Оленятку білочка
Дарувала зірочки.
Квіточки жовтенькі -
Де росли опеньки,
Де цвіли сніжинки,
Де мурашкам жити.
Запашні даруночки
На весняні клумбочки.
Оленятко білочці
Дарувало гілочку,
А на ній - муркотики:
Ох, вербові котики!

2023

У лісі, лісі темному
(До сонечка не звик)
Живе собі під деревом
Статечний моховик.
У нього хвацька шапочка -
У тріщинках, руда.
Якщо його побачите,
Гукайте: "Борода!"
Коли ви не з образою,
Грибочок-чарівник
Казок вам нарозказує
Грибоволісових.
Із чемними він знається,
Чекає недарма
Тих діток, що не чваняться
І вірять у дива.

2023

Світла стежечка, ясна -
Їде великом весна.
На зеленій кепочці
Квіточка-заклепочка.

"Світла стежечка, ясна..." -
Все наспівує весна.
У танок фіалочки
Стали, наче панночки.

2023

Круглий-круглий хлібний бік.
Він від зайчика утік.
Бабі клопоту завдав.
Дід сердитий: "Бабо, ґав
Наловили ми в обід.
Буркотун тепер живіт.
Буть голодними, повір!
І куди подівся він?"
Круглий-круглий хлібний бік
Ще від декого утік.
А хитруля лісова
Гам! бешкетника, й нема.

2023

Хочу у люльку - Божу долоньку:
Хай колисає стомлену соньку.
Хочу у люльці заснути калачиком,
Далі прокинутись сонячним м'ячиком.
Хочу рожевих і місячних снів,
І чарівник щоби радо зустрів.
Маю до нього прохання єдине:
Хай переможе в війні Україна,
Нехай додому повернеться татко
І приголубить своє зайченятко.

вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька

поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою

ті літали і втішалися
небо в римах колисалося

люлі-люлі небо синєє
написав тобі я інієм

про весну красуню сплячую
і про дощика ледачого

що іти мене питається
сонцем у хмаринці грається

де сховалося те сяєво
за веселкою шукає він

тут нема а там вже ніченька
затуляє небу віченьки

спи солодко аж до ранечку
у колисоньці-весняночці

11 Листопада, 2019

Ой, не журися
Мила Орися.
Краще почни співати,
Про те як пішов воювати
Твій чоловік!
І розкажи своїй малечі,
Про Щедрий, добрий вечір.
І про подальшу перемогу,
Яка дає змогу
Майбутньому поколінню,
Шлях до життя спокійного!
І вільну Україну,
І щастя довгого.
Ой, не плач Катруся,
Краще йди щедрувати!!!

Рідна мати Україна,
Скільки ж років ти живеш!
Скільки всього потерпіла,
Во рогів було без меж
Всім земель наших хотілось,
Бо свої,бач,не такі.

Йдуть на нас,щоб визволяти,
А на ділі,щоб вбивати..
Наш народ їм не по силі,
Разом нас їм не здолать,
Разом мі велика сила,
Нас не вийде розламать!

Хай сидять в своїх халупах,
Бо всі зляжуть по трунах!
Скільки ж крові пролилося
Із сердець наших вояк?
Ми за них, всі молимося,
Вдячні їм,неабияк!

Наші вільні громадяни,
Йдуть туди,в без вороття..
Боронити нас хотіли,
Щоб могли спокійно спать.
Скільки ж всього натворили,
Орки, злії, як вовки?

Стільки ж років наврочили
Мук й страждань самим собі!
Хай вмирають,із не жалко,
Вони знали,на що йдуть.
Ми не любимо їх палко,
Нас вони не покладуть!

Та чого ж свого замало,
Тим скотам,що йдуть на нас?
Дивляться вони зухвало,
Корчуть різних нам гримас
В нас тут їм ніхто не радий!
Нас не треба визволять!

Залишають слід кривавий,
Взять би іх,та й розстрілять!
Хай ідуть на свої землі,
Й не чіпають більше нас,
Хай згорять в своєму Кремлі,
І щоб їх ніхто не спас!

Ми же знову заживемо,
Як колись без жили,
Рідну маму пригорнемо,
І щоб довго пожили!

2023

Зимовий вечір. Снігопад.
Місячний ріг б'є хмари.
Я проходжу місцевий сад,
І мені здалися примари.
Немов статуї рухаються,
Не боячись, що побачать їх.
Вони як діти дивуються,
Дивлячись як падає сніг...

"Паляниця! Паляниця!
Вимовляю як годиться.
Попри відстань, попри втому
Ми приїхали додому.
Будем тата тут чекати
Й ЗСУ допомагати.
Чи потрібна вам підмога?
Зроблю все для перемоги!
Я дорослий. Я вже зможу.
Я вам гарно допоможу.
Підставлятиму плече
Коли холодно й пече!"
Усміхнувся прикордонник:
Підростає оборонник!

Якось, запитує мене дитина:
" Мамо, а якою є людина?"
Недовго думаючи, їй відповідаю.
Про що, напевно, добре і сама не знаю.

Бувають люди добрі, або злі.
Бувають радісні, або сумні.
Бувають щиросердні і черстві.
Бувають справжні, а бувають й ні!

Проте не варто їх судити.
Критикувати, чи когось ганьбити.
Ніхто не знає, чом бува такі .
Можливо настрій, або дні не ті.

Ніхто не був на місці іншої людини.
Ніхто не жив її життям, ані хвилини.
Тому оцінювати іншого ти не берись,
А краще за собою подивись.

Усі ми різні, всі ми не такі.
Живе з нас кожен в своїй правоті.
Проте єднає нас звання єдине.
Ми люди! Ми з душею! Не тварини!

ані миші
три коти
старший
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
й поза очі
а молодший
щось муркоче
про сметану
й молоко
і про те
де спить бровко
й проганяють мух
корови
де ще гнізда
не готові
а в яких
пташата сплять
де по три
а де по п’ять
миші
мишки
мишенята
ви сидіть тихенько
в хаті
бо почують вас коти
той
що місяць прикотив
той
що сипле поза очі
той
молодший
що муркоче

20 Липня, 2018

дітьми
гралися у війну
ковбої
та індіани
червоні
та білі
фронт розділяв
паркан з тютюну
кулі з горіхів
очеретняні стріли
із індика пір’я
і бриль-капелюх
ломака –
сідло і коняка
сто скальпів
з кропиви
і стільки ж
крил мух
відвага –
в ланцюг для собаки
і стріли зникали
в городах
садах
а кулі
губила кишеня
живою вважалась
кринична вода
трофеї –
картопля печена
бадилля й паліччя
вігвами й форти
їх брали умовно
ділилися дахом
коли громовиця
хотіла прийти
нагнати на воїнство
страху
і той був
за пастора
вимоклих душ
хто знав
де є сторож на часі
і скільки в рогожі
закутаних груш
щоб стало для всіх
і припасу
так літо злітало
кульбабами десь
розбитися
табором білим
тоді не зважали
куди дівся день
і ліктів
й колін не жаліли
ніхто не здавався
на мить умирав
на ліки йшли вишні
і сливи
ой де ж та тепер
гомінка дітвора
прокопчена димом
й щаслива

6 Червня, 2018

1
Хто їсть фрукти непомиті,
й рук не миє - добре робить.
Він найкращий друг на світі
мі-мі-мі-мі-мі-мікроба.

Поклади немите в ротик,
оближи брудне й побачиш,
як стрибну я в твій животик
і відчуєш, як там скачу.

Хоба!

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоп!

2
Гляньте швидко в мікроскопчик.
Там на вас чекає диво:
Всім привіт! Це я – мікробчик,
і розумний і красивий!

Ні-ні-ні, не лийте воду,
киньте мило, не жартуйте.
Чистоти боюсь я зроду.
А-я-яй, ой-ой, рятуйте !

Приспів:
Я мікробчик-обчик-обчик, я мікроб.
Дуже-дуже-дуже-дуже хочу, щоб
діточки мене любили
і зі мною всі дружили,
хоба-хоба, хоба-хоба, хоба-хоп!

3
Як з мікробами дружити?
Від мікробів лиш хвороби.
Ми не хочемо хворіти.
Утікайте всі мікроби!

Приспів:
Будем ручки завжди з милом мити, щоб
не добрався до животиків мікроб.
Ми здорові й чемні діти,
і не хочемо хворіти.
Мікробахам -барабахам скажем «стоп!»

Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=MyRB4-K1gS8

Принеси мені ліхтарик, Святий Миколаю!
Не цукерки й шоколадки, я тебе благаю,
Щоби світло було завжди і вночі, і нині,
Щоби затишно було у нашій хатині.

Попрошу у тебе ще буржуйку та пічку,
Щоб малесенька сестра не мерзла у нічку.
Теплу ковдру для матусі попрохаю в тебе,
Я до мами пригорнуся і промовлю небу:
Хай Архангел Михаїл теж нам допоможе -
ЗСУ і ППО славно переможе!

Братці! Є у нас сусіди –
дядько Вова й тьотя Ліда,
в них є трійко близнюків,
неслухняних хлопчаків.

Адже кожної суботи
у батьків свої турботи.
А вони в азарті ігор
по квартирі мчать, мов вихор.

Якось гралися в ялинку,
підпалили на хвилинку
всі гірлянди, всі вогні –
і великі, і малі.

Потім прилади вмикали,
та їм виявилось мало!
Саме газова мережа
розповсюдила пожежу.

Вибух стався, а вони,
вже без жодної вини,
утекли на двір й дивились,
як красиво розгорілось.

Раджу вам я, любі діти,
так ніколи не робити
і не з сірниками грати,
аби не спалити хати.

~ 2009 р.

Не хвилюйся, матінко,
Зовсім я не змерзла,
Черевички тепленькі
Ти ж мені принесла.

Не бентежся, мамонько,
З'їм холодну кашу,
І за тата, і за маму
Й Перемогу нашу.

Не журись, матусенько,
Хоч немає світла
Та від голосу твого
Серденько заквітло.

Не турбуйсь, мамусенько,
Пригорнусь до тебе,
Наші ППОшники
Захищають небо.

Не хвилюйсь, ріднесенька...

У давній час, десь край села,
мала хатиночка була,
а в тій хатинці братик Ох
і братик Ах жили удвох.

Прийшла весна, радіє Ах:
- Нарешті зійде сніг в ярах!
Бурчить на це сердитий Ох:
- Додасть весна нових тривог!

Все квітне і співає Ах:
- Злетів би в небо, наче птах!
- Лети-лети, - буркоче Ох,
- та не впади в чортополох!

Вже й літо скочило на дах,
і з двору вже лунає: - Ах!
Яка краса, яке тепло,
здається, так ще не було!

- Ох, вірно, так ще не було,
і спину й плечі попекло!
Минають дні, тече вода,
прийшла вже й осінь золота.

- Ах, цей багрянець неземний!
Та Ох, як завжди, мовчазний,
лиш зрідка скривляться вуста:
- Тепер погода вже не та!

Минула й осінь, й на поріг
лягає перший білий сніг.
Радіє Ах: - Гуляти час!
Зима казкова йде до нас!

- Ох, змерзли в мене руки й ніс,
хоч я під ковдру весь заліз,
я краще почекаю тут,
поки дерева зацвітуть!

Були ці братики, чи ні,
це невідомо геть мені,
та іноді приходять в снах
і братик Ох, і братик Ах.

03.05.2019

Відбудуємо будинок,
Тут моя кімната,
І вітальня, де збирались
Я, матуся й тато.

Кухня пахла пиріжками -
Мама готувала,
Ми з сусідами разом
Смачно ласували.

Ось татусева кімната...
Те, що залишилось...
Стіни, пройми без віконець
Попелом покрились.

Он великий коридор,
Вчився тут ходити,
Пам'ятаю, як вдалося
Матінку зустріти.

Як раділа вона щиро,
Плескала в долоні,
Цілувала теплоніжно
Мої щічки й скроні.

Перші кроки - незабутні,
Сяяла, мов зірка...
Мамо, глянь, горіла навіть
З металу одвірка.

Мам, ходімо в вашу спальню,
Що? Її немає?
Не зронила ні сльозини,
Лиш рашистів лає.

Раптом мама усміхнулась:
Глянула на сина -
У малечі в рученятах
Велика цеглина.

Дуже вправний гоподар
Своєї країни,
Буде сонячне майбутнє
В Неньки-України!

Ти питаєш що я роблю,
Моя люба нене?
Ангеликів з ниточок
З сердечком черленим.

Крила ніжно-голубі,
Мов блакитне небо,
Сукня жовто-промениста,
Така, як у тебе.

Очі дуже добрі й мудрі,
Як в нашого тата,
Україну, він казав,
Берегтиме свято.

А мені на вушко ще
Шепотів тихенько:
Сину, прошу, потурбуйся
Про сестричку й неньку.

І також пообіцяв:
Як прийде додому,
То рибалити поїдем,
Вудити до втоми.

Й на парад усі підемо
У День Перемоги,
Бо незламна Україна
Під захистом Бога!

Я Ангеликів змайструю
Багато-багато -
Буде гарний оберіг
У кожного тата.

Із Володимира Висоцького

Хлопчик Вова, ро́ків сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.

Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
та потому - сам пішов у наступ:
з краника червоного він струмінь спрямував
точно на комаху ту довгасту.

    А тарган - холоднокровний
    й безтурботний, як на згляд -
    вилізти хотів назовні,
    та зісковзував назад.

    Грізний знищувач зарази,
    Вова мимрив: «Стій, не руш!
    Хто по смітниках полазив -
    той приймай гарячий душ».

    І намочений тарганчик,
    роздратований вкінець,
    заховався за стаканчик;
    й причаївся тарганець.

Хлопчик Вова в раковині бурю підійма,
хвилею комаху заливає...
(Та, якщо насправді, - він почав війну дарма,
бо тарган людину не кусає).

    Кличе він сестричку Нінку, -
    вдвох топити таргана;
    ну, а Нінка комашинку
    хвать - і кинула з вікна!

    І тепер тарган - на волі,
    увіпхався у бур’ян;
    ходить-бродить в чистім полі
    харчовий шкідник тарган...

Збурившись, у Ніну Вова
кинув шкарбанцем брудним
й заревів - немов корова,
аж прокинувсь цілий дім.

Мама й тато бачать: Вова плаче, одяг змок...
Розібрались, прийняли ухвалу:
Вову в покарання припровадили в куток,
ну, а Ніна - печиво дістала.

    І тоді наш винуватий
    всі звів засновки водно:
    щоб тарган забравсь із хати,
    не берись його втопляти,
    а випихуй у вікно,
    після чого мама й тато
    поведуть тебе в кіно!

(2020)

1. - Чому жовтіє листя?
Куди біжить струмок?
Чом олені плямисті?
І падає сніжок
Чому такий пухнастий? -
Цікавиться щодня
Допитливе, смугасте,
Веселе тигреня ( повтор. двічі)
2. - Чому співає птиця?
Вдивляється в пітьму
Й пояснює тигриця
Стотисячне "чому".
- Де ходить лев гривастий? -
Запитує щодня
Довірливе, смугасте,
Маленьке тигреня (двічі)
3. Про всі важливі речі
Питає без вагань,
Й надвечір у малечі
Ще купа запитань.
Скрипить сніжок сріблястий,
Навчається щодня
Допитливе, смугасте,
Розумне тигреня (двічі)

Лютий 2022 р.

Задивилася Марічка:
сині очі має річка,
а волосся - довгі хвилі,
в них лілеї серцю милі,
скачуть сонячні яскринки,
наче золоті рибинки,
відображення хмарин -
справжнє диво із дивин,
а на березі вербички
заплели тонкі косички,
темноокий очерет
одягнув новий берет,
лиш поважна чапля пані
знову в сірому жупані...
Сяде дівчинка у човник
і яскравий сонця вогник
принесе в дарунок цаплі -
хай на дзьобі сяють краплі!

Крихту ялиночку
в лісі ми знайшли,
іграшки й зірочки
з хати принесли.

Вкрили ялинку ми
нібито плащем -
срібними кульками,
золотим дощем.

Зайчик та білочка,
вовчик-лісовик
радо стрічатимуть
в лісі Новий рік!

(2021)

Ялинка в лісі рідному
у затишку росла,
в зелені шати прибрана
завжди вона була.

Метелиця їй пісеньку
співала: «Спи, бай-бай!»
Вкривав сніжок теплісінько:
«Дивись, не замерзай!»

Лякливий косий заїнько
ховавсь під нею в сніг,
коли сердитий сірий вовк
кудись повз неї біг...

І ось вона, прикрашена,
сюди до нас прийшла
та пребагато радощів
малечі принесла!

(2021)

А у лісі рано-вранці
Вовчик полював на зайця.
Зайчик вдів біленьку шубку,
Хай у вовка гострі зубки
Він його не відшукає,
Вухань радісно гуляє.
Куцохвостий, косоокий,
Плигає у різні боки.
Вовчик дивиться похмуро:
Під сосною кучугура.

Тьмяне тремтливе світло нічника.
Легесенько погойдує колиску
Невтомна, хоч і стомлена рука.
Лунає колискова. Ніжним блиском
У вікна заглядають зірочки.
Ніч огортає ковдрою м’якою.
По хвилях хмаринкової ріки
Сни поспішають доброю юрбою.
Повітря, поцілунок на щоці
Лишивши, доторкається волосся.
Малюють опівнічні олівці
На стелі й стінах місячне колосся.
Батьківської любові теплота
Не спить у тиші сонної кімнати
Обіймами пестливого поста
Над ліжечком поснулої дитяти.

30.11.21

Вітер гілоньки колише
І листи по небу пише.
Хутко рухає хмаринки:
Старт, а далі – серединка,
Потім – фініш, жирна крапка –
Записав усе на згадку.

Білосніжні та блакитні
хмароньки – слова привітні,
Їх цілісінький рядок,
Золотіють від думок.

І хмарки рожево-ранні –
Речення завжди жадані,
Бо привітно день вітають,
Всіх довкола усміхають.

Та ось раптом хмара сиза,
Містить у собі капризи,
Норовиста, вередлива,
Умостилася сміливо
І суворо поглядає,
Чи на неї хтось чекає.

Зачаїлись всі довкола...
Та сказало сонцеколо:
"Це ж не слово, темна клякса,
І вона до того ж плакса".

Коло річки ріс дубок.
На дубочку жив листок.
Разом з іншими листками
Милувався він птахами,
Небом синьо-неосяжним
Сонцем щедрим та приязним,
Непосидьками-хмарками,
Ночі сяйними зірками.

Мріяв тихцем цей листочок
Хоч однісінький разочок
Гілки прихист полишити
І злетіти. І летіти
В піднебесся синє-синє,
Де в безмежній височині
Сонця промені живуть,
Світло світові несуть.

Мріяв. Марив. І боявся.
Полишити дуб вагався.
Бо це рідний дім. Знайомий.
І завжди приємно вдома
Із сусідами-листками
огорнувшись балачками,
мріяти про щось високе,
смілість коплючи потрохи.

Може листик трохи згодом
Наміриться на пригоду.
Зістрибне в долоні вітру
І в погожому повітрі
Вирушить світ відкривати
Щось шукати, щось стрічати.
Але то вже інша казка.
Трохи зачекай, будь ласка.

Ой, летіть-летіть до неї,
Листочки кленові,
І жовтенькі й червоненькі,
Жовто-пурпурові,
Щоб ялинка увібралась
В золоті прикраси,
Що засяють, мов гирлянди,
На сонці одразу.
Щоби зіроньки кленові
Осявали віти,
І щоб ними милувались
Дорослі та діти.
Щоби вітер шепотів:
"Он яка гарненька!
Ось погляньте, як їй личить
фарба золотенька!"
Ще згадаються ялинці
Дарунки кленові,
Коли взимку одягнеться
В обнови святкові.

А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,
Разом будуть залюбки
Ще й пекти медовики,
І додому у корзинці
Мамі принесе гостинці.

А у небочку хмаринки,
Наче в річечці крижинки,
Біло-сірі та холодні:
Вітер був напередодні,
Видно, він стомився трішки,
Бо трусив в саду горішки.

Дуже рясненько упали,
Та їх білочки зібрали,
Не дісталися Галинці -
Лише яблучка в корзинці.

Вітер довго не барився,
Радо на дівча дивився:
В неї усмішка на личці -
Грушки стиглі на травичці.

Почалося... плескає в долоні
і сідлає парти юна рать,
у якої іспити сьогодні –
вчитися у самообороні
вічному і доброму на «п’ять»:
не молоти суржик і полову,
не ковтати диму за кутом
і не прикидатись бараном,..
полюбити українську мову
як надійну зброю і основу
нашої війни із язиком;
бачити учительську указку,
мапу України на стіні
і своє майбутнє у кіні...
говорити іноді, – будь-ласка,
вибачте за пустощі мені;
пам’ятати, що минуло літо,
і забути, як усі батьки
файно декламують матюки...
не копіювати їх як діти
і великороси-малюки.

Літо попрощалося по-царськи...
треба знову одягати маски
як глухонімі учителі
де-не-де червоні... і зелені...
на уроці іноді непевні,
що одна історія землі
і не та, що хочуть у кремлі...
бо у класі, наче, і модерні,
а на коридорі – москалі.

Почалося... плескає в долоні
і сідлає парти юна рать,
у якої іспити сьогодні –
вчитися у самообороні
вічному і доброму на «п’ять»:
не молоти суржик і полову,
не ковтати диму за кутом
і не прикидатись бараном,..
полюбити українську мову
як надійну зброю і основу
нашої війни із язиком;
бачити учительську указку,
мапу України на стіні
і своє майбутнє у кіні...
говорити іноді, – будь-ласка,
вибачте за пустощі мені;
пам’ятати, що минуло літо,
і забути, як усі батьки
файно декламують матюки...
не копіювати їх як діти
і великороси-малюки.

Літо попрощалося по-царськи...
треба знову одягати маски
як глухонімі учителі
де-не-де червоні... і зелені...
на уроці іноді непевні,
що одна історія землі
і не та, що хочуть у кремлі...
бо у класі, наче, і модерні,
а на коридорі – москалі.

Сонце промені збирало,
Їх ретельно рахувало –
Чи ніхто не загубився,
На землі не забарився.

Бо промінчики повинні
Бути всі на місці нині.
Від смеркання до світання –
Час для сну та спочивання.

Так, їм треба відпочити.
Без промінчиків світити
Сонечко ніяк не може.
Хто тоді йому поможе?

Промені приносять з сонця
Світло до твого віконця.
Вниз щоранку відбувають,
Землю світлом напувають.

Виконавши це завдання,
Мають вчасно, до смеркання,
Повернутися додому,
Незважаючи на втому.

Так, важлива в них робота.
Сонця ж головна турбота -
Їх усіх перелічити,
На відпочин розмістити.

Щоб свіжесенькі, на ранок,
Понесли униз світанок.
Світлом і теплом квітчатим
Землю з новим днем вітати.

12.08.21

Всі ми дуже любим літо,
Бо воно теплом налите,
Можна цілий день гуляти,
На прогулянці поспати,
Їсти яблука й суниці,
Груші, сливи, полуницю,
Й морозивом блаженно
Ласувати нескінченно*.
(*стосовно кількості поїдання морозива треба спитати батьків).

Чому ще ми любим літо?
Воно морем гомоніти
Ще у червні починає,
У мандрівку зазиває
Будувать казкові вежі
На пісочному безмежжі,
Мушлі горами збирати
У валізу їх напхати*.
(*стосовно пхання мушель у валізу теж треба спитати батьків).

Ну а ще які у літі
Є сповиті щастям миті?
Друзів гомін по подвір’ї,
Ніжний шепіт надвечір’я,
Дощичка наскоки дужі,
Тупотіння по калюжі*,
Гойдалки та каруселі,
В парку забавки веселі.
(*так-так, перед зануренням у калюжу обов’язково треба спитати батьків).

Літо – то пора чудова.
Веселково-кольорова.
Кожен день – осяйне свято.
Й днів у літа так багато!
Тож мерщій на двір гуляти,
Грати з вітром, з сонцем грати!
З світом радісно дружити,
Як уміють тільки діти.

13.08.21

У кутку, в гостинній хатці
проживає песик Гавчик.
Чемний песик, тямковитий,
анітрохи не сердитий.

Будочки немає в нього.
Як привезли ще малого
У куточку поселили,
Кістку дали, сік налили.

Так, не знали баба з дідом,
Що Гавчуні за обідом
Сік не треба куштувати,
Бо захоче він співати.

Як почав наш песик співи,
Позбігались всі сусіди.
Що за гвалт? Чи то сирена
Десь ввімкнулась навіжена?

Ні, то Гавчик наш співає,
Соку просить, вимагає.
Бо сподобалось собаці
Частування в новій хаті.

Ледь його угомонили
І вмовляли, і годили –
Кістку дали чималеньку,
Ковдру видали м’якеньку.

Змовк, поснув, сопе щасливо
Баба з дідом полохливо
Скачуть, як чаплі цубаті,
Щось збирають по всій хаті.

Сік по всіх кутках шукають,
Всіх охочих пригощають,
Доки Гавч не пробудився,
І концерт не поновився.

Бо собака він нівроку,
(не давайте йому соку!!)
І слухняний, і грайливий.
Але надто вже співливий.

10.08.21

—Щось ведмедик мій не в дусі!
Приголуб його, бабусю,
розкажи про про Білосніжку
та пограй із ним у сніжки!

Ще звари для нього кашку,
нагодуєш бідолашку!
А я скоро повернуся,—
каже Любочка бабусі.

—А то, як без мене ствердне?
Хто тепло вночі поверне?
Заспівай йому, бабусю!
Сон хай кублиться у вусі!

І малесеньке дитятко,
і пухнасте ведмежатко
хоче маминої ласки,
хоче золотої казки.

Обійми його, будь ласка!

Грр. Це що, бурчить животик?
Хтось нарешті зголоднів.
Треба надіслати ноту
До турботливих батьків.

Їх доступно повідомить –
Їсти хоче ваш малюк.
Де гуляє ваша совість?
Чому ще не варить суп?

Хоча суп… складна то справа
Може, з печива почнем?
З звіриками? Це цікаво –
Впізнаю, а потім їм.

Тихше, тихше мій животик,
Чую з кухні добрий звук.
Що там? Ні! Протестна нота!
Я не буду їсти суп!

30.05.20

Скік-поскік, скік-поскік –
З ноутбука мультик втік.
Розридалась гірко Настя –
Подивитися не вдасться.
Плаче баба, плаче дід,
А за ними киця вслід.
А знадвору песик – Гав!
Я той мультик відшукав!

Син уже в шкільному віці.
Кличе хлопця радий татко:
Скільки буде п’ять і вісім?
Ну ж, скажи, Давиде, швидко!

Довго думати не хоче.
Каже : - Тату, певно, двадцять.
- Як тобі не сором, хлопче?
Має бути в нас тринадцять!

Зиркнув син з- під лоба смішно
Й хитро втнув малий Давидко:
- Я ж не мав лічити точно.
Ти ж просив сказати швидко.

22.05.2021

Як же радісно Маринці
По веселій йти стежинці
І збирати у корзинку
Свіже листя конюшинки.

Он квіт жовтої кульбабки,
Наче сонця мармеладки,
Ніжне листячко сунички -
Усмішка лягла на щічки.

Трави чаберу і м'яти -
Їх також треба зірвати,
І шепочуть: не хворій
Подорожник, звіробій.

Зеленіє кущ малини,
Листя запашне ожини,
Та вже варто поспішати:
Маму чаєм пригощати.

(скоромовка)
В маленької Соні сьогодні безсоння.
І в Соніної мами безсоння без Соні:
Поїхала Соня в село до бабусі,
Сумують без Соні і мама і друзі.
Як Соня бабусі в селі допоможе,
Щаслива й спокійна вернутися зможе.
Усім привезе соковиті дарунки,
Бо ж друзі її - ласуни і ласунки!

- Злітав би я на Місяць! - мріяв друг Петрусь.-
Колись туди зганяю. Може, доберусь.
Екзамени здавати я би там хотів.
Бо чув: усі предмети легше в шість разів!

Запізнивсь у школу Вася.
Строга вчителька питає:
- В чім причина? Признавайся!
Очі вниз. Лише зітхає:

- Правду кажу. Чесне слово.
Бо пригода зранку сталась:
Вмить на голову раптово
Звідкись враз коробка впала.

Бац на голову! Я в шоці!
В ній нічого! Пусто, хлопці.
Тихий регіт на уроці:
- Ясно це. Ну а в коробці?

- Ти коли великим станеш,-
Бабця внука враз питає.-
Чи мене стару доглянеш,
Підвезеш чи покатаєш?

- Ждати стільки літ даремно.-
Світлий посміх вмить у Віті.-
Я підвезу завтра, певно,
Покатаю вас на ліфті.

Змагались внучка з дідом, хто у чім сильніш:
- А я у шахи кращий. З'їсти можу більш.
- А я співаю ліпше і в сто раз гарніш.
- У мене ж більше років. Я таки мудріш.
- А в мене друзів море. Бігаю скоріш.
- У мене книг багато, в тебе пару лиш.
Мала хитрюща, вперта. Врешті на тобі:
- А в мене більш волосся. Значно більш зубів!

Викликають тата в школу.
Батько тут же кличе сина.
Досить впертого Миколу:
- В чім скажи твоя провина?

Чеше вухо син байдуже,
Каже трохи неохоче:
- Наш директор завтра дуже
Побалакать, певно, хоче.

Вчили ми закон тяжіння.
Ніби просто все й наочно:
- Ви підкиньте вверх каміння,-
Лиш на землю впаде точно.


- Спробуй, кинь,- сміялись хлопці.
- Я й жбурнув якусь цеглину.
Не на землю впало зовсім.
На чиюсь чужу машину.

Синок приніс підручник татку:
- Рішити треба цю задачку.
Завдання той дививсь недовго:
- Нема нічого тут складного.
Подумай. Легко зробиш сам ти.
Бо навіть два є варіанти.
Малий задачу довго мучив.
І знов прийшов, ледь не ревучи.
- У мене два є варіанти:
Спитати в тебе чи списати.

У мами донечка питає:
- А що таке синець, скажи- но?
- Невже такого ти не знаєш?
Таке просте, мені аж дивно.

- На що воно, дитино, схоже?
Одна лиш думка у Марічки:
Синець - це пташка бути може.
То, певно, чоловік синички.