ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.

Олена Побийголод
2019.08.18 10:17
Із Сергія Буданцева (1896—1940)

Осінній день згаса поволі
над неосяжністю землі;
знов по твоїй скорботниій долі
поллються з неба сльози злі.

В старих розлогах мовчазливих,

Ігор Деркач
2019.08.18 10:14
Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі і душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю - вижить?
Не ранить мізки в основі слова,
не та розмова, на що ц

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.

Світлана Майя Залізняк
2019.08.15 13:34
Богдан Ковальчук 2 год Зараз я редагую відверто недолугий текст про війну. Погане в ньому, далебі, все, що тільки може бути: картонні, нереалістичні, максимально мерісьюшні персонажі з абсолютно тупорилими репліками й повною відсутністю мотивації у діях

Тетяна Левицька
2019.08.15 13:24
Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
Лиш тобі я постелю шовкові руни
у пустім степу шорсткої ковили.
Не діли мене, мій щедрий, не діли!

Не розказуй, мій відвертий, що калина
на губах солодких болем не щем

Олена Побийголод
2019.08.15 12:38
Із Зінаїди Гіппіус

Це - невідновно. Та непоправно.
Хоч мий водою, хоч бий поклони.
По нас проїхав - навмисно явно -
дебелий вершник, чий кінь - червоний.

У твані в’язнуть його копита,

Ніна Виноградська
2019.08.15 11:32
Життя мойого надвечір'я -
До вікон схилена верба.
Гіркої долі недовір'я
І десь в душі взялась журба.

Погасли літні блискавиці
І прогриміли всі громи.
Любов пили немов з криниці,

Володимир Бойко
2019.08.15 10:55
Хоче крихітний ведмедик
Крихітний велосипедик,

А маленький бегемотик –
Чималенький вертольотик.

А зелений крокодильчик –
Дорогий автомобільчик.

Сергій Губерначук
2019.08.15 10:36
Хай одержимість проповідує в самотності
підвладній тіні й тиші наростаючій,
як той актор, глухий до непристойності,
масивний вірш по-менторськи читаючи.

О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
Усі страхи, кошмари, нісенітниці!
Безглузду епопею зла худо

Ігор Деркач
2019.08.15 10:27
Гони жалі і думи невеселі,
бо є надії іскорка мала,
що ми у цьому світі новосели,
аби удача іншою була.

Сузір’я Оріону і Плеяди
сигналізують, що і я один
і ти одна, але моя монада

Віктор Кучерук
2019.08.15 07:14
Г. С...
Моя утіхо, грішна і свята,
Моя відрадо, нинішня і славна, -
Не думай соромливо про літа,
Не згадуй безупинно нещодавнє.
Не віддаляйсь од мене ні на крок,
Відчувши раптом непоборну втому
Сплітатися тілами у клубок,

Ніна Виноградська
2019.08.14 20:58
Відчуєш серед літа сніг зими -
Одягнеться у плач весела пісня
І стане сонцедень кутком пітьми –
То глек життя твого від чогось тріснув.

Хоч тріщину заклеїш і рубці,
Залишаться невидимі для ока,
Та біль вже пустить в серці корінці,

Ірина Білінська
2019.08.14 18:07
Хтось грається словами.
Хтось - людьми.
У хованки з собою
хтось -
до скону...

А на яку погодилися ми?
Чия це гра?

Ігор Деркач
2019.08.14 16:35
Ще імпонує нам – рука в руці
іти за недосяжною тією
високою вечірньою зорею,
яка не заведе на манівці.

І я, і ти ще тішимося нею –
поезією раю у кінці
дороги, де наяди у ріці

Олександр Сушко
2019.08.14 15:43
Від судьби не втечеш, борг до неба розставить акценти,
За несплату пеня невмолимо росте і росте.
За утрачений час і за байдуж набігли проценти,
Хоч не хоч, а плати. Перший внесок - майбутнє дітей.

Другий внесок - земля. Бачиш чергу торгового люду?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  4. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  5. Ігор Деркач - [ 2019.06.27 08:55 ]
    Палітра насущного
                             І
    Граблі пора міняти на лопату,
    яка і закопає, й загребе
    оте, що найнялось агітувати,
    що і зелене – жовто-голубе.

    Та й сапою уміємо полоти
    і полину, і пирію зело...
    На часі бути – за,
    але не проти,
    міняючи і фізії, і тло.

    Палає суще, і яріє біле,
    і лінії веселки не чужі.
    А от патріотичне обідніло
    яскравою палітрою душі.

    І де її лукавому узяти?
    Не багатіє мовою цабе
    і будь-яке, а іноді й «любе»...

    За язики усілися примати...
    уже уміють говорити...
                     мати...
    І маємо
                     оновлене
                                    рябе.

                             ІІ
    Та є ще й інше. Мати – це Вітчизна
    і те, що називають оберіг,
    і тисячі порогів і доріг,
    кудою видибає Україна.

    Усе, що наче маємо, дає
    оточуюче душі житіє –
    і дольне, і невидимо високе,
    але і те, що нібито ще є,
    пильнує Боже небайдуже око,
    аби було і наше, і моє.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  8. Володимир Ляшкевич - [ 2019.06.18 21:49 ]
    Денники (3) Повернення
    • •
    А поїзди летять у невідомість
    до різних станцій круговерті волі
    і безупинно ти пересідаєш,
    а там і на ходу - з одного в інший,
    з одної долі в іншу, знову й знову.
    аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
    на павутинці сонної вітрилі

    • •
    Краплини суму з перламутру часу –
    ефірно, мірно, вірно, так собі
    неспішно линучи від парастасу
    в потойбіч пристрастям і суєті,
    кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
    і по нових зіницях ллються сльози
    в обійми сяйні і такі знайомі


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (11) | "Денники (2)"


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.09 02:21 ]
    На що схожий місяць?
    Сьогодні місяць - в аурі туманній,
    Із золотистим сяйвом в небесах.
    Здається, сповила його омана.
    Він – ніби правда – в неправдивих снах.

    Лише якусь її частину бачиш,
    Котра являє істини сумні,
    Серпанком всі спеленані неначе –
    Красивою обгорткою брехні.

    8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  10. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.18 15:34 ]
    Мертвий сон
    А небо знов таке сумне,
    Укрите сірою габою.
    І огортає враз мене
    Вселенська туга – за тобою.

    Вистрілює Амура лук,
    Стріла у серці, у моєму.
    Кривавлять рану сто розлук
    І тьмарять неба діадему.

    У океан сумний одчаль,
    О душе моя, в поміжгроззя,
    Немов прибило цвіт мороззя,
    І навкруги – сама печаль.

    Куди поділася, красо?
    Чому у серці стільки муки?
    Я поринаю в мертвий сон,
    Щоб швидше час минув – розлуки!

    18.05.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  13. Володимир Ляшкевич - [ 2019.05.04 22:32 ]
    Денники (2) Танок

    Дами захоплені вже кавалерами,
    зори палають, і мчаться думки, -
    мила красуне, твоїми манерами,
    в’яззю вагання за кроком струнким,
    подиху зривами в муки тремкі,
    я зачудований, знай – зачарований!
    в серці моєму надії п'янкі!


    Наче малює, танцює на кухні, сама,
    обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
    в тоні з леткою засмагою тіла її,
    мрій перекатами, пульсу прибоями,
    снами, видіннями, - недоціловані
    линуть, кружляючи, тіні захоплені,
    чайного квіту трояндові подихи


    Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
    що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
    доки ж тобою сяйно, доки біди нема,
    барвиться на долонях, і на його також,
    радості юний сонях - листячками уздовж
    нотного стану долі спільну виводить в’язь
    вдячної ніжності надто схожої на іпостась


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (12) | "Денники (1) Неповторність"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.20 05:59 ]
    В апогеї почуттів
    Кохана, серцем тихо завесній,
    Чекає квітка на любові благо.
    Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
    Сідає джмелик чарівний на пагін.

    І вже тремтить суцвіття молоде,
    Вібрує все, хмеліючи від ласки.
    І струм єством окриленим іде,
    І всесвіт повнить ароматом казки.

    І чашечка троянди воскреса,
    Нектаром божим сповнена по вінця.
    Снагою рожевіють небеса,
    Немов закоханих щасливі лиця.

    В моїх обіймай, люба, завмирай!
    Жага чуттів буяє до знемоги.
    Ярило-Сонце нам дарує рай –
    Ми сповнюєм найвищу волю Бога.

    То ж вознесімось просто в небеса,
    І хай ця зустріч буде не остання.
    Бо шлях увись - це розквіту краса,
    Устелена пелюстками кохання!

    20.04.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.14 23:07 ]
    Дозріває кохання


    Іще гряде зелена злива,
    Немов у повені - ріка.
    На вітах зелень несмілива,
    Неначе дівчина сільська.

    Вона така, як легке мрево,
    Як ті розмиті береги.
    Ще нею світяться дерева,
    А не густіють навкруги.

    Надія в ній гніздиться рання,
    Крила, ще молодого змах.
    Мов дозріває в ній кохання,
    Як щастя у твоїх очах!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.25 01:02 ]
    Тернистий шлях кохання
    Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
    Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
    Боги дозовано дали тепла,
    Чи наших зустрічей вони не хочуть?

    Чи хочуть, щоб ми друзями були?
    Ми ними й так уже віддавна стали.
    Та більше не ходжу, на долю злий,
    Хоч зустрічей мені оцих – замало!

    Планида всі розставила зірки,
    Таким він є – тернистий шлях кохання!
    Озброююсь терпінням нелегким,
    Приймаю прикрощі свої, як даність.

    І під печальне тріпотіння віт
    Гадаю, що не все – ця доля злая…
    А просто тихо ширшає мій світ –
    Боги випробування посилають!

    24 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (12)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2019.03.15 22:35 ]
    Любов і смерть
    Життя сміялося із мене,
    Поет, це – вічний наївняк.
    Узяти б і порізать вени –
    З наївняка будЕ мертвяк.

    Хай слово золоте чи срібне –
    Я краще вічності всміхнусь.
    Кому життя моє потрібне?!
    А смерть потрібніша комусь.

    Від неї стане хтось щасливий…
    Хай вродою ти – Аполлон,
    Не сотворив кохання диво
    Життя падлючого полон.

    Красі вклонятися – так гидко!
    Бо не вона врятує світ.
    Вона – лиш лялька. А за нитки
    Посмикує Бог СвітоГИД.

    І він розподіляє ролі
    І ставить на свої місця.
    І королі танцюють голі,
    Щеза наївність із лиця.

    І заворожить таємничо,
    І звабить душу «молодця»!
    Мене в обійми смерть покличе.
    Ій мертва блідість – до лиця.

    15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  18. Ігор Деркач - [ 2019.02.14 10:25 ]
    До вічного спокою
    У нас немає вищої мети
    як об'єднати вільну – у єдину
    і незалежну нашу Україну,
    спокійну і достойну висоти.

    Але даремно не дається воля.
    Її ми захищаємо в боях,
    і разом обираємо той шлях,
    де нам ще усміхнеться наша доля.

    На те і дана Богом ойкумена
    на теренах прадавньої землі,
    куди не сунуть носа москалі.
    На те і є держава суверенна.

    Куємо незалежність:
                            від сусід,
    од їхньої опіки вікової,
    від участі в розв'язуванні воєн,
    од бід, які несе лукавий рід.

    А спокій...
            Де той спокій?
                     Може й сниться
    і, може...
               Може не лише мені,
    але й усім полеглим на війні,
    що мріяли,
               із рідної криниці
    напитися цілющої водиці
    і не перевернутись
                                 у труні.

    02/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Галина Михайлик - [ 2019.01.26 20:32 ]
    Еґреґор
    Який типаж! Яка моновистава:
    актор, і драматург, і режисер –
    в одній особі! Що якась там кава –
    червоне танго тонкостінних сфер,
    терпке й сухе, як проминула осінь,
    де чверть доби, тривалістю в життя.

    Ще деколи нашіптуються й досі
    нерозшифровані, невчуті до пуття
    тендітні па словесної спіралі
    і космос дна зіниць в моменті «ікс»…

    Із висоти відгулих "сатурналій"
    скрипить на весну спорожнілий Віз…
    А у куточку, підхопивши м'ячик
    пін-понгу незавершених розмов,
    еґреґор кави підморгнув, неначе
    на мислі має відігратись знов.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (17)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.23 10:32 ]
    Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
    Спасибі любим, дорогим,
    Кому я так без міри мила.
    І хто прощає все мені,
    Який би гріх я не вчинила.

    Із ким у прірву не впаду,
    У спеку не помру од спраги,
    І відвернуть кому біду
    Не бракуватиме одваги.

    Хто поміж сонцехмар вита
    І розбивається об скелі.
    Де – не натхнення висота -
    Багатокрапки невеселі.

    Хто взяв мого нещастя лик –
    Не сонце, сніг летів з порога.
    І затаврований навік -
    В очах дітей шукає Бога.

    Мов тінь незрима, знає все,
    Всевишнього за мене просить.
    Ромашки милі в дім несе,
    За усміхом сховавши осінь.

    22-23.11.7526 р. (Від Трипілля) (22-23.01.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (4)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.21 00:27 ]
    Нехай тобі співають солов`ї
    Ти думаєш, тебе я спокушав
    Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
    І що твоя прекрасная душа
    Позбутись хоче цього божевілля?

    Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
    І у небес очищення прохаєш…
    Я умлівав од пестощів твоїх
    Й серед зими - весни зазнав розмаю!

    Немов би світ увесь для мене зник,
    І розчинився у очах коханих…
    Ти думаєш, я ниций чарівник,
    Підпоював тебе безперестану?!

    Боги мої, благаю Вас усіх –
    Нагоду дайте почуття явити.
    Щоб я від смерті врятувати міг
    Кохану… Впав поранений чи вбитий…

    І в мить останню цілував її
    І утирав сльозу гірку, прозрілу…
    Нехай тобі співають солов`ї
    Й розкажуть про мого кохання силу.

    20.11.7526 р. (Від Трипілля) (20.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.12 01:44 ]
    Жадання
    Я не того тебе жадаю,
    Поставить галочку аби.
    І не доведений до краю,
    Й не хочу втіхи від журби…

    Тебе жадаю не для того,
    Мов Казанова молодець,
    Аби додати перемогу
    До списку скорених «фортець».

    Не хочу, ні, упасти низько,
    Бо течія то не моя!
    Відчув твою – ДУХОВНУ близькість,
    І рідну душу в тОбі* я.

    І не потрапив у тенета,
    Що їх сплела Цірцея** зла.
    Ми – два крила одного лету,
    Одного тіла – два крила.

    Немов два промені в імлі є,
    Які до сонця потяглись!
    І хто мене так зрозуміє,
    Мені красу відкриє й вись?!

    Хто серед холоду узимку
    Дарує душу золоту?
    І щастя дружньої підтримки,
    І свого серця теплоту?!

    Гармонію єднань любовних
    Створити можеш тільки ти.
    Хіба жадання те гріховне,
    Що прагне щастя повноти?!

    12.11.7526 р. (Від Трипілля) (12.01.2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  23. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.20 01:20 ]
    Нюанси поетичної робітні
    Чом непотрібна критика мені?
    Потрібна, тільки не від графоманів.
    Не хочу я купатися в лайні,
    Ковтати зауваження погані.

    Хай майстер слова руку прикладе.
    Шліфуючи, він думку десь підправить.
    Тонкий нюанс відчує де-не-де,
    Й готова буде поетична страва.

    Не кожного пущу у душу я,
    Тут не потрібен Чорнобог лукавий.
    І філософія - цілком своя,
    Бо Велес поетичним світом править.

    Уяви крила легко підійма,
    Рукою водить тихо-непомітно,
    Аж Муза подивована сама –
    Хто диво-килим той словесний виткав?!

    Що не примариться, їй-Бо, і в снах…
    Невже це я? – дивуюся буває!
    Нарцис милується собою – Ах!
    Ви скажете, колеги, я це знаю!

    Вже вік не той, і я – немолодий,
    Щоб у воді собою милуватись…
    Не вернеш молодість, хоч вовком вий!
    Лишається мені… самодостатність.

    При ній ти сам – рядки ці не щадиш,
    При ній ти сам – на себе – погляд збоку.
    І крутиш, як пропелер, довго вірш,
    Вимогливість являючи високу!

    Чийсь опус - то на сайті тільки тло
    Для іншого, що має вищий рівень.
    А ти повинен дати еталон!
    Мов скульптор, зайве відсікти - для дива!

    Й тамуючи на графоманів лють,
    Іти своїм уперто шляхом треба!
    Бо все одно – лайниськом обіллють!
    Але без нього - не сягнути неба!

    19.10.7526 р. (Від Трипілля) (19.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (37)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.18 15:12 ]
    Не мовчімо, люди, бо затопчуть
    Мене повчає псевдодруг, як жить,
    Хоча молодший віком проти мене.
    Та уявля себе «великим» вченим,
    Й нема нахабству дикому межі.

    І по воді його все пишуть вила –
    Він хоче, щоб поліг я на війні.
    А він пророком став, був на коні,
    І лицемірно плакав на могилі.

    І вчив писати всіх, і що, і як!
    Така його – (таємна!) – тут мета є.
    Величчям обуянний маніяк,
    Готовий убивати, наче Каїн.

    Відкрию вам одну з його личин,
    Була тут поетеса й не корилась
    Його дурним повчанням, мала силу.
    То він її узяв і «замочив» -

    Липке лайно на неї лив постійно,
    Пером водила ж бо Мегера зла.
    Не витримала наступ божевілля –
    Талановита й горда – й утекла.

    Вона для сайту вмерла. Чи вбивати
    Сатира має, ви скажіть мені?
    Чи викупати ворога в лайні?
    Чи лікувати, як хірург, без вати?!

    Сатира справжня все ж таки лікує
    І світлий напрям вказує, дає!
    Лайнячий «царю», чуєш, суд твій – всує!
    І графоманське царствіє твоє!

    18.10.7526 р. (Від Трипілля) (18.12.2018)





    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (13)


  26. Рая Лебідь - [ 2018.12.13 17:26 ]
    Любовь Астарота
    Не будь глупцом,
    О, милый человек!
    Ведь мы живем, уж,
    Сколько тысяч лет?
    Ведь мы создали бога,
    Даже.
    Себя в его подобии,
    Уж сколько лет мы создаем?
    Иль станет проще?
    О, как далеко до неба!
    И есть ли кто-то там?
    А небо клонится
    К груди поэта,
    И призывает ум творца.
    Целуй ее ты в губы,
    Жизнь не станет легче.
    Но будет мыслить проще,
    О любви,о земле, и о людях.
    Там на востоке дня
    Солнце ярко светит.
    И чистый херувим
    Поет баллады.
    Там Змей коварный Еву искусил,
    Там Каин брата отравил,
    Продал Христа Иуда.
    Там танцы ночью,-
    Купол неба выше
    Там свадьба и тризна,-
    Девченка влюбившись
    Поет о любви.
    Там месяц гитару приносит,
    Танцуют цыганки вдали.
    И окна морозом расшиты,
    И снег серебрится ручьем.
    Там губы близки,
    И грудь там мелькает искрой.
    Танцует девченка-
    Там бал Сатаны.
    И нет на груди там креста-
    Не слышится Богу мелодия чудна.
    И мать , уж, не ищет
    С рожденья она – сирота.
    Там голые ведьми танцуют,
    Мелькают там тени чертей,
    И слышен там голос пророчий,
    И слышна там просьба: убить.
    Во мраке дворцовые ставни,
    И музика слышна,
    И видна там луна.
    И ложе скрипит,
    И вьются там кудри,
    И пьются там вина,
    И голос там стонет
    От страсти,
    И шёлк ниспадает с груди.
    И к деве подходит
    Там разума демон,
    Что знанья землянам дарил -
    Великий Астарот,
    Что крылья отнял у дракона,
    И в небо в тот миг воспарил.
    Берет он ту деву за руку,
    И в дверь ту заводит
    Где веется дым.
    Сияют там синие очи,
    И обвивают руки,
    Словно змеи, тела,
    И сердце пылает огнем.
    И шепот там страсти безумный,
    И крик там от боли и томленья,
    И влажних губ прикосновенья,
    И взрыв ручья от наслажденья,
    И силуэтов там видна
    Безумная игра.
    У влажних ног
    Ручей лазури,
    И уст мольба,
    У бедер сердца сокрощенья,
    И милый свет,
    Как сказка утра,
    Знаний полна.
    Проснулась - небо голубеет,
    Петух кричит – знаменье дня.
    И только след
    Во взгляде томном,
    Во бликах дня,
    И вечная печать
    На груди ее видна.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  27. Василь Кузан - [ 2018.12.09 21:50 ]
    У тимчасовому житті
    ***
    У тимчасовому житті
    Усе крихке і тимчасове.

    Міняють обриси світи
    І деформуються основи,
    В літописанні літ і сфер
    Міняють межі континенти…
    Ментальне прагнення рости
    Міняє напрям.
    Букви стерто
    На вицвілих вказівниках,
    Що не ведуть уже нікого
    До тих омріяних висот,
    Де сходяться в одну дороги.

    Тремтить кришталь святкових мрій,
    У марних планах на століття,
    Всихають усмішки очей
    І машкара до серця липне…

    Усе висить на волоску,
    Усе гойдається над прірвою.
    Лиш чути холод унизу
    І темрява шепоче: «Вірую…»
    І відголосить глибина
    Мінливим голосом минулого.
    Немов з могили потягло
    І в душу вогкістю війнуло.
    І в ноги холодно чомусь.
    І день ховається за вічністю.
    А я занурюю у ніч
    Із маски зроблене обличчя.

    06-09.12.18 © Василь Кузан




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2018.12.08 20:09 ]
    Сяюча гора
    Туманом сірим все заволокло:
    І небо, і дороги, і дерева.
    І простір весь – як потьмяніле скло,
    Його укрила курява сталева.

    І сіється, і сіється, і сі…
    Крізь туманець іскринами пороша.
    І падає завіса… Й у красі –
    Вогні дніпрові в золотий горошок.

    Вони немов підпалюють туман,
    Розносить вітер дим червонуватий.
    Жар-місто відкриває ця зима,
    Пошматувавши посивілу вату.

    І ця неону дивовижна гра
    Наводить різкість, як у телескопі.
    І розквітає сяюча гора,
    Долаючи зими холодний опір.

    8.10.7526 р. (Від Трипілля) (8.12.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  29. Марґо Ґейко - [ 2018.11.30 20:05 ]
    Abiens...
    Лети, лети, неторкана всіма!
    Подалі від любові і наруги
    Отих, хто простягав до тебе руки,
    Хто перстня одягав і хто знімав.

    Сягай висот незвіданих, нових!
    У далі незбагненно срібно-сині,
    Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
    Де Той, хто буде ставитись «на Ви».

    Нехай і поміж ребрами щемить,
    Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
    І крила від огидності судомить,
    А серце просить: «дай мені ще мить!»

    Був той, що не обійдеться й двома.
    Та кожній так про іншу наговорить,
    Що вийдуть не кохані, а потвори.
    І сам не ниций хлоп, а – Отаман!

    Зворотна путь немов би і проста:
    Вертають до любові зі зневіри,
    З ненависті, вини… Латають діри.
    Але ніхто з огиди не вертав.

    Тому лиш будь, будь вірною… собі!
    Горять мости, ламаються паркани,
    І мить руйнує творене роками,
    Зник вибір між to be or not to be.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  30. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаоса —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Ми нерозривні спитай Аріадну як хочеш знати

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Життя. Домен. Царство. Тип. Порядок. Рід. Вид
    Вся ця драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені. Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки ж мене не штовхай — Агасфер подрімає нехай —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне заволає камінь Фаль
    А тоді вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (5)


  31. Ірина Вовк - [ 2018.11.12 15:00 ]
    "Костел Магдалени. Звучить орган"
    Звучить орган в соборі Магдалени.
    Бах... Фуга і токата ре мінор.
    Я слухаю. Сьогодні є для мене
    Лиш музика і цей старий собор.

    І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
    І буря мислі, і гроза страждань,
    І повінь жалю, повінь безперервна…
    І раптом ніжності п’янкої світла дань.

    Зове, зітхає, те́плиться, проймає
    За мить до вічності. Від дійсності на крок.
    Німію словом. В музику вростаю
    І розбиваюсь вщент…Орган замовк.

    (З раннього, з першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (3)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.12 14:04 ]
    Вітер-змій
    Ще календарна осінь на порі,
    А вже зима Батиєм наступає.
    У вітряній її холодній грі
    Ні пестощів, ні м`якості немає.

    Вона така безжальна, мовби ніж,
    Що увіходить у розм`якле тіло.
    І з кожним днем стає дедалі зліш,
    Обшмульгує дерева знавісніло.

    Байдужим сповиває мотузком,
    Немов би хоче у ясир забрати…
    І каркає ворона матюком,
    Бо, певно, змерзла бестія крилата.

    І навіть бігуна летючий крок,
    Що гріє тіло хлопцю молодому,
    Уже його скеровує додому –
    Мороз пробрав голками до кісток.

    Із неба впав провісником завій,
    Мов обкрутився зашморгом на шиї,
    Пронизливий і лютий вітер-змій,
    Що незабаром хугами завиє.

    12.09.7526 р. (Від Трипілля) (12.11.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)


  33. Тата Рівна - [ 2018.11.10 14:08 ]
    про любов
    Ти рефлексуєш, ниєш, кусаєш губи в кров, голишся сумно у ванній -
    Порожнє життя без любові твоє подібне до голого короля на старім протисненім дивані
    Орле! Вимий вже вуха, щоки виголи! Мачо! - ти бездоганний, життя - небездоганне, ти - небездоганний, життя - без догани не може. Схоже, голи, буває, мало що значать. Серце - не м‘яч і не м‘ячик - шматок м‘язу, не заточений на змагання.
    Орле! Вимий вже вуха, щоки виголи, перестань нити у тій ванній. І прийде до тебе твоя омріяна очікувана замастурбована до мозолів Любов
    Іванівна.

    10.11.2018





    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2018.11.10 02:04 ]
    Все більш
    Все більш розходимось, як в небі – літаки,
    Як два автомобілі – на дорозі.
    Твоє життя – в реальності, у прозі,
    Моє – в поезії, за хмарами таки.

    Все більш розходимось. І дітися куди
    Від самоти, що болем горло тисне?
    Лиш ви мене – поезіє і пісне –
    Рятуєте тепер. Я з вами – молодий.

    Все більш розходимось. Немов між двох крижин,
    Що тріснули і б`ють одна по одній,
    Ще труться, та з`єднатися не годні,
    Вже тільки скалки двох холодних половин.

    Уже ні друзів, анікого навкруги,
    Самі лише холодні віти саду.
    Життя сторінка ще одна – позаду,
    Мов розійшлися на сумній воді – круги…

    9-10.09.7526 р. (Від Трипілля) (9-10.11.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (6)


  35. Володимир Ляшкевич - [ 2018.11.08 13:33 ]
    Надосіннє
    І впору дихати неначе пити -
    тремкої осені бродильна мла.
    Хмільні «прощай» ковтаю, ніби квити,
    немов печалі вибрати до дна.

    В очах осінніх вихор падолисту,
    гербарій драм, і дим, і далина,
    і невимовний щем безодні вмісту,
    як би вини, що схильна до вина.

    Як би обіймів, зітканих із глиці
    зелено-синя неба таїна,
    де сосни охоронці не в’язниці,
    а білий вирок – не земна ціна.

    Кружляй зі мною спільниця і гостя,
    губи одежі листя і трави -
    не пеленою з крою передмістя,
    а з теплістю: «вдихай мене, живи!»

    Немов навколо не самопогуба,
    а квітня жовкло-сонячна луна,
    в якій байдужість опадає груба,
    минає серця твердість кам’яна, -

    у крапі суму, кровотечі часу,
    по нотах мірно линути з пітьми
    за позолотою осенестасу,
    за обрії кармічної зими.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (14)


  36. Ігор Шоха - [ 2018.11.03 09:10 ]
    У третьому стані
    Мені іще іти й іти
    із піднебесної додому,
    але видумую світи,
    які нікому невідомі.

    Чистилище на цій землі
    не гріє душу окаянну.
    Я ще не їду на ослі
    і, даленіючи, не тану.

    В поезії – не чародій,
    не апелюю як раніше, –
    ви чуєте, це я! Живий!
    Є епітафії на вірші.

    Везучий, майже як усі.
    Не ангажований на нари,
    я оживаю у росі
    як лід, вода і легка пара.

    Тюрма не плаче, – марно жив...
    Не маю зайвої догани...
    Не вписуюсь у колектив?
    А, може, це й не так погано.

    Хай неприкаяні сичі
    мені урочать щось на груші
    та муза ойкає вночі:
    « рятуй іще тверезі душі!»

    А я і п'яний не такий
    як треба публіці незримій –
    і, наче кропива, жалкий,
    і відчайдушно нетерпимий.


    Але не маю на меті
    свічею бути у тумані
    у третьому своєму стані,
    коли в угоду суєті
    не оминають саме ті:
    мої – відомі – неосяжні.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  37. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.27 22:52 ]
    Всі помінялися ролями
    Пожовклий сад увесь – в журбі,
    Тремтять на вітрі змерзлі віти…
    А в небі - хмари голубі
    Закрили полами півсвіту.

    Лиш смуги білої краса –
    Довгаста, наче ніс «Конкорда».
    В ній забіліли небеса
    Так незалежно, ніжно, гордо.

    На мить все стало навпаки,
    Всі помінялися ролями.
    Танцюють хмари-малюки
    Між неба сивими полями.

    А у стемнілому саду
    Холодний розгулявся вітер –
    Примусив хмару молоду
    Він од кохання – посивіти!

    27.08.7526 р. (Від Трипілля) (27.10.2018)


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  39. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — тлусті пуза

    Сподіватись на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2018.10.07 23:26 ]
    Я все одно тебе люблю
    Я все одно тебе люблю,
    Кохання сваркам – не підвладне.
    Лише Богів моїх молю
    Дали щоб нитку Аріадни

    Хай виведе тебе вона
    З потворних лабіринтів злості
    У чарівливі високості,
    Де щастя, ніжність і весна.

    Я все одно тебе люблю –
    Всі блокування і відмови
    Лиш збуджують бажання знову –
    Розбити ланцюги жалю!

    Я все одно тебе люблю!
    Любов сильніша за розпуку.
    Бо сталь народжується з муки
    Й краса, подібна кришталю.

    Я все одно тебе люблю,
    І почуття це неокрає
    Воно і всесвіт потрясає
    Вогнем, підвладним ковалю.

    Я все одно тебе люблю,
    Свароже, Боже, дай же сили
    Збить шкаралущу ту, що милій
    Закрила світ, як мигдалю.

    Я все одно тебе люблю…
    І знаю: пізно а чи рано
    Мені дарує Лель кохану,
    Як королеву – королю!

    Я все одно тебе люблю…!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

    7.08.7526 р. (Від Трипілля) (7.10.2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  41. Осінній Володимир - [ 2018.10.06 17:11 ]
    Цинізм убива
    Цинізм убива-
    усе прекрасне,
    почуття високі:
    віру,надію, кохання
    Нічого не залишить
    Уб'є!Геть усе!
    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  42. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.30 02:43 ]
    Мінливе небо, як життя
    Накритий хмарою рудою,
    Вечірній Київ затремтів,
    Немов зашморгнутий ордою,
    Затамував у серці гнів.

    Та вітер, що летів за мревом,
    Роздер чадру огидну хмар,
    Змінивши колір на рожевий,
    Сказав біді: «Оревуар!»*

    Усе змінилося так раптом…
    Здається, промайнула мить.
    Роздерте небо все на клапті,
    Чарівним сяєвом горить.

    Немає вже чадри рудої,
    Уривки світлі - на виду.
    Їх силуети – в супокої,
    Немов уривки Божих дум!



    29.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.17 00:47 ]
    Химерія сну
    З небесного мов лона породіллі
    Враз випливають, наче навтьоки,
    Важкі химерні хмари поруділі,
    Викочуються на усі боки.

    Заволокли навкруг небесні води
    Оці – заіржавілі геть - човни.
    І водять мов у небі хороводи,
    І тягнуться до місяця вони.

    До потьмянілого він світить гаю,
    На чисту воду випливши у вись.
    І ті човни на віддалі тримає,
    Стріляє вітром з лука, мов колись.

    Заходяться дерева у тремтінні,
    Яскравлять місяця красу ясну.
    В одну злилися споночілі тіні
    Химерію витворюючи сну.

    16.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (4)


  45. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.09 02:57 ]
    Нічні видіння
    Стемніле небо майже все в диму,
    Розкурює Симаргл вечірню люльку.
    Нічні вогні сміються у пітьму.
    Це – для вогню небесного – пігулки.

    Підтримують багаття чарівне,
    Яке не згасне, певне, до світанку.
    І виглядом приваблюють мене,
    Та не зігріють, наче Лель – коханку.

    Лиш пестять погляд ніжністю тонів
    Декоративні попелу жарини,
    Ці – без тепла і запаху – билини,
    Мов штучні квіти в Ночі на вікні.

    8.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.08 00:34 ]
    Так приходить осінь
    Чарівливий світиться неон,
    Тихо заповзає він до гаю.
    І розкішну літню зелень он
    Полум`ям жовтавим випікає.

    Посушило спекою траву,
    Вже вона – прим`ято-поруділа.
    І її колише, ледь живу
    Легіт соромливо і несміло.

    Всохли молоденькі деревця,
    Стовбури – як ті довгасті струдлі.
    Листячка скрутилися тільця,
    Мов старечі пальці закоцюблі.

    І сяйливий дух отут вита
    І крадеться холоднеча рання…
    Так приходить осінь золота -
    Ця пора світіння й умирання.

    7.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Прокоментувати:


  48. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  49. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2018.08.21 23:01 ]
    Серпневе надвечір`я
    Як хороше в останні дні серпневі…
    Ще літо домліває в небесах,
    У тихому замисленому дневі
    Ген подих його стомлений зачах.

    Хтось молоко немов би п`є із глека –
    Густу сметану хмарну чи вершки…
    Воює літо, шле задуху й спеку,
    Та дух його розвіює важкий

    Вітрець живлющий, мов ковток водиці…
    Трави медовим запахом п`янить,
    Закручує в спіраль повітря нить,
    І купол вже сміється світлолиций.

    Брунатне перше пасмо у гілля
    Шляхетному зеленому волоссі –
    Немовби натякає звіддаля,
    Що йде за обрієм жовтавим… осінь.

    19-21.06. 7526 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   23