
    Радійте, що у небі
    ніхто не запитає,
    в якому світі іноді жили.

    Усе тече ...в минуле,
    де і його – немає,
    і не рятує скеля у біді.
    Трухлявіє у мулі
    мій човен і линяє
    вітрило біле у мутній воді.

                                  08.02.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (11)


  27. Ігор Шоха - [ 2017.01.17 17:32 ]
    Без ностальгії
    Я не лишаю заповіту.
    Уже достатньо дум, ідей...
    Прощаючись із білим світом,
    піду тихенько, непомітно
    і не турбуючи людей.
    На проводи в селі моєму
    мене питають і тепер,
    чи я помер? І я помер
    на віки вічні. То й зіп'ємо
    напою терпкого вина,
    яке пускається по колу,
    аби усе було до дна,
    до забуття і до – ніколи.
    Нагоди іншої не буде
    о цій оманливій добі
    усе довірити судьбі,
    коли зійде яса полуди
    і не заціпеніють люди
    багатослів’ям у собі.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (10)


  28. Ігор Шоха - [ 2017.01.13 17:24 ]
    Епітафія колишньому
    Не кожен за життя отримав по заслузі.
    Не ті були часи і час їх не настав.
    Пішли у небуття мої найкращі друзі,
    а я іще про них нічого не писав.

    Доба уже не та і душі не воскресли.
    Міняється село і вимирає рід.
    Які були літа! Які буяли весни!
    Але усе пішло у невідомий світ.

    І що тепер мені – у рупори трубити,
    у лютні й бубни бити і до забуття
    обманювати їх, аби не говорити,
    яке тоді було отруєне життя?

    13.01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (8)


  29. Олександр Козинець - [ 2017.01.01 21:12 ]
    ***
    Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
    Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
    Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
    Господь вже обрав... Та ще не покликав!
    Коли остаточно не віриш у власні слова,
    Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
    Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
    Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
    Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
    А вірші виходять із тебе і не помирають,
    Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
    Насправді тільки займається на небокраї.
    Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
    Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
    Тепер янголи обирають українську із інших мов,
    Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
    Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
    Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
    Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
    Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
    Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
    Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
    Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
    Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Лариса Пугачук - [ 2016.11.20 22:51 ]
    Ангели підмоги хочуть теж
    Господи, найкращих ти береш,
    Бо вони тобі потрібні більше.
    З ними небо стане ще світлішим,
    Ангели підмоги хочуть теж –
    Ти їм подарунок піднесеш.

    І пробач мене за гіркоту,
    Та триматися уже незмога,
    Марево насовує облогу.
    Як же пережити цю сльоту –
    Від небес до самого порогу…

    …..............................................
    Этот непрерывный снегопад
    Укрывает дальнюю дорогу.
    Посидеть с друзьями бы немного,
    Но не повернуть уже назад…
    Господи, ты встрече будешь рад…

    30.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  31. Олекса Удайко - [ 2016.09.09 19:37 ]
    ТЕЧЕ ПІСОК
    Я смертю лиш живу… Та не таю –
    Щасливий я в моїй нещасній долі;
    А хто боїться смерті і неволі –
    Ввійди в огонь той, котрим я горю.
    Мікельанджело.

    Тече пісок, як вічність, поміж пальців –
    пливуть хвилини нашого буття…
    Ще на землі, а вже космічні п’яльці
    волочать нас на край – до забуття.

    Хоч нам принадно мить ту зупинити,
    щоб побродити в звабах стромовин,
    вбираючи красу… Та годі й снити –
    безбожник ти чи вірний християнин!

    Та все – так брижко, ламко… І відносить
    життя по крихтах, мов драгва боліт,
    безпечність днів. І знов приходить осінь
    непогамовних й неповторних літ.

    Мить осяйна... Ні з чим її не сплутать!
    Чарівний світ – усе у ньому є…
    Чи знайдемо відгадку його суті?..
    Про все це тут колядництво моє.

    Одно лиш знаєм: на землі ми – гости
    вервечкою біжучих пражних днів…
    Питання в тім, що впорав для погосту*,
    яким вогнем…
    для нього
    ти згорів.

    23.05. 2015
    ______
    *Тут громада, спільнота.





    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5.38 (5.38)
    Коментарі: (2)


  32. Галина Михайлик - [ 2016.04.16 22:11 ]
    Прóводи
    Розплющили фіалки оченята
    і горілиць зайшовся горицвіт!..
    Для когось нині – то життя початок,
    а іншим – заступило горе світ…

    Ще жовті, не посивілі кульбабки,
    бруньки каштанів – пружно-молоді!
    І великодніх крашанок лушпайки
    рахманно плинуть в ирій по воді.

    Весна буяє гомоном пташиним,
    як щебетала - зможе і без нас.
    Не був, чи був? Століття, чи годину?
    І що залишить, чи поглине час?

    Колеги, друзі, родичі, знайомі –
    живуть й без Тебе…. І навчилась я
    без Тебе, мамо… Поклади бездонні –
    невидних сліз підводна течія…

    …Крихке, тендітне, наче крильця бабки,
    на чистовик, без проб і дубляжу –
    життя прекрасне! Від нуля – й до крапки…
    І щоб там не було – живу!

    04.2015-04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  33. Ігор Шоха - [ 2016.04.03 14:25 ]
    На спомин
    У долині, у ріку глибоку
    весело стікають ручаї.
    Так і вірші – у її потоки
    мають литись, як оці широкі
    і високі хвилі течії.

    Що тобі, поезіє, до мене?
    Я своє уже переспівав –
    і весну, і літечко зелене,
    і осінні золотаві клени
    у альбом тобі намалював.

    Ну а нині у моєму полі
    чую, – люлі-люлі. А на волі
    оперились інші солов’ї.

    У моєму тихому садочку
    потечуть поезії струмочки
    у чиїсь модерні ручаї.

    2012


    Рейтинги: Народний 0 (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (7)


  34. Лариса Пугачук - [ 2016.03.28 14:22 ]
    Як стогне вітер...
    Уже на небі… біля тата й мами…
    Чого ж ти, брате, назавжди заснув.
    Спливає шибка зимними сльозами,
    Я в них втонув…
    Ти був... ти був… ти був…

    Як стогне вітер, кидаючи в небо
    Моє виття, закутане у біль:
    – Скажи, як жити, брате, тут без тебе?..
    Та не приходить відповідь звідтіль.

    Весна щедрує, та тобі вже, рідний,
    Зозуля сотню літ не накує.
    Гортає пам’ять знімками сповідно.
    Ти був…
    Не був! –
    Ти є, мій брате!
    Є-є-є-є-є-є-є!!!..


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (19)


  35. Ігор Шоха - [ 2016.01.22 12:20 ]
    Протяги історії розбрату
    ***
    Єднаються і ситі, і голодні,
    коли єднає їх сатанаїл...
    Не миром ви помазані, шановні –
    і щирі українці іншомовні,
    і українофоб, і русофіл.

    ***
    Дух барикади всує не помер
    і у бою від єдності не тісно,
    і знову об’єднатися не пізно…
    Але не ясно, де ви є тепер,
    глашатаї, що позаймали крісла?

    ***
    Ой, не об’єднує стаття
    на захист Ойкумени.
    І досі на усіх путях
    багатії крадуть життя
    у тебе і у мене.

    ***
    Любителі щі
    об’єднали колони.
    Гуляють хлищі,
    депутати, барони.
    Ідуть на борщі
    європейські мільйони.

    ***
    Тримати осаду?
    Іти на твердиню?
    Ідемо, якщо це важливо.
    А бути у владі достойній людині
    у наші часи неможливо.

    ***
    Походами з майдану на базар
    розпочиналась вільна Україна.
    І – кому що́, а мерії – навар!
    І як не регіони, то – удар!
    Нокаут! І – здираємо коліна.

    ***
    Кричали всі, – пролетарі, єднайтесь!
    Але ніхто в опалу не попав.
    Люстрація!?               
                  Не бійтеся
                                    покайтесь,
    хто вихваляв і, вибачте, лизав.

                                  2016




    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (9)


  36. Ігор Шоха - [ 2015.11.25 14:40 ]
    Резюме
    Іду не на ви, але явно за вами.
    Та не доганяю, буває, усіх.
    Я теж забавляюся інде словами,
    та друзі прощають цей праведний гріх.

    Коли я сміюся, ніхто не заплаче,
    пожу́рю, буває, та не наобум,
    і не обіцяю, що я не побачу
    оте, що не лізе тверезим на ум.

    І дама винова, і піка, і чирва –
    уся космогонія в карті одній.
    У плетиві слів, де до істини – прірва,
    буває й п'янієш, та хміль той пісний.

    Трюізмами бемкає mori memento,
    і зле суєслів'я – ні, – бе і ні, – ме...
    І не ображає мовчання німе...

    Лечу по орбіті малої комети,
    горю метеором. Радійте, поети –
    таке репортерське моє резюме.

    25.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  37. Ірина Кримська - [ 2015.01.27 01:36 ]
    Мій первоцвіте...
    Пам’яті доньки

    Мій первоцвіте, донечко ясна…
    На віях сніг, і на хресті, й на слові.
    На що не гляну – знак про тебе й знак,
    Відлунням невичерпної любові.

    Якби ж то виплакати можна аж до дна
    Твоє ім’я і все життя з тобою.
    Бо подих твій, і голос твій однак
    Час не забрав, а навпаки – подвоїв.

    Ось забуваю раптом і гукну,
    А як згадаю – вмерла! – то німію.
    Тебе, живу, із лагідного сну
    Так хочу в день повести і у мрію…

    Княгине Ольго… жартували ми,
    Що будеш мудро направляти долю.
    Тепер же тільки янгола крильми
    Прошелестиш. Сваволя. Воля. Оля.

    Пробач. Стривожила, гойднула гладь небес,
    Лети! Лети, крилатий первоцвіте!
    Як добре, що твій світ в мені воскрес,
    Щоб я могла хоч пам’яттю радіти.

    Напевно знаю, що й оці рядки
    Продиктувала ніжно і терпляче,
    І відтіля не перейшла ріки,
    Хоча, здалося, ось була неначе.

    Мій первоцвіте, у душі цвітеш.
    І може, то не сніг, а привітання,
    Що ти була, ти є і будеш теж
    Моїм віршем ніколи не останнім.

    27 січня 2015



    Рейтинги: Народний 5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (13)


  38. Ірина Кримська - [ 2015.01.18 22:37 ]
    Смерть.Скорбь. Возвращение.

    Скорбь - вечная звезда
    из тьмы беспрекословной.
    Словно зовет ТУДА,
    но защищает словно.
    Узнав лицо границ
    узрел лицо рассвета.
    Начнешь просто любить
    навечно без ответа.
    Смерть забирает все,
    чем был ушедший в жизни.
    Но в остальном несет
    прикосновенья признак.
    Приняв потерю, ты
    ждешь тихо и смиренно.
    Живешь без суеты
    и без тревоги бренной.
    И знаешь просто так,
    (узнавши ниоткуда),
    что кажущийся мрак -
    целебнейшее чудо.
    Что там - для НИХ среда.
    Им отдохнуть бы надо.
    Отсюда тьма - беда.
    Оттуда, знать, награда.
    А смерть, по сути, дом
    чтобы и ты вернулся.
    А жизнь была лишь сном:
    вот умер и - проснулся...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  39. Серго Сокольник - [ 2014.10.27 23:35 ]
    Памяти Светланы
    Памяти Светланы

    В квартире, где еще не так давно
    То грустной ты, то радостной ходила,
    Чужие люди. И завешено окно
    В которое ты так смотреть любила...

    И зеркало, в него ты, как в окно
    глядела, образ твой не отражает.
    Завешено, и может быть оно
    Тебя под покрывалом вспоминает...

    И радио утихшему молчать
    приходится, печально вспоминая-
    Ты под него любила танцевать,
    Красивая, беспечная, нагая...

    И кухня, твой покинутый очаг,
    Стоит холодной, молча вспоминая
    Как ты сидела у меня в ногах,
    Мне на колени голову слагая...

    В прихожей люди тихо говорят,
    Тебя традиционно поминая,
    Какою ты была... Им не понять-
    КАКОЮ ТЫ БЫЛА- я это знаю...

    Куда, в какие ты ушла края?
    В какую дверь, что пред тобой открылась?
    Беспечная избранница моя...
    Часы стоят- и жизнь остановилась.

    5.09.2008


    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467825
    рубрика: Лирика
    дата поступления 23.12.2013
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  40. Ігор Шоха - [ 2014.10.20 19:39 ]
    Державні браконьєри
    Пахне хвоєю й бензином.
    «Люба влада» ріже ліс.
    Що удієш? Ліс не винен,
    що не вміє лити сліз.

    І «сім’я» усе ще ріже,
    прокурори і суди
    на маєток і на хижу
    невідомого ґазди.

    Ліс не знає, що на зміну,
    може, через сотню літ
    буде інша Україна,
    у якій «низзя пилить».

    Ні мою берізку любу,
    ні соснину навкруги…

    Але поки це ще буде,
    то осел ваяє буду.

    Поки влада вріже дуба,
    все рубають до ноги.

                                  19.10.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  41. Опанас Драпан - [ 2014.08.12 14:01 ]
    квітці моїй
    Айстри, хризантеми, чорнобривці -
    Осені прийдешньої дари,
    Сходять у невпораній домівці
    Пахощами вдової пори.

    Айстри у неділю, а в суботу
    Буде якнайбільше хризантем.
    Дивно - різні квіти, а достоту
    Кожний із букетів - так, тотем.

    Мабуть, ми від осені обоє,
    Чи від квітки, бо і ми цвіли...
    Чорнобривко, стрінуся з тобою,
    Може, відгадаю — де й коли.

    '2014


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  42. Ігор Шоха - [ 2014.06.15 15:37 ]
    Епітафія невідомому поету
    «Тут почиє у мирі, у тиші
    той, що піснею...»
                   Може й воскресне...
    Епітафію інший напише
    своєчасну, і дуже почесну,
    і від імені всього народу
    непідкупно, і щиро, і мило, –
    не читали його ми і зроду,
    та зате хоронили з кадилом.
    На могилі не плакали гірко,
    що поклали у землю холодну.
    Почепили на паличці бирку
    чин-по-чину, зате благородно.
    Не даються нам рими, верлібри.
    Не вписалися ми у епоху.
    Нас потрібно будити калібром,
    від якого зашкалює строфи.
    І тому не балакали довго,
    що ходили, бувало, до школи
    і не мали ми свого нічого,
    і чужого не брали ніколи,
    і любили і ранки, і роси...
    І нарешті про нього згадали,
    що по світу ми бігали босі,
    та не голі...
                   І ми написали:
    «Тут почиє у тиші, у мирі
    той, кому пощастило померти...»
    Ми любили тиранів-кумирів.
    А чому умирали поети?

                                  2013


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  43. Ірина Зінковська - [ 2014.03.04 06:27 ]
    Небесній Сотні
    Що сталося – того вже не вернути,
    Не знайдуться відкуплення слова…
    У темряві глибокої засмути
    Скорбить Вкраїна – чорна, як вдова.

    Осиротіла матір, овдовіла…
    На шиї камінь, а на серці шрам
    Вона ж для них майбутнього хотіла!
    Віддати все могла ж своїм синам!

    Що сталося – того вже не забути.
    Тут мало співчуття, були важкі хрести.
    Майдан прийняв за нас гріхів спокуту.
    Нам треба пам’ять про Героїв берегти…

    (c) Ірина Зінковська
    2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  44. Олександр Козинець - [ 2013.12.29 15:22 ]
    Триптих (мамі, мами, матерів)
    1.Мамі
    Кажуть, молитви Отцям не всесильні.
    Лиш віра й любов
    З дитинства тримають фундамент.
    Чи плакали очі? – Вони голосили!
    Що хочуть додому, на землю праотчу,
    До мами…
    Ми вічності й часу
    Намиста позичили вдосталь,
    Щоб душі споріднені
    Грілись любов’ю не марно.
    Я знову приїду додому
    Як син (чи як в гості?),
    Як давній твій друг.
    А значить, як син,
    Бо до мами.
    Хай вечір до ніг тобі
    Вклониться співом і словом.
    Я можу розвіяти сумніви, хвилювання.
    Блаженна і світла
    (бо матір – основа),
    В якій – мої злети,
    З якої – мої починання.

    2. Мами
    Не чути крику…
    Біль… Різке світло…
    Чому він мовчить?
    Нарешті заплакав!
    – Подайте мені
    Вже дорослого сина
    …бо він ще у лоні
    сказав слово «мама»!

    3. Матерів
    Наші сльози…
    І руки, мов кремом намащені.
    Ви поїдете,
    Та схід сонця ми разом бачимо.
    Ви на відстані…
    І, здається, так важче нам.
    Та любов до дітей –
    Поза виміром, часом,
    В Б А Г А Т О З Н А Ч Н О С Т І.
    Ви поїдете, і здається,
    Не скоро будете.
    Сійте світло дітям своїм
    (Вам же є кому!)
    Жінка – сходинка, жінка – схованка
    І пробудження.
    Невідомого, неповторного,
    Н Е В І Д’ Є М Н О Г О.
    Невідомого, невід’ємного,
    Себто вічного.
    Те, що хибне – водночас є істинним.
    Матір, жінка, кохана, подруга, дівчина…
    Всепроникна, розумна,
    В О І С Т И Н А!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  45. Олександр Козинець - [ 2013.11.02 14:05 ]
    Гінеколог_і_я
    Приміщення здавлене ліками,
    В халати одягненим персоналом.
    Тут багато жінок, запахів, поту.
    Люди проходять повз (ми тут - персоналії)
    В сірій споруді, яких в місті декілька сотень.
    Тут стіни зі сліз, підлога намащена слизом.
    Слиною пахнуть вікна, пробірки слугують латкою.
    Чому я сюди зайшов? Я краще чекатиму знизу
    Чи тихо посиджу надворі біля вікна під палатою.
    Абортовий спокій знищених душ
    Рядками на стелі кричить білим світлом.
    Як болісно пахне світ жіночих недуг
    У кожного іншим, внутрішнім світом.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (9)


  46. Галина Михайлик - [ 2013.09.30 00:49 ]
    Останнє прохання
    Останній день у вересні… Останній
    і у житті? Чому? А далі – край?..
    ...і піднімаюся в божественній осанні,
    і вже ось-ось – чи пекло, а чи рай…

    Я не боюся іспиту сумління -
    перед Отцем схилю своє чоло.
    Він знає все – усі мої стремління,
    усе, що відбуло і не було…

    Моя душа не в силі щось змінити…
    Прощаю і простіть – як вмів, так жив…
    Лиш тихе слово прошу, лиш молитву
    за Україну, що я так любив…

    25.09.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (18)


  47. Світлана Войтюк - [ 2013.09.21 14:11 ]
    Востаннє...
    Заплакала. Так плачуть тільки раз…
    Востаннє. Тихо…, аж до болю
    Балакала. Німіла від образ
    Текли озера спогадів на волю.

    А ти мовчав. Ти був німий як ніч
    І душу вдрузки розбивала тиша
    І знов навпомацки, між тисячі облич,
    Шукала те, що ти мені залишив.

    Ти був, чи ні? Ти сон, чи наяву?
    Я спала як жила, чи просто спала?
    І загубивши молодість твою,
    Чому я небу так тебе й не загадала?

    Тепер, твій сон цілують небеса.
    Туман нічний впаде на білі крила.
    І більш не збуджує навколишня краса,
    І хрест стоїть розправивши вітрила…


    20.09.2013р.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати:


  48. Іван Низовий - [ 2013.08.06 21:21 ]
    * * *
    Час так прудко збігає:
    вже й ніколи жить,
    не зупиниш його владним окриком:
    "Стій!".

    Поховайте мене
    там, де мати лежить,
    за ставком, за ліском,
    в черемшині густій.

    Не викошуйте трав і колючих ожин -
    буде ж боляче лунам ходить по стерні!

    Я незатишно так і невтішно прожив,
    тож, мабуть, заслужив тихосну в тишині...


    2006


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  49. Юрій Лазірко - [ 2013.07.25 05:36 ]
    для бабунi
    руками моєї бабуні
    збиралися в клопоти будні
    влягалися в трепоти стуки
    носилися відра зі студні
    у біблій горталися звуки

    очима моєї бабуні
    світилися вікна зимою
    дороги трималися дому
    два янголи стали за мною
    її і той мій невагомий

    у серці моєї бабуні
    так тепло що сльози солодкі
    і легко що слово із пуху
    так рідно що вік закороткий
    і світло — ні тіні від руху

    з думками моєї бабуні
    я ходжу по білому світі
    за медом із дьогтем для брами
    мій голос що дзвонами шитий
    на вітрі цвіте прапорами

    усмішки моєї бабуні
    трималися зорі що впали
    у кутиках сонце лягало

    і сходило небо трипало
    на груди мої
    як бабуні не стало

    3 Липня, 2013
    (RIP)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (15)


  50. Іван Низовий - [ 2013.07.09 07:36 ]
    Умовна епітафія на умовній могилі
    Тут (умовно) почили в Бозі
    Ті, хто вмер у далекій дорозі,
    Хто спіткнувся востаннє на ріднім порозі
    Чи в сльозі утопивсь на тріскучім січневім морозі.
    Тут (умовно) лежать у сплетінні корінь осокорів
    Жертви трьох українських спланованих голодоморів,
    Несвідомі геройства (бо з примусу) скромні герої:
    І забутої Першої світової,
    І болючої Другої, що не забута
    І донині, бо ще не настала спокута
    Винуватців кривавої бійні -
    Не спокійні покійні!

    Тут мовчать мої предки, на смерть розкуркулені,
    І бійці революції, Леніним підло обдурені,
    Серед них і мій батько - партієць нездалий,
    Десь без вісті пропалий і прахом прокляття припалий…

    Тут (умовно) безмовно (насправді немає могили!)
    В невимовних стражданнях і муках навіки спочили
    Повносилі іще...


    Рейтинги: Народний 0 (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (23)



  51. Сторінки: 1   2   3