ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Альфреда Хаусмана
Із Альфреда Хаусмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Хаусмана
* * *
Каштан скидає свічі, з глоду цвіт
Зриває вітер і жбурля на трави;
Дощ застить вікна, у сльозах весь світ;
Дай кухля, друже, ось мина вже й травень.
Іще одна весна, мов дим, розтане
Й поповнить лік змарнованим літам;
Такий чи інший, травень знов настане,
Але ж -- двадцять чотири буде нам.
Звичайно ж бо, не перші ми, що п'єм
В тавернах у той час, як шал вітрів
Надії наші губить, і клянем
Того, хто світ цей для скорбот створив.
Воістину не прав і вищий суд,
Що виманив із душ все, що любили,
Й брести покірно змусив, як весь люд,
Без радості й надій вже, до могили.
Несправедливо це -- все ж кухля дай,
Мій друже, ми народжені обоє
Не принцами; ми просто люди -- й хай
Вже нам не виграть з долею двобою.
Якщо сьогодні небо в хмар облозі,
То завтра сонцем осяйнеться даль;
І інша плоть вже обімре в знемозі,
І іншу душу заполонить жаль.
Навічно в нас гордині й злості прах,
Та не спинить життєву карусель
Й не скинуть ношу ту, що на плечах, --
Отож, наллєм, мій друже, й вип'єм ель.
* * *
Терн квітнув так пишно вранці,
Радів навіть в'яз весні --
Була це пора коханців,
Для нього пора й для брехні.
Колючка -- окраса єдина,
Що в іній вдягнулась назавжди, --
О, інша це вже година:
Для неї година й для правди.
* * *
Похмуро прогляне ранок
Й тужливо вже так смеркає;
В зажурі і ночі останок --
Ось так і весь рік збігає.
Удачі мені бракувало
І -- о! -- втіхи це замалі --
Дізнатись, що інших немало
Не мали її взагалі.
* * *
Півмісяць на заході низько, кохана,
І вітер хмари нагнав;
І прірва між нами, кохана,
І нас океан роз'єднав.
Не знаю, чи теж дощ іде, кохана,
В краю, де постіль твоя;
О, міцно так спиш ти, кохана,
Що знаєш не більш, ніж я.
* * *
Що в клятвах цих? -- Друзі покинуть:
Початок всьому є й кончина;
І правда, й брехня в серці згинуть,
Такі ж смертні, як і людина.
І тільки любов ця нещасна
Трива, як все інше втрачаєм.
Безсмертна вона і всечасна,
Щоб мучить нас вічним відчаєм.
* * *
Вітер цей вбивчий збудить в тобі,
Серце, знов спомини милі.
Що то в імлі голубій за горби?
Що то за ферми і шпилі?
Край той, якого уже нема,
Лиш спомин -- тужить чи радіти? --
Із тими стежками всіма,
Що ними вже більш не ходити.
Каштан скидає свічі, з глоду цвіт
Зриває вітер і жбурля на трави;
Дощ застить вікна, у сльозах весь світ;
Дай кухля, друже, ось мина вже й травень.
Іще одна весна, мов дим, розтане
Й поповнить лік змарнованим літам;
Такий чи інший, травень знов настане,
Але ж -- двадцять чотири буде нам.
Звичайно ж бо, не перші ми, що п'єм
В тавернах у той час, як шал вітрів
Надії наші губить, і клянем
Того, хто світ цей для скорбот створив.
Воістину не прав і вищий суд,
Що виманив із душ все, що любили,
Й брести покірно змусив, як весь люд,
Без радості й надій вже, до могили.
Несправедливо це -- все ж кухля дай,
Мій друже, ми народжені обоє
Не принцами; ми просто люди -- й хай
Вже нам не виграть з долею двобою.
Якщо сьогодні небо в хмар облозі,
То завтра сонцем осяйнеться даль;
І інша плоть вже обімре в знемозі,
І іншу душу заполонить жаль.
Навічно в нас гордині й злості прах,
Та не спинить життєву карусель
Й не скинуть ношу ту, що на плечах, --
Отож, наллєм, мій друже, й вип'єм ель.
* * *
Терн квітнув так пишно вранці,
Радів навіть в'яз весні --
Була це пора коханців,
Для нього пора й для брехні.
Колючка -- окраса єдина,
Що в іній вдягнулась назавжди, --
О, інша це вже година:
Для неї година й для правди.
* * *
Похмуро прогляне ранок
Й тужливо вже так смеркає;
В зажурі і ночі останок --
Ось так і весь рік збігає.
Удачі мені бракувало
І -- о! -- втіхи це замалі --
Дізнатись, що інших немало
Не мали її взагалі.
* * *
Півмісяць на заході низько, кохана,
І вітер хмари нагнав;
І прірва між нами, кохана,
І нас океан роз'єднав.
Не знаю, чи теж дощ іде, кохана,
В краю, де постіль твоя;
О, міцно так спиш ти, кохана,
Що знаєш не більш, ніж я.
* * *
Що в клятвах цих? -- Друзі покинуть:
Початок всьому є й кончина;
І правда, й брехня в серці згинуть,
Такі ж смертні, як і людина.
І тільки любов ця нещасна
Трива, як все інше втрачаєм.
Безсмертна вона і всечасна,
Щоб мучить нас вічним відчаєм.
* * *
Вітер цей вбивчий збудить в тобі,
Серце, знов спомини милі.
Що то в імлі голубій за горби?
Що то за ферми і шпилі?
Край той, якого уже нема,
Лиш спомин -- тужить чи радіти? --
Із тими стежками всіма,
Що ними вже більш не ходити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію