ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір скромного, утім –
містечка, не байдужого до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Утомлений у витівках дивацтв,
бажає Простір збавитись одразу
тут величі, обмежуючи вас

Марія Дем'янюк
2020.09.19 15:30
На кінчиках пальців тополі
Вмостилось багряне сонце,
Проміння блискучо-червоне,
Відчинене в небі віконце.

І світом оцим милувалось,
Раділо рожеве серденько,
І ранечку ніжно всміхалось

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.29 22:08 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Женевське озеро
    Над озером женевським причаїлись
    Зеленуваті камені-жабки,
    А на одному – мов змія скрутилась,
    І гріється на сонці залюбки.

    І видно дзьоб орла і грізне око,
    І розпростертих крил могутній змах,
    Що спокій бережуть цих вод глибоких
    В легкого вітру кольорових снах.

    Вдивляється пошрамлене каміння
    (Кар`єр тут був, трощили брили в нім)
    У тихі мерехтливі ці глибини,
    Як воїни, поранені в борні.

    В Швейцарії і справді знаєм – гори
    Над озером велично височать.
    Воно - - країни символ – так говорять,
    Де спокій, мир, любов і благодать.

    8.01.7519 р. (Від Трипілля) (2011)



    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2020.08.25 19:51 ]
    Невимовні почуття
    Красою серця первозданні,
    Мої дарителі снаги,
    Мої місця обітованні,
    Мої озера дорогі.

    За Вами скучив невимовно,
    Від радості увесь тремчу.
    Приплив сюди мій щастя човен,
    І стелить ніжності парчу.

    Повітря це благоуханне
    Знов пригорнуло мов мене,
    І ніжне личенько кохане
    Усе розвіяло сумне.

    Я вперше тут з тобою, люба,
    Лиш ти - в моєму царстві мрій.
    Я наяву цілую губи,
    Як у раю, ідем до шлюбу,
    Мене любов"ю тут зігрій.

    Хай піде тиха дрож по венах,
    І зацвіте краса життя.
    Навіки тут благословенні
    Ці невимовні почуття.

    24 серпня 7528 р. (Від Трипілля) (2020).


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2020.07.27 14:15 ]
    Із циклу "Перлини раю" (подорож "Софіївкою") Альтанка Грибок

    На пагорбі праворуч, мов на чатах,
    Грибок-альтанка, гляньте, височить.
    Гуляють парком юнаки й дівчата,
    А він не спочиває ні на мить.

    Той пильний погляд, начебто з-під каски
    Сягає вусібіч – од меж до меж.
    І цю природи дивовижну казку
    Невтомний сторож мовчки береже.

    Такої форми там була вартівня*,
    Звідкіль все видно: кожен кущ, горбок.
    І навіть та галявина чарівна
    Розложиста зоветься теж «Грибок».

    *За свідченням Т.Темері, 1846 р. на території галявини, що проглядається праворуч, була збудована дерев`яна альтанка для вартового.





    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  4. Мессір Лукас - [ 2020.06.21 16:52 ]
    *****
    *****
    Графомань! у столі провалилась шухляда,
    А чергові коханки – нездари з нездар,
    Ось що роблять казки! Я для них – Шахрезада.
    Обліпили, як нетлі бульварний ліхтар.

    Заримовую все, що потрапить на очі,
    Поторочі регочать із мене вночі.
    А мені хоч би шо, я охочий до збочень,
    Перечитую, все що за ніч надрочив.

    Я прозвав кабінет будуаром де Сада,
    Тут за тиждень ЗбірЛуку свою накатав,
    У компанії фей полюбляю писати,
    Надихає мене полиновий нектар.

    Роздружинілась жінка, бо «слішком испорчєн»
    Бо на склянку присів і, не знявши штани,
    Провалився крізь дно. О, який тамагочі –
    Цей гранчак, цей магічний кристальний
    Двійник.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  5. Мессір Лукас - [ 2020.06.17 01:50 ]
    *****
    Відвернулися всі, я один і нема тому ради!
    Та хоча б і помер, пом’янути не буде кому.
    Я смирявся як міг, за поезію слухав тиради,
    Не обручку носив, а якийсь сантехнічний хомут.

    А тепер я на волі, пишу про усе, що захочу!
    Про любов і про кров, про морозы і розы пишу,
    Досхочу шепочу в полуночі про очі дівочі
    І ніхто не кричить, що я «мямля, алкаш, соплежуй»

    На моєму вікні засихає незграбне алое,
    На городі рясніють коноплі, аніс і полин,
    Відтепер і на скрипці я гратиму виклично боєм,
    І не буде відбою од всяких Анфіс і Полін.

    Та як Сонце виходить з-за хмар, відганяючи туги,
    Час на працю, доїти курей та косити бабло.
    Не до смузі мені, пацани, не до вирв лісосмуги.
    Не до жайвора, в мертвій петлі, із артритним крилом.

    Два проклятих відра, що мені прогинають коліна.
    І від прадіда вила, й від бабці лискучі граблі.
    Я тепер – сіль землі, а мої найкоштовніші вина
    При нагоді розлиють сусіди, ще ті куркулі.

    Та Пегаса несе, що від нього втікли й конокради,
    А мені хоч би хни, я на слем поспішаю в корчму,
    Я тепер лавреат і надія сільської естради!
    Тільки хто ж підписав мій диплом –
    "ПОЕТИЧНОМУ ЧМУ "
    ?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  6. Олександр Дяченко - [ 2020.06.11 10:28 ]
    Удома
    Бажання віршувати заслабе́.

    І знає, чим зайнятися удома
    На фільми налаштований сірома
    З декодером те-два на де-ве-бе.

    Шістсот каналів дасть ай-пе-те-ве.

    За землю написав би щось красиве,
    Чи про любов - щоб якісно нове...
    Та краще зберегти душевні сили.

    Про вирій теж не пишеться - не час.

    До Спасу дотягнути би без кашлю,
    Слив'янку попиваючи домашню,
    І вигнати нової про запас.

    А там - і осінь, і щорічний сплін.

    Про золото, що падає під ноги,
    Слова тужливі птаству навздогін
    Під виливи природної знемоги.

    В цілому всі бажання заслабі -
    А важко їх носити у собі.

    2020.06.11.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (5)


  7. Ігор Деркач - [ 2020.06.07 08:37 ]
    Коловорот
    Навідуюсь до свого краю,
    коли на це ще сили є,
    і не дивуюсь, що буває,
    мене ніхто не впізнає.

    І я не впізнаю нікого,
    хоча вітаю всіх підряд.
    Немає ані друга мого,
    ані його й моїх дівчат.

    Сумуємо за бабусями.
    Не молодіють і діди.
    І менше їх, і не ті самі,
    якими ми були завжди.

    І посивіли, й полиняли,
    і пригинає до землі...
    аби чуприни не блищали,
    то натягаємо брилі.

    Колись були такі як треба,
    сміялись, не ховали рук,
    не ставили поперед себе
    своїх дітей або онук.

    Мовляв, і ми були нівроку,
    і чорнобриві, й кароокі.
    Ні. Не міняється народ.

    Ми не такі були високі,
    але від року і до року
    триває душ коловорот.

    06/06/20



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Деркач - [ 2020.05.28 21:09 ]
    Репетиції незвіданого
    Світає... і світиться світ
    у сяєві іншого світу.
    Коли не минає політ,
    життю не пиши заповіту.

    Не знає ніхто і ніде,
    кудою надія літає.
    За обрії сонце зайде,
    тоді поганяй аж до раю.

    На одрі у віщому сні
    вертаю до отчої хати,
    де ложе готують пенати.

    Та все-таки – нащо мені,
    допоки співаю пісні,
    у вічності тій засинати?

    05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Ігор Деркач - [ 2020.05.17 10:00 ]
    Парадокси негоди
    У тілі є біологічні гени.
    Наука розшифровує геном.
    І це уже стає не по кишені,
    бо треба мати свій аеродром.

    Масони явно може і не винні,
    що паніка гуляє по землі.
    Дурні учені випустили джина,
    аби боялись голі королі.

    А поки-що лякає пандемія,
    яку не зупинили на межі,
    бо панацея – це не фармація,
    що гріє руки на біді чужій.

    Усе живе бажає їсти-жерти...
    Народе неприкаяний, затям, –
    рятує не наука, а вігвам..

    Але фіг вам оклигати до смерті.
    Людині нині є коли померти,
    нема куди звернутись за життям.

    05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.13 01:52 ]
    Вітрисько
    Знову хмари сильний вітер
    З виляском погнав у даль.
    На хитливих темних вітах –
    Насурмонена печаль.

    І бузок цвіте навколо –
    Розгойдався вусібіч.
    Гнеться в боки і додолу,
    Аж торкається до пліч.

    Ніби просить захистити
    І зігріти просить він.
    Фіолетовому цвіту
    Не дожити до сивин.

    Відчуває смерть неначе
    Проминуща ця краса.
    Тихо кетягами плаче
    В спохмурнілі небеса.

    12 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (3)


  11. Ігор Деркач - [ 2020.05.10 11:04 ]
    Історія писаної торби
                   І
    Історії заварює війна,
    а нам усе, – ой любо, братці, любо!
    Одні лягають, бо усім, – хана,
    а інші мають показати зуби.

                   ІІ
    Табу не угамовує братву –
    ані еліту, ані пієтети,
    ані політикана чи поета...

    Скипає зайва піна наяву,
    якщо лихе видумує сонети,
    а немічне хапає булаву.

                   ІІІ
    Буває, що й аматори застою
    ідуть у люди з легкої руки,
    і носяться із торбою такою
    як із передмовою, – на віки.

    На деякі труди немає ради,
    але у тебе місія така –
    лихому показати кулака,
    а чуйному у всьому помагати.

    І думаєш, – навіщо це тобі, –
    коли на слово щирої поради
    як подолати непомітні вади,
    лише готуєш ворога собі.

    Оцінка цій опінії – зеро.
    Якщо за неї ми «печемо раки»,
    то краще уникати небораки.

    У кожного лише своє тавро.
    Пасує мові голосне перо.
    Глухоніме лишається ніяке.


    05/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.06 03:33 ]
    Радість
    Знову скрізь химерних ліній плетиво –
    І черемхи і бузку – вогні.
    На душі мені так фіолетово,
    І так тепло й радісно мені.

    Піниться весна п`янкими хвилями,
    Пахощі розлиті навкруги.
    В небо підіймають і окрилюють…
    Друзями мов стали вороги.

    Дивовижно: з «ахами» і «охами»
    Аромати веселять людей.
    І пливе душа моя закохана,
    Ніби виривається з грудей.

    Аж під лоба оченька закочує
    Ув обіймах милая моя.
    Світ увесь тепер обняти хочу я,
    Що красою й ніжністю сія.

    5 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2020.05.01 14:55 ]
    Ніжність
    Ридає дощик аж до рана,
    Любов даруючи садам,
    Я за твою сльозу, кохана,
    Всю кров, повір, свою віддам.

    Лиш не печалься. Думам кволим
    Ти душу не даруй свою.
    Хай серце, виповнене болем,
    Усе розчиниться в маю,

    В його медовому цвітінні…
    В долонях теплих принесу
    Отого цвіту, щоб і тіні
    Не було смутку, щоб красу –

    Оцю голівку, ручки, ніжки,
    Чарівні оченьки твої –
    Поїв собою. Щоб усмішка
    Розквітла знову й солов`ї

    Тобі витьохкували трелі,
    І сум утік у темний схов.
    Думки вернулися веселі,
    І щастя з ними, і любов.

    1 травня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  14. Ігор Деркач - [ 2020.04.26 19:48 ]
    Антимонії
    Немає раю...
    люди не святі...
    Жура минає
    і на самоті.
    Самотнім добре –
    жодної розлуки...
    І їм не горе,
    як нема біди,
    що їхні долі
    у юдолі муки,
    і їх ніколи
    не несе по колу
    жаги й неволі
    течія води.

    04.20



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.17 04:04 ]
    Без тебе
    Вись укрита сірою габою
    І ридає, б`ється у вікно.
    Серце плаче-тужить за тобою,
    І не знає спокою воно.

    І життя таке мілке без тебе,
    Мов калюжі висохлої твань.
    А в душі – висока спрага неба
    І давкий клубок німих страждань.

    І тяжка печаль за горло тисне,
    Груди розриває на шматки.
    Як мелодія сумної пісні
    Жалить тоскним болем крізь віки.

    Мов на обрій повсідались круки
    І сапфірну випили блакить.
    Чорні хмари сивої розлуки
    Білий світ зуміли затулить.

    …Тільки світла мрія серед ночі
    Розриває темну пелену.
    Любі очі сяєвом урочим
    Повертають сонячну весну.

    17 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.09 02:20 ]
    Красуня, яка мене любить
    Красуня, яка мене любить,
    Про мене лиш думає все.
    І пестить цілунками в губи,
    І квіти найкращі несе
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить.
    Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»
    Врятує мене від погуби,
    І сяє у ніжних піснях
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить,
    Розвіє всі думи сумні.
    І поглядом теплим голубить,
    Дарує смарагди мені
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Дощами умита земля,
    Що словом пестливим, не грубим,
    Збадьорює і звеселя
    Красуня, яка мене любить.

    Красуня, яка мене любить –
    Вінець мрій усього життя.
    І ось до небесного шлюбу
    Зі мною іде в майбуття
    Красуня, яка мене любить.

    8-9 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (6)


  17. Ігор Деркач - [ 2020.04.07 20:00 ]
    Обсервація творчості
    Яка оказія явилась!
    Весна не за горою,
    а сіячі заякорились
    у гавані застою.
    Ячить поезія висока
    кімвалами кумира,
    куняє муза одинока
    і почиває ліра.
    Піїти засівають дачі...
    усі на карантині...
    у резервації... одначе
    це не поможе нині
    начхати і не помічати
    ізгоя-баламута –
    у самоті ізолювати,
    аби його забути.
    Перелопачую оазу
    і короновану заразу
    міняю на салати
    і хай не читане ні разу
    чарує очі віршомазу
    і не дає куняти.

    04/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2020.04.01 16:16 ]
    Ачияк (гумореска)
    - Здрастуйте, мій лікарю хороший,
    Третій тиждень валер"янку п"ю…
    Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
    Я Вам душу виплачу свою.

    Так самотньо всі минають ночі,
    Аж сльоза, буває, набіжить…
    Третій місяць чоловік не хоче
    Ізі мною повноцінно жить.

    Вже йому й "дракона" купувала,
    І стриптиз крутила - хула-хуп,
    Стрілка ж на пів-шостої як впала,
    Так уже й не дивиться на пуп.

    І сказала лікар: "Непорядок!
    Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
    Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
    Мушу з ним сама поговорить!"

    - Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
    Так чого ж, немов без крил – орел?
    Ви дружині завдали мороку,
    І в коханні все не "very well"?

    - Ви така вродлива, пані лікар,
    Я нічого не втаю від Вас…
    Секретарка молодого віку
    На роботі в мене – вищий клас.

    Стегна в неї хтиві, аж веселі,
    Я їх роздивляюсь залюбки.
    Попкою вона, як ті моделі,
    У повітрі пише вісімкИ.

    І очима водить ота Ната,
    Мов на морі в темряві маяк…
    - Будемо роботу починати, -
    Вам спочатку каву, а чи як?

    Починаю день із гарних звершень,
    Ой, з натхненням попрацюємо –
    Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
    А тоді вже й кави поп"ємо.

    День минає, знов заходить Ната,
    Стегнами погойдує відтак.
    І уважно почина питати:
    - Ви уже додому, а чи як?

    І щоб все закінчити чудово –
    На столі лишаємо печать –
    "Ачияк" повторюємо знову,
    І спокійно йдем відпочивать.

    Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
    А на третім, спершись на косяк,
    Вже стоїть сусідка і питає:
    - Ви уже додому, а чи як?

    Я чомусь не можу її лаять,
    Хоч і не належу до гуляк,
    Перса апетитні вона має,
    То ж і з нею робим "ачияк".

    Вранці теж запитує нерідко,
    Вигляда мене й дає вже знак:
    - Біжите сьогодні дуже швидко
    Ви вже на роботу, а чи як?

    І отак – щодня, мій доктор милий,
    Скільки, бач, дружині перепон,
    Забира цей "ачияк" всі сили,
    Став я вже, як вижатий лимон.

    …Лікар розуміюче киває,
    На столі з"являється коньяк.
    - Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
    Будем лікувать Вас, а чи як?!

    12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (3)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.24 00:45 ]
    Водограї кохання
    Наче музика ллється із раю –
    Далі неба ячать голубі.
    Обіймаю тебе, пригортаю,
    Розчиняюсь, кохана, в тобі.

    Обіймаю так солодко, ніжно…
    І по шкірі шовковій рука –
    Як по струнах смичок – дивовижно
    Лебедіє пестливо й шука

    Чарівливі долини і гори,
    І печери в лісах потайні…
    Буйний стогін, як море, говорить
    Як нам солодко, наче у сні.

    Мов зітхання нічного зефіру,
    Теплий подих лоскоче вуста.
    Я кохаю тебе понад міру,
    Чарівнице моя золота.

    Божевільно красиві очиці
    Випромінюють щастя нектар.
    Ми з тобою – дві пристрасті птиці –
    Підіймаємо хвилі до хмар.

    Підіймаємо знову і знову,
    Фантастично, в усіх кольорах
    Водограї танцюють любові
    У закоханих наших очах.

    Незабутні кохання хвилини
    Під широкими щастя крильми…
    О життя дивовижні перлини! –
    Умліваємо в спогадах ми!

    23 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.21 03:13 ]
    Ренесанс любові
    Знов дорога в небо верне,
    І весна красою дзенька…
    Очищатися від скверни
    Починаю помаленьку.

    Це - душа твоя і слово
    Мою нову долю пишуть.
    І зникають поступово
    Всі захоплення колишні.

    В небі голубому тануть
    Хмари темні, почорнілі…
    Ренесанс душі, світанок
    В серці набирає сили.

    І поволеньки, потроху
    Вабиш і до себе кличеш…
    Ти нову життя епоху
    Твориш, наче Беатріче*.

    І у слові обережний –
    Вибухаю полум`яно!
    Я люблю тебе безмежно,
    Серденько моє кохане!

    Шал обіймів. Серце вирви
    У солодкім поцілунку…
    Відтягла мене від прірви
    Для життя мого рятунку.

    Божого не втратить лику,
    Вирвати розпусти жало!
    О, любов яку – велику! –
    Ви, Боги, мені послали!


    20-21 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  21. Ігор Деркач - [ 2020.03.16 16:26 ]
    Кінець дискусії
    Кумири-поети найбільші ура-патріоти
    уміють волати: люби, не убий, не кради...
    Одне помагає – топити людей у болоті
    та булькою інше спливає на плесі води.

    Фальшиві душею зозулі і півні-писаки
    шанують поезію, тільки – свою і нудну,
    та надоїдає, коли надоїли доярки,
    а кози співають осанну лише барану.

    Слова-паразити давно уже застують мові,
    але багатіє чужий словниковий запас.
    Всеїдна юрма піє оди «священній корові»,
    на кутні ірже гоноровий «ліхой» віршомаз.

    Критичного ґлею немає... папуга усоте
    нап'ялює явно чуже на свої копили.
    Немає резону тягти порося із болота,
    бо не із одної калюжі ми воду пили.

    Пишаються авгури в наполеонівській позі
    і не помічають, які вони вуйки смішні...
    І я розумію, що нині не тільки мені
    з цією німою елітою не по дорозі,
    якщо її й досі (посмикати сіна у возі)
    ведуть за собою лише фарисеї одні.

    03/20


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.14 02:34 ]
    Я купаюсь в твоїй любові
    Серце плавиться в ніжнім слові,
    Відчуває життя весну…
    Я купаюсь в твоїй любові,
    У волоссі яснім тону.

    І на зустріч до тебе лину –
    Над землею, мов Аполлон.
    Щоб потрапить – не на хвилину
    В чарів світлих оцих полон.

    Вітерець весняний повіє
    І до хмар нас обох здійме.
    Ув обіймах палких – німію,
    З губ солодкий спиваю мед.

    У гойдання пестливій хвилі
    Я у стогонах в рай летів.
    Ув очах божествено-милих -
    Щастя промені золоті.

    - Любий, любий, - сяйні зіниці
    Промовляють мені без слів.
    Ми злітаємо, наче птиці…
    Як без тебе раніш я жив?!

    У повітрі, понад Землею,
    Так голубимося крильми…
    Ні! Завжди ти була моєю!
    Це зустрілися нині ми!

    14 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (6)


  23. Мессір Лукас - [ 2020.03.12 00:52 ]
    Моїй Єдиній
    Сідай і послухай, я буду брехати,
    У вас називається це комплімент.
    А я на оці.. компліменти.. багатий,
    Аби ж не поплутати тільки імен!

    Карино, Марино, ой ні, Катерино,
    Мій світ занепав без твоєї краси!
    Дозволь, межи перса до тебе порину,
    Мене на гостину у сад запроси!

    Довірся, бо я, як ніхто, розумію,
    Наскільки багатий твій внутрішній світ.
    Проникну, подібно едемському змію,
    Туди, куди слід, і туди, де не слід.

    Христино, Ірино, Ярино, Дарино,
    Ох, ви розгойдали мої терези!
    Я прагну щосили, невтомно, тваринно
    Метати в сади намистини роси.

    Ми будемо доооовго, а може, не довго
    Поглянь, як шалено зайнявся вогонь🔥
    Дивися, Горпино!!
    Та ні, не бульдогом!!!
    ..
    Все-все,
    Зрозумів я..
    Вогню, охолооооо.............


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2020.03.11 10:01 ]
    Таїна зваби
    Отака вже воля неба –
    Вроди-зваби таїна.
    Ти притягуєш до себе
    Все навколо, як весна.

    Сіються слова і квіти
    Всі – красі душі й лиця.
    Вже не знаєш де подітись
    Од відвертих залицянь.

    У приваті і відкрито
    Все плетуть словес вінки.
    В захваті несамовитім –
    І жінки й чоловіки.

    Пелюстками вся дорога
    Стелиться тобі до ніг.
    Ти ж кохаєш лиш одного,
    Ще й ревнуєш до усіх.

    І бува, в німім одчаю,
    (Дивно бачить річ оцю!)
    І зальоти пробачаєш
    Ти своєму молодцю.

    Хто розкаже, в чім тут справа?
    Він у ліжку, певне, ас.
    Має чубчик кучерявий
    З ловеласів ловелас?!

    Ні, волоссям він сивіє,
    І на вроду – не Делон.
    Але мліє жінка-мрія…
    Чим він взяв її в полон?!

    Бо поезію, як вишні,
    Любить королева фей.
    Він чудові пише вірші
    І співає, як Орфей.

    Бо неначе стиглі дині
    Твори – діаманти мрій.
    Їх вирощує єдиній,
    І дарує тільки їй!

    10 березня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  25. Пиріжкарня Асорті - [ 2020.03.02 05:57 ]
    весняне лібрето
    “пора-пора” ~ збагнув поет
    & народив натхненну оду
    лібрето про весну й балет
    народу


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (112)


  26. Мессір Лукас - [ 2020.02.27 19:33 ]
    *****
    Давно не п’ю, підшився, зав’язав
    Тебе як хальстух на червоній шиї.
    І туго так, що котиться сльоза,
    І психіятр мені сорочку шиє.

    Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
    Тепер тупик, де вчора був провулок.
    Останній зуб віддав на твій кулон
    Така платня за хруст французьких булок.

    Я згадую шампанське, казино,
    Двозначний фльор під плач акордеону.
    Не втямлю, чоловік я, чи синок?
    Цей шлюб немов абсент, лиш без туйону.

    Ти любиш вірші, золото, понти,
    А ще застрягти кісткою у горлі,
    Мій психіятр зі мною вже на «ти»,
    Піду собі топитись.. в алкоголі.

    О так, фінал! Адйо! Гуд бай! Хей до!
    Я більше не футляр безмозким ребрам!
    Віднині по дурепах не ходок!
    Абсенту! І нічого більш не треба!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  27. Мессір Лукас - [ 2020.02.16 19:18 ]
    Кохання піїта
    Ці очі – келихи абсенту,
    Зелений колір.. саме те!
    Мене захоплює дощенту
    Троянда в рюшах декольте,

    Свавільні локони і вії,
    Грайливий сміх, тонка печаль,
    Я їх приборкаю, розвію,
    Торкнувшись Вашого плеча.

    А далі.. далі.. далі буде..
    Довіртеся, благаю Вас!
    Важке похмілля, сірий будень,
    І квітка, що об’їв Пегас.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  28. Юрій Сидорів - [ 2020.02.14 20:41 ]
    Розмін
    Любов'ю пишався чесною,
    Глибокою, витривалою.
    Та зараз її розплескую,
    Вважаючи це забавою.

    Також на дрібниці з жартами,
    Трапляється, що й розмінюю,
    Відкинувши вбік опінії,
    Копійки ніде не вартими.

    Я з нею займаюсь віршами.
    Та хто їх коли цінитиме?
    І з ними ходжу здебільшого
    Шляхами новими й битими.

    Чиїсь агресивні випади
    Кінця добіжать факапами.
    Хтось буде очима кліпати,
    Збираючись наче плакати.

    А можна цього не бачити -
    Нічого затим не станеться.
    Бо то нецікава всячина,
    І нині звичайна п'ятниця.

    А щодо любові давньої...
    Інакша спішить розлучниця.
    Закриються вікна ставнями,
    Адреса всіма забудеться.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (15)


  29. Мессір Лукас - [ 2020.02.09 19:16 ]
    Сила, бо тоніка
    Розписані ролі, прописані ліки,
    Чуття – це оркестр, а свідомість – театр.
    Сюжетів і партій у ньому без ліку,
    Тепер диригує усім психіатр.

    А ти мені пишеш якусь ахінею,
    Що типу кохаєш і, мабуть, простиш.
    У мене вже інша, я дихаю нею,
    Вона піднімає.. мій кволий престиж.

    Я наче юнак верлібрую присвяти,
    Лабаю на всіх інструментах чуттів.
    Вона ж хоче ритму, а де ж його взяти?
    І знов невдоволена – рими не ті!

    Сорочка туга́ і болючі уколи –
    Ця сила, бо тоніка – БДСМ.
    Я спробував, більше не буду ніколи,
    Віднині писатиму тільки есе.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  30. Мессір Лукас - [ 2020.02.07 22:37 ]
    *****
    Меланхолійні зорі,
    Поодинокі звірі.
    Я вас обожнив з фото.
    Все на моїй квартирі.

    Під оксамитом кайданки.
    Єдваби й лакова шкіра.
    Я служка у графоманки.
    Яка нікому не вірна.

    Яка мене катуватиме.
    Зі строгим ритмом, у риму.
    Вживаючи різні метафори.
    Безбатченко, скурвій сину.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - ) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  31. Мессір Лукас - [ 2020.02.06 19:45 ]
    *****
    Остання краплина мого еліксиру,
    У ньому на дні помічаю лина.
    Зі страху давлюся обрізками сиру
    І чую, що дзвін по мені пролунав.

    Аб’юзливі феї, заюзані музи..
    Не хочу вже віршів, тим більше віршів.
    Та хтось мені каже – не хочеш, а мусиш,
    Не вірить, що я зав’язати рішив.

    І я як усі, на усю графоманю,
    Служу Дамі серця, що відданий пес.
    Римую Роману, заманюю Маню,
    Аж гикає дактиль, блює анапест.

    Аб’юзливі музи, заюзані феї..
    Не каявся той, хто увік не грішив.
    Пили ми за ямби, пили за хореї,
    За танка і хоку, верлібри і ши.

    Вночі ти мене називала Мессіром,
    Та вранці упала з очей пелена..
    Мій кеш на нулі і на карточці – зіро.
    О цукре, гори!
    Я засмажу лина.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  32. Олена Музичук - [ 2020.02.04 08:44 ]
    Ой, жаль-жаль
    Маю зайві планові години,
    за які виховую дітей,
    щоб ішли у люди із людей,
    все іще затурканих донині
    тліючими гаслами ідей.

    Маю ще виховувати внука
    і вивчаю трудову науку,
    як хазяйнувати на землі.
    Знаю всі ази, і веді, й буки,
    відкіля беруться мозолі.

    Маю незахищену хатину
    від руїни у лиху годину
    і така охоплює печаль...
    Маю пояснити сиротині,
    що за це Московії не жаль.

    Жаль усіх, кому пообіцяли
    світле і майбутнє на віки,
    а сучасне наше обікрали
    українофоби-канібали –
    кегебісти і більшовики.

    Жаль каліку одиноку бабцю,
    що чекає паю із ріллі
    і на смерть покладені рублі...
    *************************
    Жаль, що і освіту – зайву працю
    знову обвели навколо пальця,
    україномовні москалі.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  33. Олена Музичук - [ 2020.02.01 10:05 ]
    Дисонанс
    Як хочеться намилити копита
    Пегасові своєму і коню.
    Нема до кого правду говорити,
    нема від кого слухати брехню.

    Нема кому жалітися. О, Боже,
    куди мене занесло і несе?
    Подумала, дурна, що я щось можу,
    повірила, що муза – наше все.

    А тут закони як у возі дишло.
    Те ж саме, що в Кацапії було –
    не висувайся, щоб чого не вийшло,
    рівняйся по ранжиру на хамло.

    На сцені засідають боягузи,
    а публіці партеру все одно,
    що їй богема демонструє гузна
    і нікому ударити гузно.

    Та ну вас в баню, генії поезій,
    заслужені, підпільні, потайні...
    *********************
    Як жаль – погоду визначають бевзі,
    що голови сховали у багні.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  34. Олена Музичук - [ 2020.01.30 17:20 ]
    Мафія парнасу
    Пробиваємось вгору крізь терни,
    та знічев’я у тих, що вгорі,
    інквізиція псевдомайстерень
    запускає свої пазурі.

    Дуже тісно стає у ПееМі,
    бо куди нам до сяючих зір!
    І обрубують зайве по темі
    двічі Майстер, Матюк і Юсір.

    Опускають поета нізащо.
    Пліснявіє зелена доба.
    У поезії дує найкраще
    на прозоре надута губа.

    ************************
    Під веселу мелодію Net-у –
    one-two-three,
                   ein-zwei-drei,
                              раз-два-три
    йдуть поети, звиняйте, у Лету
    і щезають на сайті майстри.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  35. Мессір Лукас - [ 2020.01.29 15:15 ]
    *****
    Залетіла шалена муха
    У розірваний мій рукав
    Почалася зелена смуга
    Не життя а сама труха
    Роздягнувся щоб дати волю
    Вилітай-но – отам вікно
    А тепер от вірші мусолю
    Може дійсно вони …но?

    Та нехай бо мені байдуже
    Тільки був би політ душі
    Щира дяка Пегасе-друже
    Із манжета летять вірші
    Потрудилися ми добряче
    Вже поет ваш колишній паж
    А і мовби як ніби наче
    Буцім я вже либонь не ваш


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.27 01:30 ]
    Золотою дорогою щастя
    Цілу нічку вона не згаса,
    Мов гердану сяйлива окраса…
    Це – дорога кудись – в небеса –
    Чарівлива неонова траса.

    Мов каміння коштовного гра
    Щирозлотне кольє увінчала –
    Лівий берег старого Дніпра –
    Як до серця твойого причалу.

    Ніжну мрію свою молоду
    Я вбираю, як Боже причастя.
    І до тебе дорогою йду,
    Золотою дорогою щастя!

    26 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.22 12:00 ]
    Візьми любов мою, як ліки
    Віддай мені свій біль, кохана,
    Віддай мені його увесь.
    Хай заживає в грудях рана,
    Як воля Божа з піднебесь.

    Візьми любов мою, як ліки,
    Вбирай, немов пилок – бджола.
    Щоб розтулилися повіки,
    І квіткою ти розцвіла.

    Хай у тяжку годину, мила,
    Тебе вгорне моє крило.
    Віллє у серце спокій, силу…
    Щоб всі напасті відвело

    На болота і чорториї,
    Провалля дикі поміж гір.
    І сонце променем омиє,
    Немов би щастям, ніжний зір.

    В житті минеться чорна смуга,
    Розсипле світло синя вись.
    Коханням сяятимеш вдруге
    Яскравіше, аніж колись!

    21 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (6)


  38. Мессір Лукас - [ 2020.01.21 19:29 ]
    *****
    Холодна вода на шматок рафінаду..
    О муко чекання, о спраго зі спраг!
    Твоя соромливість сильніша за знаду..
    Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

    Тебе я запрошую бути як вдома,
    Шиншилову шубу знімаю ривком,
    І бачу.. /від захвату губи судомить/
    Під нею у тебе зелене трико.

    А ти запиваєш абсент лимонадом,
    Сміливо смієшся і мучиш мене.
    Ці жарти розщеплюють запал як атом,
    Я зможу..
    Не смійся, ти!
    Зможу..
    я..
    не-е-е..



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  39. Мессір Лукас - [ 2020.01.18 23:19 ]
    *****
    Ми сиділи на травичці.
    Грали скрипочки й челести.
    Я розписував про звички.
    Про кохання п’яно-престо.

    Ти всміхалася, чи навіть
    Реготалася потрóхи,
    Я вірші читав напам’ять,
    Про моря та про остроги.

    Як горами сходить місяць
    І жаби танцюють танго.
    Як женуть секретне віскі,
    Про деталі контрабанди.

    Що буває при пожежі,
    Або навіть при гопстопі.
    Що я знаю про безмежність,
    Де розвіють прах мій потім.

    Про життя реальні мрії.
    Пасіку, що біля хати.
    І дівчат, що раді вірить,
    Як уміти розказати.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  40. Мессір Лукас - [ 2020.01.17 20:46 ]
    *****
    Зелена муха – муха гнойова
    Між вікон сонно крильцями тріпоче.
    Вона жива, о так, іще жива!
    На неї хижий кіт націлив очі.

    На ложці цукор повагом горить,
    Стікає карамеллю до полину,
    Я випив три, а може, тридцять три,
    Ще трохи і до пращурів полину..

    Цей звичний смак! Тепер дорослий смак,
    У нім дитинство з присмаком алтею.
    По …третій – із кота росте слимак,
    Ми ловимо в гамак зелену фею.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2020.01.17 11:25 ]
    Благання
    Не забирай у мене любу –
    Все, доле, у руках твоїх.
    Не напились мої ще губи
    Її цілунків чарівних.

    Не забирай кохану, доле,
    Благаю, ні, не забирай.
    Життя моє не сповнюй болем…
    В нім був і є ще справжній рай.

    Не забирай останню втіху -
    Найбільше золото душі.
    Нехай невідворотне лихо
    Йде в болота і спориші.

    Не забирай, о доле, серце.
    Воно у нас – одне на двох.
    Нехай лунає щастя скерцо,
    Світ позбавляючи тривог.

    Тримай його в своїй долоньці,
    Як найдорожчу із перлин.
    Не забирай із неба сонце,
    Хай теплим буде часу плин.

    …Вже небо все дощами плаче
    І тьма, і мряка навкруги.
    І розпач тисне так, неначе
    Нам заздрили самі … Боги.

    … Мені сувора доля зрання
    Явила суть мого життя –
    Боги нам шлють випробування,
    Гартують силу почуття!

    17 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (2)


  42. Мессір Лукас - [ 2020.01.12 12:28 ]
    ****
    Чотири найвідвертіші присвяти,
    Три крапки, знаки оклику, тире.
    У них вся ти.
    О, де полину взяти?
    Бо горло від солодкого дере.

    Бо я читав. Уголос всім навколо.
    Ми реготали, я отак посмів
    Ся розважати, чисто по-приколу.
    Та, що там вірші, так, – окрошка слів.

    Тепер дивлюся, – ти інакше пишеш!
    Про інше…
    І до іншого ідеш…
    А я дурію від тієї тиші!!!
    О, де ж я схибив, люба, мила?! Де ж!?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  43. Мессір Лукас - [ 2020.01.05 22:40 ]
    Полювання тощо
    Сьогодні все! Мені потрібно йти.
    Не зупиняй, хапаючи за лікоть!
    Я не скажу – у всьому винна ти,
    Промовчу, що абсент – найкращий лікар.

    Прости мене, як я себе простив!
    Що обіцяв, не згадуй, не нагадуй!
    І не такі розводили мости,
    А потім називали мене гадом.

    Я перетну незаймані ліси,
    У лебедя поцілю з арбалета,
    Лишу тобі і ти його з’їси..
    А я? Мене ковтне голодна Леда.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  44. Ігор Деркач - [ 2019.12.03 19:55 ]
    На вихід
    Сиджу собі і горя ще немає,
    а може, і не буде як умру
    і полечу лелекою до раю,
    а не у чорну зоряну діру.

    Надію маю – не уріжу дуба,
    а біля нього лахи покладу
    і почекаю ще єдину, любу,
    а далі сам за обрії піду.

    Не буде піраміди фараона,
    його жезла не буде у руці.
    І не узрію тіні Посейдона,
    і феї, і наяди у ріці.

    Але одну мелодію почую,
    коли зійду і кану уночі
    та біля того дуба заночую.

    І, може, залунає, – алілуя...
    і не погасне полум’я свічі.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  45. Ігор Деркач - [ 2019.11.28 19:27 ]
    На руїні раю
    І
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
    поки Землю населяють люди
    ті, яких диявол ще пасе.

    Це і є очікувана ера,
    у якій усі одна сім’я
    і немає часу на химери
    у перипетії житія.

    От якби не мали ще й спокуси
    і любили іноді свою,
    не було б ознакою розпусти –
    їсти що попало у раю.

    ІІ
    А в Едемі упіймали Єву.
    Показала змієві вігвам
    і не мав куди піти «налєво»
    винахідник палиці Адам.

    А кого ця діва породила?
    То Отець лиш відає один.
    Незаконний Каїн, бісів син
    піднімає Авеля на вила.

    Ноя залишає дикий Хам,
    Яків емігрує у Єгипет...
    Маємо і досі за фіг вам
    і за Єву, палицею биту.

    Як там не було – іде війна
    і володарює сатана,
    поки не появиться Месія.

    Умирають дочки і сини
    і кінця не буде у війни,
    поки буде Азія-Росія.

    ІІІ
    А в Едемі, як не прикидай,
    для Адама це уже не рай
    мати ту, що зрадила учора.

    У вігвамі – як там не було,
    може і лишалося тепло,
    та не рай – Содом або Гоморра.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.23 23:45 ]
    Меланхолійні сни
    Не печаль мене передчуттям,
    Що біда прийде до твого двору…
    Хочу бачить сповнену життям,
    А не кволу, немічну і хвору.

    Хочу бачити твою красу,
    Дарувати ласку, насолоду…
    На руках до раю віднесу –
    Так ще не кохалися ми зроду!

    Нам іти крізь зими – до весни,
    Відганять видінь чорнющі хмари.
    Осені меланхолійні сни,
    Всі її облуди і примари.

    Хай злякається мара-змія,
    Заіскриться щастям світла днина.
    Довго будеш ти іще моя –
    Вірносте і пісне лебедина!

    21 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.74) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (8)


  48. Ігор Деркач - [ 2019.11.10 08:16 ]
    Дачна новела
    У колориті білої зими
    малюю за садибою дерева.
    Гостюю ще у осені-куми,
    ну а кубіта – у сузір’ї Лева.

    Не помічаю ані вечорів,
    ані ночей. Усе минає всує.
    Ось і Амур до неї полетів,
    а я її не бачу і не чую.

    І це ні у ворота, ні у тин.
    Уже на зиму осінь повертає,
    а я усе один, усе один
    без неї у хатині біля гаю.

    І замерзаю у самотині,
    на дрова ріжу вишні в гущині,
    але боюся, що уріжу дуба,
    коли мене лякають уночі
    летючі миші, сови і сичі
    і не рятує, і не гріє люба.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  49. Ігор Деркач - [ 2019.11.06 20:23 ]
    Відгомін із далечі
    Не свистіло у вусі давно
    і не чую, чи є, чи немає
    та, що іноді ще залітає,
    поки не зачиняю вікно.

    Може, якось дійдемо до тями
    аж коли уже стукне за сто
    і у хаті одного ночами
    не застукає тінь Ерато.

    Та не тане від інію шибка
    і холоне у мене душа.
    Не побачу я білу лебідку,
    що і досі моя і чужа.

    За роками літа полетіли
    десь у вирій, у ту далину,
    до якої я не досягну.

    Щоб у вусі уже не свистіло,
    забуваю і юну, і милу
    і спокутую нашу вину.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний 6 (5.74) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (7)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   11