ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Альфреда Хаусмана
Із Альфреда Хаусмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Альфреда Хаусмана
АТЛЕТУ, ЩО ВМЕР МОЛОДИМ
Як місту виграш ти здобув --
Із бігу переможцем був --
Додому всі, старі й малі,
Ми на руках тебе несли.
Тебе сьогодні шляхом тим
Знов на руках несем в твій дім
І опускаєм на поріг --
Востаннє хай торкнеться ніг.
Ти вчасно залишив поля,
Де слава лиш сяйне здаля;
Хоч лавр і зацвітає рано,
Та швидше він від рози в'яне.
Очам, в яких лиш ночі прояв,
Не бачить, що рекорд не встояв;
Й мовчання вухам, мов хвала,
Як їх в полон земля взяла.
Тобі вже тих не звідать туги,
Хто обігнав свої заслуги;
Ти кращу долю заслужив,
Ніж ті, хто довше слави жив.
То ж перш, ніж змовкне її шум,
Зійди туди, де пітьма й сум;
І кубок високо здіймай:
Він твій навічно уже -- знай.
Прощання вже надходить строк;
Всім з лавра твій сяйнув вінок:
У вічнім сні твоєї ночі
Він не зів'яне, мов дівочі.
БРИДОНСЬКИЙ ГОРБ
До Бридона в літню пору
Із дзвінниць доноситься дзвін;
Над кожним з двох графств сусідніх
З усіх його чуть сторін,
Й щасливо так лине він.
Тут у неділю вранці
Лежали кохана і я:
Вдивлялись в барвисті графства,
Вслухались, як жайвір в поля
Шле пісню й люд звеселя.
На милі навкруг ті дзвони
У далеч долин її звуть:
"До церкви йдіть, добрі люди,
Де вас для молитви ждуть."
Кохана ж осталась тут.
І я, обернувшись, мовив,
Тамуючи в грудях щем:
"О, краще звіть для вінчання,
Й почуєм, бо цим лиш живем,
Й до церкви вчасно прийдем."
Коли ж на Різдво із снігу
На Бридон шапка лягла,
Кохана проснулась рано
Й прокралась краєм села,
Й одна до церкви пішла.
Єдиний дзвін сумно бомкав,
Й нема жениха ніде --
Пізніше буть голосінню --
Й ось зараз до церкви йде
Вона і мене не жде.
Гудуть над Бридоном дзвони,
Та з ними душа не в ладу.
"До церкви йдіть, добрі люди." --
"О, змовкніть, не кличте біду --
Я чую вас, я прийду!"
СИН ТЕСЛІ
Вже кат візок свій зупинив --
Простіть, як чимось завинив:
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж умру.
О, коли б батька ремесло
Продовжив, знавши лиш тесло
Й рубанок, -- друзі, я б тоді
Літа не стратив молоді!
І, може, шибениць цих ряд
Тут спорудить я б взяв підряд --
На них принаймні б не гойдавсь,
Якби так злом не переймавсь.
Ось зараз ввись здіймуть мене
І кожен, хто не промине,
Прокльони слатиме й хулу --
Я ж так надіявсь на хвалу!
А справа й зліва -- я поміж --
Повісять ще двох -- за грабіж.
Й одна в нас доля відтепер,
Хоч за любов середній вмер.
На мене гляньте -- зір вже згас:
Хай обмине ця чара вас;
Із ший лиш власну бережіть
Й не ближньому -- собі служіть.
У почестях життєвий круг
Замкніть, мудріші, як ваш друг.
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж -- умру.
Як місту виграш ти здобув --
Із бігу переможцем був --
Додому всі, старі й малі,
Ми на руках тебе несли.
Тебе сьогодні шляхом тим
Знов на руках несем в твій дім
І опускаєм на поріг --
Востаннє хай торкнеться ніг.
Ти вчасно залишив поля,
Де слава лиш сяйне здаля;
Хоч лавр і зацвітає рано,
Та швидше він від рози в'яне.
Очам, в яких лиш ночі прояв,
Не бачить, що рекорд не встояв;
Й мовчання вухам, мов хвала,
Як їх в полон земля взяла.
Тобі вже тих не звідать туги,
Хто обігнав свої заслуги;
Ти кращу долю заслужив,
Ніж ті, хто довше слави жив.
То ж перш, ніж змовкне її шум,
Зійди туди, де пітьма й сум;
І кубок високо здіймай:
Він твій навічно уже -- знай.
Прощання вже надходить строк;
Всім з лавра твій сяйнув вінок:
У вічнім сні твоєї ночі
Він не зів'яне, мов дівочі.
БРИДОНСЬКИЙ ГОРБ
До Бридона в літню пору
Із дзвінниць доноситься дзвін;
Над кожним з двох графств сусідніх
З усіх його чуть сторін,
Й щасливо так лине він.
Тут у неділю вранці
Лежали кохана і я:
Вдивлялись в барвисті графства,
Вслухались, як жайвір в поля
Шле пісню й люд звеселя.
На милі навкруг ті дзвони
У далеч долин її звуть:
"До церкви йдіть, добрі люди,
Де вас для молитви ждуть."
Кохана ж осталась тут.
І я, обернувшись, мовив,
Тамуючи в грудях щем:
"О, краще звіть для вінчання,
Й почуєм, бо цим лиш живем,
Й до церкви вчасно прийдем."
Коли ж на Різдво із снігу
На Бридон шапка лягла,
Кохана проснулась рано
Й прокралась краєм села,
Й одна до церкви пішла.
Єдиний дзвін сумно бомкав,
Й нема жениха ніде --
Пізніше буть голосінню --
Й ось зараз до церкви йде
Вона і мене не жде.
Гудуть над Бридоном дзвони,
Та з ними душа не в ладу.
"До церкви йдіть, добрі люди." --
"О, змовкніть, не кличте біду --
Я чую вас, я прийду!"
СИН ТЕСЛІ
Вже кат візок свій зупинив --
Простіть, як чимось завинив:
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж умру.
О, коли б батька ремесло
Продовжив, знавши лиш тесло
Й рубанок, -- друзі, я б тоді
Літа не стратив молоді!
І, може, шибениць цих ряд
Тут спорудить я б взяв підряд --
На них принаймні б не гойдавсь,
Якби так злом не переймавсь.
Ось зараз ввись здіймуть мене
І кожен, хто не промине,
Прокльони слатиме й хулу --
Я ж так надіявсь на хвалу!
А справа й зліва -- я поміж --
Повісять ще двох -- за грабіж.
Й одна в нас доля відтепер,
Хоч за любов середній вмер.
На мене гляньте -- зір вже згас:
Хай обмине ця чара вас;
Із ший лиш власну бережіть
Й не ближньому -- собі служіть.
У почестях життєвий круг
Замкніть, мудріші, як ваш друг.
Вам радість мать, мені -- журу;
Живіть у мирі, я ж -- умру.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію