Позабувалися давно
Усі шалені поривання,
Відшумувалося вино,
Що називалося коханням.

Не ваблять погляди жінок
І порух кволий і безвольний.
В спустілій чаші лиш ковток,
Але і той – безалкогольний.

Що Бог дає, то те і ймемо,
а забирає сатана
майно, і душу, і окремо
усе, що плодила вона.

Немає плоду – все минає
і по дорозі до Отця
її орбіта добігає
до героїчного кінця.

То й уяви, що ти – у та́нку,
як у танку́. Ото й ... привіт!
Пиши у віршах заповіт,
аби умаятись до ранку.
Але тримайся до останку,
якщо чекає інший світ.

07.2016

Казав мені мій тато в юні ро́ки, –
коли не любиш бабу, не цілуйсь.
Ну а коли я став уже нівроку,
то цю пораду намотав на вус.

Всі гарні діти слухаються тата.
І як веліли, так я і робив.
Коли хотілось жінку цілувати,
це означало – я її любив.

Ну, а коли і сам уже не тато,
онук питає, що я за дідусь?
Навколо мене так жінок багато,
а я усіх до о́́́́дної боюсь.

А я гадаю, – як їх не боятись?
У більшості професія така,
що мало їм одного мужика.

Нема чого із дідом цілуватись?
А як же їй без віна залишатись,
якщо була оказія така?

06.2016

Хапатися, давати інструктаж,
ключі шукати, трубку телефону...
Нагадує щоденності пейзаж
стовекторну індустріальну зону.

Хвилини рахувать до закриття
і бігти стрімголов до магазину...
Джейн Остин! Потребую відчуття
пріоритетів – прямо до загину!

Я згідна пізнавати глибину
похмуро-інтригуючого Дарсі*
і пробивать невидиму стіну
умовностей, що зібрані на марші,

повірити у будучність без хмар
щасливих пар (життя було недовгим)
і вигострити вишуканий дар
до довгих церемонних діалогів.

Я етикета вивченням займусь
і відшукаю ноти, книги, п’яльця.
Ні Уілоубі, ні Уікем** – присягнусь! --
не обведуть мене навколо пальця.

В твою епоху жадібно стрибну,
де все у ритмі задано-врочистім.
...Лише антибіотики візьму,
запас зубної пасти і дентистів.

2016


*Дарсі – позитивний персонаж роману Джейн Остин «Гордість і упередження»
**Уілоубі та Уікем – негативні персонажі романів Джейн Остин «Гордість і упередження» та «Розум і почуття».

Кожного, здається,
вчили ще у школі:
п'яниця проснеться,
а дурний – ніколи.
Є кого жаліти,
що нема де спати,
і од пуза їсти,
і байдикувати.
Їх і не лякає
ні ярмо, ні пута,
адже все буває,
як і має бути.
До сіней із хати
і чужої клуні,
легше виганяти
п'яницю і дурня.
Є за що набити,
як немає жита.
Та у світі цьому –
файно, як нікому,
у союзі жити
п'яниці
             одному.

05.2016

О, шляк би трафив цю турецьку каву!
Навколо після неї –все не так.
В очах горить неспокою заграва,
скрізь —золото, смарагд, червоний мак.
Яскравий світ зухвало нахабніє,
немов дитя, бешкетне і пусте,
і задерикуватість моя змієм
повітряним строкатиться й росте.
Сновид довкола хочеться чіпати,
життя усіх поставити на «старт»,
зібрать, розцілувати, об’єднати,
струсити сміхом на невдалий жарт.
Сто бісиків клопочуться тобою,
як вправні самовіддані пажі,
і заростають буйною травою
обачності пристойні рубежі.
Все. Досить. За які такі дарунки
світ смаженими зернами пропах?
Час розірвати з кавою стосунки
І чай вживати. Бажано «декаф».

2016

Одної веселої днини
Оказія сталася от яка:
Зайшли незнайомі мужчини
В купе пасажирського потяга.

Найстарший душевно і просто,
Діставши три літра калганівки,
- Давайте,- сказав,- за знайомство!
Я – Віктор, директор з Бухалівки. *

Дістав другий смажені кури,
Копченої риби дві силянки,
Представився також: - Я – Юрій,
Завфермою із Закусилівки. **

А третій промимрив спроквола:
- Звиняйте, панове начальники.
Зовуся звичайно – Микола,
Я – конюх-їздовий з Ригайлихи. ***



Бухалівка * – село в Зіньківському районі
Полтавської області;
Закусилівка ** – село Народицькому районі
Житомирської області;
Ригайлиха *** - село в Підгаєцькому районі
Тернопільської області (нині – Степове)
2014

               Ой, не умію я співати
               про перелази та тини
               і поетичні сидерати,
               які заглушать бур’яни.
Себе самого я вже переріс,
і є імунітет від паразитів.
Наспівую мелодію під ніс,
аби на неї клюнув композитор.
               Ой, хочу я на мандоліні
               зіграти Раші полонез,
               аби і в нашій Україні
               її Союз навіки щез.
Усе о’кей. Живу єдиний раз
і видаю акорди на гітарі.
Виконую Висоцького наказ
і акцентую слово на ударі.
               Нехай Надію Муза гріє,
               а Ліра додає тепла.
               А балалайкою Росії
               хай остається ла-ла-ла.
Але коли закінчиться війна,
я і тоді зіграю на гобої,
що я живий, і не моя вина,
якщо у Раші кінчились набої.
               Ой, не умію я співати
               про перелази і тини,
               то краще реквієм зіграти
               тай за упо́кій сатани.

2015

А пам’ятаєш, скільки тих пригод
було у нас на нашому горищі?
Були ми, наче фабрика й завод
де ціни на продукцію найвищі.

Я був передовим робітником,
а ти мене до кузні ревнувала,
але ні стінгазета ні партком
про наші шури-мури ще не знали.

Купались ми, як сир у молоці,
щосереди, а то і щонеділі.
Чекали комунізму у кінці,
а от дітей робити не уміли.

Бо у Союзі сексу не було!
Були паради і були накачки.
Але великій партії на зло
ми не чекали на її подачки.

Ти говорила, що менталітет
у мене, як у того піонера,
якому надоїв імунітет
майбутнього революціонера.

У що завгодно вірили тоді
любителі напитись і поїсти.
Але у горі, радості й біді
ми флібустьєри і авантюристи.

Я був тобі Отелло «во плоті»,
а ти мені, звичайно, Дездемона,
аж поки я у вирій полетів,
а ти за сиром каркала, ворона.

Що є, то є. Але немає зла
на явне, що мені було таємне.
У нас була любов така взаємна –
оскомина і досі не пройшла.

Коза не чує правди від козла,
якщо вона для неї неприємна.

2007

Лікую зуби, а на серці – рана.
І не тому, що зуб мій – золотий.
Мене лікує(уявіть!) Оксана
і я радію, що іще живий.

Я слухаю її з відкритим ротом.
І що не каже, я киваю, – yes!
У неї очі, наче із небес.
А я стікаю слиною і потом.

У голові у мене є ще ґлей,
але готовий я віддати зуба,
аби отак прижала до грудей
нехай і не Оксана, але люба.

Буває у житті чудова мить.
Колись із ностальгією згадаю.
Вона мене запитує, – болить?
А я у очі їй відповідаю,

що я стійкий, як укри у бою.
Лежу й не ворушу́ся, як убитий.
Яка вона хороша – не сердита.

Іду – на Ви... на ви-могу встаю
і пенсію нащупую свою.
Пора
         за задоволення
                              платити.

03.2016

Коли мале цабе не помічає
у силі слова якісну мету,
то це одне, буває, означає,
що інколи я правильно іду.

Ну, а якщо іду за течією,
або не йду супроти неї я,
то вистачає бульки однієї,
аби вертати на круги своя.

Але коли колегія музейна,
виконує не місію буденну,
а набирає у роти води,
то це умовно має означати,
що, може, це і є її пенати,
та їй сюди – по лінії орди.


02.2016

Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!
Бо роблячи ревізію образ,
вона згадає кожну з ваших фраз!
І хоч мовчать ображено вуста,
не встигнете дорахувать до ста,
вона згадає, що і де болить!
Вона мовчить, але в душі - кипить!
Згадає все, що є і що було,
відпустку замість моря у село!
А ще згадає, що п'ять років тому
її коханий не провів додому!
У жінки стрес - найгірша із хвороб!
Лікує тільки новий гардероб!
Нехай ви будете найкращим із мужчин,
не ображайте жінку без причин!

2016

Вот и день прошел с мозолью ,
Ну, а Таня тужит, что ли?
Все подумали, что да -
Имя дано навсегда.

Но Танюша сквозь снега
Пробралась - и рада - дома.
В доме Тане все знакомо:
Мяч лежит в углу - и цел -
Ну, никто на мяч не сел!

Суп не съели и коты!
Посмотрели тупо - ты,
Ну, Танюха, знать не знаешь,
Но котов таки динамишь!

Тут Татьяна улыбнулась
И над чайником нагнулась:
Кофе-пар, вечерний праздник
Все ж догнал ее, проказник.

На минуту отложила
И подружкам доложила:
Всіх вітаю, щастя хай
Заглядає в кожний край,
Де Тетяни проживають,
Де нема? Таких не знаю.

Що не минає на віку,
не обійде бідою.
Нема кебети бідняку:
то вибирає не таку,
то плаче за одною.

І обнімаю не чужу,
і тішуся тією,
яку у серці бережу.
Я не скучаю, а тужу
за рідною душею.

А от її усе нема,
коли повинна бути.
Минає воля. І дарма
її любив я жартома,
але не міг забути.

12.2015

Я пи́шу, наче скачу гопака.
Це тема для пародії. Чекаю.
На інші теми версія така:
як те більмо на оці у совка,
«богемія» мене не помічає.

Відразою до пошлості бере.
Та ба́йдуже. Але мені цікаво,
що буде, коли все моє старе
для молоді звучатиме на браво?

Нехай собі гуляє шантрапа.
Глухі до Ліри – Музу не почують.
У них і поні дома не ночують.
Апологети бані і клопа
нехай самі собі поаплодують.

А що мені лишається тоді?
І у Одесі: скука – нє рєклама.
Рубаю танки хоками Хайяма!
Коли своє, як мед по бороді,
то і чуже шануємо так само.

А я усе отримую сповна –
і воду п'ю, і зілля на скажене,
і не міняю синє на зелене.
Звичайно, я нє полная луна,
але як на якогось пацана,
хоч інколи полайтє і на мене.

                        *
Я пишу як рубаю напоказ.
Минає час. Реакції немає.
Ну що там ще заклинило у вас,
мої дотепні? Я не докучаю,
але цікаво, хто мене цей раз
исподтишка таємно покусає?

                              12.2015

Сіяє сонце угорі.
У затінку сараю
гребеться курка у дворі
і ла́коме шукає.

Кугути й півні, де не є,
збігаються до тину.
Найбільший – ла́коме клює,
а то і їй підкине.

Гуляють півні босяка,
пришпорюються шпори,
коли яка така-сяка
вискакує на гору.

А там і сідало, й гніздо.
Якщо кугут не проти,
то сокорять із рана до...
колоратурні ноти.

А півень гоголем іде,
скуба́є пір’ячко руде
і... іншу доганяє.
І поки ще до ночі – день,
нема ідилії ніде,
а в курнику – буває.

2015

Дорогою чахлої осені
блукаємо разом і досі ми,
аж поки повіє зима.
Ідуть скоморохи веселими,
а іноді кращими селами,
яких у природі нема.

Не дуже замучені муками,
недоуками і науками,
чекаємо знову весни.
Ліворуч – гора неотесана.
Її обійдемо по-чесному –
невинні і не без вини.

Десь є Еверести і Індії,
і назви готелів подібні їм,
а долари не шелестять.
Немає проклятої зелені,
і ми, у собі не упевнені,
беремо гарбу напрокат.

Волами, а все таки їдемо,
а пішки – нікуди не пі́демо.
Хіба що – за обрій. Удвох!
Але і ліси захаращені
порубами, пущами, хащами...
Лишається тирса і мох.

Усі береги закудикані.
Осінні притулки замикані.
Немає подітись куди.
Податись би до окаянної
тієї гори безим’яної –
на прив’язі всі поїзди.

Порожніми бігають потяги.
Вагонами шастають протяги
і темно, куди не дивись.
Обнімемось, ніби прощаючись,
усе ще на те сподіваючись,
що будемо разом колись.

2015

Коли нікуди ще не їду,
але давно уже пора,
тоді і згадую сусіду,
її, – ні пуху, ні пера.

Усюди є якась халупа
і юна доля не сліпа.
Коли одна, – мандрапапупа,
а дві, тоді, – мандрапапа.

Це означало, – будь, козаче.
І досі доля береже.
Але і досі серце плаче.
Ми не побачимось уже.

І на дорогу мати скаже, –
нехай усе лихе мине
і не зурочить око враже...
І рятувало це мене.

Ніхто за мною не скучає,
не умирає – ясна річ.
Позаду татове, – чекаю,
а попереду вічна ніч.

А поки рано ще до втечі,
то обираю ту з доріг,
якою і раніше міг
іти за обрії – у вечір,
де зеленавий оберіг
освітлює жіночі плечі.

Указує на цю дорогу
ще вище зоряна блакить –
зеніту неповторна мить
і сьоме небо до порога.
І смужка раннього, дворога,
у надвечір'ї мерехтить.

2010

Коли тата вели на війну,
Мамця півня зарубала й курку,
Постірала плямисту діжурку,
І сказала: не пропий страну!

Коли тата вели на війну,
Тато ровера продали в белебені,
Тищі дві поклали у кишені,
І сказали: от, тепер пальну!

Коли тата вели на війну,
Йому бабця тицьнула двадцятку:
Пий, зятьок, на службі до припадку,
Щоб тебе прибили, сатану!

Коли тата вели на війну,
Мамця плакала від того, що раділа,
Причитала: Боже, від дебіла
Хоч із тиждень трохи отдихну!

Та для тата кончилась війна...
Татків танк по п'яні підпалили,
А його додому отпустили,
Бо дебілів в танках до хрена!

Коли тата вернули з війни,
Ми із мамкою сиділи у канавах,
І горлали, що "Героям слава!",
Що ми суки, родіни сини!

То ж, шановний наший президент,
Просимо війну открити знову.
Ми ще маємо і гуси, і корову,
І у тата є вже пісталєт!

Докучає Муза – йду у маси,
опадаю до колін жінок,
на яких не ласі ловеласи
із моїх порожніх сторінок.

На пусте не трачу ні хвилини.
І один упораюсь за всіх –
бути вірним другом у людини
і на себе взяти єйний гріх.

А моя така, що знаю точно –
я для неї як гіркий полин,
і до Ліри бігаю заочно,
а не заглядаю через тин.

Але нині певно що не можна
незалежно вийти на Майдан
і устами вольними неложно
заявити, – я тобі не кожна,
що себе міняє на роман.

О мої аматорки кохані,
я уже закочую штани
і готовий хоч у полини.
Та мої потенції погані.
Не беруть ніде моїх романів,
надто завіршовані вони.

09.2015

ін мундо нон датур гіатус -
крім того що з іменем казус
немає різких перепадів
крім настрою і водоспадів
немає речей випадкових
крім виявів наслідкових
немає бажань необхідних
крім суто буденних лібідних.

Я вас любив… або кохав, не знаю.
Немовби сяйво вимкнули в душі -
а там чуття… їх в сутіні шукаю:
стрибну у гречку, гляну у кущі.
Якщо любив, то переважно мовчки.
Якщо кохав – трусилася земля.
А ви пішли без спідньої сорочки,
хто вас таку полюбить так, як я.

07.09.2015

Я маю ноги – праву, ліву.
Ота, остання, вищий клас.
Скажімо, текст пишу про діву,
нога нервує: ловелас!

І миттю ручку забирає:
- Агей, писако, одійди.
А тут і Муза прилітає.
Наллє чарчину… не води.

Та я не трачу сили всує.
Лягаю спати – не біда.
Нога і наголос пантрує,
і образ-диво сповіда.

І так напише солоденько,
що хоч до лоба прикладай.
Туди, де пал живе пісненько
або шумить дубовий гай.

Мо’ хто наклав на тяму вето?
Сама не здатна до письма.
Моя ти, ніженька-кебето,
без тебе опусів нема.

04.09.2015

Можна пожуритися і тільки.
що усе майнуло і пройшло.
Ех, якби тоді були мобілки,
а не чисті почуття і мізки,
як би все по-іншому було.

Не кусав би лікті я до крові,
що любив без тями есесер.
Ех, якби минуле – у тепер,
був би я завжди напоготові
і не зайвий, наче піонер.

Не чекав би манну я із неба
ні у будні, ні у вихідні.
Їв би оздоровлюючі стебла.
Ех, якби мені усе, що треба,
то й не треба іншого мені.

Ой немає вже за що напитись,
як було у роки молоді.
Міг би і хорошому навчитись,
Ех, якби удруге народитись
у якомусь іншому житті.

Любій би освідчився наразі,
і байдужій – кожної весни.
Ех, якби тоді не перелази,
то і нині по чотири рази
я ще перелазив би тини.

Марно обіцяти на вівторок,
що і молодим не обіцяв.
Та і нині я собі не ворог.
Ех, якби мені хоча би сорок,
як би я бабусю обіймав.

Ну а нині маю я радіти,
що уже немає ні кубіти,
ні бажання вижити святим.

Ех, якби мені до цього літа
не старіти і не животіти,
я ще й досі був би молодим.

08.2015

***
У обоймі – тільки шість.
У обіймах буду гість
і у неї, і у Ліри теж.
Та чого іти мені
у герої записні,
поки те що сіється, не жнеш?

***
Осідлаю я Пегаса,
як бувало не щодня
і за путінську заразу
на кладовищі Донбасу
може й вип'ю на коня.

***
І буду я у Рашії «запретний».
А як не я, то хто її доб'є
за те, що сало ріже не своє.
А може дати чергу кулеметну
оце і є призначення моє?

***
Пу криваве ще мене не знає,
хоч у Раші є мої сліди.
звідки не вернулися діди.
І коли Європа почекає,
то колись доїду і туди.

***
Не чути «вопіющого» народу,
що визначає імідж на загал,
кого – «мочити», а кого – у воду...
По-тихому йому намилять морду
і не узріє, де той п'єдестал.

***
А ми усі зальотні патріоти.
Немає тільки совісті такої,
як мають волонтери і герої,
аби стояли ще рої і роти.
Але радіють чинні ідіоти,
які вони у нації ізгої.

                              08.2015

Хамелеон і махаон з одного світу.
Шукає кожен для життя собі кобіту.
А ще людина як дитя жаги і неба.
Обидві статі рвуть плоди – чогось їм треба.
У цьому хаосі бажань життя вирує,
а вуйко сенс лежить собі, у вус не дує.
Жива клітина від амеб і до людини
з останніх сил долає путь на топ-вершини.
І тільки дух переведе, як знову лізти.
Я підбираю собі темп. А може…, злізти?...

22.08.2015

О, як не скористатися випа́дком
і ціле коло рубрик осягти?
Нехай же узаконеним порядком
залишиться на спомини нащадкам,
до кого я звертаюся на ти.

Чого червоне й чорне, а не біле
асоціює ко́льори́ німі?
Чому тобі раніше не кортіло
заглянути у себе, в наболіле,
де білого немає у пітьмі?

О, як мені від тебе відчепитись,
коли чарує ню, а не краса,
і є ще пієтет у небесах,
коли люблю, якщо уміє злитись
уже не пчілка, а таки оса.

Коли асоціації існують,
якщо ремінісценції ще є,
чому й чого вони тебе лютують?
Радій, що може і тебе почують,
а не позичить те, що віддає.

А́дже́ воно, як явно ти вважаєш,
не окаянна бестія імли.
Словесні ляпи в кожного були.

О, Клеопатро, ти іще не знаєш,
що Цезаря, якому не прощаєш,
хапають і за по́ли, й за поли́.

                              16.08.2015

Коршун коршуна скубе
Головний щитає
Це моє , і це моє
Так розподіляє

Бідний бідному бурчить
Смокче шлунок кістку
Пенсія уже пищить
На ціни від тиску

Склад керуючий трубить
Про кредит , проценти
Крутить дулі , і кадить
В нулях девіденти

Вже народ траву жує
Від засухи сохлу
Настрій долар весь псує
Бо скаче від страху

Страху бездарів , брехні
Жаху беззаконня
Все зависло у багні
З тупого бродіння

Не можливо передать
Ні віри , ні бога
Як тут жить ? Чи виживать ?
Як підошва боса.
2015р.

Любить свою бабу дід
Нею спечений пиріг
І пампушки , і млинці
Сало з м'ясом в часниці

Наминає аж пихтить
Вус закручений блищить
По губам , по бороді
Все меню у асорті

Під такий різновид страв
Він ще з молоду звикав
Бо за це і полюбив
Руку й серце попросив

Молодичка хоч куди
Мала вроду від весни
Добрий норов , збитий стан
Вся привітністю цвіла

Так живуть вже сорок літ
Пережито безліч бід
Баба діду безліміт
Ломохідний броне - кріт

Всюди рулить лиш вона
Мов броньована стіна
Де купить ? І де продать ?
Як в базарі торгувать ?

Бізнес - леді в неї клич
Або баба могорич
Так зарулить , піднесе
Щой циганці носа втре

От і дід сьогодні влип
Хоч до цього давно звик
Бо надумалося їй
Президентом стать мерщій

Каже - так обридло все
З бюрократів жиром тхне
Треба все скоріш мінять
Так не сила існувать

За платню , і за пеню
За свою , чужу казну
За карманичів вузду
За їх пики , і брехню

Перед зеркалом трибуна
Пророкує все мов Джуна
Виступає , гомонить
Де присвисне , де й кричить

Десь годинки за чотири
Вийшли всі із баби сили
Ну артистка , ну талант
Анекдотів людських фарт

Випустила пилу жар
Переграла ролі чвар
Заспокоїлась , і сіла
Стала нахваляти діда

За терпіння , і мовчання
За глядацтво , і плескання
Що вона для нього є
В пробі серця - золоте...
2015р.

Осінній дощ мій спокій тішить
Ведем розмову сам на сам
Лист на деревах промінь сліпить
Примусив мружитись очам

Ми так давно не спілкувались
Нам так цього не вистача
Відкрито , радо привітались
Коли можливість ця прийшла

Багато є з чим поділитись
Перегорнуть , перелистать
Над чим із сумом пожуритись
З іронією жартувать

У всьому є свої причини
Завжди у крайнощах байки
З розради набираюсь сили
Щоб далі надихать плітки

Ось так живу , і іншим раджу
Ви пам'ятайте головне
Коли говорять , мають втіху
Значить життя у вас своє.
2015р.

і юним і малечею
ходив я проти течії
по суші і воді
і нині на печалюся
що мало я стараюся
зарадити біді
і я усе дорослію
і чумакую досі я
по морю і землі
якби я був художником
то був би послідовником
у Рєпіна Іллі
і от лежу і маюся
і марно намагаюся
придумати слова
аби і у дорослого
до року високосного
п'яніла голова
чекаю на вакансію
поета і не каюся
за витівки свої
як горами і долами
палкими і свідомими
шугають бугаї
писатиму чудовою
як тужить за коровою
один старий осел
або у серпентарії
усі свої симпатії
отарою пасе
як укра опечалює
що СеШеА Італії
здає металолом
я тішуся Європою
Ітака Пенелопою
а Рашія ослом
і я не заколисую
і рівно стільки пишу я
що не надокуча
є лівому і правому
глухому і лукавому
рубаю із плеча
за волю лугандонії
і за її агонію
до самого кінця
і каятися п'яною
сучасною Кассандрою
мені не до лиця

                              07.2015

Ти казав, що я проста, як двері,
ти казав, тобі зі мною нудно,
ти казав, що хочеш акварелі
в постелі!
Ти казав, що маю спокушати,
а не повзти комахою по ліжку,
німфою із шовку виринати,
літати!
Ти казав, що темна я людина,
і розумні книги не читаю,
лиш тягаю сумку з магазину
й дитину!
Ти казав, що я не маю шарму,
що французьке вже мені не личить,
що моя фланелева піжама -
драма!
Ти казав і наминав котлети,
і гарячий борщ із пампушками,
і голодні зиркали з портрета
естети...

2015

Грушка

Тихий теплий літній вечір
Бавить тіло, тішить душу
Ти інакша, та у дечому
Наче мед чи спіла груша

Обірву неквапом листя
Залоскочу диким оком
І в обіймах так затисну
Щоб пустилась терпким соком

Поцілую ніжно в губи
І вкушу тебе за вушко
Прошепочу: «…люба, люба…
Ти моя солодка грушка»

Сонце котиться за обрій
З моря йдуть п’яні містяни
А мій погляд добрий-добрий
І закоханий без тями

25 червня 2014 р. Анатолій Хромов ©




Про це...

Тихий вечір, зимній вечір,
холодом проймає тіло,
ти ж тепленький, щойно з печі,
я тебе дістану вміло,

я по вигинах пройдуся,
не змигнувши навіть оком,
і без сорому торкнуся
лівим боком, правим боком!

Притискаюся сильніше,
холод притьмом утікає,
ти все ближчий, все ситніший,
кращих тебе і не знаю!

Вже згасає день короткий,
мить прийшла! Відкрию горщик!
Облизну краплинку з пальця,
так, настОявся мій борщик!

20,06,2015 Т.Цибульська

Як не буде, так і буде,
поки горе – не біда.
Проминуть і час, і люди,
наче у піску вода.

Те, що нило і боліло
відійде у лету снів.
Одягнемо чисте тіло,
перепране від гріхів.

І як ангели, літати
буду я, а може, й ти.
Будуть юди і пилати
наші душі берегти.

І повірують у себе
від Хоми і до Луки,
як апостоли на небі,
одинокі козаки.

І од Ноя чи Адама
не п’яніючі діди
як до раю і сезаму
будуть ходором іти.

Буде все, що ми хотіли,
поки ще не зрозуміли,
де кінчається межа.
Поки ми не відлетіли
і до Єви, грішним ділом,
усміхається душа.

                              05.2015

                              

Купив дід козеня
Сторгувавсь за дарма
Таке миле брикуня
Мов юла мультяшна

Задоволений іде
Зекономив грошей
Вистачить йому іще
На коньяк хороший

З бабою збирали рік
З пенсії по троху
Стало сумно , кіт утік
Нема з його толку

Не гадали вони довго
І не мудрували
Будуть мати молоко
Мінімум затрати

Все вони прорахували
Склали до копійки
Ось тепер хазяїни
Їм позаздрять тільки

З цими думами допив
Дід останню чарку
Як під вухо хтось вліпив
Упав з переляку

Із качалкою над ним
Грізна стала баба
То ти будеш пити з ним ?...
Вилупком від цапа

Дід тікати з козеням
Та у різні боки
Рветься зиск весь по краям
Почались клопоти...
2015р.

Полеміка навколо шинку
Дячок піймавсь на хабарі
Він вимагав віддать до ранку
Кабанчика , і шмат землі

Бо вигнав бабі біса з хати
Якого бачив тільки він
Перечитав усі молитви
Аж штукатурка впала з стін

У баби жив він три неділі
Пост зберігав тільки в ночі
В день спочивав собі у тіні
А іноді - і на печі

Трапезу правив по законам
Усе окремо в тарілках
Поклони бив , хрестивсь іконам
Усе як вичитав в книжках

Нагнав на бабу стільки страху
Що та вже згодна все віддать
Гріхів нарахував в достатку
Підсумував - пора вмирать

І тут ти грішна , і там також
Куди не глянь нічого взять
Пуста душа і та із стажем
Одна свиня , і соток з п'ять

Склав документ , скропив водою
Печать поставив із гербом
В шинок пішов , бабу з собою
Щоб всі це бачили гуртом

А люд там грамотний , дотепний
Почав в подробиці впадать
Тай викрили який він чесний
Давай йому мізки вправлять

Учили прямо , й косо , криво
Ще буде довго лікувать
Відкрилось шахраєві диво
Як може люд простий послать

Тікав кульгаючи - стрибками
Рознервувався на всі сто
Ще й підписали телеграму
Йому попу - що він х...ло
2015р.

І круть , і верть , і так , і сяк
І навздогін , перекосяк
Видумував причину взять
У жінки дозвіл - погулять

Хотілось з кумом у кабак
Попробувать хмільний первак
Всі рекламують його так...
Що слину пре , аж пахне гад

Ударила ідея в лоб
Зірвать охапком весь бузок
Подарувать , і під шумок
Чкурнуть городами в гайок

Там кум чекає у засаді
Млинці гарячі у кармані
Свистить години півтори
Заслюнив бороду , штани

Таки проказа ця вдалася
Зумів втекти , хоп , хоп із старта
Так біг , так бідний поспішав
Через пеньок старий упав

Той зойкіт чуло все село
Кум втік , неначе й небуло
Матюччя пре і в хвіст , і в пекло
Тактовно , ясно , і конкретно

Ось тобі брик , ось тобі гик
Який заміс такий і пшик
Як розум є - то май і толк
Щоб не ламать собі кісток...
2015р.

Ти над законом насміхався
Свого народу зацурався
Забув хто ти , і звідки ти
Як крав з знедолених шапки

В своїй нахабі забрехався
У ноші краденій зламався
Утік Іуда - бо злякався
Із зверзністю не поквитався

Все гавкаєш немов собака
Ламаєш ручки казнокрада
Придворним став царю у цапа
Які ж ви схожі... два гніт - ката

Змарнів , зчмирів , похудла пика
Оскал від рис - звірюка хижа
Прокляття меч тебе карає
Кацап могилу засипає

Це є початок , не кінець
Для тебе і твоїх овець
Ще по живому знімуть шкуру
Зі всіх - хто цю затіяв смуту

В вогні горіти ворогам
Чужим і власним паничам
Тобі і Вові , і Дмитру
Готують в пеклі жар - смолу...
2015р.

Якось сумно стало жити
У звичних потребах
Нікуди себе подіти
Панічна - потреба

Вирішила баба Нінка
У неділю з ранку
Спродать зайве у хазяйстві
Прорідить - господу

Кур з десяток вона має
Корову , телятко
Порося і два гуся
І мале - ягнятко

Це в сараї , а в дворі
Ще татарське іго
Два собаки , два коти
Ще й індик - Родріго

Кого вибрать ? Кого взять ?
Позбутись навіки
Чи живцем ? Чи порубать ?
У скільки цінити ?...

Підбивала баба касу
Думала , гадала
Що в замін собі прикупить
З мріями літала...

Як не крутить , як не ставить
Поділить не може
Все вже рідне , звикле , власне
Заплуталась , стогне...

Стало жалко до плачу
Надбань своїх тяжких
Потерпіла крах ідея
Зазнала поразки

Ой де лихо там біда
Закрома дістану
Ще піду куплю бичка
Індикові - пару...

Хай кудахкає , мичить
Глегоче , кусає
Там у світі краще жить
Де господар - дбає...
2011р.

Бутафорія навколо
Де не глянь - ажиотаж
Розмальовані вітрини
Іномарки перший клас...

Олігархи під прицілом
Телебачення , газет
Пахнуть брендами Парижу
Лейби сяють мов алмаз...

Всі вальяжні , епатажні
Голівуд їм не рівня
Бо каратів стільки мають
Оскар - просто пил з плеча...

І освіти покупляли
Начіпляли орденів
Селікон понадували
І вважають - що це стиль...

Прізвища усі відомі
Бізнес , влада , шоу - біз
Тільки от таланту мало
От проблема , що за біс...

Так народжуються міфи
Українських блеф - еліт
Тільки б знали їхні глузди
Як сміється з них - весь світ...
2014р.

Під вікнами гучно хвилюється море
І б’ється об камінь,
Гуркоче в під’їзді і по коридору -
Бува, не цунамі?

Я очі розплющив і ковдру відкинув -
У вічко дивлюся,
А там за дверима палають очима
Фригідні бабусі.

Із вірша про них десь по радіо вчора
Лунали цитати.
Зібрались найближчі сусідки довкола
Мене лінчувати.

І я відчинив їм броньовані двері,
Закликав до зали -
Аж тут відсахнулись фригідні мегери,
Перила зламали.

Летіли по сходах униз безупину,
Неначе на крилах,
Хоч я і кричав їм схвильовано в спину:
«Спиніться, куди ви?»

Забув геть, нещасний, хоч це і негоже,
Що з ліжка до дам я
Устав, як і спав - по-медичному - голий.
Ага, без піжами.


06.04.2015

Завалив чергову спробу
Напустив туману - дим
Наражав усе на пробу
Залишився штику - хтив

Відвернулися всі друзі
Зацуралася рідня
Все зібралося до кучі
Все посипало - сміття

Не судилося йому
Далеко їхать на брехні
Не тьохкотіти солов'ями
Навколо в зграї - горобці

Вже сміються , і хохочуть
Так над ним усі регочуть
На жадобі так попався
З переляку - застидався

Думав що розумний ! - заць..
Пузирем був авангард
На дрібниці упіймався
Не утік той страх - від жаха

Думав на горбу чужому
Втримати свою корону
Видумками , і байками
Собі нору рив у яму

А тепер пишайся , жри
Подавившись вже не жди
Щоб давали , позичали
Твої нюні витирали...
2014р.

***
Поезія, гармонія і Муза.
Хамелеон, гадюка і Медуза.
Поняття різні, але суть одна.
Від перших віє квітами у лузі.
Три інші оминає й сатана.

***
Гармоніює з Музою Медуза,
а з їжаком – гадюка голопуза.
Гармошка балалайкою зітхає...
Поезія!!!
Народжує! Єднає...
Геноми інфузорій і Горгон,
живучі як поет-хамелеон.

***
Є за що умерти.
П’ють анахорети
за свою вину...
Коміки-поети
почали війну.

***
Поети люблять солодко, без тями
високе, чисте, вічне
і трагічне,
і сьомими, буває, почуттями
малюють епітафії до ями...
Яке ніщо місцями
поетичне!

***
Існує ще сентенція стара, –
немає опозиції добра.
Є тільки зло у іншій іпостасі.
Але наразі те, що не на часі
займатися злочинцями пера.

***
Є ще поети й досі комсомольці,
а брешуть, наче юні піонери,
що їх учили генії кар’єри
копіювати язиком емоцій
карикатури на Аполлінера.

***
Ой пишуть поетеси і поети,
яка у них невимовна любов
до Волі, до Надії,
...до Кебети
писати чисті вірші і сонети,
але не римувати слово кров.

                              02.2015

До Києва прибув дід… афіші читає…
Магазинів, Боже ж мій… з продуктом шукає.
Бачить гарний магазин «Київські ковбаси»
Зайшов туди навпростець, до самої каси.

І культурно в продавця привітно питає:
- Скажіть, ваша ковбаса якусь назву має?
Коли її привезли... і коли робили?...
Боюся я, щоб мої внуки не втравились.

І почув дідусь таке… О, бодай не слухав,
Від вчутої розмови, аж пов’яли вуха…
- Всьо по рускі , дєд, скажі, бо нє понімаю,
Что хотітє от меня, нічего нє знаю?

Тут не витримав дідусь сказав своє слово,
Вже він слухати не міг, як калічать мову.
- В Україні живете і не вчите мови?...
Це ж така ж сама проблема в моєї корови,
Коли їсти дуже хоче – язик висуває,
Але й слова не промовить, бо мови не знає…

Наварила жінка їсти і кличе Степана:
- Сідай їсти, дорогенький! - Є борщ і сметана!
Налила у тарілку, а він густий як каша.
Не може ложки вийняти із борща Наташа.

Степан як глянув на цей борщ, вже їсти не хоче.
Насупив брови і під ніс щось собі "белькоче".
А жінка на нього кричить: - Все з"їж! - Дуже смачний!
- Новий рецепт! - Він має бути,- як каша густий!

- Борщ на перше і надруге! - Рецепт: "ДВА В ОДНОМУ!"
- Якщо сім літрів ти не з"їж,- не вийдеш із дому!
- Я дуже хочу "Лексус" й " xummer", а собі купиш " КАМАЗ".
- Тому від нині економлю я, Степане, газ."

- Раз на тиждень я тепер варити буду їсти.
- Нам давно уже пора на цю дієту сісти.
- З норки шубу мені купиш, вона сниться у сні.
- П'ять років тепер у нас будуть розгрузочні дні.

"Крутий пацан" на село в жовті штани вбрався.
В клуб сільський на дискотеку Микола подався.
Це село дуже велике, а в селі дві хати.
Не має з ким у клубі цім Микола гуляти.

Зустрів Микола біля клубу сосіда Гаврила,
Якого жінка за пиятство вчора залишила.
Сусід пита : - Де йдеш, Миколо?...- Нікому не скажу?
Микола каже:- Штани жовті йду в клубі покажу!

- Тепер модний жовтий колір...- Про це не пам'ятаєш?
- Я наймодніший у селі!... - Скоро про це взнаєш!
- Я "крутий" на все село, а в селі дві хати.
- Про це треба всім в селі добре пам'ятати.

- Ровер вже собі купив, щоб дівок возити,
- Та, щоб не скучно у селі було мені жити.
- На ньому їхати не вмію... що робити маю?
- Ланцюг від нього в руці держу, а ровер я пхаю.

- Дивись, яку круту мобілку і планшет тримаю!
- Тільки як включити їх... я не доганяю?
- Шикарну "тачку" я купив...щоб міг відвезти гній.
- Як схочуть дівки покататись... повезу на ній.

- Тачка ця колесо має і ще є дві ручки,
- На ній повезу я кохану купляти обручки.
- Будуть мене усі дівки у селі любити,
- Бо я зможу на цій тачці дівок повозити.

- Ще придбав магнітофон, щоб всі люди знали,
- Що я "крутий чувак в селі", ...Що би поважали.
- Але цей магнітофон,.. не хоче зовсім грати,
- Як включити продавщиця... забула сказати.

- На всі кнопки нажимав я, а воно не грало,
- Гримнув зверху молотком ... щось там запищало.
- І у жодній вже майстерні його не приймали,
- Казали, що таких клієнтів ... вони ще не мали.

- А на новому мотоциклі їхати не вмію,
- Ключик згубив, на що тиснути - ніц не розумію.
- Хотів я здати на права, та їх мені не дали,
- Бо я заїхав в магазин...взамін ще хату взяли.

- Сказали,..з таким інтелектом.. права не видають,
- Що мене на моїй "тачці"... й без прав повезуть.
- Я найкрутіший хлопець в селі .. і про це всі знають,
- Село велике, аж дві хати... мене всі поважають.
2015 рік

Мені вже молодість пророчить
Потік води - що камінь точить
Дозріли пагони , плоди
Збирайся вже у осінь йти

А я ще зеленью буяю
Трав медоносів сік збираю
Тримаю марку - перший клас
Беруть , купують на розхват

Ти постривай мене тривожить
Занадто рано шлеш симптони
Ще кров вирує , гуморить
Дорослим бути не спішить


Меніб тобою вічно бути
Завжди яскравим , не старіти
Кохання людям дарувать
Любов'ю сім'ї - опікать.
2000р.

А молодість усе тікає
Все розуміє , вибачає
Втішає батьківським теплом
Мов мати - колихає сном.

Осідлав Петро коня
І погнав галопом
Десь чекає кум Владко
З салом , і укропом

Вкрав у жінки цілий літр
Первака міцного
Щей закуску прихватив
До слівця - крутого

Повсідались , і давай
Губи причащати
В голові заграв чурай
Вже давай - співати

Десь пройшло години дві
Йдуть куми додому
Сміх , і радість дітворі
З такого - приколу

Ледь на ледь вони повзуть
Сплітає їм ноги
Все ціляють у сліди
Де кобили - стопи

Падають , качаються
Брудні наче свині
А у дома , на порозі
Вже ждуть - господині

Не пускають їх до хати
Женуть до сараю
Бо від них такий душок
Зхмілієш - одразу.
2005р

Дід до баби залицявся
При нагоді - посміхався
Завжди чинно так вітався
У любові - признавався

Баба діду підіграла
Масла - у вогонь підклала
Запросила на обід
Випікала - пишний хліб

Булки , бублі з пирогами
Крученики із тортами
Все парує , все пашить
Наганяє - апетит

Разом з цим до баби в хату
Двадцять п'ять онуків - зразу
Завітали привітать
Тай побачить - що за зять ?...

Дід побачив , і злякався
З несподіванки - признався
Не кохання то було
То так штирхав - біс в ребро

А його всі залицяння
То блуднірства - шуткування
Краще буде сам він жить
Бо ночами - так хропить...
2007р

У любові очі грають -
волошками сяють
Хто образить - червоніють ,
в секунду згасають

Де кохання надихає -
в мелодії лине
Чорний ворон не сідає ,
бо знає - загине

Хто не вірить - хай провірить -
а я подивлюся
Хто пропащий , хто щасливий -
за того й боюся

Де сміявся , а де плакав -
ніхто не вгадає
Хто від кого що ховав -
під закуску - й має...
2011р