ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2024.03.28 19:13
Фігаро - де?


Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей

Микола Дудар
2024.03.28 17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…

Євген Федчук
2024.03.28 17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.

Світлана Пирогова
2024.03.28 14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.

Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.

Наталія Кравченко
2024.03.28 14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх

Лава Вулкана
2024.03.28 13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.

В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані

Артур Курдіновський
2024.03.28 13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.

Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!

Микола Дудар
2024.03.28 11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?

Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа

Юрій Гундарєв
2024.03.28 10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален

Леся Горова
2024.03.28 08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2024.03.28 05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.

Іван Потьомкін
2024.03.27 22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана. Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху: по президентах чи по тобі самому? Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить, бажаючи добра в майбутнім.

Микола Дудар
2024.03.27 22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра

Микола Дудар
2024.03.27 22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для

Світлана Пирогова
2024.03.27 10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.

А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.

Леся Горова
2024.03.27 08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.

Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,

Лава Вулкана
2024.03.27 07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.

Віктор Кучерук
2024.03.27 06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на

Артур Курдіновський
2024.03.27 00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.

Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша

Козак Дума
2024.03.26 22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…

На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,

Іван Потьомкін
2024.03.26 22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо

Сергій Губерначук
2024.03.26 21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –

Юрій Гундарєв
2024.03.26 19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего

Світлана Пирогова
2024.03.26 10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.

Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,

Леся Горова
2024.03.26 09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих

У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану

Козак Дума
2024.03.26 07:07
Жага наживи – гірше за ганьбу,
яку уже і кров’ю не відмити!
Добра і зла одвічну боротьбу
нащадкам доведеться ще узріти…

Вона згубила не одне життя,
ламала мрії, імена і долі,
стирала найпалкіші почуття,

Віктор Кучерук
2024.03.26 05:57
Всю ніч вовтузився й притих
Причаєно в долині, -
Немов продовжує нічліг
У світлу вже годину.
Уздрівши тільки звіддалі
Світання жар на сході, -
Припав лякливо до землі,
Затамувавши подих.

Володимир Бойко
2024.03.25 21:06
Інстинкт влади – найстрашніший із людських інстинктів. Чималенька країна пишається маленькою гідністю. Ефект стадності спричинений дефектом індивідуальності. Що більші гроші, то приємніший їхній запах. Копаючи іншому яму пам’ятай, що ти не од

Юрій Гундарєв
2024.03.25 15:09
Лава вулкана


Побачив сьогодні в «Актуальному» одразу сім (!) віршів Олени Студникової:
«вулкан почуттів», «думка лавою», «промені слів» тощо…


Приголомшена читацька публіка -

Іван Потьомкін
2024.03.25 13:53
Сходиться люд на площу Суз.
Невдовзі мотуз накинуть на шию,
І я зависну на шибениці тій,
Що сам звелів поставить спішно...
Як усе перекрутилось за ніч!..
Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
«Як

Ольга Олеандра
2024.03.25 09:29
любов тасьмами ніжності натягнута між мною і тобою
весь цей шалений сплав ласки і пристрасті,
відокремленості і близькості,
несхожості і сумісност

Віктор Кучерук
2024.03.25 05:26
Ще тільки березень, а вже
Погожим надвечір’ям, –
Сусідка в гарнім негліже
Завмерла на подвір’ї.
Бентежна й ніжна, як весна
Ця молода і рання, –
Теплом втішається вона
Й своїм прозорим вбранням.

Шон Маклех
2024.03.25 01:09
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –

Артур Курдіновський
2024.03.24 23:31
Я - не жебрак! Я - біженець, панове!
Приїхав я сюди не від нудьги.
Будинок мій на вулиці Чудовій
Вже місяць, як розбили вороги.

А доля, та жорстока господиня,
Мені розбила вщент віконне скло.
Не кидайте мені монети в скриню!

Ігор Деркач
2024.03.24 21:54
Ми ще пізнаємо уповні
зачаєне комічне зло,
що вивертається назовні
як явне ще одне пуйло.
Є паралелі історичні,
але реакції нема...
рішає, нібито, величний
і не відповідає, звично,

Євген Федчук
2024.03.24 17:38
Загубив чоловік воли.
Задрімав десь на хвильку, може,
А воли ті пішли й пішли,
Завернули до лісу, схоже.
Він по лісі пішов шукать,
Доки й зовсім уже стемніло.
Тож уклався під дубом спать,
Бо ходити не мав вже й сили.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Василь Марківський
2024.03.26

Вадим Водичка
2024.03.26

Лава Вулкана
2024.03.20

Надія Богодар
2024.03.18

перо Христя Чорне
2024.03.15

Володимир Назарук Одеса
2024.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.11 01:27 ]
    Містика
    В куточку тихому в гаю
    Сховаюсь від чужого ока.
    Раниму душу хай мою
    Огорне зелень ця висока.

    Нема доріжок, лавок тут,
    Цивілізації немає.
    Тому і зрідка чийсь маршрут
    Крізь цю місцину пролягає.

    Зарослий пагорб височить,
    Увесь його трава укрила.
    Й догадка виникає вмить,
    Що це - високая могила.

    Немов козак спочив у ній
    На гребені усе - прим`ято.
    Отам сідав кобзар старий
    І думу починав співати.

    10.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.09 22:31 ]
    Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
    Легка печаль насунула на серце
    І стиснула, мов небо – хмарний дим.

    Й думки немов посіялися знову,
    Старіння мов химери навісні.
    Що навіть не хотілося й любові,
    Лиш спокою хотілося мені.

    Розчинення в нірвані чарівливій,
    Солодкий дим вдихати із небес.
    І після спеки – як одне з чудес –
    Вечірню прохолоду пить, як пиво.

    9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.06 22:39 ]
    В райському саду
    Трояндові кущі – в розмаї,
    Птахи принишкли у гіллі.
    Плакучі верби завмирають,
    Спустивши коси до землі.

    І понад висохлим ставочком
    Кружляють легко голуби,
    На романтичному місточку
    Зітхає легіт голубий.

    Лишив хмарин білявих смужки…
    На лавці – ковані витки.
    Казкова пані в капелюшку
    Там вишиває подушки,

    Немовби доленосні узи…
    Я, ними зв`язаний, піду.
    Здалось мені – поета Муза
    Сховалась в райському саду.

    6.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад імені М.Гришка
    Сад троянд


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.05 23:57 ]
    В розкошах закоханого літа
    Сонце не пекти уже, а гріти,
    Пестить починає наяву.
    В розкошах закоханого літа,
    Як в обіймах Лелі я пливу.

    Хвилі ледь помітне колихання –
    Ласка чарівлива від Богів.
    Моя душе, змучена коханням,
    Опочинь між ніжних берегів.

    Літепло мене оповиває
    І гойдає ледь – туди-сюди,
    Наче ми з коханою – в розмаю…
    І не хочу вийти із води.

    Я тебе, а ти мене – лелієм.
    Відчуттям і досі тим живу.
    Так немов моя солодка мрія
    Втілилась, нарешті, наяву.

    5.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  5. Олександр Козинець - [ 2017.08.02 10:58 ]
    Літо малює лінії
    Літо малює лінії, пензлем наводить кути,
    Ділить ціле на менше: дороги й стежки до хати.
    Та чи вистачить мені досвіду й висоти
    І чи стане повітря вдихати і видихати?
    Небо грається в символи: пише маслом.
    Все стається учасно, по волі й честі.
    Та чи вистачить чисел іти за часом
    І чи стане любові прожити чесно?
    Світ поновлює істини. З давнини.
    Вдосконалює душі, мудріє в дітях.
    Та чи вистачить мені щирості й глибини
    І чи стане гармонії бути для світу світлом?


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.02 01:18 ]
    Смак любові
    Як під вечір чарівно і легко надворі,
    Тільки думи мене сповивають сумні.
    Тепле літо навкруг розлилось, наче море,
    Сіттю хмари зависли у височині.

    Ти до себе мене, наче видиво, кличеш,
    Бо у сяєві квітів – немов золота –
    Там, де озеро плине, як море, величне,
    Забриніла між брів сумота, самота…

    Не печалься, кохана, благаю, не треба.
    Ти угору поглянь і думки ці облиш –
    Нас вінчає високе поезії небо
    І веселку єднання народжує вірш.

    Доторкнися на мить до троянди рукою,
    Усміхнися мені крізь ясну далечінь,
    Уяви, що ми разом ізнову з тобою
    Й під лелечим крилом, дорога, відпочинь.

    Тихий вечір у млі колисковій холоне,
    Теж угору дивлюсь – чи правдивий то знак?! –
    Скибка місяця в небі, неначе лимону,
    Як моєї любові гіркущої смак.

    1.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.31 20:46 ]
    Кубельце поезії
    Пливу у сад аndante maestoso*,
    Його легкий немов почувши клич,
    Спекотне літо висушило сльози,
    І сонечком сміється зусібіч.

    Хоч день та місяць оком з неба косить,
    Милуючись красою крадькома.
    Куйовдить вітер зеленаві коси,
    Немов деревам крила підійма.

    Десь там він звив поезії кубельце,
    Цілуючи тополю у вуста.
    Високе небо, чисте, наче скельце,
    Її мов музу, німбом огорта.

    * Andante maestoso – урочистим кроком (італ., муз.термін)

    31.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.07.31 08:10 ]
    Малюнок з Пташкою
    У порожнечі, над вечірнім сквером,
    я намалюю пташку (за Превером!),
    вона мені наївно заспіває
    знайомий блюз про втомлені трамваї.

    Я намалюю пташці зелен-трави,
    де всі трамваї полишають втому,
    коли людей на ніч везуть додому
    і споглядають зоряні вистави...

    Я намалюю пташці подих вітру
    і дві пухкі розпливчасті хмарини,
    щоб сіла пташка на плече дитини
    і вбрала вечір в райдужну палітру.

    Я намалюю жар-перо для пташки,
    щоб зайнялося сонце у заграві,
    щоб десь у сквері, на порожній лаві
    кружляли вальс півони і ромашки.

    Я намалюю цілий світ співучий,
    щоб стало людно в надвечірнім сквері...
    А вже як ніч прочинить вікна й двері,
    і сон вестиме повз моря і кручі,
    здіймаючи вітрила колисанок –

    ... нам намалює пташка тихий ранок!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:50 ]
    "Колискова для Лебедя і непосидючих Зірок" (дитяче)
    Заколисує Небо Зорі:
    - Хай насняться вам сни прозорі.
    Про Лебедика в синім морі
    В легкокрилім своїм уборі.

    Затужили Зірки-малята,
    Мерехтять і благають тата:
    - Нам би звідси, із високості,
    Хоч на хвилю б на землю в гості!
    Не побачим її погаснем,
    І чекай тоді, тату, напасті!

    У задумі сивіє Небо –
    Десь на морі біліє Лебідь…

    У ті ночі світлі безсонні
    Радить Небо коханим доням:
    - Ради втіхи і щастя ради
    Ви пограйте в земні зорепади.

    Покидають Зірки постелю
    І спадають з небес на землю,
    І сміються всю ніч на морі
    З білим Лебедем білі Зорі.

    (З першої поетичної збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.07.30 10:55 ]
    "Добрий день тобі, волошко…" (дитяче)
    Добрий день тобі, волошко!
    Посумуй зі мною трошки.
    Бачиш: хмарка набіга,
    Блискавиця, як дуга,
    Дощик плаче по землі
    За образи чималі...
    Захлинаючись в одвіт,
    Вітер кинувся до віт,
    Грізно полем пролетів,
    В куряві пробурмотів
    Про свою відому силу,
    Про мою волошку милу,
    Що всміхнулася: «А нумо
    Не дамо дороги суму.
    Проженем його скоріш,
    Щоб не ліз у гарний вірш».


    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:43 ]
    "ЛЕЛЕЧЕ", або "З ВАРЯГ У ГРЕКИ" (мотив)
    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Відкриті ворота́…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Пташаточко чубате
    По стрісі дзьобом б’є.
    Лелечка біля хати
    Студену воду п’є…
    Чи холод, а чи спека –
    Тут питна є вода.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Із зоряного глека
    Розливсь Чумацький Шлях…
    Летять, летять лелеки
    Із ласкою в очах.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Де ясна є звізда.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Чи холод, а чи спека –
    Колосяться жита…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    *Невикористаний мотив пісні м.Буська у авторських матеріалах ювілейного шоу 900-ліття міста Буська, 1997.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:37 ]
    "Ти, лети, лети, голубко..."* (мотив)
    Ти котись, котись, кибитко...
    В’ється ночі золотава нитка,
    (б’ється серце, ой та не дається –
    палахкоче, не згаса!)
    Понад плинною рікою
    пущу повід, коників напою,
    і тебе захланною рукою
    поманю у небеса...

    Ти лети, лети, голубко...
    (Б’ється серце, ой та схлипом смутку),
    рветься нитка золотобагря́на,
    як жаринка, догоря...
    Серед степу спозарана
    з ву́тлих трав росте кривава рана,
    що дорога – то жага-омана,
    то незаймана зоря!

    Ти веди, веди, дорого...
    (Б’ється серце, ой та до знемоги),
    де ж мені подітися від болю
    у любові на устах –
    на вітрах циганську долю
    переллю я перекотиполю,
    і розтану... стану... пересто́ю –
    в неземних нових світах.

    Ти... зореносно так світи,
    поведи мене в світи – на край...
    За прив’язаність прости,
    як лошицю запусти
    у привольний дикий рай!

    Ти розкинь небесну карту
    (б’ється серце, ой та не до жарту!),
    а чи варто жити, чи не варто –
    у циганки не питай...
    Розведи у серці ватру
    з болю, крику, схлипу, а чи жарту...
    Чим жаркіше – тим рідніші шатра,
    ти гори... гори... палай!..


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  14. Ірина Вовк - [ 2017.07.10 12:14 ]
    Картина художника Павла Мерварта "Потоп" (диптих)

    І. С А Р А

    Призви мене, призви і не пускай…
    Мій муже смертний,будь мені опорою.
    Я ради тебе свій покину рай
    І теж загину смертю, навіть скорою…
    Утішся тим, що в тебе на руках
    Дано мені злучитись із водицею.
    Не розпачай… Відкинь панічний страх…
    Я в темінь одізвусь тобі жар-птицею.
    …І скільки б там води не прибуло,
    Не проклинай в пекельнім стоголосію
    І не благай, щоб чару пронесло,–
    Дочасно нам не випити амброзію…
    Не досконала вічність у богинь,
    Коли вівтар жертовності відпущено…
    Призви мене, призви і не покинь –
    Ми у воді очистимося душами,
    Поборемо падучих тіл напасницю,
    Приймемо смерть, як свій останній злет,
    Дарма, що ані в кольорі, ні в пластиці
    Цю мить не закарбують води лет…

    …Як рухне туч склепіння непрозоре,
    Як здибиться над нами неба край,
    Як зімкнеться над нами грізне море –
    Призви мене… призви – і не пускай.

    ІІ. Е М М А Н У Ї Л

    Мені у руки, Саро, прихились…
    Надлюдську волю являть мої руки!
    У валі смертоносної розлуки
    Ти о плече мужиче обіпрись…
    Благаю небо я не о спасінні –
    Німа до сліз потопу течія…
    Узри мене у світлім воскресінні –
    Ти ще пливтимеш… першим піду я…
    Волію Божий суд зустріти сто́я,
    Вслухаючи твоє «еммануї…»:
    Могучий Ягве, Сара – донька Ноя,
    Карай мене, але врятуй її !
    Вона невинна… Я – першопричина
    Її прощальних, передсмертних мук…
    Коханих членів паросте живильна,
    Мені в єднанні прихились до рук!

    ...Як божий смерч найвищу хвилю здійме
    І стан мій скам'яніє у мольбі,
    Я призову тебе в свої обійми –
    Останній світ в очах моїх – тобі!

    (Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (5)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.08 00:50 ]
    Прохолода розтане
    Чому таке ти, невеселе, літо?
    Неначе я – теж літній чоловік.
    Горіть не здатен, можу тільки тліти,
    Невже цей стан тепер уже навік?!

    І що за відчуття це – прохолода?
    Здається, що не літа – серця стан,
    У котрому не був іще я зроду…
    Мабуть такий мені Богами дан.

    Коли усе сприймається спокійно,
    Не палко, тільки з усміхом легким –
    Поразки, перемоги, мир і війни,
    Красуні не чарують і зірки…

    Здається, що холонути ще рано,
    Немов іти до смерті навпростець.
    І вірю, прохолода ця розтане
    У полум`ї закоханих сердець!

    7.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.07 12:12 ]
    Натяк на осінь
    Прорізала зелені коси
    Сосни всихаюча іржа,
    Немов Бог сонця забажав
    І натякає нам на осінь.

    Похмурий день, хоча і літо,
    Все небо геть заволокло
    Свинцевим димом… Та зігріти
    Ним не вдалось. Холодне тло

    Уже нависло понад світом,
    Як згустки болю від війни,
    Немов у бій пішли сини,
    Щоб неба кров`ю пломеніти…

    6.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  17. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.06 00:59 ]
    Холодний душ
    Згадалась раптом ти мені,
    І небеса оці холодні
    Знов запалали, як вогні –
    Жарини хмарної безодні.

    Вони у спогадах горять,
    Як дивовижне запинало.
    На нім вечірняя зоря
    Серця вогнисті вишивала…

    А потім – хмар свинець довкруж!
    - Де ділась мрій чарівна сила?! -
    Життя, немов холодний душ,
    На землю грішну опустило.

    5.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.04 23:55 ]
    Липневий вітер
    Липневий вітер легко дише
    У верховітті де-не-де,
    Порушує казкову тишу,
    Що тихі роздуми пряде.

    І вимиває ласка саду
    Роздратування і нудьгу,
    Розчарування і досаду,
    Вливає радісну снагу.

    І хочеться, неначе вітер,
    Зробитися ураз легким,
    Куйовдити і ворушити
    У ватрі неба хмарний дим.

    4.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.02 01:35 ]
    Дарунок (Із циклу "Морські акварелі")
    Захід сонця – піврубін чарівний,
    Диск його внизу закрила мла,
    Так немов заморська королівна
    Перстень золотавий одягла.

    Ти також далеко там, за морем,
    Ой за морем, ще і не одним.
    Тож прийми, моя Богине-Зоре,
    Перстень цей і цей сяйливий німб.

    З.08. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.15 07:30 ]
    * * *
    Як добре тут полежати між трав,
    Натиснути на гальма часоплину.
    Думками враз до високості лину,
    Де сонця круг між хмарами згора.

    Де обіймає тиша зусібіч,
    І зелень розкрива обійми-віти.
    Де дякую Богам я віч-на-віч
    За це спокійне, не спекотне літо.

    Де серце розтривожене моє
    Стає у грудях битись рівномірно,
    З житейського вирулюючи виру,
    Всміхається і збоїв не дає.

    12.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  21. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.12 23:18 ]
    Гармонія і рівновага
    Спектри всі сьогодні в небі є –
    Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
    Літо це – немов життя моє –
    Темні хмари з проблисками світла.

    Чи пливи у ньому чи тони –
    Не уникнеш виживання змагу.
    Тож цінуються – напівтони,
    Де гармонія і рівновага.

    Надмір у коханні – штука зла,
    Спопелить, як полум`я те синє…
    Хочеться помірного тепла
    І терпіння й трішки – розуміння.

    Лікування дай мені своє.
    Хай живу у нім. Не знемагаю.
    Й небо розпогодиться моє
    Й соловейко заспіває в гаю!

    11.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.10 13:47 ]
    А де літо, Аделіто?
    Вже минули осінь і зима,
    І весна розтала сумовита.
    Чом же досі холодок пройма?
    А де літо-літо? А де літо?

    Павутиння, тополиний пух,
    Парашут кульбаби – у кульбітах.
    Хмари погляд мов свинцем напух…
    А де літо-літо? А де літо?

    Он світило сонячне встає,
    Скільки небо буде сльози лити?
    Де кохання ділося моє?
    А де літо-літо? А де літо?

    Чую здалеку твоє тепло,
    Сповнююся силою джигіта.
    Вже слова усі в одне злило –
    А де літо-літо? Аделіто?

    Хмарний погляд проясни-но мій,
    Хоче сонцем палко пломеніти.
    Ти мене збагни і зрозумій,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Не торкнусь твого ніколи дна,
    Степовичко, галицька кобіто!
    У тобі – одвічна таїна –
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Ще мій шал ясним вогнем живий –
    У твоїх обіймах спопеліти,
    Ти мене коханням оповий,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    7.06.7525 (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (2)


  23. Олександр Козинець - [ 2017.06.10 10:21 ]
    ***
    все, що між нами є –
    це, по суті,
    пам'ять,
    яка з часом тане на горизонті.
    спогади стають фрагментарними,
    хоч все ще живі, палкі й розкуті.
    але що потім?
    врешті, мова про кожного з нас,
    про важливі деталі,
    без яких нас немає
    перед обличчям Бога.
    рідко хто знає свою дорогу,
    рідко хто бачить,
    наскільки вона полога.
    якщо мовчати –
    то Ти приходиш.
    сідаєш поруч, сідаєш біля.
    між нами море,
    між нами пам’ять
    і стільки спогадів звідусіль!
    вони ж бо – радісні…
    вони ж бо – світлі,
    ними завжди закінчується відлік.
    там, де ти замружено
    дивишся у вічі –
    кожен стає деревом,
    виростає з підлітків.
    тому не переймайся нині,
    не переймайся – дихай!
    глибоко і розмірено,
    насолоджуючись, довго…
    бачиш, як довкола у світі красиво?
    чуєш, як довкола у світі тихо,
    і як чудово!?


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.07 21:46 ]
    І знову літо
    І знову літо, знову літо
    Киває травами мені.
    Я на поваленій сосні
    Зустріну червень сумовитий.

    В зеленій гущі потону,
    Для світу цілого незримий,
    Володар мов ділянки Криму*,
    На мить блаженну цю одну.

    Дажбоже поринає коло
    І багряніють небеса…
    Павук захмарний висиса
    Тепло і світло все довкола.

    Тьмяніють обриси трави,
    Цей день минає неохоче…
    І вітерець – провісник ночі
    Легким зітханням оповив.


    5.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (8)


  25. Козак Дума - [ 2017.06.07 07:45 ]
    На перехрестi трьох доріг
    Як їхати на південь з Павлограда
    і оминати славний Кривий Ріг,
    вас чимала́ очікує розрада –
    кафе на перехресті трьох доріг.

    Хоча це жарт, та доля правди в ньому.
    Ви зупиніться, станьте на поріг
    і враз себе відчуєте як вдома,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Тут все добротно зроблено і чисто,
    на вході сяє свіжий оберіг –
    вінок із польових квіток барвистих,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Господарі завдячливо-привітні,
    а скатертини – ніби білий сніг.
    Комфортно тут і молодим, і літнім,
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    Вас пригостять усім, чого бажаєш,
    узвару подадуть, смачний пиріг.
    Ти тілом і душею спочиваєш
    в кафе на перехресті трьох доріг.

    І де по світу вже не роз’їжджаєш,
    та в серці назавжди його зберіг.
    Заїдеш при нагоді, точно знаєш,
    в кафе на перехресті трьох доріг!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.27 23:42 ]
    Прохолода
    Прохолода вечірня у літнім саду
    Тихо пестячи, йде, наростає.
    У шовкову траву упаду, упаду,
    У блаженну розповінь розмаю.

    Майже літо уже, та сумна ця пора
    То ридає, то хмари насупить…
    Світлий сум темну радість поволі стира
    І небесні пронизує купи.

    Відболить, одридає затерпла душа,
    Скине ношу свою нелегкую.
    День минати не хоче і не поспіша –
    Прохолодою світла лікує.

    27.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.25 23:08 ]
    Пролетіла весна (пісня)
    Ще недавно зима - завірюха сяйна -
    Кружеляла пухнасті сніжини.
    А уже, наче мить, промайнула весна,
    Пролетіла, як пух тополиний.

    Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
    Час черемсі печально зітхнути.
    І кульбаба на луках - ну зовсім не та –
    Сіє пухом свої парашути.

    Вилітають із серця печальні слова
    І летять між дерева і віти.
    Лиш один соловейко бадьоро співа,
    Зустрічає, закоханий, літо!

    24.05.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (22)


  28. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.05.15 11:34 ]
    Нумо...
    1

    Даруй троянди жінці - не слова.
    Розбий квітник - не вазу - в мить азарту.
    Слова - полова, мжичка лісова...
    Заквітчане обличчя пензля варте.

    Я не люблю півмертвих пелюсток.
    Мені б живих настурцій сім аршинів!
    Обвий плющем вигинистий місток,
    Волошок насади - рожевих, синіх.

    У тебе знов цейтнот, гроза... аврал.
    По блискавці увечері - до кума.
    Я розглядаю поночі журнал.
    Хурму намріяла садити. Нумо...

    2

    Авжеж, ти - воїн, муж. Не садівник...
    Ти вполював рогате... волохате...
    Вареники ліплю... а вершник зник.
    ...і тоне в чорнобривцях біла хата...


    2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.77) | "Майстерень" 6 (5.89)
    Коментарі: (5)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2017.05.06 23:37 ]
    Тінь Богині
    Здрастуй мила, травневая весно,
    Буйноцвіт заяснів ув очах.
    Загойдалась на вітрі чудесно
    Сонцелюбна каштану свіча.

    О, трави шовковистая звабо,
    Потонути б у хвилях твоїх!..
    Поміж крон верховіть величавих
    Чути птаства розгонистий спів.

    Фіолетові грона, мов тучі
    З оксамитом єдвабним сплелись…
    То бузок і черемха пахучі
    Захмелили вчаровану вись.

    Тінь Богині прадавньої Майї*
    Огортає розквітлі гаї.
    Їй осанну врочисто співають,
    Щастям плачуть немов – солов`ї!

    2.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (14)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.24 23:42 ]
    Простелилася днина ясна
    Простелилася днина ясна,
    Пригорнула гаї світлоруко.
    Чарівлива красуня весна
    Забуяла розкішно на луках.

    І розвіялась ночі імла,
    Має зачіска густоволоса.
    Смарагдові* стрічки заплела
    У розкішні усміхнені коси.

    Рідну землю торкнула крильми,
    Провела рукавом променисто,
    І трави запашний оксамит
    Все укрив, наче груди – намисто.

    Чути – ллється з гілля залюбки
    Звуків радісних сонячна злива…
    Обціловують співом пташки
    Постать юну і вічно вродливу.

    24.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.11 22:16 ]
    * * *
    Підстригся сад, помолодів,
    Весь оновився навесні він.
    Лиш хмари у важкій ході
    Всі спохмурніли, мов у гніві.

    І лють, і лагідність ішли –
    Як світло й темрява – у парі.
    День залицявся до імли,
    Краса ховалась у почварі.

    І я радів, і я страждав,
    Не знав чого у світі більше.
    …Весна сміялась молода,
    І плакала в цім дивнім вірші.

    11.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2017.04.09 00:10 ]
    Пам'яті кобзаря Василя Литвина
    Поблідла враз небесна далеч,
    Зрябіла бризками вода -
    Немов дівчина молода –
    Весна бурхливо розридалась.

    Гілля розкидала довкола,
    Волосся рвала на собі.
    І розпливалися в журбі
    На сполотнілім плесі кола.

    Із неба падали слова
    Важкі, змістовністю глибокі.
    Розчулено, в обидві щоки
    Травинку дощ поцілував.

    Жалобу одягла зоря
    І світла стало мало-мало.
    Немов би пісня кобзаря
    Струною тонко обірвалась!

    8.04.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.26 20:54 ]
    Цілунок весни
    Ну ось і ти, мій саде дорогий,
    Чарівна потаємная місцино.
    Мене оберігають тут Боги,
    І з волі їх сюди натхнення лине.

    І душу підіймає в небеса,
    І все дрібне униз летить, мов клунок.
    І огортає ніжність і краса,
    І свіжий подих, як весни – цілунок.

    Він мов на мить усе навкруг протяв –
    Пташки сміються співом превеселі…
    На цьому сміттєзвалищі життя
    Мій саде, ти – оазис у пустелі!

    26.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад і. Г.Гришка, ділянка Криму


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.19 20:10 ]
    Нагадує тебе
    Аж береза радістю застигла,
    Коли раптом глянула сюди –
    На гілках, як вилиті із срібла –
    Крапельки роси, а чи слюди?!

    Відблиском небесно-шовковистим
    Сяють, усміхаються немов,
    Так, неначе знаджує намистом
    Чарівна спокусниця Любов.

    І тамую подих я неждано -
    Небо стало ніжно-голубе…
    На берізку задивлюсь кохану -
    Як вона нагадує тебе!


    19.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад,
    Березовий гай, різьблена альтанка.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.18 23:45 ]
    Весняне вітання
    Я вітаю, березню мій милий,
    Чую, заховавшись у гілля,
    Птах у нім висвистує щосили,
    Навіть не збагнеш – ізвідкіля…

    Тільки стрепенешся і зрадієш,
    Тільки озирнешся навкруги –
    Відлетіли в далеч сніговії,
    Тільки лід ще тисне береги.

    Між дерев розчуленого гаю
    Дихаю на повні груди – ах!
    І душа розвеснена співає,
    Наче той – під небесами – птах!

    18.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, санаторій «Жовтень»





    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  36. Олександр Козинець - [ 2017.03.18 23:35 ]
    Найголовніше
    В місто контрастів, бруківки, сухих гілок
    Увірвалось тепло трохи рано й бентежно.
    Він любить її, найріднішу з усіх жінок,
    Найтеплішу з усіх, береже́ну і обережну.
    Та поки боїться сказати їй про головне
    За собою постійно лишає відчинені двері.
    В період самотності світле його й неземне
    Швидко звикло до грубих людей і матерій.
    Між — ними свобода, між ними — така глибина,
    Що можна молитись, мовчати й стояти у тиші.
    Він творить для неї море, якого у неї нема,
    Вона – йому серце. І стукіт пришвидшує.
    Він ще боїться прозорості, легкості, чистоти,
    Зруйнувати її, ненароком сказати більше.
    Тому він так рідко відповідає на довгі листи.
    І вчинки його не виказують найголовніше.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (5)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.13 22:12 ]
    Попіл кохання
    Як чудово на веснянім лоні,
    Хоч надвечір вітер – холодніш,
    І коцюбнуть трішечки долоні…
    Та ворушиться під серцем вірш.

    Пташеня виспівує до ночі
    В голому і темному гіллі…
    Тільки серце більше не клекоче,
    Навіть не тріпоче взагалі.

    Мов би не любило до нестями…
    І немовби ти – уже не ти…
    Хтось туман розвіяв над гаями,
    Мов кохання попіл золотий!..

    13.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.10 20:57 ]
    Весна і воля
    Зима згадалась недалека…
    Ледь ношу скинула свою,
    І вже зітхнула так полегко
    Весна в усміхненім гаю.

    І так насправді вільно стало,
    Війнуло ласкою здаля,
    І вже пташки защебетали
    І випросталося гілля –

    Перетворилося на крила,
    Змахнуло сум весь і жалі.
    І небо просторінь відкрило,
    Мов закликаючи в політ.

    10.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Національний ботанічний сад


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (13)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.04 21:02 ]
    Напівусміхнена весна
    Ну хоч на землю вже лягай,
    Хіба що вітер з місця здійме
    І ось розкрив свої обійми
    Весняний потеплілий гай.

    Все крила довшають у дня…
    І на торішньому настилі
    Я навіть трохи закуняв -
    Серед розкішного привілля.

    Голубоока тінь зрина
    І леготом шепоче чуло –
    Напівусміхнена весна
    Мене легенько пригорнула.

    4.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2017.03.01 20:56 ]
    Привітання весни
    Ну здрастуй, весно дорога,
    Ось новоліття почалося*.
    Вже снігова важка вага
    Не сплутає твоє волосся.

    Воно розвихрилося аж,
    Розсипалося над гаями,
    Як блискіток нічних міраж,
    Як сонця промені – над нами.

    О ніжносте моя, замри!..
    Відчуй леліяння це раннє.
    Де подих вітру ізгори –
    Немов закоханих зітхання!!!

    1.03.7525 р. (Від Трипілля) (2017)




    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.25 21:48 ]
    Небесні химери
    Над гаєм здіймались дими…
    Я глянув – неначе жива
    У небо злетіла сова
    Із чорним і білим - крильми.

    Відкрив я здивовано рот,
    Чи в мене уява палка?!
    Постав із сови тут вулкан,
    Що вивергне магму от-от!

    Аж серце немов завмира,
    У цій перетворення грі.
    З вулкана постала гора,
    Що снігом ясніє вгорі…

    З розвесненим гаєм удвох
    Ми з цих дивувалися див.
    Не знаю – чи вітер чи Бог? –
    Химери ці хмарні ліпив.



    25.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.21 22:40 ]
    Ця первозданна свіжість весняна
    Ще сніг міцний в оцім лютневім гаї
    І холод є, та вже – мов холодець –
    Розм`яклу кригу в озері тримає,
    Але тремтить, бо зійде нанівець,

    Як та печаль, бо день такий пресвітлий.
    І у повітрі чується вона –
    Неначе усміхається привітно –
    Ця первозданна свіжість весняна

    Гойдається, ласкавістю легка,
    І непомітно так бере за плечі
    Зорею зашарівшись, тихий вечір,
    Небесного напившись молока.

    19.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (14)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.19 13:39 ]
    Напровесні
    Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
    Його стискає сонячне проміння.
    Один і другий он струмок побіг
    І вже радіє серце так дитинно.

    Від сивини звільнилося плече,
    Сосна мов стрепенулась молодечо.
    І після ожеледиці й хуртечі
    Мов по землі розчулення тече.

    18.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (16)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2017.02.12 22:19 ]
    Снігова чаклунка
    Стоїть зима й не думає іти,
    Все побілила, ніби цвітом вишні…
    І я, неначе у роки колишні,
    Аж по коліна у снігах отих.

    Сосна спустила обважнілі крила
    І нахилила голову униз
    На віти і на захололий хмиз
    Мов барси сніжні раптом навалились.

    Поверхня аж загусла, мов сметанка,
    Тремтить уся замерзла – без тепла.
    Неначе снігова чаклунка – б`янка*
    В полон свій безсердечний узяла.
    Б`янка – біла (італ.)

    11.02.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
    Київ, Національний ботанічний сад ім. Г.Гришка.
    ділянка Криму.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (20)


  45. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.23 22:20 ]
    Надвечір`я
    Розкішні тут розкинулись горби,
    Поволі довшають чарівні тіні.
    Похрускують сніги затерплі нині,
    Від сонця зацвітають голубим.

    І днина тихо опускає вії,
    Ховаючись у стомленім гіллі.
    З`являються вже вогники малі,
    Півтемрява у вітах рожевіє.

    І гасне заходу чарівна мідь,
    І позіхає зморено неначе.
    І сад в барлогу темну - як ведмідь –
    Заліз і впав собі в зимову сплячку.

    23.01.7524 р. (2017)
    Ботанічний сад ім. Г.Гришка


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.21 22:15 ]
    Зимові мрії
    Короткий день уже зникає
    І розчиняється в імлі.
    І м`яко сніг рипить у гаю –
    Відлиги радощі малі…

    І холод скуцився, не тисне,
    Ослабив щупальця свої.
    І подих легкий*, наче пісня,
    Якою марять солов`ї

    Десь там, напевне за морями,
    І ностальгійні бачать сни,
    Коли співають до нестями
    В обіймах зрілої весни.

    *ЛЕгкий – авторський, не словниковий, наголос.

    21.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)
    Конча Озерна, гай Дани.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (10)


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.20 00:07 ]
    Синички
    Безвітряно-завмерлий сад
    І легкий* смуток в гості кличе…
    Його розвіюють синички,
    У гіллі пурхаючи в лад.

    Отут, між снігової вати,
    Якби узяв зерна, либонь,
    Я міг би їх погодувати
    Здається, навіть із долонь.

    Верткі, сміливі і привітні,
    Напевне звиклі до людей,
    Змінили настрій непомітно –
    Вже хтось усміхнений іде!

    *Даруйте, шановні читачі, але все моє поетичне єство протестує проти приземленого прозаїчного словникового наголосу легкИй. Цей наголос опускає на землю, як у прозі, а наголос лЕгкий піднімає вірш у небо, як і має бути в ПОЕЗІЇ.

    19.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Київ, Ботанічний сад ім. Г.Гришка


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  48. Тата Рівна - [ 2017.01.18 00:02 ]
    чекаю
    чекаю читаю пишу
    нікуди не поспішаю
    не знаю нічого про завтра своє й наше
    боюсь за дітей малих комашок
    живу і ходжу так тихо
    що чує Бог
    сто доріг моїх заплуталися у каві
    на денці брудного чайного блюдечка
    полюю на левів
    ловлю їх на вудочки
    бамбуковими рушниками щовечора
    витираю стопи
    притираю спокій придушую душу
    подушкою
    прикриваю ковдрою
    живу як живуть на суші
    риби
    глитаю повітря й задихаюся
    хаос моїх сновидінь моїх подушок
    віршів тролейбусів у моєму внутрішньому депо
    примушує пересісти на крилатого блакитного автобуса
    одягнути гостроверхого капелюха та зірчасте пальто
    й літати попід хмарами
    возити маленьких нічних магічних школяриків
    до школи їхніх сновидінь

    я знаю що я видіння Всесвіту
    і Всесвіт лише одне із моїх видінь


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2017.01.15 19:52 ]
    Небесний мольфар
    Як хороше, хоч в розпалі зима
    Й мороз хапає кігтями за щоки.
    І сніг лежить, подекуди глибокий
    І ожеледь в напрузі нас трима.

    Та є краса у тінях кучугур,
    Що землю гріють, до грудей припавши…
    І як стрибає радісно снігур…
    На небеса рожеві схожий, пташе.

    А на мосту – ріка вогненна фар
    Подібна магмі вогників ця зграя.
    Її небесний засвітив мольфар.
    Вона у море вічності впадає!

    15.01.7524 р. (Від Трипілля) (2017)

    М. Київ, ботанічний сад ім. Г.Гришка.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  50. Олександр Козинець - [ 2017.01.01 21:12 ]
    ***
    Коли перші спроби хочеш звести нанівець,
    Не розуміючи, певно, що це – вагоме й велике,
    Не вирізняючи голосу, який скоро тебе призове,
    Господь вже обрав... Та ще не покликав!
    Коли остаточно не віриш у власні слова,
    Різкуваті, обпечені, чесні, прозорі та стримані,
    Коли жодного вірша і віршем-то ще не назвав –
    Радів, мов дитині, та не поспішав дати імені.
    Коли ти сліпий поводир для свого ж Кобзаря,
    А вірші виходять із тебе і не помирають,
    Коли навіть не знаєш, що справжня твоя зоря
    Насправді тільки займається на небокраї.
    Коли тобі можна більше: музики, ритмів, промов...
    Ти сховав найдорожче у серце — шматочки паперу.
    Тепер янголи обирають українську із інших мов,
    Навперебій підбирають рими, мов власні тіла і пера.
    Допоки ти дбаєш не про влаштованість чи не про те,
    Щоб вціліти у світі самотності у єдиній жінці,
    Коли небо ночами тисне – то порожнє, а то пусте,
    Довкола тебе, як правило, видно світло навіть чужинцям!
    Тому не гадай ні про пензлі, полотно чи зерно...
    Бо ніщо із буденного, крім неба, тебе тут не втішить.
    Навіть якщо ще не віриш, усе ж ти – пророк.
    Або чоловік (як ти кажеш), до якого приходять вірші.


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6   7   8   ...   13