ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Негода - [ 2019.08.11 01:28 ]
    Опудало
    Перевішайте моє опудало на канатах
    туди, де дверцята виходять на барикади,
    де життєлюби чорти рубають дровенята.
    Занурюйте охляле чуперадло ликати дим.

    Збуджуйте отеє, добре стерво, на наші щастя.
    хай всюди стріляють, сміються, палають,
    хай сувоями з мотузками оце чепурадло мастять.
    Затюкайте це хиже зав’язане падло брудом і лайкою.

    Розвійте звалену долю над згарищами Чорнобиля.
    Там якраз хижий ненажера отримав мій пакуш,
    Там вчора причетники витягнули з мене опудало.
    Перегукайте за буграми мою невтомну маруш.

    Перехопіть шпараги та переверніть мого химерника,
    котрий перекупав, спотворював, перекручував мене.
    Перекотіть моє опудало бабці-шептухі до Хмельника.
    Переселіть чисту правду до авторитетів в Звеличеве.

    Переключіть опудала до звабленних роботів страху.
    Перелиньте в перемовчане тривожне кохання,
    Де тріумф мурований переплутає гардероби лахів,
    Де портативні роботи поширюють аврал не знання.

    Переперезайте мого красунчика на ярмарку,
    де все пропаде у народі і все буде скуплене.
    Перемаскуйте чуперадла у чорні вишиванки.
    Переплетіть на майдані хитросплетений тренд.

    Перепрошийте моє опудало в сервісних роботів.
    Перетравіть мої втоми у натхнення айтішників.
    Усякий поживок переварить зліт війчастих ботів,
    та енергії мого серця на все це не вистачить їм.





    https://sites.google.com/view/neg000001/


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2) | ""


  2. Маріанна Челецька - [ 2019.08.08 23:45 ]
    Вірші з роялю у пальмах (квартетник)
    *1*
    30.07.19. 06.46
    Загадка світу - образ твій
    Що на піску будує зАмки
    І сорок літ в пустелі проблукавши Своє inkognite впізнАєш лиш у сні..
    Воно як тінь під хвилі
    Просить terra
    І чайкам зв'язує хвости
    І зранку будить під болгарським
    сонцем
    І сміючись серйозно кидАє в море всі твої свічки..
    Від нього я почула вперше
    КИМ є насправді і ЧОМУ
    І ніби знову народилась
    У мушлі і в піну
    І п'ятирічний принц маленький Скаже:
    "Уже тринадцятий з ягнят"
    Чомусь так любо-любо стане - І хвиля утече з піску

    *2*
    1.08.2019. 159-ий
    Із ненаписаного
    З неназваного Вибране
    Просто номер
    на згадку літа
    Що минає у долонях
    І просто ти
    Там де тебе не буде більше
    Бо двічі годі увійти в те саме....
    Ліжко
    Бо надто мало часу для усіх часів
    Щоб збіглися всі дощові краплини
    В одній калюжі І ти як фея всіх дощів повинна
    Усі калюжі звідати в ім'я
    Бо не стоїть на місці день у році
    І так знічев' я порахуєш дні І зробиш паузу на 159-тім:
    Це 8-ме червня -
    Вавель мій
    Це храм твоїх думок
    Тож недаремно
    Ця дата, номер цей
    В якім осердя ти пізнала
    Духу


    *3*
    2.08.19 Змило з піском
    Тіло локумить у м'ятних хвилях Дощ змиває під душем свій німб
    І велика мушля простягає долоню
    Ніч безсоння У тілі риби
    Змило з піском
    Тіло дощу судомить від кіл
    У калюжі
    Всохлій в каное
    Всю ніч наплаву
    І вода намокає Не маючи міри
    Бо літо втомились - Ілля на коні
    Змило з піском

    *4*
    5.08.19. Джулія
    Вона надто молода для німфи
    Хмари сягають по коліна хвилям
    Хвилі в'їдаються у пісок
    Іржаво стає посеред площ
    Неба
    На кінчику неба завис вітер
    Втомився від нічного купання
    І споглядання
    Хмар у купальниках
    .. Усі від' їжджають у понеділок
    Відпливає останній парашут
    Літо зВАРНилось у молочній піні
    Легенько загойдують звуки рінґтонів
    Від коліс відбиваються фотоспалахи смарфонів
    Все.
    Кордон.
    Там, де закінчується земля
    Пора показувати паспорти
    Де записано, як ти набувався
    Землею
    Водою
    Металом
    Вогнем
    Бо там кожен твій день
    На вагу часу
    А час не вимірюється А виважується
    У грамах світла..
    І в кінці світла ти впізнаєш її
    Профіль
    У собі
    .. Джуліє, де хмари, які ти обіцяла зготувати на обід?
    Джуліє, чому рай-дуги досі не напрасовані?
    Джуліє, ти знов запізнилась
    показувати дощ
    І вони всі повтікали з твого фільму Як обпечені..
    Нап. у готелі Royal Palm (Св. Влас,
    Болгарія)

    ©#вірші_маріанна_челецька



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.07.22 15:36 ]
    Герману Гессе
    Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
    смугастий тигр з оранжевим оскалом.
    Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
    і приручив його своїм язичним жалом.

    Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
    і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
    Ти сірій пташці впевниш: "Полети," –
    і вся земля під нею під одною.

    Якби диктатором ти був, я все б забув
    і підкоривсь тобі, і повзав по-пластунськи,
    але ти Бог, чиє знання я вчув,
    щоб розум з гнучкістю долав кістковий хрускіт.

    1994 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 29"


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.07.18 15:41 ]
    Фламінґо
    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка.

    Повзе змія мільйонолітня,
    студена кров мільйонолітня,
    мільйонолітня мудрість
    між квіток.
    Така ж коротка,
    як укупі всі мільйони років –
    і довга,
    як щорік по однині:
    змія повзе
    з хребцями у хребті.
    Блідо-рожева.

    Кора на дереві червона і черства
    на хлібнім дереві
    мільйонолітнім.
    Повзе змія,
    стару блідо-рожеву шкіру
    об кору злущує.

    Летить лупа мільйонолітня
    в очі часу
    і запорошує блідо-рожевим днем
    мене.
    Летять мільйонолітні залишки
    змії,
    яка повзе по стовбуру нагору,
    обвивши світ мільйонами кілець,
    рахуючи гілки вже на мільйони,
    перебираючи мільйонним ліком місць,
    щоб огніздитися
    і полетіти вниз.

    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка
    і не знає,
    коли впаде на неї хтось.
    Рожевий.

    Рожевий промінь
    опускавсь на цвіт мільйонолітній.
    Змія стояла на хвості
    на висоті мільйонолітній
    і тиснула хвостом
    на плазунів
    тваринних і рослинних.

    Її закриті очі –
    мільйонне чудо першої змії.
    Її закриті очі –
    мій день блідо-рожевий.
    Її стрибок з хвоста –
    мільйонолітній труд,
    в якому пташкою стає
    змія остання.

    Про що мільйон разів кажу?
    Про смерть.
    Але мільйонолітня квітка?
    А змія?
    А сніг, який лупою налипає очі?
    Мільйонолітні свідки
    смерті?
    Ні.

    Фламінґо, чий політ я описав,
    змією був на дереві.

    1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 15"


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.07.09 12:01 ]
    Жаку Преверу
    По колії ходить картате пальто,
    немов по канату.
    Утіште дівчинку,
    яку на трамвайну зупинку
    викинув тато.
    Утіште дівчинку,
    яка на трамвайній зупинці балансує –
    і не може утримати рівновагу.
    Утіште дівчинку,
    яка без упереджень торгує
    перед вами своїм божевільним благом.
    Не карамеллю, не морозивом –
    утіште дівчинку.
    Якщо ви живете десь над озером –
    заберіть дівчинку.
    Якщо ви живете біля самого моря –
    теж дайте їй притулок.
    Покажіть їй пеліканів,
    а якщо вони хворі,
    то сходіть у Аптечний провулок,
    накупуйте там ліків і мікстур,
    подякуйте сестрі милосердя…
    Там старий антиквар
    вам продасть абажур,
    під яким вона гратиме Верді.
    Тільки альт і комфорт,
    тільки ноти і тиша,
    мов заключний акорд,
    бідну дівчинку втішать.

    1993 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…" (стор. 72)"


  6. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  7. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.01 20:01 ]
    ***
    А вже надвечірній загуслий оранж –
    в руках ліхтарів.
    На півслові
    стихає отой гуркотливий гараж,
    і крани цибаті готові
    закинути голови й так, без голів,
    собі пролітати по небу,
    ловити на вудочки плетива снів,
    знімати зірки, коли треба
    закоханим,
    й бути закоханим теж
    і так, без голів, кружеляти:
    – А пахне як біло заквітчаний беж.
    – І зовсім не хочеться спати.
    І попри оранж, крізь утому і тиш
    вдихати якусь розімлілість.
    Ти майже кохаєш і майже летиш
    незграбно, невміло, несміло.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  8. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.04 14:22 ]
    Ранок
    Червень сяє у росинах срібла,
    Усміхається багрянцем ранок,
    За вікном півонія розквітла
    Квіткою рожевих забаганок.

    Наливаю літо у горнятко,
    Мед травневий, і з кульбаб варення,
    В серці закарбовую нотатки
    Слів твоїх - солодке одкровення.

    У напій додам золотомрії,
    Трохи синьобарви з чистонеба,
    Подумки цілую твої вії
    І горнуся сяєвом до тебе.

    Не дивуй, що засміявся ранок,
    І що все довкола зеленіє:
    Я готую сонцевий сніданок
    І моє серденько ніжно мліє...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  9. Вадим Василенко - [ 2019.05.31 19:56 ]
    * * *
    І огорне безмовність, таке безголосся тверде,
    мов каміння, довіку у водах підземних укрите.
    Ця оселя чужа поглинає тебе, ніби крипта.
    Ти ніхто і нізвідки, ніколи не жив і ніде.
    Не дійшовши межі, не знайшовши людської душі.
    Ти чужий сам собі: щось кричить у тобі і регоче.
    Не чекай і не вір, але зірваний зойк задуши,
    доки відчай, упившись, до краплі тебе не доточить.
    І не стане нічого з того, що тобою було.
    Сірий пил заблищить, і проллється десь потайки світло.
    Ти ввійдеш у ці стіни... Останнє прокволе стебло
    проросте з-під каміння, оживлене сонцем і вітром.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  10. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  11. Василь Буколик - [ 2019.05.12 20:21 ]
    Consigli assurdi
    Scordati dell’amore
    e del vecchio ardore
    lasciati un ricordo
    delle alme l’accordo

    *

    Nega la tua passione
    del tuo spir’to un prigione
    nella ferma ragione
    avrai un altra prigione

    *

    Ti rimembra uno sguardo
    come un salto del pardo
    una falla in una nave
    il venome soave

    *

    Dimmi tutti i bisogni
    dei miei ottimi sogni
    d’una vita beata
    nel mio duolo creata

    *

    Dammi nell’abbondanza
    una vana speranza
    una piccola cosa
    il profumo di rosa

    *

    Dammi come una celia
    uno tasto di sveglia
    di serata un abbraccio
    non intendo che faccio




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Юрій Лях - [ 2019.04.25 16:02 ]
    ***
    Наші рани ятрять вздовж доріг хрестами,
    Нашим втратам ніхто не закінчить лік.
    Ми йдемо й кружляють круки над нами,
    Моʼ, спотикнемось об рішення недорік.

    Кожен вік поетів у землю сіємо
    І чекаємо, зійде воно чи ні?
    Й водять нас не туди шахраї-месії
    Без чобіт по кривавій отій стерні.

    Нам би взяти бентежну голову в руки,
    Стиснуть до болю, до крику, зо свисту в скронях.
    А ми плачемо вкотре від розпуки:
    Чом така, бач, зрадлива й лиха в нас доля?

    Шлях до істини йде крізь гіркоту прозріння,
    Скільки шабель зламано, скільки іще зламаємо?
    Ми хитнули події без глибини розуміння,
    І несе нас у безвість холодний історії маятник...


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  13. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.24 08:17 ]
    п'ять гіль
    п'ять гіль
    зачатих брунню на зелене
    вино і дощ
    і свято і весна

    і ти
    у вічній вічності до мене
    і я
    чомусь не п'яна од вина

    лише від зим гілля собі заснуле
    лише коріння з пам'яттю вузлів

    рожевий полиск стрічки
    перебулий
    на білому обрусі на столі


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  14. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.21 15:17 ]
    Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
    перелистаю долю,
    пролистаю,

    вогнем свічі,
    високої свічі,
    зігріюся

    і помолюсь...

    Настане
    світанок.

    А ніч - як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.

    Десь там далеко - зоряні вігвами,
    десь там - розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч,
    перепливу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (8)


  15. Юрій Лях - [ 2019.04.18 13:46 ]
    ***
    Холодний Яре, ворог на порозі!
    Скажи, у час, коли вогонь пала,
    Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
    Що приблукала в нашому обозі,
    Та в битви час нам в зашпори зайшла?

    Як нам не вибрать замість отамана,
    Що супротив орди удар тримав,
    Дрібного блазня з медіа-дурману,
    Що чорній раді напустив туману
    І лицедійство щирістю назвав?!!

    Скажи мені,зашелести, мій дубе,
    Крізь сотні літ, ти ж знав Залізняка!
    Як нам зійти із цього кола згуби
    І лицемірам не дивитись в зуби,
    Й не підвела щоб в час важкий рука?

    Устань, козаче, з-поміж гречкосіїв,
    Яким дали замало ковбаси!
    НАРОДЕ! Не чекай собі месію,
    Як понесеш на торг свою надію,
    Як сам собі ти ради не даси!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  16. Сонце Місяць - [ 2019.02.19 03:08 ]
    Самота (R. M. Rilke)
     
    Ця самота є дощовою.
    Від моря, над відтінки вечорові,
    понад рівнини дальні й ген за овид,
    здійметься в небо, що близьке їй, та
    впаде із неба врешті на міста.

    Дощить кругом у нечіткі години,
    де всі провулки досвіту чекають,
    коли тіла, що ніц їм не судилось,
    в гіркій розпуці осягають зайвість;
    як ті містяни, попри їх ненависть,
    в одній постелі разом спати мусять:

    річками ллється самота суспіль...





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  17. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:14 ]
    Все швидко. Миттєво. Емоційно
    Все швидко. Миттєво. Емоційно.
    Все спішить. Палає. Жевріє
    Хтось в осені губиться потенційно,
    Хтось сумом осіннім хворіє.

    Час проходить. Летить. Протікає.
    Люди приходять. Ідуть. І зникають.
    Хтось від сенсу й думок втікає,
    А хтось і в любов цілком поринає.

    Сонце заходить. Світить. Зникає.
    Місто встає. Спить. Завмирає.
    Від книги мурахи по тілу бувають,
    Від поцілунка ж серце палає.

    Світ беззупинний. Безмежний. Прекрасний.
    Осінь розкішна. Багряна. Та ясна
    Побач цю красу, прошу, своєчасно.
    Й закохаєшся в осінь. Нову. Сучасну.

    осінь, 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  18. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  19. Василь Кузан - [ 2019.01.04 17:32 ]
    Душа навиворіт…
    ***
    Душа навиворіт…
    Німих нема воріт.
    Коріння в небо
    І руки – пензлями…
    Замки, мов сутінки,
    І страхи-сумніви
    Літають совами.

    Словами зниклими
    За авансценами
    Із Авіценнами
    Кричать не істини, а ниці з правдами.

    Вже сонце висохло,
    Як сповідь грішника.
    Йдемо колонами німими й гордими,
    Бо світло в імені
    На срібло виміняв
    Сліпець поранений любов’ю й вірою.

    Тіла нанизані
    На стріли плинності
    І час намотує на очі відстані.
    Зникає впевненість,
    Як мури юності.
    Усе повернеться.

    Усе знеціниться.
    І пензлі в небі…
    А душі невідь
    Куди зникають.

    І ми зникаємо.

    Апокриф кається,
    Канон втрачається.
    І вічність падає
    У воду каменем.

    04.01.19 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  20. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаоса —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Ми нерозривні спитай Аріадну як хочеш знати

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Життя. Домен. Царство. Тип. Порядок. Рід. Вид
    Вся ця драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені. Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки ж мене не штовхай — Агасфер подрімає нехай —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне заволає камінь Фаль
    А тоді вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (5)


  21. Сонце Місяць - [ 2018.11.07 11:30 ]
    утаємниченим п ~*
     
    Кажіть нам про усе ніщо
    оскільки ви вже тут
    повідайте коронну суть
    її збагнути щоб!

    зірвіть покрови з маячні
    розвійте миттю дим
    гадаю вас несло сюди
    звістити, отже і ~

    Pеалії прості
    софіти, звук пішов
    у чому сміх, най знають всі
    нехай для когось шок
    мовчання, се
                        провальний стиль

    в ефірі маппет-шоу!





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  22. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  23. Мессір Лукас - [ 2018.10.21 18:14 ]
    *
    Вільне падіння, непрокидання, кінець несвідомого руху.
    Слідами, листками з-під підошов, оголення, потім брехня,
    Лісові руки, демони, розпач, похапцем, знову, незнамо нащо
    Катастрофічні спроби, без ладу, комічні, пульсуючі зовні
    Подих, подив, звуки, призвуки, понад, услід, перестворення.
    На зламі, як зійдеш, знаття, недоля, звичка, розкаяння,
    Стагнація королівської кобри, марення, скупчення крісел,
    Зблиски, лелітки, спалахи, довільно вимучені альтернативи,
    Злочинні будні, гравюри страхітних місць, збиткові аукціони,
    Ковзке спрощення, облуплені фарби, правічні страждання,
    Амальгамований вітер, голодна посуха, плазмовий студінь.
    Спомини розпадаються, відсьогодні, тепер, жамевю, гіркота,
    Блідий виблиск льоду, металічний хмиз, полювання, тощо.
    Енігма, наволоч, сплески, трепет, шемріт, збуджене, навісне.
    Ідилія в осерді шеолу, врятування, виснаження, спростування.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  24. Мессір Лукас - [ 2018.10.16 22:28 ]
    . . . . . .
    Листи собі, ними забите горище.
    Ясени за вікном, гілки - вулиці.
    Неспокій жінок на гострих обцасах.
    Візерунки, полум'я, тлін.
    Сторожа сезону здійснює ще обхід.
    Догори, вниз. Невідомість, вітер.
    Електричний потік проймає.
    Пробіли, знаки абзацу.
    В будинку, де шукають забуття.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  25. Мессір Лукас - [ 2018.10.14 23:16 ]
    *****
    Покреслені долоні, сходами з розуму.
    Місяць поволі рушає, востаннє.
    Спаленілий вітер засміченим пилом
    Відлуння. Розчахнуте лезо сцени.
    Пітьму оголено. Кропив'яні стебла.
    Шелесткі змії. Шаленіючі орхідеї.
    Золочені горлянки, барабанні садна.
    Дзвони розбиті між поворотом
    шосейним і закинутим автомобільним
    цвинтарем. Досвітні промерзлі зорі.
    Пасма доріг у гарячкових гримасах.
    Порожні голоси безодні. Більш ні сло


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  26. Олександр Жилко - [ 2018.10.10 21:22 ]
    Захопити планету
    Мені відомі два достовірні
    способи захопити планету Земля.
    Першим є Я — здати всю зброю,
    скасувати кордони,
    розбити дороги,
    обрушити ферми на всіх мостах.
    І, забившись в маленький хутір,
    посеред лісу й болота,
    карбувати любов як нову монету.

    Другим є Ти — збудувати гармати,
    грабувати багатих, ділити на всіх.
    Зривати агітки й плакати,
    малювати свої.
    Вирвеш серце гранітовій статуї
    посеред найбільшого з міст
    і любов сама потече рікою.

    Мені відомі два достовірні
    способи захопити планету Земля
    І хай це буду не Я,
    мені не вистачає наснаги
    і хай це будеш не Ти,
    у тебе її забагато.

    2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  27. Дмитро Дроздовський - [ 2018.10.09 17:26 ]
    * * *
    сніг не розтає
    віхола сердець
    кожний у руці
    тримає меч
    чорний плащ дощів
    перекрив ходу
    сліз уже нема
    від зречень

    у повітрі смерть
    чорний силует
    дивиться з віків
    сила і вогонь
    у без дна очах
    що горять, мов ртуть
    вихлюпи отрут
    і прах

    де була любов
    омертвілий час
    вовк чека й жере
    кістку з черевин
    буде мертвий час
    буде зойк ураз
    закоцюрбне дзвін
    сон


    Рейтинги: Народний -- (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (1)


  28. Марґо Ґейко - [ 2018.10.08 12:24 ]
    Зоря незаходимая
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
    Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
    Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

    Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
    Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
    Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
    Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

    Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
    Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
    Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
    І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

    Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
    Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
    Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
    Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  29. Сонце Місяць - [ 2018.10.08 02:20 ]
    Сад безтямних (Georg Heym)
     
    Іржавий став, де тіні застигають
    Під стовбури, на вигляд крихкотілі
    У тишину. Схиляються нечасті
    Над водяним похмурним люстром

    Тут інші йдуть, за живопліт пустельний
    Холодними стежинами під світлом
    І човгають ті ступні у альтані
    І знов ховаються до шпар таємних

    Струмка спіткай ген там, в нагому сяйві
    Край вільх, вербин, що зроду викривляє
    Як човник на той берег перепустить
    У світлі рви жовтіюче пелюстя





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  30. Олександр Жилко - [ 2018.10.04 17:46 ]
    Cльоза
    От вичавлюється сльоза,
    терпка як з ягоди сік,
    і починає довгу подорож.
    Бунтує хмари в один
    вар'ятський гурт.
    І стиглими яблуками
    бомбардує море.
    А у будь-якого моря є дно,
    а за ним ще кілька.
    Сльоза бунтує потоки-течії
    в один поганський танок
    і, врешті, дно пробиває.
    А там — людина сидить
    ув'язнена, скута, до стіни
    прикручена.
    І ніби якоюсь тортурою
    болючою, китайською, східною,
    сльоза дзвінко вдаряє
    у маківку.
    А людина мужньо й жіночно
    з усієї впертості й відчаю
    спокійна-спокійнісінька.

    Бо скільки вже можна тих сліз.

    2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  31. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  32. Олександр Жилко - [ 2018.09.30 02:01 ]
    Гра м'язами
    він зачерпає форми посудини
    щойно народженої без осаду
    такої закрученої і непостійної
    як його уява й думки
    посудини обережно знятої
    з гончарного круга
    нещадного до некрасивого
    коли до вогню ще довго
    а позаду лишилися
    усі деформації і останні спроби

    він витікає руслом-старицею
    за кордони молодого озера
    що боїться не стати болотом
    з причин відомих тільки
    утопленим воякам і золоту
    не відчувши солоного присмаку
    у сінях гирла розбитого дельтою
    жодної сльози прісної
    не зронить, а тільки згадає
    увесь попередній шлях.

    він як форма, що шукає змісту
    він як віра — без мети кінцевої
    він як історія десь посередині
    він як сестра для життя народжений
    він проростає не стеблом, а квіткою
    як солона і прісна вода замішана
    він — це любов

    2017






    Рейтинги: Народний 0 (5.39) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  33. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  34. Олександр Козинець - [ 2018.09.15 09:43 ]
    ***
    Мені давно хотілося написати про це.
    Узагальнено чи конкретно – без різниці,
    Що живу у тілі, яке має інше лице.
    Воно мені час од часу ночами сниться.
    Для того хто в небі – це звичайний сюжет,
    Не цікава історія, трохи дивний архаус,
    Де ліричний герой наче справді щасливий уже,
    Попри нав’язаний йому кимось образ хаосу.
    Він знає: не завжди вересень після серпня – ні.
    Йому передує само_тність і само… Достатньо!
    Та в серпні літо пересихає, тепло – на дні.
    Вчить між опалим листям його шукати.
    І кожна нова осінь – пледів нова пора,
    Яка спочиває поки під нашим деревом,
    Це – безліч образів та думок, які я вкрав
    Із чужих історій для запису в моно й стерео.
    Тож добре було з осені почати новий роман,
    Не відкладати, мов справжнє життя, на потім.
    Писати про літо, після його прийде зима
    І таке чисте небо із Богом земним насподі.

    За мотивами вірша Сергія Татчина «Горіх»


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  35. Василь Кузан - [ 2018.09.09 22:31 ]
    жовтим листочком вечора
    ***
    жовтим листочком вечора
    відірвався твій поцілунок від мого бажання
    і полетів у вирій

    зимна самотність
    заповзає під шкіру
    судомлячи почуття

    а дощі йдуть собі
    від сумнівів до сповіді
    і шпортаються
    на перехресті сподівань

    осене
    поверни трохи літа
    наповни серце оманою тепла
    бо поцілунок з одним крилом
    не полетить далеко

    09.09.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  36. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  37. Василь Кузан - [ 2018.09.05 12:22 ]
    сачком натхнення звізди ловлю щоночі
    ***
    сачком натхнення звізди ловлю щоночі
    приколюю їх не як метеликів
    і не на листочок у рамці
    заплітаю в коси тобі
    кохана

    прокинеться сонце
    захоче змести з неба крихти світил
    а їх нема
    всі у волоссі твоєму
    іскряться

    позбав сонце розчарування
    люба
    поділися з ним сяйвом любові
    а мені хай залишиться
    теплий аромат
    передрання

    05.09.18 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  38. Сонце Місяць - [ 2018.09.02 15:55 ]
    Осінній день (R. M. Rilke)
     
    Владарю, час. Вже літо відбулось
    У тінь сховавши сонячні кадрани
    овій вітрами долішнє тепло

    Звели плодам налитись по сам край
    вділи їм зо два дні з південним гартом
    примусь достиглі грона добирати
    останній цукор в тьмяний виноград

    Тепер безхатченко дім не збудує свій
    Тепер самітник більш ніким не званий
    З безсоння, книг, по довгім листуванні
    бродити по алеях піде він
    в поневірянні, в падолисті раннім





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  39. Вадим Василенко - [ 2018.09.02 15:59 ]
    * * *
    Раптовість пізнання подібна до згорання
    речей і образів. Незвідане, як спалах,
    рожевим цвітом вибухне. До рання
    на пальцях пелюсток, безрадісно опалих,
    зостануться сліди терпкого дозрівання.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Прокоментувати:


  40. Василь Кузан - [ 2018.08.30 11:13 ]
    дзень
    ***
    дзень
    дзенькає монетою крапля роси
    падаючи з листочка у порожнє відро
    біля ґанку

    дзен
    достигає під серцем
    наче яблуко
    під ранішнім променем

    день
    вилуплюється з чорного яйця тиші
    і тулиться до руки
    тонконогим курчатком

    дум
    ніби бджіл довкола
    меду шукають
    у квітах сивих

    29.08.18 © Василь Кузан



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (8)


  41. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  42. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  43. Ігор Шоха - [ 2018.08.03 08:51 ]
    Під знаком зорі
    Впоєні росою
    впали спориші
    радуга дугою
    стала на межі
    неба ііз полями
    і туману дим
    тане над ярами
    сяєвом ясним
    піють півні треті
    у густій траві
    пропадають черті
    мавки лісові
    задзвеніли коси
    стигла ярина
    сипле у покоси
    золото руна
    падає луною
    гамір за тини
    хмари пеленою
    одягли лани
    не марніє листя
    пишної краси
    наготу намиста
    нап’яли ліси
    прихиляє небо
    місяць угорі
    я іду до тебе
    буду до зорі.

    08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  44. Тата Рівна - [ 2018.07.29 23:45 ]
    по дощу (післяпрогулянкова рефлексія)
    По дощу – це місто сердешне миле ніби умите Матір’ю
    Стереометрія простору під паттернами дощу – під останніми краплями –
    Така…. –
    Німби ліхтарних стовпів – остовпів алкоголік-гуляка і я остовпіла –
    Змито усю провінційність місто оголене стерео огорнуте небом стерво
    Захоплене у полон сірих калюж й холодного подиху –
    Озонової хвилі – дихай! Кричить мені місто. – Дивна ти дика ти –
    Ось твій декатилен хвора на все горло птахо. Краплі важкі мов тахо*…
    Наче удар важковаговика
    З верби з берези граба та дуба з кожної гілки з кожного даху
    З кожного помаху крил з кожного капелюха з кожного божого духа –
    Краплі важкі мов тахо… вбито задуху збиту пилюку пущено до водостоків
    Надмірний об’єм кровотоку стоки мого міста знову бурлитимуть мовби після
    Битви двох велетенських Моріарті на полі їх власної морфійної брані
    Дощ місту вимив вуха дощ йому вимив рани дощ був його Іоаном
    Залиті вулиці заснули заколисані оргАном дощу – ця ніч для спасенних
    Бредемо із песиком булькаю черевиками – блажен хто йде
    Вузькою смужкою суші між рукавів Океану
    Ми йдемо по дощу
    Я впаду – і наступним дощем встану
    Я вимию вуха мого міста я вимию його рани я буду його Іоаном
    Його стереометрією простору
    Коли мені на смужці вузькій
    Світла у світі Ра не стане

    Краплі важкі мов тахо —
    Падай
    Птахо...


    *тахо - українські патрони для мисливської зброї


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  45. Артур Сіренко - [ 2018.07.28 14:26 ]
    Тема дощу: серед крапель
    Серед дощу ми як на Корсиці липня,
    Конвент алегорій, метафор – постреволюції дня.
    Цей мокряк, ця негода, цей день – наш Тулон,
    Я парасолю здіймаю як дах, капелюхом трикутним:
    Між небуттям і буттям, між минулим й майбутнім:
    Між нами і небом, а краплі як кулі й шрапнель:
    Четвер Ватерло і субота Гренобль, і хвилини-улани,
    Ми трохи повстанці, вандейці, ледь-ледь партизани
    У цьому двобої, в цій битві, на полі війни,
    Яку донкіхоти місцеві чомусь називають коханням,
    Ми миємо ноги в калюжах, йдемо як Христос по воді,
    А в подумках Ельба, сто днів, корабель і вулкан,
    Чи може Єгипту голодний сумний караван.
    Не знати, що там за віконечком - липень, чи брюмер,
    Чи може до консула просто прийшов костюмер,
    Чи може мундир поміняв молодий офіцер –
    Отой, корсиканець – дивак і Мольєр,
    Чи просто Париж-Станіслав – свято торішнього листя,
    І ліс слимаків, і вогкість альпійська Далмацій,
    І небо далеких і білих хмарин-декларацій,
    І наші тіла – гарячі, як сонце над селищем Аустерліц:
    Останні атаки гвардійців, десь наш Талейран
    Блукає кавалком туману. Пишу про вечерю в Брокере,
    Кліссон та Євгенія нам наливають вино:
    У келихи літа – тесані з буку, і круглі, як Місяць оповні,
    Виноград Патагонії пахне вітрами пампасів:
    На острів Святої Єлени пливе корабель почуттів:
    Вітрило шовкове і біле як сніг – оксамитом чорниці
    І вечір вологий наплів нам якісь небилиці,
    Завершився день. Чи епоха. Кохана, пробач,
    Я ненароком подумав, що ти Жозефіна.
    За хмари ховається Місяць-калач,
    Стежками мовчання блукає сумна Прозерпіна.
    На барикадах кохання бодлерівський сплін:
    Це дощ – безликий художник ілюзій. Це він…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  46. Зеленько Іринка Швед - [ 2018.07.12 08:36 ]
    Плеса спогадів
    Плеса спогадів

    Як чуб трави, парканні чорнобривці.

    І треба ж так, посіялись самі.

    Краса - убивча сила. Де ж мисливці?

    ...Полює літо в травах по землі.



    І я з дітьми, неначе та блаженна,

    Побігаю босоніж по росі...

    Цей день липневий сонячно-шалений,

    Як врешті-решт усі липневі дні.



    А плеса спогадів мої не оміліли:

    Над Тясмином з тарзанок як було

    Все круговерть, бо з остраху летіли:

    Свистіло в вухах, і в руках гуло.



    Тоді земля гойдалася і небо,

    Хати і небо, поле й верболіз.

    А мама все нас кликала до себе:

    "Ти ж, доцю, змерзла! До води не лізь!"



    Хотіла б я дитинство розгойдати,

    Як човника на березі того.

    Час-течія не хоче нас чекати,

    Тримай, вітрильнику, ти берега свого.



    Я йду стежками теплими з амброзій,

    (Колись цвіли тут маки й полини).

    Ніхто мене тепер уже не спросить:

    "Ти доцю змерзла? В воду більш не йди!"



    Бо вже моя матуся бавить внуків.

    Бабуся кличе рідних онучат:

    "Вода холодна, не вмочайте руки.."

    ...Купає Тясмин качечку й качат...

    5.07.18


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.39) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  47. Зеленько Іринка Швед - [ 2018.07.12 08:38 ]
    Дотик
    Я так мрію торкнутись твоєї руки ненароком.

    І впізнати твій погляд серед тисячі інших облич.

    Ти немов і далеко, непомітно зі мною, тут поряд.

    Лиш до себе поклич...



    Часто сняться мені ті бурштинові заходи сонця -

    намистини нанизані наших останніх прощань.

    Їх проміння тепло лисеням заховаю в долонці.

    А воно у клубочку дрімає, поглянь.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.39) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  48. Тата Рівна - [ 2018.06.12 09:16 ]
    Автопортрет—36
    Я підійшла до східного вікна — там темінь густо висне, ніби шора
    У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
    Я підійшла до східного вікна. Там німота — не чути і цикади
    Мені не раді з цього боку, тут. Мені — мовчать і я їм теж не рада —
    Боюся визнавати все, як є. Боюся їм дивитись в очі сині —
    Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
    Летять, несуться, колісниця б‘ється, литі колеса залипають в глині
    І залишають колію як рану. Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
    Не поспішайте — я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану,
    Не поспішайте — я втрачаю шанс....»
    Та коням що? Їх доля — рись, галопи
    Або у «Париз‘єлі» — ескалопом
    Гасити чийсь гарячий апетит
    Мій час летить! Дурним лошам летить
    Не розібравши шляху — просто ради
    Якоїсь недосяжної елади
    Розмитої непевної мети.

    Лишилось мало — сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
    Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
    Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

    Я перейшла нарешті бальну залу. Я підійшла до західних вікон
    А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
    Киваючи ріжком то так, то ні. Там був Георгій, звісно ж, на коні
    Зі списом у руці жилавій дуже. Знесилений, бо ж змія знов подужав
    Цього смеркання, як щокожний раз — не зрадила рука та спис поцілив
    Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
    Все небо, землю затягнувши млостю
    І ребра хат світилися, як кості на добре не затушених вуглях.

    Я заглянула в західне вікно. Там був останній змах крила та тіні
    А далі — тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
    Що ниє голка в сонячнім сплетінні. Я тут стороння, гостя нечекана
    Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
    І ребра хат так світяться, як кості. А може то зовсім не ребра хат...
    І страшно так — нема путі назад
    Я озираюсь, а позаду — тиша ... І навіть вітер листя не колише
    І навіть я, напевно, не дишу
    Стою одна. Розгублена. Що ж далі?
    Зачинена в порожній бальній залі
    Без права переписки чи дзвінка
    І що мені тепер слова й медалі?
    І що мені тепер меди й мигдалі?
    І що мені тепер твоя рука?

    Здолала Рубікон і — далі буде...
    Аж поки не покличуть сурми суду
    Не проведуть чужі байдужі люди
    До західних вікон


    11.06.2018

















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  49. Тата Рівна - [ 2018.05.24 09:48 ]
    Великдень
    Скрики скрипки
    Скрипи ліжка
    Хрипи втомленого тіла
    Це – Великдень, – каже книжка.
    Розговілись, як зуміли.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  50. Тата Рівна - [ 2018.05.21 23:51 ]
    любовна мантра
    слухай
    а остудити доменну піч
    подихом лише дотиком лише
    зможеш?
    ти ж така холодна
    що кров зміїна в тобі стає інеєм
    ти ж така холодна
    що відбиваєш синім на білий світ
    ти — чистий лід
    я — гарячий як віскі з колою
    ніби котяче соло у березневім o sole mio

    наша істина не така вже й сумна —
    розмішати тебе у мені
    і —
    пити до дна!

    а коли нарешті прогляне дно
    ми будемо щасливі п’яні
    нам буде все-одно
    у персональній нірвані

    ми зародимо нове життя
    ми заробимо мозолі любові
    розмішати б тебе у мені —
    до єдиної крові

    але поки у тебе під
    шкірою сніг-та-лід
    я просто шептатиму цю мантру без зупину
    а ти
    зумій
    кохана
    випити мій голос згола
    дотиком лише подихом лише
    запалити доменну піч
    і —
    не стріляй
    у спину....


    за лінком - авторське виконання віршика)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (3)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   37