Вмій у іскрі з багаття
Побачити вогні Всесвіту…
О. Мотика

***

1.

Вечір

Присмерк, безлюддя,
подих дощу…
пивна пляшка
впевнено балансує
на вузенькій огорожі…

«Стійкий олов’яний солдатик?»

2.

Русалка


«Дівчино,
почекай, красуня!
Гей, не ховайся, не ображу!
Я тебе бачу, не втечеш!
Смієшся, насміхаєшся, у піжмурки
граєш!?
Все одно – наздожену, спіймаю,
І будеш ти моя!» -

«Спіймаєш, звісно,
Здобудеш…
Та тільки - не я твоя,
А ти
Мій будеш!»

3.

Котик (майже філософське)

«Котик, не нявкай!
Котик, будь ласка, не нявкай!
Котику, не кричи,
не горлай з ранку до ранку!
Котику, якби ти не кричав,
ми б тебе на руках
носили!» -

«Якби я не кричав,
ви б не оцінили
належним чином
Моє Мовчання!»

Вірус надихає на реформи.
Хочеться податися за тин
і не повертатися додому,
поки на подвір’ї карантин.

Не чекаю у городі дядька,
де уже буяє бузина.
Я й сама перекопаю грядку,
бо сама не оре борона.

А душею лину до поезій.
Муза щось нашіптує щодня.
Серце завмирає у бентезі,
а в хліві кувікає свиня.

Не до оди і не до сонету,
поки добре й вічне – мій оброк.
Чоловік чекає на котлету,
а мене очікує урок.

На чуже не вистачає серця
і не уповаю на своє –
добре дуже дорого дається,
вічне капіталу не дає.

До крамниці збройової
молодик заходить,
З виду він -
"батяр конкретний",
Вздовж вітрини
бродить.

"Кольти" є у вас
серйозні?"
"Все що треба -
маєм,
Вам набоїв шість,
чи вісім?" --

"Почекай, Хазяїн! -
підійшов до телефону,
набирає номер, -
"Гей, це банк? Скажіть,
будь ласка,
Скільки в охороні
чоловік у вас працює -
Шість чи вісім,
друже?
Повторіть ще раз,
люб'язний,
Це важливо
дуже!"

Чорти карали кухарів нечесних,
Чорти карали кухарів нечесних,
Чорти карали ку -,
Чорти карали хар -,
Чорти карали кухарів нечесних!

А кухарі - вгодовані, дебелі,
А кухарі - вгодовані, дебелі,
А кухарі - вгодо -,
А кухарі - вані,
А кухарі - вгодовані, дебелі

Вони вогню, пателень не бояться,
Вони вогню, пателень не бояться,
Вони вогню, пате -,
Вони вогню, - телень,
Вони вогню, пателень не бояться!

З коцюбою стоїть один Чортяка,
З коцюбою стоїть один Чортяка,
З коцюбою стоїть,
З коцюбою один,
З коцюбою стоїть один Чортяка!

До нього враз Напарник прибігає,
До нього враз Напарник прибігає,
До нього враз Напар -,
До нього враз - парник,
Він тягне чималесеньку каструлю,
Він тягне із борщем густим каструлю.

"А ну, мерщій жеріть, злодюги, борщик,
А ну, мерщій жеріть, злодюги, борщик,
А ну, мерщій жеріть,
А ну, мерщій злодю -
А ну, мерщій жеріть, злодюги, борщик!

Чим інших годували, споживайте,
Чим інших ви труїли, загризайте,
Чим інших ви труї -,
Чим інших ви - ли, - ли,
Чим інших ви труїли, загризайте!

Тільки Кіт із хати -
Миші у танок,
Подихом свободи
віє кожний крок,

"Валер'янку, Коте,
споживай під стейк,
Залюбки танцюєм
ми
Мишачий Брейк!
Цілу нічку будем
хвацько танцювать..."

Стіни халабуди
трішечки тріщать!

Котик у садочку
писок заховав,
Дивиться уважно
на веселий бал.
Мерехтіння масок,
ритму буйний шквал,
Кіт у балаклаві
проникає в зал,
Кіт Мишей не ловить,
у Кота кураж,
Гопака танцює,
рве підбори аж!


2020 рік

На хмарці всівся Ангел,
А може, це - Архангел,
А , може, навіть швагер,
Не ясно тільки - чий!
Дивився на всі боки,
Вдивлявся в світ широкий,
Здавався косооким
У вихорі стихій!

Аж ось побачив чорта,
Що всівся на ворота,
Всю витер позолоту
Оцей "чортополох"!
А Янгол: "Гей, примаро,
А ну стрибай на хмару,
На хмару ж, не у льох!

Бенкет приготували,
Ми пляшку відшукали,
Нам третього не стало,
Забракувало так!
Тепер "гудіти" будем,
Наш бозя "трійцю" любить
І нас він "приголубить",
Веселих лобуряк!"


2020 рік

Покохав чи Принц,
чи Цар Ельфійський,
Попелюшку
із Чаклунських Трав,
В неї черевички
кришталеві,
Личаки він їй
подарував.

Краще подарунка
не буває -
Змайстрував їх власноручно
Принц,
Попелюшка лагідна
та скромна,
Окрім личаків
не треба ніц!

Так вони стояли поруч,
вкриті,
Вітами могутніми
дубів,
Від душі, від серця
подарунок
Найдорожчий від усіх
скарбів!

"Ви, бурлаки, фальшували
гроші,
Напихали "башлі"
у холоші,
А тепер,
фінансові естети,
У смолі, у пеклі,
на "дієті".

Я старанно вам гожу,
палю вугілля,
Не зважаю, навіть,
на довкілля,
Можемо домовитись,
хлоп'ята,
Щоб не дуже вам
горіли п'яти!

Пляшка на хвості моїм
порожня,
Це мені болить,
мене тривожить,
Не смакує зовсім
самогонка,
Хай у неї навіть третя
перегонка!

Нам пливе із раю
контрабанда,
Від нектару геть уся
чортяча банда
Чортеніє,
божеволіють рогаті,
Мріємо усі некар
дістати.

Не могли б ви,
фальшування діти,
На нектар талони
підробити?

Янгол робить фотки,
В нього є шаблон,
На шаблоні "чьоткий"
Янгол - фанфарон.

Кругла дірка сяє
Замість голови,
В дірку запихають
Голови дурні.

Ось прийшов диявол -
Роги, хобот-ніс,
Ще який бичара,
Ще який сюрприз!

"Посмішку приємну,
Ласка будь, зробіть, -
Янгол до клієнта
Чемно говорить, -
Я сказав - "приємну",
Слух у тебе глючить?
Тільки не єхидну,
Тільки не падлючу!
Не пролазить в отвір
Зеленаве Рило?
Обережно пхайся,
Рило ж, як барило!
Перебрав ти, Хлопче,
Зранку медовухи?
Ти шаблон паплюжиш,
Німб тобі на вуха!

Чорту-грубіяну
Треба роги править,
Та клієнт, будь-який,
У своєму праві!

Як тре' позувати,
Тре' тобі учитись,
Будеш виглядати,
Наче Мавпа "Чіта"!

Фотогієнічна
Мавпа без кашкета,
"Чіта" - Мавпа гідна
Файного портрета!"

Веселились бісенята-браття,
Танцювали навкруги костра,
Милувалися рогаті на багаття,
Рохкала на вогнищі смола.

Всі чорти - справжнісінькі пірати,
Запитав хвостатий дідуган:
"А чого цей бюрократ пихатий
Разом з кріслом
запакований в казан?" -

"Шебутна дісталася мармиза,
Двом чортам розквасив грішник ніс,
Потім учепився так за крісло,
Начебто до нього він приріс!"

Ми змогли йому зробити "кисло" -
У казан запхнули разом з кріслом!"

Геєна це, а чи якась "оренда"*?
Невже не пекло це, невже - курорт? -
Люб'язно зустрічає віп-клієнта
Досвічений цирульник - майстер Чорт!

Прив'язаний до крісла, мов прибитий,
Сидить мужик, неначе він вівця,
Цирульник затискає в лапі бритву,
Подібна до сокири бритва ця.

Колючим дротом варто прив'язати,
Не мрій даремно про химерній рай,
Запізно, дядько, каятись, ридати,
Сповна відбудеш кару, так і знай!

В начальниках щось дуже розперезавсь
І сам собі до пекла яму рив:
Браковані продуктував ти леза,
Коли на фабриці директором служив.

Ці леза будем на твоїх щоках тупити,
Були страждання інших невтямки,
Клієнтів муки зможеш зрозуміти
На шкірі ніжній власної щоки!"

........................

*Корчма, шинок.

Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,
Це - зваблива Демониця!

Пропікає аж до серця,
Видира печінку геть,
У нечистих в піні рильця,
Мізки - в друзки,
Шкереберть!

Дивись, Агапко,
Що це за Чортиця?
Я захлинаюсь
Слиною
Жаги,
Для неї стану я
Найкращій Рицар,
А хоч і паж,
Все буде до снаги!

*

Йой, красунечко,
Сукубо,
В тебе ріжки є
і хвіст,
Людям та чортам
ти рада,
Маєш ти
до зваби
хист!

Мажор - синок розлігся на дивані,
Розлігся на дивані син-мажор,
В чортячій посміхається нірвані,
В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,
рогаті ляльки,
Буду вашим
надійним я лицарем,
Хоч для вас
це іще невтямки!"

Картинки поналяпані на стінках,
А на картинках - розсипи дівуль,
Усі вони - чорнявенькі "чортівки",
А поруч пляшка робить "буль та буль!"

"Дівки його морочать, бідолашку,
Він перед ними, наче немовля!" -
Матуся з батьком позітхають важко,
В батьків-чортів синочок - чортеня!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,
рогаті ляльки,
Буду вашим
надійним я лицарем,
Хоч для вас
це іще невтямки!"

Любов-Кохання – Морква-Зітхання

Обережним, Грицю,
будь на вечорницях:
Двох любить не треба –
втрапиш у халепу!
У дурні пошиють
і намилять шию,
У кущах спіймають –
ще й «накостиляють»

М’який варіант

***

Стали подруги кращі
до бою,
Розривали десятки
світлин…
Нас було
«не розлити водою»,
Та на двох
був хлопчина –
один!

Він проблемою
не переймався,
Не чекав, наче Гриць той,
біди,
Він із наших боїв
зловтішався,
Сновигав і туди
і сюди…

Ми на нього весь час
ворожили
Під гучні перебої
сердець,
Подурнішали ми
і змарніли,
І промовили якось:
«Капець!»

Годі
сон і здоров’я губити
(баламути, ви хлопці, усі!),
в пеклі ревнощів
юність палити,
наче білки,
стрибать в колесі!
………………………….

Помирились,
і знов подружили -
шкода стало
підірваних
сил….

А невірного ми
поділили,
Наче хліб розламали
навпіл.

Жарт


Зірвався Тигр із зоопарку,
Бо - "День відкритих там дверей",
Світило Сонце дуже жарко,
Був Тигр на ймення Едигей!

А Слон підкрався непомітно,
Хоч був заввишки, мов гора,
Кудлата Мавпочка-Кобіта
Кричить на хоботі "Уря-я-а!"

Їжачок із Мишенятком
Розігрались трішки,
Жваво пустуни-малятка
Грають в "Йожки - Мишки".

Горлали Жаби за рікою,
Рак на цимбалах деренчав,
Папуга керував ходою
І хором з Мавпою кричав:
"Уря- я - а!"

А Слон підкрався непомітно,
Хоч був заввишки, мов гора,
Кудлата Мавпочка-Кобіта
Кричить на хоботі "Уря-я-а!"

Жарт

Між порогів летіли галери,
Ритм гребцям задавав барабан,
На галерах - похмурі химери,
А на березі - бравий Баран!

В небесах гуркотять тамбурини,
Свій вантаж не буває важким,
У Барана в торбині - хлібини,
Сайки, булочки, плюшки, ріжки!

Йде Баран, веселиться, не хмуриться,
Чарівний плине з неба вогонь,
А завзятий Баран не хвилюється:
В нього вовна - справжнісінька бронь!*

До екскурсій Баран має звичку,
Не сидить мандрівник на печі,
В нього - сонечко, небо, травичка,
А у торбі смачнющі харчі!

....................

*Це відносно вовків, мабуть.

Навіщо впадати в істерику,
депресію, битися в груди?
Майнути б в Латинську Америку,
пірнути б в найглибші Бермуди!

І хай собі валиться-піниться,
нехай шаленіє-скрегоче…
Розвидниться. Станеться.
Стрінеться
веснянкове
щастя жіноче ;)

“пора-пора” ~ збагнув поет
& народив натхненну оду
лібрето про весну й балет
народу

Не знайдеш ліпшого
виходу,
Щоб відвернути
драму,
Будеш любити
"іншого" -
Йтимеш до храму
прямо.

"Іншому" яму
ритимеш,
Зробишся злим
і похмурим,
Хибно вчинити
вирішиш,
Звалишся
до баюри.

Споглядай, не саджай
матіоли,
Уникай багна
і пилюки,
Не копай землицю
ніколи,
Не бери
важкого у руки!

Схочеш нашкодити
"ближньому",
То не роби
нічого,
Не копай
ями іншому -
Працювати не треба
на нього!

В МСЕК прийшов мужчина славний,
заявив, що хворий вщент.

- Сподіваєтесь Ви марно,
бо не наш Ви пацієнт.
Цілі руки, нирки, ноги,
мізки теж, чудовий зір.
Ми не бачимо знемоги,
зовні точно - Річард Гір.
В нормі серце і печінка,

(чоловік раптово зблід).

- То чому ж говорить жінка,
що у ліжку - "інвалід?"
07.02.2020р

В пошукові дешевих
Чудес, яких не буває,
Я обійшов свій квартал,
Всі інші райони в місті,
Позаяк доля сліпа.

Я зберігаю светр,
У який ти любила влізти.
Ми слухали Billie Holiday,
Billie вітала нас
Із новим роком, ще б пак.

В мене стоїть токайське,
Яке ти хотіла би пити.
В мене стоїть настійно
На ластовиння твоє.

Долі не інтересно,
З ким тобі спати нині.
В долі мізантропія.
І нетверезий реп.

Цілу ніч не спав поет
вірш писав старанно,
щоб розчулений сонет
зворушив кохану.

Мучився, редагував ,
рвав папір на слові,
і душевнно дарував
почуття любові.
Швидко бігало перо,
не відволікався,
а коханій, як назло,
закортіло щастя.
Написала  кілька слів:
"Ти мене ще, любиш?"
Враз поет позеленів,
став сердитим, грубим:

Відписав їй: "Не пиши
дурощі Наташо,
і за горло не души,
заважаєш нащо?
Перебила, як завжди
думку полум'яну.
В мене Муза, а ти йди..."
І послав у баню...

А коли натхненному
закортіло любки,
подзвонив, а та йому
показала зубки.
Я у бані з обома,
тож закрили тему.
А ти Музу обіймай
і пиши поему!

29.01.2020р.

Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/
Під нею у тебе зелене трико.

А ти запиваєш абсент лимонадом,
Сміливо смієшся і мучиш мене.
Ці жарти розщеплюють запал як атом,
Я зможу..
Не смійся, ти!
Зможу..
я..
не-е-е..

Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрóхи,
Я вірші читав напам’ять,
Про моря та про остроги.

Як горами сходить місяць
І жаби танцюють танго.
Як женуть секретне віскі,
Про деталі контрабанди.

Що буває при пожежі,
Або навіть при гопстопі.
Що я знаю про безмежність,
Де розвіють прах мій потім.

Про життя реальні мрії.
Пасіку, що біля хати.
І дівчат, що раді вірить,
Як уміти розказати.

Капризи та причуди, їй же Богу.
І хтось впадає у нестяму, далебі.
Чому посмів забути про знемогу!
Як се – одважився
Барліг покинуть свій?

Заскоки, фйоли, пшики динаміту.
Рибина, що хтонічна та й глуха
В єстві твоїм. Ти був ніким, піїтом,
Нікнеймом, ідіотом –
Уххаха.

Я не лечу, і не іду, й не їду
у невідомі далі і краї
і не лишаю за собою сліду,
де не було і ще нема її.

Якщо вона Снігуронькою буде,
а я до неї все-таки піду,
нехай почують недалекі люди,
яку я їй щедрую коляду.

Тоді вона не буде нічиєю
і при мені залишиться тією,
яку чекаю у своїм саду.

І хай тоді лютує завірюха,
а я ще закохаюся по вуха...
Хай гріє, поки іншу не найду.

01/20

Минає все – жага, жура, очарування,
любов, що першою була, і є остання.
Уже ніяку не найду,
і поки фею заведу,
іду у баню.

У неї заночую і... захочу чаю.
Ні, я не п’ю, але і їй не наливаю.
Вона така як треба вже
і приміряє негліже,
а я чекаю.

Вона показує своє рясне намисто
і забуває, що мені нема де сісти.
Я біля неї – як не є,
але нічого не дає,
аби поїсти.

Я наступаю на граблі і не сідаю.
У мене ґлею трохи є. Гальма немає.
Зорю дарую, бо сама.
У мене іншої нема,
а ця сіяє.

У неї файне декольте – на всю фігуру.
Я накидаю їй халат. Які амури?
Мені – аби якусь їду,
а як немає – я піду.
Така натура.

Ні, я не голодую, ні, але буває,
перемагає апетит, який ще маю.
Вона запалює свічу...
А я уже лечу... лечу...
і... засинаю.

12/19

І
Купиною осінньої аури
догорають кущі,
а за тучами вітер у траурі
сіє-віє дощі.

ІІ
І написано, і переписано...
Ой, було-не було –
заримую-но сяючу лисину,
а не хмуре чоло.

Що на неї, буває, не капає –
за огріхи мої!
Але німбами орія-арія
обрамляю її.

І тому оминають аматори,
ігнорують сноби...
За поезію і за метафори
ми побили лоби.

І не соромно. Є ще епітети
і буяє трава...
А кому не дано це помітити,
хай римує слова.

ІІІ
Є нечитане і недочитане...
Напишу я іще, –
що моєю журбою нанизане,
змиє осінь дощем.

10/19

Дійові особи:
1 – Ведучий
2 – Підбріхувач
3 – Гуляка
4 – Бравий

1 – Студентське братство! Ось той День,
коли, з піснями й без пісень,
увійдемо в святковий раж!
2 – (потираючи долоні) А часу є до ранку аж!
3 – Мені до ранку мало буде.
(Мене не зрозуміють люди!)
Ще має бути дядько Бахус,
без нього (щолкає по підборіддю) не "Ґуадеамус"!
4 – Це вже не творчі теревені,
щоб їх розводити на сцені!
Давно говорять, що студент – …
2 – То "елемент, то "алімент".
1 – Режим наш мовний нам не псуй!
і мову швидше унормуй!
Бо знають добре й братство (вказує на студентські лави),
й панство (на ректорат) –
студент розбудить сонне царство!
4 – Лише студент у бій ішов
на барикади, смерть і кров!
2 – Але й на лекціях не був!
4 – То ти історію забув!
3 – Ну що робитимемо далі? (потираючи долоні)
Знов участь беремо́ в скандалі?
1 – Студентське братство! День у день…
2 – Ми гриземо́ науки пень!
3 – А педагоги нас гризуть,
повиганяють, засміють…
4 – Не бійся, не повиганяють.
1 – Вони таку роботу мають.
2 – Ну, треба ж вигнати когось,
щоб спокійні́ше всім жилось.
4 – І цікаві́ше.
2 – Цікаві́ше.
Життя іде – контора пише!
3 – Якщо ж йдемо́ ми у актори,
то, ма́буть, закривайте збори!
Адже театр – одна сім’я,
де кожен має творче "Я"!
1 – Студентське братство, не цураймось!
(усі) – Студенти всіх країн, єднаймось!
4 – Єднаймось серцем – з вчителями,
3 – з батьками й друзями – думками,
2 – а з глядачем – аплодисментом!
1 – Згадайте
4 – ви
2, 3 – були
(усі) – Студентом!!!


12 листопада 2001 р., Київ

Така здавалося проста -
В сімействі виникла проблема
Сховала баба бутль вина -
Ось де ? Вона не пам*ятала

Слідкує дід із - за угла -
Кліпає оком ,так жалкує
Куди так притулить могла ? -
Хоч аромат той добре чує

Так хвилювання він вдає -
Що баба вже склерозу вірить
А сам усе в город снує -
Щось на одинці метикує

баба момент цей встерегла -
Давай у голос говорити
Мабуть прорахувалась я -
Сама за ним спостерігала

Дід в гарбузинні сам присів -
Понишпорив навколо себе
Тільки винця як націдив -
Над головою стало темно

Ой ! А я тут по укропчик -
Борщик потрібно засмачити
Та бачу маєш вже окоп -
От буде де заночувати

Була розмова довга та -
Точніше ніч в Армагедоні
Летіла сказом лють - гроза -
Реагували бігом коні

Гірким те стало і вино -
Дідова хитрість заікала
Чудить по звичці казна - що -
Вся у полоні його вада.

Сідаю чи стою,
лежу, біжу чи їду –
я згадую: «адью... »,
тамуючи обиду.

Очікую її,
скубу ромашку білу –
усі думки мої:
чого вона хотіла?

Мене чи не мене? –
запитую небогу.
А чую неземне:
«канєшно, шо нікого...»

І що це за діла,
коли немає діла?
Нічого не дала,
взяла і полетіла.

Тай думаю собі:
казати – не казати?
За очі голубі
нема кого обняти.

Дитині не дали
погратися у казку...
А ми ж, таки, могли!
І ось тобі, будь-ласка.

08/19

Заведу собі собаку,
а тобі кота
і любитиму монашку,
що як ти – свята.

Я на поводі у неї
у її саду,
ради пасії моєї,
буду на виду.

Хай і кіт іде по колу
на її цепу.
Не почуємо ніколи,
що і я сопу.

У раю або на прощі
босі й нічиї –
ти мої обіймеш мощі,
ну а я – твої.

А мораль така у байці –
думаю собі, –
кіт не пара цій собаці
як і я тобі.

***Дорога моя кубіто,
май усе, аби любити,
не вагатися,
і ночами не тужити,
а «відкинувши копита»,
висипатися.


07/19

Пишеться як чується. Гадаю,
є удача – Богові хвала.
То орел решітку затуляє,
то решітка ляже на орла.

Як немає щастя і кебети,
то й життя солоне як ропа.
А фортуна випаде поету,
то й монета стане «на попа».

Генії ще водяться. Буває,
і не помічає какаду,
як своє ніяке захищає,
а чуже хапає на ходу.

І не буде творчої удачі,
поки у солоному поту
не піймаєш думку на льоту
і її у пам’яті остачі.
А тоді й дійде, – шукай, козаче,
іншу середину золоту.

06/19

Іноді наздоганяють -
чуток про себе міражі
Сміюсь до сліз , не припиняють -
плітки крутити віражі

Такий збирається транс - збірник ,
що навіть гордість на коні
Потрібно видати посібник -
як дурнів злити в метушні

Комусь все заважає жити -
позиція уподобань
Друзям в лапках не догодити -
до всього прейскурант питань

Життя цікаве аж занадто -
та більшість знає - хто є хто
Тому пліткуйте регулярно -
старайтесь , щоб мені везло.

Ігор Римарук:
„Ці нічні голоси за столом,
о нестерпно, Мойсею,
ці нічні голоси
про загублену неньку Вкраїну!
Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
підійми за словесність
даровану тут і єврею!

Мойсeй Фiшбeйн:
„Чортівня загуляла, завила!
Рятуй мене Отче! -
Тут один-бо Поет!
Як клубочеться в грудях, клекоче!
Цей мовчить, той цілується, тьху,
і семітське питання -
чом єдиний у Неньці горланю
на інших мовчання?!”

Василь Герасим’юк:
Я прокинувся в ніч,
мов зі скелі зірвався смерекою
у тіснину Дністра,
так летіла у Рейн Лорелейн!
От наснилося! –
                   краще б
цілунки з якоюсь Ребеккою,
чи ж бо хоч Леді Джейн,
але не Римарук і Фiшбeйн!..

Рано з ранку на базарі
Все кругом вирує
Хто з прилавку , хто з землі
Продає , торгує

Вибір в різний гаманець
Контрастний попит вжитку
Для когось пил , комусь капець
Від фірмового зиску

Як з власних рук , за свій товар
Ціна цілком прийнятна
А де вже профі - спекулянт
Там мінімальній амба

Маркетинг весь тут на коні
Із глини ліплять кулю
Для їх усе ціна - ціні
Проценти солять шкуру

І так кругом у нас завжди
Політика абсурду
Хто воза тягне , спину гне
Працює за копійку.

Ще сутеніє у дворі
і, наче контури на мапі,
у небі – зорі до зорі...
А свято-місце – на канапі.

О! Білолиций угорі
серпом по другому етапу...
У буді – пес. О цій порі
нема кому подати лапу.

Весна! І закипає кров.
І дідусі-пенсіонери,
«дорізавши козла», у сквері
оповідають «за любов»...
І рима оживає знов:
– Лаура! Урія! Ромео!

..........................................
Розвиднилося кацапні,
уже не мучає холера,
та не яснішає мені:
– Петро чи Юлія – Бандера?


04/19

Немає і не буде.

Диких танців карусель
Третій день гарцює
Це ганяє ніч , і день
Бабин гнів лютує...

Підвела під монастир
Дурна діда звичка
На чужий покіс кобил
Загнав , сталась стичка...

Прикро те що до куми
Яку він так хає
Ласий до її краси
Все село це знає...

Як побачить її косу
На ходу аж мліє
А зарум*янілу вроду
Увесь аж пітніє...

Запідозрила щось баба
Що то ненароком
Все сплановано було
Корова б їм рогом...

Вона все спостерігала
З - за старого дуба
Як кума йому моргала
Мов жаба з болота...

Нагиналася усе
Виставляла груди
Щебетала - стереже
Від собаки кури...

А дід рота аж відкрив
Муха б туди впала
Так улесливо просив
Зцілить йому зуба...

Заглядала та кругом
Уйого щелепу
Покотились обертом
Аж до очерету...

Я туди , а там оба
До гріха вже діло
У обіймах тіла два
Целюліт весь видно

Коромисло де взяла ???
Вже не пам*ятаю
Та тріщала та халепа
Здалися без бою...

А кума , ой -ой біда
Блискавку їй в жабра
Все кричала , наче я
Дурепа нахабна...

Диких танців канітель
Третій день гарцює
Рифм нечуваних коктейль
Битий дід смакує.

немає і не планується.

У відділення швидкої допомоги
Доставляють чоловіка ледь живого,
Та й питають – Що вам сталось, чоловіче?
Побутова травма, а чи виробнича?

Бідолаха вимовляє ледве слово:
– В мене травма виробничо-побутова.
На роботі випив з хлопцями плящину,
А удома потовкла мене дружина.

***
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

***
А орлу признатися не легко,
що йому до чаплі не далеко,
куцому – до зайця,
зайцю – до паяца,
а мені – до вирію
лелеки.

***
А коли у мене є хвилини,
то міняю миті на години,
вечори – на ночі,
дні – на тамагочі*,
а чужу кубіту
на єдину.

***
А на мені, говорячи на ідіш
або на мові ішака-совка,
далеко не заїдеш,
де сядеш, там і злізеш
як не у терен,
то на їжака.

***
А я такий, що море по коліна,
коли й тону, усе одно гребу.
Тоді ніяка піна
й переміна
мені і не указ,
і не табу.

***
А по мені – що дзвони, що кімвали,
аби іще дожити до весни.
Усе одно весільні генерали
подивляться на хобі небувале
як на нові ворота
барани.

***
А у мені живе своя людина,
але моя душа не те, що глина.
Зелена мурава
ще донесе слова,
які перекладе
своя людина.

03/19

На подвір'ї у Свирида
Чергова забава,
Скучкувалися сусіди
І зліва і справа.
Дехто навіть не питає,
Що за пиятика.
Головне, що наливають –
Щедро і без ліку.
Лиш далекий член родини
Запитав з похмілля:
– Що святкуємо, хрестини,
Чи, може, весілля?
Пояснило товариство
Всім нетямовитим:
– Цінну річ купили в місті,
Належить обмити.
Самогону наварили
Із кумом до спілки.
– Ну, а що ж таке купили?
– Та пляшку горілки!

Не знайти більш такої персони,
Наче бог з найепічніших вір.
Коло тебе співали гарсони,
А солістка гортала клавір.

Тож луна досягала провінцій,
В кулуари столиці зайшла –
Компліменти лилися за вінця,
Щоконцерту – гала і аншлаг.

Ну і я, зачарована грою,
Не розчула за звуками слів,
Що у душу проникли, як в Трою –
Не в коні, а чомусь у козлі.

Понад вечір фальшивим акордом
Ми напились вини і вина.
В бороді, як здавалося, гордо
Виглядала тоді сивина.

Хоч в самого і різались роги,
Загравався, почасти у борг.
І мені, що звернула з дороги,
Баритоном підспівував бог.

Піддалися душевні скрижалі,
Обернувши «не можна!» в «але…»
Не завжди небезпека у жалі –
Змій буває ще той кавалер.

І тепер, як з манжета підсунув.
Я вдивляюся: ти, чи не ти?
Козлетоном волає парсуна,
Замість бога – убогий сатир.

                І
Обмежується коло друзів,
яких раніше я вітав
у новорічній завірюсі
веселих шоу і забав.

Завіяло: у іншу спілку,
на манівці, у видавці...
Великому в ПееМі мілко,
мов криголаму у ріці.

Ізолювали ся нарциси,
тусуються глухонімі.
У вирії – зозульки сизі,
а ми сумуємо самі.

Взаємо-критика лікує.
Тому о будь-якій порі,
як у молитві алілуя,
чекаємо коментарі.

Ачей і я іще учуся
і не очікую на біс
як інші містери і міс...
За репутацію боюся,
коли оказії діждуся
і суну у халепу ніс.

                ІІ
Ото ж уже у цьому році,
що добігає до кінця,
усі свої колоди в оці
повикидаю у сміття.

Але й усе, що вадить зору
і gentlemene &1 madame,
я покажу як зайву флору,
що шкодить мові і віршам2.

(мороза діда в ці години
усі чекають дива як
маленького ів ув хлопчини
тане́ сніжана на очах). 3

Я уявляю читача,
який ці опуси чита(є)...
Якогось є не вистача4?
А це я риму підганяю.

Ковтаю альфи, їм омеги...
А Муза скоса погляда4.
Мої зоїли і колеги,
вино поезії – вода.

І наливаємо по колу,
і випиваєм4... О! За нас!
Аби русизми побороли,
а суржик хай жує Пегас.

Бува4 узрю неповториме
і спотикаюся, – оп-ля!
Але якщо не гріє рима,
то мова аса звеселя4.

Я копіюю і сюжети,
і стиль, і фрази, і слова –
усі досягнення поета,
які і я не забува4.

Поезія, буває, лічить5...
І меланхолія зника4,
коли не хо4, але увічнить
сатира коміка ..... .

Мені нашіптує і Муза,
і щось навіює Борей –
ну чо4 чіпать6 нам ......... ,
коли у нього все о'кей?

Нема кебети описати,
що небо – ніби голубе?

Та ну його! Мої дівчата,
айда угадувать6 себе.

А то попри освітні норми
чоловіків-грамотіяк7
неонебачені8 реформи
не просуваються ніяк.

Я помиляться6 не боюся
і виростаю аж на п'ядь,
коли – і не моя Ма..ся,
але оцінює на п'ять.

І хай поаплодує ....,
що на ялинці є папайя,
чеширський усміх на устах,
поет линяє на очах.

І хай за Вікою де .....,
і я журитися не бу-9
ду, і римую неповторно,
що я у неї не табу.

І хай мене не розчарує
новою скрипкою ..... ,
коли у хорі не почую
її поез4, а не його.

І хай почує .........,
що я без неї аж зачах
і все очікую романа10
у неоліту11 на очах.

І хай прижме до серця ....
мене, як нічиє дитя,
як та соломинка остання
у течії мого12 життя.

І хай, неначе Пенелопа,
аматорка О.... К..
почує мовою Езопа,
що і її чека4 Улісс.

І, мо4 по стилю і по тропам13
пізнаю ...., і не сам,
та не із нею, автостопом,
поїду у її сезам.

І аж тоді, як не загину,
коли я напишу есе,
накине соточку ......
за те, що мова – наше все!

А як почину і на лавку
мене одного покладуть,
мені Сашко підсуне .....
на всі літа у дальню путь.

А як до раю не поїду,
то у наяд козирний ...
пошле зі мною до Аїду
свою Горгону і медуз.

І у кінці почую фразу
від редколегії ..,
що я не вилізав ні разу
за межі фабули і тем.

                ІІІ
Я розумію – наваяли...
Куди його тепер подіть6
усе, що тішить і ятрить –
заслуги і високі бали?
Та ще й аматорів навчали...

А ви граматику учіть.

Ну от і все. Останнє шоу
на лабутенах. І – у рай,
кудись за обрії, за край...
Нехай перемагає мова.
А одягаючи обнови,
мої котурни не взувай.

І пам’ятай, коли співають
мелодії сонат14твоїх,
то голосні не заважають,
а заважає збіг14 глухих.

Очікуй лаври Мельпомени
у дежавю шерше ля фан.
Адью, madam(e) & gentelman(e) ...
З Новим!
               Бувайте.              
                     Гра-фо-ман.

31.12.2018

З одного боку, нібито – орли,
а з іншого , мов когути, обоє.
Ой, людоньки! Закльовує малий
великого ліричного героя.

Але оба – мої учителі:
один – сонету, інший – параної...
А дисципліна – наче москалі:
ані війни, ні миру у двобої.

Та піднімайте руки догори.
Здавайтеся! Де білі прапори?
Але далеко куцому до зайця...

Сашуню, ти, як меншенький, покайся...
А ти його, журавлику, бери
на крилонька свої і ...опускайся.

18/12/18

ти рефлектуєш ниєш кусаєш губи в кров
голишся сумно у ванній —
порожнє життя без любові твоє
подібне до голого короля на старім протисненім дивані
орле! вимий-но вуха щоки виголи! мачо! —
ти бездоганний
життя — небездоганне
ти — небездоганний
життя — без догани не може
схоже голи інколи мало що значать — серце — не м’яч і не м’ячик —
шматок м’язу не заточений на змагання
орле! вимий ті вуха щоки виголи перестань нити в холодній ванній
і прийде до тебе нарешті твоя омріяна очікувана
заніжена до мозолів любов
іванівна


10.11.2018

Історія страшна. Тож я присяду
І вип'ю для відваги грамів сто.
Підкралася зима підступно ззаду,
Пегасика гризнула під хвостом.

У листопаді з пущі тхне морозом,
Скінчився романтичний падолист.
В поета є штанці зимові з ворсом,
А у лошаки - тільки куций хвіст.

Кагор ковтаю (Veritas in vino!),
Лежить під боком муза в негліже.
А вітер дме! Від холоду скотина
Дрижить і плаче, навіть не ірже.

Не хочеться аби земелька пухом
Пегасові стелилась чи зачах.
Тож коника крилатого кожухом
Накрив іззаду з барського плеча.

Вдягнув на вуха пижикову шапку,
На бабки - жінчин в яблуках халат.
Надходить ніч. Мороз ударить зранку.
Ізаду тепло. Добряку - віват!

10.11.2018р.

Любов

Несуть коханці любоньок до скирт,
Цілують в'язи в пластикових перлах.
Закоханих страждальців повен світ,
Без них щемка поезія померла б.

Хіба цікаве кабанця "Куві!"?
Я до краси й пастелі змалку чулий.
Люблю кокетування, як і ви,
Мрійливі "охи" діви-капризулі.

Колишуться у пазусі м"які
Опуклості, аж сіпається око.
Об тазові костисті мослаки
Тернутись хочу, наче ненароком.

Танцюємо чуттєве па-де-де,
Шумить у голові амурний трунок.
А ніс уже упав за декольте,
Вуста зронили перший поцілунок.

А далі - вихор! Лахи з плоті - геть!
З Венерою сплелися у екстазі.
Отак, столітнім, хочу стріти смерть,
Якби не голод - з мавки би не злазив.

Пишу по темі звично без кальсон,
Лягають на папір пучком рулади...
З алькова чути млосний голосок:
Біжу - дружина кличе цілуватись.

10.11.2018р.

Я - затята! Я затято щаслива!
Бо щаслива - від кожного вдиху...
Від чекання й стрічання щоденного дива
у подяці за радість і втіху.

За піано і форте, глісандо й вібрато
чорно-білої клавіатури...
Білих - більше! Сьогодні - підкралося свято
і муркоче солодкі мур-мури )))

На зорі не буди мене, люба.
Уяви собі, поки я спав
у раю – у гаю біля дуба
я на мавку тебе проміняв.

І коли я очуняю в силі,
не забудь для моєї краси
натягнути на ніженьки білі
мої модні робочі труси.

А якщо я уже відпочину
і захочу з тобою у рай,
не співай мені заупокійну,
а заздравну мені заспівай.

Дай зеленого сіна Пегасу,
бо у тому едемі-саду
окрім тебе і баби Парасі
я і Мойру собі заведу.

І часу тоді буде від пуза –
на поези, сатиру, есе
і на Парку, й на те, і на се,
і на оду, бодай... чорногузу...

А поезію, ліру і музу
хай лелека Харону несе.

09/18