ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Дух поступу
– Тема сьогоднішнього уроку з української літератури – «Громадянська лірика Івана Франка. Програмний вірш «Гімн» («Замість прологу»)», – оголосила вчитель української літератури учням 10 класу, записавши її на дошці. Поруч зазначила дату – 22 листопада 2004 року.
А за вікном ранкове сонце пробивало своїми променями пелену хмар, вилискувало іскрами на гіллі дерев, покритих тонким шаром інею, і, врешті, заворожувало погляди перехожих.
Вічний революцьонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя, волю, –
Він живе, він ще не вмер, –
полинули класом вічні слова-заклик до спротиву злу та неправді. Усі уважно слухали.
– Як ви розумієте слово “поступ”? – запитала вчитель.
– Поступ – це крок чи рух суспільства вперед, до кращого життя, – було відповіддю.
– Хто ж такий вічний революціонер?
– Людина-борець. А дух вічного революціонера – це бажання людей йти до правди, до любові і добра. Це також бажання громадян будувати гармонійне суспільство.
– Так. Гармонійне суспільство, – повторила вчитель за учнями і подумала про вчорашні вибори: «Уже, мабуть, оголосили сьогодні зранку результати. Треба на перерві розпитати про новини».
А школа гуділа.
Так, у цей день неповторним уроком для учнів, і для вчителів також, стала Помаранчева революція, яка саме розпочалася.
– Знову фальсифікація виборів!
– Студенти виходять на мітинги протесту!
– Уся країна в помаранчевих стрічках!
Старшокласники гуртувалися надворі. Вони пов’язували руки і голови стрічками помаранчевого кольору, вимахували прапорцями.
Звичайно, вчора вони не голосували, бо ще неповнолітні. Але… Шановні дорослі, почуйте нас! Де та правда, якої ви навчаєте нас з дитинства?! – вирувало в серцях.
А вголос:
– Йдімо до Жовкви на мітинг!
– Так, ідімо! Це недалеко!
– Ні! Йдімо до Львова!
– До Львова?! Та це ж кілька десятків кілометрів!
– До Львова! До Львова!
Очі горіли вогнем, завзяттям. Рух! Енергія! Життя!
Директору школи вже було повідомлено від вчителів про те, що учні десятих та одинадцятих класів збираються йти до Львова.
На шкільному подвір’ї – неспокій. Одні навпроти одних – стривожена зрілість і нестримна юнь. Вісімдесят сім учнів – фіксувала пам'ять.
… Притихли. А в очах – впертість та вогонь. Наперед виступив Максим.
– Ми не можемо бути байдужими тоді, коли повстала вся країна. Ми йдемо до Львова на мітинг.
– Пішки?
– Так, пішки. Це наш вияв протесту фальсифікаціям.
– Ми мусимо підтримати тих, хто бореться з несправедливістю.
Директор відчула душею, що в цю мить наставником оцих дівчат і хлопців є не вона як досвідчений педагог, не вчителі школи, а саме життя, велике і сильне, яке диктує свої правила.
Вирішили: учні підуть у супроводі дорожнього патрульного автомобіля міліції, а також повідомлять батьків. Так і вчинили. Директор приєдналася до супроводу.
І діти, ні – дорослі діти, вирушили в путь. Та хіба вони йшли? Вони летіли на крилах, не зважаючи на мокрий сніг під ногами, на морозне повітря, на великий кілометраж. Вони летіли, немов стріла, що має досягнути цілі. Чи хоча хтось із них захворів? Ні! Чи були втомленими? Напевне. Та чи хто відчуває фізичну втому тоді, коли горить у душі вогонь пориву та наснаги?
…Біля дороги – схилена хатина. Поруч – така ж бабуся.
– Та куди ж ви, діточки?
– Боротися за правду, бабусю.
Шорсткою долонею старенька витерла солону сльозу і тричі перехрестила подорожніх.
«І де ж та правда?» – ледь прошепотіла сухими вустами.
Автомобілі вітали юних революціонерів гудками. Львів – стрічками. Люди – усмішками.
… Учитель присіла в задумі на край стільця у порожньому класі. Перед нею – розгорнутий підручник з української літератури.
Неначе вперше, із хвилюванням читала пророчі слова Каменяра:
Вічний революцьонер –
Дух, наука, думка, воля –
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
А за вікном гарячим помаранчевим полум’ям вилискували стрічки, прив’язані учнями до гілок дерев.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дух поступу
«Людський дух, жадний на правду і поступ, вічно посилає і слатиме нових і нових творців, що й самі без упину йдуть до світла й правди і ведуть усіх, хто так само не задовольняється буденщиною й прагне вищих форм щиролюдського життя. В цьому безупинному шуканні маємо гарантію нашого розвитку у прийдущі часи».
Сергій Єфремов
– Тема сьогоднішнього уроку з української літератури – «Громадянська лірика Івана Франка. Програмний вірш «Гімн» («Замість прологу»)», – оголосила вчитель української літератури учням 10 класу, записавши її на дошці. Поруч зазначила дату – 22 листопада 2004 року.
А за вікном ранкове сонце пробивало своїми променями пелену хмар, вилискувало іскрами на гіллі дерев, покритих тонким шаром інею, і, врешті, заворожувало погляди перехожих.
Вічний революцьонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя, волю, –
Він живе, він ще не вмер, –
полинули класом вічні слова-заклик до спротиву злу та неправді. Усі уважно слухали.
– Як ви розумієте слово “поступ”? – запитала вчитель.
– Поступ – це крок чи рух суспільства вперед, до кращого життя, – було відповіддю.
– Хто ж такий вічний революціонер?
– Людина-борець. А дух вічного революціонера – це бажання людей йти до правди, до любові і добра. Це також бажання громадян будувати гармонійне суспільство.
– Так. Гармонійне суспільство, – повторила вчитель за учнями і подумала про вчорашні вибори: «Уже, мабуть, оголосили сьогодні зранку результати. Треба на перерві розпитати про новини».
А школа гуділа.
Так, у цей день неповторним уроком для учнів, і для вчителів також, стала Помаранчева революція, яка саме розпочалася.
– Знову фальсифікація виборів!
– Студенти виходять на мітинги протесту!
– Уся країна в помаранчевих стрічках!
Старшокласники гуртувалися надворі. Вони пов’язували руки і голови стрічками помаранчевого кольору, вимахували прапорцями.
Звичайно, вчора вони не голосували, бо ще неповнолітні. Але… Шановні дорослі, почуйте нас! Де та правда, якої ви навчаєте нас з дитинства?! – вирувало в серцях.
А вголос:
– Йдімо до Жовкви на мітинг!
– Так, ідімо! Це недалеко!
– Ні! Йдімо до Львова!
– До Львова?! Та це ж кілька десятків кілометрів!
– До Львова! До Львова!
Очі горіли вогнем, завзяттям. Рух! Енергія! Життя!
Директору школи вже було повідомлено від вчителів про те, що учні десятих та одинадцятих класів збираються йти до Львова.
На шкільному подвір’ї – неспокій. Одні навпроти одних – стривожена зрілість і нестримна юнь. Вісімдесят сім учнів – фіксувала пам'ять.
… Притихли. А в очах – впертість та вогонь. Наперед виступив Максим.
– Ми не можемо бути байдужими тоді, коли повстала вся країна. Ми йдемо до Львова на мітинг.
– Пішки?
– Так, пішки. Це наш вияв протесту фальсифікаціям.
– Ми мусимо підтримати тих, хто бореться з несправедливістю.
Директор відчула душею, що в цю мить наставником оцих дівчат і хлопців є не вона як досвідчений педагог, не вчителі школи, а саме життя, велике і сильне, яке диктує свої правила.
Вирішили: учні підуть у супроводі дорожнього патрульного автомобіля міліції, а також повідомлять батьків. Так і вчинили. Директор приєдналася до супроводу.
І діти, ні – дорослі діти, вирушили в путь. Та хіба вони йшли? Вони летіли на крилах, не зважаючи на мокрий сніг під ногами, на морозне повітря, на великий кілометраж. Вони летіли, немов стріла, що має досягнути цілі. Чи хоча хтось із них захворів? Ні! Чи були втомленими? Напевне. Та чи хто відчуває фізичну втому тоді, коли горить у душі вогонь пориву та наснаги?
…Біля дороги – схилена хатина. Поруч – така ж бабуся.
– Та куди ж ви, діточки?
– Боротися за правду, бабусю.
Шорсткою долонею старенька витерла солону сльозу і тричі перехрестила подорожніх.
«І де ж та правда?» – ледь прошепотіла сухими вустами.
Автомобілі вітали юних революціонерів гудками. Львів – стрічками. Люди – усмішками.
… Учитель присіла в задумі на край стільця у порожньому класі. Перед нею – розгорнутий підручник з української літератури.
Неначе вперше, із хвилюванням читала пророчі слова Каменяра:
Вічний революцьонер –
Дух, наука, думка, воля –
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
А за вікном гарячим помаранчевим полум’ям вилискували стрічки, прив’язані учнями до гілок дерев.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію