Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
уся наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
УКРАЇНСЬКИЙ ВАВИЛОН (літературна пародія)
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…
… Ідуть ворожбити, летять босоркані,
І п’яні спокійно ступають в олжу.
Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам? ..
А там, де розкинула ноги по травах,
Де замах на запах – найважчий з гріхів,
Де всі босоркані цілуються вранці,
Ніколи ніхто не впадає у гнів.
Василь Кузан Розкинула ноги по полю дорога
Набридли коханки мені поетеси,Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
Зухвала коза задивилась в покоси,
Тоді розігналась і збігла в траву
Й зухвало промекала: «Мріяти досить!
Я теж хочу, Васю, отак, наяву!»
А Будда безбожно штовхнув мене в буду…
Немов укусила раптово оса:
«До дна випий чашу великого блуду,
Щоб потім докладно про все написав!»
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов –
Уява у мене працює на «п»ять»!
Аж тут де не взявся Ляшко* і на вила
Хотів за ці жарти невинні піднять.
Волосся відьмак сипле знову і знову,
Воно на дорозі, неначе той мак.
Герой цього часу – Василь Кузанова –
Облудного блуду - великий мастак!
24.10.7520 р. (Від Трипілля) (2012)
*Ляшко Олег - кандидат у депутати до Верховної Ради України - зображений на бігбордах - у вишиванці з вилами.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)