ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Не сіллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - неначе хтось потовк,
Якась юрма.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.12.03 19:55 ]
    На вихід
    Сиджу собі і горя ще немає,
    а може, і не буде як умру
    і полечу лелекою до раю,
    а не у чорну зоряну діру.

    Надію маю – не уріжу дуба,
    а біля нього лахи покладу
    і почекаю ще єдину, любу,
    а далі сам за обрії піду.

    Не буде піраміди фараона,
    його жезла не буде у руці.
    І не узрію тіні Посейдона,
    і феї, і наяди у ріці.

    Але одну мелодію почую,
    коли зійду і кану уночі
    та біля того дуба заночую.

    І, може, залунає, – алілуя...
    і не погасне полум’я свічі.

    12/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  2. Ігор Деркач - [ 2019.11.28 19:27 ]
    На руїні раю
    І
    Біблія описує усе,
    що було, і є, але не буде,
    поки Землю населяють люди
    ті, яких диявол ще пасе.

    Це і є очікувана ера,
    у якій усі одна сім’я
    і немає часу на химери
    у перипетії житія.

    От якби не мали ще й спокуси
    і любили іноді свою,
    не було б ознакою розпусти –
    їсти що попало у раю.

    ІІ
    А в Едемі упіймали Єву.
    Показала змієві вігвам
    і не мав куди піти «налєво»
    винахідник палиці Адам.

    А кого ця діва породила?
    То Отець лиш відає один.
    Незаконний Каїн, бісів син
    піднімає Авеля на вила.

    Ноя залишає дикий Хам,
    Яків емігрує у Єгипет...
    Маємо і досі за фіг вам
    і за Єву, палицею биту.

    Як там не було – іде війна
    і володарює сатана,
    поки не появиться Месія.

    Умирають дочки і сини
    і кінця не буде у війни,
    поки буде Азія-Росія.

    ІІІ
    А в Едемі, як не прикидай,
    для Адама це уже не рай
    мати ту, що зрадила учора.

    У вігвамі – як там не було,
    може і лишалося тепло,
    та не рай – Содом або Гоморра.

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.23 23:45 ]
    Меланхолійні сни
    Не печаль мене передчуттям,
    Що біда прийде до твого двору…
    Хочу бачить сповнену життям,
    А не кволу, немічну і хвору.

    Хочу бачити твою красу,
    Дарувати ласку, насолоду…
    На руках до раю віднесу –
    Так ще не кохалися ми зроду!

    Нам іти крізь зими – до весни,
    Відганять видінь чорнющі хмари.
    Осені меланхолійні сни,
    Всі її облуди і примари.

    Хай злякається мара-змія,
    Заіскриться щастям світла днина.
    Довго будеш ти іще моя –
    Вірносте і пісне лебедина!

    21 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.11 08:36 ]
    Сон осінньої ночі
    Нечутно місяць у імлі ступав –
    Туман по саду й небесах розвозив.
    Натомлений, змарнілий листопад
    Виплакував останні жовті сльози.

    Білявка осінь? Що за дивина?
    Як марево, розвіяла волосся.
    І огорнула косами сповна…
    І цілувала… Чи мені здалося?

    І наче тихий стогін піднебесь
    У ватяних заплутався барханах…
    Я в Осінь входив аж по вінця – весь!
    Наснилось, що вона – моя кохана!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  5. Ігор Деркач - [ 2019.11.10 08:16 ]
    Дачна новела
    У колориті білої зими
    малюю за садибою дерева.
    Гостюю ще у осені-куми,
    ну а кубіта – у сузір’ї Лева.

    Не помічаю ані вечорів,
    ані ночей. Усе минає всує.
    Ось і Амур до неї полетів,
    а я її не бачу і не чую.

    І це ні у ворота, ні у тин.
    Уже на зиму осінь повертає,
    а я усе один, усе один
    без неї у хатині біля гаю.

    І замерзаю у самотині,
    на дрова ріжу вишні в гущині,
    але боюся, що уріжу дуба,
    коли мене лякають уночі
    летючі миші, сови і сичі
    і не рятує, і не гріє люба.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  6. Ігор Деркач - [ 2019.11.06 20:23 ]
    Відгомін із далечі
    Не свистіло у вусі давно
    і не чую, чи є, чи немає
    та, що іноді ще залітає,
    поки не зачиняю вікно.

    Може, якось дійдемо до тями
    аж коли уже стукне за сто
    і у хаті одного ночами
    не застукає тінь Ерато.

    Та не тане від інію шибка
    і холоне у мене душа.
    Не побачу я білу лебідку,
    що і досі моя і чужа.

    За роками літа полетіли
    десь у вирій, у ту далину,
    до якої я не досягну.

    Щоб у вусі уже не свистіло,
    забуваю і юну, і милу
    і спокутую нашу вину.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  8. Ігор Деркач - [ 2019.11.02 09:09 ]
    Про зелень
    І
    Осінь посіяла зерня,
    йде у поля і гаї
    і пересаджує зелень
    у зоопарки свої.

    Нація вміє радіти
    миру, тайзі і війні.
    Будемо і зеленіти,
    і засихати на пні.

    ІІ
    Арії орють і сіють.
    Поки вертає весна,
    їм восени зеленіють
    вруна, ялина, сосна.

    Хамелеони і юди
    не помічають краси –
    як прикрашає усюди
    ива зелена ліси.

    Ще ідемо по барвінку
    і по межі золотій.
    «Матері вашій ковіньку!» –
    вийся, буяй, зеленій!

    Та не ідеться людині –
    риє й копає на зло,
    зелень міняє на гривні,
    а кумачі – на зело.

    ІІІ
    Люди не дуже і темні:
    є таємниці воєнні,
    а на Русі – ідіот.

    І розуміє народ:
    є чоловічки зелені ,
    а на границі – «развод» .

    11/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Деркач - [ 2019.10.08 22:03 ]
    Протест
    І
    Купиною осінньої аури
    догорають кущі,
    а за тучами вітер у траурі
    сіє-віє дощі.

    ІІ
    І написано, і переписано...
    Ой, було-не було –
    заримую-но сяючу лисину,
    а не хмуре чоло.

    Що на неї, буває, не капає –
    за огріхи мої!
    Але німбами орія-арія
    обрамляю її.

    І тому оминають аматори,
    ігнорують сноби...
    За поезію і за метафори
    ми побили лоби.

    І не соромно. Є ще епітети
    і буяє трава...
    А кому не дано це помітити,
    хай римує слова.

    ІІІ
    Є нечитане і недочитане...
    Напишу я іще, –
    що моєю журбою нанизане,
    змиє осінь дощем.

    10/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  11. Юрій Сидорів - [ 2019.10.05 05:07 ]
    Сором
    Не знає ніхто за таємні хороми,
    Де осінь морозилась декілька днів.
    А світ поетичний, не знаючи втоми,
    Про бабине літо в цей час гомонів.

    Тепла нестійкого щорічні приходи
    Зривають окови мирського буття.
    Оголює ця забаганка Природи
    Приховані марення та почуття.

    Вона викликає душевний неспокій
    Сумними фіналами творчих потуг,
    І тим, що за вірші у битві жорстокій
    Проходить по нервах, неначе терпуг.

    Морів поетичних азартні пірати,
    Облишмо чіпати природний процес -
    І зможемо нерви в порядку тримати.
    Не маємо сили? Прохаймо в небес.

    Вони відгукнуться наступним сезоном,
    Який заморозить або й віджене
    Бажання нескромні та викличе сором.
    Ось я попросив - і почули мене.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (14)


  12. Юрій Сидорів - [ 2019.09.27 07:30 ]
    Осіння неміч
    Набряк вересневий плов,
    Бадиллям лежать салати.
    Кисіль дощовий схолов -
    Бо холоду не здолати.

    Змінила гарячість кров
    У незліченні крати.
    Назад їх не відібрати,
    Як лінощів не зборов.

    Ще й ноги бояться йти,
    І руки дрижать замерзлі.
    Малюйте нові світи,
    Мої поетичні пензлі.
    На "Вайбер" пишу я теслі -
    Він теше міцні хрести.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (6)


  13. Ігор Деркач - [ 2019.09.25 10:40 ]
    Заочні кульбіти
    Як не горюй, не молодіє тіло
    і піруети юної пори
    не повторити, як би не кортіло
    побігати ногами догори.

    А що робити як неначе треба
    і ніби не витримує душа,
    аби із нею на руках у себе
    забацати на дроті антраша?

    Аби земля ходила під ногами
    і засіяла зорями над нами
    жадана і довершена краса,
    коли і сонце можна покрутити,
    і ради цього, і на цьому світі
    із юності вертають чудеса.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.22 11:11 ]
    Порятунок
    Сиза мряка затисла мене,
    І осінні дощі обмотали,
    Розтоптали каштанів опали,
    Навівають у душу сумне.

    І не знаю, подітись куди?
    (Так радів я, що спеки позбувся!)
    А тепер в монотонному русі
    Із печаллю прийшли холоди.

    Як від цього всього утекти?
    Одректись од гіркого полину...
    Я думками до тебе полину,
    Бо розрадити можеш лиш ти!..

    Наче купку гіркої золи,
    Вітер настрій мінорний розвіє,
    О прийди, о прилинь, моя мріє!
    І кохання свічу запали!

    22 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  15. Ігор Деркач - [ 2019.09.21 11:38 ]
    Осінні витинанки
    Як природа блукає по колу,
    так і ми – по траві і росі
    то обоє у наше ніколи,
    то на плаї у лузі, у полі,
    у ліси по опалій красі.

    Вишиває веселкою небо
    на пейзажі свої міражі.
    Ну а я на палітрі душі
    вишиваю її біля себе,
    поки душі іще не чужі.

    Віє осінню із небокраю.
    Вітер сіє нові врожаї
    і за обрій жене кураї.
    А вона і мене відшиває,
    і навіяні вірші мої.

    Хто покаже, якою стезею
    цю ля фаме я можу шерше?
    Усміхнеться і буде моєю?
    Насолоджуюсь тільки із нею,
    а без неї існую лише.

    Чи у неї опущені крила?
    Заблудилася чи заблудила
    ця уявна красуня моя?
    Нецілована мною, та мила,
    що висоти усі покорила,
    а гуляє іще нічия.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.09.09 15:37 ]
    Троянда кохання


    Ці уривки небесної вати
    Розірвало проміння ясне.
    Може досить уже сумувати?
    Обійми, моя люба, мене!

    Нам здавалося, небо не хоче
    Наших зустрічей більше уже...
    Та чому ж у цю ніч так охоче
    Розсипа зір манливе драже?!

    Одійшли мов небеснії води
    У цей ніжний, задумливий час.
    Місяць, наче дитя насолоди
    Народився і світить для нас.

    І в далеку дорогу відчалить
    Човен той, що сумне нам несе.
    І зів'ялі гвоздики печалі
    Забере із веселих осель.

    І засяє нам двом аж до рання
    Найпрекрасніша квітка оця -
    Чарівлива троянда кохання,
    Що не в'яне ніколи в серцях!


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  17. Юрій Сидорів - [ 2019.09.08 10:51 ]
    Про
    Калюжі напоять бетон і асфальт,
    Дощами уп'ється пожовкла отава.
    Проллється вода і з розверстаних шпальт
    Видань поетичних. Щорічно цікава
    Пора підрахунків курчат і овець,
    Врахуються кози, телята і свині.
    Спекотним світанкам насниться кінець,
    А роси метафори втратять віднині.

    На часі куфайки і тепле взуття.
    Про бабине літо не хочеться й знати.
    Все важче терпіти привади життя -
    Приваблюють більше небесні пенати.

    Та перед мистецтвом я маю борги.
    В поезію поки що їх конвертую.
    Займатися нею мені до снаги -
    Хіба що віршую про вік і про тую,
    Як блимає свічка на сивих вітрах...
    А не про кохання...
    Для мене простіша
    Поезія суму про тлінність і прах,
    Що ходять за мною від вірша до вірша.


    08.09.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  18. Юрій Сидорів - [ 2019.08.28 08:32 ]
    До шмиги
    Серпневої спеки набіги зухвалі
    Повітря женуть з аравійських пустель.
    Сидить прохолода в сирому підвалі.
    Для неї й труна - як шикарний отель.

    І тягнеться птаство до гнізд і до дупел,
    Річкова громада - в підводні корчі.
    Щоденна ця спека нагадує жупел -
    І спасу від неї немає й вночі.

    Ніколи раніше про осінь не мріяв -
    Про нашу чи болдінську. Тема чужа.
    Та мушу наразі. Спекотності вияв
    Пронизує шкіру, як лезо ножа.

    І серце останньою кров'ю дзюркоче.
    Затягнуться струпами рани чи ні?
    Повірю у краще, і вельми охоче -
    Єдине, що гарно вдається мені.

    Чи вийду живим я з поточного стану -
    Пізніше побачу.
    Якщо доживу.
    На осінь тоді по-інакшому гляну.
    У ній роздивлюся і сутність нову.

    Не тільки для віршів.
    Можливо, й для прози
    Формати згадаються - *doc, *txt...
    А там і негода, за нею - морози...
    І опусів кількість логічно зросте.

    Змалюю нещадні циклони, відлиги,
    Чиєсь одиноцтво, мою самоту...
    Про все, що завгодно, писати до шмиги,
    Як нині про осінь - добу золоту.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (8)


  19. Ігор Деркач - [ 2019.08.18 10:23 ]
    Обида
    Сідаю чи стою,
    лежу, біжу чи їду –
    я згадую: «адью... »,
    тамуючи обиду.

    Очікую її,
    скубу ромашку білу –
    усі думки мої:
    чого вона хотіла?

    Мене чи не мене? –
    запитую небогу.
    А чую неземне:
    «канєшно, шо нікого...»

    І що це за діла,
    коли немає діла?
    Нічого не дала,
    взяла і полетіла.

    Тай думаю собі:
    казати – не казати?
    За очі голубі
    нема кого обняти.

    Дитині не дали
    погратися у казку...
    А ми ж, таки, могли!
    І ось тобі, будь-ласка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.16 00:53 ]
    Телефонна розмова
    Так хочеться любові і жури,
    Так хочеться печалі й просвітління.
    Ти говори зі мною, говори –
    Я ладен слухати до оніміння.

    Ти говори, а я – враз уявлю,
    Як лагідно рука мене торкає.
    І щось затисне груди від жалю…
    Від радості злечу до небокраю!

    Як хороше на відстані - тебе
    Любити палко, доброту відчути.
    Мов небо заясніло голубе
    Й скували водночас розлуки пута.

    Та вже розрадою – твої слова,
    Пестлива інтонація – жагою…
    Раптово затремтить душа жива
    В передчуванні зустрічі нової!

    15 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.06 10:15 ]
    З тобою і без тебе
    Ти ледь пішла і наяву -
    Плекаю знов про зустріч мрію.
    Лише з тобою я живу.
    Без тебе, мила, животію.

    З тобою кожна мить ясна,
    Без тебе – темрява тужлива.
    В тобою й восени – весна,
    Без тебе – нуднотонна злива.

    З тобою я – мов гіацинт
    В саду чудеснім розквітаю.
    Без тебе швидко в`яне цвіт,
    І замкнені ворота раю.

    Трава без тебе – геть суха,
    З тобою – ліс вічнозелений.
    Без тебе доля – зла й лиха,
    З тобою – радісна для мене.

    І ти сумна без мене теж!
    І никнеш на виду і в`янеш,
    Зі мною – ружею цвітеш,
    Проміниш сяйво полум`яне.

    В розлуці – в темряві думок -
    Доводить відчай нас до краю.
    Лише удвох ми – летимо!
    І щастям всесвіт обіймаєм!

    5 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  22. Ігор Деркач - [ 2019.08.04 10:14 ]
    Фабула щастя
    І
    Юрмою ідемо у маси,
    п’ємо отруту як вино
    і подаємо нуль на фазу –
    душі байдужій все одно.

    Нема коли... немає часу...
    як у комедії кіно.
    Несе до ирію судно,
    яке ніколи і ні разу
    не опускалося на дно.

    А ми на палубі обоє
    у суєті, й самотині...

    Немає миру на війні.
    А героїні і герою
    удача є. Не за горою
    її блукаючі вогні.

    ІІ
    Але... не вистачає джазу...
    і кутюр’є... і кімоно...
    А щастя наше? А воно
    не реагує на образу.

    Не переймаємось. Ріка
    життя – за обрієм. Далеко
    ще сяє око маяка.

    А ми за милі і парсеки
    ще уявляємо лелеку
    і у капусті – малюка.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  23. Ігор Деркач - [ 2019.07.21 11:05 ]
    Літній ранок війною
    ІДо світанку – урочиста мить.
    На орбіті тане двоєликий,
    обіцяє – буде день великий!

    Розбудили зоряну блакить
    лісові і польові музики.

    Ирій синім полум’ям горить.

    ІІДушу надривають солов’ї,
    буйне різнотрав’я ронить роси,
    по отаві заходили коси...

    І земного поту ручаї
    потекли сльозою у покоси.

    Витирають чола косарі.
    Їх уже помітили наяди
    і тікають у свої левади.

    І ясніє небо угорі,
    поки чує соло і рулади.

    Голуби воркують у дворі,
    гуси не курей заґелґотіли,
    чаєнята при дорозі сіли...

    Опускає неба якорі
    у тумані вирію Ярило.

    ІІІІ ніщо мене не омине...
    Уявляю бойові колони
    тихого, за обріями, Дону.

    І війна із далечі війне
    залпами у небо осяйне
    і луною – черги полігону.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  25. Юрій Сидорів - [ 2019.07.14 09:05 ]
    Дорога (сьогодні)
    За віконцем досвітні вогні
    Умлівають в обіймах туману.
    Деренчить органайзер мені,
    І не вимкнеться, доки не встану,
    Щоб іти на роботу важку
    З муляжем бойового нагана,
    Де служу грошовому божку.
    Підготовка стрілка непогана.

    Присідання, стрибки в довжину,
    По району ранкова пробіжка...
    Не старіння ось так віджену,
    То загрозу шпитального ліжка.

    Розім'явшись, кефіру поп'ю,
    І знайшовши на кухні олію
    Та чавунну пательню свою,
    Для сніданку млинців розігрію.

    Надягаю десантний берет,
    До жилетки чіпляю погони.
    Я не бравий гусар з оперет,
    А приватний боєць охорони.

    Помирають нічні ліхтарі,
    Оживають дороги трамвайні.
    І спішать о ранковій порі
    Візники до трамвайної стайні,
    Щоби вийшли залізні воли
    На троєщинські бізнес-маршрути.
    І відомо куди та коли
    Їм за графіком треба відбути.

    А на кожній зупинці юрма
    Ділових пасажирів району.
    Тож доїду між ними всіма
    До метро - і на гілку "червону".

    Під землею вона приведе
    До кінця. І відпустить нагору.
    Стережу тільки там і ніде
    Три вітрини в ломбарді й комору.

    В резюме не писав ні про фах,
    Ні про герб, ні про колір диплома.
    А набридла робота удома
    І таскання антен по дахах.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (4)


  26. Ігор Деркач - [ 2019.07.09 08:12 ]
    Мімікрія ЛГ
    Романтики усі чоловіки,
    аби собі завоювати Жінку.
    І любимо, буває, на віки,
    і легко забуваємо навіки.

    Нікого не чіпаю ні за що
    і нікого образити нізащо.
    Нікому не ікається, якщо
    нема кого винити, що ледащо.

    І нічого боятися мені,
    що ти і я усе ще не герої.
    І це – нічого. У гарячі дні
    і під гарячу руку удостою.

    А поки-що ніколи не пиши,
    що ніколи журитися даремно,
    і особливо не горюй за мене.

    Переживай за рани на душі,
    за те, що ми буваємо чужі,
    зате не обіймаємось таємно.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  28. Ігор Деркач - [ 2019.06.26 20:22 ]
    Пасіка
    На пасіці дзуміє і гуде,
    а я у літній келії куняю.
    І наче і ніколи, і ніде
    ще не було ошатнішого раю.

    Полум’яніє у зеніті день,
    який і я з роями коротаю.
    І поки ще до осені іде,
    не сиротіє хата біля гаю.

    Літає трутень, поки не зима.
    Йому уже й нема чого літати...
    Ночами місяць проситься до хати.
    У нього свого вулика нема,
    і котиться між зорями дарма,
    і нікому його заколисати.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Деркач - [ 2019.06.18 09:32 ]
    Зоряний привіт
    Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
    а ти сіяй, не забувай, пиши.
    І я тобі, і ти мені у змозі
    побути половинкою душі.

    Одному і одній у цьому світі
    одна відрада – ладо і листи.
    Роби як я, пиши мені привіти
    і будьмо разом 👫 як волієш ти.

    Одредагуй мої думки у вірші
    і прозою поета забавляй 😊.
    Дверей у свій фіґвам не зачиняй.
    Пиши частіше, обіймай міцніше...
    Ніхто як ти не розуміє більше,
    яка стежина поведе у рай.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.15 00:34 ]
    Милуюся...
    Аж на очі набігла сльоза –
    Не уникнути твого полону.
    Заховалась очей бірюза
    Під повіками ніжними сонно.

    Літній ранок уже зазорів.
    Ллє проміння небесне горнило.
    О чарівній ранковій порі
    Я тобою милуюся, мила.

    Мовби легкої радості змах –
    Личко свіже у сні рожевіє.
    І усмішка на теплих устах
    Розтеклася красою під вії.

    Ти – мій цукор, лукум і рахат
    У найкращій з кохання ідилій.
    І струмує щемкий аромат
    Із волосся розкішного хвилі.

    Найспокійніші миті оці –
    Ніби пристрасті тихе відлуння.
    Відсвіт любощів там на лиці –
    Щастям світиться спляча красуня.

    14 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  31. Ігор Деркач - [ 2019.06.13 08:58 ]
    На узбіччі
    Не застую юрбі,
    іду собі та й годі.
    Долаю саме те,
    що й іншим по плечу.
    Не відаю, коли
    опинюся на споді,
    але не я один
    у рай не полечу.

    І бігаємо, і
    повземо як мурахи
    по тій же мураві
    у лоно споришу...
    Ще дихаю – пишу...
    і до своєї плахи
    попереду усіх
    нікуди не спішу.

    Полохають сичі
    і грає синє море.
    Оце й уся краса,
    яка рятує світ.
    Не за горами вже
    чатує сиве горе,
    вичікує, адже
    стою на схилі літ.

    Ідуть у небеса
    поети і герої...
    Їх – пам’яті людей
    Всевишній удостоїв,
    а я один усіх
    нікуди не веду.

    Долаю уночі
    уявні косогори,
    якщо не упаду,
    то ще почую хори,
    хоча нічого цим
    юрмі не доведу.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Галантний Маньєрист - [ 2019.06.12 22:11 ]
    To be, or not to be
    Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
    і забуті бажання полинуть у синьому небі
    над угіддями хмар, де кульгаві кладуть ковалі
    хуртовин голоси у бентежні "don’t worry, be happy".

    Навесні Провидіння строгіше, аніж восени -
    напівмить насолоді і бути сердечній халепі!
    Оточи себе муром, вбери височінь сивини,
    доки літо не вкриє бронею "don’t worry, be happy"!

    Це весні Провидіння, як водам леткі береги,
    а ефірним творінням у яро-земному вертепі -
    Прокуратор і Стража, і Суду сяйні ланцюги,
    тож і пити гіркоти тобі із "don’t worry, be happy"!

    По весні Провидіння прихильно кивне: говори
    Богу, чорту, мені, Мельпомені, Ерато, Евтерпі…
    Усміхнися лише, бо не зразу вловили Згори,
    як багато мелодії ще у "to be" за "don’t worry, be happy"!



    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" 0 (5.5)
    Коментарі: (2)


  33. Ігор Деркач - [ 2019.06.08 12:40 ]
    У світі Езопа
    У міражі омріяного лету
    до ирію готові журавлі,
    метафорами піють опоненти
    єлейні епітафії Землі.

    Найбільше чути півня і зозулю
    та п’яного, буває, павича.
    Голубка хоче миру, – гулі-гулі,
    орел шанує люто деркача.

    Хореї, ямби файно і прозоро
    наповнюють поезії сувій,
    аби любові неозоре море
    запінило мелодії
    прибій.

    Із луками літають купідони,
    метає блискавицями Зевес.
    Оспівуються дони і мадонни –
    нарциси і півонії небес.

    І поетеси, і поети раді
    показувати зопалу жука,
    бо є у нас історія така,
    що де-не-де, неначе на параді,
    гуляє комашня і колоради
    голодною колоною совка.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.04 02:35 ]
    Золотій ностальгії
    Я все слухаю тихо і млію –
    Під чарівної палички змах:
    Ти – моя, Золота Ностальгіє,
    По прекрасних у людства часах.

    Ти – мов голос умерлого царства,
    І відгомін священних ідей,
    Де закони шляхетні лицарства
    Домінують в суспільстві людей.

    Де сидять злодіяки по тюрмах,
    І ховають у таврах лоби.
    Де волхви – доброти деміурги –
    Жити вчать без пихи і злоби.

    Де ворони не каркають люто,
    Й не плазують, як змії, людці.
    Де краса – ідеал абсолюту
    У стосунках незаздрих митців.

    Де не швондери правлять – таланти,
    Прометея вогонь не згаса.
    Й трударі, як високі атланти,
    Підпирають святі небеса.

    І по хмарах – дорога до раю –
    Там де мир, там де мир – без війни.
    І від пострілів не умирають
    Найпрекрасніші доньки й сини.

    У містах – як Венеції ера,
    Золотої то відсвіт доби.
    Чарівні, лебедині озера
    І воркують вгорі голуби.

    Тонкий слух, як мембрана, антена,
    Ловить все наяву, не вві сні –
    Вальси Штрауса, вальси Шопена,
    Під бандуру – народні пісні -

    Ті, що славлять козацьку свободу,
    І ридають в гаях солов`ї.
    І буяє навколо Природа,
    І побожно шанують її.

    Де трояндове благоухання*,
    Канделябри свічок золоті…
    І співає поет про кохання
    Так, неначе востаннє в житті.

    Так уяву збудив таємниче,
    Розтягнув її всю – до межі –
    Це піснями Іглесіас кличе –
    Ностальджі, ностальджі, ностальджі!

    *Благоухання – від рос. Благоухание – даруйте за вжитий русизм.
    Здається він непогано вписався в українську мову.

    3-4 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.01 16:11 ]
    Се ля ві*
    У Париж твій проляже маршрут,
    Будуть враження в тебе нові,
    Ну а я сумуватиму тут –
    Се ля ві, се ля ві, се ля ві.

    О мій смутку, залиш, не тривож.
    Ще не рушила мила у даль.
    А чому ж то на віях ця дрож?
    І печаль, і печаль, і печаль…

    Ще попереду стільки розлук!
    О не рвися, ти душе жива!
    І стискають лещатами мук
    Ці слова, ці слова, ці слова.

    Я душею в тобі – кожну мить,
    Виллю тугу смертельну дощу.
    Наче поїзду біль стукотить:
    Не пущу, не пущу, не пущу!!!!!!!!!!!!

    …Їдь, кохана. Забудь про сумне
    Ще попустять ці муки мої.
    У розлуці розрадять мене –
    Солов`ї, солов`ї, солов`ї!

    *Се ля ві – таке життя ( фр.)

    1 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  36. Ігор Деркач - [ 2019.05.31 07:54 ]
    Полуда
    Людей не знати – то лиха біда,
    а знаєш, не здивуєшся ніколи,
    коли чиясь осяяна хода,
    покаже, що й король буває голий.

    Якась особа намалює тло,
    а силует наляпає у сажі.
    На те і є заточене стило,
    аби його тупили душі вражі.

    Але не нарікай на суєту
    ченця пера і гуру плагіату,
    коли за світлі цілі і мету
    тобі бажають без чеки гранату.

    Зійде полуда. Немочі очей
    не ти лише і зцілював, і гоїв,
    ще є і аріони, і герої...

    Не переймайся. Ще живий ачей?
    У цій юрмі, у
    наготі ночей
    не ти один у цьому полі воїн.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Юрій Сидорів - [ 2019.05.25 22:29 ]
    Тріада
    Магелани загублених рим,
    Океанів епічних сіндбади,
    Я проханням ділюся моїм -
    Заберіть до своєї бригади.

    Не боюся авралів і вахт,
    Не злякає мене і полундра.
    Пропонуйте неписаний фрахт -
    Будь-яка пропозиція мудра.

    Неможливе довірте мені -
    У роботі собі не відмовлю.
    І за смислом на диво-човні
    З віршомазами вийду на ловлю.

    Колчаки граматичних широт,
    Магнетичних довгот олександри,
    Забирайте служити на флот,
    Що іде в літераторські мандри.

    Синтаксичних питань вояки,
    Заполярних висот фердинанди,
    Вслід за вами піду залюбки -
    І мене запросіть до команди.

    Ще ніхто не озвався. Не ждуть...
    І даремні благання та кличі...
    По-казковому треба, мабуть - 
    Поклонившись, промовити тричі.

    Закликаю до справ і кляну -
    І скидаюся чимось на дурня.
    Та здається, що чую луну -
    А раніше хіба що відлуння.

    І здається, озвався в цей час
    Горбоконик, а може, й Пегас.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (15)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  39. Ігор Деркач - [ 2019.05.16 09:28 ]
    Під сурдинку дощу
    Ідуть дощі. Яка то благодать!
    Небесне море землю поливає,
    надією засіяні у маї,
    озимина і вруна шелестять.

    А пажиті – од краю і до краю,
    де я, мов ратай, сію іншу рать.
    Чекаючи нового урожаю,
    мої поля чорнилами горять.

    Роздмухую ще жевріючу ватру.
    У дочки Прометея, візаві,
    запитую повторно: « А чи варто?»
    І чую: « Варто, поки ми живі».

    Іду як дощ полями-сторінками,
    нікого не залякую громами,
    що я найперша скрипка і соліст,
    який уміє помежи рядками
    нанизувати речення словами,
    що озонують логікою зміст.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.11 07:37 ]
    Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
    Пестощі п`янкого диво-раювання –
    Доки огорнула ніжністю імла.

    Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
    Оповили віти-рученьки мене.
    І запахли коси черемхово-пінно –
    Розцвіло кохання наше осяйне.

    А вгорі шуміли десь травневі зливи…
    І цілунків зливи мчали навздогін….
    У шаленстві мрії ми були щасливі,
    В повені любові – миті дорогі!

    Не забуть ніколи диво це бузкове,
    Пелюстки розкрили таїну свою.
    Небо дарувало щастя нам казкове
    В Україні милій, у земнім раю!

    11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  41. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Охоплює темрява захід,
    А хащі небесні - пітьма.
    До розсипів зоряних ягід
    Вляглася стежина пряма.

    Інакші ведуть викрутасом,
    Крізь пасма дірок чорноти,
    Де вічність полює за часом.
    Їх можна так само знайти.

    На захід тікало світило,
    Зі сходу вертало до нас.
    І як би воно не крутило,
    Його виглядав повсякчас.

    На схід відбував і на захід,
    Радів і південним світам.
    Стежину до зоряних ягід
    Гадаю, надибав би й там.

    Укотре додому вертаю -
    Не сонцем і не шукачем.
    А тягнуть до рідного краю
    Натура душевна та щем.

    Не з вами я, космополіти,
    Не став емігрантом також.
    Бо серцю властиво боліти
    Чи навіть впадати у дрож.

    І це не ознака хвороби.
    Є скріпи, що не розігну.
    Були намагання та спроби,
    Стояло й життя на кону...

    З Жулян повертаюся вранці -
    І падаю в ліжко, як сніп.
    Донині воно в "комуналці",
    Тримаються й декілька скріп.

    Дізнавшись, чим дихає Захід,
    Чому я для нього не свій,
    Не хочу ні зоряних ягід,
    Ні псевдоліричних завій.

    Спочину, а потім помрію
    Про кращі майбутні часи.
    На них я ще маю надію.
    Поточні зіходять на пси.

    Повернення радісні миті,
    Лукавих таксистів юрма,
    Травневі свята сумовиті...
    Була перемога - й нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.06 20:32 ]
    Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
    Нехай же ллється хоч хвилину
    З очей коханих - бірюза.

    Даруй ще хвильку приголубить -
    Цілунок щічку хай торка.
    І пальчики ці милі, любі -
    Не відпускає хай рука.

    Не відлітай, моя Богине,
    Прощатися не поспішай,
    Бо у розпуці лютій гине
    Моя згорьована душа.

    Від берега ти не відчалюй,
    І прірву не твори з води.
    Бо серце рветься від печалі,
    З одчаю ринеться туди.

    Нехай затягнеться хвилина -
    Щосили мрій зі мною, мрій.
    І лебідь щастя в небо лине
    У безконечності своїй!

    6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.04 14:55 ]
    Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені


    На красиву лаву я на мить присяду,
    Усміхнеться Муза ніжно так мені.
    Прилети неждано, ти моя розрадо,
    В чарівному парку в місті Ірпені.

    Будуть хай навіки там благословенні
    Руки, що створили цей скульптурний злет.
    Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
    Вчувши голос неба, істинний поет.

    Там йому в уяві ранок золотіє,
    В ореолі Муза, як Весна, летить.
    У повітрі - замок, що його Вітія*
    Побудує словом у сяйливу мить.

    І для нього мовби - лік спинився часу,
    І відсутній погляд бачить тільки вись,
    Де в кабріолет упряжені Пегаси
    Везти Музу в замок разом узялись.

    Там вона - Богиня - сяде на престолі,
    Вітер їй в корону зорі намете.
    Це - поета Мрія, це - поета Доля,
    Що її увічнить слово золоте!
    ________________________
    *Вітія - поет.

    3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  45. Ігор Деркач - [ 2019.05.02 07:02 ]
    Поза грою
                               І
    Іронізую і від сміху плачу.
    Нема Пегаса – запрягаю клячу...
    Розмінною монетою плачу,
    коли мені буває по плечу
    недоїмкою роздавати здачу.

    Не падаю, коли один лечу.
    Нікого і нічому не учу,
    вирішую не задану задачу,
    і не міняю щастя на удачу,
    коли перо дорівнює мечу.

    А як і що – догадуйся, читачу,
    чому немає місця деркачу.
    Ну, не умію як великі мачо.

    Дієслова римую досхочу
    і не боюся. Я іще побачу,
    кудою і куди я долечу.

                               ІІ
    Нехай самозакохані поети
    і поетеси видають буклети,
    а я ще не доконаний поет.

    Іду собі дорогою своєю
    і фішкою мінорною моєю
    хай буде незакінчений сонет.

    Та критикуйте, прошу, ради Бога.
    Аматори і «профі» залюбки
    ще граються, бува’, у піддавки.

    Але не розумію, ради чого
    блокує зореносна остюки,
    які не колють як у біса роги?

    Опонувати у мої роки,
    нехай воно і з легкої руки,
    але, даруйте – не моя стихія.

    У небі не міняю зодіак.
    У мене ексклюзивний після-смак,
    якщо тепліє у душі надія.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.01 00:33 ]
    Перед вироком долі
    Я на долю свою нарікав,
    І просив, і творив заклинання –
    Хай життєва небесна ріка
    Нам пошле повноцінне кохання.

    Десь зустрінемося крадькома,
    Десь цілуємося віртуально…
    І регоче холодна зима,
    Мов стіна поміж нами – зі сталі…

    Данина ненаситній Марі* –
    Зачинила ворота до раю.
    Налякали тебе упирі,
    Що кохання – життя убиває.

    І живем, як на прив`язі – ми,
    Перед вироком клятої долі,
    Тільки злегка торкнувшись крильми,
    Безпорадні, голодні і кволі.

    Знову розпач наповнив ущерть.
    Мов із царства Харона ми – тіні.
    Без кохання життя – наче смерть,
    Безпросвітне тупе животіння.

    І бредеш ти по нім – в ланцюгах,
    Чути крик твій безсило-сердитий.
    У свідомість уживлено страх,
    Як від нього твій мозок звільнити?!

    Як позбутися тої біди?
    Ти мене замордуй ліпше, кате.
    Вчений генію, ліки знайди
    Щоб кохану мою врятувати.

    Щоб іти по життю без оков,
    Щоб залякане вирвати жало!
    Щоб між нас повноцінна любов,
    Наче Бог той святий, воскресала!

    30 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  47. Юрій Сидорів - [ 2019.04.28 09:04 ]
    Байдуже
    Патлаті хащі осінь підстриже,
    Засяє голизно́ю кожна віта.
    Ще не сезон, а думається вже
    Не про красу весни та барви літа.

    Траву пожовклу вітер обскубе
    І виголить ланам лоби й ланіти.
    А я щодня примушую себе
    За порами природними не скніти.

    Не рватися кудись, і взагалі
    Забути про усі сезонні віхи.
    Облишивши гризоти та жалі,
    Забутися й собі в полоні втіхи.

    Це стан душі. У версії земній
    У нього є приємні переваги.
    Вбивайся за свободою чи скній -
    А вартий він серйозної уваги.

    І гідний одностайної хвали.
    Ніде не буде краще, ніж у ньому.
    А ті, хто там ніколи не були,
    Усе життя жаліються на втому.

    О втіхо-втіхо-хочеться тебе,
    І спо́кою в моїй грудній клітині.
    Хтось голить, підстригає чи скубе -
    Вже байдуже! Ось так воно віднині.

    Час відповість - втішатися чи ні,
    Мовчання можна всяко розцінити.
    Та байдуже й однаково мені!
    Можливо, щось напишеться про квіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (19)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.25 01:14 ]
    Прийди
    А я – немов магнолія ота –
    Росту, квітую тихо сам у гаю.
    Прийди до мене, люба, золота,
    Як сонця, я тепла твого чекаю!

    Прийди до мене, в мій духмяний сад,
    Допоки ще весна у нім буяє.
    І хай не буде вороття назад
    Між ласками шаленого розмаю.

    Цілунками, вустами говори…
    Нехай пелюсточка пелюстку ловить
    У пустощах закоханої гри,
    У невимовних пестощах любові.

    Коли в найвищий увійдем екстаз,
    Розчинимось, полетимо в обіймах.
    Нехай ніщо не зупиняє нас,
    І насолоди стогонів не стримуй!

    Прийди до мене, поки є жага,
    Допоки ще благовіститься небо.
    Бо пропаду в байдужості снігах,
    Перецвіту й осиплюся – без тебе!

    24 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (8)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.04.23 11:41 ]
    Дружня розрада (за мотивами твору Т.Левицької)
    Я ніколи не сяду без весел в човна,
    Без вітрил не пливу в океані.
    Моя подруго мила, від чого сумна?
    Чом душа, наче далеч туманна?

    Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
    А чи жити набридло на світі?
    Позникали з голівоньки думи святі,
    Чи химерами всі оповиті?

    Доля добра бува. Та буває і зла..,
    Занесе на пороги неситі.
    Як же можна у далеч пливти без весла,
    Ризикуючи вмерти щомиті?

    Як же можна пливти по життю без мети?
    Все у вас, у жінок – таємниче…
    Та подумай голівкою трішечки ти…
    Ждеш, що небо до себе покличе?

    Чи безсила душа вже боротись зі злом,
    Смерті хоче, чортам на догоду?
    Ось рука моя дружня і човен з веслом -
    Попливемо на чистую воду!

    22-23 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  50. Юрій Сидорів - [ 2019.04.23 07:11 ]
    без знаків
    гукаю небо на розмову
    і шлю Творцю земний уклін
    за цю красу життя казкову
    доби покращення та змін
    і в молитвах шаную знову
    Його не в церкві а з колін
    я попри виправку військову
    природні лінощі та сплін

    почує певно і озветься
    на відчайдушний заклик серця
    що вірить фібрами всіма

    або в хатиночці убогій
    під час духовних апологій
    стою навколішках дарма́


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   10