ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.08.14 10:34
Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.

Віктор Кучерук
2020.08.14 08:52
Палає вогнище на лузі
І звівся дим на повен зріст,
Бо позбирались давні друзі
Із ближчих сіл і дальніх міст.
Ясніють мрійно темні хащі,
Іскринки сяють повсякчас, –
І теплі згадки про найкращі
Часи витають поміж нас.

Микола Соболь
2020.08.14 08:34
Малесенька шавка лякливо
іззаду так хоче кусь-кусь,
дивлюся на неї глумливо
і сміх пробирає чомусь.
І шкода стає недолугу,
бо може ж творити добро,
але соціальну напругу
породжує шавки нутро.

Дума Козак
2020.08.14 00:03
Завітало в гості мальовниче літо
і заколосились сонячно хліба.
Налилась пшениця, достигає жито,
віти свої миє у ріці верба.

Голубі волошки заплело у косу.
дарувало щедро лагідне тепло,
та лягли у лузі морогу покоси

Євген Федчук
2020.08.13 19:51
Хан Куря хитрий, справжній, син степів,
Він голови дарма не підставляє,
Коли потрібно – не жаліє слів,
А коли треба – вовком налітає.
Тут тільки так і можна виживати,
Бо у степу своїх – чужих нема.
Хто не навчивсь хитрити і вбивати,
На долю сподіва

Сонце Місяць
2020.08.13 13:00
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить д

Іван Потьомкін
2020.08.13 11:04
Благословляю вас, єрусалимські хмари,
Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
Благословляю вас, єрусалимські хмари.
Пропливаючи понад Єрусалимом,
Ви парасолько

Сергій Губерначук
2020.08.13 10:31
Коли мій мозок розтане
під сонцем твоєї любові,
коли я забуду пам’ять
і кинусь тобі під ноги,
коли серце іскрою блимне,
а попелом тіло кане
на дно…
але так інтимно,

Ярослав Чорногуз
2020.08.13 10:19
Закохувався сильно, як поет,
Засліплено… В житті – суцільні біди.
Лише у творчості – печальний злет,
В реальності - хоч кидайсь до Аїда*.

Але шукав розраду і знайшов,
Писав про це сонети і ронделі.
За гроші легко здобував любов,

Віктор Кучерук
2020.08.13 07:38
Багато зір, а світла мало
Знедавна сіється згори, –
Вже захололи й довші стали
Серпневі сірі вечори.
Вже так густішає щоночі
Пропахла злаками пітьма,
Що тишу будить неохоче
Уранці когута сурма.

Тетяна Левицька
2020.08.12 21:13
Я все одно тебе люблю,
Кохання сваркам – не підвладне..."
(Ярослав Чорногуз)

І все ж таки, тебе люблю,
таким розбещеним і вірним,
допоки світиш, все стерплю,
для мене - сяйвом неймовірним.

Олександр Сушко
2020.08.12 20:16
Ох і ловко півень топче курку!
Зразу видно: в цьому ділі - ас.
Я ж - слабак. Лежу, мов труп, без звуку,
Кожну ніч жона по носі "ляпс!".

Пишуть про кохання пишні дами,
Я ж - чутливий, щось не так - у плач.
Бо у мене серденько - не камінь,

Зоряна Ель
2020.08.12 12:35
Ти, Пане, маєш часу міх
і дім у хмарах і блакиті.
Я ж –повно клопотів дурних.
І лиш одне життя на світі.
Ти знаєш порпання моє,
згори нас бачиш-бо щомиті.
скажи чому мені так є,
що часом тільки сльози й лити.

Сергій Губерначук
2020.08.12 11:33
У часи фінансово-промислового капіталу
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмілині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Никифорович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подума

Лесь Українець
2020.08.12 11:03
Україна - непотрібна!
Заберіть із гербу серп!
У 33-му від безхліб'я
Помирала житниця СРСР...

Нам потрібна залізниця,
Нам потрібні літаки;
Колосилася пшениця,

Олександр Сушко
2020.08.12 07:51
Був як тертушка залізна, нині - шовковий,
Навіть ворог - й той джергоче: "Ти - святий!".
Обійнявши правду йду важкими кроками
По земельці. От тому і не щастить.

Може, в ліжко тепле? Рахувати слоників?
Ні. Іду й міркую. Думи - просто жах:
До

Микола Соболь
2020.08.12 07:28
На плечі падають літа,
здавила серце аритмія,
але для мене ти все та –
квітуча ластівка, лелія…
Дарунок сонця і небес,
щоденні розпач і розрада
з тобою поруч я воскрес
і хай тобі ця серенада

Віктор Кучерук
2020.08.12 06:51
Лиш тільки про час кукурікнув
Зраділий світанню когут, –
Пітьмою гартовані вікна
Звільнились від темряви пут.
І знову відкрилася зору,
Прискоривши серцебиття, –
Красива, ясна, неозора
Глибінь нетривкого життя.

Сонце Місяць
2020.08.12 04:40
шо ж арлекін
де зневірялись
глядач не вллє сльози
але ж

богемне щастя за нещастя
чи до роздмуханих пожеж

Іван Потьомкін
2020.08.11 21:30
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Ігор Шоха
2020.08.11 21:13
Міняються і мода, і смаки.
І класика поезії – не диво.
Аматори-новатори, таки,
опанували форму залюбки,
малюючи елегії красиво.

Фонетику шануємо... однак
граматика уже іде на мило.

Олександр Сушко
2020.08.11 20:45
Хочу світла, радості та спокою,
По земельці йти легкими кроками,
Щоб живі сусідоньки аговкали,
Кликали на чарочку вина.

А вони в рову лежать постріляні,
Для чортяк із пекла стали цілями,
Накриваю їх своїми крилами,

Євген Федчук
2020.08.11 20:18
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й сивіти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці

Володимир Бойко
2020.08.11 18:13
З чаші гірко п'ємо
І у злі живемо
По законах, здебільшого вовчих.
А відтак і дочасно
Зо світу йдемо,
Бо затруєні власною жовчю.

Сергій Губерначук
2020.08.11 10:07
Хай кожен твій сон
обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
й розхитують пам’ять і дійсність.

Микола Соболь
2020.08.11 08:21
Піском крізь пальці, водою у ситі…
Як дні вигорають швидко у серпні.
І літо шепоче: «Досить, ми квиті,
Ваші тіла мені більше нестерпні.
Все остогидло, не хочу ілюзій,
плачуть у небі нічнім Персеїди,
тумани готують наступ у лузі,
сонце допалить трав

Віктор Кучерук
2020.08.11 07:35
Пустоту безкраю
Зором обійму
І собі співаю,
Як нема кому.
Щось робити мушу,
Поки не закляк, –
Звеселяю душу,
Часом, і отак.

Олександр Сушко
2020.08.11 06:19
Втрапити до раю - справжнє щастя,
Та забудь про ці солодкі сни.
Бо за боягузтво аз воздасться,
Сірка вже булькоче в казані.

Тамко знають що ти за людина :
Сильний духом чи слизька черва.
Йде війна, а ти купив будинок,

Дума Козак
2020.08.11 04:33
Чумацький шлях – дорога соляна
усім Великим степом, аж до Криму.
Воли – тягло не тільки на ланах,
вони – брати солоним пілігримам!

На захід сонце і обоз ожив,
жара спадає, знову у дорогу…
Риплять колеса повної мажі,

Дума Козак
2020.08.10 20:25
Упали яблука червоні
на теплу землю у саду.
Не встигли підхопить долоні
красу ту стигло-молоду.
Налиті сонцем і любов‘ю
ясніють мило у траві,
а поряд, весь залитий кров‘ю,
юнак лежить… Не буревій

Олексій Кацай
2020.08.10 19:33
в заіржавлених пісках
найсухішої з планет
бродить крижана луна
вкритих памороззю міст
зниклих разом з нею під
зіткненнями місяців
під падіннями зірок
і космічних кораблів

Євген Федчук
2020.08.10 19:28
Було в часи це давні, знані мало,
Як боги вже на небесах жили,
Хоч іноді й спускатися могли,
Як люд звичайний по землі ступали.
Жив рід древлянський в ті часи не тут,
А в болотах Мазовії далеких.
Хоча жилося в ті часи нелегко,
Та ж рідні землі вмер

Тата Рівна
2020.08.10 17:04
Коли помирають нації — народжуються Тантали
Земля відригає їх, викидаючи з чрева

Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
Але — народила анчутку
Стала матір’ю не тому сину
І жоною не тому пану

Олександр Сушко
2020.08.10 15:31
Люби мене - прехтивого козла,
Даруй цілунки та палкі обійми.
З тобою - ніч ( ох як мене трясла!),
Не треба й дилетантських порнофільмів.

А завтра - інша. Бабця хоч куди,
А післязавтра - юна незнайомка.
Оце життя! Амурний парадиз!

Олександр Панін
2020.08.10 14:50
За мотивами - М. Гоголь "Вій".

Десь далеко в хмарах грім гуркоче,
Сріблом віддзеркалює ріка,
Проти Віри і Людини злочин:
Захопила Відьма Бурсака...

Вечір, ще далеко до світання,

Тетяна Левицька
2020.08.10 13:01
Пленительных очей холодный изумруд -
былой загадки деревянная матрешка.
Не возвращайтесь вы туда, где вас не ждут,
где двери на замке, не светится окошко.

Собака цепи рвет завидя чужака,
и лица неприветливы, черствы, суровы.
Вас не узнают сразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28

М Менянин
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2020.08.11 21:12 ]
    Наративи перформансу
    І
    Міняються і мода, і смаки.
    І класика поезії – не диво.
    Аматори-новатори, таки,
    опанували форму залюбки,
    малюючи елегії красиво.

    Фонетику шануємо... однак
    граматика уже іде на мило.
    Та час мине і полиняє лак
    на тому, що озвучує дивак
    і мимоволі утинає крила.

    О! Ми такі усі багатії!
    І менестрелі, і комедіанти
    огранюємо мови діаманти.
    Та це не означає, що її
    невігласу дозволено пиляти.

    ІІ
    Ну... ну, буває, перехопить дух,
    вражає душу і чарує серце
    знайомою мелодією скерцо,
    та іноді не досягає вух
    людей усе, що вимагає слух,
    аби звучало їхнє інтермецо.

    Стає метеоритом метеор...
    О, де вони – сузір’я зодіаку?

    Грамотієві застує актор,
    якому пофіґ розділові знаки...

    І найновіша форма – це повтор,
    а не оригінальності ознака.

    ІІІ
    У кожному живе Аполлінер,
    на честь якого відгули фанфари...
    а декому і Апулей до пари...

    У барабан лупцює піонер.
    Кімвалами дивуємо тепер,
    аби себе явили кулуари.

    08.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  2. Тата Рівна - [ 2020.08.10 17:51 ]
    Любій Білорусі

    Коли помирають нації — народжуються Тантали
    Земля відригає їх, викидаючи з чрева

    Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
    Але — народила анчутку
    Стала матір’ю не тому сину
    І жоною не тому пану

    Ніоба колись обернулася каменем
    Ми знаєм причини й тепер
    Приходить ясність про той одинокий камінь
    Єдину твердь між океану мертвих вод
    Що відійшли в пологах й дали життя неживому

    Таке буває — цілий мертвий живий народ
    Блукає в своєму домі й не має ніякого дому

    Спільне творіння Перуна й Белбога,
    Земля, яка відділилася чи просто вийшла із Наві?

    Дівчинко, над тобою все є — Небо, Вирай, Пташині дороги
    Багонь нікуди не зникла, в багні, може й, видно зорі
    Але підніми свій погляд і подивися вгору

    Завершуй ці танці — криваві, завзяті й затяті
    Хіба недостатньо м‘яса дітей твоїх на цім святі —
    Тридцятилітня трапеза поїдання плоті

    Дівчинко, над тобою все ще є — Небо, Вирай, Пташині дороги
    Але чи буде потім?...

    10.08.2020
    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.08.03 11:17 ]
    Прононс 23
    Бавлячись людським мозком,
    усіма його відгалуженими збоченнями,
    сірою речовиною з ланцетним лоском,
    розрідженими нейронами й розродженими злочинами,
    маючи політосвітський диплом
    й анархо-синдикалістські переконання,
    трапляється асфіксія професійним ярмом
    і шанс обледащі́ти для банального вітання.
    Отже, мене не вітайте (навіть повторно),
    пане парапсихологу!
    Бо як загрібни́й свого паранормального ковчегу
    не відчуваю вас одухотво́реним,
    бо я бачу вас голого
    на цій міфічній друзі, яка потоне в першу чергу!
    Я вкушу вас з усією безапеляційністю,
    коли натягуватимете мені гамівну́ сорочку!
    Я є неабиякою цінністю:
    зображатиму відтак порожню бочку,
    у якій зі щиґликами туркоче голодна щиґли́ха,
    наворковуючи вам верстви лиха
    і не відповідаючи на жодні запита́ння
    без калорійного ланчу і привітання!

    Субота, 5 листопада 2005 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 69–70"


  4. Тата Рівна - [ 2020.08.01 11:17 ]
    слова
    Всюди ношу за собою свої слова я
    Немає цьому ради
    Вони розсунуті по кишенях відділеннях сумки
    Дротах мого внутрішнього радіо

    Кожної миті пнуться щось казати
    Бовкати глаголити ректи скандувати
    Течуть одне за одним як пінні хвилі
    Думаю усі слова мерзенні воліла б мовчати
    Однак на ділі таке мені не по силі
    Бо світ — зітканий зі слів
    Він існує лише в межах внутрішнього діалогу
    Бо бог для мене абсолютно неможливий
    Якщо я не казатиму йому: «боже» бо

    Все що словами тавроване — проявлене
    Все що поза ними — то темна ніч служіння Ваалу
    Безсловесною була душа знімілої дівчинки
    Під час одного відомого балу

    А після нього — боюсь котів та назвалась тією
    Що важить слова як наркоторговець грами
    Всюди ношу за собою ці безкінечні слова я
    Внутрішню нескінченну телеграму

    Таку коштовну що витягує з мене живе й суще
    Кожне слово — секунда яка минула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не забула...

    Я хочу знати скільки ще слів мені богом відпущено
    І чи ніякого слова я не ...

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  5. Світлана Ковальчук - [ 2020.07.16 21:15 ]
    Мамине вікно
    Пливе вікно, прозора скрипка,
    прозора скрипка відчуттів:
    то хвіртка рипне, болем рипне,
    то голос – патокою слів,
    то дзвоники – неначе дзвони
    вчорашнього у сьогодень,
    то крони яблуні – у лоно
    тонкої шибки.
    Зблисне день
    і, Богу дякувати, «завтра»
    торкнеться променями вій.
    Пливе вікно – щоденна ватра
    життя, любові і надій.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (3)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.07.11 07:38 ]
    Руйнація
    Строк гідності моєї сьогодні вийшов;
    у генах,
    у крові
    метастазів смертельний орга́н;
    пробігла по контурах тиші миша,
    крапкою такого вироку постав тарган;
    лікоть сповз,
    кулак розплющив крапку,
    хвороба квіткою горить;
    смішно надіятись на паперовий клаптик,
    він не помістить краплю, що переповнила…
    мить,
    тяжку годину зливши воєдино
    з ерою і людиною,
    яких люблю,
    яку ловлю думками,
    яких прошу думками,
    де пророки вийшли на фехтування
    і закололи чомусь мене,
    яку чую! та не…

    Тому тільки твій дзвоник,
    а не десь зітхання,
    і слів декілька,
    а не сліз злива,
    і подих альбіоновий : торк.
    Лише така підтримка.
    О, я такий щасливий,
    що строк гідності моєї
    за час цієї руйнації
    не строк.

    28 липня 1992 р. (автору 23 роки), Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.06.20 10:34 ]
    Дзвонар
    Я готуюсь до відходу,
    кореґую час каплиці,
    наливаю мертву воду,
    зрію в зорі-зоряниці.

    Вибух атомного сонця,
    мій сердешний фотофініш,
    ніч аналізів на стронцій,
    ніч, коли ти серце виймеш?

    Досихає чорна вишня,
    розхиталася каплиця,
    б’ю у дзвони – в груди вийшло,
    я дзвонар і самовбивця.

    Возпаряюсь над церквами
    у живому калатанні,
    тіло, висміяне вами,
    спить за цвинтарем в євшані.

    23 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 75"


  8. Тата Рівна - [ 2020.06.03 17:25 ]
    Каштани
    Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
    Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
    Його очиська виблискували, ніби французький ампір
    Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

    Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
    Жили у різних районах. Він — на Дарниці, вона — у центрі Подолу
    Та одного разу він побачив її у фармації
    У довжезній колійці. Вона стояла за валідолом.
    Текла осінь. Плив листопад сірими вулицями столиці
    Акі сумно чекала своєї черги у самім хвості
    Сафір зазвичай не запам‘ятовував лиця —
    Всі білі однакові у своїй білосніжній чужості.

    Та її очі так гостро шпилили й ніби стискали кістки
    Скелету медичному, що рекламував якусь лабуду в цій аптеці
    Що Сафір не витримав — на мить доторкнувся її руки
    І відскочив, уражений струмом у саме своє серце
    Сафіру схотілося сонця, текіли й кохання з цією
    Привабливою скляною дівчиною з поглядом Діви
    І щоб легалізували нарешті канабіс —
    Хоча би медичний. І ще — повезти її на Мальдіви

    Акі думала: «Чорт! Він дивиться на мене так,
    Ніби хоче душу викрасти. Диявол, шайзі.
    Акі, вирішуй вже швидше — телефонуєш в поліцію
    Чи хильнеш трохи шнапсу і віддаєшся тому заразі...»

    Ці двоє закінчили вечір вечерею у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби не аптека й не погляд її суворий.

    А потім до полудня кохалися спрагло так
    Що вітер здіймався, стогнав й піднімав фіранки
    Вони побралися в РАГСі, тому, що на Печерських горбах
    У травні, коли зацвіли київські рожеві каштани.

    Він повіз її на Мальдіви - текілла санрайз текла тілами, ніби на біс
    Акі поступово втрачала зефірність, всотуючи сонце й Сафіра
    Мрії збуваються. О! Якби ще легалізували канабіс. —
    Хоча б медичний... — Мріяв наш медик й душа його тремтіла.

    В листопаді у них народились кучеряві кияни — смагляві близнята
    Акі й Сафір назвали малих традиційно — Марічкою та Хуаном
    На честь Діви Марії, її мами, його тата й — скільки ж можна
    чекати ще — легальної в Україні марихуани.

    Ці четверо, як і зазвичай, вечеряли у «Монтебло»:
    Вона запивала свій валідол вишуканим Бароло
    Він прикидав рахунок, роздумував що було б
    Якби її серце в той вечір не закололо

    Якби не його нестримний потяг до фармацій
    Де пахне, як виявилось, коханням, дівками

    А Київ стояв собі травневий, сльотний, живий
    Вдихав легальний канабіс, дивився як квітнуть каштани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (5)


  9. Сергій Губерначук - [ 2020.06.02 08:13 ]
    Перша…
    Перша.
    Її світлість.
    Акварельний силует.
    Ще контур з-під п’ят,
    і от – вже витонченість,
    ще трохи і лет!..
    Та кіс дика ліана
    хвоста покинула в джунґлях;
    він зачепився за пальму,
    упав, обійняв другу,
    заплутався у корінні
    і колючках акацій,
    наповз на слонові бивні
    (загрозу тамтешніх плантацій), –
    і вперта слоняча вдача
    скуйовдила фарби волосся,
    і ярусів непрохіддя
    спинили її першість…
    Тепер там цілі види
    на рівні аматорства джунґлів
    малюють
    емблему цнотливості
    на довгому-довгому-довгому шлейфі
    сукні її першості.
    О, сукне, приборкувач бюсту із бюстів,
    на горизонтах чийого
    завмерли колібрі,
    на оберегах чийого
    лелеками сплять фламінґо
    і, густо міняючи ноги, падають
    у болото, –
    чому ти така прозора?..
    В мажорах відверто відвертого ору
    під лемент циганського кодла
    мусону гидлива злива
    розсуне басейн Гангу.
    Всі в курсі: це буде скоро,
    не в міру тяглося же довго.
    І стане Святою чи Богом
    світлість її перша!

    11 грудня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 119–120"


  10. Наталя Карраско-Косьяненко - [ 2020.05.28 05:30 ]
    Під дощем
    Краплі сонця бузковою ніжністю,
    наче дотики на листках,
    Я з весіннім дощем надіюся,
    Сподіваюсь на тебе в снах.

    Ми обіймемось ще, зустрінемось,
    І промокнемо наскрізь ми
    Під деревами облетілими,
    Посміхаючись, восени.

    Сміх наш сонну розбудить вулицю,
    Відгукнеться бруківки стук,
    Наче серце, дорога стулиться,
    І заб’ється в долонях звук.


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.23)
    Прокоментувати:


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.05.22 08:57 ]
    Місія московіта
    Підпалююся на вершині піку
    Камінної Трагедії Підніжжя
    надхмарно, безсенсорно, сніжно
    від іскор…

    Останній сірничок без кисню тріснув.
    Зламавсь хребет остилої надії.
    Я неподільно світом володію,
    що ізо мною злісно несумісний.

    Радів би я, як он радіє сонце,
    та в грудях вуглекислий газ не кисне.
    Цей пік – мого безсмертя нонсенс,
    де обеззброєний, мов на гачку повисну.

    А ви дивіться в кольорові скельця –
    і вірте радо, що заради зради
    на п’ятачку омріяного ладу
    я доживу своє спітніле серце.

    3 жовтня 1990 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 48"


  12. Тата Рівна - [ 2020.05.14 23:36 ]
    Хлопчику із роками чоловіка
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Думу свою простягуєш ніби ноги
    Кожна дорога що призначалася Богу
    Врешті заводить тебе до нових чортів

    Сорту якого — лютого чи простак?
    Біб, авокадо, моркви вогнена піка?
    Сам проростаєш запросто просто так
    Чи потребуєш жінки та чоловіка
    Що прирекли себе полю навіки в дар
    Тісно сплелися тілом думками ляком
    Битими бути ніби чужий собака
    Не породивши авелів на вівтар?

    Хто тобі пише книгу твою пророчу?
    Хто тобі душу викручує ніби жили
    Чуєш, ти народився людиною, хлопче?
    Чи із розсади - сіяли, пересадили? —
    Трохи поливу, сонця тепло крізь плівку
    Добрив лопата, попелу жмені зо три
    Плюнув господар на лоба, а ти розітри
    Врешті, хіба не для цього твоя голівка
    Ізмалечку призначалася та росла
    В голову перетворюючись гарбузову
    Гола корова телятко своє вела
    Вовк їх загриз — і теля, і дурну корову

    Бо не було пастуха, а сама ж— не та
    Звикла чекати захисту і опори
    Понад дві тисячі років нема Христа
    Але про нього ще й досі усі говорять

    Сином він був, чоловіком він був, ходив
    Не за коровою голою а по воді
    Носом торкаючись стиснених кулаків
    Визначся, хлопчику! —
    Жити почнеш
    тоді...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  13. Тата Рівна - [ 2020.05.07 22:34 ]
    Ця весна (Із песимістичного циклу)
    Потяг кричить ізраненим динозавром
    Білий ретривер вирвався на свободу
    Знову весна - і немає шляху назад
    Впала зима у спогади ніби в воду
    Треті ще не виспівують солов’ї —
    Трелі рано виводити світанкові
    Світ потребує віри, а я любові
    Світ потребує сили, а я сім‘ї —

    Діти — далеко, пахне їм дим кострища —
    Пораються в садку — розчищають хащі
    Смажать зефір, фільмують як вітер свище
    Шлють мені фото, міряються хто вищий
    Я — догоряю. Падає сонце в пащу
    Леву й потроху зводиться на нінащо

    Вранішня зірка гасить примари нічні
    Пуп‘янок кожен тягнеться до Бога
    Світ потребує віри, а я нічого
    Світ потребує сили, а я вже ні


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.05.07 08:49 ]
    Режисура
    Різкий штрих. О́браз.
    Герой, доведений до конвульсій,
    втрачає все.

    Оглядна зала озирається на мене.
    Оплески, тупіт ніг, охорона правопорядку.

    Актор встає і кланяється.

    Взяти таке за руку – гидко.
    Однаково, що цілувати покійника – противно.

    Хай пишуть, чия заслуга.

    22 вересня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 83"


  15. Сергій Губерначук - [ 2020.04.25 07:05 ]
    Судний день
    Реліквія Божа, на бомжа схожа,
    винесена на показ,
    на сонці згоріла –
    юрма уздріла
    анафемовий екстаз!

    Тіла́ і потилиці суятило.
    Ти́снулося до небес.
    Культові бані худо́бим дибом!
    Буде*!! –
    Христос Воскрес!

    Асиметрична і холерова
    переруїнена длань
    зійшла,
    схопила нашу корову
    і утворила – лань!

    Усе село золотавим зе́лом
    горіло і цвіло,
    я маком став, а сусіда – кленом,
    і перевеслом – весло.

    Стозоро стало і просторово,
    винесено на показ,
    я правив Трійцю, сусіда – Покрову,
    було все доречним,
    якраз!..

    Колись, як в печері зробили двері,
    сховавши там власний прах, –
    баби́ волали про те, що мали,..
    бо то був не Бог, – а страх…

    29–30 травня 1993 р., Київ

    _________________
    * досить (поліське)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 75"


  16. Тата Рівна - [ 2020.04.20 21:21 ]
    Секлета
    Жила собі хата,
    Побілена, щедра, тиха.
    А потім — згоріла. —
    Таке лихо!
    Диміла,
    кублилася огнем,
    тріщала
    й розсипалася на вуглини.
    Яких чотири години,
    хирявий вітер,
    квітень спраглий дощу
    на порепаній землі — рани посухи.

    Хазяйка Секлета спалила хату.
    Хотіла випалити стерню,
    щоб молода трава
    по якій ходити босою.
    Та не змогла дати ради вогню.
    І вже тепер буде до скону не рада —
    ходити босою по чужих дворах
    жебраючи підробітку, даху,
    прихистку від зими.
    Спалила хату Секлета —
    подінеться між людьми.
    А люди ж добрі,
    поділяться скибкою хліба, ковтком води.
    Ходи сюди, Секлето,
    бабо дурна,
    розкажи, нащо палила хату?
    Таких як ти, Секлето, багато,
    на всіх не вистачить благодаті й хлібин.
    Вода, Секлето,
    пішла на хату твою, коли гасили —
    немає більше води.
    Іди, Секлето, звідси, йди...

    А що ж там Бог?
    Чи пустить зогрітись до Раю?
    Немає Раю, Секлето,
    дурні раби спалили його...
    догоряє...

    © ТатаРівна, 20.04.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  17. Тата Рівна - [ 2020.03.29 22:07 ]
    удар у руках бога (коронавірусне)
    Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто
    Втаємничено бродить король той у чорній короні
    І сидить і регоче сп‘янілий диявол на троні
    Смерть ховає пробірки у полах старого пальто

    Що лишається світу? - лише споглядати та жити
    Заховати обличчя, наказати малим та старим —
    Дихай глибше! Наш Бог цього року воскресне не всім
    Дихай глибше! І може ми зможем побачити літо

    Ти отримав сей час на думки на слова на любов —
    Ти отримав його примусово але своєчасно
    Чорне сонце на Сході зійшло та на Заході згасне
    Нас диявол не візьме, ні разу ще не поборов.

    © ТатаРівна, 2020



    Рейтинги: Народний 4.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  18. Степан Вишиватін - [ 2020.03.27 15:35 ]
    Святі Отці
    Золото найкраще передає сигнал -
    Доведено найсвятішими головами церкви.
    Проскуру як набої роздає капелан,
    Антидор - холостий для вже і так мертвих.

    Ритуальні походи з вірою на зміни,
    Пошук істини у тих, хто сховався від життя,
    Молитви за свободу стоячи на колінах,
    Розмови за право над свіжохрещеним дитям.

    Рух підризника від ерекції святого отця,
    Викликаної надто низько опущеним хрестом.
    Сором ікони, що була гордістю митця,
    Стане причиною відвідати закритий аукціон.

    Монополісти на зв'язок із Всевишнім.
    Провідники в тунелі з одностороннім рухом.
    Любителі монологів у моностадній тиші.
    Хейтери свободи, дарованої Святим Духом.

    Знавці крутих вечірок з димком і винцем -
    Саме так рятують паству від грішного буття.
    Грають ролі з улюблених біблійних сцен
    І чомусь вважають, що до Бога ближче, ніж я.

    2020 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Вадим Василенко - [ 2020.03.15 10:41 ]
    ***
    Як і вчора, дощить. Ми чужинці. В яву чи вві сні
    Що звело нас обох у залюдненому передмісті?
    Все здрібніло. Слова, як старі сорочки, затісні.
    І вітри, три чорти, дмуть, діймають своїм хриплим свистом.
    Скинь полуду. Вдивись у прихований лик. Як на склі,
    Відображення іншого з'явиться фотовідбиток.
    Світ розмінний, як гріш. Я спіткнувся. Мій зір потускнів,
    Як украдений спогад, підібраний чийсь пережиток.
    Жив чи спав я? Закліпав підсліплий ліхтар уночі,
    Мов підпилий двірник, маячить хуліганам на пострах.
    Глухо замкнено двері. І вже не дібрати ключів.
    Гусне дим, і зривається з уст щось колюче і гостре.
    Не дійти, не дізнатись, кого відшукав і згубив?
    Серед снів і видінь, як і ми, невловимих, минущих,
    Нас не стане раптово. Мов тіні міської юрби,
    Щезнем в просвітах днів, усе тонших, тісніших і вужчих.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.03.11 10:51 ]
    Термінатор у темряві…
    Термінатор у темряві –
    мама у валянках –
    на холері скінчилася черга;
    для параду планет без військової техніки
    усере́дині сфери печера;
    на лопатки покладена кімната;
    атрофовані роговиці очей;
    аґітую рецепторів упізнати
    ката,
    того, хто зсере́дини риє печеру;
    переможну невігласку, звану Гетерою,
    ніч за коси волочить по гострій бруківці;
    аґітую рецепторів призначити
    вбивцею
    того, хто зсередини риє печеру;
    золотими буквами забава!
    або та, хто скинула з плечей!
    Рекомендую:
    це вона на лопатки кімнату поклала
    і того, хто її забере у печеру!

    19 листопада 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 139"


  21. Мессір Лукас - [ 2020.03.08 20:50 ]
    П’ять звьозд
    Ти не просто тепер, ти членкиня піїтьського цеху.
    Ледь знаходжу слова, ті слова, що слова, а не мат.
    Бо зліпив тебе я, як із глини виліплюють цеглу,
    А виходить, що ти.. що тебе.. що для мене нема!

    Я нагострюю пера, вмокаю у власну отруту,
    Я стрілятиму ними, хай лусне мені сагайдак!
    Уподібнюся я, чи то Гуру, чи Робіну Гуду.
    Ну і що, що не в такт, що безтактно, бездарно.. Хай так!

    Хай несе мене кінь, мій кудлатий і трохи крилатий!
    Хай від кожного руху зника депресивна пітьма!
    І блищатимуть лати на диво всієї палати,
    Я за бороду музу,
    ойц, ні!
    санітара впіймав.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  22. Уляна Світанко - [ 2020.02.12 15:06 ]
    Близькість
    Ми бранці обставин,
    Заручники часу,
    По кліточці бавиш...
    Спиняєшся...
    Вчасно...
    Додолу білизна,
    За вітром сумління,
    Усе так приблизно,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе за повір’ям.
    А завтра любовно
    Залишиш опівдні
    Самотню (умовно).
    Далекий, мій рідний,
    Проріс ти наскрізно
    До стону, до скону,
    Занадто ти близько,
    За ласкою близькість,
    Усе так приблизно...
    Ми поза законом.

    10.02.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.35)
    Коментарі: (2)


  23. Тата Рівна - [ 2020.02.05 20:36 ]
    Бурчання дітям
    Нестерпні діти — вони ростуть повільно роблять усе не так

    Вічно розсунута постіль розкидані черевики доводять до сказу
    Помальовані книги зошити брудні кишені крихти крихти на столі
    У них синці подряпини й інколи температура і шмарклі о боже

    Вони ще навіть не розмовляють а вже дістають як можуть
    Вони ще зовсім малі й усяку погань до рота вишпортують із землі
    Вони не хочуть вчити вірші на пам‘ять із першого разу

    Вони катують кота а кіт катує мене
    Коли ж вони виростуть й усе це мине мине
    Я стану своєю — собі господинею — дому
    Піду до театру на каву — з такого дурдому
    Виберусь у доросле життя барвисте й хмільне
    Й кіт нарешті припинить ненавидіти мене

    Заслана постіль черевики під нитку доводять до сказу
    Нові книги без плям зошити чисті порожні кишені пустка на столі
    Всі ночі спокійні тихі минають швидше потягів у метро о боже

    Вони не телефонують ніколи хоча не складно можуть —
    Умовні відстані не так багато часових поясів на кульці-Землі...
    Чекаєш чекаєш не спиш та чекаєш марно знову і марно щоразу

    Вони не катують кота кіт катує мене
    Минули роки та вже скоро життя промине
    Я стала своєю — собі господинею — дому
    В театри ходила й на каву — такого дурдому
    Нема більш як це сьогодення доросле й хмільне
    Лиш кіт дяка богу так само не зносить мене


    Нестерпні діти — вони виросли швидко роблять усе не так


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  24. Тата Рівна - [ 2020.01.25 17:09 ]
    Рефлексія про Україну
    Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
    Її груди піднімаються вгору-вниз
    Вдих-видих, вдих-видих
    Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
    Вгору-вниз, вдих-видих

    Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
    Через безвихідь, любов, звичку
    Вона дає їм живців та живицю — дітям своїм
    Вона дає їм маркери — хрести могил, хрести храмів, хрестики в календарях
    «Не виходь, — просить вона, — надвір без шапки
    Там холодно, лячно, сіро, немає мене там
    Я є тут, під деревом твого життя, у садку твоєї баби
    У лузі за твоїм селом, у підвалі твоєї багатоповерхівки
    У сквері твоєї юності, у лісі твого спокою, у мові твого серця —
    На місці сили. Бо я є сила твоя. І воля твоя. І я є царство твоє
    Я Матір твоя. І матері твоєї Матір. І матері її Матір — Я

    Так легко втратити те, що в тобі
    Над тобою навколо тебе
    Загубивши себе самого у сутінках буття
    Вона лежить під деревом життя посеред Вирію-раю, лежить та дихає
    І з неї повільно витікає життя

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.01.10 19:05 ]
    Яма
    Серце поступово відхиляється від норми,
    а з ним – і бажання.
    Розгойдують Землю кліматичні шторми:
    і в жилах – дрижання.

    Це страшно, бо люди з’їжджають з розуму,
    а "вумні" механізми
    дорогою влади зчиняють розголос
    про всякі "-ізми"!

    Що ти зробиш тепер, паранормальна людино,
    чоловічожіноча структуро!
    Ти й не винна і нібито винна,
    половинно чи вповні й здуру!

    Цікаво, які ти ями копатимеш
    дітям – своїм – роботам?
    Якими цифрами називатимеш
    їхні пики зі свинцевим хоботом?

    І чи потрібна буде тобі ялинка
    з новорічними іграшка́ми?,
    якщо кожна твоя хвилинка
    йде до вічної сміттєвої ями?!

    23 січня 2010 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 153"


  26. Тіна Якуб'як - [ 2020.01.08 01:28 ]
    Дивергент
    Вступ
    "Церемонія вибору"

    ...тьмяне світло, сірі стіни
    І жодної душі, лиш тіні,
    Вона стоїть посередині,
    А перед нею вибір...

    Якийсь голос її кличе:
    "Підійди до мене ближче"
    Вона підходить ближче й бачить
    Широкий стіл, а на ньому дивні чаші...

    Розділ 1
    "Зречення"
    У тій першій чаші гладке каміння сіре.
    Таке, як сірі маси в цьому світі.
    Тут ніби все засновано на вірі.
    Нас учать вірити, надіятись, любити,
    Нас вчать зрікатись всього й заради когось жити,
    Лиш в Театрі ролі альтруїстів
    Розібрали лицеміри-егоїсти.
    Тут неважливо прозаїк ти чи лірик
    Ти народився сірим,
    Серед сірих будеш жити
    По-їхньому "вірити", "надіятись", "любити"
    І як тільки станеш іншим -
    Не таким як всі, мудрішим!
    Як тільки перестанеш бути сірим,
    Тут же Система тебе знищить.

    Вона знала, що думки її набагато глибші.
    В руках вона тримала палітру кольорових фарб,
    Тому пішла до наступної чаші далі,
    Бо не хотіла жити серед сірої маси, як жалюгідний раб

    Розділ 2
    "Ерудиція"
    А у другій чаші вода прозора
    І зорі там у тій воді.
    Можливо там у тому місці
    Найде вона зорю собі.
    Як тільки появилася надія,
    Вона ніби в воду подивилась -
    Зрозуміла!
    Вона побачила всю правду,
    Що в світі тому всі змагаються за владу.
    Цим світом правлять тільки гроші
    І твою долю вирішують якісь леді і вельможі.
    Тут вже давно забули про громаду,
    Всі тільки й думають про прибутковішу посаду.
    Тут всі такі освічені й розумні.
    "Та чи добре це?" - з'явився в неї сумнів.
    Цей світ потоне скоро у прогресі -
    Про це вже пишуть у книжках і пресі

    А вона не хоче жити, як у клітці
    Вона хоче творити і вірші писати.
    У неї скільки всього в душі і в серці,
    Але їй приходиться мовчати.

    Розділ 3
    "Безстрашність"
    Тепер вже третя чаша перед нею
    Тліли там вуглі гарячі
    Вона сама горіла там неначе
    Горіло й серце там з душею.
    У світі цьому набагато тяжче жити
    Тут сила всьому голова
    Не можна вільно писати й говорити
    Бо вбити можуть навіть за слова.
    Диявол тут на місці головного
    Тут ніхто не вірить в її Бога
    І запах гнилі тут повсюди
    Бо в цьому світі гнилі люди.

    ..черстві й жорстокі
    Вона ж шукає просто спокій

    Розділ 4 і 5
    "Щирість" і "Дружелюбність"
    В четвертій чаші лежать уламки скла
    Тут щирі і правдиві брешуть без числа
    Тут щирі і відверті одягнули маски
    Пітбуль і стаф як блакитноокі хаскі
    Вони всі твердять знову й знову:
    "Спочатку було слово.."
    А потім кажуть: "Це казки для стада!"
    Вони ж самі заплутались, де правда.

    П'ята чаша наповнена землею
    Та ти копни її поглибше
    Дізнайся, що лежить під нею
    Це все не те саме, це інше..
    Брехати тут уже нормально
    Двуличні тут як в себе вдома
    Вони це називають: брехня на благо
    І роблять це усі свідомо.

    ..такі світи у чашах цих
    Не знайшла вона собі місце ні в одній із них

    Заключна частина
    "Дивергент"
    В голові її весь час питання
    В чому сенс людського існування
    Хто насправді ми такі:
    Мішки з кістками чи матерії тонкі?
    Вона не знає бути чи не бути
    Вона краще хотіла би усе забути:
    Обличчя, голоси, маршрути
    Закрити очі і заснути
    І більше їх не відкривати...

    Та все ж вона зробила вибір свій
    Це буде світ її фантазії і мрій
    Це як смерть Дедала та Ікара
    Це як життя Ернесто Че Гевара
    Слово - її зброя, інструмент
    Вона з моменту цього - дивергент.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 3
    Коментарі: (4)


  27. Вадим Василенко - [ 2019.11.15 13:38 ]
    ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
    На пагіллі тремтить павутини прозорий серпанок,
    і здіймається вгору привиддя ребристої дички.
    І нікого ніде, хоч ступай, хоч врости, мовби камінь,
    День згортається листом, висвічує блиском іржавим.
    Як церквиця змахне в сіре небо сухими руками,
    древню позолоть скине і стане, мов діва, над ставом,
    щось зірветься в тобі і, мов птаха, заб’ється у сітях.
    Зойкнеш з болю чи так. І ніхто, як на зло, не озветься.
    Ув останньому цьому, тісному, пожовклому світі,
    лунко яблуко впаде, тверде і півкругле, як серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  28. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  29. Тата Рівна - [ 2019.11.09 20:37 ]
    МОВА
    Що таке мова? Мова це люди
    Буде їх більше — буде їх мова — всюди
    Будуть люди родитися, співати
    Буде їх мова під саме небо лунати

    Янголи та чорти — всі почути мають
    Що українці безмовно не помирають

    Десять століть зневаги всотались у клітини
    Наших людей виховували німими

    Марна це справа — хмара пройде й розтане
    Сонце висушить сльози, омани, тумани
    Янголи та чорти — вже напевне знають, що
    Українці безмовними не бувають

    Десять століть наруги — бути з колиски битим
    Мову свою не знати та не любити

    Ніби соромитись можна власної суті
    Ніби не ми самі є для себе судді

    Що таке мова? Мова — це люди
    Буде нас більше — почують наше всюди
    Доведеться кожному зрозуміти —
    Мова пульсує, уміємо говорити

    Що німота минула — знову не стане —
    Мова моя розкотиться над світами
    Що таке мова? Мова — це ми із вами.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  30. Матвій Смірнов - [ 2019.10.18 13:15 ]
    ***
    Тут доволі тепло, в широтах наших.
    Ми навчились як, та забули нащо
    Ми осіли тут, на оцих вологих
    Островах, навіщо мочили ноги
    По коліно в теплій воді Гольфстріму?
    Але - клімат лагідний, без екстриму,
    Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
    На фізичних картах тутешніх. Жоден
    З випадкових зайд, що отут лишились,
    Не чекав, що ось потече у жилах
    Мов Гольфстрім тепленька і небурхлива
    Тиха кров - і от ми уже щасливо
    Живемо, без панік і без істерик
    І не прагнем в жодну із двох Америк.

    І усе в нас є, і усього досить,
    І Тарас нам батько, а дядько - Йосип,
    Тільки часом хочеться відшукати
    У кутку охайливої кімнати
    Хоч бодай одного, нехай слабкого,
    Вбитого колись, і тому живого
    Бога. Але - гей, де той вуйко Йосип
    Що сидів, похмурий, помивши посуд?
    Розливай горілку зі смаком оцту,
    Роздавай прогнози, немов пророцтва:
    Завтра буде дощ і мінлива хмарність,
    Істини сумнівні, надії марні,
    Гороскопи схиблять, при тому сильно,
    Терези обдурять (тож будьмо пильні),
    Близнюки у дзеркалі не впізнають
    Ні самих себе, ані інших знаків
    Зодіаку - де ви, тельці і леви,
    Козероги, змії, горгони - де ви?
    Де ви, дивовижні самотні діви,
    З тих, що надихають стрільців на дії,
    На усе безглузде й усе прекрасне,
    Як от віршуваня. І врешті, власне,
    Де той вуйко Йосип, що пише вірші?
    Він також на острові, але іншім,
    Де усе, що є чого-небудь варте -
    Балаган з комедією дель арте.
    Карнавал на острові Сан Мікеле
    Недоречний, але підняти келих
    Можна і на цвинтарі. Над каналом
    Ні дощем не віє, ні карнавалом,
    А у нас дощів вимагає звичай -
    Цій землі якось без дощів не личить,
    І земля мовчить, ми також із нею
    Мовчимо - бо сказане є брехнею.
    На дорогах мокро, напрочуд сухо
    У очах, і витік Святого Духа -
    Від Отця, але також і від Сина.
    Небосхил сіріє, і Темза плине
    Як завжди сповільнено, і тумани
    Клубочать. Пардон за анжамбемани.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  31. Тата Рівна - [ 2019.09.27 21:46 ]
    Чоловіки
    Вони робляться згорбленими та старими
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    Першими у них помирають надії
    Потім - мами

    Непомітно виростають діти
    Раптом підвищують голосИ
    Кричать їм «ну що розумієш ТИ
    У цьому вирі у цьому світі?!»
    Вони припиняють розуміти
    Вони починають старіти та кам‘яніти
    Потроху вгрузають у землю
    Набувають рембрантівських рис
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    І знову стають красивими ніби
    Маленькі пересувні храми
    Милуєшся ними торкаєшся звіддаля їхніх небес
    Й наче сам воскрасаєш їх німбом освітлений

    Сперше у тих чоловіків сивіє волосся
    Далі — плями повзуть темним — по світлому
    Шкіра шершавіє й робиться фактурною
    Буцім дубове корито

    Вони ще багато могли б сказати
    Та — розучилися говорити
    Мовчання живих буває проймаюче чутним
    Але їх нікому почути

    Вони відходять кожен своєї пори
    Ветха двірничка змітає за ними двори

    Слідами коліс на мокрому шосе
    Авто за автом - оце й життя усе....


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.42) | "Майстерень" 5.25 (5.39)
    Коментарі: (8)


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.09.27 16:57 ]
    Древня абетка
    Хрест перевернутий.
    Ноги на прив’язі.
    Осіння цинга.
    Дерева лисі.
    Опадів морзе.
    Собори дивляться.
    Безграмотний я.
    Вчитель втопився.
    Свиснули раки.
    Мембрана лопнула.
    Все на долоні.
    Очам полегка.
    Горе конкретне.
    Вим’я нездоєне.
    Гріх абсолютний.
    Винна абетка.

    28 листопада 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 113"


  33. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумайте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  34. Сергій Негода - [ 2019.08.11 01:28 ]
    Опудало
    Перевішайте моє опудало на канатах
    туди, де дверцята виходять на барикади,
    де життєлюби чорти рубають дровенята.
    Занурюйте охляле чуперадло ликати дим.

    Збуджуйте отеє, добре стерво, на наші щастя.
    хай всюди стріляють, сміються, палають,
    хай сувоями з мотузками оце чепурадло мастять.
    Затюкайте це хиже зав’язане падло брудом і лайкою.

    Розвійте звалену долю над згарищами Чорнобиля.
    Там якраз хижий ненажера отримав мій пакуш,
    Там вчора причетники витягнули з мене опудало.
    Перегукайте за буграми мою невтомну маруш.

    Перехопіть шпараги та переверніть мого химерника,
    котрий перекупав, спотворював, перекручував мене.
    Перекотіть моє опудало бабці-шептухі до Хмельника.
    Переселіть чисту правду до авторитетів в Звеличеве.

    Переключіть опудала до звабленних роботів страху.
    Перелиньте в перемовчане тривожне кохання,
    Де тріумф мурований переплутає гардероби лахів,
    Де портативні роботи поширюють аврал не знання.

    Переперезайте мого красунчика на ярмарку,
    де все пропаде у народі і все буде скуплене.
    Перемаскуйте чуперадла у чорні вишиванки.
    Переплетіть на майдані хитросплетений тренд.

    Перепрошийте моє опудало в сервісних роботів.
    Перетравіть мої втоми у натхнення айтішників.
    Усякий поживок переварить зліт війчастих ботів,
    та енергії мого серця на все це не вистачить їм.





    https://sites.google.com/view/neg000001/


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Коментарі: (2) | ""


  35. Маріанна Челецька - [ 2019.08.08 23:45 ]
    Вірші з роялю у пальмах (квартетник)
    *1*
    30.07.19. 06.46
    Загадка світу - образ твій
    Що на піску будує зАмки
    І сорок літ в пустелі проблукавши Своє inkognite впізнАєш лиш у сні..
    Воно як тінь під хвилі
    Просить terra
    І чайкам зв'язує хвости
    І зранку будить під болгарським
    сонцем
    І сміючись серйозно кидАє в море всі твої свічки..
    Від нього я почула вперше
    КИМ є насправді і ЧОМУ
    І ніби знову народилась
    У мушлі і в піну
    І п'ятирічний принц маленький Скаже:
    "Уже тринадцятий з ягнят"
    Чомусь так любо-любо стане - І хвиля утече з піску

    *2*
    1.08.2019. 159-ий
    Із ненаписаного
    З неназваного Вибране
    Просто номер
    на згадку літа
    Що минає у долонях
    І просто ти
    Там де тебе не буде більше
    Бо двічі годі увійти в те саме....
    Ліжко
    Бо надто мало часу для усіх часів
    Щоб збіглися всі дощові краплини
    В одній калюжі І ти як фея всіх дощів повинна
    Усі калюжі звідати в ім'я
    Бо не стоїть на місці день у році
    І так знічев' я порахуєш дні І зробиш паузу на 159-тім:
    Це 8-ме червня -
    Вавель мій
    Це храм твоїх думок
    Тож недаремно
    Ця дата, номер цей
    В якім осердя ти пізнала
    Духу


    *3*
    2.08.19 Змило з піском
    Тіло локумить у м'ятних хвилях Дощ змиває під душем свій німб
    І велика мушля простягає долоню
    Ніч безсоння У тілі риби
    Змило з піском
    Тіло дощу судомить від кіл
    У калюжі
    Всохлій в каное
    Всю ніч наплаву
    І вода намокає Не маючи міри
    Бо літо втомились - Ілля на коні
    Змило з піском

    *4*
    5.08.19. Джулія
    Вона надто молода для німфи
    Хмари сягають по коліна хвилям
    Хвилі в'їдаються у пісок
    Іржаво стає посеред площ
    Неба
    На кінчику неба завис вітер
    Втомився від нічного купання
    І споглядання
    Хмар у купальниках
    .. Усі від' їжджають у понеділок
    Відпливає останній парашут
    Літо зВАРНилось у молочній піні
    Легенько загойдують звуки рінґтонів
    Від коліс відбиваються фотоспалахи смарфонів
    Все.
    Кордон.
    Там, де закінчується земля
    Пора показувати паспорти
    Де записано, як ти набувався
    Землею
    Водою
    Металом
    Вогнем
    Бо там кожен твій день
    На вагу часу
    А час не вимірюється А виважується
    У грамах світла..
    І в кінці світла ти впізнаєш її
    Профіль
    У собі
    .. Джуліє, де хмари, які ти обіцяла зготувати на обід?
    Джуліє, чому рай-дуги досі не напрасовані?
    Джуліє, ти знов запізнилась
    показувати дощ
    І вони всі повтікали з твого фільму Як обпечені..
    Нап. у готелі Royal Palm (Св. Влас,
    Болгарія)

    ©#вірші_маріанна_челецька



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  36. Сергій Губерначук - [ 2019.07.22 15:36 ]
    Герману Гессе
    Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
    смугастий тигр з оранжевим оскалом.
    Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
    і приручив його своїм язичним жалом.

    Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
    і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
    Ти сірій пташці впевниш: "Полети," –
    і вся земля під нею під одною.

    Якби диктатором ти був, я все б забув
    і підкоривсь тобі, і повзав по-пластунськи,
    але ти Бог, чиє знання я вчув,
    щоб розум з гнучкістю долав кістковий хрускіт.

    1994 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 29"


  37. Сергій Губерначук - [ 2019.07.18 15:41 ]
    Фламінґо
    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка.

    Повзе змія мільйонолітня,
    студена кров мільйонолітня,
    мільйонолітня мудрість
    між квіток.
    Така ж коротка,
    як укупі всі мільйони років –
    і довга,
    як щорік по однині:
    змія повзе
    з хребцями у хребті.
    Блідо-рожева.

    Кора на дереві червона і черства
    на хлібнім дереві
    мільйонолітнім.
    Повзе змія,
    стару блідо-рожеву шкіру
    об кору злущує.

    Летить лупа мільйонолітня
    в очі часу
    і запорошує блідо-рожевим днем
    мене.
    Летять мільйонолітні залишки
    змії,
    яка повзе по стовбуру нагору,
    обвивши світ мільйонами кілець,
    рахуючи гілки вже на мільйони,
    перебираючи мільйонним ліком місць,
    щоб огніздитися
    і полетіти вниз.

    Цвіте під деревом мільйонолітнім
    мільйонолітнім синім цвітом
    мільйонолітня квітка
    і не знає,
    коли впаде на неї хтось.
    Рожевий.

    Рожевий промінь
    опускавсь на цвіт мільйонолітній.
    Змія стояла на хвості
    на висоті мільйонолітній
    і тиснула хвостом
    на плазунів
    тваринних і рослинних.

    Її закриті очі –
    мільйонне чудо першої змії.
    Її закриті очі –
    мій день блідо-рожевий.
    Її стрибок з хвоста –
    мільйонолітній труд,
    в якому пташкою стає
    змія остання.

    Про що мільйон разів кажу?
    Про смерть.
    Але мільйонолітня квітка?
    А змія?
    А сніг, який лупою налипає очі?
    Мільйонолітні свідки
    смерті?
    Ні.

    Фламінґо, чий політ я описав,
    змією був на дереві.

    1995 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 15–16"


  38. Сергій Губерначук - [ 2019.07.09 12:01 ]
    Жаку Преверу
    По колії ходить картате пальто,
    немов по канату.
    Утіште дівчинку,
    яку на трамвайну зупинку
    викинув тато.
    Утіште дівчинку,
    яка на трамвайній зупинці балансує –
    і не може утримати рівновагу.
    Утіште дівчинку,
    яка без упереджень торгує
    перед вами своїм божевільним благом.
    Не карамеллю, не морозивом –
    утіште дівчинку.
    Якщо ви живете десь над озером –
    заберіть дівчинку.
    Якщо ви живете біля самого моря –
    теж дайте їй притулок.
    Покажіть їй пеліканів,
    а якщо вони хворі,
    то сходіть у Аптечний провулок,
    накупуйте там ліків і мікстур,
    подякуйте сестрі милосердя…
    Там старий антиквар
    вам продасть абажур,
    під яким вона гратиме Верді.
    Тільки альт і комфорт,
    тільки ноти і тиша,
    мов заключний акорд,
    бідну дівчинку втішать.

    1993 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною...", стор. 72"


  39. Сергій Губерначук - [ 2019.07.08 11:16 ]
    Химера
    Химера. Видиво поезій.
    По лабіринтах відходжу.
    На ні зведу когось на ні!
    Скажу йому.

    Така неправда в гримі, примі, римі.
    Але за вірші платять більше.
    Рояль. Маленька істеричка
    зламала клавіші високі.

    Сентенцій крах.
    Прийдешня мама
    зумовить
    проповідь
    до ПРОПА…

    17 червня 1992 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | "Перґаменти, стор. 88"


  40. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  41. Світлана Ковальчук - [ 2019.07.01 20:01 ]
    ***
    А вже надвечірній загуслий оранж –
    в руках ліхтарів.
    На півслові
    стихає отой гуркотливий гараж,
    і крани цибаті готові
    закинути голови й так, без голів,
    собі пролітати по небу,
    ловити на вудочки плетива снів,
    знімати зірки, коли треба
    закоханим,
    й бути закоханим теж
    і так, без голів, кружеляти:
    – А пахне як біло заквітчаний беж.
    – І зовсім не хочеться спати.
    І попри оранж, крізь утому і тиш
    вдихати якусь розімлілість.
    Ти майже кохаєш і майже летиш
    незграбно, невміло, несміло.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  42. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.04 14:22 ]
    Ранок
    Червень сяє у росинах срібла,
    Усміхається багрянцем ранок,
    За вікном півонія розквітла
    Квіткою рожевих забаганок.

    Наливаю літо у горнятко,
    Мед травневий, і з кульбаб варення,
    В серці закарбовую нотатки
    Слів твоїх - солодке одкровення.

    У напій додам золотомрії,
    Трохи синьобарви з чистонеба,
    Подумки цілую твої вії
    І горнуся сяєвом до тебе.

    Не дивуй, що засміявся ранок,
    І що все довкола зеленіє:
    Я готую сонцевий сніданок
    І моє серденько ніжно мліє...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  43. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  44. Василь Буколик - [ 2019.05.12 20:21 ]
    Consigli assurdi
    Scordati dell’amore
    e del vecchio ardore
    lasciati un ricordo
    delle alme l’accordo

    *

    Nega la tua passione
    del tuo spir’to un prigione
    nella ferma ragione
    avrai un altra prigione

    *

    Ti rimembra uno sguardo
    come un salto del pardo
    una falla in una nave
    il venome soave

    *

    Dimmi tutti i bisogni
    dei miei ottimi sogni
    d’una vita beata
    nel mio duolo creata

    *

    Dammi nell’abbondanza
    una vana speranza
    una piccola cosa
    il profumo di rosa

    *

    Dammi come una celia
    uno tasto di sveglia
    di serata un abbraccio
    non intendo che faccio




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  45. Юрій Лях - [ 2019.04.25 16:02 ]
    ***
    Наші рани ятрять вздовж доріг хрестами,
    Нашим втратам ніхто не закінчить лік.
    Ми йдемо й кружляють круки над нами,
    Моʼ, спотикнемось об рішення недорік.

    Кожен вік поетів у землю сіємо
    І чекаємо, зійде воно чи ні?
    Й водять нас не туди шахраї-месії
    Без чобіт по кривавій отій стерні.

    Нам би взяти бентежну голову в руки,
    Стиснуть до болю, до крику, зо свисту в скронях.
    А ми плачемо вкотре від розпуки:
    Чом така, бач, зрадлива й лиха в нас доля?

    Шлях до істини йде крізь гіркоту прозріння,
    Скільки шабель зламано, скільки іще зламаємо?
    Ми хитнули події без глибини розуміння,
    І несе нас у безвість холодний історії маятник...


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  46. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.24 08:17 ]
    п'ять гіль
    п'ять гіль
    зачатих брунню на зелене
    вино і дощ
    і свято і весна

    і ти
    у вічній вічності до мене
    і я
    чомусь не п'яна од вина

    лише від зим гілля собі заснуле
    лише коріння з пам'яттю вузлів

    рожевий полиск стрічки
    перебулий
    на білому обрусі на столі


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (6)


  47. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.21 15:17 ]
    Перепливу цю ніч
    Перепливу цю ніч,
    перепливу,
    перелистаю долю,
    пролистаю,

    вогнем свічі,
    високої свічі,
    зігріюся

    і помолюсь...

    Настане
    світанок.

    А ніч - як море,
    темна хвиля б'є,
    і думи розгойдались до нестями.

    Десь там далеко - зоряні вігвами,
    десь там - розчинені гостинно брами,
    а я маленьким човником пливу,

    перепливу цю ніч,
    перепливу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (8)


  48. Юрій Лях - [ 2019.04.18 13:46 ]
    ***
    Холодний Яре, ворог на порозі!
    Скажи, у час, коли вогонь пала,
    Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
    Що приблукала в нашому обозі,
    Та в битви час нам в зашпори зайшла?

    Як нам не вибрать замість отамана,
    Що супротив орди удар тримав,
    Дрібного блазня з медіа-дурману,
    Що чорній раді напустив туману
    І лицедійство щирістю назвав?!!

    Скажи мені,зашелести, мій дубе,
    Крізь сотні літ, ти ж знав Залізняка!
    Як нам зійти із цього кола згуби
    І лицемірам не дивитись в зуби,
    Й не підвела щоб в час важкий рука?

    Устань, козаче, з-поміж гречкосіїв,
    Яким дали замало ковбаси!
    НАРОДЕ! Не чекай собі месію,
    Як понесеш на торг свою надію,
    Як сам собі ти ради не даси!!!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  49. Величко Анастасія - [ 2019.01.16 19:14 ]
    Все швидко. Миттєво. Емоційно
    Все швидко. Миттєво. Емоційно.
    Все спішить. Палає. Жевріє
    Хтось в осені губиться потенційно,
    Хтось сумом осіннім хворіє.

    Час проходить. Летить. Протікає.
    Люди приходять. Ідуть. І зникають.
    Хтось від сенсу й думок втікає,
    А хтось і в любов цілком поринає.

    Сонце заходить. Світить. Зникає.
    Місто встає. Спить. Завмирає.
    Від книги мурахи по тілу бувають,
    Від поцілунка ж серце палає.

    Світ беззупинний. Безмежний. Прекрасний.
    Осінь розкішна. Багряна. Та ясна
    Побач цю красу, прошу, своєчасно.
    Й закохаєшся в осінь. Нову. Сучасну.

    осінь, 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  50. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   38