ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Проза
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криївка або Хатім в Бункєр
- Ну то що, шановні, хоч ми вже й потомлені, але маю ще одну пропозицію – відвідати Палац Мистецтв, там цікава виставка картин презентується. На годинку. І певно досить на сьогодні – додому, вже й так ноги гудуть.
- Нєт, хатім в Бункєр! Лучшє Бункєр покажи!
Але ж і вперті виявилися мої гості-луганчани, два російськомовних журналісти, що на вихідні завітали до Львова. Вася і Вітя. Вперті – то в хорошому сенсі того слова, прямо якісь невгамовні – цілісінький день без утоми, як заводні. Але і зрозуміти можна – вперше у Львові, цікаво…
- Хатім в бункєр!
- Та то не у нас бункер, кажуть в Івано-Франківську є. А у нас Криївка.
- Точно, Криївка! Давай Криївку!
Бажання гостя – закон. Та й чому не показати – знамените місце. Колоритне і смачне. І ми якраз на площі Ринок – рукою подати.
- Значить так, хлопці, - інструктую їх, - ви про Криївку що-небуть чули? Там при вході гасло питатимуть, відповісти треба вірно, інакше не пустять. А як пустять – то вже там всередині за все воздасться – і нагодують, і випити дадуть. Ще й наспіваєтесь досхочу.
- А гасло ето што? По русскі пєть будєм?
- Гасло – то пароль наче. А співати українською будете – там швиденько научать, - жартую я. На вході, як спитають гасло, треба казати – Слава Україні! І то голосно! А якщо вони перші скажуть – Слава Україні!, то ви відповідайте – Героям Слава!
- Да знаєм ми!
Підходимо до дверей. Непримітні такі двері, без вивіски. Гостей чемно пропускаю вперед. Стукаємо, я очима показую на віконечко невеличке – ось зараз звідси і спитають.
Але не заладилось щось відразу. Раз постукали, другий – не відкривають!
- Уснулі на службє, - констатував Вася.
- Хто заснув? – пролунав громовий голос, двері враз відкрилися і на порозі у всій красі встав дебелий повстанець, бородатий, зі шмайсером в руці і пов’язкою на рукаві, - Слава Україні!
Від несподіванки мої гості забули все, чого їх учив і закричали обоє разом зовсім інакше:
- Пусть будєт Слава, Слава, Слава!
Повстанець пильно подивився на них:
- Не москалі часом?
- Та ні, що ви, - Вася враз заговорив українською, згадав напевно.
- Зараз перевіримо, - повстанець знімає із пояса баклажку, відкорковує і наливає, - Пий!
Вася, навіть не питаючи, що там, випиває.
- Не скривився – наш хлопець! – поплескав поблажливо його по плечу вартовий.
- А ти? – то вже до Вітька.
- Я теж ваш, тобто наш – трохи збився Вітя, але теж випив, не скривився.
- То спускайтесь у криївку, вниз по сходах, - великодушно дозволив здоровань.
Спускаємося. В криївці тьмяне світло, народу як у мурашнику. Веселі компанії за столиками сидять, чути німецьку, польську, чеську мови – туристів багато.
- Вітаємо в партизанському ресторані “Криївка”, - до нас підходить повстанець-офіціант.
Мар’ян! – відрекомендувався гречно, - сідайте за стіл “під гостинною гілякою”, це якраз ось в кінці “кутка вишколу розвідника”.
Вася і Вітя з непідробною цікавістю зиркають на гілляку, що нависає над нашим столиком. З гілляки звисає петля.
- Що це? – питає Вася.
- Найкраща подруга повстанця, - жартома відповідає Мар’ян і роздає кожному Стравоспис, ознайомлюйтеся і замовляйте.
Хлопці запитально дивляться на мене.
- Та меню, меню це – пояснюю їм.
Вибирає хто що хоче. Вася на перше замовляє капусняк “Щасливий сотник”, а Вітя – борщ “Перше причастя Героя”. З холодних закусок Вася захотів сало “бойова серенада”, а Вітя сирний набір “диміли Карпати”. І по картоплі в мундирах запеченій з салом? “Свято в лісі” називається. А ще в чисто пізнавальних цілях обоє замовили по коктейлю “За упокой “Марксизму”. Вася хотів відразу по два замовити, але Вітя завбачливо показав йому пересторогу у Стравописі – “Пам’ятай – ворог не спить! То ж і ти не спи в Криївці!!!”
Приніс то все Мар’ян в алюмінієвих казанках, з такими же вилками і ложками – смакота, пальчики оближеш! Але почали все-таки з “Марксизму” - міцна штука, і приємна…
Видно не одні ми марксизм пом’янули, бо з-за сусіднього столика залунало дружне:
– Нам не зашкодить чарочка вина, будьмо здорові, пиймо до дна…
Атмосфера колєжансько-тепла, навіть інтернаціональна – якийсь німець вдягнув каску на голову, і фотографується з німецьким ручним кулеметом в руках, важкенна штука, але хіба то має значення – до рідного ж тягне. А другий ганс з ящиком патронів поряд – ледве підняв, червоний увесь, але радісний такий, певно думає, що трофейний. Двоє англійців в “кутку вишколу розвідника” до рації придивляються – де тепер ще таке диво побачиш. І адміністратора питаннями мордують – певно, включити хочуть. А чехів відразу впізнати – ті пива набрали цілий стіл із сухариками “Стрілецька тактика”. Хто, як не чехи, знають толк у пиві!
Гуде криївка на різних мовах і співає , аж раптом освітлення пропало, темно, хоч в око стрель! Вбігають три повстанці з автоматами і ліхтарями і кричать:
- Хто москаль – руки догори!
Стихли всі, і руки підняли. Всі як один. І німці, і чехи, і Вітя з Васею.
- А ви чого? – питаю їх.
- А за компанію! Цікаво тут у вас – якось так трохи винувато посміхається Вася.
- То ти, москалю, свого “Москвича” під криївкою припаркував? – підскочив до нього один з повстанців.
- Ні, я поїздом приїхав! - поспішно майже прокричав у відповідь Вася.
- То ти пельмені сибірські замовляв? – кричить до Васі другий повстанець.
- Ні-ні! Я картоплю люблю “Свято у лісі” - показує на порожній казанок Вася!
- Не москаль! – резюмує третій повстанець. І раптом різко повертається до сусіднього столика, де сидить весела німецька компанія:
- То може ти москаль?
- Я!Я! – радісно лепече німець, не розуміючи змісту слів, але по реакції оточуючих здогадуючись, що тут розгортається грандіозне театралізоване дійство, -Я! Я!
- В карцер його! Хоч не москаль, але хай не базікає! – і німця урочисто під схвальний гул публіки запирають до маленької кімнатки, де треба якийсь час висидіти в повній темноті.
Заберіть в нього бокал медовухи, бо ще не захоче з карцера виходити, - командує третій повстанець.
І різко повертається до столика, за якими, схоже, англійські туристи.
- То ти на наших півметра ковбаси сказав “сосісочка”? – наводить ліхтар на англійського “радиста”.
- Нов андестенд! – радісно, як найближчому родичу, усміхається йому англієць і криє “козиром”, завбачливо вивченим наперед, - Будьмо!
- От молодець, свій! Відразу видно – поплескує його по плечу повстанець, - Будьмо!
А від сусіднього столика, де велика компанія, сам напрошується доброволець, вже добряче захмелівший:
- Я в карцер хачу! Дабровольно!
- Нє, так просто не можна, - старший із повстанців йому, - ти “Червону руту” співаєш?
- Нєт!
- В карцер його! Якраз звільнився – німця он випустили. Сіно свіже і воду через добу дати! – розпорядився повстанець.
- Как через добу? – запротестував доброволець, але пізно вже – двері за ним закрилися.
- Нічого, погрюкає трохи і перестане, - заспокоїв повстанець жестом його друзів.
І тут раптом ліхтарик вихоплює з темряви постать в шинелі, що причаїлась в кутку, з пельменями в казанку.
- Ось він і є москаль, завівся у нас в криївці, сала не їсть, одні пельмені. Де листівки сховав? -то перший повстанець.
Той мовчить.
- Що він там каже, куме? – то другий повстанець до першого.
- Він каже, що нічого нікому не скаже!
- Виводь його з криївки на шпацер!
- На виход! – командує до москаля перший повстанець, показуючи шмайсером в сторону сходів.
- А виход – ето там гдє написано “виходок”? – допитується якась російськомовна туристка.
- Ні, виходок – то не маленький вихід, то значно серйозніше, - без тіні усмішки відповідає повстанець і гуртом ведуть москаля сходами догори. За хвилю зникають усі, а криївка стихає в очікуванні. Десь там нагорі щось гучно бабахає.
- Расстрєляли навєрно, - хтось майже співчутливо із кутка. Хлопці з опущеними шмайсерами повертаються до зали, а за хвильку за ними спускається москаль, несучи під пахвою шинель.
Хто вперше у криївці – той полегшено видихає, а хтось радісно кричить:
- Смотрі, жівой!
А вже за москалем з піснею “Там під львівським замком” до криївки заходять троїсті музики у вишитих сорочках. Скрипка, акордеон, бубон, а голоси які!
За хвильку вся криївка вже підспівує їм, та що там підспівує – співає голосно і дружно!
За півгодини німці вже досить непогано затягували : “Ах, лента за лентою набої подавай…”
А скрипалька з тих музик, файненька така, то до одного столу підсідає, то до другого, заохочує співати українською. От до росіян за столом навпроти підсіла:
- А ви хлопці так файно співаєте “Ой чий то кінь стоїть”, а звідки слова знаєте?
-А ми в ГУГЛє іщєм – у нас смартфон єсть!
- Ай молодці!
І пішла забава! І гості мої журналісти розспівалися – спочатку помаленьку, а потім дедалі більше – о, що то значить добра атмосфера!
А пані скрипальці вже якийсь юнак помагає співати “Їхав, їхав козак містом”.
- Андрію з Харкова оплески! – голосно по закінченні оголошує скрипалька, - всі слова пісні знає!
- Так мій дід мені її все дитинство співав, - вклоняється товариству Андрій.
І вже до нього радісно тягнуться стукнутися келихами медовухи гості, що довкола, тричі дружно лунає “Будьмо!”.
А, ні, ще четвертий раз доноситься “Будьмо”, але притишено якось – то доброволець із карцера трохи відстав від компанії, видно все ж таки з келихом медовухи його туди посадили.
Народ веселиться і братається, а ми дякуємо Мар’яну, прощаємося з музиками і піднімаємося сходами нагору. Бородатий повстанець тисне на прощання нам руки, а Вітьок не чекаючи питання, сам каже йому “Героям Слава!”.
- Заждіть, хлопці, дослухайте - наша пісня, під таку пісню виходити гріх, - затримує нас повстанець.
І ми четверо слухаємо, як знизу, з глибини криївки лунає:
“Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!”
9.03. 2013
Найвища оцінка | Ігор Павлюк | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Мія Першоцвіт | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію