ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира"...
Вона ж у пекло бою вируша.

Бо їй болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,

Сергій Губерначук
2020.01.17 18:55
Людино, Пасхо Золота!
Яйце, невиїдене Змієм!
Твій Бог забрів у болота,
що живляться з Твоїх помиїв!

Твій Бог з драглистого багна
простягує останні руки,
а Ти на крилах з полотна

Володимир Бойко
2020.01.17 16:42
Але ж – було!
Окрилено і дзвінко
Мелодія виповнювала день.
Була на світі щонайкраща жінка
І світ здавався сповненим пісень.

Але ж – нема
І сліду тих мелодій,

Тетяна Левицька
2020.01.17 14:19
Збирають думи кучугури
свинцевих хмар холодну тугу.
Судомить серце, струм зажури
у венах збільшує напругу.

І черв'ячок свердлить віднині,
горіх волоський мозку - думка.
А після мрії голубині

Вікторія Лимарівна
2020.01.17 14:09
Сяюча зірка у Небі єдина.
Диво з далеких космічних світів.
Саме сьогодні зійшла в надвечір’ї.
Відгук, сполука колишніх життів.

Тих, хто не встиг на землі догоріти!
Хто передчасно в миттєвості зник.
Як відчайдушно хотілося жити!

Козак Дума
2020.01.17 14:00
Я – Україна. Я уже вмираю!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Де ті, у кого хата скраю,
хто першим ворога стрічає?
Тону і захлинаюсь у багні…

Я Україна-мати. Мої діти,
куди ви із домівки подались?

Ярослав Чорногуз
2020.01.17 11:45
Не забирай у мене любу –
Все, доле, у руках твоїх.
Не напились мої ще губи
Її цілунків чарівних.

Не забирай кохану, доле,
Благаю, ні, не забирай.
Життя моє не сповнюй болем…

Серго Сокольник
2020.01.17 11:32
сюр***

Ніч поринула в сон
Інтернетоновин монітору.
Сон накинув ласо
На думки, і затиснув у шори
На перебіг подій
Погляд зморений сплячого ока...

Микола Соболь
2020.01.17 05:27
Здається розум щось інопланетне.
Для «Homo sapiens» недоступна річ.
Вже не камінням, обстріли – ракетні
Та не шаблями, – кулеметна січ.

Чи може хтось знущається над нами?
Чи буде промінь світла ув імлі?
Дамоклів меч навис над головами

Олексій Кацай
2020.01.16 22:01
В ніч упурхує птах Гамаюн.
Я себе силуетом окреслюю
і сиджу з марсіанською «Теслою»
поміж обертів космосу й дюн.

До Землі, для авто недосяжної,
Гамаюне, прошу, долети
попри відстаней і самоти,

Іван Потьомкін
2020.01.16 21:43
В хмільному вальсі побажань
Пливуть до загсів молоді...
Дитячий сад, ти паузою стань
На їх зритмованій путі.
Найглибші очі – у дітей.
В них – цноти невичерпная криниця.
Долийте ж в свої кухлі, молоді,
Тепер лиш можете рідниться.

Сергій Губерначук
2020.01.16 18:54
На безлюддя сільських ландшафтів
визвірився собака на цепу,
це доказ моєї бездарності,
прорив свійських кілометрів,
це тиранія великого міста,
множена на нулі сповитух-пупорізок,
що жодну мою думку не приймуть
до складу мовних колізій,

Надія Тарасюк
2020.01.16 14:39
Чіпкий туман.
Розморена розлука.
Шкребе засмуток, наче кіт у двері…
Тремтливо мревом ходять попід руки
розквітлі душі
наших півмістерій.

Вечірніх зір

Козак Дума
2020.01.16 14:00
Було завжди відвертим важко жити,
в наш час велика розкіш благородність.
Як любиш правду в вічі говорити –
повинен полюбити і самотність…

Галина Сливка
2020.01.16 11:37
Ти не одна, хоч нас лиш по одному,
Ховала душу у жалях і втратах,
Крапки лічила, не шукала коми,
Жадала тверді й виплітала ґрати.
Ти не одна блукала попелищем.
Уже в снігу вчорашнє, щоб заснуло.
Вгорі вітрисько дивну пісню свище.
Іди вперед і залиш

Олександр Сушко
2020.01.16 10:34
Свята у мене жінка! Роботяща!
А я у неї - форменне ледащо.
Працюю на печі - не так як всі,
Щоб догодить її святій красі.

Мій хрест легкий, її ж тягар – важезний:
коса, сокира із гострющим лезом,
курчата, дві корови, кнур, коза...

Тетяна Левицька
2020.01.16 07:30
Я не бачу тебе коло себе
не сьогодні, ні завтра, не після.
Мабуть, я - не твоя вічна Геба,
певно ти - не моя більше пісня.

Не буває два сонця на небі,
дві любові на двох не буває.
Я та річка, що рве тихі греблі,

Микола Соболь
2020.01.16 06:13
Перші: «Агу» і несміливі кроки
У пам’яті моїй ніби кіно.
Тобі сьогодні вже чотири роки!
Як це було недавно і давно.
Лапатий сніг лягав на підвіконня,
Писав зими нетлінне полотно.
І я по снігу біг до тебе, доня…
Як це було недавно і давно.

Мессір Лукас
2020.01.16 00:03
Капризи та причуди, їй же Богу.
І хтось впадає у нестяму, далебі.
Чому посмів забути про знемогу!
Як се – одважився
Барліг покинуть свій?

Заскоки, фйоли, пшики динаміту.
Рибина, що хтонічна та й глуха

Віктор Кучерук
2020.01.16 00:01
Повний місяць небачено низько
Над оселею мовчки закляк
І, напевно, від срібного блиску
Я заснути не можу ніяк.
Видається мені нині зайвим
І найтяжчою в світі з покар
Це сліпуче, мов полум’я, сяйво,
Той холодний міжзоряний жар.

Галина Сливка
2020.01.15 21:13
Стопа за стопою в задумі чалапає доля.
Крім серця між небом-землею у кого спитати?
Ногами намацує стежку засніженим полем,
В собі на вагу й відповідність звіряючи дати.

А сніг океанів очей посріблив узбережжя
І човник тихенько гойдає-колише колядку

Сергій Губерначук
2020.01.15 18:16
Ми по першому снігу
протопчемо стежечку в рай,
через парки міські,
між поснулих дерев до окраїн,
по полях неживих,
крізь ясний порцеляновий гай –
зупиняючись там,
де ознаки майбутнього раю.

Олена Музичук
2020.01.15 11:25
І. Пісня, що в мені

Цей голос чую знову я,
коли згасає день,
і повниться душа моя
перлинами пісень.

У пісні обіймаю я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Тіна Якуб'як
2020.01.08

Янка Кара
2020.01.05

Сергій Зубець
2020.01.01

Ірина Ваврик
2019.12.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.09.03 14:39 ]
    Паралелі незримого
    Безкрає небо, а життя – безмежне.
    Ілюзії – усі мої путі
    у мрії, уві сні, де незалежно
    я мешкаю у іншому житті.

    А чи існує доля паралельна,
    де інші люди, як і ми, не ті?
    Уловлені у сіті Мельпомени,
    на іншій сцені – може і святі.

    Але Феміда не міняє ролі.
    Тут – у полоні, а коли й на волі,
    руйнуємо ідилію свою.

    Ілюзіями оповиті мрії,
    а ми як учні іншого месії
    очікуємо місце у раю.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.21 15:17 ]
    Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
    перелистаю долю,
    пролистаю,

    вогнем свічі,
    високої свічі,
    зігріюся

    і помолюсь...

    Настане
    світанок.

    А ніч - як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.

    Десь там далеко - зоряні вігвами,
    десь там - розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч,
    перепливу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (8)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.01.26 18:51 ]
    У гирлі розбитої клепсидри
    Я – на Землі. Земля – у небесах.
    А небеса – на зоряному плаї.
    І де чия зоря у цих світах,
    ніхто ніколи не запам’ятає.

    А я перевіряю часомір,
    куди і скільки ще душі летіти,
    аби не охолонути між зір
    або дочасно не зійти з орбіти.

    Не залікує рани еліксир.
    Немає часу клеїти клепсидру.
    І поки кожен сам собі кумир,
    не видно поза обріями миру.

    У далині – нічийні кораблі.
    У гавані – усе чужі вітрила.
    На палубі уявної землі
    химерна мрія опускає крила.

    І капає сльозою у пісок
    за миттю мить. І цокає годинник.
    У груди заповзає холодок
    і ні душі – у пошуку людини.

    Ріка життя тече у океан,
    де чайками зникають безіменні
    останні із учених могікан,
    що відають закони ойкумени.

    Пересихає дельта житія
    і човником історія моя
    пливе наосліп. Та і цього разу
    надія є на плеса та оази,
    де колами вирує течія
    на гребені утраченого часу.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  4. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаоса —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Ми нерозривні спитай Аріадну як хочеш знати

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Життя. Домен. Царство. Тип. Порядок. Рід. Вид
    Вся ця драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені. Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки ж мене не штовхай — Агасфер подрімає нехай —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне заволає камінь Фаль
    А тоді вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (5)


  5. Галина Михайлик - [ 2018.11.08 15:23 ]
    Нано…
    Ця осінь моя і твоя
    нано_осінь.
    Для двох лиш таємне ім'я –
    наче й досить?

    У серці, в думках, на устах –
    о, присутність!
    Нейтринно проста й непроста
    незабутність:
    Великого Вибуху струс
    у зіницях…

    У морі житейських спокус -
    хитавиця
    гойдає космічний ковчег,
    чи колиску?

    Не дев'ять, не нано_ та все ж
    близько…


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (16)


  6. Ігор Шоха - [ 2018.09.26 09:49 ]
    Сигнали всесвіту
                    І
    Несемося у вир стихії та емоцій.
    У хаосі подій минають ночі, дні.
    У веремії цій ми як більмо на оці
    байдужій і німій космічній далині.

                    ІІ
    Духовне я і ми змагаються в етері
    за право на життя у пам’яті людей.
    Стирає імена нова майбутня ера
    і невідомо хто туди іще дійде.

    У дурні, як не є, пошиються поети.
    У цій колоді-грі – радари суєти
    і дами головні, і підкидні валети,
    яким не досягти ідейної мети.

    Уявою живе за пеленою часу
    сугестія душі астральної рідні.
    А що коли і там любителі Парнасу
    тасуються як тут, на лаві запасній?

                    ІІІ
    І невідомо що тече і проминає.
    Палає ще зоря, і сонце догорає,
    та віє ураган у Тихий океан,
    і як поганий сон життя не відпускає,
    і шириться війна од краю і до краю,
    допоки лютий Вій полює на землян.

    Творіння і Творець почили у нірвані.
    На нескінченну мить у Всесвіті воскрес
    Єдиний у Отця останній первозваний.
    Уста Його тремтять мелодіями мес.
    Але лукавий час іще лікує рани.
    Не досягають вух сигнали із небес.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  7. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  8. Ірина Ільчук - [ 2018.08.15 12:16 ]
    ***
    літній вечір лікує денну втому
    і місяць сьогодні - всевидяче око небес
    вечірнє місто - любов, папіроси, балкони
    вечірнє місто - суміш чужих адрес

    у сірих будинках лишилося трохи шарму
    бо хтось у затхлій квартирі вмикнув ноктюрн
    і навіть електростовпи відчистили карму
    собі, бо дроти їх - кустарна подоба струн

    опалове небо в желейний випало осад
    липневе повітря липне і глушить звук

    ти ходиш під перевернутим синім келихом
    що вислизнув із чиїхось тремтячих рук

    01.08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (14)


  9. Ігор Шоха - [ 2018.05.19 08:41 ]
    Заочні візії
    Наївні сни, якщо це міражі:
    і райські пущі, і пекельні кола,
    свої – у небі, на землі – чужі,
    яких не забуваємо ніколи.

    І все те оживає уночі
    як мелодійні візії урочі:
    і солов’ї, і чайки, і сичі,
    і загадкові усмішки та очі.

    Літаємо думками аж до зір.
    Розгадуємо ребуси Морфея.
    І зопалу лягає на папір
    черговий опус, а не епопея.

    Сумна подія, радісна журба,
    весна надії, а чи осінь пізня,
    усе одно тримайся і надійся,
    що це земного ангела труба,
    заради миру – вічна боротьба
    і що вінець усього буде - пісня.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  10. Василь Світлий - [ 2018.01.12 11:48 ]
    У незвідану далеч
    А мені в далечінь,
    У таку далечінь,
    Де лише далечінь далечіней.

    Де за далеччю даль,
    І за далеччю даль,
    Де ця далеч росте безупинну.

    Це моє – висота,
    Височінь, вишина.
    Піднебесність і вись височіней.

    На високості виш,
    У склепінні горищ
    Маю намір твердий оселитись.


    12.01.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Козинець - [ 2017.12.13 19:34 ]
    ***
    Якщо вже про зміни – зали́шилось кілька дій.
    Прокидається рано весна, вітрами кличе.
    Допоки зі снів виринає майбутнє з минулих подій,
    Мій внутрішній всесвіт цілує твоє обличчя.
    Ранок у місті доповнює сіра легка імла.
    В телефоні й мережі – сповіщення, повідомлення.
    Час позбутись каміння, відкрити тіла й імена
    Для очищення, змін, усвідомлень, оновлення…
    Час летіти вперед – монета не стане ребром!
    Поміж бути чи ні – точно бути! (не знаю доки)
    Хай на заклик весни озоветься тепло і добро,
    Розіллється у тілі, як повінь, березовим соком.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  12. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  13. Ігор Шоха - [ 2017.09.23 16:46 ]
    Заморожені відлуння
    Сіє-віє мрякою погода.
    Не чекає згоди у народу.
    Ранками – туманами ріки,
    вечорами – бурею зі сходу
    спеку надолужує природа
    розою вітрів на всі боки.

    На дуель запізнюється осінь.
    Може, блокували по дорозі,
    а у літа часу не було
    уночі чекати миротворців
    то й не гріє, як бувало досі,
    де-не-де посіяне зело.

    І надія вижити не гріє,
    поки миром на землі повіє
    на порозі іншої весни,
    де усе, що мрія уявляє,
    армія салютами вітає
    і не чує власної луни.

                                  09.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  14. Ігор Шоха - [ 2017.08.12 09:12 ]
    Під Божою рукою
    Приснилася Його десниця.
    Не знаю, що це означає.
    Мені у пекло не годиться
    і рано нібито до раю.

    І чую, – вівці мої, вівці,
    усі підете за тумани...
    І наче гладить по голівці,
    що я буваю неслухняний.

    Але усе одно – на небо
    під молодими бур'янами.
    Молюся нібито за себе,
    а горюватиму за вами.

    Ачей ніколи не побачу
    усе, наліплене із глини?
    Хоча я, може, і не плачу
    за долю кожної людини,

    що ми під Божою рукою
    ще чимчикуємо у пекло,
    хоча і, ніби, наді мною,
    і хоч, неначе-то, не смеркло.

    І ще воюємо на славу,
    і попадаємо у тему,
    і не поховані окремо.
    Але які буяють трави!
    Які некошені отави!
    Неначе ми і не живемо.

                                  12.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  15. Олександр Козинець - [ 2017.08.02 10:58 ]
    Літо малює лінії
    Літо малює лінії, пензлем наводить кути,
    Ділить ціле на менше: дороги й стежки до хати.
    Та чи вистачить мені досвіду й висоти
    І чи стане повітря вдихати і видихати?
    Небо грається в символи: пише маслом.
    Все стається учасно, по волі й честі.
    Та чи вистачить чисел іти за часом
    І чи стане любові прожити чесно?
    Світ поновлює істини. З давнини.
    Вдосконалює душі, мудріє в дітях.
    Та чи вистачить мені щирості й глибини
    І чи стане гармонії бути для світу світлом?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Шоха - [ 2017.07.17 19:15 ]
    На шляху істини
    У зеніті літа часу мало.
    Коло переписує Велес.
    Покотило колесо Купала
    за гарячі обрії небес.

    Зупиняють сонце вечорами
    на ночівлю хрещені боги,
    а червоне небо за лісами
    не дає надії і снаги.

    Капища руйнуються дощенту.
    Істина – у вічності душі.
    Храми – дорогі апартаменти,
    особливо крадені й чужі.

    Гея уповає ще на осінь.
    І до неї недалека путь,
    де сіріє істина і суть.
    Ідемо у світанкові роси
    ще не взуті, та нагі і босі
    а боги жертовники несуть.

                                  07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  17. Олександр Козинець - [ 2017.06.10 10:21 ]
    ***
    все, що між нами є –
    це, по суті,
    пам'ять,
    яка з часом тане на горизонті.
    спогади стають фрагментарними,
    хоч все ще живі, палкі й розкуті.
    але що потім?
    врешті, мова про кожного з нас,
    про важливі деталі,
    без яких нас немає
    перед обличчям Бога.
    рідко хто знає свою дорогу,
    рідко хто бачить,
    наскільки вона полога.
    якщо мовчати –
    то Ти приходиш.
    сідаєш поруч, сідаєш біля.
    між нами море,
    між нами пам’ять
    і стільки спогадів звідусіль!
    вони ж бо – радісні…
    вони ж бо – світлі,
    ними завжди закінчується відлік.
    там, де ти замружено
    дивишся у вічі –
    кожен стає деревом,
    виростає з підлітків.
    тому не переймайся нині,
    не переймайся – дихай!
    глибоко і розмірено,
    насолоджуючись, довго…
    бачиш, як довкола у світі красиво?
    чуєш, як довкола у світі тихо,
    і як чудово!?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Шоха - [ 2017.05.13 12:50 ]
    До-схід-сонця
    Полонинами неба
    і плаями вітру
    поза рунами туч,
    де сіяє зоря,
    чумакують опришки
    по білому світу
    за далекі ліси,
    за солоні моря.

    Вояки й козаки – і сучасні, і бувші,
    на путі у едем набираються сил.
    Упокоєні миром яріючі душі.
    Їм Борей напинає сузір'я вітрил.

    І варяги ночей із юдолі вертепу,
    засипаючи очі пилюкою степу,
    норовлять і собі у завітні краї.

    Та осліплює їх жовто-синє вітрило.
    За щитами Арея палає Ярило.
    Не увінчані миром небесні бої.

                                  05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  19. Ігор Шоха - [ 2017.03.10 16:28 ]
    Та сама весна
    Весна іде у явленій красі
    сіяючої гами первоцвіту,
    хрещатого барвінку у росі
    і рясту – першій сходинці у літо.

    І дощ іде, і півень воду п’є,
    і чути листя потаємні речі,
    і коло починаючи своє,
    не засинає пелехатий вечір.

    Курликають у небі журавлі,
    шукаючи ознак своєї хати –
    найпершого притулку на землі,
    якого інде годі і шукати.

    Тому що там салюти не весні,
    а бойовій опінії і тризні,
    тому що Україна у вогні
    і мало місця на малій вітчизні.

    Та сонечко пряде із вишини
    п'янке повітря, щоб усе зігріти,
    зачаєне зимою й восени.

    І диригує непосида-вітер
    за нотами небесного пюпітра
    акордами оказії весни.

                                  03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  20. Ігор Шоха - [ 2016.12.15 17:35 ]
    Колесо вічності
                                  І
    Лікує час, коли даємо відсіч
    і маємо окрилене перо.
    Але літа, помножені на вічність,
    у результаті все одно – зеро.

    Усе дає сіяюча надія,
    а забирає віковічний Вій.
    Лобами б'ються біси і месії.
    А біль у тебе буде – головний.

    І що із того, що міняєш пера
    і нальоту міцнішає крило?
    Од піонера до пенсіонера
    усе уже у Лету утекло.

    Ніхто до раю не малює візи.
    І небеса очікують дарма
    і тих, у кого долари й валізи,
    і тих, у кого й шеляга нема.

                                  ІІ
    І що тобі дає маестро-майстер?
    І заратустри, і еклізіасти
    не відали самі, куди іти
    і як іти, не маючи мети.
    Кому ти не світи, кому не застуй –
    свічею догораєш лише ти.

    Ніде немає і не буде Феї.
    Феєрією, казкою, зорею
    куди не йди – очікує Аїд.
    Ілюзія цієї епопеї
    у мене, і у тебе, і у неї –
    лишити по собі яскравий слід.

    Не зупиняє колесо магічне
    коловороту часу. Далебі
    усе існує у новій добі:
    реальне і уявне – утопічне.
    І поки уповаємо на вічне,
    то нащо епітафії собі?

    12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  21. Ігор Шоха - [ 2016.10.31 11:40 ]
    Карлики всесвіту
    Ущерблені із малечку ізгої –
    майбутні адвокати параної,
    вони й самі – утілення пітьми,
    а хочеться години осяйної,
    розтягнутої помежи людьми.

    Вони комети, а не метеори.
    Вони у небі й на землі – на горе.
    Це карлики, казкові і живі
    кощії, лиходії чорномори,
    і нинішні мутації нові.

    Мені їх жаль. Усе живе минає.
    Нічого їх на небі не чекає.
    І гордовиті, та у далині
    у золоті украденого раю
    усе одно лишаються одні.

    Бог обирає, але шельму мітить –
    її-його на пласі, у зеніті…
    І хай вони відомі на землі –
    калігули, нерони, королі,
    але сіяє лише Нефертіті…

    Коли душі немає чим горіти,
    вона одна згасає у імлі.

    30.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Ігор Шоха - [ 2016.03.06 21:22 ]
    Давним-давно








    Коли сади
    оазою               буяли,
    і  утопало  у  росі   зело,
    і так  у світі  весело було,
    але і цього видавалось мало,
    я бачив очі, що мені сіяли,
    і ангели у небі малювали
    об'явлене мені
    твоє число.
    Давно-давно,
    але        ще         пам’ятаю
    і  білі  хмари,  й небо  голубе,
    і    сонце   догораюче,    і   скраю
    зелені    шати    гаснучого    раю,
    де     я     ішов     побачити     тебе –
    таку   чарівну,  як  зелені  шати
    і     білі     тучі     в небі     голубім,
    таку  мою, що і  не розказати
    як   я   і   досі   дякую
    тобі.
                                   


                         03.2016



    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  23. Ігор Шоха - [ 2016.01.16 10:37 ]
    За часом навздогін
    Ера крокує століттями.
    Йдуть у колону віки,
    і у шеренгу орбітами
    линуть у Лету роки.

    На перехресті космічності
    у далині житія
    десь за епохою вічності
    є половинка моя.

    Перелітає монадою
    у затяжнім віражі
    до візаві за порадою
    рідна частина душі.

    Якось обійдене долею,
    там де веселка ще є,
    затуманіє стодолою
    перше кохання моє.

    І повертає утрачене.
    Тане минуле, як лід.
    Лине душа у політ.
    Наша розлука оплачена.
    Я назначаю побачення
    рівно за тисячу літ.

    01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  24. Ігор Шоха - [ 2016.01.11 15:23 ]
    Смеркає...
    Не дається нам спекатись пекла
    на дарованій райській землі.
    Небеса не розвиднились. Смеркла
    благодать на земному чолі.

    У далекому космосі неба,
    за парсеками світла і тьми
    нам все більше нічого не треба.
    Ми все менше стаємо людьми.

    На освоєні дикі просто́ри
    ум епохи навіяв туман.
    Утрамбовані «градами» гори.
    Кораблями кишить океан.

    У тумані літають ракети,
    а на небі – одні міражі.
    Невідомо, що є попере́ду,
    де немає кінця і межі.

    Житіє завойовує космос.
    І смеркає. Згасає табло.

    Але сяє ще сонце – на зло
    осовілому племені росів.

    Поки Раша ще бігає боса,
    може, космосу ще й повезло́?

    01.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  25. Ігор Шоха - [ 2015.11.24 22:12 ]
    У саду Плеяд
    О, матінко мія,
    Надія
    поета.
    Сіяють планети
    і буде парад
    у гавані Лети,
    на пристані Мрії
    палає сузір'я
    далеких Плеяд.
    Моя Аеліта
    зорею літає.
    У бабине літо
    її зорепад,
    буває, вітає,
    освітлює сад.
    А я у минуле
    усе заглядаю.
    А раптом почула!
    Усяке буває...
    Їй зоряні квіти
    несе листопад.
    Сіяють Плеяди,
    блукають монади:
    Ілея? Лілея?
    Надія? Мана...
    Жовтіють алеї,
    освистує вітер
    чужої еліти
    нові імена.
    Іду я за нею
    по білому світу.
    І небо повите
    у білу габу.
    Міняються ролі,
    зникає табу.
    Рокована доля
    у цьому саду.
    У іншому полі,
    у іншому світі
    моїй Аеліті
    весну украду.
    Нехай засинає,
    якої немає...
    І буде зорею
    тією
    ...Марися.
    Даремно молився
    на долю-судьбу.
    Або до своєї
    зорі не літаю,
    або народився
    у іншу добу,
    або не буває
    зорі однієї.
    Лелію Лілею,
    а маю журбу.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2015.10.14 16:38 ]
    Літепло осені
    Ще тліє літепло. Одначе,
    оберігаючи себе,
    то усміхається, то плаче
    осіннє небо голубе.

    Оперезали сиві хмари
    учора сяючий зеніт –
    несуть руно своє отари
    у далину десятиліть,

    де і немає, і не буде,
    як це буває восени,
    отої візії весни,
    яку уже чекають люди,
    і омофор Її усюди
    укриє віхолу війни.

    14.10.2015


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  27. Вікторія Власова - [ 2015.07.05 17:32 ]
    Сонце змінює свій колір на зелений
    Ні Сонце, ні зірки, ані дощі,
    Ні за цей рік, ні за п’ятсот мільйонів,
    Свою незмінність не посміють зберегти,
    Ніхто й ніщо такого не дозволить.

    Бо Сонце змінює свій колір на зелений,
    Якщо його весна перемагає,
    Горять зірки, й течуть по наших венах,
    Чи пилом нам на шкіру осідають.

    А ми лежали на дахах Бродвею,
    Коли вже небо зеленіти починало,
    Й стікала ніч в моменти апогею,
    Сталево-чорним і розплавленим металом.

    Коли за сотні тисяч кілометрів,
    Чи навіть двісті світлових років,
    Ми бачили деталі в міліметрах
    Страшних, холодних, і густих дощів.

    Ми завжди знали-це лише до завтра,
    Дощі вже скоро стануть теплі і легкі,
    Й весни чекати на дахах уже не варто,
    Бо у очах вона залишила сліди.

    І вже тепер ідучи по асфальту,
    Ми знали – все до біса нетривке,
    Під шкірою в обох нас пульсувала карта,
    Де вказано було, як нас весна знайде.
    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Владислав Лоза - [ 2015.06.12 14:50 ]
    ***
    Коли ти у блискучій ракеті емігруєш на Марс чи Венеру, я пришлю тобі місто в конверті із тонкого цупкого паперу - ти навряд чи захочеш втрачати ластовиння полтавських околиць, але дечого поза печаттю не знайдеш: несподіваний полиск сонця на широті тротуару чи на шифері від магазину, ледве-ледве окреслена пара, що лишається після хмарини – це усе не здолає сторожі міжпланетного злого метражу: атмосфера, густа і ворожа, суперечить земному пейзажу. Тут, повір мені, справа не в коштах; не сплануєш оманливу вилку, бо можливості нашої пошти не сприяють подібним посилкам.

    Решта слів невимовно затерта, як ідея пуститися в мандри, тому просто очікуй конверту, що запахне найпершим скафандром.

    11.06.2015, Миргород


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  29. Артхельга Бо - [ 2015.05.25 03:52 ]
    Астральні подорожі
    Я Оля космонавтка
    Я новий турбостарт
    Літаю дуже швидко
    У космосі принад

    Я Оля марсіанка
    Новітній зорехід
    Астральний дережабель
    Ментальний усеїд

    Відверта спрага мучить
    Нових ідей пізнань
    Я Оля біоробот
    У космосі Інь-Янь

    Вдягну собі сандалі
    Літатиму у них
    Я Оля астронавтка
    Я НеоКосмопсих

    У подорож астральну
    Скафандер одягнУ
    Скарби і філософські камені
    В тих просторах знайду

    А може хтось бажає
    Зімною мандрувать
    То разом політаєм
    І тих скарбів шукать


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" -- (5.08)
    Коментарі: (1)


  30. Олександр Козинець - [ 2015.02.02 22:47 ]
    В’язень
    Йди крізь чужі міста –
    Там тебе мало знають.
    Вітер куйовдить страх.
    Нерви твої гойдає.
    Іноді він мовчить,
    Часом – штовхає в спину.
    Не реагуй в ту мить –
    Ти його не зупиниш.
    Далі спокійно йди,
    Збільшуй кордони втечі!
    Вийде він на сліди –
    Ти йому не переч лиш.
    Знай: це звичайний біг!
    Той хто прийшов стріляти –
    В’язень твоїх доріг.
    Сам він не може спати!


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Козинець - [ 2014.11.26 22:00 ]
    ***
    – Мамо, а правда, що кожній з родин
    Діток приносить лелека?
    [слизька необхідність штучних тканин
    стискує злегка…]
    – Так, доню, правда! – Кажуть з новин.
    Мама нам теж казали:
    Коли не було ще штучних тканин,
    Частіше лелеки літали.
    І кожна пташина несла під крилом
    Кохання новим родинам…
    – Скажи мені, мамо, якщо так було,
    Навіщо створили тканини?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  32. Ігор Шоха - [ 2014.11.16 21:45 ]
    Життя триває
    Роздаємо останні борги
    за збереження рідного краю.
    Випікають горшки не боги
    у горнилі, що сонцем палає.

    Сила віри снаги додає
    і натхнення козацькому духу.
    В гущі маси ще Броуни є.
    Є порядок народного Руху.

    У космічній енергії мас
    поле розуму всіх об’єднає.
    У блакиті ще сонце сіяє.
    Хай пронизує простори час,
    де не знає ніхто, краще нас,
    що життя на планеті триває.

                                  14.11.2014




    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (16)


  33. Анна Віталія Палій - [ 2014.11.10 18:51 ]
    Увись
    Зорі імлою небо всівали,
    Зорі додолу легко спадали,
    Дрібно-перлисто блиском намиста
    Перекликались неба хористи.
    Тихо звучали срібні хорали.
    Зорі спадали, зорі спадали...

    Їм постелили теплі долоні,
    Ними вінчали голови світлі.
    Далей космічних подих солоний
    Злодійкувато злизував вітер.
    Як адаманти - Сонце в коронах
    Темінь пойняло, Всесвіт розкрило.
    Люди здіймались радо, розкрило...
    Зорі світили, зорі світили...

    10.11.14.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (24)


  34. Олександр Козинець - [ 2014.11.08 22:41 ]
    Соло в два голоси
    Коли осінь між пальців сиплеться листям,
    Ноги в теплих шкарпетках гріються пледом,
    Набувають слова відповідного змісту,
    Зігріваючи душу чаєм із медом.
    І тоді між містами тонкою струною
    Павутинка осіння нанизує рими.
    Я цю осінь за листя погладжу рукою –
    Ми не вміли й не вміємо бути простими.
    Кожен в світі своєму межований чаєм
    Та словами до віршів… А також – безсонням.
    Де ми є поміж осені – точно не знаємо.
    Поміж осені двоє, взаємно сторонні.
    І коли хриплий голос перших морозів
    Візерунки на вікнах залишить помітні,
    Ми допишемо вірш. Та перейдемо в прозу,
    Яка визріє може у травні чи в квітні.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (6)


  35. Серго Сокольник - [ 2014.10.25 13:47 ]
    Капля ртути
    Капля ртути

    Каплей ртути легла ты на чью-то ладонь...
    Капля ртути... Ее удержать ты попробуй...
    Ты в сверканьи ее ядовитом не тронь.
    Но ронять погоди, поиграй с ней немного...

    Так ярка... Так подвижна... Как отблеск луны
    Отражен в этом взгляде, игриво- холодном...
    Ты прохладой зовешь в эротичные сны,
    Оставаясь при том отрешенно- свободной...

    Капля ртути... Красой неживою своей
    Ты играешь судьбою желанья живого...
    Не стекай по ладони! Останься на ней!
    Капля ртути... Ты ядом отравишь любого!..

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513177
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 24.07.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Ілона Перепротілароне - [ 2014.08.23 20:22 ]
    ***
    Реве чорна стрічка
    Мрій моїх річка
    Тече
    Гудить мене подив
    Вказівок кому узгодив
    Невже
    Вістить часу синім криком
    Аж насправді їх осінь безлика
    Моє …
    2006


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  37. Ілона Перепротілароне - [ 2014.08.23 20:32 ]
    ***
    Плету незайману тривогу,
    Зігріє місяцю стопу.
    Шнурівками зв’яжу убогу
    Сонливу слізну надкрасу
    2005


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  38. Опанас Драпан - [ 2014.08.10 12:09 ]
    віщий інтерес
    Яскраві зоряні регати
    Охоплять небо уночі,
    Аби змогли спостерігати
    І вболівати глядачі.

    Мільярди яхт - силенна сила!
    Та не буває без інтриг,
    І вже суддя оголосила -
    Не пощастило жодній з них.

    Уранці виявиться лідер -
    І яхти кинуть якорі,
    Ущухне зоряний гармидер
    Аж до вечірньої зорі.

    О Сонце, лідере відомий,
    Я маю вищий інтерес -
    Уболівати за пороми,
    Які підвозять до небес.

    '2014


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (11)


  39. Віктор Ох - [ 2014.08.09 00:10 ]
    Космічна безмежність
    Ми обертаємось навколо своїх мрій
    неначе м’ячики планет навколо Сонця.
    В закономірнім хаосі подій
    ще сподіваємось на захист Охоронця.

    У кожнім космосі є істина своя,
    свої закономірності й порядки.
    Шлях розвитку, служіння, пізнання
    нас змушує розгадувать загадки.

    Про те, що можна жить без ворожнечі
    в туманностях світобудов-оман,
    що простір – це не темінь порожнечі,
    що він пульсуючих енергій океан.

    Галактики цвітуть як квіти в лузі.
    Лід і вогонь творять зірковий пил.
    Співмірність бачимо в космічнім виднокрузі
    всіх ідеалів, вчинків і світил.

    Свічки сузірь палають невагомо.
    Вібрують кванти всі про щось своє.
    Чи є Космо-Душа нам невідомо.
    Але Космічний Розум точно є.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Обрій - [ 2014.03.08 13:07 ]
    Коханим Афродітам
    Весна у колисці плекала знов березня восьме,
    Воно увірвалося птахою в серце стокрило,
    Раптово проснувся мільярдами пролісків Космос,
    Фіалки-амури вже стріли свої нагострили.

    Дівчата, жінки, то для вас витанцьовують зорі,
    Для вас обійняв несміливо Юпітер Венеру,
    Для вас у златих діадемах божественні Ори
    З вінцем Афродіту виводять із піни на берег!

    Тож вогник любові дбайливо тримайте в долонях,
    Плекайте весняну красу і п'янкий її дотик,
    Ми сяйвом устелимо шлях Вам, немов Аполлони,
    Бо доки ви є - жити нам і кохати вас доти!


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.36) | Самооцінка 5
    Коментарі: (8)


  41. Олександр Козинець - [ 2014.01.18 12:24 ]
    Ось – Інь
    Ось – Інь. Тут – осінь…
    Там – Янь. І трохи зимно…
    Літають сни, мов оси…
    Над мерзлою озимою...
    І пси ховають носа,
    Стрічають нові ранки.
    Ти – Інь, ти – тінь, ти – осінь.
    Я досі – Янь. І крапка.
    Тож зустрічі не часті
    Бувають, як не просимо.
    Не одночасні в часі ми…
    Там – Я(нь). А тут – ще осІнь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (2)


  42. Світлана Костюк - [ 2013.12.06 18:14 ]
    ***
    Світе мій…
    Світе мій…
    Світе мій…
    Тричі ще: світе мій!
    Втома, як міль, мою душу щоденно підточує…
    Вільною…
    Вільною…
    Вільною…
    Тричі ще: вільною!
    Так самозречено , палко так жити (не бути, а жити!) так хочу я…
    Полум’я в серці, в долонях, у мене під віями…
    Крила розтрощено… Крила цим світом розтрощено…
    В цьому нерівному герці що маю робити із мріями,
    Тими , що в небо знялись і… зірвались, непрощені...
    Тими, яким не судилось обнятися з дійсністю ?..
    Знов нафталінові будні за мною волочаться…
    Вчора наснилось, що я воювала зі сірістю…
    Виграла, звісно, тому й прокидатись не хочеться…
    Боже мій…
    Боже мій…
    Боже мій…
    Тричі ще: Боже мій!
    Може, я випрошу, вимолю в тебе для світла лампадку…
    Дні побілішають, стануть на ночі не схожими…
    З’явиться шанс…аби все розпочати спочатку…
    спочатку
    2012


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (10)


  43. Владислав Лоза - [ 2013.11.14 17:17 ]
    Над Вишгородом небо...
    Над Вишгородом небо сіро-щемне,
    Пронизане гілками гострих літ…
    Сиджу я у своїй тісній печері
    Та думаю про те, що не горить.

    Філософам відомо до скоринки
    Про нашу долю тлінно-гомінку:
    Усе – пісок, і люди-комашинки
    Кумедно копирсаються в піску.

    Продують шибку вітри галактичні,
    Пригримне звідусіль космічний жах, -
    Не буде на всесвітньому обличчі
    Від людства і замітки на полях.

    13 листопада 2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  44. Ракета Венера - [ 2013.11.12 22:36 ]
    Ракета #9
    Ракета #9 летить
    на планету Венера
    там Сонце в коханні
    зізнається щорання
    там земля наче місяць
    там живе Афродита
    там Олімп, там Далі
    там самотня орбіта

    Ракета #9 летить
    на планету Венера
    зореліт вже пустий
    реальність - химерна
    час -тане в роті
    гіпноз діє плавно
    можливо, Венера
    планета "буквально"

    існує уявно
    без умов
    існує умовно?

    2013 25.10


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Козинець - [ 2013.11.02 14:05 ]
    Гінеколог_і_я
    Приміщення здавлене ліками,
    В халати одягненим персоналом.
    Тут багато жінок, запахів, поту.
    Люди проходять повз (ми тут - персоналії)
    В сірій споруді, яких в місті декілька сотень.
    Тут стіни зі сліз, підлога намащена слизом.
    Слиною пахнуть вікна, пробірки слугують латкою.
    Чому я сюди зайшов? Я краще чекатиму знизу
    Чи тихо посиджу надворі біля вікна під палатою.
    Абортовий спокій знищених душ
    Рядками на стелі кричить білим світлом.
    Як болісно пахне світ жіночих недуг
    У кожного іншим, внутрішнім світом.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (9)


  46. Олександр Козинець - [ 2013.11.02 14:47 ]
    Київ. Весна...
    Тут менше снігу, чорніші душі,
    Бракує простору вільно дихати.
    Я маю право на всюдисущість,
    Однак не всюди своїми вдихами.
    Я до весни учора ввечері
    Заходив з кавою, круасанами.
    Ми так домовились: приношу печиво –
    Тоді насправді вона настане.
    Ховає місто бетонне тіло,
    І тільки очі готують повені.
    Весна сьогодні вдягає біле,
    Хоча зеленим уже наповнена.
    Це – час для вчинків і для рішучості,
    Для поцілунків, тепла та ніжності.
    Весна чекає твоєї участі….
    Тоді проб’ється сама підсніжником.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (12)


  47. Володимир Сірий - [ 2013.10.22 18:53 ]
    *-*-*
    Спину день показав.
    Мла упала на путь.
    На рипучих возах
    Чумаки сіль везуть.

    В них нема ватажка,
    Ні меча, ні стріли,
    А дорога важка,-
    Ледве тягнуть воли.

    І не скоро вони
    Добредуть до селитьб, -
    Ген, понад ясени,
    Їхній шлях простеливсь…

    Небеса, - як сльоза.
    Перламутрова путь.
    На блискучих возах
    Чумаки даль везуть.

    22.10.13


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (19)


  48. Віталій Попович - [ 2013.07.22 17:25 ]
    Дай змогу бути другом твоїм
    Дай змогу бути другом твоїм
    І при зустрічі спитати, як твої справи
    Всім решта вже давно перехворів,
    Але не можу втамувати спраги

    Дай змогу ковтком за ковтком
    Напитися чистою красою жадібно.
    Цей прояв розчавлює під катком
    Несамовито чуйно, болісно лагідно

    Вдаюся (мовчу) точніше здаюся
    Навколишнім черствим і відлюдним.
    Дай змогу і ще раз тобою нап’юся
    Настільки, що почну вірити в чудо!

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Нико Ширяев - [ 2013.07.09 16:03 ]
    Конные упражнения
    Завтра, чуть мы проснёмся,
    Едва разживёмся досыта,
    Расскажи мне этимологию солнца
    По самый социум.

    А оно,
    Такое непосредственное,
    Блинища вроде,
    Пусть к нам не заходит.
    Пускай заходит на небосводе
    В зачёт просодии.

    Там неделями
    Плавится наше время
    В жидком гелии.

    Там в раздольном
    И в оперно диком танце
    Сбываются протуберанцы.

    Там тёмные пятна
    Досужи, невероятны.

    К ним на Земле подрос
    Невольный такой вопрос:

    В свете недавних рос
    Дотянется ли до солнца
    Твоя королевская конница?

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  50. Галина Михайлик - [ 2013.06.27 01:13 ]
    Витік часу
    …Хлюпоче і дзюрчить гірський потік
    сильнішає, рокоче гул щомиті …
    Прокинулась, дослухалась: тече!
    Мерщій до кранів – перекрито все –
    ніде нічого… Очі, скроні вмиті…
    Напевне, дощ? Та сонце у вікні!..

    Мабуть, почула уві сні,
    невпинний
    витік
    часу…

    23.06.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (26)



  51. Сторінки: 1   2   3