ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.

У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня

Віряни несуть до церкви

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:08
Вночі місто моє порожнє
У крізь відображення бачу міріади зірок – вечірнє місто.
Жінка – вітер
по місту мчить.
Не зупиниться жінка – птах.
Жінка - буря над світом майорить у темряві.
А ночами грає вона - просто буря,
вічно одна

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:07
Квітка кохання розквітла в мені і в тобі
Огорнувши нас неймовірним кохання
І зв'язала нас міцно червоною ниткою навіки,
Так нас з'єднали самими небесами,
То квітка кохання пророкувала наше щастя

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:06
Я і ти - фундамент світобудови.
Ти дав мені свої Ангельські крила
Я віддала тобі свої Ангельські крила
І ми піднялися вгору, до неба, до зірок…
Щоб ми могли окунутися в безодню космічних почуттів
І ці космічні почуття живуть в Міріади зірок,
Де нам

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:05
Я ніколи не звикну,
Я не вмію до заяложеного слова звикнути.
Бо ці заяложені слова, що живуть у тому роті.
До гарного слова нам треба звикати,
Щоб мова була як дзвінке джерело,
Як кажуть: «подумай сім раз, перед тим, як сказати»,
Щоб гарні слова тв

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:04
Ми незалежні,
як птахи - самовільно літаємо в небі,
ризикуючи впасти і розбитися
Ми вільно пархаємо в небі
без кайданів ніхто надіти не зможе…

Ми незалежні,
як коти - свавільно гуляємо самі по собі…

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:03
Я - Північ, бо тіло моє - Земля,
Мій Спасителю, я - ілюзорна Земля,
Я молюся духу Земля,
бо де я не була, не забуваю благословенну Землю,
яка кружляє у космічнім вальсі…
Вітри Галактик - вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритм

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:01
Останній день перед Різдвом
і добрі і злі духи блукають по світу, що пройшов.
Наступила новорічну ніч, дивна тиша,
зорі в небі запалали у різдвяну ніч.
Цієї ночі засяяло небесне світло.
Ангели вітають весь світ
Христос народився в цю мить.
Раптом н

Наталія Кравченко
2024.03.28 22:00
В душі моїй вирує полум'я,
Там нескінченна боротьба.
У мене одні згоряють страхи,
Інші мучають мене.

Бо я не боюсь втратити
Я боюсь залишитися сама.
Я не боюсь темряви -

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:57
У будинку жахів гуляли ночами
Літаючі привиди
Всіх лякали хто заходив
Або жив в будинку жахів
Від переляку всі тікали
Залишаючи будинок
І ніколи не повертались

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:55
Не клич мене
Я і так сама прийду
Не жени мене
Я сама піду,
Лише стверджую…
я немов привид, немов тінь, яку не видно,
Блукаючи в темряві
і ти мені скажеш іди впекло

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:54
Настала пізня пора
Все заснуло, тільки
Наша тінь
Танцювала на стіні
При палаючої свічки
І ось настав ранок
Свічка догоріла,
Тільки наша тінь залишила

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:52
Подивися як гарно
На місто опустилося
Синє небо з зірками
Нам зірки посміхалися
І ми гуляли нічним містом…
Є лише синє небо
Та дихання Всесвіту
І ми залишилися удвох по

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:36
Я не та, і ти інший
між нами промайнула
тінь забутого кохання.
Роки марного чекання
Залишили в серці рани.

У неба попрошу я
Про щастя, про порятунок,

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.

Ось мене і подарували
У день народження купили

Наталія Кравченко
2024.03.28 21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Лілія Ніколаєнко - [ 2019.09.23 11:12 ]
    Корона сонетів "Вінець для музи" (магістральний вінок)
    1.
    Хто муза для митця? – гірка свобода,
    Із піднебесся таємничий глас.
    Душа в мистецтві пілігримом бродить,
    Ламає простір і спиняє час.

    Пізнає у стражданні насолоду
    Співець добра, паломник на Парнас.
    Хоч глумляться навколо гріховоди,
    У чистоті ограниться алмаз.

    Чому ж богиня небуттям карає?
    Навік натхнення спокій украде!
    Крізь терни пролягли шляхи до раю.

    Із болю виростає сад чудес.
    На подвиги пера благословляє
    Супутниця у пекло і в едем.

    2.
    Супутниця у пекло і в едем –
    Чаклунка-муза, дивна і зваблива,
    В поезії відродженням цвіте,
    Весні у коси заплітає диво.

    Розкидує насіння золоте,
    Дарує сходам життєдайні зливи,
    Одвічність, як мереживо, пряде,
    Зірками пише полум’яне чтиво.

    Хоч голос мрій, мов океан, шумить
    Пітьму оман таїть небесна врода.
    Обріс шипами травень-оксамит.

    Отрута забороненого плоду
    Жагою і наснагою кипить,
    Живе у пензлях, у словах і нотах.

    3.
    Живе у пензлях, у словах і нотах
    Магічна сила волі та краси.
    Повідай щиро, вічна музо, хто ти!
    Навіщо маниш у казкову сіть?

    Не скаже правди неземна істота,
    Хоч має сто облич і голосів.
    Вона для серця найсолодший дотик,
    Для спраглої душі нектарний сік.

    Навік мене безсонням полонила
    Мистецтва непохитна цитадель.
    Фантазії богиня пишнокрила

    Шляхами самозречення веде.
    В пітьмі палає золотим світилом
    Окрилена жага палких ідей.

    4.
    Окрилена жага палких ідей
    Здіймає всеосяжну бурю літер.
    О музо, королево юних фей,
    Ти янгол мій і безсердечний ідол.

    Пекучий слід лишає твій єлей.
    На тебе нарікати чи молитись?
    Без пісні серце, ніби соловей,
    Смутніє в марноті та нудить світом.

    Навіщо зловтішаєшся з невдах,
    Даруючи фальшиву нагороду?
    У клітці рим співає гордий птах…

    З тобою не порушити угоди
    Тому, хто вибрав безкінечний шлях.
    Підкорює душа круті висоти!

    5.
    Підкорює душа круті висоти,
    Зреклася назавжди земних принад.
    Митець-Сізіф під гору камінь котить.
    Вершина – потойбічна таїна.

    Життя поета – дивина природи,
    Мов древо правди і гріховних знань,
    Цвіте натхненням і красою родить,
    Хоч болем буде страчена весна.

    За що мене дразнила, хитра музо,
    Дала вінок із чорних орхідей? –
    Не лаври, а печаль прийняти мушу.

    Вона живе усюди і ніде –
    Моя любов – святиня і спокуса –
    Самітницею ставши для людей.

    6.
    Самітницею ставши для людей,
    Тремка душа сама в собі блукає.
    Натхнення пустоцвітом опаде,
    В тюрмі рядків уп’юсь вином одчаю.

    Журботу притуливши до грудей,
    Я тишу на стіні утрат читаю.
    Життя краси коротке, ніби день,
    Дорога досконалості – без краю.

    Бентежна муза – мій суддя і кат.
    На мрії вже чекають ешафоти.
    Не кинуть люди навіть мідяка

    За ці жертовні, вистраждані оди.
    Торкнула серце чарівна рука –
    Повік мені за міражі боротись.

    7.
    Повік мені за міражі боротись!
    Борець для світу – лиш дивак, бунтар…
    У дзеркалі життя, мов у болоті,
    Підступно посміхнеться самота.

    У вічності вінець без позолоти,
    Вінок поета – з вічних запитань.
    Дає зерно натхнення диво-сходи,
    А люди топчуть золоті жита.

    Слова і думи – витончена зброя,
    Хоч безліч у митця творінь-дітей,
    Не всім є місце у ковчезі Ноя.

    За брамою страждань едем росте.
    Та як здійнятись в небеса любові,
    Закутій болем, ніби Прометей?

    8.
    Закутій болем, ніби Прометей,
    Душі так важко споглядати зорі.
    Жадаючи небес, німий Орфей
    У ноти переллє любов і горе.

    Моя жага – театр і Колізей,
    Імперія римованих історій.
    Талан мій і талант – чужий трофей.
    Для вічності життя – лиш крапля в морі.

    О, музо! Забери сумнівний дар,
    Зніми з очей полуду, хай прокинусь!
    Отруєний прокляттям твій нектар!

    Краса – лише оманлива личина.
    Твоя прихильність – заважкий тягар.
    Чому ж така жорстока ти, богине?

    9.
    Чому ж така жорстока ти, богине?
    Навіщо, музо, маниш на таран?
    Сховався під обличчям янголиним
    Підступний змій, що поневолив рай.

    У вирву мрій без каяття порину,
    Хоч знаю – із піску цей дивний храм.
    Лишив мені Пегас лише пір’їну.
    У віршах-снах ятряться сотні ран.

    Рукописи палають в пічці Бога.
    У задзеркаллі німота кричить.
    Ніхто не прийде і не дасть нічого.

    Тяжіє над душею тінь століть,
    Поезії молюсь аж до знемоги,
    Натхнення-мука до небес горить.

    10.
    Натхнення-мука до небес горить.
    Зболіле серце свято вірить в чудо.
    Я музу кличу і молю навзрид.
    Збирає розум почуття-приблуди.

    Моє життя застигло поміж рим.
    Якби мені повідав хтось, що буде,
    Напнула би в душі мільйон вітрил,
    Втекла б подалі від жаги-облуди.

    Запізно. Не віддати борг повік.
    В’язниця без дверей – суцільні стіни.
    У пастку чарівний клубок завів.

    Поезія – крута моя стежина.
    Буяє словом дивний зореквіт.
    У тернові заховані перлини.

    11.
    У тернові заховані перлини
    Збираю музі на бучний вінець.
    Мої рядки – уже нудна рутина.
    Сонети ці – безсилля, не взірець…

    Святилище будую на руїнах.
    Пихато править Золотий Тілець.
    Жадоби розростається пухлина,
    Всьому тепер мірило – гаманець.

    Служу тобі, богине, безкорисно.
    У снах небесний океан штормить.
    Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

    Потік чорнилом кам’яний нефрит.
    Долаю до краси шляхи імлисті!
    Одвічністю стає прекрасна мить.

    12.
    Одвічністю стає прекрасна мить,
    Мені б лише навчитись зупиняти…
    Хмільна свобода із рядків гримить.
    Я вірую, що прийде в серце свято.

    Як світла не існує без пітьми,
    Добра без кривди не дано пізнати.
    Цілунок музи на душі щемить.
    Безсмертя – це не радість, а розплата.

    Моє життя, немов печальний міф.
    О музо, закрута твоя вершина!
    Здолати люту смерть хотів Сізіф.

    Повідай, а яка ж моя провина!
    Невже таїться гріх у чаші слів,
    Коли творіння чисте і глибинне?

    13.
    Коли творіння, чисте і глибинне,
    Пробуджує в серцях лункі пісні,
    Всміхається поету світла днина,
    У сонці оживають чари снів.

    Мої ж сонети, мов трава полину.
    В душі скорбота, як іржавий ніж.
    Розбиті мрії в забутті спочинуть
    Чи біль мій переродиться у гнів?

    Вертаюсь, щоб піти. Ходжу по колу.
    З пітьми жага натхнення гуркотить.
    Хоч сумніви холодним градом колють,

    Іду до миру через сотні битв.
    Ця мрія, і реальна, і казкова,
    В обійми до небес вогнем летить.

    14.
    В обійми до небес вогнем летить
    Натхнення, переболене на вірші.
    Спіліють в серці чарівні плоди –
    Медами і вином налиті вишні.

    У римах недоказане тремтить,
    Стікає на папір гаряча тиша.
    Перо поріже душу на листи –
    Дилеми несвідомого без рішень.

    Поезія – це битва божевіль.
    Напій оман земну журбу солодить.
    Нектар ілюзій, мов отруйний хміль.

    Стихія літер обпікає льодом.
    Яка ж ціна краси? – одвічний біль.
    Хто муза для митця? – гірка свобода…

    МАГІСТРАЛ

    Хто муза для митця? – гірка свобода,
    Супутниця у пекло і в едем.
    Живе у пензлях, у словах і нотах
    Окрилена жага палких ідей.

    Підкорює душа круті висоти,
    Самітницею ставши для людей,
    Повік мені за міражі боротись,
    Закутій болем, ніби Прометей.

    Чому ж така жорстока ти, богине? –
    Натхнення-мука до небес горить!
    У тернові заховані перлини.

    Одвічністю стає прекрасна мить,
    Коли творіння, чисте і глибинне,
    В обійми до небес вогнем летить.


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Деркач - [ 2019.07.26 07:29 ]
    Панні N...
    Я пам’ятаю Ваші очі
    і поцілунок у щоку.
    Такі оказії урочі,
    буває, личать козаку.

    І я подякувати хочу
    хай не востаннє на віку
    за ту єдину мить п’янку
    і щиру усмішку жіночу.

    Усе минає і тече
    і дотик ніжний не пече,
    а одиноке серце гріє.

    Хоча це, може, і не те
    як має бути тет-а-тет,
    коли ще жевріє надія.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.07.20 13:25 ]
    Вчорашнє сьогодні
    Щасливі миті і путі
    у суєті не пропадають
    і неодмінно є і ті,
    які минуле нагадають.

    Ідуть літа у самоті,
    а залишаються на пам’ять
    часи і миті золоті,
    які із лети виринають.

    Були і щастя, і мета,
    І сила духу молода,
    яка пасує молодому.

    І наче радує життя,
    але бракує почуття,
    що зайве і собі самому.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Ігор Деркач - [ 2019.07.05 07:32 ]
    Головна подія
    І ти, і я у сазі житія
    ще ідемо одною колією.
    Яких поезій не писав би я,
    аби і досі ти була моєю!?

    Ані твоє, ані моє ім’я
    не ореол цієї «одіссеї».
    Я ще нічий, і ти ще нічия
    у цій юдолі долі однієї.

    Але які невидимі путі
    або яка нечувана дорога
    від отчого до Отчого порога
    і різні цілі при одній меті!?
    Та є іще надія у житті –
    це ти і я, а зайвого – нікого.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  5. Ігор Деркач - [ 2019.07.03 07:47 ]
    Рівнобедрений трикутник
    Є коли і є чого радіти
    і немає у надії меж,
    поки посилає ще привіти
    та, яку у серці бережеш.

    А коли іще буяє літо,
    а у неї мандри та кортеж,
    не очікуй вірної кубіти.
    Що було, ніколи не найдеш.

    Не очікуй унісону серця.
    Іншому луною обізветься
    магія, якої не було.

    І надія іскрою погасне
    у її очах, але не ясно
    ще, кому із нею повезло.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (7)


  7. Ігор Деркач - [ 2019.06.19 09:08 ]
    Гадання по долоні
    Що не царі, то у твоїй короні.
    За очі карі і за голубі
    лукава доля вибілила скроні.
    І як не потонути у журбі?

    Он повновидий сяє з оболоні
    як вишитий цілунок на габі.
    І лоскотно, і солодко тобі,
    коли торкаю лінії долоні.

    І сьоме небо бачимо здаля,
    і зоряні смакуємо суниці,
    і очі в очі заясніли лиця...

    Гадаємо, що буде опісля,
    якщо тримаєш у руці синицю,
    чекаючи у небі журавля.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.06.16 09:28 ]
    Літо на спомин
    Кує зозуля і віщує літо
    гарячі ночі, а не самоту,
    якою не умію обігріти
    не іншу, не чужу, а саме ту.

    Кінчаються сонети і привіти,
    осипалися липи у саду.
    І думаю, що у юдолі світу
    до осені такої не найду.

    Хіба що уві сні, у хороводі
    ідуть знайомі пасії – і горді,
    і ті, що не жаліли полину...

    Усіх імен уже й не пригадати
    і майже кожну можна обіймати,
    але у кожній впізнаю одну.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.06.01 16:41 ]
    Романтичний проект
    Я опишу жагу надій,
    оману у нірвані,
    а ти малюй у сазі цій
    оази у тумані.

    І не сумуй, і не радій,
    що я на тебе гляну...
    Ачей одному і одній
    уже – не до роману?

    Якщо не клеїться дует,
    не поєднає і сонет
    поета й поетесу.

    Наяду милує сатир.
    А що не ляже на папір –
    не має інтересу.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.05.21 07:08 ]
    Лицарський мотив
    Уперте серце не зворушу,
    а доля милує мене...
    У неї небо ще ясне,
    а я уже чекаю стужу.

    Якщо недоля омине,
    то завоюю юну душу,
    зігрію ♥ кам'яне.
    Хоча і каюся, а мушу.

    Упала карта із небес
    і я уже умію – без
    такої милої, моєї...
    і з нею — цінувати час.

    Але нікому не до нас,
    якщо і я один у неї.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Деркач - [ 2019.05.17 06:20 ]
    Гаряча пара
    Надійне серце і плече –
    не ти і я, а ми з тобою.
    У кого не було такої,
    що так і гріє, і пече?

    І у твої, й мої покої
    усяка всячина тече...
    Та обнімають гаряче
    гарячі руки молодої.

    О! Як не спопелити дні,
    коли стаємо ми одні
    одною спільною душею?

    Писали вила по воді,
    яка ми пара, ще тоді,
    коли ти не була моєю.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Ігор Деркач - [ 2019.05.04 08:35 ]
    Від краю до краю
    Минає все у цьому світі
    і пропадає у імлі
    моя весна. А наше літо
    стартує на чужій землі.

    Воно у Африці, Єгипті
    дарує радощі й жалі.
    Журою душі оповиті
    несуть додому журавлі.

    Із ними і тебе чекаю.
    А засумую аж за край,
    то не барися, прилітай.

    У тебе сонечко сіяє.
    У мене місяць – із-за гаю
    ще усміхається. Нехай.


    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Деркач - [ 2019.04.29 11:29 ]
    Шукачі пригод
    Ми заблукали із варяг у греки...
    І на одному березі ріки
    обоє ми уміємо, таки,
    любити так, аби побити глеки.

    На відстані і серця, і руки
    мені – на прощу, а тобі – у Мекку...
    У часі розминулись на віки,
    у просторі – на милі і парсеки.

    У цьому ще трагедії нема.
    Показує, буває, cinema
    ще не такі у повісті сюжети.

    Аби не переводилися дні,
    наповнюються марення нічні
    романами у юної Джульєтти.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  14. Ігор Деркач - [ 2019.04.28 21:47 ]
    Ти і я
    Я уявляв берізкою тебе.
    А нині, на майбутнє не колишня,
    ти у саду моєму – дика вишня,
    а наді мною – небо голубе.

    – Я не святий, а ти іще не грішна, –
    обманюємо іноді себе.
    Навіщо – «А», коли немає «Бе»?
    А доля... доля не буває вічна.

    Дороги наші на усі боки
    заплутані, і далі навпрошки
    куди не йди, а їм кінця немає.

    Але нехай надія об’єднає
    усі іще не пройдені стежки
    на лоні воскресаючого краю.

    28/04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  15. Ростислав Стадницький - [ 2019.04.25 13:00 ]
    Кам'яні баби
    Як літні трави спалений той час,
    Коли стояли ви в самотній волі.
    Козацьке сонце зігрівало вас
    Під вітру колискову в Дикім Полі.

    Моря кочовників пропали враз,
    Ви ж залишилися подібно солі.
    Прихильники несяючих прикрас,
    Озброєні та, наче правда, голі.

    Так довго пильнували степ самі,
    Що стали нелюдимі та німі?
    На скіфську озивалися востаннє?

    На істуканській загриміть ізнов!
    Чи як жадаємо гучних розмов,
    Вам кам'яного хочеться мовчання?

    2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2019.04.22 10:31 ]
    З височини
    Минають ночі. Дні за днями
    летять у сиву далину,
    де сонце люляє весну
    і літо вже не за горами.

    А доля має на кону
    усе, що визріло між нами,
    іще не сказане словами
    і не доказане зі сну.

    Але за синіми морями
    і за широкими лісами
    птахи із вирію летять.

    І я радію – у віконце
    до тебе заглядає сонце
    і обіцяє благодать.

    04/19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (5)


  17. Ігор Деркач - [ 2019.04.16 18:30 ]
    На грані
    Мовчати, солодко зітхати –
    така оказія у нас.
    Погода б'є у тулумбас,
    але заказано – мовчати.

    Пенати кликали не раз
    ховатися у наші шати...
    І забуваємо на час
    свої оази і пенати.

    Та як не перейти ту грань,
    коли минає таємниця
    і понесе у світ жар-птиця
    цю наготу недомовлянь?
    Ми помилялися. Поглянь,
    яка вузька стає границя.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  18. Ігор Деркач - [ 2019.04.10 08:10 ]
    Відлуння
    Гойдає вітер тучі, гай
    і заколисує берези.
    Йдемо до себе як по лезу,
    обоє п'яні... аж за край.

    А розлучаємось тверезі.
    І як ся стало, не питай.
    У тебе свій домашній рай,
    у мене – магія поезій.

    Ти щезла як моя луна
    у шумі молодого гаю
    і цілу ніч тебе немає...
    І знову – проза. Ти одна
    і я один у склі вікна
    тебе із вирію чекаю.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.20 07:07 ]
    Тобі в день щастя
    Така шляхетність у твоїх очах –
    Емоції, весь розум, полонила.
    Там бачу вись, куди возносять крила,
    Яка вгорі тремкоче на вітрах.

    Небесна світлосте, указуй шлях
    І еталоном із чеснот будь, мила!
    Лиш ти мені великий світ одкрила,
    Енергію дала, що має птах.

    Вино страждань моїх – в твоїй долоні.
    Історія то мук твого єства,
    Це таїна, де прірви є бездонні…

    Краса стосунків – сфера то нова!
    Ідилія, мов на природи лоні…
    Й од щастя загубилися слова!

    20 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  20. Олена Балера - [ 2019.03.11 11:37 ]
    ***
    Крізь морок часу – плями полум’яні
    І викривляє зір картину світу.
    Ніколи не дізнатися зарані,
    Які іще дороги нам відкрито.

    Наступний день – старанний ошуканець –
    Запрошує лише йому служити.
    Він жорстко покарає неслухняних:
    Зламає вщент, просіє через сито.

    Куди іти, чого іще бажати?
    Безсилий розум і туман усюди.
    Оця весна, як Феська язиката,

    Іде-бреде примарним чудом-юдом,
    А час – глухий, сліпий імпровізатор –
    Завжди наосліп милує і судить.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (8)


  21. Ігор Деркач - [ 2019.03.01 10:37 ]
    Назустріч весні
    Усе частіше сняться карі очі
    та усмішка симпатії моїх
    далеких літ – веселих і сумних
    у таїні немеркнучої ночі.

    І я літаю, як раніше міг.
    Зелений вітер ласкою лоскоче.
    Це означає: сни мої урочі,
    весна переступає за поріг.

    Та це не означає, що й вона,
    як неминуча повінь і весна,
    прилине знову казкою до мене.
    Хоча, звичайно, іншої не жду,
    та у чиїсь обійми упаду,
    аж поки сниться маєво зелене.

    01/03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  22. Олена Балера - [ 2019.02.13 15:02 ]
    ***
    В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
    Де балачок багато і час іще дитина,
    Спонтанно і химерно мандрується світами
    І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

    Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
    Філософи уламки збирають по крихтинах.
    Комусь кортить волати у небо до нестями,
    Когось за обрій кличуть розхристані стежини.

    Хтось кобзарем осліплим не дивиться довкола,
    А чує серця голос, що невимовно тихий,
    А хтось, в усіх турнірах довічний доброволець,

    Не може зло терпіти, куди б не йшов, не їхав.
    Комусь же невідоме злощасне слово «холод»
    І він собі та іншим лікує рани сміхом.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.84)
    Коментарі: (14)


  23. Олена Балера - [ 2018.12.31 13:16 ]
    ***
    Чарує розум самота зваблива,
    Сплітає сіть підступна плутанина.
    Зимовий дощ, прозорий, нежурливий,
    Непроханим приходить на гостину.

    Кудись поділось почуття провини,
    А час до мене довготерпеливий,
    Не дорікає за безглуздий вчинок,
    Неначе лік утратив похвилинний.

    І ранок посміхається нещиро,
    Легкий сарказм приховує старанно.
    Прийдешній рік благає про довіру,

    Дає надію, мов різдвяний пряник,
    А рік старий, як невиправний лірик,
    Усіх благословляє наостанок.

    2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.84)
    Коментарі: (14)


  24. Ігор Шоха - [ 2018.12.22 13:38 ]
    Одна єдина
    Усупереч всьому і, завдяки
    одній-єдиній, ще візьмуть у герці:
    вар'яти-донкіхоти – вітряки,
    а донжуани – доти і фортеці.

    І хто не мріє в будь-які роки
    подарувати щастя дамі серця?
    І хай з моєї легкої руки
    ще не одній Фортуна усміхнеться.

    Хай у душі вирує ураган
    і радості земної океан
    потроює відвагу у двобої.

    І хай життя наповниться любов'ю,
    коли веселоокий капітан
    у рейсі засумує за одною.

    12.2018


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" 0 (5.91)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Деркач - [ 2018.12.19 08:46 ]
    Друзям-опонентам
    З одного боку, нібито – орли,
    а з іншого , мов когути, обоє.
    Ой, людоньки! Закльовує малий
    великого ліричного героя.

    Але оба – мої учителі:
    один – сонету, інший – параної...
    А дисципліна – наче москалі:
    ані війни, ні миру у двобої.

    Та піднімайте руки догори.
    Здавайтеся! Де білі прапори?
    Але далеко куцому до зайця...

    Сашуню, ти, як меншенький, покайся...
    А ти його, журавлику, бери
    на крилонька свої і ...опускайся.

    18/12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Деркач - [ 2018.12.06 22:55 ]
    Дальнє плавання
    До гавані далеко кораблю.
    Вітрило не біліє, а линяє,
    тому що довго плавати люблю,
    і ліпшого нічого не буває.

    Каюту драю, люльку не палю...
    На палубі ночей не коротаю.
    Я запрягаю вітер, а рулю
    іти автопілотом дозволяю.

    Не варто опускатися на дно
    і не міняти курс на повороті.
    Я засинаю юнгою на флоті,
    а просинаюсь... О! Яке кіно!
    Ні. Я не крейсер, та усе одно
    не буду загрузати у болоті.

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  27. Ігор Деркач - [ 2018.12.05 16:23 ]
    Не жалій
    Не зайве обійматися. Найшло –
    реалізуй веління свого серця.
    Якщо даруєш іншому тепло,
    то це тобі сторицею вернеться.

    Цілуймо наймиліше на землі
    у той момент, коли душа жадає.
    Її лікують радощі малі,
    коли тебе велике оминає.

    І не жалій. Соромитися гріх,
    що у людині чуємо людину
    і тягне до своєї половини...
    Плекай самоіронію і сміх.
    Ми любимо, жартуючи, усіх,
    та не на жарт кохаємо єдину.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  28. Ігор Деркач - [ 2018.12.03 13:10 ]
    Серце не винне
    Ще є у нас і милі, і єдині,
    і так і має бути до кінця.
    Немає золотої середини,
    але бувають золоті серця.

    Схиляється до терену калина,
    яка йому весною до лиця.
    За явором сумує яворина,
    а молода чекає молодця.

    Ідилія такою видається...
    Але душі підказує сонет, –
    поклич її і серце обізветься.

    Найкраще соло все-таки дует.
    Якщо поет не має дами 💕,
    питається – який же це поет?

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  29. оксана деркач - [ 2018.11.12 14:43 ]
    Осінь
    Яка красива цього року осінь!
    Як дівчинка рудоволоса і смішна,
    То сонечком всміхнеться , то заплаче
    Нібито і весела, та усе ж сумна...

    Я так люблю ії мінливу вдачу
    І сум і холод вітром у вікно
    Закривши очі, я у мріях бачу
    Своєї осені барвисте полотно.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Деркач - [ 2018.11.10 08:45 ]
    Пізнє про раннє
    Зів'яли мрії. Отже восени
    ще є надія маятись журою,
    як це мені навіювали сни
    далекою весняною порою.

    Життя на перекаті мілини
    змиває течія, а за водою
    два наші неприв'язані човни
    гойдає вир на лінії прибою.

    Але на плаї іншої весни
    мелодія далекої луни
    покличе наші душі за собою...
    А що літа? Гіркі як полини
    не вернуться, не вернуться вони,
    як і гора не зійдеться з горою.

    11/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  31. Ігор Шоха - [ 2018.10.01 12:55 ]
    Суєта суєт
    Багатіями набрані борги
    ініціюють націю до злету!
    Така ідея додає снаги
    і стимулює на нову вендету.

    Міняють лики друзі й вороги.
    Не в'яжуть лика інші пієтети.
    Історію карбують не боги,
    огранюючи два боки монети.

    Непрошені, йдемо у небуття,
    обмануті – чекаємо життя
    достойного, але на тому світі.

    У цьому лабіринті суєти
    до істини нема кому іти,
    але у пеклі є кому горіти.

    09.2018


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  32. Ігор Деркач - [ 2018.09.18 21:00 ]
    Додому
    Сниться хата – недосяжна Мекка
    у моєму вирії-селі
    і знайомий змалечку лелека,
    що приносить щастя на крилі.

    Там йому не докучає спека,
    як зимою десь у Сомалі.
    Але як добитися нелегко
    до тієї матері-землі.

    Все збираюсь – осінню, зимою,
    літом, перелітною весною...
    А усе – і ніколи, й ніяк.

    Птиці повертаються додому,
    а мені у маєві ясному
    світить за туманами маяк.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  33. Ігор Деркач - [ 2018.09.16 10:11 ]
    На лінії братання
    У нас одна історія.
    Ця істина правдива:
    радянщини утопія –
    одне «російське диво».

    А нині у окопі я
    пильную нашу ниву,
    а чорна акваторія –
    то лінія розриву.

    Під їхньою орудою
    ніколи ми не будемо
    ізгоями-братами.

    В історії запишемо
    і на віки залишимо
    своїми ворогами.

    09/18



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Шоха - [ 2018.09.13 13:21 ]
    Сон в унісон
    Не уповаю на путі слизькі,
    але кому не снилася дівчи́на
    і почуття до неї – ще такі,
    які шанує юна половина?

    Ну а коли такі уже близькі,
    то як не намалюється картина,
    аби до неї почуття п'янкі
    не уявляли пісню лебедину?

    Веду її у шати з лободи,
    аби із нею і погомоніти,
    і цілувати синьоокі квіти...

    Хоч уві сні вертаюся туди,
    де у любові із роси й води
    іще беруться у капусті діти.

    center> 09.2018


    Рейтинги: Народний 0 (5.56) | "Майстерень" 0 (5.91)
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2018.09.11 09:21 ]
    Само-тлумачення
    Перекладаю ранки дощові –
    на есперанто, мовою сонету.
    Бринить сльоза росою на траві,
    навіює непрохані сюжети.

    Мої близькі й далекі візаві
    не добачають видива поета,
    як ми ідемо, а на мураві
    вкорочуються тіней силуети.

    На схилі літа і в зеніті дня
    усе життя – одні оксюморони.
    І лебідь у калюжі – каченя,
    і грішному – далеко до покути,
    якщо і тропи, і церковні дзвони
    однаково і чути, і не чути.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  36. Ігор Деркач - [ 2018.09.10 10:05 ]
    Курс на виживання
    Міняють люди землю і себе,
    її оази і своє обличчя,
    аж хочеться у небо голубе
    або у золоте середньовіччя.

    Усе ще вищий меншого скубе
    та ближньому, чого немає, зичить,
    а те що є, усяк собі гребе,
    лишаючи пустелю і паліччя.

    Періодично струшує земля
    воєнну епідемію Кремля
    та ізолює цей тоталізатор.

    Палає Україна нічия
    і котиться цивілізація
    у первісний Адамів інкубатор.

    09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Ігор Шоха - [ 2018.09.10 10:30 ]
    Непрошене виправдання
    Напиши мені ще пару слів,
    уяви, що я тобі цікавий
    як далекий солов’їний 🎶,
    і почуєш голос нелукавий,

    і пізнаєш чарівний мотив
    іншої пори, її октави...
    І дорога наша поміж нив
    заблукає у шовкові трави.

    Та і я не той, і ти не та,
    і не ті надії, поки осінь
    на отави наші ронить роси.

    Вибачай, що у твої літа
    не тобі і не мої уста,
    а нежданий поцілує коси.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (10)


  38. Ігор Деркач - [ 2018.09.09 16:33 ]
    Дощовий сонет
    Іде і капле оп'янілий дощ,
    такий не по-осінньому потрібний,
    що хоч візьми тай у калюжу скоч
    і затанцюй танок, йому подібний.

    Хай на вербі його чекає борщ,
    а ти не зазіхай на цю обідню,
    але мерщій чоло своє наморщ
    і занотуй оказію вечірню.

    І хай у ринві буде каламар,
    твоє перо підточує комар
    або води як Буратіно носом.

    У тебе є Мальвіна, ти – П'єро,
    мокай у ту калюжу те перо
    тай уперіщ
               сонетом
                   криво-косо.

       09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  39. Ігор Шоха - [ 2018.09.08 08:41 ]
    Міраж
    Надія є. І це немало,
    коли ще є вітрила.
    Недоленька причарувала,
    та не приворожила.

    У неї запасні причали
    і є попутні крила.
    Її йому подарували
    і душу відпустили.

    І ось вони на перехресті –
    заручники тієї честі,
    що іноді, як путо
    перепиняє на порозі. ..
    З недолею – не по дорозі,
    а долею забуті.

    09.2018


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (9)


  40. Ігор Деркач - [ 2018.09.04 17:46 ]
    Осінь здалеку
    У небі мріє перша павутина.
    Луною лине гомін у поля.
    Стихає вітер. Може, відпочину,
    коли зайде за обрії земля.

    І я душею у майбутнє лину.
    Вітрило долі видиме здаля,
    мов кетяги червоної калини
    і чорна переорана рілля.

    Само собою, літо проминає
    і осінь самозваною гряде.
    Але не проминає де-не-де
    ілюзія дарованого раю.
    Тому одвіку спокою немає
    ніколи, і нікому, і ніде.

    09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  41. Ігор Шоха - [ 2018.09.04 16:10 ]
    Осінь зблизька
    У засіки збирають до зернини
    надії наші руцями селян.
    Тече руно. А дощ із полонини
    вже орошає вруна і поля.

    Із піднебесся пісня журавлина
    гойдає у колисці немовля.
    Йому дається істина єдина –
    журитися не пізно опісля.

    У вирій відлітає тепле літо.
    І сонечко не може обігріти
    за обріями синій небокрай.

    Але радіє арій і ратай.
    Йому, найголовнішому у світі,
    дарує осінь щедрий урожай.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  42. Ігор Деркач - [ 2018.09.02 21:34 ]
    Утрачені перспективи
    Не так лякає небо крутія
    як, може, помогти йому бажає
    найти своє утрачене ім'я
    і не шукати вирію до раю.

    Такі уже закони житія,
    що кожен має те, чого немає,
    як мила наречена нічия
    або дощі нараяні у маї.

    Якби на перепутті у сезам
    не спокусився яблуком Адам,
    які плоди вкусили би онуки!?

    На Каїна не був би схожий Хам,
    а Мухамед не видумав іслам
    і не чекали б на пекельні муки.

    09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Ігор Деркач - [ 2018.08.31 14:10 ]
    Самураї Кремля
    Підійшла Японія до краю.
    Закуріли їхні острови.
    Все, що Будда нації бажає,
    в руцях православної Москви.

    Від Кремля до самого Китаю
    все гниє з одної голови.
    Явно клепки їй не вистачає,
    а на пласі – піки й булави.

    Рашею керують поторочі.
    Кожному і кожній – по керму.

    По кормі парафія не хоче.
    Їй – місток у пекло – у Криму...

    Самураю мало тамагочі,
    харакірі хочеться йому.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  44. Ігор Шоха - [ 2018.08.31 07:15 ]
    Арії самоти
    Якщо поезія не та,
    не тими пишеться словами,
    не ті озвучують вуста,
    то перечитую Хайяма.

    І даленіє суєта.
    А десь за синіми морями
    веслує наша самота
    і чує опери ті самі.

    Лукаві зорі із небес
    перемовляються зі мною,
    віщують ласку поетес
    бодай ліричному герою...
    А за широкою рікою
            луною –
                    арії із мес.

    08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2018.08.29 09:47 ]
    За рікою часу
    Тече, вирує і шумить вода,
    нестримна у найвищій іпостасі.
    Немає дамби, ані невода
    чинити опір цій кипучій масі.

    Сльозою, поки горе – не біда,
    і гіркотою на іконостасі,
    і кровію, коли іде орда
    за сатаною у попівській рясі.

    Та буде ще і радості сльоза,
    веселкою заграють небеса,
    і змиється усе лихе грозою.

    Омиємо свободу у росі,
    і люди називатимуть усі
    новою Україною-Русою.

    08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  46. Ігор Шоха - [ 2018.08.26 23:40 ]
    Слово істини
    За істиною правди не буває.
    Ачей вона у кожного своя:
    існує его, та немає раю,
    а пекло раю – віртуальне я.

    Сувора правда жити заважає.
    Та маємо миритися щодня,
    аби душа, доведена до краю,
    не канула за межі житія.

    А ще, коли і нерви не сталеві,
    і є такі обставини життєві
    що і святого плутає лихий,
    коли лише на ирій уповає,
    а змія у собі не подолає...
    А як Йому?
                        Воістину – святий.

    08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (4)


  47. Ігор Шоха - [ 2018.08.19 09:00 ]
    Літні русалії
    Які роки, які твої літа,
    напоєні джерельною водою!
    Русалкою цілуй мої вуста,
    заворожи і піду за тобою.

    Залоскочи і хай несе вода
    і забирає у твої покої.
    Не забувай, що ти є саме та,
    якою снив і марив за якою.

    Але у цьому світі не слова,
    не наші мрії справджують надії.
    І сподівання наші – трин-трава...

    Хай не болить нікому голова,
    а перелесник хай собі радіє,
    що ти ще є – реальна і жива.

    08,2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  48. Ігор Деркач - [ 2018.08.19 08:36 ]
    Аля фініш
    Сідає літо у свої човни,
    відчалює, тай осінь доганяє.
    І падає луною за лани
    провісниця нового урожаю.

    Грозою упилися баштани.
    Лютує небо – блискавки метає.
    Доспіли гарбузи та кавуни
    і є чим поділитися навза́єм.

    Ачей і ти ще нібито жива?
    І ще нівроку, хоч уже вдова
    і маєш те, чого душа бажає.

    І повні закрома, і гаманці...
    Та, може, аж у самому кінці
    хто як не я тебе іще згадає.

    08/18


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  49. Ігор Шоха - [ 2018.08.18 21:21 ]
    На схилі літ і літа
    Веслує літо в заводі ріки,
    де поїть таїна латаття біле,
    і дотики, «нечаяні», руки,
    і наше все, що не переболіло.

    Стоять човни – прив’язані таки
    до нашої верби, що не зотліла.
    А біля неї, чи не ті пеньки,
    якими ти у юності вертіла?

    І я, мов пень дубовий до верби,
    надію маю, гей би та якби
    на старості хоча би прихилитись.

    Та, що то є – просити на своє?
    Коли минає наше житіє,
    лишається на ідола молитись.

    08,2018


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Деркач - [ 2018.08.17 22:43 ]
    Секрет на двох
    У мене є один секрет на двох,
    та я його нікому не розкажу,
    інакше буде, – ах! А то і, – ох!
    Хоча і не замурзався у сажу.

    Є і сюжет один із багатьох,
    якими я нікого не принаджу,
    хоча один стараюсь за сімох
    і не зважаю на удачу вражу.

    Я не боюся теплих, ніжних слів,
    ще не забутих щедрою душею,
    аби не розлучатися з тією,
    якою ще у мріях дорожив...
    І це єдине із таємних див
    за обріями, плаями, межею.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   17