ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Скиба (1970) /
Вірші
Вона, або Балада про перелесника
Контекст : http://mnenie.forumotion.com/t793-topic
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вона, або Балада про перелесника
Коли сумнів іще не виболів,
Коли блиски зійшли з лиця,
Клала руки на перса вибухлі
І вмирала при місяцях.
…Кожен вечір, як сонце гинуло,
Ти вже знала — тебе нема.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
Він являвся і ти лякалася.
Зовсім юний, неначе ти.
Мряка місячна розтікалася.
— Відпусти мене. Відпусти…
Не пускай, не пускай же, Місячку,
Дай їй болю і темноти.
Хай горище горить і міситься.
Хай вищать в димарях чорти…
Хай намиста, полотна й китиці
Спадуть з тіла, як листя з віт.
Хай святим вашим потом світиться
Цей шалений північний світ…
А на ранок — в устах полиново,
А на ранок — в очах пітьма.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
І не квітчана, і не вінчана
Між своїх золочених мряк…
Ти почула: “Рятуйся, дівчино”.
Ти уперше спитала: “Як?"
І навчили. Усе, як писано.
І навчили. Про світло й тьму.
Тільки киця зрадливо пирснула.
Тільки пічка зайшлась в диму…
Знову стелиш ряднину латану.
Догоряє твоя свіча.
Знову серце твоє калатає.
Біла свита повзе з плеча.
Чорне небо в очах стискається.
— Відпусти мене. Відпусти.
Ніч палає. Ніхто не кається.
Лиш, як завше, вищать чорти…
Знов намисто по грудях скапує.
Знову скапує жовтий віск.
Киця свічку загасить лапою,
Сонні двері замкне на хвіст.
Розметаєш волосся в темряву.
В білій шиї завмре життя.
І забризкає тьму простелену
Юна кров чи собак виття..
Небо зміниться. Небо спіниться,
Наче кава на молоці.
Чорним місяцем запроміниться
Гострий гребінь в твоїй руці…
Не чеши йому срібних кучерів…
Не в’яжи його душу сном…
Бачиш, в небі дві зірки змучені
Вже тремтять за твоїм вікном.
Він напився хмільної вічності.
Він лежить біля ніг твоїх.
Не розчісуй. Не треба, дівчино.
Ну навіщо тобі цей гріх?
…І загрюкали. — Двері вибили.
Розкололася тінь вікна.
Хтось пробив його серце вилами…
Хтось березовий кіл загнав…
Ти мовчала й кудись дивилася.
Ти не чула, як стигне час.
Тільки киця в клубочок звилася
І здригалася раз-по-раз…
Ще не знаєш, що в світі Божому
Ти забудеш усе земне.
І зустрічному перехожому
Прошепочеш: “Візьми мене..,"
Як не схоче — зав’єшся косами,
Будеш плакати на вітри.
Будеш полем ходити босою
І дивитися догори…
Будеш доброю, будеш впертою.
Прошукаєш його весь вік.
І знайдуть тебе в полі мертвою…
На Великдень у чорний рік.
Коли блиски зійшли з лиця,
Клала руки на перса вибухлі
І вмирала при місяцях.
…Кожен вечір, як сонце гинуло,
Ти вже знала — тебе нема.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
Він являвся і ти лякалася.
Зовсім юний, неначе ти.
Мряка місячна розтікалася.
— Відпусти мене. Відпусти…
Не пускай, не пускай же, Місячку,
Дай їй болю і темноти.
Хай горище горить і міситься.
Хай вищать в димарях чорти…
Хай намиста, полотна й китиці
Спадуть з тіла, як листя з віт.
Хай святим вашим потом світиться
Цей шалений північний світ…
А на ранок — в устах полиново,
А на ранок — в очах пітьма.
О дванадцятій з половиною
Викликала його сама…
І не квітчана, і не вінчана
Між своїх золочених мряк…
Ти почула: “Рятуйся, дівчино”.
Ти уперше спитала: “Як?"
І навчили. Усе, як писано.
І навчили. Про світло й тьму.
Тільки киця зрадливо пирснула.
Тільки пічка зайшлась в диму…
Знову стелиш ряднину латану.
Догоряє твоя свіча.
Знову серце твоє калатає.
Біла свита повзе з плеча.
Чорне небо в очах стискається.
— Відпусти мене. Відпусти.
Ніч палає. Ніхто не кається.
Лиш, як завше, вищать чорти…
Знов намисто по грудях скапує.
Знову скапує жовтий віск.
Киця свічку загасить лапою,
Сонні двері замкне на хвіст.
Розметаєш волосся в темряву.
В білій шиї завмре життя.
І забризкає тьму простелену
Юна кров чи собак виття..
Небо зміниться. Небо спіниться,
Наче кава на молоці.
Чорним місяцем запроміниться
Гострий гребінь в твоїй руці…
Не чеши йому срібних кучерів…
Не в’яжи його душу сном…
Бачиш, в небі дві зірки змучені
Вже тремтять за твоїм вікном.
Він напився хмільної вічності.
Він лежить біля ніг твоїх.
Не розчісуй. Не треба, дівчино.
Ну навіщо тобі цей гріх?
…І загрюкали. — Двері вибили.
Розкололася тінь вікна.
Хтось пробив його серце вилами…
Хтось березовий кіл загнав…
Ти мовчала й кудись дивилася.
Ти не чула, як стигне час.
Тільки киця в клубочок звилася
І здригалася раз-по-раз…
Ще не знаєш, що в світі Божому
Ти забудеш усе земне.
І зустрічному перехожому
Прошепочеш: “Візьми мене..,"
Як не схоче — зав’єшся косами,
Будеш плакати на вітри.
Будеш полем ходити босою
І дивитися догори…
Будеш доброю, будеш впертою.
Прошукаєш його весь вік.
І знайдуть тебе в полі мертвою…
На Великдень у чорний рік.
Публікація віршів здійснюється з дозволу редакції поетичних майстерень і автора.
Контекст : http://mnenie.forumotion.com/t793-topic
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію