ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Герасименко - [ 2019.08.01 16:32 ]
    Котик-муркотик i повний животик
    1
    І справді геть похолодало.
    Сіренький котик, ще малюк,
    потершись об штани невдало,
    приліг зігрітися на люк.

    2
    Де скошена отава, кошеня
    у синь, уже не зоряну, злітало
    на крильцях вдячності, бо я щодня
    сумлінно дарував йому сніданок.

    Проте сьогодні не приніс чомусь.
    Набридло, мабуть, дійсно, скільки можна?!
    Ти інших слізним нявканням примусь.
    З тим відійшов. Але душа тривожна.

    Знервована. Махнув і налякав.
    І кошеня забігло і затихло.
    Але в ту ж мить здійнявся ураган
    і рикати став велетенським тигром.

    І не лише у нашому дворі
    (про це я прочитаю в Інтернеті):
    і в Крюкові на Деєвській горі,
    по всій країні, на усій планеті.

    Та найгучніше в Чилі і Перу,
    та найлютіше у Перу і Чилі.
    Задушений, замучений помру
    зі Всесвітом по скупості причині.

    О, як нам жити хочеться! Скоріш!
    В крамницю залетів цілодобову.
    Сіренькому – сирок. « Будь ласка, їж!» -
    Я промовляв безцінному до болю.

    Надія звеселя і затуля.
    А кошеня поїло і простило.
    І милим муркотіння звіддаля
    пробачила Земля, і сталось диво:

    на всій планеті вітер злий затих,
    лиш ледь-ледь віяв у Перу і Чилі…
    Ми всі відповідаємо за тих,
    кого так необачно приручили.


    08.2016





    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  2. Юрій Сидорів - [ 2019.07.20 07:58 ]
    Не сон
    У плямах жовтих пущі лісові.
    Торкнеться вохра сосен і ялинок.
    Гриби повисихають у траві,
    Дістанеться й землі важкий спочинок.

    Тримається ошатно бузина,
    Городів і садків імператриця.
    Настане час - побачить і вона
    Щось радісне чи ні - усе присниться.

    Покаже сон, міцніший за раммштайн.
    У ньому гіркота чи насолода -
    Донині це одна з одвічних тайн,
    Які хранить Небесний воєвода.

    До пізнання допоки не дозрів,
    Не хочу під високі балдахіни.
    Їх оспівав би - та не з кобзарів,
    І не лежить до сплячої країни
    Душа моя. Бо краще у Сіде*.

    Утім, не спиться й тут. Гуляти звик.
    Птахи ще не прочистили горлянок,
    Чаїться десь готельний домовик.
    Я з морем зустрічатиму світанок.
    Жага до віршів, може, пропаде.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (35)


  3. Матвій Смірнов - [ 2019.07.16 20:48 ]
    Високий Замок
    О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
    Встань тут, на цій горі, і подивись туди,
    Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
    Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
    Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
    Героїв і катів, повій і лихварів,
    Циган і чаклунів, магістрів і спудеїв,
    І Ринок, і шинки, і зорі угорі?
    Глухонімий ландшафт, чорніше не буває:
    Ні звука, ні вогню, ні лампи у вікні,
    Ні гомону птахів, ні тремоло трамваю -
    Лиш тіні тих, хто зник. Ти бачиш їх, чи ні?
    Усіх, які жили за мурами міськими,
    Там де тепер імла і обриси дзвіниць
    І кам’яниць - не Рим, не Царгород, не Київ
    І не Єрусалим, хоч можна пасти ниць,
    Торкинутися чолом затертого каміння
    Престолу вівтаря, або Стіни Плачу
    І попросити... Втім, ні віри, ні уміння
    Не вистачить... Тому я краще помовчу.
    Вони пішли - і все. Не чути навіть кроків,
    Вони пішли давно, й не з нашої вини.
    Залишились лише нашарування років,
    А ми? Ми - тут, але ми - зовсім не вони.
    Дивися: серед хмар посрібленим уламком
    Завмер півмісяць. Ніч, і темні ліхтарі,
    На Замковій горі одна стіна від Замку
    Мов Храмова стіна на Храмовій горі.
    О мій наглядачу, мій власний конвоїре,
    Мій ангел-вартовий - уже минає ніч,
    На ранок буде дощ. І небо світло-сіре
    Розчинить у дощі останні сім сторіч.
    Не знаю - ти глядач, чи автор, чи учасник,
    Мов мармуровий лев - холодний і німий,
    Ти констатуєш факт, що неодмінно, з часом
    Так само, як вони, колись підем і ми.
    І буде все, як йшло ... У жовтні буде хмарно,
    У грудні - дощ і сніг, у березні - трава...
    Й лежатиме під склом в крамниці антикварній
    Годинник, що колись я їй подарував.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (8)


  4. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  5. Юрій Сидорів - [ 2019.07.07 10:01 ]
    Їзда
    Промайне і життя невблаганно.
    Промовляю:
    - Доїхали, Ганно.
    За годину зустріне Париж.
    У готелі, маленька, доспиш.

    І цілую тебе у ланіту,
    Укривальцем дорожнім зігріту,
    Доторкаюся ніжно плеча -
    Прокидайся, кохане дівча.

    Та загорнута в ранішню тишу,
    Ти блукаєш у снах по Парижу,
    Чи в дорозі кудись на Бретань.
    Тож у відповідь чую:
    - Відстань.
    Океан відійшов у відпливі,
    На причалі баклани кмітливі.
    Круасанами з ними ділюсь...


    Я спіткнувся об торбу чиюсь.

    Сни дорожні поезії варті,
    В електричці вони чи плацкарті -
    Де завгодно, удень чи вночі.
    За вагонним вікном - Кобижчі.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (22)


  6. Юрій Сидорів - [ 2019.07.02 09:40 ]
    Батьку
    В альбомі чужих і знайомих облич
    Твоє роздивляюся. Сумно щоразу.
    Здається, надувся на мене, як сич.
    То за що, скажи, за яку ще образу?

    Невже за краплину тих давніх часів,
    Як я відшукався в капусті на грядці?
    Зізнайся, успішним удався засів -
    Матуся мене і надибали вранці...

    А ти вже півроку тоді як утік -
    І сьомий десяток тебе як не видно.
    Це мій по-байстрючому пройдений вік.
    Ховатися, бачу, тобі не набридло.

    А я ось на людях. Живу та й живу -
    Шість соток городу. Оброблюю зранку.
    В цілому тримаюся ще на плаву:
    Город і базар... І відділення банку.

    Збираю на пам'ятник і на труну,
    А місце замовлене на Пер-Лашезі.
    Десь там і загробне життя розпочну.
    Нескромні думки, а посутньо - тверезі...

    Дивлюся, лише розкриваю альбом -
    То кличе пожовкла від часу світлина.
    Зустрітися нам не виходить обом...
    Чи, може, донині не знаєш за сина?


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (16)


  7. Юрій Сидорів - [ 2019.06.29 09:38 ]
    Ритурнель
    Відгонять Парижем "Діор" і "Шанель",
    Мандрівками - чоботи та
    Черевики.
    У них обійшов я чимало земель,
    Та тільки своїй присягаю навіки.

    Пахтять відпочинком собі Буковель
    Гірські перевали, засніжені піки,
    І сауна кожна, і кожний отель.
    Таксисти вокзальні чіпкі, як шуліки.

    Сивухою пахне газований ель,
    Дешевим шансоном - трактирні музики.
    Трагічним лібретто вражає "Жізель",
    Незбутньою мрією - пляж Танганьїки.
    Удома плету віршовий
    Ритурнель.
    Хай кажуть експерти та інші базіки,
    Що це графоманська словесна синель.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)


  8. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Охоплює темрява захід,
    А хащі небесні - пітьма.
    До розсипів зоряних ягід
    Вляглася стежина пряма.

    Інакші ведуть викрутасом,
    Крізь пасма дірок чорноти,
    Де вічність полює за часом.
    Їх можна так само знайти.

    На захід тікало світило,
    Зі сходу вертало до нас.
    І як би воно не крутило,
    Його виглядав повсякчас.

    На схід відбував і на захід,
    Радів і південним світам.
    Стежину до зоряних ягід
    Гадаю, надибав би й там.

    Укотре додому вертаю -
    Не сонцем і не шукачем.
    А тягнуть до рідного краю
    Натура душевна та щем.

    Не з вами я, космополіти,
    Не став емігрантом також.
    Бо серцю властиво боліти
    Чи навіть впадати у дрож.

    І це не ознака хвороби.
    Є скріпи, що не розігну.
    Були намагання та спроби,
    Стояло й життя на кону...

    З Жулян повертаюся вранці -
    І падаю в ліжко, як сніп.
    Донині воно в "комуналці",
    Тримаються й декілька скріп.

    Дізнавшись, чим дихає Захід,
    Чому я для нього не свій,
    Не хочу ні зоряних ягід,
    Ні псевдоліричних завій.

    Спочину, а потім помрію
    Про кращі майбутні часи.
    На них я ще маю надію.
    Поточні зіходять на пси.

    Повернення радісні миті,
    Лукавих таксистів юрма,
    Травневі свята сумовиті...
    Була перемога - й нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  9. Юрій Сидорів - [ 2019.04.20 22:49 ]
    Лиман
    Морського лиману вчувається запах
    На відстані у кільканадцять км*.
    Бувають рекорди на інших етапах -
    Як вирішить вітер і звідки подме.

    Його набираюся на Хаджибеї -
    Від кожного понюху та від ковтка,
    Охоплений силою спраги моєї.
    Вона невтолима і навіть жорстка.

    До моря прелюдія чи увертюра -
    Водоймище це унікально чудне.
    Кайма узбережжя доволі похмура,
    Та запах частково втішає мене.

    Це ним на летовищі пахла Вітчизна,
    Коли я по трапу зійшов з літака.
    Сувора людина і серцем залізна,
    А для Хаджибея - душевно м'яка.

    Північні моря і далеко на півдні
    Стрічалися в атласах і наяву.
    Засвідчую - любі, та тільки не рідні -
    Не ними я марю, не ними живу.

    На жаль, не на морі або в океані -
    Додому привів березневий маршрут.
    Державні та митні кондиції, грані
    Нехай зачекають. Я поки що тут.

    У травні хотів би відвідати Шарджу.
    І знаю, де саме візьму грошенят -
    Субсидій собі на квитки заощаджу.
    Пусте, що в боргах з голови і до п'ят.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  10. Юрій Сидорів - [ 2019.04.11 21:01 ]
    ♡♡♡
    Магічно світили червоні вогні.
    Оптичні ефекти не менше чудні.

    Я йшов, як літак на безпечну глісаду.
    Приземлення час - і вони вже позаду.

    Вдавалися всі забаганки мені -
    Допоки фінанси були в гамані.

    Давав - і у ласках купався, але
    Бувало від них апатично та зле.

    Щоразу я борсався між відчуттями,
    Та після спочинку вертався до тями.

    Чуття оголяються від наготи -
    І важко байдужість на них натягти.

    Для преси це все по-бульварному жовте.
    Насмішники, жодного слова не мовте.

    Нехай не тривожить і слабкість моя -
    Хвалька невиправного та хвалія.

    Сердечне буяння змінити на штиль
    Незмога - це вище граничних зусиль.

    І перед очима, як фата моргана -
    Принадне багаття вогнів Репербана.

    ♡ ♡ ♡ ♡


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (14)


  11. Ігор Деркач - [ 2019.04.09 09:39 ]
    Неосвоєні оази
    Блукаю іноді до раю
    дитячих літ. Немає див,
    як і стежок уже немає,
    якими в юності ходив.

    Згадаю верби, осокори,
    іще не зрізані дуби,
    що підпирали «наші гори»
    в літа казкової доби...

    А нині – пуща над водою
    із лісового джерела,
    що жебонить під осокою
    широким яром до села.

    На косогорі – хащі глоду,
    кущі ожини, бузини,
    На місці пасіки – болото,
    на місці хати – терени.

    Сади затінює омела,
    а очерети – мураву.
    Нові пейзажі невеселі...
    Та уві сні, як наяву,

    почую тихий голос мами
    із голубої далини
    і оживають за літами
    усе ті самі ясени,

    тини і – стріха біля стріхи,
    весною білені хати
    і голоси луни і сміху
    із неземної висоти.

    Ще пам’ятаю перелази,
    дубову кладку до гори
    і до найвищої оази
    моєї юної пори.

    Веде з минулого стежина
    у володіння нічиї,
    де із криничної цямрини
    текли цілющі ручаї.

    Але за синьою рікою
    не випити води ковток.
    Час огортає пеленою
    мій умираючий куток.

    І плачу, і плачу як мито
    за ту колиску із лози,
    за віз і сіно для кози,
    за пам’ять, що уміє гріти,
    за образи-дереворити
    і миро чистої сльози.

    04/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  12. Юрій Сидорів - [ 2019.03.25 21:45 ]
    Вар
    Голубить повітряна свита,
    Чарує місцеве тепло,
    І зелень росте соковита.
    Нехай би так само й було:

    Не тільки сьогодні чи завтра,
    А вічно - без шоків і змін.
    Горіла би сонячна ватра
    Чи древній всесвітній камін.

    І кожної ночі та днини
    За нами, неначе хорти,
    Ганялися гарні новини -
    А ми б не змогли утекти.

    Про те, як підземна комора
    Для людства тримає запас.
    І як економіка хвора
    Одужати може для нас.

    І нам надавала би звіти -
    Покращення де і коли...
    Ми здібні хіба що хотіти -
    І світові це довели.

    Ото й загортаюсь у свиту,
    Приймаючи хвилі тепла.
    Дивлюсь на траву соковиту -
    Нехай би такою ж була.

    І ми щоб - засмаглі й веселі,
    Заможність являли свою -
    Як нині я в Сен-Рафаелі,
    Курортному диво-краю.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  13. Ірина Вовк - [ 2019.01.15 11:46 ]
    "…а ще раніше пан Василь встав…" (тексти "Меланки та Василя")
    Щедрувальники під вікнами хати:

    "Ой рано-рано кури запіли,
    а ще раніше пан Василь встав.
    Ой устав-устав, три свічки сукав,
    при першій свічці - личко вмивав,
    при другій свічці - одежу вбирав,
    при третій свічці - коня сідлав.

    А вибирався він з гір по дівку,
    він з гір по дівку, та й по вірмінку.
    Вона до його переказала,
    пане Василю, не труди коней...

    На Дай-Боже!.."

    ЩЕДРУВАННЯ: - Гей, чи спиш, чи чуєш,
    пане Господарю,
    прийшли ми до тебе орати:
    дві синиці в колісниці,
    два ведмеді упереді,
    дві курці в ярмурці!

    -Щедрий вечір, добрий вечір,
    добрим людям на цей вечір,
    дай, Боже!

    ВАСИЛЬ ТА Й МЕЛАНКА:

    -А наша МЕЛАНКА лінива посуд розбила...
    -...підмітає сургучі - від порога до печі...
    - ...розливає воду на злую погоду...
    - Василь уставай, Боже помагай!..

    Щедрівка:"Ой вчора-вчора із вечора
    пасла Меланка два качура.

    Ой пасучи, загубила -
    А шукаючи, заблудила.

    Приблудилася в чистеє поле
    А там Василько плужком оре.

    Гей, оре-оре, жито сіє,
    а за ним жито зеленіє.

    Гей, оре-оре, поганяє,
    Догори личком спочиває.

    Гей, оре-оре, сам плуг заносить,
    Йому Меланка їсти носить.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Посію Тебе в городчику.

    Буду я Тебе шанувати,
    По тричі на день поливати.

    Щосуботоньки проривати,
    За русу косу затикати.

    Ще й до церковці виряжати,
    та й "Василе́чком" величати.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не гони кури по хлівчику.

    Бо мої кури дорогії -
    все по чотири золотії.

    Ой, Черчику-Васильчику,
    Не сідай скраю на припічку.

    Або ж мені горшка збавиш,
    Або ж собі жупан спалиш.

    А сядь собі на лавочці,
    Коло своєї Меланочки.

    Наша Меланка в Дністрі була,
    Дністрову воду пила, пила.

    На камені ноги мила, мила,
    Срібний перстенець упустила.

    Срібний перстенець достягала,
    Тонкий хвартушок замочала.

    Повій, вітре буйнесенький,
    Висуши хвартуx тонесенький.

    Повій, вітре, сюди-туди,
    Висуши хвартуx межи люде!

    Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,
    Висуши хвартуx, як мак, як мак.

    Повій, вітре, зо всіx сторон,
    Щоби Меланці не був сором.

    Щоби матінка не пізнала,
    Щоби із хати не прогнала.

    Наша Меланка малесенька,
    Як конопелька тонесенька.

    Наша Меланка неробоча -
    На ній сорочка парубоча.

    Наша Меланка не сама xодить,
    Нашу Меланку парубки водять.

    Наша Меланка током-током,
    За нею хлопці скоком-скоком.

    Наша Меланка украдена,
    В Далекі Краї заведена.

    Ні стежечки, ні доріжечки, -
    Пішов би я до воріжечки.

    Най ми ворожка відгадає,
    Де Меланка пропадає.

    А вороженька заxорувала,
    Мені правдоньки не сказала.

    Ой, Господар-Господарочку,
    пусти у хату Меланочку.

    Неxай Меланка погуляє,
    Як тая рибка по Дунаю...

    Як щука-риба з окуньцями
    Наша Меланка з молодцями!

    На Дай-Боже...

    Щедрувальники: - Ой Васильку, Василечку,
    чи любиш нашу Меланочку?

    ВАСИЛЬ: - Як ми Меланку не любити,
    коли ж не здужає робити...
    У Господаря - по сто кіп,
    а у Меланки - один стіп...

    Дай,Боже...

    Щедрувальники-посівальники: - Сієм-сієм, посіваєм,
    з Новим Роком вас вітаєм -
    коноплі під стелю, а льон по коліна,
    щоб у вас, хрещених, голова не боліла...

    Щедрувальники: - Дай же Вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а за столом - ситтю...

    Дай же Вам, Боже,
    синів оженити.
    дочок віддавати,
    пива наварити,
    і нам погуляти!

    - З Щедрим вечором!


    ГОСПОДАРІ з короваями "Василем" та "Меланкою" в руках:

    - На здоров'я!

    ГОСПОДАРІ частують короваями щедрувальників.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2019.01.02 19:51 ]
    Вертеп з Галичини, переспіваний на новий лад...
    І ПАСТУХ: Слава Богу, добрі люди,
    І мир цьому дому,
    Щоб вас щастя не минало
    У році Новому.

    ІІ ПАСТУХ: Дякуєм Вам, Господарі,
    Що в хату пустили –
    Бідних людей, як то кажуть,
    До себе приймили.

    АНГЕЛ: Приношу Вам, люди божі, веселу новину –
    Породила в Вифлеємі Діва-Мати Сина.
    Христос народився –
    Ірод засмутився,
    І на Бога, на Ісуса,
    Дуже розгнівився.
    А ми взяли Бога-Сина
    Під своє серденько.
    Радій, радій, Україно,
    Земле наша, Ненько!

    І ПАСТУХ: Захисти нас, наша Матко,
    У лихій годині,
    Бо велика нам пригода
    Стала в полі нині.

    ІІ ПАСТУХ: Збилися ми геть з дороги
    Від свойого стада,
    Темна нічка нас застала –
    Тру́дна на то рада…

    ІІІ ПАСТУХ: Довго ми блукали в полі –
    Сіли, бо втомились,
    І приклякли на коліна –
    Богу помолились.

    І ПАСТУХ: Помолились Царю-Богу,
    Лягли у долині,
    І заснули теплим сном,
    Неначе в хатині.
    ІІ ПАСТУХ: Але раптом серед ночі
    Нам зірвала ясність очі,
    Ми злякані повставали
    І не знали, що ся діє –
    Чи огонь, а чи пожежа,
    Небо аж жаріє…

    ГАЛИЧАНКА: Усе небо червоніє
    І земля палає,
    Як згадаю про свій нарід –
    Серце завмирає.

    ГАЛИЧАНИН: Страх мене збирає, браття,
    Як собі згадаю,
    Як плило життя давніше,
    Наче у тім раю.
    Усі віри ся тримали,
    Старших поважали,
    І друг друга, як брат брата
    З біди виручали.

    ГАЛИЧАНКА: А тепер, о Боже милий,
    Нарід знову тратить сили –
    Вже з десяте покоління
    Двигає тяжке каміння,
    Ані вмерти, ані жити -
    Тілько пута волочити…

    ГАЛИЧАНИН: Подивіться, в чистім полі
    Могили розриті –
    І забули про них люди
    В новім лихолітті…
    Новий Ірод на Вкраїні
    Лихо й розбрат сіє:
    Вкрав нам волю,
    Вкрав нам Бога,
    Губитель Месії…

    І ВОЇН: Тихше будьте, що за шум,
    Що вже Ірод вас почув?

    ІІ ВОЇН: Що за збір ви тут зібрали,
    Проти кого бунт підняли?
    ВОЇНИ (разом): Може тут Ісус між вами,
    То признайтесь перед нами.

    ІРОД: Я ж бо цар ваш – і над вами
    Буду панувати.
    Хто посміє проти мене
    Меча підіймати.
    Замовчіть мені, прокляті,
    Бо загинете в сій хаті.
    Я на смерть усіх скараю,
    Як дитя те не впіймаю…

    І КНЯЗЬ: Ой, дитино, Божий Сину,
    Ти вродивсь в лиху годину.

    ІІ КНЯЗЬ: Бо цар Ірод розізлився,
    Що Син Божий народився,
    І боїться він малого,
    Щоб не зняв корони з нього.

    ІІІ КНЯЗЬ: Ірод воїв посилає,
    По дорогах виряджає,
    Щоб усіх в неволю брати,
    Малих діток убивати.

    ВСЯ ГРОМАДА: А ми зброю підіймемо –
    Проти Ірода підемо,
    Захистим Дитятко Боже,
    Нам в біді воно поможе!

    СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ: Я український Стрілець Січовий,
    Я невловимий орел степовий,
    Гуляю, літаю – правдоньку шукаю,
    А за неправду голови стинаю.

    СМЕРТЬ: Є на тебе, людожере,
    В нас шабля-розплата,
    Оце тобі, ненажеро,
    Темненькая хата…

    (СМЕРТЬ вбиває ІРОДА).

    АНГЕЛ: Тут я сповню ласку Божу
    І всім скривдженим поможу!

    ДЗВОНАР: На Вкраїні дзвонять дзвони,
    Линуть степом срібні тони.
    Дрижать правди супостати,
    Бо прийшов вже час розплати.
    І між пастирів убогих
    Розкуються руки й ноги.
    Нарід кинеться завзято –
    Встане Правда сторозп’ята.

    АНГЕЛ: Гей, вставайте всі родини –
    Слава, слава для Вкраїни.
    Зглянься, Христе, Божий Сину,
    В день Різдва на Україну.
    Зійшли зіроньку яскраву,
    Щоб звістила тую славу!

    І ПАСТУХ: Ой Дитино, Божий Сину,
    Дай для нас щасливу днину.

    ІІ і ІІІ ПАСТУХ (разом): Пошли віру і свободу
    Українському народу.

    ГАЛИЧАНИН: Дай, Ісусе, людям волю!

    ГАЛИЧАНКА: Україні добру долю!

    ВСЯ ВЕРТЕПНА ГРОМАДА: Ми тя будем величати,
    Ім’я Боже вихваляти.

    КОЛЯДА: «Вселенная, веселися
    Бог від Діви днесь родився
    Во вертепі со бидляти,
    Которому ся вкланяти
    Царіє, царіє приходять…

    Пастиріє прибігають,
    Сопілками вигравають –
    Пізнавши Бога рожденна,
    Від Марії воплощенна –
    Чистої, Чистої дівиці…

    Пастирям уподобімся,
    Рожденному поклонімся,
    Щоби зволив мир нам дати,
    Скорби в радість преміняти –
    Віруєм, віруєм во Него».


    Діючий вертеп із села Мальчиці Яворівського району Львівської області.

    Рік запису 1989, для Великої Коляди ТЕАТРУ "МЕТА" (Молодіжного Експериментального Театру Аматорів) у місті Львові.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Вовк - [ 2018.07.06 12:52 ]
    Театр "МЕТА": Свято Івана Купала (сценарій)
    Громада обирає Війта.

    Війт. А кого візьмемо в Писарі?

    Вибирають Писаря. Війт вручає йому перо і папір.

    Писар: Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
    Війт: Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. (Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).

    Перед обідом дівчата плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це «Коструб» (або по-іншому«Іван»). Ще готують пучки кропиви.

    ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ

    Дівчата з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
    Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
    В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».

    Коструба застромлюють у криницю.

    - Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
    - Куди водиця тече, там травиця росте.
    - Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
    - Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
    - Всього не переймеш, що водою пливе.
    - Прийшло з води, пішло з водою.

    І дівчина: «Гей, око Лада,
    Леле Ладове,
    Гей, око Ладове,
    Ніч пропадає,
    Бо око Лада
    З води виходить,
    Ладове свято
    Нам приносить.
    Гей, Ладо!
    А ти, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Дай дочекати
    Ладо Купала.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: У нашу хату.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Солод ситити.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Щоби і внукам
    Те пам’ятати.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!

    Одна або більше дівчат читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.

    Дівчата: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Всі: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Дівчата: Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
    Всі: Облий і мене!
    Дівчата: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Всі: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Дівчата: Абим була така велична, як весна.
    Всі: Як весна!
    Дівчата: Абим була така красна, як зоря ясна.
    Всі: Як зоря ясна!
    Дівчата: Як радіють теплу, так аби мені раділи.
    Всі: Так аби мені раділи!
    Дівчата: Щоб була така сильна, як вода.
    Всі: Як вода!

    Хлопці виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
    - Що з неба каплею, то на землю сторицею!
    - Води боятися, то не купатися!
    Дівчата беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.

    ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ

    Всі виходять на галявину. Хлопці збоку застромлюють в землю коструба, а дівчата складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
    Звучать купальські пісні:
    «Ой за нашим садом три місяці рядом…»
    «Та ходила Уляночка по межі…»
    «Через наше село везено дерево…»
    «Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»

    І дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
    Всі: Ні, не знаємо!
    І дівчина: Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.

    Дівчата розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.

    ВІНКОПЛЕТЕННЯ

    Назбиравши квітів, дівчата сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.

    ІІ дівчина: Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
    Всі: А навіщо?
    ІІ дівчина: А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
    ІІІ дівчина: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
    ІІ дівчина: А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
    І дівчина. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
    ІІІ дівчина. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.

    Сплівши вінки, дівчата розходяться.


    ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ

    Після вечері дівчата збираються на галяві.

    Дівчата (співають):
    «А наші хлопці недбайливці,
    Не вирубали Купайлиці».

    Співають доти, доки хлопці не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.


    Хлопці: Здорові будьте! З Купайлом!
    Господарі: Будьте й ви здорові.
    Хлопці: А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
    Господарі: У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
    Хлопці: Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
    Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
    І хлопець: Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
    І дівчина: Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
    Молодиця: Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
    Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
    І хлопець: Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!

    Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.

    КАЗКОВЕ ДІЙСТВО

    З лісу, несподівано для присутніх, виходить Волхв.

    Волхв: Добрий вечір, добрим людям!
    Всі: (озираючись) Добрий вечір!...
    Волхв: Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
    І хлопець: Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
    Волхв: Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
    Всі: Дякуємо.
    І дівчина. А ви хто, діду?
    Волхв: Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
    І хлопець: Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
    І дівчина: Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
    Волхв: А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
    Всі: Не знаємо!
    І дівчина: А розкажіть нам, діду!
    Волхв. То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
    І хлопець: Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
    Волхв: Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
    І дівчина: Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
    І хлопець: А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
    Волхов. Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
    І хлопець: Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
    Волхв: Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.

    Виходять парубки.

    Волхв: У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
    О Велетню, лісовий царю!
    Хлопці: О Велетню, лісовий царю!
    Волхв: Прийшли ми до тебе з поклоном…
    Хлопці: Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
    Волхв: Пусти нас у свої володіння…
    Хлопці: Пусти нас у свої володіння.

    Виходить Лісовик.

    Волхв: О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном. (Хлопці вклоняються). Пусти їх у свої володіння.
    Лісовик: А що шукають вони у моєму лісі?..
    Волхв: Хочуть роздобути квітку папороті.
    Лісовик: А для чого їм вона?
    Волхв: А про це відомо лишень їм самим.
    Лісовик: Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
    Хлопці: Благослови нас, лісовий царю.
    Лісовик: Благословляю вас на щасливе повернення.
    Парубки йдуть в ліс.
    Волхв (до громади). А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.

    У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.

    Останній шукач: Знайшов! (показує на закриті долоні).
    Всі: Де? Невже! Покажи!

    Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.

    І хлопець: Оце так нечиста сила!
    Волхв: Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
    Лісовик: І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
    Волхв: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
    Лісовик: Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
    Всі: Хочемо!
    І хлопець. Покажи нам дорогу туди.
    Лісовик: Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
    Всі: Не боїмося!
    Лісовик: Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
    Всі: Прощайте! До зустрічі!
    Лісовик зникає в лісі.
    Війт: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
    В путь!

    Всі проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають Чорти. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до відьми Хвеськи. Всі в розпачі.

    І дівчина: Коструба нашого украли!
    І хлопець: Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
    Всі: Допоможи!
    Волхв: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
    (Говорить заклинання до ідола Світовида).
    -Чорна смерте-сноровице,
    Вража язво-язвовице,
    Мертва крівце-кровавице,
    Йдіть на води, на три броди,
    Йдіть до лісу, до пралісу,
    Цур вам, пек, цур вам пек!
    Розійдіться, розкотіться
    По льодових морях, по пустелях,
    Де ні дерева, ні трави,
    А тільки скелі на скелях.
    Там вам селитися й будитися,
    Проживати й пробувати,
    Мене у вічі не видати,
    Одсилаю вас –
    Нічних, північних, сходових
    На пусті місця,
    Рвіть лози, смичте сухі ліси,
    Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
    Ідіть на Кремінну гору,
    Глитайте каміння.
    Каміння вам на язик.
    Каміння вам на зуби і вуста,
    Кам’янійте й ви самі!
    О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
    (Ідол мовчить).
    -Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
    І хлопець: Що ж робити?
    І дівчина: Де шукати допомоги?
    Волхв: Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
    І хлопець і І дівчина: Вернись і допоможи!
    Всі: Вернись і допоможи!
    Виходить Лісовик.
    Лісовик: Ви знову турбуєте мене?
    Волхв: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
    Всі: Допоможи!

    Лісовик повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять Чорти і падають до ніг Лісовика. За ними йде відьма Хвеська, яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а відьма віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.

    Лісовик (до Чортів): На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! (Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).
    Волхв: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
    Лісовик: Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
    І хлопець: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
    І дівчина. (До Волхва). Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
    Волхв: Благословляю! (Віддає Коструба).

    Хлопці розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    Сіло спочивати на Кирила хаті,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    А Уляна з радощами
    носить воду пригорщами,
    Та й гасить, та й гасить.
    Що погасить, то займеться,
    а Уляна засміється, -
    Та й гасить, та й гасить».

    І дівчина: А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
    Хлопці: Готові! А чи у всіх є головні?
    Всі: Є!

    Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
    «Ой гоп на Купала
    Танцювала та й упала;
    А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
    Ой гоп, лежи тихо,
    Щоб минуло тебе лихо!
    Не боюся я біди
    Та й утечу до води»!

    І дівчина: Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
    ІІ дівчина: Нехай ще постоїть хоч трохи.
    ІІІ дівчина: Хоче ще пожити, щастя зазнати.
    І дівчина: Смерть йому і його милій буде смерть.
    ІІ дівчина: Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!

    Дівчата розривають зелену «гірлянду». А хлопцям віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.

    І дівчина: Кидайте, хлопці, Коструба у річку.

    Хлопці ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».

    І дівчина (До Молодиці): Ой молодая молодице,
    Вийди до нас на вулицю,
    Винеси нам Купайлицю!

    Виходить Молодиця і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
    Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
    Раптом з’являється відьма Хвеська, яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.

    І дівчина: Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
    ІІ і ІІІ дівчина: Точно вона!
    І хлопець: Навіщо вона прийшла ?
    І дівчина: Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!

    Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують Чорти і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.

    І хлопець: Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
    Всі: Волхве, допоможи!
    І дівчина: Лісовику, прожени їх!
    Всі: Лісовику, прожени їх!
    Хвеська: Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
    І хлопець: (До Волхва). Так що ж робити?
    Всі: Що?
    І дівчина: Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
    Лісовик: Я допоможу прогнати нечисту силу.
    Волхв: А потім я випрошу прощення в богів.
    Лісовик: Принесіть мені водиці із свяченої криниці. (Хтось з натовпу приносить воду). Відьми й чорти бояться води.

    Лісовик бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.

    Волхв: А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. (Всі встають). О всемогутній Ярило, слава тобі!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Волхв: Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
    І дівчина і І хлопець: Ти все можеш!
    Всі: Ти все можеш!
    Волхв: Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. (Кидає у жертовний вогонь ложку меду). Молимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Молимо тебе!
    Всі: Молимо тебе!
    Волхв: Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! (Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).
    І дівчина і І хлопець: Прийми, Ярило-боже, жертву!
    Всі: Прийми, Ярило-боже, жертву!

    Із жертовника, в супроводі Слуг, які несуть смолоскипи, виходять Ярило та Лада.

    Волхв (встає на коліна): О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Будь славен, Ярило!
    Всі: Будь славен, Ярило!
    Волхв: Сонечко ясне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Сонечко ясне, Ярило!
    Всі: Сонечко ясне, Ярило!
    Волхв: Пошли нам літечко красне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Ярило!
    Всі: Ярило!
    Волхв: Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
    Всі: Просимо тебе!
    Волхв: Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Ярило: Я на вас сердитий і не просіть пощади!
    І дівчина і І хлопець: О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
    Всі: Тобі служити!
    І дівчина і І хлопець: Будем Ладі поклонятися!
    Всі: Будем Ладі поклонятися!
    І дівчина і І хлопець: А людям добро творити!
    Всі: Добро творити!
    Ярило мовчить.
    І дівчина і І хлопець: О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
    Всі: Заступись за нас!
    Лада: Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
    Ярило: Добре! Встаньте! Я пробачаю!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі! Слава довіки!
    Всі: Слава тобі! Слава довіки!
    Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
    Вийшла Лада, як та пава.
    На неї хлопці зглядаються,
    Її займати встидаються.
    Наше Купайло з верби, з верби,
    А ти, Іване, прийди, прийди.
    Наше Купайло не ламати,
    А собі дівку вибирати».
    Волхв: Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.

    Всі стають у коло і разом з Ярилом та Ладою ведуть купальський хоровод і співають.
    Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»

    Ярило: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
    Лада: Брат Перун вас всіх вітає
    Блиском, дощем, громом.
    Жене вітри-вітровії
    Горами і долом.
    А вітри несуть на крилах радісну новину,
    що вже літо, що вже красне увінчає днину.
    Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
    Судженого виглядаю з щедрими дарами.
    Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
    Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
    Ярило: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
    З громади виходять парубки.

    І Слуга: Одгадає хто – його Лада.
    Не одгадає – батькова буде.
    А що росте без коріння?
    А що сходить без насіння?
    А що плаче – сліз не має?
    А що грає – голос має?
    А що горить без полум’я?
    А що шумить без буйного вітру?
    А що біжить безперестанку?

    Парубки мовчать.

    Чорт (перебраний Парубком): Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
    Ярило (гнівно закричав): Не так! Папороть цвіте.
    І дівчина: Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
    Всі: Бий його! Геть!

    Чорт втікає.

    Ярило: Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
    І дівчина: А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
    - Іване!
    Всі: Іване! Іване!

    З купальської громади виходить Іван.

    І хлопець: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
    Іван (до Лади): О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.

    ІІ Слуга повторює загадки.

    Іван: Камінь росте без коріння.
    Сонце сходить без насіння.
    Серце плаче – сліз немає.
    Скрипка грає – голос має.
    Любов горить без полум’я.
    Річка шумить без буйного вітру.
    Час біжить безперестанку.
    Всі: Слава! Слава! Слава!
    Ярило: Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
    Іван: Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
    Ярило: Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
    Іван: Не боюся. Я готовий.
    Ярило: Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.

    Слуги зав’язують Іванові очі. Морена та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.

    Лада (до батька-Ярила): Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
    Ярило: Я покарав Івана за його зухвалість.
    Лада: Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
    Ярило: Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
    Лада: Але ж я люблю його, батьку! (Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна).
    Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
    Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
    Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
    Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
    Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
    Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
    Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
    Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
    (Встає і підходить до батька).
    О всемогутній боже,
    Таточку мій ріднесенький.
    Ти посилаєш на землю тепло,
    Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
    Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
    Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
    Нащо спопелив ти моє щастя,
    Нащо допустив смерть мого судженого?
    О всемогутній боже!
    Зглянься над єдиною донечкою своєю,
    Не дай згинути у довічній журбі,
    Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
    Ярило: Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
    Я вибачаю йому і воскрешаю.
    Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
    Лада: Шила сорочку та й вишивала,
    Коло комірця – місяця вклала,
    Коло пазушки – золоті ланцюжки,
    Коло рукавців різні пташечки.
    Ой шила, шила, позолотила
    Своєму милому на подарунок.
    Пташечки різні будуть співати,
    Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
    Місяць та зоря будуть світити,-
    Буде Іванко сорочку носити!

    Лада подає сорочку Іванові. Той її вдягає. Потім разом устають перед Ярилом на коліна.

    Лада та Іван (разом): Благословіть нас, батьку!
    Ярило: Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. (Слуги приносять вінки: Іван одягає Ладі, а Лада – Іванові). Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
    Волхв: А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!

    (І варіант, якщо нема).
    Волхв: На жаль, немає нікого!

    (ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).
    Пари: Благословіть нас!
    Ярило: Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!

    (Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).

    І дівчина: О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. (Встає на коліна, а за нею і весь народ).

    Раптом з’являється відьма Хвеська. В руках у неї посох.

    Волхв: Ми тебе не кликали, чого прийшла?
    Хвеська: Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
    Ярило: Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
    Хвеська: Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
    Волхв: Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
    Хвеська: Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
    Лісовик: Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
    Хвеська: Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
    Волхов: Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
    Хвеська: Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
    Ярило: Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
    Іван: Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!

    Відьма хотіла щось сказати, але Волхв вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.

    Волхв: Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
    Лада: Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
    Іван: Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
    Ярило: Будьте благословенні!
    Лада: Будьте благословенні!
    Іван: Будьте благословенні!
    Волхв: Будьте благословенні!
    Лісовик: Будьте благословенні!
    Ярило (бере смолоскип): Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! (Дає смолоскип Війтові). Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
    Війт: Чи всі друзі сьогодні веселі?
    Всі: На добрий час!
    Війт: Чи всі свої?
    Всі: Свої, чужих нема.
    Війт: Чи всі брати?
    Всі: Брати, всі до одного,
    на все життя до праці і меча!
    І зрадників немає серед нас.
    Війт: Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.

    Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
    І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.

    Пісня: «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
    Наче щире золото через горн.
    Ти світи їм вогнику все життя,
    Щоб не було в темряву вороття,
    У хатині весело їм палай –
    Ясне щастя й доленьку їм надай!»

    Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.

    Війт (до Івана): Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
    І дівчина (кидає Купайлицю в річку):
    У перепелички
    Ніжки невеличкі,
    На гору не зійде,
    Купала.
    І в долині не стане
    На Йвана.

    Війт (до Лади): А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.

    Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.

    Війт: А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
    Всі: Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
    Війт: Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
    Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.

    Львів: театр «МЕТА», 1990 р.

    Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. Нижньосиневицька, Ченстохівська та Знесінська - Ірина Вовк.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  16. Тата Рівна - [ 2018.03.19 23:43 ]
    Короткий віршик про вісімнадцяте березня дві тисячі вісімнадцятого
    Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
    Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

    Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
    Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

    Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
    Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
    Весна ж, їй богу)

    18.03.2018
    Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  17. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  18. Ігор Шоха - [ 2018.02.28 21:40 ]
    Безвізова Європа
    Ось вона, моя Європа.
    Майже вперше у житті
    перетнулися за Чопом
    всі дороги і путі.

    Ось тобі уже і Wien...
    Перепитую месьє, -
    як мені у ту країну,
    до якої сотні льє,

    до якої як до неба
    із прадавньої Руси.
    А Московії не треба,
    поки, Господи, єси

    Ти єдиний на престолі...
    Бачу Альпи, і Дунай.
    Вітряки стоять у полі,
    забезпечуючи рай.

    Ріки, гори і долини -
    ляпота і антураж,
    і фортеці старовинні
    уписались у пейзаж.

    Це не Ейфелеві штуки.
    У трамваї мчу увись.
    Сяду Кеплеру на руки...
    І ніхто не каже, - брись!

    І не знають у Тіролі,
    що то - наші і свої...
    Будемо послами волі,
    за яку ідуть бої.

    І ніякі не арійці
    мають наше за своє.
    І у Відні, і у Лінці
    товариства наші - є!!!

    І немає інтересу
    freue Laute у війні.
    А поети й поетеси
    усміхаються мені.

    I Waltraude, i Else,
    Helmut, Hannes-тамада
    доказали, що не ель, а
    пиво п'ється як вода.

    І нехай піїти Феба
    знають, - я не Ґанібал,
    а у теці пана Щерби
    є вакансії на бал.

    Українці - ми не горді.
    На коні і при сумі
    ми усюди при нагоді
    побуваємо й самі.

    Хоч із Генуї - до Риму!
    Італійці – теж рідня.
    Не бажаю я до Криму,
    де п’яніє кацапня.

    Але так уже ведеться,
    що Європа нічия.
    Повертатися прийдеться
    на чужі круги своя.

    Залишаю Братиславу
    найдешевшим літаком.
    Хай живе моя держава
    без серпа із молотком!

    Україна - не Росія,
    і не Пруссія - Руса.
    Надивився. Є краса.
    Я брехати не умію.
    І не каюсь.
                     Мама мія,
    як забути чудеса?

                       02.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  19. Ірина Вовк - [ 2018.02.19 18:58 ]
    "Майдан: на 4 роковини"
    Ромчику… Гурику… Очі твої тернові…
    Поле Життя несходжене… тихо на Полі Крові…
    Лихо на Полі… Холодом віє лихо…
    Чом же завжди перед боєм – так божевільно тихо…

    Ніч яка – Боже! – тривожна... підступна… свавільна…
    Зараз або ніколи!.. Буде Вкраїна вільна!
    Вільна… велична… розкута – як в піднебессі птаха…
    Мовлено тричі: «БУТИ»!.. Неба простерта плаха -
    «Смерть ворогам»!..

    …Конає
    Лжі безпросвітня темінь...
    Що то готує день нам? - вигострить з серця кремінь?..
    Виносить в серці щемінь… пізні слова любові…
    Що то готує день нам! – Стежку на Полі Крові…

    …А що росте без коріння? -
    тіл крижана безодня…
    …А що зійде без насіння? –
    з сонцем… Небесна Сотня…
    А що по ній заграє? -
    скрипка… між хмари сині…
    серце без сліз заволає:
    «пливе кача́ по тисині»…

    Серце без сліз заплаче – і стрепенеться птаха…
    В крівці терпкій гарячій Неба роздерта плаха…

    «Ка́ча пливе»… Одначе
    людно на Полі Крові –
    Тиха молитва, наче
    пізні слова Любові…

    …Серце стерня поколе… Сповниться болем ущерть:
    «Зараз або ніколи!
    Всі на Майдан!..
    На смерть!»*


    *Останній запис Романа Гурика перед смертю.



    18 лютого 2018р


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (7)


  20. Ірина Вовк - [ 2018.02.15 22:06 ]
    "Як сотворила тебе мама"
    Хочеш знати, як це сталось?
    Звідкіля дівча це взялось? –
    твоя мама так сміливо
    доню сотворить схотіла...
    Щоб тебе родити вміло,
    надихнуть красою тіло –
    на троянд пахучі личка
    влила па́токи потічки...

    ... Молока вона немало пишним ружам
    додавала...

    Суміш дивна замісилась –
    ти із неї народилась!

    Хочеш знати, як там далі?
    Звідкіля уста у кралі? –
    мама в гори за снігами
    бігла спритними ногами...
    Білих лілій заметілі,
    меду й цукру бризки цілі,
    ягід пригорщі бездонні –
    соковиті і червоні...

    ... І кориці не жаліла – все змішала, як уміла...

    Вийшли зубки, всіх біліші,
    губки – вишеньок спіліші...

    Хочеш знати, чим скінчилось? –
    мама вбога залишилась,
    щоб створити диво мудре,
    світлооке, златокудре...
    Продала́ все без сумління,
    і купила в володіння
    землю-жилку... За донькою
    злото хлинуло рікою!

    ... Золоті багаті жили волосинки обложили...

    Щастя мав би я без міри –
    цілувать їх до могили...

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  21. Ірина Вовк - [ 2018.02.03 20:19 ]
    Мелодії Едварда Гріга: "Мій лебідь"
    Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
    чом не тішиш ти серце,
    чом никнеш безсилий?

    Над лісами кружляєш в мовчанні,
    чуєш ельфів у ніжнім шептанні…

    … Та в мить розлуки,
    в мить чорної зради
    співаєш ти з муки,
    а не для розради:

    -О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
    Мій спів лебединий лиш марево раю…

    Мій лебідь!..


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6) | "Е.Гріг "Мій лебідь""


  22. Ірина Вовк - [ 2018.02.02 11:15 ]
    Мелодії Едварда Гріга:"Пісня Сольвейг"
    Зима відійде́ і весна відцвіте,
    і весна відцвіте…
    Сад квітів опаде, снігом цвіт замете,
    снігом цвіт замете…
    і ти верне́ш до мене – так серденько щемить,
    так серденько щемить!
    Тобі я буду вірна, тобою буду жить,
    тобою буду жить…

    До мене, о рання, вернись любов моя,
    вернись, любов моя!
    Від бід і від стинання тебе сховаю я,
    тебе сховаю я…
    Коли ж чекання ма́рні зустріти образ твій,
    зустріти образ твій,
    любить не перестану тебе, о милий мій,
    тебе, о милий мій…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів: Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6) | "https://www.youtube.com/watch?v=Us8sy0_5NtI"


  23. Ірина Вовк - [ 2018.01.01 02:37 ]
    "Новий рік" (дитяча пісня)
    Новий рік, Новий рік –
    Добрий він чоловік:
    - Тук-тук-тук! Тук-тук-тук!
    Я ваш друг! Я ваш друг!

    Гості йдуть, щось несуть,
    Їм пиріг подадуть!
    Вилочки́ – на бочки́!
    А пиріг – у ручки...

    А по тім, а по тім
    Танцювати ходім.
    Стук-каблук! Стук-каблук!
    От так рух! От так рух!

    З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес, 2013.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.12.10 13:58 ]
    Зима: "Ріо-Ріта" 2017
    Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
    Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

    Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
    Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
    Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

    „РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
    на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
    Наче з маминого Літа – музика сумна.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
    Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

    „Моя Ріо Ріта,
    ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
    Тобі, Ріо Ріта,
    Ця серенада лине в світлу ніч.
    Я тобі, моя кралю,
    Про любов заспіваю,
    Мені, Ріо Ріта,
    Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



    Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.12.07 13:14 ]
    "Подражаніє Булату Окуджаві: "А юный тот гусар..."
    Амаліє юна, ще бал твій попереду, звісно ...
    Ще юний гусар з ескадроном вривається в місто,
    ще маленький оркестрик видмухує марші врочисті,
    а тебе почуття переповнюють, ніжні і чисті.
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розкидає пахучі азалії в бік ескадрону?..
    Вже помічені ручка і стан твій, і усміх невинний,
    вже гусар зупиняє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п е р е м о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !

    Амаліє юна -- розчулені дні усолоджені ...
    Гусарська фортуна -- сибірські дороги несходжені.
    Штики, командири, казенні мундири шматовані ...
    Схололі квартири таємно для них уготовані.

    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розсипає плакучі азалії вслід ескадрону?..
    Вже помічені ручка, і стан твій, і крапля сльозини,
    вже гусар підганяє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... Поміж брунатних хмар
    ще сонної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії!

    Амаліє юна -- старенький оркестрик вискрипує,
    дивак - саксофон то буркоче, то голосно схлипує.
    Азалії -- в залі -- віконця тьмяні́, перекошені,
    а поруч узда від коня і сіде́льця поношені ...
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    вимальовує в квітах азалії тінь ескадрону?..
    Не помічені ручка і стан твій, і постать сиви́нна,
    і немає кому на цей раз преклоняти коліна ...

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п р и п о р о ш е н и й !

    ... Поміж брунатних хмар
    вcе юної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії.
    ... А юний той гусар --
    крізь зими і крізь повені --
    несе безцінний дар ...
    к о л і н ц я
    н е
    п р е к л о н е н і !

    ... Коліннопереможений ...
    ... Коліннозаворожений ...
    ... Коліннонаполоханий ...
    ... Колінноприпорошений ...

    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).



    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  26. Надя Семена - [ 2017.11.30 22:40 ]
    Околиця


    Життя підкинуло зеро,
    Й курити дуже хочеться,
    Строкатим натовпом в метро,
    Спішить-біжить околиця.

    Мене минає як ріка,
    Раптову гілку зломану,
    Я ж наче світло маяка,
    Ловлю непевні спомини.

    Спішить як всі нема причин,
    Не будем разом більше ми,
    Дим сигарет—міський полин,
    А сум мій стане віршами.

    Час пік минув. З почином, день!
    Життя щоб жити створене
    Від спогадів до тих знамень,
    Де сліз і щастя порівну.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Ігор Лубкевич - [ 2017.11.12 02:20 ]
    ***
    Броджу по Риму, хоч не був тут зроду
    Мій мозок спить, дає мені свободу
    Пересування. Території без віз
    Без документів, напханих валіз

    Туман. Вузенькі вулички. Прекрасну Мону
    Зустріти можна в площині балкону
    Нейронний усміх, кращий за стандарт
    Як натяк, символ, чи поганий жарт

    Чи дме тут вітер, я не пам'ятаю
    Хоч пам'ять є, вона оберігає
    Кордони Его. Щодо кольорів,
    Вони бліді у половини снів

    Вінок абстракцій, збуджена уява
    Малює образи.. І знов твоя поява
    Закрутить почуттів калейдоскоп
    Допоки ранок не натисне “стоп”

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.14) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  28. Валентин Ліпчинський - [ 2017.11.04 18:33 ]
    Про листопад і загадкову Джемму Халід
    Холодний місяць листопад
    Тихенько листячком шурхоче -
    І у такі холодні ночі
    Пригод ми прагнемо й принад.

    А за вікном дзюрчить із труб
    І капає з дахів поволі -
    Та це не страшно, ти ж не в полі,
    А дивишся на вигин губ

    Співачки Джемми в "Ля мінорі",
    Що таємнича й загадкова
    І красивенна дуже й дуже -
    Не каже тільки, чи одружена,

    Хоч ти по вуха закохався -
    Смієшся й плачеш над піснями,
    Вона ж сміється разом з нами
    І каже: "Буде все о'кей!"


    03.11.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  29. Ігор Шоха - [ 2017.11.02 21:07 ]
    Шоста палата каганату
    Розбійник Мокша не діждався ласки,
    що «воздає» і досі каганат
    героям географії і казки,
    як-то: Сусанін, Мінін і Пожарський,
    а деінде Євпатій Коловрат.
    Гниє у канцеляріях таємних
    історії розтерзаної прах
    на капищах і мощах убієнних,
    що горами росли у болотах.
    Найвищою ставала із віками
    місцина на «Кощієвій» горі,
    де у Кремлі ішли вперед ногами
    один за одним виродки до ями,
    де почивали парії-царі.
    І очевидно, що земні закони,
    формовані на костях і крові,
    утворювали патогенні зони,
    що виїдали глей у голові.
    Тому ще від опричника Івана
    до нинішнього Пу-богатиря
    усі царі язичники-погани,
    які не мають в голові царя.
    А покручі-царевичі, бувало,
    приходили до влади залюбки,
    та неодмінно дурнями ставали,
    хоча у казці – ніби навпаки.
    Історія нічого не міняє.
    На неї уповаємо дарма.
    Недопалок «окурком» умирає.
    Росія залишається тюрма.
    А воля тиранію називає –
    палата шоста, де нема ума.

                                          11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  30. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.26 03:00 ]
    Мене катували в тюрмі Пасадени
    "Мене катували в тюрмі Пасадени" -
    Чомусь не до речі згадалось мені,
    Коли засмагав я практично щоднини
    Під сонечком літнім - повіриш чи ні?..

    А, може, тому, що ми вчора години,
    Припливши з причалу під номером 3
    В тюрму "Alcatraz", хоч давно і зачинену,
    Ходили-блукали туди і сюди.


    23.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  31. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.23 16:43 ]
    Класне місто San Francisco
    Класне місто San Francisco
    І Hard Rock Cafe,
    Класне здалека і зблизька,
    Суперське таке.

    Там є пальми - і трамваї
    Ходять попри них...
    San Francisco не бажаю
    Жодного із лих.


    22.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  32. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.21 21:36 ]
    Rouge trail
    A я по rouge trail
    І на байку, щасливий,
    Намотую вранці 11 миль -
    У очі б'є вітер,
    Чудове повітря
    І сонечко літнє -
    Привіт вам,
    Привіт!


    21.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  33. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.20 10:23 ]
    Newark
    Newark оточений з трьох боків,
    У ньому є все, як в Греції,
    Саме там неймовірних красунь я зустрів
    І побачив багато ще дечого.


    18.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  34. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.19 02:58 ]
    Американські красуні - 3
    А сьогодні у супермаркет
    Я заїхав буквально на хвильку
    Там за касою усміхалась
    Неймовірна красуня просто
    В неї зуби як білі перли
    В неї губи червоні корали
    Hi! - сказала і
    Have a you? - запитала чарівна мене
    Fine! - я їй відповів і сам вже
    Запитав - and you?..
    I love you! - я продовжив подумки, -
    І love you! I love you! I love you!


    15.10.17




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.13 18:01 ]
    San Francisco Bay
    Над затокою San Francisco чути горілим листям,
    Від затоки і San Francisco пожежі палають близько,
    Але тут лисі пагорби навкруги, тут палати нІчому наче,
    Лиш заграви ввижаються, як не спиш, особливо темної ночі.


    13.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6)


  36. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.11 02:13 ]
    San Francisco
    В San Francisco ночі холодні,
    В San Francisco люди голодні,
    Ресторани на кожному кроці,
    В ресторанах — що лиш захочеш.

    В San Francisco avia show,
    В San Francisco test drive безкоштовно,
    Ще й дарують ручки і зарядки...
    Полісмени стоять для порядку.

    А на Pier 39 є котики,
    Аlcatraz височіє навпроти,
    Там сидів колись Al Capone...
    Що там зараз, про це - трохи згодом.

    10.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  37. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.09 07:41 ]
    Американські красуні - 2
    А сьогодні у San Francisco
    Я знімав на айфон відео
    Повернувся - позаду мене
    Дві красуні звабливі йшли
    Раптом в камеру заусміхались
    Помахали привітно руками
    В один голос сказали - Hi! -
    А тоді підійшли ще ближче
    Обійняли легенько за плечі
    Maybe, selfy? - серйозно спитали
    Засміялись і далі пішли
    А за хвилю я знов їх побачив
    Знову з кимось робили селфі
    Я гадаю що ті дві красуні
    Прибули в San Francisco з LA


    08.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  38. Валентин Ліпчинський - [ 2017.10.08 06:50 ]
    Американські красуні
    Ти казав що в Америці мало
    Дуже мало красивих дівчат
    Я у Hayward аж двох побачив
    За недовгих пару хвилин
    Перша йшла вся така загадкова
    У короткому білому платті
    Я б сказав закороткому навіть
    Як на мій провінційний смак
    У високих чорних ботфортах
    Що ніяк їй не пасували
    До короткого білого плаття
    Як на мій провінційний смак
    Роззиралася навкруги
    Я провів її поглядом довгим
    Я крутив головою за нею
    А вона не звернула уваги
    Попри мене гордо пройшла
    І у "Теслу" шикарну сіла
    А навпроти їй друга красуня
    Оголивши надмірно принади
    Дві великі звабливі півкулі
    У відвертому декольте
    То ж не вірте нікому хто скаже
    Що в Америці мало красивих
    Дуже мало красивих дівчат
    Я сьогодні аж двох побачив
    За недовгі хвилини дві

    07.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  39. Ірина Вовк - [ 2017.10.02 09:18 ]
    "Шопеніана. Лист у вічність"
    Не склалося. Я вас люблю, Соланж,
    але так сталось, ви тепер заміжня.
    В сльоту столичну в'їде диліжанс,
    а в нас заплаче цвітом дика вишня.
    І я, як дика вишня, упаду
    доземно в бризках чулості під ноги...
    Спасибі вам за буйність молоду,
    за вперту облюбованість дороги.
    Сьогодні, Соль, я гратиму про час,
    що, нами обертаючи, відходить.
    Прелюд - це Ви... Елегія... Ні, вальс...
    (Терпке вино cп'янить, заколобродить -
    шумке, як ваша юність і краса,
    як хвиля, що возносить на узвишшя,
    як птаха, що зринає в небеса!..)
    Хоч визнаю, безпутнє це заміжжя.
    Безпутні подорожні?! Ні... Обман -
    у тім талан, що в музиці спасіння!
    Жага життя - Аврора Дюдеван.
    Жага розтала, як роса весіння...
    Тепер благаю щастя, Соль, у вас -
    такого щастя, що в цвітінні тоне...
    Я впишу щастя в музику і в Час,
    і в почуття тремкого напівтони.

    Рожевий цвіте, щастячко, пливи -
    бездонне, неоглядне, надвелике...
    Нетлінна Музо, Музико, живи! -
    при доторку до ймення Фридеріка.

    https://www.youtube.com/watch?v=V0XcmzLHc1M&list=RDlAvcmWK7jVE&index=4


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати: | "ІРИНА ВОВК. АРТБЕСІДА."


  40. Ірина Вовк - [ 2017.10.01 16:17 ]
    FRANZ SCHUBERT "SERENADE" - ФРАНЦ ШУБЕРТ "СЕРЕНАДА"
    Пісне моя, лети з благанням
    тихо в пізній час.
    На побачення з коханням
    ти прилинь до нас.
    Вітерець колише віти
    в місячнім човні,
    і ніхто, мій ніжний цвіте,
    нас не чує, ні ...

    Чуєш, гаєм розходились
    співи солов'я.
    Звуки їх росою вмились,
    як душа моя.
    В них і туга, і жадання --
    вся жага признань,
    і любовне трепетання --
    полохлива лань.

    ... Дай же доступ їх освячень
    ти душі своїй.
    На таємну ніч побачень
    ти прилинь хутчій ...
    ... прилинь ...
    ... хутчій ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.10.01 11:13 ]
    Yohann Wolfgang von Goethe «HOFFNUNG» (Йоганн Вольфґанґ фон Гете «НАДІЯ»)
    Schaff, das Tagwerk meiner Händе,
    Hohes Gluck, dass ich’s vollende!
    Lass, o lass mich nicht ermatten!
    Nein, es sind nicht leere Trаume:
    Jetzt nur Stangen diese Bäume
    Geben einst noch Frucht und Schatten.
    1812 р.


    Щоденна праце, приведи мене
    У щастя, незбагненне, осяйне!
    Дай вміння і снаги моїм рукам:
    Бо це не вигадка і не порожня мрія -
    Той, хто сьогодні зернята посіяв,
    Ще зростить Сад і дасть життя плодам.
    1981р.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  42. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:33 ]
    "ГОНДОЛІ-ГОНДОЛІ, ГОНДОЛА…" (пісенне)
    В легкій гондолі леді привітна
    пісню співає, п'яна від мрій.
    Раптом англійку пекар помітив,
    з мо́ста почав підспівувать їй.

    В місячну ніч - ах, от в чому річ! -
    ніжно всміхалися вічка до віч.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...

    Літо минуло, бурі вляглися,
    білі вітрила пне корабель...
    Дармо втікаєш - долі скорися,
    леді примхлива...Озвися, гей!

    В юних серцях - ах, де й дівся страх! -
    Любов розвилася в шлюбних вінцях.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...


    poiskm.net/show/детский.../гондоли-гондола-р-карозоне

    (Для вечора італійської класичної музики з голосу Олександри Ленишин. Львів,1997).


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:51 ]
    "ТІРІТОМБА…" (пісенне, ліричний жарт)
    Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
    там красуня, як та зо́ря...
    В неї кучері, мов сонечко промінні,
    сік малини на устах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Я на неї подивлюсь - вона сміється,
    їй подобаюсь, здається.
    Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
    сміх злітає, наче птах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
    її батечко кремезний.
    Його тон не делікатний, не облесний -
    бук важкий в його руках...

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
    про лункі ударів зливи...
    Та смішливе біле личенько вродливе
    сяє лагідно в очах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!


    (Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.09.28 08:39 ]
    Ейтор Вілла Лобос. Бразільська «BACHIANA №5"
    Під вечір на хмарах рожевих, прозорих,
    у простір фантазії линуть чудові…

    Ген місяць виходить безконечний, милий –
    на хмарах під вечір він, на диво, звабливий…

    …Мов лагідна діва, швидка і мрійлива,
    що душа її чиста, предивно вродлива!

    Цей вечір, і місяць, і хмари – с в о б о д а !
    Кричить небо і зе́мля – всеціла природа!..

    Замовкли птахи у сумних своїх скрутах.
    Відіб’ється у морі все твоє багатство -
    Легке світло від місяця тепер збудить зла туга,
    що сміється і плаче… О, чутливе юнацтво!

    Під вечір на хмарах рожевих, прозорих,
    у простір фантазії линуть чудові!

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  45. Ірина Вовк - [ 2017.09.28 07:55 ]
    Ейтор Вілла Лобос «О PALLIDA MADONNA»
    ЕЙТОР ВІЛЛА ЛОБОС. СОЛОСПІВИ
    (з латиноамериканських поетів поч. ХХ ст.)

    „О БЛІДА МАДОННО”
    («О PALLIDA MADONNA»)

    О бліда Мадонно моїх мрій,
    о прекрасна дочко гір Еньганді...
    Чи троянди всього світу варті
    твоїх стіп – у блідості своїй?

    О натхненна Музо, ружо біла,
    щось співа тобі Давида ліра!

    Знов у груди хвиля підступа,
    ніч росою виповнила чари...
    Ти піднеслась в и́ с о к о – над хмари –
    ген у небі світиться... с т о п а...

    muznew.me/?...Эйтор+Вилла-Лобос+-+Asawa%2C+Brian

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.09.22 11:58 ]
    "Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська…"
    Принцесо Діано, шляхетна принцесо Уельська...
    Піано-п'яніссімо арфа тонує анге́льська...
    Легкі переливи розталих у мреві мелодій,
    Єгипетські схлипи і нашепи „Доді мій, Доді...”
    Шумує невипитим щастям весільне шампанське,
    Завмерло у траурних снах Королівство Британське,
    Розхвилено хлипає кров'ю знесилена Сена,
    Пелюстками уст промовляє Париж Джо Дасена...
    На ложах гаптованих принци Уїльям і Гарі
    Рубінами вистелять взір королівській тіарі.
    Тіара самотня... Перлинно вона овдовіла –
    На чо́лах тіари розвинулась лілія біла.
    „Сонатою Місяця” ніч упливе за водою –
    Луна переміниться... Ти відпливеш МОЛОДОЮ...
    В небесних покоях, в трояндових хащах блакитних
    Витатимеш ти серед крил між усмі́шок привітних,
    Із поглядом Долі на вирок дочасної втечі
    Зів'єш пелюшкове гніздо нерожде́нній малечі,
    У відсвіті сяйва Мадонною зійдеш з Оранти,
    У зорях падучих жаркі віднайдеш діаманти –
    Рожевоатласно розтанеш у відзвуках вальсу...

    ... Твоя діадема вінчальна залишиться Чарльзу...


    Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.09.20 08:39 ]
    "ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК..." (За музикою Ейтора Вілла Лобоса)
    ... Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
    Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
    Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
    Як спалах очей твоїх, зíрки - живі діаманти - лицю...

    Ти перейшла цей квітник, як переходять із часом
    Троянди розкішної лик, кохання тужні контрабаси...
    Галузкою мить ожила... Гвоздика на прянощі заздра -
    як з пензля незримого майстра - пелюстки із твого чола.

    Пониклим вінцям - алілуя! О гордощі в аурі мімоз!
    Як гаряче дух завирує! Як пристрасно вдарить мороз!
    На чемнім сумнім "монсеньйорі" я бачу цілунку печать...
    Ах, Аve Maria, amori! - до Господа губи кричать!

    Троянди осипляться... Боже! Ілюзії тануть, як сніг...
    Жасминно, криваво тривожать розлуки у терні доріг.
    Як рух делікатних магнолій - цей співний мотив безнадій -
    Як в'язки п'янких меланхолій, як пуп'янки ностальгій!...

    (Зі збірки "...І все ж неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.09.16 11:41 ]
    "Вічна Наречена"
    Горі Маківці маками цвісти,
    вбиратись в трави і в хрести з берези,
    стікати кров'ю під сталевим лезом –
    і озиватись криком самоти...

    Увінчана барвінком Молода,
    заручена навіки із Бескидом –
    могил стрілецьких тихим краєвидом –
    болить мені твоя жива вода.
    Мій Сину, Батьку, Брате ... Впізнаю
    у буєсті відважну вашу вдачу.
    Щось так тужливо нині солов'ю –
    а я стою в осонні ... і не плачу,
    лише в душі щось тяжко защемить –
    хрести... хрести... могили безіменні –
    опалий пил обламаних суцвіть,
    свята печаль в німому одкровенні.
    Це пам'ять поколінь. Від суєти
    крикливих слів і гасел пустодзвонних –
    летиш крізь час і простір, Муже, ти –
    в кривавих травах, в небесах бездонних...

    Як сарни несполохана хода,
    як віра серця щира й сокровенна –
    гора Маківка – вічна наречена,
    гора Маківка – дівка молода!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  49. Ірина Вовк - [ 2017.09.11 10:05 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіли русам їх пращури"
    Дощечка 7Ж
    Течуть ріки великі на Русі,
    і многі води їх журчать, співають стародавнє.
    Про тії боляри, якії не боялися… і літа многії
    боролися о вольність руську.

    Ті то славні нічого не берегли, ані життя свого,
    – тако ріки о них берегинять. І вітри буйні
    гасають над ними, плачуть восени,
    а в зимі студеній гурлихають по них.
    І голублять дівоньки і ті це говорять,
    як погибли тії у славі, а не оставили
    землі своєї ворогам.
    Ніби є ми, синове, також потомки
    і не лишимо ми також землі нашої…

    Дощечка 8
    «Боронись, земле руська, і борони сама себе,
    а щоб інші не були на твоїх крячах,
    а тобто ворогам не далася охомитана
    і до воза прив’язана, аби тягла той,
    куди хотять чужії влади,
    а нібито ти хочеш іти сама».

    Дощечка 7А
    «Єсьми многі, а вороги не суть такі многі,
    як ми єсьми, русичі, а ворогів не стільки, як у нас.
    А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і це на нас стараються,
    і ці старання їхні марні будуть,
    як вони були і в старі часи отців наших.

    Дощечка 2А
    «…А богів купальте і Дажба шануйте,
    бо оце ж бо ми є русини, Дажбові внуки…»

    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    болярин – боярин
    берегинити – бити в береги, плескати на береги;
    гурлихати – воркувати по-голубиному;
    крячі – шия або ж плечі, рамена;
    охомитати – накинути «хомут» на шию;
    хомут – петля для запрягання коней;
    лик – обличчя, образ;
    лики – крики радості, веселощів;
    многоликий – різнобарвний, або ж шумний, галасливий;
    обоз – багато возів, таке собі «містечко на колесах», де ховають зброю, одяг і харчі під час облоги і військового походу.


    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    На Русі течуть ріки великі,
    в ріках води журчать многоликі.
    Ріки «многая літа» співають,
    а роки все течуть, все минають.
    Отчі лики в синах не загинуть, –
    тако ріки о них берегинять,
    а вітри буйно віють над ними,
    плачуть в осінь, гурлихають в зими.
    І голублять голубки – дівчата
    тих, що в ноги не вміли крячати,
    ще й тягти на крячах своїх воза
    в хомутах до чужого обозу.
    Єсьми руси і суть такі многі,
    що нікому не падали в ноги,
    а де падали в битві суровій
    там земля наша кровна від крові.
    Бережіть свої руки від крові!
    Будьте, внуки, живі і здорові!


    (З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" ( у рукописі). Рік написання - 1990.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.09.10 11:55 ]
    "ДОЩЕЧКОВА ЧИТАНКА: Що заповіла русам хоронителька небесних лук - Марморея"
    Дощечка 3
    «Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
    рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
    яка належить нам і ніколи іншим…»

    «… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї
    і товчем до неї, аби по смерті міг стати
    перед Марморею і щоб сказала:

    «Не маю винити того, який є повен землі
    і не можу його відділити од неї».

    І боги, будучі там, доречуть від себе:

    «Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
    землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

    Дощечка 7Е
    Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
    ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
    і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
    Свароже великий.


    СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

    Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

    СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

    Серед хмар на квітучій алеї
    охорона стоїть Мармореї.
    В охороні – квітуча алея,
    у короні – сама Марморея.
    А на тій на квітучій алеї
    мармуровий палац Мармореї.

    В тім палаці знайди Марморею
    і розмову веди перед нею.
    Стане так Марморея питати:
    хто єси, себто як тебе звати?
    Гордо стій на суді в Мармореї!
    І тоді ти почуєш від неї:

    «Хто шанує найменшого бога,
    пам’ятає про луки Сварога,
    хто тримається племені-роду,
    віри пращурів, пісні народу,
    хто бо рідною повен землею, –
    той бо є нерозлучен із нею.»

    В добру путь! На квітучу алею!
    Добрим будь, не забудь Марморею!


    (З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
    "Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6