ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.12.01 21:21
У затінку моїх думок
улітку – прохолода
і досить тепло на душі
без сонця в зимній день.
А вранці роздумів димок
у будь-яку погоду
дарує плетиво віршів
і музику пісень.

Іван Потьомкін
2020.12.01 18:59
Дивитись в очі смерті...
Чекать, хто моргне першим?
Як у безіграшковому дитинстві?..
Ні, смерть не така всесильна,
Як часом здається.
Віч-на-віч був з нею
Хлопчиськом-сиротою по війні.
З холоду й голоду склепив повіки,

Ігор Шоха
2020.12.01 18:20
Була у мене мрія... як весни
чекав її, але боявся миті,
коли вона зникала у блакиті
і довго не являлася у сни.

Ось і тепер, коли минає осінь
і у дворі не гримає гроза,
вона у небі і її сльоза

Олександр Бобошко Заколотний
2020.12.01 17:51
Там будуть жито й прірва. Обереш.
Не зможеш сам – це вирішать за тебе,
позбавивши вагань урешті-решт…
Так-так, різниця все-таки суттєва.

Там ріки між кисільних берегів
тектимуть, варто вірити, молочні.
Але в одній з кишень (порадив гід)

Петро Скоропис
2020.12.01 14:04
Генерале! Ці карти – лайно. Я пас.
Північ зовсім не тут, а в Полярнім Крузі.
І Екватор ширший за ваш лампас.
Себто, фронт, генерале, під хвіст папузі.
Чинник відстані з рації ваш наказ
в бугі-вугі зведе при його потузі.

Генерале! Це повний уже бар

Олександр Сушко
2020.12.01 12:34
Розвелося до біса піїтиків,
Кожен - геній, ліричний титан.
Я ж - вояка нещадної критики,
Гузна рву віршарам. Смакота!

Ті ж вищать від образи та сваряться,
І волають : «Рятуйте, братва!».
Ох, важка у руках моя палиця,

Серго Сокольник
2020.12.01 12:17
Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
В себе увібравши остатнє тепло
Надії, натомість пітьмі залиши-
ло дихання важкість, і холод душі,
І думку... Прозору, неначе кришталь,
Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
Кришталь каламутить, мов подих зими...

Микола Соболь
2020.12.01 11:26
Привіт, підвищення тарифів!
Ой, зимо-зимонько, - йди геть!
Бо "слуг народу" труд сизифів
віщує Україні - смерть.

Чомусь мандраж бере не трішки.
Чи плакати, чи навпаки?
Від комунальної платіжки

Тетяна Левицька
2020.12.01 09:35
Дзвонить чоловік дружині!

- На стілець сядь, мила!
Горе в нас, біда віднині!
Й жінка уявила:
що їх кум попав під потяг,
донька під машину,
не дай Боже, на роботі

Сергій Губерначук
2020.12.01 09:29
Обабіч дороги вморожений місяць
мій погляд усотує хитрим промінням,
а ти не знаходиш ні серця, ні місця –
одне голосіння.

Здавалося б, світ на чудне призволяще
до нас, до сумних товстосумих найнявся.
А чим ти заплатиш, коли ти – ледащо?

Віктор Кучерук
2020.12.01 08:13
Ледве вкритий снігом грудень
Нагло шарпають вітри
І трясуться від застуди
Потемнілі явори.
Задубілі верболози
І посохлі вже корчі
Вдень зітхають на морозі
Та поскрипують вночі.

Дума Козак
2020.12.01 03:54
Як довго я тебе чекала,
та все ж обаві віддала…
І знову зустрічі шукала,
лише надією жила.

Хотіла я тебе зустріти,
гляділа подумки, у снах…
Спливло таке бентежне літо

Шон Маклех
2020.12.01 03:01
Я люблю затінок
Як птах з сірим пір’ям
Любить дерево снів рибалок.
Я кидаю свою тінь на долівку трави
Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
Наче не трава то, а кучері дівчини,
Що торгує устрицями та мідіями
На ринку міста-невдахи Дубліна.

Володимир Бойко
2020.11.30 18:48
В історії більшості поселень нашого краю є отакі «білі плями» – загадки і таємниці, не з'ясовані і понині. Деякі з них втрачені назавжди – перебудовані, зруйновані дощенту, розорані, засипані. Але чимало іще чекають своїх відкривачів. Багато з них офі

Тетяна Левицька
2020.11.30 16:29
Не ходи вервечкою за мною,
заросла стежина лободою.
Не столочена трава зелена -
не твоя кохана наречена.

Розгулялось літечко розкішно,
та чомусь на серденьку невтішно.
Від жури верба ховає личко -

Ніна Виноградська
2020.11.30 13:10
З’явилась на світ цей за день до зими,
І осінь раділа зі мною появі
Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
І дати їй долю хорошу у Яві.

Щоб стежка прямою у світі була,
Щоб сонечка більше збиралося днями.
А я до твого доторкалась чола,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валерій Голуб / Критика | Аналітика

 У Києві Бузина, а в Росії Дядько.
Гортаючи сторінки «Таємної історії», або: у Києві Бузина, а в Росії Дядько.

Здається, що за роки незалежності вчені-історики, отримавши доступ до архівів, нарешті окреслили цілісну картину історії України, звільнили її від більшості «білих плям» і недомовок радянського періоду. Але разом з серйозними дослідженнями останнім часом немов зі скриньки Пандори посипались нові «історичні» концепції, що трактують історію України в зовсім іншому, як правило, негативному забарвленні. Основними розповсюджувачами цих опусів (досить часто - анонімних) є «жовта» преса та інтернет. Тут не завадить згадати основні постулати сучасного неоімперіалізму: зараз важливіше заволодіти умами людей, аніж навіть заволодіти територією. В потрібний момент зомбоване населення саме віддасть цю територію ідеологічному агресорові без війни, шляхом вільного голосування. Враховуючи величезну аудиторію інтернету і не менше число читачів низькопробних таблоїдів, (у яких є програма ТБ на тиждень, але немає нічого українського), можна уявити собі кількість людей, охоплених пропагандою зневаги до України та її історії.
Цікаво, що ця міфотворчість має чіткі інтелектуальні градації – для «двієчників» з історії достатньо міфу про те, що назву «Україна» та українську мову придумали австріяки в кінці 19ст., розповсюдили її серед галичан, а ті, в свою чергу, принесли її в центральні та східні області. Міф другий – для «трієчників»: Якщо наша держава називалась колись «Київська Русь», значить мешкали тут «русскіє люді», вони були гетьманами і козаками, а українці – то прийшле з Галичини населення, до того ж ополячене і орумунене. Як бачите, простежуються чіткі намагання авторів цих «історій» посіяти ворожнечу між Заходом і Сходом України, розділити суспільство на два ворогуючі табори.
Проте чимало більш освічених українців не сприймають такі примітивні побрехеньки на історичну тематику. Для зомбування таких намагаються знайти інші методи. Основний із них - тенденційне, викривлене висвітлення вже відомих історичних подій.
Світова історія – величезний масив фактів і документів (часто – суперечливих). Добросовісні науковці намагаються знаходити системну логіку в подіях, виділяти головні тенденції і напрямки історичного процесу і відсіювати вторинне. Але є і недобросовісні. Є некомпетентні, а є такі, що працюють на замовлення певних зацікавлених структур. Останні підлаштовують хід подій і портрети історичних осіб під генеральний план замовника. Часто такі фальшивки мають науковоподібну термінологію і створюють видимість правдивості. Як приклад навмисної дискредитації нашої історії і українських діячів минулих епох візьмемо черговий опус Олеся Бузини «Тайная история Украины-Руси».(Київ, «Довіра», 2007). Єдине, що чітко проглядається в нарисах Бузини, (які він чомусь називає історією), це намагання за будь-яку ціну очорнити наших героїв, посіяти в серці пересічного читача зневагу до всього українського. Чого варта хоча б характеристика найвідоміших наших історичних осіб в інтерпретації цього «таємного історика»: Грушевський – бородатий троль і доктор навколоісторичних наук, Тарас Шевченко – вурдулак, Іван Франко – божевільний, Ярослав Мудрий – покровитель кіллерів, Богдан Хмельницький – дезертир, ловелас і п’яниця. Чому п’яниця? – так саме прізвище Хмельницький говорить про це! Такими от «залізними» аргументами підкріплює Бузина своє «історичне бачення», яке інколи підозріло скидається на тривіальне марення параноїка.
І в той же час Бузина з усіх сил намагається обілити злочин царя Петра, скоєний проти українців, коли з його наказу Меншиков винищив до ноги все мирне населення Батурина. «…Но первым успел Меншиков. Его летучий отряд…9 ноября 1708г. захватил столицу гетмана и сравнял ее с землей. Население города было целиком уничтожено. Жестокость Меньшикова в Батурине – вполне в духе времени – ни выше, ни ниже среднеевропейского уровня» (с.203). Але з логікою в Бузини є помітні проблеми, отож буквально через три сторінки він забуває про свої докази і ми маємо змогу дізнатися про справжні тогочасні європейські традиції ведення війни зі слів процитованого Бузиною чеха Крмана, і порівняти їх з методами азійської орди, притаманними російському царю-самодуру. «…беглый атаман (Мазепа - В.Г.) вел себя хуже Карла Xll. После взятия местечка Веприк в плен к шведам попало две тысячи русских солдат и столько же местных жителей. «Король, - пишет очевидец Крман, - всех помиловал, но Мазепа нескольких своих подданных, брошенных в ямы, замучил голодом». (с.206)
Тут треба пояснити, що ні Карл, ні Мазепа взагалі не брали в полон мирних жителів. Йдеться про дві тисячі місцевих козаків, які перейшли на бік Петра і були ворогами гетьмана Мазепи. Отже, з одного боку декілька козаків, кинутих в ями, а з іншого боку двадцять п’ять тисяч по звірячому забитих жінок, стариків і дітей.
А тепер про турецького султана Сулеймана і українську полонянку Роксолану: «…Неудивительно, что к сердцу этого «юриста на троне» и протоптала потайную тропку украинская «интердевочка»… Как ей это удалось? Этой маленькой неприметной сучке, ничуть не похожей на буйнотелую Ольгу Сумскую…» (с.106) «Мы радуемься, что ее сдыхались. Страшно даже представить, какое бедствие принесла бы эта баба отчизне, не утащи ее на аркане татары…»(с.111).
У своєму україножерстві Бузина інколи втрачає відчуття міри і законів людської моралі. Скільки треба мати в душі ненависті до свого народу, щоб назвати нещасну полонянку валютною проституткою-«інтердєвочкою»!
Нелюбов до України часто набуває у Бузини просто-таки анекдотичних рис. Ось, наприклад, його намагання вилити чергову порцію бруду на чудове українське місто Львів: «Сегодняшний Львов не стоит того, чтобы его завоевывать… Кафе, где днем невозможно помыть руки… проститутки страшного вида, к которым опасно не то что прикоснуться, но и приблизиться…» (с.128)
Як видно, «респектабельний історик» не заморочувався у Львові пошуком архівів. У нього були зовсім інші наміри.
Не забув Бузина згадати і про маловідомі широкому загалу військові реформи гетьмана Розумовського: «…А вот о хорошем прусском унтер-офицере с палкой в горячке «культурної розбудови» как-то не позаботились. Хотя именно он мог вдохнуть боевой дух в банды слоняющихся без дела малороссийских дезертиров»(с.229).
Отже, шановний читачу, наші славні козаки, що незадовго до того Польщу повалили, не заслужили у Бузини більшої честі, ніж постати «бандою малоросійських дезертирів».
А от у цьому уривку наступає, як то кажуть, момент істини, розкривається справжня ціна «бузинячих» досліджень і рельєфно проглядаються відомі медицині симптоми: «Мне приходилось перечитать немало хроник – польських, чешских, англосаксонських, франкских. Смею заверить: наша «Повесть» (Повесть Временных лет- В.Г.) – одна из увлекательнейших. Читаешь и просто дрожишь от удовольствия – на каждой странице колют, рубят, режут, бьют морды, хлещут ведрами мед, насилуют девок – сплошная «пропаганда жестокости и насилия»(с. 36). Оце вже відвертий прокол. Ясно, як божий день – не читав він нічого! Якби Бузина справді заглянув у Західні середньовічні хроніки, то він би не тремтів - його б просто тіпало «от удовольствия». Бо там фігурує і «Ніч довгих ножів», і Столітня війна, і докладні описи катувань інквізиції, (чого тільки варта одна їхня книга «Молот ведьм»!), і отруєння політичних конкурентів, і закулісні криваві інтриги королівських дворів. Пізніше, у XVll–XVlllст. європейські звичаї справді стануть більш цивілізованими, але в часи «Повести» цивілізованість тамтешньої еліти важко було помітити.
Читаючи цю серію пасквілів на видатних українців, я ловив себе на думці: а кого ж похвалить Бузина, чи є хоч хто (окрім німецького унтера з палицею), хто запалить у цій блудливій душі хоч крихту любови до рідної землі? Виявляється, є! Царський генерал Іван Паскевич, уроджений полтавець, що залив ріками крові повстання в Польщі і в Україні. При згадці цієї особи теревені Бузини набувають довірливого, хвалебно-ліричного звучання, особливо коли йдеться про стосунки між генералом і царем: «…это была обычная человеческая симпатия. Если хотите, дружба… Все самые громкие победы империи в царствование Николая 1 будут одержаны украинским генералом… Так что же я могу испытывать к нему, кроме чувства исторической благодарности?»(с. 247).
Тут приходять на думку слова колишнього президента республіки Індія Джавахарлала Неру: «Немає нічого гіршого для молодої незалежної країни, ніж інтелігенція, вихована колонізатором».
Бузина в своїх інтерв’ю не приховує, що пише на замовлення. Хто ж цей багатий замовник, якому Бузина продукує опус за опусом? Неважко здогадатись, кому потрібна саме «кишенькова», керована ззовні Україна, ослаблена внутрішніми чварами, з великою масою людей, які тужать за радянським минулим, не люблять Україну, зневажають її мову, народ і історію. Колись у КДБ теж намагались примусити відомих істориків писати «редагований» варіант історичних подій, але серйозні дослідники всіляко ухилялись від такої співпраці. Одного не додумались генерали КДБ – залучити до такої «творчості» психічно хворих. З усього видно, що їхні наступники врахували цю помилку.
Безсумнівно, що підкреслено хамський стиль викладу цього «історика» зумовлений бажанням догодити господареві і таки отримати обіцяні тридцять срібняків. Бузину не лякає дурна слава невігласа, у нього про всяк випадок є своє виправдання: «…Славы можно достичь разными способами. Например, стать виртуозным художником и превзойти Рембрандта в искусстве светотени. А можно объявить традиционную живопись отсталым искусством и собственноручно вознести на пъедестал себя и намалеванный в припадке наглости красный, черный или желтый квадрат» (с.303).
Бузина вже намалював свій «шедевр». Сірий овал на купі історичного сміття, із кольором безпросвітної каламуті замість очей.

о7.11. 2013


















Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-12-16 13:10:50
Переглядів сторінки твору 3144
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.981 / 5.5  (4.782 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 4.704 / 5.5  (4.518 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми АНТИПЕРСОНИ
Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Наша міфологія, аналітика
Автор востаннє на сайті 2019.03.26 19:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-01-13 11:51:39 ]
І я сподіваюся, що колись за нахабні образи безборонних діячів української минульщини дехто чи дещо під назвою бузина буде притягнуте до суду, де спробує довести всі свої наклепи...

Взагалі, ось роздумую над тим, як обійти в наших текстах, публікаціях такі "ковзкі" моменти - перше, це те, що держави з чіткою, офіційною назвою "Київська Русь" схоже, таки ніколи не було. Звалося якось інакше...
Ще нам, напевно, краще мати ширший синонімічний ряд до слова "історія", зважаючи на можливе походження цього слова, як "із" "тори", "із" "тора"?
Історія - часи, минуле, минульщина, минувшина, подійність, хроніки, процес розвитку, сукупність розвитку, звід подій, чи якось ще... Словом, я не певен, що енергетика слова "історія" нейтральна до нас...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2014-01-29 20:47:18 ]
Валера, супер! Я аж прицмакував від задоволення, читаючи!