ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ
Схиляюсь перед постаттю Данила,
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
Осмислюю його величну роль:
— В історію влетів ти, мов на крилах,
Як галичанин, князь і як король.
Виблискує бруківка, наче криця.
Ти у задумі стримуєш коня.
І крізь густий туман, що аж клубиться,
Вдивляєшся у пройдений свій шлях.
Ти ще тоді з Холма князівством правив
Й для свого сина міста не возвів,
Лиш у твоїй вражаючій уяві,
Мов мрево, проглядався город Львів.
Ти землі руські не ділив, а множив,
Ти будував надійно — на віки,
Щоб ворог наших кресів не тривожив
Й не сунув загребущої руки.
Чи міг ти припустити, славний княже,
Що всі твої потуги знищить час:
Через століття покоління вражі
На край твій подадуть команду: “Фас!"?
Й поділять, наче скибку десь на зоні,
Потворно вигинаючи кордон,
І вигадають лінію Керзона,
Й безжально пошматують “від і до”.
У полудень двадцятого століття
Розпалять горно вбивчої війни,
В якому, мов давно посохле віття,
Вкраїни попелітимуть сини.
Многостраждальний мій праотчий краю!
Чим завинив ти? За які гріхи
Тебе між двох народів — я не знаю —
Нещадно розпинали во віки?
Для матері-землі нема різниці:
Всі діти — українець, чи поляк.
Чому ж від злоби мертвіли зіниці
І застигав на лицях переляк?
Чому одні зловісно зазіхали
На споконвічне право земляків
Й життя холоднокровно відбирали?
А потім, затаївши в серці гнів,
В побожному екстазі на коліна
Перед небесним падали Отцем,
Ховаючи кривавих рук поліна,
Із перекошеним ненавистю лицем.
А інші — воскрешаючи аннали
Прадавньої історії землі,
До рук своїх жертовно зброю брали
Й в осінній розчинялися імлі.
Сльозився ліс краплинами туману.
Одні казились, люті, як чума,
А ті — безстрашні хлопці з-понад Сяну
Й околиць сивочолого Холма —
Свою відвагу в чоти шикували,
Затамувавши стогони сердець,
І за наругу, котрої зазнали,
Не на розбій ішли — на правий герць.
В бою ніхто з них не зважав на рани,
Лиш часом на очах — сльоза скупа.
Ні дяки не чекали, ні пошани —
Відважні й горді вояки УПА.
Ішли на смерть на бойових аренах,
Щоб зруйнувати забаганку зайд
Зростити на Данилових теренах
Фашистсько-більшовицький світлий рай.
Ішли на смерть… У шані воскресати.
А не перетворитися на тлінь.
Щоб берегла їх Україна-мати
У пам'яті грядущих поколінь…
Здіймаю зір на п'єдестал Данила:
— Не всі твої потуги знищив час.
В твоїх нащадках — і князівська сила
Й вогонь свободи у серцях не згас!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію