ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Не сіллю виїдений шовк -
Побита інеєм отава.
Вона місцями золотава,
А десь - неначе хтось потовк,
Якась юрма.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олександр Сушко
2019.12.06 06:47
На світ стовбурчить гребня півень,
Гарчить від люті хижий вовк.
Є бевзі, створені для гніву,
А є ласкавці, для жінок.

Життя колеги - чорна плахта,
Бо чоловік, як стигла піч.
Поезія - душі відрада,

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж

Уляна Світанко
2019.12.04 13:12
У Всесвіті до ніжності горнуся,
Гадаєш заблукаю? Ні на мить!
Я шепіт розпізнаю в стоголоссі
Й назустріч стрімголов поки все спить.

Надихатись сповна і розчинитись
У безвісті жаданій - на плечі,
Плекати потихеньку серця нИтки

Ігор Деркач
2019.12.04 11:17
Полетіла осінь за зимою,
та сама її не донесе,
поки не позавіває все
небо пеленою сніговою,
поки завірюха і хуга
не укриють поле і дороги
і тоді і їй самій під ноги
упаде перина дорога,

Сергій Губерначук
2019.12.04 10:59
Між нами, акторами, кажучи,
усі вже давно є акторами.
Життя – до нестями вражаюче –
цвіте драматичними творами.

Підігнано ролі під кожного –
супутнього і перехожого,
довірливого і безбожного –

Олександр Сушко
2019.12.04 10:45
Чалапаю понуро бездоріжжям,
У торбі міль та Божа благодать.
Куди не ткнуся, чую: - Геть, грабіжник!
Ти - бідний. Отже,- харцизяка! Тать!

Доокола і справді - крези, ґазди,
Застрелять вмить! Ступни за тин хоч крок.
Вважають, що прийшов до них я

Віктор Кучерук
2019.12.04 09:51
Ти стільки раз вже снилася мені,
Що міг би збожеволіти від щастя,
А я рахую безутішно дні
Від розставань до зустрічей нечастих.
Бо що тих снів ростуча суєта,
То забарна, то дуже швидкоплинна, –
Коли спросоння нудяться вуста
І повнить рот ли

Домінік Арфіст
2019.12.04 09:18
тексти або ширяють -
або вмирають...

Н Кап
2019.12.04 07:33
А знаєш, коли я помру,

на далекому континенті -
майже на іншій планеті -
народиться крихітне
КЕНГУРУ
в зоряну-зоряну ніч-
майже о третій-

Вікторія Торон
2019.12.04 06:54
Куди іще тікать? Перемагає глупство.
«Новий хоробрий світ»* -- це гасла і борня.
Бої навколо слів, в очах ворожість гусне,
Й розбурханих ідей роїться комашня.

Довкола світ кипить, вирує в нетерпінні,
Подражливість росте, тремтить підніжний грунт.

Олена Побийголод
2019.12.04 06:40
Володимир Висоцький. «Аліса»

Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
я ж їм не те, що гусики бабусині!

Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
уже щипаються,
шиплять та лаються;

Микола Соболь
2019.12.04 05:32
Світанок заплівся в життя.
Дай, Боже, аби не останній.
Дівчатка сидять в «Інстаграмі»,
Я днів пожинаю жита.
Уже до обіду не спиться,
Бо серце частіше болить,
Але розумію це мить,
Коли у долоні синиця

Олександр Сушко
2019.12.04 04:50
Відкрито браму знань кривим ключем,

Розсипались, мов прах, іржаві грати.

У тиглі - совість. Плавиться, тече...

Струмок холоне, гаснуть краплі правди.

Матвій Смірнов
2019.12.04 04:17
Збенетежене англійське передзим‘я,
Нервовий - як востаннє - shopping spree,
І ми й собі купуєм Christmas tree -
Хоч до Різдва ще місяць. Але цим я
Не дуже переймаюся. Вогні,
Святкові знижки, довгі вихідні.

Мелодії Синатрових колядок

Вадим Василенко
2019.12.03 22:37
День як аркуш простерсь. Обростають товстою корою
низьколобі дахи. Відпливуть мої сни до води,
а твої, мов птахи, відлетять. Зимовою порою
не злічити усіх серед довгих, як ріки, годин.
Скільки світла довкруг, а в тобі щось мале і зникоме,
як сліди на

Олександр Сушко
2019.12.03 22:00
Мертві братчики,- мир вам...
Сів побіля хреста,
Там де посмішка - прірва,
Там, де радість - біда.

Кров холоне у жилах,
А думки в сивині.
У опалубку - брила,

Іван Потьомкін
2019.12.03 21:24
Не змагайся зі злом,
Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
Бо, мов трава на корм, повсихають вони
І, як поле зелене, пожовкнуть.
Покладайся на Бога й роби добро,
Осядь на землі і подружися з правдою.
Розкошуй служінням Богу,
І Він сповнить твого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.12.05 10:01 ]
    Молитва
    Люди мої дорогі,
    як багато серед вас людей
    і як мало людей.
    Написав я на руках і лобі
    формули для багатьох прості.
    Все одно, не запам’ятаю.
    Все одно, люди, мої дорогі,
    не любити вас був мені наказ,
    а я
    загрібаю жар ваш.
    Грішний, безсовісний, красивий я;
    тільки по вас міряюсь я.
    Темна шкіра чиясь – моя така.
    Чиста віра чиясь – моя така.
    Руки чиїсь – мозолисті.
    Справи чиїсь – чиїсь.
    У ліфт забредеш – молишся;
    в деревах стоїш – молишся;
    цілуєш очей бурштин – молишся,
    молишся,
    молишся,
    і все за якісь гріхи –
    нормальне людське паломництво,
    що страхом повниться,
    а не вірою.
    Сірою, ловкою, схожою на вовка,
    прошмигнеш, людино,
    повз автомобілі,
    сектантство і ласощі,
    і буде тобі в усіх моїх ві́ршах
    просте вирішення –
    оковите я.
    Через бінокль, мікроскоп
    чи примітивні призми
    випукло-впуклі-опукло-випуклі,
    через контактні лінзи
    чи телевізор я.
    Вдавайся до дива,
    вдивляйся, давай, –
    бо у кожній нашій домашній каші
    знайдеться камінчик
    на хворий зуб,
    і хрусне щелепа,
    і захитається світ,
    і з язика піде кров…
    людська…

    2 квітня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 103"


  2. Ольга Якубенко - [ 2019.12.04 23:25 ]
    Православна обитель
    Мені хочеться бігти босóніж в морозній імлі,
    До світанку пірнати в джерельну незайману воду
    І молитись у тихому храмі, де скроні мої
    Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

    Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
    Що турботливо випекли струджені лагідні руки,
    Мені б нині до рук тих на мить пригорнутись!..
    Мені б
    заховатися в їхнім теплі від гріха, від розпуки...

    І до послуху зранене серце схилити своє,
    Навіжених думок зупинити невпинне волання!..
    Хай душа той омріяний спокій так жадібно п‘є
    І так плаче нестримно, і кається, наче востаннє!..

    Лиш молитви слова... все єство зосередиться в ній —
    І оновиться дивно надії свічадо розбите!
    Ви не вірте, що раю немає в юдóлі земній, —
    Його образ святий — православна чернеча обитель!
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5)


  3. Ольга Якубенко - [ 2019.12.04 16:32 ]
    Люби до скону
    Хмара зорі у неба кра́де.
    Дощ збирається. Чóрно всюди.
    Найстрашніша поми́лка — зрада,
    Найнестерпніший біль — Іудин.

    Ніби в світі усе померкло,
    Вітер плаче надривно: «Отче!..»
    Той собі обирає пекло,
    Хто закохане серце топче!

    Б‘ється в шибку твою віконну
    Серед ночі пташина вбога...
    Якщо любиш — люби до скону,
    Коли навіть любить незмога.
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  4. Ольга Якубенко - [ 2019.12.01 09:04 ]
    Полюби мене, мамо
    Ти сьогодні сумна, лиш про мене думки твої нині —
    Я невчасно прийшов у твоє повноцінне життя.
    Ти не хочеш заглянути в очі мої світло-сині,
    Я для тебе — принесене лихом нежданне дитя.

    За вікном б'ють до свята так радісно храмові дзвони,
    Закликає до Бога невпинний гучний благовіст,
    Але серце твоє з кожним часом жорстоко холоне,
    І наповнює розум примарний настирливий свист...

    Я до тебе тягну свої крихітні ніжні долоні
    І нечутно благаю мою не гасити зорю.
    Подивися! — я кров'ю стікаю на древній іконі,
    Я свічею у серці твоєму пустому горю!

    Дай надію мені — і я стану для тебе всім світом,
    Ти зі мною пізнаєш, що є нефальшива любов!
    Подаруй мені шанс твою долю навік освітити
    І звільнити тебе від пекельних сталевих оков.

    Я такий ще малий. Так, небажаний, зайвий, невчасний...
    Але є в мені Той, Хто потрібен тобі над усе.
    Полюби мене, мамо, і Він твою душу нещасну
    Ради тої любові для вічного щастя спасе.
    _____________________
    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5) | Самооцінка 3
    Коментарі: (3)


  5. Ольга Якубенко - [ 2019.11.30 03:57 ]
    Ноктюрни дощу
    В напівтемряві сірій, безликій
    Тихо з вітром тополя гойдається...
    Переляканий, стомлений, дикий
    Хтось у мене із люстра вглядається.

    Дощ на шибці, немов на роялі
    Гра‘ ноктюрни у тім віддзеркаленні...
    Чи знайомі мені ці зів‘ялі
    Тьмяні очі, сльозами знебарвлені?

    В них лиш попіл згорілої мрії
    Про розгорнуті крила для пóшугу...
    Що ж так швидко цей день вечоріє?..
    А було у нім стільки хорошого!..

    Боже, серцю прости беззаконня!
    Із пекельного відчаю виведи!..
    Мені знов пророкують безсоння
    Невблаганної пам‘яті привиди...
    _____________________
    2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (12)


  6. Владимир Лесник - [ 2019.11.28 07:48 ]
    Наше ошибочное мнение
    Судить людей пытаются другие "люди",
    Толкуя иногда ошибочное мнение
    Обвиняют каждого второго в блуде,
    Ну а каждый принимает это как истинное утверждение.

    Например, молодая пара по улице идет
    И думать каждый начинает, что живут они только для себя,
    Ну а на деле же ведут монеты каждой счет,
    В объятьях маленького мальчика скрепя.

    Стоит парень у доски, решить пример пытаясь,
    Но слышит только, что он является очень плохим учеником.
    Ну а парень дома природой восхищаясь,
    Картины разные писать пытается тайком.

    Судить людей ты даже не пытайся,
    Не за тех, кем являются они, ты можешь их принять.
    Со всеми людьми всегда общайся
    И не старайся их по внешности понять...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Марґо Ґейко - [ 2019.11.17 18:49 ]
    Ріка однієї душі
    Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
    Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
    І немов на долоні, насправді, така таємнича,
    Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

    А вона як могла, як уміла жила і служила,
    Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
    «Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
    Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.

    Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
    Витікала ріка із найглибшого шару землі,
    Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
    Про таке не питають в забутому Богом селі.

    Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
    І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
    У години негоди, у себе приймаючи роди,
    Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,

    Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
    Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
    I не чула, що голос криниці напитися кличе,
    Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.

    Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
    Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
    І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
    Розглядає човни під водою своєї ріки.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.11.16 16:00 ]
    Орел
    Бог боронив од напасті зграю.
    Біля латаття збирав.
    Люди ніколи не бачили раю.
    Хмиз догорав.
    Вони розбігались за здобиччю знову
    й тягнули в загальний котел
    кішку, собаку, вівцю, корову.
    На скелі сидів орел.
    Він одвертав свої очі від людства
    і сонце пером затуляв.
    Його дратувало мирське безпутство.
    Він з Богом лише розмовляв:
    "Я довго слідкую за цим народом,
    я, Твій чорний монах.
    І бачу, як мавпяча зла порода
    вже ходить на двох ногах.
    І чую, як гуки зливаються в мову
    і в перші матюки…
    Навіщо за мавп Ти берешся знову?
    Вже краще б обрав пацюки.
    Тоді б ця ненависть приносила користь –
    я б жер їх і жер би, і жер!
    Невже в цих дебелих дебілів совість
    коли-небудь з’явиться, Сер?"
    А Бог, як за́вжди, мовчав і слухав,
    та кидав камінці.
    І от на цей раз Він улучив у вухо
    вождевій дочці.
    І похорон був біля вогнища славний –
    дівчину з’їли за мить.
    Господь зрозумів, що народ безправний,
    коли хтось над ним сидить.
    Він вирішив злізти з сьомого неба
    і налякати людей.
    Орел попереджував: "Пане, не треба.
    Ваш рейтинґ ще нижче впаде".
    Але Господь Бог подивився на птаха –
    і той на півдня осліп,
    і не побачив, як люди від страху
    прийняли і їли хліб.
    З тих пір вони стали за плуга братись.
    А Бог – невідомо де.
    Чи то повернувсь, чи рішив зостатись
    серед нормальних людей?
    Лише орел сидів на скелі.
    Полуду з очей знімав.
    Він мав свій приход, своє "Volvo", меблі…
    Він жертви від людства приймав.

    6 березня 1995 р., Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 63–64"


  9. Владимир Лесник - [ 2019.11.12 06:01 ]
    Грезы
    Погружаясь вечерами в грезы,
    Мечтаем о славе и богатствах.
    Затем же в зеркале мы видим слезы,
    Ведь мы мечтали, не пытаясь успехов добиваться.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Семен Санніков - [ 2019.11.03 21:42 ]
    неофіт
    У церкві в Палаці культури
    Лабають якісь "бітли".
    Недільні духовні тури,
    А фільми колись були -
    Порізані зарубіжні,
    Совіцькі - смішні й сумні.
    "Крутили" їх тижні й тижні...
    Французькі - по 2-3 дні.

    Тринадцятий рік хлопчині,
    А вже про любов дививсь.
    Цікавить вона й донині,
    І запал не розгубивсь.

    Звичайно, молитись легше
    Під музику цих "бітлів".
    Молитву співав уперше,
    І наче від сексу, млів.

    Однаково різні речі,
    У кожній якийсь ерзац.
    А тісно від молодечі -
    Заманює храм-палац.

    У нього би не заходив,
    І пастор - ніхто мені...
    А вчора, мені на подив,
    Згадались гріхи земні.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.11.01 13:49 ]
    Поки йде серце
    О, ми! Вихиляємо небо,
    хапаючи дощ за пронизок!
    О, ми! Винаходим для себе
    сферично-космічний ризик!
    Де кожен віраж – то пришестя
    Америки чи Росії.
    Де смерть – золоте перехрестя
    в моменті зачаття месії,
    в моменті зачаття месії.
    Ми ті, хто упорав безодню,
    мов циган коня за гриву.
    Ми ті, чий собор великодній –
    землі велетенська нива,
    землі велетенська нива..,
    де будеш ти, доки йде серце,
    і будеш ти, доки йде серце.
    Де будеш ти, доки йде серце..?
    І будеш ти, доки йде серце.
    Обличчя з людини зотреться.
    Людина з обличчя зотреться.
    Ми є херувими Господні!
    Ми є серафими Господні!
    До вас попри мури віконні
    задля́ли молитви іконні,
    задляли молитви віковні,
    задляли молитви Господні.

    26 квітня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 61"


  12. Владимир Лесник - [ 2019.10.31 09:11 ]
    Люди
    Чего добились люди
    За все прожитые годы
    Повязли только в блуде
    И считаем лишь свои доходы...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.10.26 13:35 ]
    Хилилася й не падала свіча…
    Хилилася й не падала свіча,
    немов Пізанська башта.
    Мелос лос-анджелеський звучав
    ту ніч із келій монашок.
    Майстер очей не звів, замолював
    куток монастирський
    і достеменно змальовував
    лики остобісівські.
    З найтиповіших рис злочинців
    методом фоторобота
    він складав сатану по частинці,
    мозаїчного й антиіконистого.
    Скляне панно людського зросту
    превалювало сірим кольором,
    у бік життя дивився просто
    красивий лель з-під німба чорного.
    Монах у ненависті був великим,
    але у любові ще більшим,
    думав він люциферовим ликом
    роз’яснити гріх грішним.
    Але сам покохав потвору
    з крильми і очима анґела,
    який оживав дуже скоро
    і щоночі про себе нагадував.
    Перш за все, він нагадував дівчину,
    кинуту монахом ще в юності.
    Літній муж з почуттями незвичними
    потопав у цілунках й бездумності.
    Він дрижав і запліднював ідола,
    а ідол знепліднював монаха.
    Вже горіла не свічка, а Біблія,
    і чекала на площі плаха.
    У монаха щоночі народжувались немовлята,
    і він їх душив таємно.
    З люцифером про це полюбив розмовляти,
    поки ще тепло й темно.
    То було шепотіння покійного батька,
    що скидалось на лячну дитячу казку:
    "Я лежу на городі, забитий дядьком.
    Поховай і приходь на могилку, будь ласка!"
    А на фронті лежав забитий дядько
    і теж тихо хрипів голосом люцифера:
    "Я забив на городі твойого батька.
    Поховай і мене. Я не винен. Так треба."
    Майстер, який готував себе в келію змолоду,
    раптом життя зажадав звичайного,
    він розгадав, хто його морить голодом –
    церква і біс – монастирською тайною.
    Трудне панно задля віри у Господа,
    втілене чудом у ангела чорного,
    душу метало від болю до лоскоту,
    поневірявши монаха скорботного.
    Перемоливсь. Голова його скрипнула.
    Він був побачив – себе розмаїтого.
    Був табуретом розбив свого ідола,
    сірого тлом і на віри розбитого.
    Знову мільйони скляних уламків –
    білих, червоних, дзеркальних, прозорих,
    темних, блакитних, густих останків,
    що зма́лку збирав до старої комори.
    "Це ти на підлозі лежиш, монаше?
    Чому не складаєш мозаїку знову?"
    Встає і бере порцелянову чашу,
    півсвічки, півхліба, і більше ні слова.

    07–10.05.1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 41"


  14. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (9)


  15. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  17. України Сокор - [ 2019.10.07 07:08 ]
    Коментар “поетам- китам”.

    Тепер пишу вірші в тривозі,
    Після висловів “поет-китів”*.
    Що писати я в не змозі,
    Не лишилось моїх віків.

    У віршах моїх халепа,
    “Кукушка хвалить петуха”,
    Мова, наголоси — недотепа.
    “Подальші від цього гріха”.

    “Звідки воно таке взялося?”
    Ямби, хорей — все ж таки,
    Помилки, збиті наголоси,
    Дієслівні ритмаки.

    Русизм словами процвітає,
    У римах бродить спотикач.
    Почуття моє вмирає,
    В віршах. Ти нам пробач.

    Вашу критику сприймаю,
    Я читаю все підряд.
    Вже де-що підправляю,
    Недостає мені порад.

    Своїм віршом “Шлях до волі”,
    Я просив допомгти.
    Та не склались наші долі,
    І марно пройшли роки.

    У Вас веселії команди,
    І хвалите самі себе.
    А приходьки - це не бренди,
    Вони для Вас - цабе*.
    2019.
    цабе* - клич для управління волами.
    В 2017 році, коментаром до віршів “Шлях до волі”, “Любов і кохання”, я звернувся до людей розуміючі в поезії, мені допомогти, за невеликий гонорар. Не відгукнувся ніхто. Притихли. Не надали прикладу, як працювати з віршами. Я не шукаю виправдувань.
    Я рахував, що можливо мої віршовані прози є нормальні, як повсякденна турбота, буде описана моїми римами, як історична довідка життя. І мені шкода, що заглянув у вашу руприку.
    Я вдячний С. Осока і С. Ілініч за чіткий пояснювальний шлях в поетичному житті. Беру до уваги і до виконання.





    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.10.06 10:25 ]
    Щолі́та літа́ пролітали…
    Щолі́та літа́ пролітали.
    Розвої вулканів згасали.
    Космічний пристріт.
    Старішає світ.
    От-от – і мине неоліт.

    Не вічна Людина й амбітна.
    Підкрався маразм непомітно.
    Їй на́слано смерть.
    Земля вже не твердь.
    Життя відбулось на чверть.

    Загинули всі астрофоби.
    Лишилися тільки мікроби.
    Єдин Святий Дух –
    душ вічний пастух –
    спрямовує Розуму Рух!

    8 листопада 2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 209–210"


  19. Сергій Губерначук - [ 2019.09.21 14:30 ]
    Амінь!
    Розчавлено лежала долі тінь
    тебе святого…
    і по ній ходили,
    як по землі…
    І лиш твоє: "Амінь!"
    про існування Бога говорило…

    24 березня 1989 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 122"


  20. України Сокор - [ 2019.09.02 20:17 ]
    Українська осінь

    На деревах жевріє вже осінь,
    Різнобарвні надів кольори.
    Між дерев проглядається просинь,
    Крізь тумани і сірі хмари.

    У вирій вже відлетіли,
    Бусли, ластівки і шпаки.
    І в Бабине літо злетіли,
    На павутинні малі павуки.

    Вітер холодний й вологий,
    Колихнув листопад на траву
    І постеливши стежки і дороги,
    Мягку і барвисту листву.

    Все осінні холдні тумани,
    Спада на дерева росу,
    Ніби дощик гілками стікає,
    На пожовклу полеглу траву.

    Морозець закрався під іній,
    Застелив осінню красу.
    Та промінь сонячний ранній,
    Розтопив на іскристу росу.

    Ходить осінь по долам і полю,
    Різнобарвив сади і ліси.
    Нагулявшись вдосталь, у волю,
    Відпочива під ковдрою зими.
    2019.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. України Сокор - [ 2019.08.30 17:10 ]
    Ми — діти Божі

    Мене кличуть: Раб божий!
    Чому так кличуть? Пора знать!
    Хіба батько сина зможе,
    Рабом-невільником назвать.

    Раб невільний. Що ж він має?
    Він не належить сам собі.
    Господар волю підкоряє,
    І як товар, продає рабів.

    Бог створив людину Божу
    І назвав: Мої сини.
    І в молитвах назвіть тоже,
    Божі діти, Його сини.

    До Бога я всігда звернуся,
    Моя молитва - Отче наш.
    І я Бога не боюся,
    Бо Він любов, Отець наш.

    Бог- Отець нас оберігає,
    Світлом Сонця дає життя,
    Дощем Землю напуває
    І благодаті Його нема кінця.

    Я в молитві, Славлю Бога,
    Земним шляхом до Нього йду.
    В знак любові, до Його порога,
    З покірним серцем я прийду.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Губерначук - [ 2019.08.28 10:40 ]
    Фіолетове Успення
    Фіолетова істота
    у салатовій сутані
    несла в пригорщах щедроти
    чорні й білі, пізні й ранні.

    Йшла, сутана сутені́ла,
    довгий шлейф зелено-сірий
    був причалом запустілим,
    був Дніпром глибоким віри.

    Ніжна о́діж хвилювалась,
    мить виказувала жінку;
    ніч над храмом підіймалась
    з кожним місячним відтінком.

    Сни Успенського Собору
    скрізь навколішках стояли,
    в снах було в ту темну пору
    фіолетового мало.

    На руїни на соборні,
    де були колись руїни,
    сіли кру́ки білі й чорні,
    і без жодної пір’їни.

    Клали квіти пізні й ранні
    сни на паперть і під браму.
    В оксамитовій сутані
    вийшла Матір Божа з храму.

    У серпневому серпанку
    між каміння сни хрестились,
    видихалися до ранку
    і мені з тобою снились.

    Як лягала, мов до ґроту,
    в ложе жертвоприноше́ння
    фіолетова істота,
    фіолетове успення.

    25–26 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Перґаменти", стор. 23"


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.11 01:17 ]
    Муки розлуки
    Пливуть по небу темні рядна,
    Немов химерії старі.
    А туга давить так нещадно,
    В розлуці день іде за рік.

    Здається, все віддав би нині,
    Аби сягнуть віддалеки –
    До ніжної твоєї тіні
    Легеньким доторком руки.

    І місяць плаче від одчаю.
    Як сльози – зорі – із лиця!
    Чого ж ти, доле, розлучаєш
    Твої закохані серця?!

    10 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  25. України Сокор - [ 2019.07.21 19:38 ]
    Доля людського Роду.
    Боже, Словом ти створивши світ
    І Словом - дав життя живому.
    Плідність дав від Роду в Рід,
    Щоб відновлялися самі собою.

    Ти Словом в світі все назвав,
    Родам і людям дав наймення.
    Заповіт Ти в душі засівав,
    На життя і на вічне спасіння.

    Ти мову людям різну дав,
    Як суть життя людського роду.
    Чи серцем люд Тебе пізнав,
    Чи розуміє він Твою природу?

    Звуть Тебе на всі лади,
    З молитвами шляхи ведуть до Тебе.
    Та кожний хоче Твоє “рядно” тягти,
    Твою милість вимолить для себе.

    Божий лад снується по Землі,
    Все для всіх у рівній долі.
    Чому ж блукаєте в туманній-імлі,
    І живете, ніби звірі в полі?

    І невидно - ні початку, ні кінця
    В тяжкій людській долі.
    Єднайте люди свої серця
    І буде вдосталь Хліба і Солі.

    Хай квітне, Божий Заповіт
    В душі й серцях людського Роду
    І пам'ять про пращурівський рід -
    На безсмертя земного Роду.
    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Деркач - [ 2019.07.18 18:21 ]
    Сугестії буття
    Існує все і водночас.
    Буває,
    що і така ідея нас
    єднає.

    І помічаємо у мить
    єдину
    і те, що радує і злить
    людину.

    Та пояснити не дано
    нікому,
    чому у небо, все одно –
    додому.

    Надію май на тятиву
    і парус,
    але останнє рандеву –
    у хаос.

    Усе, що є іще у тій
    безодні,
    несповідиме як путі
    Господні.

    Як на війні не довіряй
    нікому,
    хоча і є путі у рай
    святому .

    Усе обіцяне гряде
    у небі,
    але ніколи і ніде
    для тебе.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  28. України Сокор - [ 2019.07.16 19:16 ]
    Метаморфози.
    Зібрались звірі на поляні
    І миші, змії і птахи.
    Бо царі-леви нахальні,
    Ненажерливі й лихі.

    Царем звірів кожний хоче,
    Бо у корита благодать.
    Півсотні вже себе морочать
    І конче хочуть царювать.

    А лисичка нишком-тишком,
    Кота в мішечку принесла.
    На пеньочку стала з нишком
    І мова річкою пливла.

    Звірі зразу шепотілись,
    Стали думать і гадать.
    Щоб раптом, ми не помилились!
    Що царьком кота обрать?

    А лисички мова ллється:
    Кота ви знаєте давно,
    Він Пан Коцький часто зветься,
    А Леопольдом - звуть в кіно.

    Він лагідно мурличить,
    Уміє вухоньки ласкать.
    І котом в народі кличуть,
    Що ключик може підібрать.

    Звірі бачать - котик хватський,
    Не будем довго міркувать.
    Хай Леопольд, він же Пан Коцький,
    Буде нами царювать.

    Тільки буря щойно вщухла,
    Цар-котик ставши міркувать.
    Почисавши лапкою вуха,
    Потрібно все кругом мінять.

    Котик з радості мяукав,
    Собі подібних підібрав.
    Щоб сподобатись звірюшком,
    Бувалим лички став лишать.

    Ходить лісом, скрізь глаголить,
    Ніби роль його в кіно.
    Котик гарно мишки ловить.
    Все так є, як і було.
    Липень 2019.






    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.15 01:06 ]
    Помахи крила
    Так ніжно хмарка небо лиже,
    Бо вже насупиться ось-ось…
    Гроза пройшла. Повітря свіже,
    Як море буйне, розлилось.

    Духмяні пахощі колосся…
    І де взялася ти, снаго?
    Неначе милої волосся
    Оповива мене всього.

    І ми удвох – несамовиті!
    Нас доля в небо вознесла.
    І ці злиття щасливі миті,
    Немовби помахи крила!

    14 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.12 00:04 ]
    Троянда дихає коханням
    Люблю у літню спеку добру зливу,
    Од неї все буяє і росте.
    Люблю твою я усмішку щасливу,
    І сяєво в зіницях золоте.

    Коли уся ти світишся красою,
    І радістю окрилюєш цей світ,
    Як та верба косою чарівною
    Голубить вітра в лоні теплих віт.

    Мені твоє волосся – гай духмяний,
    Що цвітом обсипає залюбки.
    Ти вся – немов троянда, що не в`яне,
    А дихає коханням на віки!

    11 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (6)


  32. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.11 01:24 ]
    Сизокрила любов
    Спохмурніли, посивіли тихі небеса,
    Без голубки сизий голуб залишився сам.

    І завжди розповідати друзям він готов
    Про красуню темнокрилу, про свою любов.

    Чи злітає десь на гілку, чи в надхмарну синь –
    Скрізь його наздоганяє від голубки тінь.

    «Ми отут зустрілись вперше, там – літали ми,
    І голубились до рання ніжними крильми.

    Бачу ось гніздечко наше – тільки голуб зна –
    Про кохання воркували з нею допізна.

    Пташенятко, наш синочок, ріс поміж цих віт.
    Виріс, випурхнув з домівки у широкий світ».

    Голуб знов гніздо будує, носить гілочки,
    Ніби пам`ять про подругу, пам`ять на віки.


    Щоб дивились пташенята, й поки є цей світ,
    Свою пару так любили, як татусь і дід.

    10 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  33. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  34. Олександр Козинець - [ 2019.07.03 14:53 ]
    ***
    Я не буду приховувати: небо зі мною говорить,
    Приводить у сни сюжети, записує у блокноти.
    Намагаюся не перечити, слідую траєкторії,
    Тому й оживають – не відкладаю на потім.
    Іноді, правда, сум, говорить голосом діда,
    Але не мого, а того, про якого не знаю.
    Янгол одразу пише: ти просто слідуй...
    Легко та без вагань у обраних не буває!
    Заспокоююсь лісом, набираю обертів, ритмів.
    Нагородами тішу внутрішнього малого.
    Тимчасові спокуси життя відрізає бритвою,
    Бо знає заради чого. І розуміє для кого.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.30 06:05 ]
    Ти - моє життя (пісня)
    Гаснуть ліхтарі вранці на зорі,
    Рожевіє мрево світанкове.
    Із пітьми буття, сяйвом угорі
    Сонцем сходиш ти, моя любове.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І шовкові знов – пагони руді,
    Врятували їх дощі від спеки.
    Люба, ми разом – у однім гнізді –
    Крилами лопочем, як лелеки.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти - моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    І розкрились нам чисті небеса,
    Піснею кохання оповиті.
    Летимо увись, о яка краса –
    Щастя дарувати цьому світу.

    ПРИСПІВ:
    Ти – моє життя, ти моя любов,
    Ти - очей відрада й дивовижа.
    Посміхнувся світ – хмарний білобров,
    Радість удихнув - повітря свіже.

    30 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.29 02:29 ]
    Як? (сонет)
    Підсохлий сад пожадливо напивсь.
    Дощі зомлілу землю відпоїли.
    Од хмар свинцевих сіро-бура вись
    Хлюпнула пригорщу природі сили.

    І світ неначе заново родивсь.
    І зелень звеселіла забуйніла.
    І спека враз поділася кудись.
    І у дерев повідростали крила.

    Та це лише одна відради мить –
    Коли Земля загрозливо тепліє…
    Як черстві душі руйнівні спинить?

    І повернути людство все – до мрії?
    Де тчуть Боги любові злотну нить
    Й добра криниця повна й не міліє?!

    28 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (7)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (10)


  39. України Сокор - [ 2019.06.14 06:48 ]
    Пересторога Роду.
    Що ти знаєш про свій Рід?
    Його свіча віками не згасає.
    Чи ти маєш в серці слід,
    Як слов’янам Бог життя вдихає.

    Бог не ділить - на своїх, чужих
    На білих, чорних, різнобарвних.
    Божий світ - для всіх Родів живих,
    І Родова память душ померлих.

    Бог сказав:-Ви сини Творця
    І будьте, як мої діти.
    Слухайтесь мене, як сини Отця,
    І будете в житті, добро творити.

    Ви не шукали вашої землі,
    Сотні літ блукаючи по світу.
    Ненька вам дана з плугом у ріллі,
    І вона є ваша споконвіку.

    Шануйте ж свій, слов’янський Рід,
    Творіння боже не ведіть до згину.
    Шануйте духовний Пращурівський світ
    І бережіть Святу і в Славі Україну.
    2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Марія Дем'янюк - [ 2019.06.12 13:37 ]
    Божа Матір
    Я думала накидка з шовку...Ні, то крила.
    Вони росли як Матінка молила
    За кожного із нас - вже обійняли Землю...
    І чую шепіт : Я прошу...Не дремлю...
    І крила сяють: Всесвітом зорюють,
    А кожен вогник Ангели цілують...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Деркач - [ 2019.06.12 08:01 ]
    Ясир духовності
    ***
    Релігія – це опіум совка.
    Якби не це, не мали би халепи.
    Немає на Московію Сірка.
    Та може бути, що його рука
    рубає ще залиті кров’ю «скрєпи».

    ***
    Коли ніякого немає,
    то і чуже стає своє.
    Перун усе не видибає,
    а віра в чудо все ще є.

    ***
    Питання віри – це не, прошу пана,
    таке собі жахаюче, - ой, Бо!
    Кого лиш не обожнюють погани –
    явилися чужі пани і хани
    тай замінили Ладо і Дажбо.

    ***
    Язичники усе іще ведуть
    до комунізму, у його тенета.
    На капища поділена планета,
    а кривослав’є обирає путь
    Московії у віру Магомета.

    ***
    У небі зорі – тисячі думок,
    дволикий Янус – місяця проява,
    а сонце – всюдисущий колобок,
    у яві вимальовується нава,
    але яріє у зеніті Бог.

    ***
    Це може зайві видумки поета,
    що на олімпі лиш одні цабе
    і Томосу не помічає секта,
    і думи патріарха Філарета
    заполонили біси кагебе.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  42. України Сокор - [ 2019.06.07 00:44 ]
    На Івана Купала
    В день рівнодення — Івана Купала,
    Це молоді свято — молодь співала.
    Вели хороводи навколо вогнища,
    Це символ здоров'я, зло все очище.

    Квіти збирали, віночки сплетали
    І їх на води, дівчата пускали.
    І чарували, щоб бути вродлива,
    Милого обрати і бути щаслива.

    І серце моє, кохати вже хоче,
    Бо мила пісня, за душу лоскоче.
    Мені сподобалась, та дівчина,
    Що осторонь стояла, з сумними очима.

    Чому її серце вразила смута,
    Дівчина стояла — ніби прикута.
    Квітковий віночок в руках вже тримала,
    Можливо милого, ще не обрала.

    Та, моє кохання, солодше від перця,
    Що в душу запало - припало до серця.
    Вперше любити, вперше кохати,
    Щастя такого, я міг ще не знати.

    Тая дівчина, мене чи полюбить,
    Чи буде дружить, чи приголубить.
    Я підійшов до дівчини ближче,
    Вона усміхнулась, в очах іскри вогнища.

    За руки взялись, очі сміялись,
    Ми ніби одні, на святі зостались.
    І через вогнище з розгону стрибали,
    Пісні хороводів, серця в нас єднали.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Марія Дем'янюк - [ 2019.05.30 16:18 ]
    ***
    Плакав Бог - дощило,
    В серці наболіло,
    Біла громовиця
    Очищала лиця,
    Святвода із Неба
    Потекла на тебе.
    Рученьки стулила,
    Голову схилила,
    Господа молила
    Щоби усміхнувся,
    Сонячним Світилом,
    Полум'ям Любові,
    Сяєвом стокрилим.
    Світло із очиць,
    Мов крило жар-птиць.
    Плакав Бог - дощило,
    Благодать по суші:
    Небо освятило
    Збайдужілі душі...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  44. України Сокор - [ 2019.05.28 16:35 ]
    Звільнитесь від блуду.
    Що ж ви братці, Українці, що ви наробили?
    Волю й Славу предків, по світу пустили.
    Ворогам Вкраїни, ви шляхи мостили,
    На шляху своїх діток, терни поростили.

    Може в цім столітті, ви конче обрусіли,
    Може ви стали - сини Ізраїля.
    Україна - ваша Мати, ненька - сиротина,
    Залишилась на розпутті, без Батька і Сина.

    Чи читали, ви, Шевченка - “Розрита могила”?
    Не читали? Прочитайте, чи буде серцю мило.
    Прочитайте, не стидайтесь і себе пізнайте.
    Може тіло затрясеться, та надію майте.

    Схаменися, люде добрий, поки ще не пізно,
    Серце ваше не схололо, і ще не залізне.
    Збережіть Вкраїні Волю і всіх шануйте,
    А народи других держав у себе й пануйте.
    Травень 2019.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. України Сокор - [ 2019.05.25 23:44 ]
    Почекаю

    Почекаю,
    Поки дощик весняний пройде,
    Поки райдуга в небу зійде.
    Громовиці по небу пройдуть,
    Роки за роками минуть.

    Хай квітне омита земля,
    Зеленіють луги і поля.
    Вітер ласкавий шумить,
    Ніби шепоче - любіть і любіть.

    Почекаю,
    Хай в місячнім сяйві купаєшся ти.
    Очі вбирають небесні світи.
    Сонце зігріє ніжні вуста.
    Довга коса, ще довша зроста.

    Хай стан твій дівочий в душу впаде,
    Буду я бачити лише тебе.
    Зір припаде до пишних грудей,
    І не зміг я відвести від тебе очей.

    Чекав я тебе шістнадцять літ,
    Мужнів також я — став чоловік.
    Йшов за тобою, весь час залюбки,
    Щоб наші життєві зійшлися стежки.

    І ніби у світі лишились одні,
    Що зветься коханням у нас на землі.
    У щасті земному поєднались серця
    І нашій любові не було кінця.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Марґо Ґейко - [ 2019.05.25 20:47 ]
    А решта...
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
    А оди, що звучать занадто лунко,
    Двосічними бувають, як мечі.

    Нехай твій шлях, невстелений ніким,
    Не те, щоб не затоплювала повінь,
    Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
    Не те, щоб ліг широким і легким.

    Хай буде він вузький, але прямий.
    І друзі не лукаві, а відверті,
    Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
    Бо сила – Я звершається у Ми.

    І ще, нехай з тобою буде та,
    Хто ладан підкидатиме в кадило,
    Не фоном слугуватиме, а тилом.
    Оце і все. А решта – суєта!





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  47. України Сокор - [ 2019.05.09 07:13 ]
    Кохання навіки.
    Вперше зустрівся, в садах все цвіло,
    Ти ввійшла в моє серце й неспокійно воно.
    Ніжний стан твій дівочий і довга коса,
    Принадна усмішка і дівоча краса.

    Мріяв тебе, вже, зустріти давно
    Моє ти кохання, що Богом дано.
    Ти моя пара, моя ти зоря,
    Хлопчача в серці надія була.

    Я довго вагався, щось мріяв, гадав -
    Як при знайомстві, щоб я сказав.
    Кроком ступив, тай не зміг підійти,
    Зустрів твої очі, як дві небесні зірки.

    Хлопець я був, як вільний орел,
    Тай зашарівся, казалось завмер.
    Ти як лебідка, ніжна була,
    Ласково всміхнулась і ніби пливла.

    Давай ми обоє, ввись злетимо,
    І вільному вітру підставимо крило.
    Хай доленька наша, нас поєдна
    В людському коханні, на двох доля одна.

    Жіноче кохання - міць Неба й Землі,
    Чоловіка взаємне - це добробут сім’ї.
    Хай славиться рід, у віках не згаса
    Де сплелися кохання і природна краса.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  48. Світлана Ковальчук - [ 2019.04.30 11:12 ]
    Христос воскрес!
    Неначе пава, осяйна і пишна,
    пливеш легкою павіддю небес.
    Сьогодні день який, розквітла вишне!
    Христос воскрес!

    Метелик заповзявся розгойдати
    твої планети у відлунні мес.
    А сонячно, а небо - у блаватах.
    Христос воскрес!

    Душа сьогодні - то розквітла вишня,
    легкий метелик над пастеллю плес.
    Душа подячні оди Богу пише.
    Христос воскрес!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  49. Вікторія Лимарівна - [ 2019.04.28 14:24 ]
    Воскресіння
    Вирвався Він із обіймів пітьми.
    Болю зазнав та страждання:
    Поневірянь не зазнали щоб ми.
    Справдились кращі бажання.

    Покликом теплим покличе нас Хрест!
    Вклонимось низько та щиро.
    Зійде Христос Благодаттю з Небес!
    Віру пробудить до миру!

    Світлом осяє для кожного шлях.
    Справдяться бажані мрії.
    Наче окрилений Всесвітом птах,
    Що Воскресінню радіє.
    В серці ж плекає надію:

    Щоби завжди досягати мети,
    Треба сміливо та впевненно йти,
    Гідність, порядність в душі берегти.


    28.04.2019
    © Copyright: Виктория 75, 2019
    Свидетельство о публикации №119042804595


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  50. України Сокор - [ 2019.04.18 08:45 ]
    Пробудися — люде.
    Який же гріх люд зміг вчинить?
    Що Отець віддавши свого Сина,
    Щоб за гріхи людські, Його кров пролить
    І смертю Сина очистилась людина.

    Чи ти знаєш про свій гріх?
    Чи перед Богом молися в покутті?
    Чому ж в Святому дусі ти притих?
    І грішиш, ніби зупинився на розпутті.

    Тому й паплюжите свій рід,
    І з світу самі себе зживете.
    Погляньте серцем на Божий світ,
    Чи світом Істини ви йдете.

    Сліпий народе — пробудись!
    Чи тобі пасує, твоя спокута?
    Чому ж тепер ти плачеш, як колись.
    Хіба твоя душа кайданами покута?

    Губить вас, ваша ж тьма,
    Вона поглине безсердечно.
    Бог дає вам світло задарма.
    Візьміть! І жити будете ви вічно.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   30