ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - немов її потовк
Народ.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вікторія Торон - [ 2019.12.03 13:44 ]
    Гроти
    Далека від красот зрадливої природи,
    Підтримуєш вагу суворого буття,
    І світло ліхтаря кружком невпинно бродить
    По вигинах плавких безшовного лиття
    Твоїх німотних днів, заповнених, обтічних,
    Що їх не обминуть , не збути самохіть...

    Щось вічне проступа між проявів невічних –
    Ні оком охопить, ні думкою зловить.

    Слова – немов чужі, і образи – намарні,
    І їх чомусь не жаль, як листя на воді.
    Такі холодні дні, розхристані, негарні,
    Така в них глибина – століття молоді!
    Така рясна краса в урочищах скорботи!
    Солоністю від них, правдивістю несе.

    Ріка в сталевім сні лункі будує гроти,
    І знають в глибині про все вони, про все...

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.18 07:12 ]
    Темрява і світло
    Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
    Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
    І туги найчорнішої сувій
    Всього мене зумів таки сповити.

    Байдужий світ навколо занімів,
    І течія несе у інше русло –
    В обійми до холодної зими,
    Де кров моя загрозливо загусла.

    І все тепер, що бачу наяву,
    Здається сном огидним, темно-сірим…
    Я не живу без тебе, не живу!
    Життя летить у прірви чорні діри.

    Немов би я - на острові Дефо*,
    Хоча навколо, як примари – люди.
    Рятує лиш мобільний телефон,
    Що вісткою від тебе сонце будить.

    І ранок рожевіє туманцем,
    Зоря несміло пестощами ніжить.
    У вайбер заглядаю я тихцем -
    Твоє лице, як прохолода, свіже

    Мене зворушить ласкою зіниць,
    Розвіявши задушливі сувої…
    І я іще спросоння – горілиць –
    Замріюся – до зустрічі нової…



    18 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  3. Вадим Василенко - [ 2019.11.15 13:38 ]
    ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
    На пагіллі тремтить павутини прозорий серпанок,
    і здіймається вгору привиддя ребристої дички.
    І нікого ніде, хоч ступай, хоч врости, мовби камінь,
    День згортається листом, висвічує блиском іржавим.
    Як церквиця змахне в сіре небо, сухими руками
    древню позолоть скине і стане, мов діва, над ставом,
    щось зірветься в тобі і, мов птаха, заб’ється у сітях.
    Зойкнеш з болю чи так. І ніхто, як на зло, не озветься.
    Ув останньому цьому, тісному, пожовклому світі,
    лунко яблуко впаде, тверде і півкругле, як серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  4. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  5. Тата Рівна - [ 2019.11.09 20:37 ]
    МОВА
    Що таке мова? Мова це люди
    Буде їх більше — буде їх мова — всюди
    Будуть люди родитися, співати
    Буде їх мова під саме небо лунати

    Янголи та чорти — всі почути мають
    Що українці безмовно не помирають

    Десять століть зневаги всотались у клітини
    Наших людей виховували німими

    Марна це справа — хмара пройде й розтане
    Сонце висушить сльози, омани, тумани
    Янголи та чорти — вже напевне знають, що
    Українці безмовними не бувають

    Десять століть наруги — бути з колиски битим
    Мову свою не знати та не любити

    Ніби соромитись можна власної суті
    Ніби не ми самі є для себе судді

    Що таке мова? Мова — це люди
    Буде нас більше — почують наше всюди
    Доведеться кожному зрозуміти —
    Мова пульсує, уміємо говорити

    Що німота минула — знову не стане —
    Мова моя розкотиться над світами
    Що таке мова? Мова — це ми із вами.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  7. Сергій Губерначук - [ 2019.10.23 13:41 ]
    Саморевізія
    Стан саморевізії,
    ревізії самого себе.
    Сумнівів дивізії,
    де кожен під себе гребе
    з купи світових амбіцій
    фарш на тимчасовий шніцель!

    Чим відсікти сумніви,
    сумніви голосні й навісні?
    Відповіді рунові
    знаходжу у кожному сні,
    щезнувши крізь одр спокути
    тлінно в тунель прямокутний!

    Са́ме інтуїція,
    інтуїція замріяних сфер
    синявою птицею
    мене розжене вже тепер!
    З ві́дчаю втечу – у звичне
    Це́́, самокритичне вічне!

    17 грудня 2008 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 40"


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.22 02:53 ]
    За десять хвилин до таксі
    За десять хвилин до таксі
    В обіймах палких ще моя ти...
    Секунди вже збігли усі -
    Не хочу тебе відпускати!

    Вже туга терзає мене
    За десять хвилин до розлуки.
    І небо темніє ясне,
    Неначе від болю та муки.

    За десять хвилин до журби
    Не вип'ю ні кави, ні чаю.
    І вечір, іще молодий,
    Раптово сивіє з одчаю.

    Тамуючи розпач гіркий,
    У небо лечу із кімнати.
    У руки і в ноги - зірки -
    Вп'ялись, щоб мене розіп'яти.

    Немовби ті цвяхи тверді,
    Пронизують болем, уперті.
    Здалося, що був я тоді
    За десять хвилинок до смерті...

    22 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (9)


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.10 15:46 ]
    Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
    Так без сонця сумний світанок
    Сповиває безлика мла.

    Так погано мені без тебе,
    Ледь від розпачу не кричу.
    Спохмурніле від туги небо
    Все здригається від плачу.

    Так без тебе мені недобре,
    Висихає душі ріка.
    Відлітає кудись за обрій
    Птаха щастя моя легка.

    І здається все мертвим, тлінним,
    І минулим, як слід епох,
    Я благаю долю уклінно -
    Дай нам бути частіше вдвох.

    Ти - епоха мого кохання,
    Ти для мене в цім світі - все!
    Ти - бажання моє останнє!
    Хай без тебе - в той світ несе!

    10 жовтня 7527 р. (2019),


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (13)


  12. Семен Санніков - [ 2019.10.10 13:17 ]
    пізно
    Живильним дощем напува
    Щороку негода осіння -
    І знов зеленіє трава,
    Вклоняючись їй за спасіння.
    Гуманна пора дощова!

    І поки шукав я слова
    Струнких аналогій з Ла-Нінья,
    Підмога прийшла теплова -
    Летюча, немов ескадрилья.
    Не вірте, що так не бува.

    Та поки писав про тепло,
    Про піковий спад холоднечі,
    На жаль, і воно відбуло
    В місця африканські й лелечі.
    І близяться, наче на зло,
    Часи снігової картечі.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.04 01:50 ]
    Розвіялася казка
    Життя без любої – пустишка,
    Буття зів`ялі комиші.
    Це - над життям самим насмішка,
    Як оболонка – без душі.

    Живий, та в царстві мов Аїда
    Ти животієш, не живеш.
    Богиня мстива Немезида
    Провчила карою без меж.

    Постала ніч навкруг полярна,
    Укривши ковдрою журби.
    І сподіватися вже марно
    На неба колір голубий.

    І настрій липне цей так в`язко,
    Немов у бурі сніговій
    Життя розвіялася казка,
    Як попіл втрачених надій.

    4 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  14. Тата Рівна - [ 2019.09.27 21:46 ]
    Чоловіки
    Вони робляться згорбленими та старими
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    Першими у них помирають надії
    Потім - мами

    Непомітно виростають діти
    Раптом підвищують голосИ
    Кричать їм «ну що розумієш ТИ
    У цьому вирі у цьому світі?!»
    Вони припиняють розуміти
    Вони починають старіти та кам‘яніти
    Потроху вгрузають у землю
    Набувають рембрантівських рис
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    І знову стають красивими ніби
    Маленькі пересувні храми
    Милуєшся ними торкаєшся звіддаля їхніх небес
    Й наче сам воскрасаєш їх німбом освітлений

    Сперше у тих чоловіків сивіє волосся
    Далі — плями повзуть темним — по світлому
    Шкіра шершавіє й робиться фактурною
    Буцім дубове корито

    Вони ще багато могли б сказати
    Та — розучилися говорити
    Мовчання живих буває проймаюче чутним
    Але їх нікому почути

    Вони відходять кожен своєї пори
    Ветха двірничка змітає за ними двори

    Слідами коліс на мокрому шосе
    Авто за автом - оце й життя усе....


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (7)


  15. Ігор Деркач - [ 2019.09.23 11:30 ]
    Прогнози
    І
    Іще лишаються у моді
    бої, погода й чудеса.
    Такі прогнози у природі
    віщують Божі небеса.

    ІІ
    Тай буде те, що є і нині –
    орда й агонія яси,
    і поки ще панують свині
    не буде щастя і краси.

    Не буде вічної любові,
    яка зів’яне як зело.
    Усе повторюється знову,
    якщо його і не було.

    Кохати будуть одиночок
    воюючі одинаки...

    але найближчою сорочка
    лишається своя, таки.

    Тому усі одного разу
    згадаємо свою весну
    і перемогу не одну...

    і поки вистачає часу,
    то ліквідуємо заразу,
    якщо зупинимо війну.

    ІІІ
    І Гея вилікує рани,
    і околіє сатана,
    а без’язикі та погани
    повищезають як мана.

    У серці запанує ліра
    і муза чистої води,
    і буде істина і віра,
    аби подалі од біди.

    Зійде нова зоря надії
    і в Україні буде мир,
    і до Китаю у ясир
    піде опудало Росії,
    і явиться живий Месія –
    моєї нації кумир.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Володимир Ляшкевич - [ 2019.08.29 13:56 ]
    Забута казка
    *
    Послухай, як в серці щемить гойдалка яблунева.
    тіниста рука виколисує злети малечі,
    угору і знову: за крону-корону, в предтечі,
    за доли і далі, де обрію річка рожева,
    несе звідки вітер казання водою і травами,
    з тридев’ять далекого - синню і суму загравами.

    Коли ж то і де це було, знають крила лелечі.

    Ти слухала казку з метеликами й драконами,
    відвагою лицарів, чарами-снами дівочими,
    не все замело забуття, перевернуті дати,
    о руку до серця свого приклади і торкнися:
    цвітіння пахкого по плечі, стежок до узлісся,
    таїнь чорнолісу, лиш очі прикрити – згадати!

    Гойдається гойдалка, тільки нічого не бійся…

    …Жарини багаття. Тремкі світляки бірюзові.
    І висі так близько. І стільки тепла і надії
    у пісні про крила: лети, моє серце, радій і
    здіймайся, як ночі і дні, наче рідні по крові
    два місяці в зоряних шатах, як витоки коренів, -
    о музики сонця тендітна цілителько променів!

    Лети переливами, сяйними райдуги зливами!

    Допоки високі тумани впиваються в щебеті,
    і повені лагідні, мрії - земні юні лебеді,
    смарагдово гусне липневого крою туніка -
    бриніти мотивами вдячності вічному літу,
    сіяти і жодного іншого більше завіту!
    Допоки не зрине тривога неждана, столика,

    в пустельного вітру повита обітницю хитру.

    І збудеться те передвістя очей і посвята
    у зло і добро, і примовкне любов і терпіння,
    і стануть в нестямі раптовій стискати каміння
    руками безкрилими випалі з гнізд пташенята,
    і змовкле минуле відлине розмитими снивами
    за миртами сивими, серця гіркими поривами, -

    сльози запізнілими згадками незрозумілими.

    Сліди загромадить, укриє розгубленим пір’ям,
    рясні сторінки у казки перелинуть змарніло,
    в метеликів хвилю дракона загорнеться тіло,
    обернеться в яблуні, квітом, далеким сузір’ям,
    навіки-віків, де лиш небо кружляє і міниться,
    і сонячно губиться ранками зоряна китиця,

    без осуду, просто надія - повернень провісниця.

    І знову, і знову малеча, захоплена грою,
    вертає до яблуні під восковою лускою,
    і все яскравіше всевишнього гам океану,
    у плюскоти листя і сонця вростають герої –
    наснажені гойдалки вершники - мрії одної:
    злітати і жити, вдихаючи радість духмяну,

    бо світло - вони, і вони поведуть за собою, -
    метелики з крил казкаря, хвилі Сині прибою…


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8) | " Я інколи чую – скрипить яблунева гойдалка"


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.29 02:24 ]
    Любов і фантазії
    Фантазії вплітаєш у любов,
    А щастя береже моя підкова.
    Химери аж від неба й до основ…
    Кохання це для мене – загадкове.

    Вже вигадки обплутали мене,
    Мов на коня вдягли новеньку збрую.
    Чоловіки, веселе і сумне…
    І я тебе - до кожного – ревную.

    І мчать уяви коні вороні,
    Немов птахи з землі – у далі сині.
    Ти іншого цілуєш при мені –
    Моє так випробовуєш терпіння?!

    Зрадливі ці красуні - вчив Хайям.
    Замріялась про іншого наразі?
    І норовиш наліво йти. А я?
    Усіх іще не втілила фантазій?!

    Куди ж мене ця доленька несе,
    Невже тепер найкращі дні – позаду?
    Затуркуєш історіями все,
    Немов султанова Шахерезада.

    …Чарівні коси пестив я твої,
    Неначе наяву тобою марив.
    Розвіялися сумніви мої,
    Немов у небі тім – химерні хмари.

    Посивів я, та ще не облисів.
    Вдивляюся в реальний наш ужинок.
    Зрадливі є красуні, та не всі.
    Й найменше, кажуть, їх – між українок.

    Твоя любов – як небо те - без меж,
    Як ліки, що сердечні рани гоять.
    З болота витягнеш або впадеш
    Туди, аби умерти ізі мною.

    Коли ми разом – заздрить нам Ерот,
    І Афродіта вчиться буть в екстазі.
    Найвища з еротичних нагород –
    Ця гра розбурхана обох фантазій.

    Я в чудеса повірити готов,
    Для нас тепер ця справа вже є – звична.
    Фантазії вплітаєш у любов,
    Бо ця любов насправді – фантастична!!!

    28 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Деркач - [ 2019.08.26 08:46 ]
    Обездолені
    Не застує едему біднота,
    якої і раніше вистачало.
    Бурлаці, що не будень, то свята,
    а як багато, то і цього мало.

    Ще дехто помічає і росу,
    і чує соло солов’я у гаї,
    і на щоці непрохану сльозу,
    ховаючи жалі, не витирає.

    Вони не уповають на людей,
    щасливі у таємному нещасті,
    коли, не піднімаючи очей,
    очікують на маслаки собаці.

    Є й ті, які ламають вітряки:
    блукаючі ідальго у пустелі,
    мольфари, відуни-кочівники,
    юродиві, паяци, менестрелі...

    Попереду – невидима імла,
    позаду – три дороги од села
    у райські кущі та у буєраки...
    у небеса... або на манівці,
    у люди, а у самому кінці
    усі – як не герої, то бурлаки.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо дя тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  20. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумайте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.22 08:16 ]
    Пристрасть
    Чи долею обом так суджено?
    Як довго буде це тривать?
    Вона – заміжня, він – одружений…
    Під ними вже горить… трава.

    Життя усе – неначе танго їм.
    А він рвучкий, вона – легка.
    Сплелися пристрастю останньою…
    І закипає океан.

    Немов нога ступає голая
    У смерч роздмуханих вугіль.
    Й спалахує раптово полум`я
    В очах в обох – жагучий хміль

    Відлунює солодким стогоном…
    І світ немов навколо щез.
    Зіниці голубіють вогником,
    Ним прискають аж до небес!

    21 серпня 7527р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  25. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Деркач - [ 2019.06.27 08:55 ]
    Палітра насущного
                             І
    Граблі пора міняти на лопату,
    яка і закопає, й загребе
    оте, що найнялось агітувати,
    що і зелене – жовто-голубе.

    Та й сапою уміємо полоти
    і полину, і пирію зело...
    На часі бути – за,
    але не проти,
    міняючи і фізії, і тло.

    Палає суще, і яріє біле,
    і лінії веселки не чужі.
    А от патріотичне обідніло
    яскравою палітрою душі.

    І де її лукавому узяти?
    Не багатіє мовою цабе
    і будь-яке, а іноді й «любе»...

    За язики усілися примати...
    уже уміють говорити...
                     мати...
    І маємо
                     оновлене
                                    рябе.

                             ІІ
    Та є ще й інше. Мати – це Вітчизна
    і те, що називають оберіг,
    і тисячі порогів і доріг,
    кудою видибає Україна.

    Усе, що наче маємо, дає
    оточуюче душі житіє –
    і дольне, і невидимо високе,
    але і те, що нібито ще є,
    пильнує Боже небайдуже око,
    аби було і наше, і моє.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  29. Володимир Ляшкевич - [ 2019.06.18 21:49 ]
    Денники (3) Повернення
    • •
    А поїзди летять у невідомість
    до різних станцій круговерті волі
    і безупинно ти пересідаєш,
    а там і на ходу - з одного в інший,
    з одної долі в іншу, знову й знову.
    аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
    на павутинці сонної вітрилі

    • •
    Краплини суму з перламутру часу –
    ефірно, мірно, вірно, так собі
    неспішно линучи від парастасу
    в потойбіч пристрастям і суєті,
    кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
    і по нових зіницях ллються сльози
    в обійми сяйні і такі знайомі


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (11) | "Денники (2)"


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.09 02:21 ]
    На що схожий місяць?
    Сьогодні місяць - в аурі туманній,
    Із золотистим сяйвом в небесах.
    Здається, сповила його омана.
    Він – ніби правда – в неправдивих снах.

    Лише якусь її частину бачиш,
    Котра являє істини сумні,
    Серпанком всі спеленані неначе –
    Красивою обгорткою брехні.

    8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  31. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.18 15:34 ]
    Мертвий сон
    А небо знов таке сумне,
    Укрите сірою габою.
    І огортає враз мене
    Вселенська туга – за тобою.

    Вистрілює Амура лук,
    Стріла у серці, у моєму.
    Кривавлять рану сто розлук
    І тьмарять неба діадему.

    У океан сумний одчаль,
    О душе моя, в поміжгроззя,
    Немов прибило цвіт мороззя,
    І навкруги – сама печаль.

    Куди поділася, красо?
    Чому у серці стільки муки?
    Я поринаю в мертвий сон,
    Щоб швидше час минув – розлуки!

    18.05.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  34. Володимир Ляшкевич - [ 2019.05.04 22:32 ]
    Денники (2) Танок

    Дами захоплені вже кавалерами,
    зори палають, і мчаться думки, -
    мила красуне, твоїми манерами,
    в’яззю вагання за кроком струнким,
    подиху зривами в муки тремкі,
    я зачудований, знай – зачарований!
    в серці моєму надії п'янкі!


    Наче малює, танцює на кухні, сама,
    обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
    в тоні з леткою засмагою тіла її,
    мрій перекатами, пульсу прибоями,
    снами, видіннями, - недоціловані
    линуть, кружляючи, тіні захоплені,
    чайного квіту трояндові подихи


    Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
    що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
    доки ж тобою сяйно, доки біди нема,
    барвиться на долонях, і на його також,
    радості юний сонях - листячками уздовж
    нотного стану долі спільну виводить в’язь
    вдячної ніжності надто схожої на іпостась


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (12) | "Денники (1) Неповторність"


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.20 05:59 ]
    В апогеї почуттів
    Кохана, серцем тихо завесній,
    Чекає квітка на любові благо.
    Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
    Сідає джмелик чарівний на пагін.

    І вже тремтить суцвіття молоде,
    Вібрує все, хмеліючи від ласки.
    І струм єством окриленим іде,
    І всесвіт повнить ароматом казки.

    І чашечка троянди воскреса,
    Нектаром божим сповнена по вінця.
    Снагою рожевіють небеса,
    Немов закоханих щасливі лиця.

    В моїх обіймай, люба, завмирай!
    Жага чуттів буяє до знемоги.
    Ярило-Сонце нам дарує рай –
    Ми сповнюєм найвищу волю Бога.

    То ж вознесімось просто в небеса,
    І хай ця зустріч буде не остання.
    Бо шлях увись - це розквіту краса,
    Устелена пелюстками кохання!

    20.04.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (2)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.14 23:07 ]
    Дозріває кохання


    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
    На вітах зелень несмілива,
    Неначе дівчина сільська.

    Вона така, як легке мрево,
    Як ті розмиті береги.
    Ще нею світяться дерева,
    А не густіють навкруги.

    Надія в ній гніздиться рання,
    Крила, ще молодого змах.
    Мов дозріває в ній кохання,
    Як щастя у твоїх очах!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.25 01:02 ]
    Тернистий шлях кохання
    Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
    Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
    Боги дозовано дали тепла,
    Чи наших зустрічей вони не хочуть?

    Чи хочуть, щоб ми друзями були?
    Ми ними й так уже віддавна стали.
    Та більше не ходжу, на долю злий,
    Хоч зустрічей мені оцих – замало!

    Планида всі розставила зірки,
    Таким він є – тернистий шлях кохання!
    Озброююсь терпінням нелегким,
    Приймаю прикрощі свої, як даність.

    І під печальне тріпотіння віт
    Гадаю, що не все – ця доля злая…
    А просто тихо ширшає мій світ –
    Боги випробування посилають!

    24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (12)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.15 22:35 ]
    Любов і смерть
    Життя сміялося із мене,
    Поет, це – вічний наївняк.
    Узяти б і порізать вени –
    З наївняка будЕ мертвяк.

    Хай слово золоте чи срібне –
    Я краще вічності всміхнусь.
    Кому життя моє потрібне?!
    А смерть потрібніша комусь.

    Від неї стане хтось щасливий…
    Хай вродою ти – Аполлон,
    Не сотворив кохання диво
    Життя падлючого полон.

    Красі вклонятися – так гидко!
    Бо не вона врятує світ.
    Вона – лиш лялька. А за нитки
    Посмикує Бог СвітоГИД.

    І він розподіляє ролі
    І ставить на свої місця.
    І королі танцюють голі,
    Щеза наївність із лиця.

    І заворожить таємничо,
    І звабить душу «молодця»!
    Мене в обійми смерть покличе.
    Ій мертва блідість – до лиця.

    15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  39. Ігор Деркач - [ 2019.02.14 10:25 ]
    До вічного спокою
    У нас немає вищої мети
    як об'єднати вільну – у єдину
    і незалежну нашу Україну,
    спокійну і достойну висоти.

    Але даремно не дається воля.
    Її ми захищаємо в боях,
    і разом обираємо той шлях,
    де нам ще усміхнеться наша доля.

    На те і дана Богом ойкумена
    на теренах прадавньої землі,
    куди не сунуть носа москалі.
    На те і є держава суверенна.

    Куємо незалежність:
                            від сусід,
    од їхньої опіки вікової,
    від участі в розв'язуванні воєн,
    од бід, які несе лукавий рід.

    А спокій...
            Де той спокій?
                     Може й сниться
    і, може...
               Може не лише мені,
    але й усім полеглим на війні,
    що мріяли,
               із рідної криниці
    напитися цілющої водиці
    і не перевернутись
                                 у труні.

    02/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  40. Галина Михайлик - [ 2019.01.26 20:32 ]
    Еґреґор
    Який типаж! Яка моновистава:
    актор, і драматург, і режисер –
    в одній особі! Що якась там кава –
    червоне танго тонкостінних сфер,
    терпке й сухе, як проминула осінь,
    де чверть доби, тривалістю в життя.

    Ще деколи нашіптуються й досі
    нерозшифровані, невчуті до пуття
    тендітні па словесної спіралі
    і космос дна зіниць в моменті «ікс»…

    Із висоти відгулих "сатурналій"
    скрипить на весну спорожнілий Віз…
    А у куточку, підхопивши м'ячик
    пін-понгу незавершених розмов,
    еґреґор кави підморгнув, неначе
    на мислі має відігратись знов.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (17)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.23 10:32 ]
    Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
    Спасибі любим, дорогим,
    Кому я так без міри мила.
    І хто прощає все мені,
    Який би гріх я не вчинила.

    Із ким у прірву не впаду,
    У спеку не помру од спраги,
    І відвернуть кому біду
    Не бракуватиме одваги.

    Хто поміж сонцехмар вита
    І розбивається об скелі.
    Де – не натхнення висота -
    Багатокрапки невеселі.

    Хто взяв мого нещастя лик –
    Не сонце, сніг летів з порога.
    І затаврований навік -
    В очах дітей шукає Бога.

    Мов тінь незрима, знає все,
    Всевишнього за мене просить.
    Ромашки милі в дім несе,
    За усміхом сховавши осінь.

    22-23.11.7526 р. (Від Трипілля) (22-23.01.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (4)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.21 00:27 ]
    Нехай тобі співають солов`ї
    Ти думаєш, тебе я спокушав
    Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
    І що твоя прекрасная душа
    Позбутись хоче цього божевілля?

    Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
    І у небес очищення прохаєш…
    Я умлівав од пестощів твоїх
    Й серед зими - весни зазнав розмаю!

    Немов би світ увесь для мене зник,
    І розчинився у очах коханих…
    Ти думаєш, я ниций чарівник,
    Підпоював тебе безперестану?!

    Боги мої, благаю Вас усіх –
    Нагоду дайте почуття явити.
    Щоб я від смерті врятувати міг
    Кохану… Впав поранений чи вбитий…

    І в мить останню цілував її
    І утирав сльозу гірку, прозрілу…
    Нехай тобі співають солов`ї
    Й розкажуть про мого кохання силу.

    20.11.7526 р. (Від Трипілля) (20.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.12 01:44 ]
    Жадання
    Я не того тебе жадаю,
    Поставить галочку аби.
    І не доведений до краю,
    Й не хочу втіхи від журби…

    Тебе жадаю не для того,
    Мов Казанова молодець,
    Аби додати перемогу
    До списку скорених «фортець».

    Не хочу, ні, упасти низько,
    Бо течія то не моя!
    Відчув твою – ДУХОВНУ близькість,
    І рідну душу в тОбі* я.

    І не потрапив у тенета,
    Що їх сплела Цірцея** зла.
    Ми – два крила одного лету,
    Одного тіла – два крила.

    Немов два промені в імлі є,
    Які до сонця потяглись!
    І хто мене так зрозуміє,
    Мені красу відкриє й вись?!

    Хто серед холоду узимку
    Дарує душу золоту?
    І щастя дружньої підтримки,
    І свого серця теплоту?!

    Гармонію єднань любовних
    Створити можеш тільки ти.
    Хіба жадання те гріховне,
    Що прагне щастя повноти?!

    12.11.7526 р. (Від Трипілля) (12.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  44. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.20 01:20 ]
    Нюанси поетичної робітні
    Чом непотрібна критика мені?
    Потрібна, тільки не від графоманів.
    Не хочу я купатися в лайні,
    Ковтати зауваження погані.

    Хай майстер слова руку прикладе.
    Шліфуючи, він думку десь підправить.
    Тонкий нюанс відчує де-не-де,
    Й готова буде поетична страва.

    Не кожного пущу у душу я,
    Тут не потрібен Чорнобог лукавий.
    І філософія - цілком своя,
    Бо Велес поетичним світом править.

    Уяви крила легко підійма,
    Рукою водить тихо-непомітно,
    Аж Муза подивована сама –
    Хто диво-килим той словесний виткав?!

    Що не примариться, їй-Бо, і в снах…
    Невже це я? – дивуюся буває!
    Нарцис милується собою – Ах!
    Ви скажете, колеги, я це знаю!

    Вже вік не той, і я – немолодий,
    Щоб у воді собою милуватись…
    Не вернеш молодість, хоч вовком вий!
    Лишається мені… самодостатність.

    При ній ти сам – рядки ці не щадиш,
    При ній ти сам – на себе – погляд збоку.
    І крутиш, як пропелер, довго вірш,
    Вимогливість являючи високу!

    Чийсь опус - то на сайті тільки тло
    Для іншого, що має вищий рівень.
    А ти повинен дати еталон!
    Мов скульптор, зайве відсікти - для дива!

    Й тамуючи на графоманів лють,
    Іти своїм уперто шляхом треба!
    Бо все одно – лайниськом обіллють!
    Але без нього - не сягнути неба!

    19.10.7526 р. (Від Трипілля) (19.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (37)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.18 15:12 ]
    Не мовчімо, люди, бо затопчуть
    Мене повчає псевдодруг, як жить,
    Хоча молодший віком проти мене.
    Та уявля себе «великим» вченим,
    Й нема нахабству дикому межі.

    І по воді його все пишуть вила –
    Він хоче, щоб поліг я на війні.
    А він пророком став, був на коні,
    І лицемірно плакав на могилі.

    І вчив писати всіх, і що, і як!
    Така його – (таємна!) – тут мета є.
    Величчям обуянний маніяк,
    Готовий убивати, наче Каїн.

    Відкрию вам одну з його личин,
    Була тут поетеса й не корилась
    Його дурним повчанням, мала силу.
    То він її узяв і «замочив» -

    Липке лайно на неї лив постійно,
    Пером водила ж бо Мегера зла.
    Не витримала наступ божевілля –
    Талановита й горда – й утекла.

    Вона для сайту вмерла. Чи вбивати
    Сатира має, ви скажіть мені?
    Чи викупати ворога в лайні?
    Чи лікувати, як хірург, без вати?!

    Сатира справжня все ж таки лікує
    І світлий напрям вказує, дає!
    Лайнячий «царю», чуєш, суд твій – всує!
    І графоманське царствіє твоє!

    18.10.7526 р. (Від Трипілля) (18.12.2018)





    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (13)


  47. Рая Лебідь - [ 2018.12.13 17:26 ]
    Любовь Астарота
    Не будь глупцом,
    О, милый человек!
    Ведь мы живем, уж,
    Сколько тысяч лет?
    Ведь мы создали бога,
    Даже.
    Себя в его подобии,
    Уж сколько лет мы создаем?
    Иль станет проще?
    О, как далеко до неба!
    И есть ли кто-то там?
    А небо клонится
    К груди поэта,
    И призывает ум творца.
    Целуй ее ты в губы,
    Жизнь не станет легче.
    Но будет мыслить проще,
    О любви,о земле, и о людях.
    Там на востоке дня
    Солнце ярко светит.
    И чистый херувим
    Поет баллады.
    Там Змей коварный Еву искусил,
    Там Каин брата отравил,
    Продал Христа Иуда.
    Там танцы ночью,-
    Купол неба выше
    Там свадьба и тризна,-
    Девченка влюбившись
    Поет о любви.
    Там месяц гитару приносит,
    Танцуют цыганки вдали.
    И окна морозом расшиты,
    И снег серебрится ручьем.
    Там губы близки,
    И грудь там мелькает искрой.
    Танцует девченка-
    Там бал Сатаны.
    И нет на груди там креста-
    Не слышится Богу мелодия чудна.
    И мать , уж, не ищет
    С рожденья она – сирота.
    Там голые ведьми танцуют,
    Мелькают там тени чертей,
    И слышен там голос пророчий,
    И слышна там просьба: убить.
    Во мраке дворцовые ставни,
    И музика слышна,
    И видна там луна.
    И ложе скрипит,
    И вьются там кудри,
    И пьются там вина,
    И голос там стонет
    От страсти,
    И шёлк ниспадает с груди.
    И к деве подходит
    Там разума демон,
    Что знанья землянам дарил -
    Великий Астарот,
    Что крылья отнял у дракона,
    И в небо в тот миг воспарил.
    Берет он ту деву за руку,
    И в дверь ту заводит
    Где веется дым.
    Сияют там синие очи,
    И обвивают руки,
    Словно змеи, тела,
    И сердце пылает огнем.
    И шепот там страсти безумный,
    И крик там от боли и томленья,
    И влажних губ прикосновенья,
    И взрыв ручья от наслажденья,
    И силуэтов там видна
    Безумная игра.
    У влажних ног
    Ручей лазури,
    И уст мольба,
    У бедер сердца сокрощенья,
    И милый свет,
    Как сказка утра,
    Знаний полна.
    Проснулась - небо голубеет,
    Петух кричит – знаменье дня.
    И только след
    Во взгляде томном,
    Во бликах дня,
    И вечная печать
    На груди ее видна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  48. Василь Кузан - [ 2018.12.09 21:50 ]
    У тимчасовому житті
    ***
    У тимчасовому житті
    Усе крихке і тимчасове.

    Міняють обриси світи
    І деформуються основи,
    В літописанні літ і сфер
    Міняють межі континенти…
    Ментальне прагнення рости
    Міняє напрям.
    Букви стерто
    На вицвілих вказівниках,
    Що не ведуть уже нікого
    До тих омріяних висот,
    Де сходяться в одну дороги.

    Тремтить кришталь святкових мрій,
    У марних планах на століття,
    Всихають усмішки очей
    І машкара до серця липне…

    Усе висить на волоску,
    Усе гойдається над прірвою.
    Лиш чути холод унизу
    І темрява шепоче: «Вірую…»
    І відголосить глибина
    Мінливим голосом минулого.
    Немов з могили потягло
    І в душу вогкістю війнуло.
    І в ноги холодно чомусь.
    І день ховається за вічністю.
    А я занурюю у ніч
    Із маски зроблене обличчя.

    06-09.12.18 © Василь Кузан




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  50. Марґо Ґейко - [ 2018.11.30 20:05 ]
    Abiens...
    Лети, лети, неторкана всіма!
    Подалі від любові і наруги
    Отих, хто простягав до тебе руки,
    Хто перстня одягав і хто знімав.

    Сягай висот незвіданих, нових!
    У далі незбагненно срібно-сині,
    Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
    Де Той, хто буде ставитись «на Ви».

    Нехай і поміж ребрами щемить,
    Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
    І крила від огидності судомить,
    А серце просить: «дай мені ще мить!»

    Був той, що не обійдеться й двома.
    Та кожній так про іншу наговорить,
    Що вийдуть не кохані, а потвори.
    І сам не ниций хлоп, а – Отаман!

    Зворотна путь немов би і проста:
    Вертають до любові зі зневіри,
    З ненависті, вини… Латають діри.
    Але ніхто з огиди не вертав.

    Тому лиш будь, будь вірною… собі!
    Горять мости, ламаються паркани,
    І мить руйнує творене роками,
    Зник вибір між to be or not to be.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   23