ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
Гаранти
Кожного заслужене діжде.
І «безсмертя є ще де-не-де».
Той залишить слід на добру пам’ять,
інший наслідить або ославить
і навіки в Лету пропаде.
І
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
живий ще наш, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
І вільною, і бідною, панове,
Згадайте вчених і учителів,
яким на ринку відбирало мову,
якої неук чути не хотів.
І маємо у пам’яті «кравчучку»,
тепер «нетачка»
– бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
Ще на слуху історія із «Бласко»,
і флоту бойовий потенціал,
і ядерне нечуване фіаско,
і корабельний «вигідний» фінал.
Ой, Льоня перший, скільки ти накоїв
руйнуючи повалений Союз.
Яке то буде військо у бою
із голими руками?
Де герої?
І хто отой один у полі воїн,
що обеззброїв Армію свою?
ІІ
Осоловілий дідо в окулярах
із пасікою бесіду веде.
Питається, – чому я не на нарах,
як є на Україні де-не-де?
Він з тих, кому про стрижене говориш,
а він тобі про голене назло.
На поприщі майданному – нувориш,
якому і везло, і не везло.
По-своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнути віз.
– У цій країні – я самодостатній, –
його єдине кредо і девіз.
Таку натуру має – надто синю,
аби цвіла жовтогаряча кров.
Ми вибрали для нього Україну.
Але – як Бульба убиває сина,
так він убив і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні, чорту й ангелу зорі?
Отак і докотився до ізгоя.
Її злякався, зека «посадив».
Народне зберігаючи, присвоїв.
Привів до влади зграю ворогів,
і може тільки й доброго накоїв,
що Юлію зі зла не отруїв.
III
Наступний має бути пелехатий.
Але, як говорили ще діди,
лакеїв у законі не дістати,
якщо у ямі вирили ходи.
А цього не дістати із підвалу.
Недоторканне і липке.
Воно
таке,
що все до нього прилипало.
Та плюй у очі – цьому все одно.
Ще тявкає зі свого підземелля,
неначе й справді благородний звір.
І як воно стрибало вище стелі,
коли тепер ховається, як тхір?
Чого боятись?
Все, що не руїна,
надійно потонуло у анклав
на боці Раші – що не Україна.
І ти диви, як щиро написав.
На шару має зятьового друга,
і бартери ще вигідні обом.
Яка катюга, то така й заслуга, –
тобі Донбас, а от мені – «Кольчуга»
і «Сагайдачний» на металолом.
І іноді вигулькує з екранів.
І пробує неоцінимий наш
серед почесних зоо-ветеранів
розповідати, як візьме реванш.
Як шарики катаючи у лузу,
то натякає, що чекає нас,
а то – кому і жити, може, зась...
Як спонсорує лірику і Музу,
і як реанімація Союзу
як не старався, а не удалась.
IV
Я діючий. І щиро до народу
плету гучні чергові «хармани».
Я за закон, і волю, і свободу,
але мені постійно мутять воду
оці опозиційні пацани.
Як Цісар, я пахан у Гондурасі.
Мов Коба, не попав на Колиму.
І не судимий двічі на Донбасі,
я геній у Одесі і Криму.
Я автор двох останніх революцій.
Я об’єднав і ультра, і народ,
що все терпів, як той Сцевола Муцій*,
і все чекає зміни конституцій,
а я йому, козлу, новий оплот.
Я переплюну Мао за валюту
і видам на гора потоки слів.
А те, що надиктовує Анюта,
то наше з нею хобі для лохів.
Не крав шапок, не бив мадам по фейсу
і сам не получав по мордасам,
не пакував зелених повні кейси,
бо кас не брав, як мовиться, не сам.
Я вже давно не «ботаю по фєні»,
на побігеньках в мене візаві,
в якого тата, – каже пані Енні,
не бив грузовиком по голові.
Не треба людям забивати баки,
що я керую владою без Рад,
де й досі екзальтовані панянки
вважають що я сущий Робін Гад.
Нехай не бреше недобита преса,
що я нечисту совість плямував.
Не як гарант, а просто, як професор,
не я козлами націю назвав.
І не мені готують депутати
труну, якої може не займе
та, що не я посадовив за ґрати,
щоб не підняти власне реноме.
PіSі.
Ось я. Мене шукає вся Європа.
А я у Гімалаях шаманю́.
І знаю, що мене врятує Допа,
коли Донбас підсуне до вогню.
Тоді і я із Криму підоспію
армадою по суші і воді.
За мене голосує вся Росія.
Я діючий,
я діючий,
я ді-і-і-і-і!?
Епілог
Втрачають всі. Той – чин, той – річ,
хтось – честь і совість.
Є витрати
на крісло й трон…
І без non grata
втрачають рамки для облич.
Втрачають розум супостати,
бо можна й – голову із пліч
або в Бастилію за ґрати.
Та що не grata, то взірець
на кримінал у темній справі.
Той жер народ, той їв державу.
Тяжіють лаври і вінець.
І в кожного – один кінець:
ганьба й дурна посмертна слава.
2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гаранти
(з літопису самовидця)
Антипоема
Гідні справи марно не зів’януть.Кожного заслужене діжде.
І «безсмертя є ще де-не-де».
Той залишить слід на добру пам’ять,
інший наслідить або ославить
і навіки в Лету пропаде.
І
З вождів комуністичного корита
він самий мудрий. Всіх перехитрив
живий ще наш, партійний лис Микита,
що Україну вільною зробив.
І вільною, і бідною, панове,
Згадайте вчених і учителів,
яким на ринку відбирало мову,
якої неук чути не хотів.
І маємо у пам’яті «кравчучку»,
тепер «нетачка»
– бо усе не так,
і обікрали нас тоді до ручки,
і до сих пір у головах бардак.
Ще на слуху історія із «Бласко»,
і флоту бойовий потенціал,
і ядерне нечуване фіаско,
і корабельний «вигідний» фінал.
Ой, Льоня перший, скільки ти накоїв
руйнуючи повалений Союз.
Яке то буде військо у бою
із голими руками?
Де герої?
І хто отой один у полі воїн,
що обеззброїв Армію свою?
ІІ
Осоловілий дідо в окулярах
із пасікою бесіду веде.
Питається, – чому я не на нарах,
як є на Україні де-не-де?
Він з тих, кому про стрижене говориш,
а він тобі про голене назло.
На поприщі майданному – нувориш,
якому і везло, і не везло.
По-своєму щасливий і нещасний,
не знав і сам, куди тягнути віз.
– У цій країні – я самодостатній, –
його єдине кредо і девіз.
Таку натуру має – надто синю,
аби цвіла жовтогаряча кров.
Ми вибрали для нього Україну.
Але – як Бульба убиває сина,
так він убив і віру і любов.
Мюнхгаузен – умів поговорити,
як можна покататись на ядрі.
Та як же можна Господу служити,
а присягати на дереворити
мамоні, чорту й ангелу зорі?
Отак і докотився до ізгоя.
Її злякався, зека «посадив».
Народне зберігаючи, присвоїв.
Привів до влади зграю ворогів,
і може тільки й доброго накоїв,
що Юлію зі зла не отруїв.
III
Наступний має бути пелехатий.
Але, як говорили ще діди,
лакеїв у законі не дістати,
якщо у ямі вирили ходи.
А цього не дістати із підвалу.
Недоторканне і липке.
Воно
таке,
що все до нього прилипало.
Та плюй у очі – цьому все одно.
Ще тявкає зі свого підземелля,
неначе й справді благородний звір.
І як воно стрибало вище стелі,
коли тепер ховається, як тхір?
Чого боятись?
Все, що не руїна,
надійно потонуло у анклав
на боці Раші – що не Україна.
І ти диви, як щиро написав.
На шару має зятьового друга,
і бартери ще вигідні обом.
Яка катюга, то така й заслуга, –
тобі Донбас, а от мені – «Кольчуга»
і «Сагайдачний» на металолом.
І іноді вигулькує з екранів.
І пробує неоцінимий наш
серед почесних зоо-ветеранів
розповідати, як візьме реванш.
Як шарики катаючи у лузу,
то натякає, що чекає нас,
а то – кому і жити, може, зась...
Як спонсорує лірику і Музу,
і як реанімація Союзу
як не старався, а не удалась.
IV
Я діючий. І щиро до народу
плету гучні чергові «хармани».
Я за закон, і волю, і свободу,
але мені постійно мутять воду
оці опозиційні пацани.
Як Цісар, я пахан у Гондурасі.
Мов Коба, не попав на Колиму.
І не судимий двічі на Донбасі,
я геній у Одесі і Криму.
Я автор двох останніх революцій.
Я об’єднав і ультра, і народ,
що все терпів, як той Сцевола Муцій*,
і все чекає зміни конституцій,
а я йому, козлу, новий оплот.
Я переплюну Мао за валюту
і видам на гора потоки слів.
А те, що надиктовує Анюта,
то наше з нею хобі для лохів.
Не крав шапок, не бив мадам по фейсу
і сам не получав по мордасам,
не пакував зелених повні кейси,
бо кас не брав, як мовиться, не сам.
Я вже давно не «ботаю по фєні»,
на побігеньках в мене візаві,
в якого тата, – каже пані Енні,
не бив грузовиком по голові.
Не треба людям забивати баки,
що я керую владою без Рад,
де й досі екзальтовані панянки
вважають що я сущий Робін Гад.
Нехай не бреше недобита преса,
що я нечисту совість плямував.
Не як гарант, а просто, як професор,
не я козлами націю назвав.
І не мені готують депутати
труну, якої може не займе
та, що не я посадовив за ґрати,
щоб не підняти власне реноме.
PіSі.
Ось я. Мене шукає вся Європа.
А я у Гімалаях шаманю́.
І знаю, що мене врятує Допа,
коли Донбас підсуне до вогню.
Тоді і я із Криму підоспію
армадою по суші і воді.
За мене голосує вся Росія.
Я діючий,
я діючий,
я ді-і-і-і-і!?
Епілог
Втрачають всі. Той – чин, той – річ,
хтось – честь і совість.
Є витрати
на крісло й трон…
І без non grata
втрачають рамки для облич.
Втрачають розум супостати,
бо можна й – голову із пліч
або в Бастилію за ґрати.
Та що не grata, то взірець
на кримінал у темній справі.
Той жер народ, той їв державу.
Тяжіють лаври і вінець.
І в кожного – один кінець:
ганьба й дурна посмертна слава.
2013
З невеличкими праками після останніх лютневих подій 2014 р.
*– Сцевола Муцій, Римський громадянин, відомий тим, що терпів муки, узявши собі за пазуху голодну лисицю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію