ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе вийде все, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.28
2024.03.26
2024.03.26
2024.03.20
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
кораблик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
кораблик
renovated and loaded
1
ця хвороба взаємна – зустрітись давно пора нам.
озирається лютий – довкола мороз і прана.
до приходу пітьми хилитаються тіні сп’яну,
а уздовж небокраю сочиться відкрита рана.
все довкола статичне, допоки мене не крає
ототожнення світу з пораненим небокраєм,
у якому немає ні пекла, ні навіть раю,
у якому за тебе – без тебе щораз вмираю, –
невиправним романтиком, мрійником, ловеласом,
молодим чорноризцем, що дивиться ніжно й ласо...
це ядуче повітря безпечно вдихати разом.
та невміння терпіти доводить мене до сказу!
2
в анемічних містах – осередку взаємно хворих,
де чекає на втілення кожен зустрічний порух,
за межею чуттєвості дотики зріють в порах
і щоночі готові зайнятися, наче порох.
алкогольне повітря колюче й таке гаряче!
ми з тобою вигнанці – за нами ніхто не плаче.
ця хвороба пасує безодні нових означень,
а її усвідомлення надто просте в остачі.
та його – з головою!, щоб жити – умовно – голим.
я єднаю тебе і себе – як пшеницю з полем.
тут кожнісіньке слово спочатку здається кволим,
проростає між ребер, в легенях болить і коле.
3
припадають до вікон сполошені вінничани:
поетичне безглуздя – шукати когось ночами.
з українських провінцій у Київ бредуть прочани,
щоб поримно стояти з обох берегів Почайни.
архетипна ріка замикає із небом коло,
у якому вгодований місяць з набитим волом.
зачаровані люди незримо стоять Подолом,
їм до строку безболісно – біль не лякають болем.
та межа відворотна, і цьому ріка – порука.
закільцьованим небом поважно пливуть перуки.
я вростаю в чекання – трикрапкою – чорним круком,
це безумство доречне, наскільки доречні муки.
4
я чекаю на тебе у центрі усіх галактик.
я римую і тану – від мене лишився клаптик.
та для мене достатньо.
от тільки... якби ж могла ти
з потойбіччя Почайни – навзаєм! – по віршу слати.
паперовою хвилею, згустком усіх емоцій,
заримованим човником, зіркою у потоці.
я нервово чекав, тупцював би на цьому боці,
з барабанами в скронях і млою у лівім оці.
у глибинах Почайни скипали б досвітні зорі,
і вона загоралась і кидалась, наче море.
і зійшлися поети, і стали б на мить прозорі:
віршовий бестіарій – римований лепрозорій.
5
з того боку небес проступає чиєсь обличчя.
я стою у мовчанні – мовчання довкіллю личить.
не стелюся у танці, не б’юся об землю тричі,
а тому до пори не дивіться мені у вічі.
римування навзаєм – беззахисне, безборонне:
тут кожнісіньке слово – вагою у серце – тоне.
а над нами темніє і твердне небесне лоно, –
не тому що чекання пекуче й таке бездонне,
не тому що Почайна від літер стає густою,
не усім перекір, не оселя стоїть пустою,
не зневіра у себе, не серце пече ходою –
паперовий кораблик прибило до ніг водою.
1
ця хвороба взаємна – зустрітись давно пора нам.
озирається лютий – довкола мороз і прана.
до приходу пітьми хилитаються тіні сп’яну,
а уздовж небокраю сочиться відкрита рана.
все довкола статичне, допоки мене не крає
ототожнення світу з пораненим небокраєм,
у якому немає ні пекла, ні навіть раю,
у якому за тебе – без тебе щораз вмираю, –
невиправним романтиком, мрійником, ловеласом,
молодим чорноризцем, що дивиться ніжно й ласо...
це ядуче повітря безпечно вдихати разом.
та невміння терпіти доводить мене до сказу!
2
в анемічних містах – осередку взаємно хворих,
де чекає на втілення кожен зустрічний порух,
за межею чуттєвості дотики зріють в порах
і щоночі готові зайнятися, наче порох.
алкогольне повітря колюче й таке гаряче!
ми з тобою вигнанці – за нами ніхто не плаче.
ця хвороба пасує безодні нових означень,
а її усвідомлення надто просте в остачі.
та його – з головою!, щоб жити – умовно – голим.
я єднаю тебе і себе – як пшеницю з полем.
тут кожнісіньке слово спочатку здається кволим,
проростає між ребер, в легенях болить і коле.
3
припадають до вікон сполошені вінничани:
поетичне безглуздя – шукати когось ночами.
з українських провінцій у Київ бредуть прочани,
щоб поримно стояти з обох берегів Почайни.
архетипна ріка замикає із небом коло,
у якому вгодований місяць з набитим волом.
зачаровані люди незримо стоять Подолом,
їм до строку безболісно – біль не лякають болем.
та межа відворотна, і цьому ріка – порука.
закільцьованим небом поважно пливуть перуки.
я вростаю в чекання – трикрапкою – чорним круком,
це безумство доречне, наскільки доречні муки.
4
я чекаю на тебе у центрі усіх галактик.
я римую і тану – від мене лишився клаптик.
та для мене достатньо.
от тільки... якби ж могла ти
з потойбіччя Почайни – навзаєм! – по віршу слати.
паперовою хвилею, згустком усіх емоцій,
заримованим човником, зіркою у потоці.
я нервово чекав, тупцював би на цьому боці,
з барабанами в скронях і млою у лівім оці.
у глибинах Почайни скипали б досвітні зорі,
і вона загоралась і кидалась, наче море.
і зійшлися поети, і стали б на мить прозорі:
віршовий бестіарій – римований лепрозорій.
5
з того боку небес проступає чиєсь обличчя.
я стою у мовчанні – мовчання довкіллю личить.
не стелюся у танці, не б’юся об землю тричі,
а тому до пори не дивіться мені у вічі.
римування навзаєм – беззахисне, безборонне:
тут кожнісіньке слово – вагою у серце – тоне.
а над нами темніє і твердне небесне лоно, –
не тому що чекання пекуче й таке бездонне,
не тому що Почайна від літер стає густою,
не усім перекір, не оселя стоїть пустою,
не зневіра у себе, не серце пече ходою –
паперовий кораблик прибило до ніг водою.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію