ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Проза
/
Казки
Шкіряні Рукавички. (Казка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шкіряні Рукавички. (Казка)
Ще не встигло осипатись з дерев листя, як почав трусити сніг... Всі подумали, що разом з ним закружляють незабаром і самі Свята.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
- От буде весело, подумала Оленка, зазирнувши у прозірку порцелянової свинки-скарбнички. Було важко вгадати скільки монеток лежить на дні, але з огляду на негучне дзеленчіння, напевно досить, щоби накупити подарунків для вузенького кола.
Пролетів ще місяць, і розбивши свинці боньо та старанно полічивши гроші, дівчинка відправилась з бабусею вибирати майбутні дари.
Місто причепурювалось до Свят. Пахло ялинками, а від різнокольорових кульок та дощиків відбивались сонячні зайчики і прижмурювали людям очі. Магазини гостинно відчиняли двері перехожим і ті, мимоволі, ставали можливими покупцями. Дві години перебігли незаувживши й коли.
- Ну що, Оленко, Усе купила? - посміхаючись запитала бабуся.
- Майже все , підняла свої очка Оленка.
- Залишилось купити, щось для мами. Але не знаю що...
- Ооо?.. Так вибери щось таке, від чого мамусі буде тепленько. Адже зима - холодно, підморгнула їй на це бабуня.
Відразу ж дівчинці прийшли на думку і припали до ока рукавички.
- Я їй подарую шкіряні рукавички... вона ж у мене модниця, продзеленчіла дзвінким голосочком Оленка.
- Гаразд, іди вибирай, а я почекаю біля каси, ледь зауважливо похитнула головою, в знак схвалення вибору внучки, привітна жіночка.
Оленка, підійшовши до складених старанно одна на одну коробочок з рукавичками, потягнулась за однією з них. Її рука не досягнула вершечку та, з необережності, зачепила інший рядок з коробочок, ті почали падати... одна з них впала на підлогу та розлетілась.
- Ось це і буде мій подарунок мамі, подумала про себе дівчинка. Рукавички були насправді чудовими: ясно-коричнева шкіра, розшита сніжинковими візерунками; справжні (неначе засніжені) вівцеві серединки; по п`ять схованок для кожного з пальчиків. Уклавши до середини коробочки випавші речі, Оленка охопила її руками і відправилась до бабусі - щоби похвалитись своїм вибором.
Так буває часто - час минає так швидко, як дує вітерець. От і вже ялинка прибрана, накритий стіл для Вечері, за вікном морозець навздоганяє личка діточок та дорослих, пощіпує їхні щічки, поскрипує під взуттям і розмальовує вікна незабутніми мержками, ніби перекручує сіро-білими шкельцями калейдоскопу. Під ялинкою ховаються один поза одним подарунки і напевно розмірковують - хто ж то буде першим вилупленим з кольорової обгорточки і розгаданим на диво та на радість всім.
- Я буду першою, впевнено зголосилась, обгорнута лишень одним папером і розшита бусинками бурштину, скринька для біжутерії.
- Це ж я лежу на самісінькім чубку цього незграбного пакунку, який називав себе якимось незвичним для неї ім`ям - "Де-Ви-Де Програвач" (DVD).
- І чого це він так себе називає? Може то я йому перегороджую очі і він вимушений запитуватись усіх "Де-Ви-Де"? - поміркувала так собі скринька для біжутерії, але спираючись на власну причепуреність, не клацнула ані слова.
- Ні! Це буду я, пробурмотів десь з-за Різдвяної Червоної Кульки старанно запакований порцеляновий набір посуду для чаю.
- Я ж найбільший та найважчий, розважував власні думки він, доказузуючи самому собі власну рацію.
- Та ні, це будемо ми, підхопили суперечку зимові чобітки, - ми ж зараз у найбільшій пригоді для нашої господині.
І так пішло і поїхало... Кожен старався довести свою правоту, кожен мав (по-своєму) рацію. Зійшлись думками в одному, що найбільше подарунків отримає найменша господиня. На цьому суперечку перервав старий годинник, який хоч і простояв у кутку вже багато років, але ані на секунду не зупинявся ходити, і за це його поважали всі кімнатні речі і замовкали, коли він оголошував настуні пів години своїм басуватим бомуванням.
Затиснені між пакунками, лежали, як у мушлі, притулені одна до одної рукавички. Вони нагадували сліпих кошенят, так як від народження проминуло не так вже й багато часу, а побачити світло прийшлось випадково - після дивної легкості лету і прориву проміння, що охопило їх відразу ж, як їхня коробочка, в моменті, відчинила їм світ. Вони не пам`ятали, звідкіля вони повстали, який Творець зшивав їх докупи і вдихнув у них їхню сутність та форму, вони не знали ще яким є їхнє призначення і чому вони не такі як всі. Одне було зрозумілим, що вони - це пара. Складені пальчик до пальчика, рукавички дрімали і не звертали уваги на суперчки, бо яка ж різниця і чи вартувало навіть знати про це - "хто перший, а хто останній" - вони теж не знали.
Ось закінчилась Вечеря. Рукавичкам почулися голоси та звуки роздирання паперу, радісні вигуки отримувачів подарунків і майже нечутні поцілунки подяки.
Підійшла черга і на них. Пройшов шерех. Коробочка, наче літак знялась у тендітних маминих руках і приземлилась разом з нею у крісло, яке знаходилось неподалік ялинки. Ось вже злітають стрічечка і паперова кокарда, дреться повільно, заклеєний скотчем, папір і через секуду підіймається угору верхня частина коробочки. Знову світло, але воно вже не біле, яким колись було в магазині, а різнокольорово-блимкувате. Яке перелиття кольорів, які тверді і теплі руки, що тримають нас, розрізають нитку, котра тримала нас разом. Що за дивні перші відчуття наповнення - коли пальці проковзують у нап`ять-розгалужені тунелі їхніх кінцівок і як ці тунелі починають вгинатись і вигинатись: будуючи то кулю, то стараються знайти межу - як задалеко можна відійти пальцеві від пальця. Ах, які теплі відчуття, це так цікаво, це так незвично, це так... перший раз.
- Гей, Ліва, Ти як? Я літаю, Права - лапай мене... Яка ж це втіха - бути співучасником відрухів власного вмістимого і довірятись вмістимому, як самому їх Творцеві. Хоча рукавички самі не могли здогадуватись, що трапиться далі, вони залюбки погоджувались на кожен рух. Їм здавалось, що це вони самі виконують ці вправи, і почували себе потужніми птахами, які знають, що таке лет та є частинкою цього вмістимого, яке так віддано живило все навкруги теплом та силою переміщення у просторі.
Та не пройшло і хвилини, як руки спорожнили всі тунелі, склали дві рукавички знова пальчик-до-пальчика і відправили їх назад до коробочки, яка уклалась поруч зі всіма решта розпакованими і переглянутими подарунками. Задоволеним залишався лиш "Де-Ви-Де", бо його відразу ж ввімкнули і приєднали однією зв`язкою до телевізора, а другою подали, наче кров, струм від елекромережі. Через три хвилини він міг вже читати і переказувати телевізору, про що це таке говориться на цій кругленькій книжечці під назвою "Диск".
Що вдіяти? Знова стало темно, але теплесенько-теплесенько. Рукавички спочатку засумували, та відразу заспокоїлись, бо стало дуже тихо - прийшла нічка.
- Спи Ліва, Спокійної Ночі Тобі - промовила Права.
- Доброї Нічки і Тобі, Права - відповіла їй Ліва.
Нехай Сплять... і нехай їм насниться все те, що трапилось з ними увечері.
Вони ж навіть не запідозрюють що чекатиме на них завтра - великі і казкові мандрівки, нові світи і теплі чиїсь руки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію