Пишуть дітки твір у школі
Легко, щиро, без обману.
Тема в них проста доволі
Про єдину рідну маму.

Написав Петрусь багато:
Мама щедра і красива.
І працює важко часто,
Мудра, скромна, нелінива.

І готує дуже гарно.
Мила, класна і хоробра.
А як виспиться нормально,
То вона ще й дуже добра.

Уроки сіли вдвох учити,
Ніяк не хоче син лічити.
Проста задачка на вівторок:
- У тебе було шість цукерок.
А що лишилось в тебе, сину,
Як другу дав ти половину?
Малий зітхнув і каже чемно:
- Та тільки друг лишився, певно.

Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
їй навіть мурашку
тримати заважко,
а з неї нектари текли.

Той цвіт, невиразний для нашого ока,
завбі́льшки з пшонинку просту,
був кожній комашці,
був кожній мурашці
відчутний уже за версту.

І навіть якщо та верста для комашок
складається з ліктів своїх,
то світ, що для нас є –
великим, ґіґантським,
ще більшим здається для них.

Вони попри все вип’ють дивного соку,
для них то цілюща трава,
як нас, тяжко хворих, –
женьшеневий корінь,
так їх – той нектар рятував.

Вони мають сили ще більші, ніж наші,
по краплі лікуючи світ,
а ми балансуєм,
псуємо все всує,
йдемо в надкосмічний політ.

Лиш той, хто помітив, як пурхає бабка,
долаючи власну версту,
прокреслить проєкти
польоту ракети
з цієї планети – на ту.

Лиш той, хто оцінить малесеньку квітку,
відчувши тонкий аромат,
спитає: чи варто
нарощувать атом?
і кине під прес автомат.

Нас квітка врятує, нам бджілка віддячить –
і меду на стіл принесе,
як щось хочеш мати –
навчись цінувати
й мале берегти над усе.

12–13 серпня 1995 р., Богдани́

Не в Лондоні, чи Відні,
Не десь на Кайзерплац
Відкритий для відвідин
Черешневий палац.
В палаці не вщухають
Бенкети і бали,
Там радо зустрічають
Бешкетників малих.
Від їжі і напоїв
Згинаються гілки.
Спішать сюди юрбою
Шпаки-мандрівники.
Це галасливе панство,
Прибувши на бенкет,
Не дбає про "убранство"
Й придворний етикет.
Гостинні ці палати!
Принаймні раз на рік
Тут мріє побувати
Усякий мандрівник.
Для птаства і малечі,
Відкритий всім вітрам.
Зізнаюся, до речі,
Я теж бувала там.

Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Поспішає юний слоник
І вибрикує, мов коник.

А відомо –хто спішить,
Всіх довкола насмішить.

Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
R
Макові зернята
Хрумали малята
І сальце масненьке
Різали тоненько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Танцювала до зорі
Мишача родина!
Смакувала дітворі
Мамина гостина.
R
Макові зернята
Схрумали малята,
І сальце масненьке
З'їлося хутенько.
Тупу-тупу ніжки.
- Змерзли? Анітрішки!
Разом веселіше,
Знає кожна миша.

Я цю ніченьку не спав,
Бо сніжинки рахував:
Скільки треба нам сніжинок
Щоб зліпити з них будинок.
Зробимо ще стіл, стільці,
Он які ми молодці!
Чай зготуємо зі снігу,
Білий тортик всім на втіху,
Снігові льодяники,
Біленькі сметанники.
Снігокава і компотик
Так і просяться у ротик.
Ще - зі снігу скатертину,
Хай приходять на гостину
Сніговик й сніговенятка,
І нехай в них буде хатка.

Небо вилило білило
І навколо стало біло:
Білосніжне видноколо -
Побілилось все довкола.
Білі падають сніжинки,
В білих шубках всі ялинки,
Білі килими на стежках,
А кущі в білих сережках.
Білий зайчик на узліссі
Відгрібав сніжок на стрісі,
Що насипала хмаринка,
Глянув, унизу морквинка.
Білий сніговик раденький -
Носик має червоненький!

Оселилась у дзвіночку
Доня гнома у віночку,
І коли вона не спить -
Квітка радістю бринить.

Закликає на гостину,
Білу стелить скатертину,
І готує залюбки
Бджоленятам пиріжки.

Дуже зморені мурашки
Покуштують чай з ромашки,
Солодесенький пилок
Бабочкам додасть в медок.

Як метелик прилетить,
То зефір зготує вмить.
Смакотортик випікає -
Ласунів всіх пригощає.

Сонце дівчинці сміється,
Бо добро завжди озветься.

Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берези, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатинки,
Зайде й буде дути крізь шпаринку,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

І скажу вам щиро нині:
Всі берізки в ластовинні,
Жовті мерехтять листочки -
Світло блимає у очки.
В клена новий жовтий светрик,
Милувався далі Петрик,
І вербички-дві сестрички
Золотом фарбують річки,
Жовте платтячко в калини
І червоні намистини,
Сонечко руде ясніє
Та чомусь про літо мрію...

Перекинув Ромко кружку
І зробилася калюжка
І водичка зі стола
Водоспадом потекла.
На початку невеличка,
А надалі справжня річка
Поміж кріслами кружляє
І з кімнати випливає.
Намочила киця лапу
І стрибнула на канапу,
Схвилювалася бабуся:
«Тут глибо́ко, я боюся!»
А вода все прибуває
І вирує, як в Дунаї,
Домальовує уява
Бригантини й пароплави.
Вже будуються порти,
Греблі, шлюзи і мости,
Плине річка коридором
І впадає в Чорне море.

Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.

Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,
То й до сонечка дістану.

Дуже рясно без упину
З неба пригали краплини
І мостились на деревцях,
І на хвильках у озерцях,
На пелюстках дивоцвіту
Та сміялись радо літу.

Повзували босоніжки
На свої прозорі ніжки.
Стали господарювати
На городах біля хати.

І від щастя пишноуста
Засміялася капуста,
І петрушка, і морквина,
І смачненька картоплина
Й червоненький бурячок
Радо підставляв бочок.

Так краплинкам тим раділи,
Бо спекотні дні стомили.
І,будь ласочка, доще,
Ти прийди до нас іще.

Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?
Щоби це мені пізнати,
Треба в неї запитати.
Довго-довго він старався,
Та нічого не дізнався:
Вже на небочку зоря,
А у відповідь - "кря-кря"!

Сонце ходить в піднебессі
В жовтих черевичках,
Опустило рудий промінь
Марічці на щічки.
Усміхалася привітно,
В небеса гляділа,
Доки хмара не сховала
Сонечка вудила.
Як прийшла вона додому,
В люстерко гляділа,
То побачила, що щічки
Ластовиння вкрило.
Засміялася Марічка-
Золоте дівчатко:
Це ж мене розцілувало
Сонячне зайчатко.

Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка - наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк.
Вірш я вивчу на "відмінно",
Теж люблю я Україну,
Щоб усім прийшло на згадку -
Ми - шевченкові нащадки,
Нехай слово Кобзаря
Світить ясно, як зоря!

Сів метелик на кульбабку,
у пилку сховались лапки:
"Гарно пахнуть мої ніжки,
я посиджу тут ще трішки,
може й крильцем притулюся
і умить позолочуся.
Мов прикраса, що кульбабка
одягла собі на шляпку,
наче сонячна пелюстка,
убрана у жовту хустку
буду радістю пашіти,
квіти й трави золотити".

"Треба спати, треба спатки",-
Шепотіли зоренятка.
Наказав їм місяць-татко,
Щоби люляли малятко.
Тихо-тихо стало ниньки,
Навіть вітер йде навшпиньки:
У блакитнім сповиточку
Спить Земля - кохана дочка.
Як ранесенько проснеться -
Сонцю-мамі усміхнеться!

Ніченька до люльки
Підійшла навшпиньки,
Усміхнулась місяцем -
Глядить сон дитинки.
Ніченька побачила
Дивосни казкові
Як гуляють вогники
У гіллі діброви.
Птах із ниток золота
Сплів гніздо на стрісі.
Ніченька замислилась:
"Схоже так на місяць..."
В те гніздечко бережно
Зіроньки поклала,
Щоб яскраві птахи
Звідти вилітали.
Ніченька схилилася
Ніжно над дитятком -
Малюку наснилися
Зорі-пташенятка.

Дує губоньки Катруся:
"В мене настрою немає.
Поясни мені, матусю,
Де ж це настрій мій гуляє.
Може він пішов в садочок
Яблучками ласувати?
Чи сховався у куточок,
Щоб за мною підглядати?
Чи подався він до лісу
Заглянути в очі лису?
Чи побіг кудись на грядки,
Де морквинки для зайчатка?"
Мама ій відповідає:
"Він на усмішку чекає.
Щойно личко усміхнеться -
Настрій миттю віднайдеться."

Перша брунька, перша цьомка –
То весна.
Плеще, плеще у долоньки, чарівна.
І сокоче, і цвіркоче горобцем:
«Хочу, хочу, хочу, хочу бруньок ще».

Друга брунька, друга цьомка –
То весна,
Королева, в місті Лева, чарівна.
І співає, і цвіркоче наш трамвай:
«Хочу, хочу, хочу, хочу в ліс і гай».

Третя брунька, третя цьомка –
То весна,
Вся в обновах, кольорових, чарівна.
І сокочуть, і цвіркочуть малюки:
«Хочем, хочем, хочем, хочем до ріки».

Зайчики дрімають в норках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочку,
Ти в оселі не один!
Щоби потім не хворіти-
Треба руки гарно мити,
Як виходиш із будинку,
Навіть на одну хвилинку,
Одягати рукавички,
Масочку собі на личко.
А ще краще - бути вдома:
Це позиція свідома!"
"Знаю, мамо, не хвилюйся,
Я ж люблю свою бабусю!
І посиджу радо з нею.
Ще прогулянок діждуся!"

По яругах, що є сили,
лісники ліси садили.
Між осичок - сосни й тис.
Швидко ліс високий зріс.
Для звіряток і для птиці
є кислички і суниці.
Оселився ласий лис
під найвищій в лісі тис.
Там, у лисовій оселі,
лисенятко є веселе.
Всім говорить гриб лисичка:
- Лисенятку я сестричка.
В лісі осінь. Пада лист
лису-татові не хвіст.
Під осикою на ранок
лис знайшов смачний сніданок
і несе його у ліс
лисеняткові під тис.
В лиса здобичі багато –
у оселі буде свято.
Лис, лисиця й лисеня
Розкошують не щодня.

Іграшковий зайчик
Вскочив у трамвайчик,
Там зустрів корову
Та́кож іграшкову.

Зайчик і корова
Квапились до Львова
Де на карнавалі
Їх уже чекали

Півні та лисички,
Поні та індички,
Тигри й леопарди,
Пуми та гепарди,

Зебри й бегемоти,
Леви та койоти
Мавпи і шакали
Весело скакали.

У старому Львові
Все було казково.

"Уночі мені не спиться,-
Каже хмарака білолиця,-
Знову у цю ніч не спала,
Цілу нічку рахувала
Хвою на гілках ялини,
Не спочила ні хвилини.
Ще на комині хатинки
Підглядала у шпаринку
Як кружляють Янголята
Біля ліжечка маляти.
І подушкою слугувала
Зіроньці, шоб та поспала.
Хоча трішечки втомилась,
Та ранковим сяйвом вмилась!"

Жарт

Телятко Маруся,
Лошатко Настуся
На луг погуляти
Ідуть.
Під небом прекрасним,
У кронах гіллястих,
Там яблучка рясно
Ростуть.

Качелі ладнати,
Та все ж не дібратись
Хоч дибки старайся,
Ставай!
«Ми будем гойдатись,
Ми будем стрибати,
Щоб яблук дістатись
І край!»
Стрибають, стрибають.
Під хмари злітають,
Збирають солодкий
Врожай!

Телята, лошата –
Вони акробати,
В них добра команда –
Тандем!
Вони – щирі друзі,
Стрибають у лузі.
Здолають усе
Без проблем!

Тріскучий мороз,
а Андрійкові жарко,
Рум'яненькі щічки,
на щічках - вушанка,
Андрій на санчатах
страху не вчуває,
Лиш вушками
шапка-вушанка
махає.

Кричать Горобці,
гучно крячуть Ворони:
"Андрійко, мерщій
повертайся додому,
З гори на гринджолах,
як вітер, літаєш,
А дома обід
з нетерпінням чекає!" --

"Не можу додому:
Мороз дуже строгий,
Тримає за руки,
хапає за ноги,
Схопив за чуприну,
не можу пручатись,
Не хочу, а мушу
кататись, кататись!"

Мороз розсміявся:
"Хитрун! Ти ж гарячий!
Літай досхочу,
рум'яненький юначе!"

Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»
Йде у поле до трави:
«Травко, крапельки лови!»
Звір несе води ковток
Для грибочків і квіток,
Зі своїх вологих жмень
Поливає навіть пень…
І танцює безліч лап
по калюжах «чап - чалап».
«Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
Звір іде на наш поріг,
У віконце суне ніс:
«Я вам райдугу приніс!
Поки все довкола мив,
Я втомився і змалів.
Повертаюсь до зорі,
Що чекає угорі.»
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Він лежить собі один
На перині із хмарин.
А під музику вітрів
Із віконця лине спів:
«Тихо, дощику, бай-бай,
Не літай за небокрай.
Краплі вкрили все навкруг,
Але ти, мій друже, вщух.
Між небесних володінь
На хмаринці відпочинь.
Люлі-люлі, баю-бай,
Вітре, хмарку покачай.
Із калинових суцвіть
Прийде сон сюди за мить.
Люлі-люлі, баю-бай
Спи, маленький, засинай.»

Ти – поте́ря.
Ти – тетеря.
Ти не тямиш.
Прешся в двері.
Набридаєш вічно
зично і мімічно.
Лізеш, наче крокодил,
на маленький мій поді́л.

13 квітня 2004 р., Київ

Гей, ти моя сопілонько!
Я не вмію грати.
Вже й кричала на мене серед ночі мати.

Гей, ти моя сопілонько!
вирізана з клена,
ще не почорніла, ще майже зелена!

Гей, ти моя сопілонько,
на горищі сухо –
дмись, свищись до ранку – нікого не слухай!

Грати я не вмію – все одно навчуся!
Будуть танцювати тато і матуся.
Все село, вся область, місто і держава!
Грай, моя сопілонько!
Нас чекає слава.

16, 22 жовтня 1995 р., Київ

Ми звернулися до мами,
щоб і нас навчила гами,
щоб співали ми усі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Наша мама – найгарніша.
Наша мама – наймаміша.
Навіть ноти знає всі –
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

Що не робить, де не ходить –
всюди пісеньку заводить:
до - ре - мі - фа - соль - ля - сі!
До - ре - мі - фа - соль - ля - сі!

22 липня 2001 р., Богдани́

Жовтий гарний слимачок
По дорозі їде,
І везе додому він
Мене і сусіда.

Ще багато пасажирів
Їдуть до домівки,
Гарні ріжки в слимачка -
Окраса голівки.

Жовтий-жовтий слимачок
Оселився в місті,
І чекають всі його
Й тупцяють на місці.

Загубився ремінець –
і знайшовся на кінець.

– Що ж і зараз без кінця
ходиш ти без ремінця?

Швидше, Ромцю, одягни,
з тебе ж падають штани!

Може, в тебе їх немає?
– Ні, я зараз пошукаю.

І шукає кілька днів
з ремінцем – а без штанів.

2 серпня 2001 р., Богдани́

Трава уся смарагдова,
Два Хлопчики з Дівчам
Ідуть шляхом кульбабовим,
Все весело очам.

Хмарки, немов хустиночки
На вушках кошенят,
Фігурні ці хмариночки
Нагадують звірят.

Летять пташки під сонечком,
Співають їм Качки,
Дві Свинки на прогулянці -
Веселі малюки.

Змагаються Баранчики -
Міцніш який із двох?
Стрибають, наче м'ячики:
"Торох, торох, торох!"

Малятам трохи заздрісно,
Між хмар летить Пегас,
"Серед хмаринок радісно
І ми йдемо до вас!"

Душевне Цуценятко,
веселе це малятко,
У дворі денно грає,
за хвіртку зазирає,
Вдягнути хоче свиту,
побачити півсвіту.

Здійснив ізранку втечу,
вертався вже під вечір...

Об'ява є на хаті
(навіщо вчивсь читати?),
Об'ява провіщає:
"Отут - Псяюра злая!"
Бровко на хвостик всівся:
"Ой, леле, загубився!
Не злий, не харцизяка
і не старий Собака!

Оце не моя хата?
Як власну відшукати!?"

У Цуцика є друзі,
між них - Кицюня Пуся:
"Проглянь ізнов спочатку
об'яву, Цуценятко!"

И Пуся вмить грайливо
табличку підробила:
"Живе тут найдобріший
Бровко, наш друг найліпший!"

"Знайшов я рідну хату
опісля променаду,
До хати поспішаю
і Пусю прославляю!"

Ось і рік вже старий у минуле своє відійшов
І Різдвяних колядок лунають далеко десь зауки.
Хто в цю пору чарівну до наших воріт підійшов?
То Христосик маленький тихенько в них пальчиком стука.

Хай негоже, що було в нас, полум'я спалить руде
І веселять ваш дім із вертепом колядками діти,
Хай Христос, що родився, у наші серця увійде
І дорогу на щастя нам в темряві буднів засвітить.

Хай наситяться спраглі, батьків віднайде сирота,
Хай одужають хворі, засмучені стануть радіти,
І зійдуться розлучені, щастя вдову привіта,
І додому повернуться вигнані злиднями діти!
14.01.20

Прийшла пора вам розповісти, діти,
Про сонце, про планети та орбіти
В найкращій з-поміж зоряних систем.
Ну що, готові? Отже, розпочнем:
1.
До Сонця підійшовши дуже близько,
В його промінні любить гріти писка -
На вибухи, на спалахи і бурі
Йому начхати. Зветься він Меркурій.
2.
Його сестра (орбіта номер два)
Весь час за вигляд свій пережива.
Одягнена у модну атмосферу,
Панянка гарна на ім‘я Венера.
3.
А зовнішність наступної сестри
(Що ходить по орбіті номер три)
Напрочуд нам знайома. Ой ля ля!
Ви тільки-но погляньте! Це ж Земля!
4.
А ось четвертий родич - їхній брат,
Висить, немовби на кущі томат -
Червоний, ніби в бабці на городі.
Це - Марс. По ньому їздять в марсоході.
5.
Дивуються навколишні зірки:
Хто там такий вгодований, гладкий?
А це вальяжно по орбіті п’ятій
Юпітер суне, ніби львівський батяр.
6.
Сатурн, наступний брат - його в лице
Пізнати легко. Бачите кільце?
А ось іще! Та їх там цілі купи!
Сатурн їх крутить ніби хулахупи.
7.
Дістались майже до кінця. Ура!
Останнім залишається Уран
Який по суті - крижана вода
Космічний пил на нього осіда.
8.
Стривайте! Там крім пилу і комет
Є ще Нептун - остання із планет
Його відкрив для людства Ле Верьє.
Не бачите? Дарма. Бо він там є.

(Авжеж, були такі часи, коли
Був ще Плутон - такий шмаркач малий.
Та він уже планетою не є:
Тепер він - «транснептуновий об‘єкт»).

Ну, друзі, ось і все. Тепер ви в темі
Хто там є хто у Сонячній системі.
Тепер прохайте маму з татом, щоб
Купили вам нарешті телескоп!

.......................
Зійшла на небі зірка ясна,
Різдво прийшло у кожен дім,
Вже господинонька прекрасна
Готує страви в домі тім.

Кутя, узвар та пиріжечки,
Квокають діти під столом,
Господар пригоща овечок,
Вечерю носять всім селом.

Ось тільки ранок зазоріє,
Колядники уже ідуть,
Сурмить ріжок і дзвоник лине,
Всім сповіщає: «Ми вже тут!»

Діставши згоду колядувати
Засвітить зірку коляда,
І знову всі почнуть співати,
Бажати щастя та добра.

Щоб у господі був достаток,
Дозріле жито та пшениця,
А на столі у кожнім домі –
Духмяна паляниця.

Всіх господиня обдарує
Гречаними дарами.
Увесь народ зараз святкує
Різдво разом із нами.

@Тетяна Купрій-Кримчук, 2002.
Літературно - художнє видання
"Молитва за Цілюще Слово"
(авторська збірка),
м. Рівне, 2018.
#поезія_тетяни_купрій_кримчук

Великдень настає, лунають дзвони,
І всюди, на Землі та з-під Небес,
«Христос Воскрес!», «Воістину!», – говорять,
Радіють люди чуду із чудес.

Спішать до Храму Божого віряни,
В кошівці крашанки та писанки,
Хліб великодній у красі підвівся,
Орнаментом шепочуть рушники.

Єдиний і безгрішний Наш Спаситель,
Для кожного шле світло чистих плес,
До ніг Йому вклоніться, помоліться:
«Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».

Тетяна Купрій-Кримчук, 2015.

А до нас на саночках
Десь аж попід раночок
Прибув Миколай!
І ступив на ґаночок,
А тут забаганочок
Через край...
Миколайчик вправний -
зробив як умів:
Ромчику слухняному -
конфітюр зі слив,
Петрику-розумнику -
гарний шоколад,
Лесі та Оленці -
З вишень мармелад.
А мала Марійка
(Знав про її мрії)
Сніжинок хотіла
Ялинці на вії.
Він не довго мудрував,
Їй льодяники поклав:
Будуть у ялинки
Солодкі сніжинки!

Святий Миколай по зеленій стежині
Крокує у теплому просторі грудня.
Гостинці лежать у казковій торбині:
Чудові дарунки, щоб кожній дитині
Отримати вранці їх, ще до пол`удня.
Важливо окрасити радістю будні.

Повинен він встигнути й в нашу оселю,
Тому з нетерпінням чекають малята.
Іскринки в очах загорілись веселі:
Мерщій під подушку щораз заглядати:
Цікаво, чи справдяться кращі бажання,
Які загадали Сергійко і Таня???

Дорослі очікують справжнього дива:
Успішною буде житєєва їх нива,
А діти та внуки здорові й щасливі!
…Відчутні вже кроки чудового свята:
(Сюрпризів, напевне, ще буде багато!)
Давайте всі дружно його зустрічати!

18.12.2019
Свідоцтво про публикацію №119121803522

З хліба коники ліпив.
На одно́го наступив.
Мама каже: – Що це, Во́во?
Що ти плачеш, як корова?
– Та я ж коники ліпив,
на одного наступив.
Я хотів його спіймати,
він давай мене брикати!
Мамо, дай мені батон,
я ліпитиму ворон!
– Гріх так, синку, хліб глумити.
Годі, Во́во, ґав ловити…
Мама – враз до магазину,
накупляла пластиліну.
Потім каже: "От пустун!
На, зліпи собі табун."

2 серпня 2001 р., Богдани́

Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,
і тоді – міняй вози на сані
і готуй лещата, ковзани,
і уже до самої весни,
може, пощезають калабані,
по яких весела дітвора
буде находу полірувати
і обцаси, і опору п’яту,
поки сяє інієм трава
і позаганяє їх у хату
дід мороз і баба снігова.

12/19

Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,
аби лишитись цілим і живим.

Розбігтися по насипу до броду
і відірвати тіло від землі,
летіти як у небо журавлі
за мілину і на широку воду,
явитися у пам’яті народу
і канути навіки у імлі.

09/19

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер.

А. Апельсин. Сонця син.
Сік з вогняного чарунку.
Ллється в уста правда густа –
перша з Господніх дарунків.

Бе. Барвінок аж до сніжинок.
Зелена ковдра під білою.
Віночок розплівся, поплив, покотився
з-під білого вельону хвилею.

Ве. Виноград. Божественний сад.
Ґрона рясні у вересні.
Темне вино – на полотно
з ока красного селезня.

Ге. Гриби. Де. Дуби.
Еге-ге-ге-ей! Ґа-аздо-о!
Він заблукав, добра шукав –
з дуба на гриб упасти.

Є – це вже́ плід. Є вічний світ.
Євангеліє, Єва.
Же – жито, і все прожите
жовтим лягло під дерева.

Зе. Земля. Озимі поля.
Зерно загартують морози.
И?! Індик. Клювати звик,
як зерна, мої сльози.

Ї. Їжак не носить рюкзак,
бо на голка́х його їжа.
Йосип йоржем – мов гострим ножем!..
Йой! Йодом на рану свіжу!..

Ка. Калина у лузі достигла.
Терпко, гірко і со́лодко.
Кетяг зриваю, тебе визиваю.
Одпий цеї крові, золотко!

Льон на те́рниці треться, терниться.
Полотняне волосся чеши.
Ге-ен, лелека, остання*, далека.
Ой, виший її, лиши.

Мак у сту́пі, мов зорі вкупі.
У тісто, в макітру – і в піч!
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.

О! Огірочки. Солоні з бочки,
під чарочку гарно йдуть!
Пе. Перцівку, козацьку горілку,
пани́ на Покрову п’ють!

Ер. Русалку кохаю палко.
Для того й рибалкою став.
Лише під осінь її за коси,
в любов потонувши, – спіймав.

Соняшник сірий тулився без міри
все літо до сонця – і всох.
Звихнулася шийка, його насінинки
дід з бабою лускають вдвох.

Те. Трактор трахкає трактом,
розгублюючи запчастини.
Везе на спині добро чи злидні?
Увесь урожай України…

Фарби розводжу, мов скарб віднаходжу.
Хліб для художника – осінь.
Натуру, пейзажі, ліси-вернісажі
я зберігаю назовсім.

Цибуля. Часник. – І вірус зник,
бо запах надходив з малюнку.
Шпинат. Щавель. – І борщ пливе
зеленою річкою в шлунку.

Юнак розквітав і вірші складав,
і осінь – не на заваді.
"Я, – він признавсь. – У рай прокравсь
і яблук нарвав для Наді."

І Бог сказав: "Ти дав, що мав.
Отримай за це здачі."
І був м’який знак – одна із ознак,
що осінь не любить ледачих.

Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – збирай плоди,
розсипане золото літер.

1–2 лютого 1995 р., Київ

________________________________
* в одному з варіантів автора: «послідня»

Відчинивши місячне віконце
і тумани випивши до дна,
відкусила ніч окраєць сонця.
Народилась зірочка одна,
а за нею інші покотились –
запалили весь Чумацький Шлях,
а поодинокі засвітились,
як волошки в росяних полях.
Відлетіла пісня солов’їна,
розлилась між небом і селом.
Спи, моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом…

15 березня 1988 р., Київ

Хоче крихітний ведмедик
Крихітний велосипедик,

А маленький бегемотик –
Чималенький вертольотик.

А зелений крокодильчик –
Дорогий автомобільчик.

А маленьке оленятко
Хоче роги, як у татка.

Захотілось казки мишці,
Прочитала... дірку в книжці.

Свинка брьохнулась в калюжу
Засмутилась. Та не дуже.

середа, 17 серпня 2016 р.
Шумів дощиско в хаті
І котиско
Хотіло гратись на стриху
Де інші звуки
Звучали ближче, ніби поряд гралось небо.
Мале віконечко було дверима, хмари
В тональностях різнились,
Стікали струнами аж той котиско м'явкав.
Чи є щось гармонійніше у хаті
Ніж стрих з дощем
І кіт м'явкіт вусатий?

У гамаку чи в кріслі
на дачі чи у місті
ще не одну новелу
напише Ізабелла…

Летить юрба дитяча,
а Ізабелла плаче
в бурштиновім намисті:
нема Агати Крісті.

Вона вже все читала,
але всього так мало,
що пише Ізабелла
новелу про омелу.

Летить пташина зграя,
дівча і з нею грає,
сковзнувши на папері
перо в казкові двері.

Давно пташки на півдні,
але одна і нині
мрійливій Ізабеллі
плете гніздо в омелі.

Вона про це напише,
можливо, навіть віршем
і на важкій колясці
умчить по щастя в казці.

7 серпня 1994 р., Богдани́