ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
20:54
Наша Україна - рідна Батьківщина
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
Роками, ти нагороджувала наш край:
Лісами, морями, родючими землями,
річками, озерами, степами, горами.
А ми твої діти насолоджувалися і
насолоджуємося твоєю красою - Україна.
Наші пращури боролися за рідну землю,
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Іпотерапія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іпотерапія
Конюшня навстіж, конюха зо свічкою не знайдеш, а коні – голодні. «Добре хоч вода є в іржавому кориті», – подумав я. Повісивши рюкзак на кілок огорожі, взяв вила, що стирчали в купі зеленої посіченої кукурудзи, і розніс її у довгі ясла. Кобила Павлінка весело іржала та дико гасала в загоні, бо знала, що завжди з’являюся на конюшні зі смачним гостинцем. Як завше, обійняв її за шию, відчув гаряче, вогняне дихання, нагодував морквою та цукровим буряком. Кобила так пожадливо вгризалася у буряк, що сік бризкав на запилюжені копита, залишаючи на них дивні візерунки…
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
Уже ніс уздечку і сідло, як зустрів конюха – явно напідпитку. Довелось вислухати його командирський монолог із відчутним металом у голосі. Монолог, де короткі фрази промовляються з такою ж інтонацією, коли звертаються, приміром, до пеона: « Я – п’яний! Кобилу не сідлай! Візьми випрану пелюшку на тину. Поїдеш до в’їзних воріт. Там прибула сім’я. Покатаєш верхи дівчинку-калічку. Сунутимуть гроші – не бери!» Я, звісно, щось читав про іпотерапію, але щоб особисто бути причетним!.. Тому так розхвилювався, що з першої спроби не зміг застрибнути на спину довгоногої Павлінки.
Батьки зустріли мене насторожено, відразу поцікавились: «А де конюх?» Я викручувався (пручався), як міг, і аби заспокоїти їх, розповів про себе: що верхи на коні із семи років, що коней люблю, а з Павлінкою у мене цілковита гармонія. Марійчина мама встигла розповісти про сімейні поневіряння та невдалу терапію у кримському дельфінарії. «А тут – диво-коні!» – мовила мама з легенькою усмішкою на втомленому обличчі і продовжила: «Донечка вже сама їсть і навіть заплітає кіски!» Я зиркнув на коротку Марійчину зачіску, але вирішив не перепитувати про коси…
Підстелив помаранчеву пелюшку, посадив дівчинку і поїхав. Невдовзі Марійка простягла руки до гриви. Підсунувся поближче, а вона, вхопивши одне пасмо гриви, потім ще два, почала заплітати косу на ходу! Розумна Павлінка якось стишила свій розгонистий крок та ще, видавалося, і копита ставила на землю м’якше, як тигриця лапи.
Хвилин за десять упертих намагань, вловлюючи ритм ходи(!), косу було заплетено. Кобила інколи сильно хитала головою, і, щоб коса не розпустилась, я зупинив Павлінку. Відірвав смужку пелюшки і разом з Марійкою (у чотири руки) вплели кісник та ще й зав’язали маленький файний бантик!
Ми їхали далі повз височезні тополі, що підпирали небо. Якось невимовно щемливо стало на душі… Дівчинка певно втомилася, бо обережно притулилась худенькою спиною та головою до мене. А ще вона не зводила очей із банта, який злітав над гривою на якусь мить, ніби птах колібрі, і падав – то на один бік шиї, то на другий. Я ніжно підтримував дівчинку однією рукою, змахував кулаком тиху сльозу та молив Господа, щоб Він Марійці допоміг…
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію