ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
14:10
Життя - гра. Все залежить від тебе, твої ідеї, твої думки.
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.
Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві
Потрібно тільки підняти свою дупу з дивана
і йти вперед, нехай повільно, але до вершини.
Якщо ти кажеш: "Знаєш, вчора я зустрів себе і подумав,
що я справжня дупа", - це серйозний приві
2024.03.29
14:09
Музика надихає увесь світ,
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.
Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто
дарує душі крили, сприяє польоту, уяві;
музика додає життя і веселощі всьому існуючому…
Її можна назвати втіленням всього прекрасного
і всього піднесеного.
Не уявляю собі життя без музики.
Музика для мене не просто
2024.03.29
14:08
Ліс - живий, він все відчуває,
все розуміє.
Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою
все розуміє.
Життя схоже на ліс;
іноді ми губимося і не знаємо,
що робити,
але якщо ми будемо ділитися своїми переживаннями
і досвідом, подорож стане не такою вже поганою
2024.03.29
14:07
Поки любов жива вона черпає сили в самій собі,
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак
а часом і в тому що здавалося б повинно її вбивати:
в забаганках, в суворості, в холодності, в рівнощі.
На противагу любові, дружба вимагає догляду:
їй потрібні турботи, довіра та поблажливість,
інак
2024.03.29
14:06
Небесні зірки не танцюють, але світять.
Земні зірки не світять, але запалюють.
Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...
Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н
Земні зірки не світять, але запалюють.
Ніч уже розстелила на небі
темне покривало з яскравими іскринками зірок...
Якщо у тебе є мрії, добивайся їх і разом з ними лети,
не бійся впасти, бо хто не пробує н
2024.03.29
14:05
У космосі немає нічого, крім вищого,
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя
Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают
свідомого, нескінченного та щасливого життя.
Решта, по малості, непомітно.
Скрізь існують планети
і скрізь вони готові до сприйняття життя
Загальний вигляд Всесвіту завжди однаковий.
Якщо одні сонця згасают
2024.03.29
14:04
There is not love without hope,
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer
no hope without love,
and neither love nor hope without faith
Faith is what gets you started.
Hope is what keeps you going.
Love is what brings you to the end.
When our whole life is one faith, hope,
love, prayer
2024.03.29
14:03
Україна – це вічність, не тільки сьогоднішня,
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.
Люблять батьківщину не за те,
що вона вел
але передусім майбутня й минула.
Батьківщина - мати, умій за неї постояти.
Батьківщина починається з сім'ї.
Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.
Люблять батьківщину не за те,
що вона вел
2024.03.29
14:01
Цієї темряви бездонного космосу не вистачить,
щоб погасити полум'я однієї свічки
Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві
щоб погасити полум'я однієї свічки
Страх - твій найкращий друг і твій найлютіший ворог.
Він як вогонь. Якщо ти контролюєш вогонь,
ти можеш готувати на ньому.
Якщо ти втрачаєш над ним контроль,
ві
2024.03.29
14:00
Розквітала країна Марія
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,
Раптом вороги напали
І ми сховалися в найглибші підвали.
Днями і ночами ми не спали…
Все мріяли про майбутнє країни Марії.
Сидячи в темряві
Людські очі багато бачили,
Відчували біль та горе,
2024.03.29
13:58
Новий рік - це коли батько намагається переконати своїх дітей у тому,
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч
що він Дід Мороз,
а свою дружину - що він не Дід Мороз.
Юність - це коли ти вже не віриш,
що на Новий рік до тебе прийде Дід Мороз,
але ще сподіваєшся, що прийде Снігурка.
Суч
2024.03.29
13:57
i think that gravity sets into everything,
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
if you keep on walking.
mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio
including careers,
but pendulums do swing
and mountains do become valleys after a while...
if you keep on walking.
mountains are like a girl's mood swings
and boy that's a sweet sour kinda mysterio
2024.03.29
13:56
Though my soul may set in darkness,
it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night
And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…
it will rise in perfect light:
I have loved the stars too fondly,
to be fearful of the night
And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be…
2024.03.29
13:55
The number one reason most people don't get
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.
The fastest way to make
money is to solve a problem.
what they want is that
they don't know what they want.
Rich people are totally clear
that they want wealth.
The fastest way to make
money is to solve a problem.
2024.03.29
13:54
There is a battle of two wolves inside us.
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f
one is evil.
It is anger, jealousy, greed,
resentment, lies, inferiority and ego.
The other is good. It is joy, peace, love,
hope humility, kindness, empathy and truth.
The wolf that wins is the one you f
2024.03.29
13:53
I don’t know how many roles
I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
mentor and grandfather to
my children are working out quite well
I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...I can ask my dad to play in my life,
but so far, father, best friend, role model,
mentor and grandfather to
my children are working out quite well
I've reprised roles in the theater,
which is somehow more accepted,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
ЗУСТРІЧ
…Село Кам’янка ховається в живописному карпатському міжгір’ї Сколівського району і потрапити до нього можна, звернувши перед самим Сколе ліворуч, де на роздоріжжі височіє кількаметровий дубовий хрест, споруджений саме тут, як стверджують ініціатори його встановлення, за «вказівкою» Пресвятої Богородиці. Одразу ж за хрестом – залізничний переїзд із не аж таким інтенсивним графіком руху потягів, що не завдає особливих незручностей для автомобільного пересування.
По дорозі до села – добре знаний, і не тільки в наших краях, водоспад на невеличкій, але – саме тут – бистроплинній, гірській річці Кам’янці, що впадає в ріку Опір. Це територія національного природного заповідника «Сколівські Бескиди». Літньо-осінньої пори ота місцина приваблює численних туристів. Найчастіші відвідувачі – переважно дитячі ватаги шкільних екскурсій та сімейні туристи-відпочивальники. Зрідка можна зустріти й автівки з іноземними номерами, що ризикнули випробувати цей забутий автодорожниками відтинок дороги від основної траси. Улітку, особливо сонячної погідної днини, вся лівобережна заплава Кам’янки виграє кольористим різнобарв’ям туристичних наметів.
Сьогодні, осяйного серпневого ранку, з вікна маршрутки, що за графіком руху завертає й до села Кам’янки, Софія теж милувалася красою шумливого русла річки і прямовисних скель, що стіною обрамляли її лівий берег. Вражало те, що на цій правічній природній кам’яній стіні якимось дивом, демонструючи неймовірні зусилля укоренитися в несприятливому ґрунті, де-не-де стриміли, – спинаючись теж прямовисно вгору, – карпатські смерічки, конкуруючи своєю вишуканою стрункістю з посестрами, що росли безпосередньо в лісі на крутосхилі.
Софія уперше, – хоча й з розповідей Назара вже не раз уявляла собі красу цього мальовничого куточка карпатського краю, – милувалася таким розкішним краєвидом, споглядання якого додавало романтичного забарвлення нинішньому майбутньому рандеву з її давнім приятелем. Завжди хотіла напитися цілющого гірського повітря, розпростертись горілиць на м’якому хвойному ліжникові, уявити себе полонянкою карпатського легіня – майстра кохання, а то й зустрітися очі-в-очі з отим міфічним Чугайстром, про якого наслухалася стільки легенд.
Напередодні, в телефонній розмові щодо зустрічі після її повернення з майже місячного кримського відпочинку, вона сама, ніби жартома, продзвеніла: «А хочеш, я приїду до тебе в село?». Відчувала, що від такого жартівливого запитання-пропозиції він втішився, як мала дитина. За мить зізнався, що й сам хотів її запросити, лише не був упевнений, що вона погодиться.
… Виходячи з маршрутки, зауважила Назара, що прямував до неї: худорлявий, середнього зросту і віку мужчина, з густою темною, ледь посрібленою на скронях та чубі шевелюрою, в темних окулярах від сонця, білих полотняних штанях і білій майці-безрукавці, що контрастувала з його майже шоколадної засмаги шкірою та підкреслювала міцні, мовби «накачані» на тренажерах, руки. Знала, що на ньому тримається уся господарка на сільському обійсті: батьки старенькі, він – єдиний син, а село – не місто, відлежуватися на дивані з газетою в руках чи втупитися в телевізор – не заняття для порядного ґазди.
Наближаючись, зняв окуляри, і в його погляді Софія відчула схвальне замилування побаченим. Вона, щоправда, не сумнівалася, що він «оцінить» її старання: на відпочинку постановила собі «зігнати» дрібку зайвих кілограмів і щоденне кількагодинне плавання (любила й уміла довго плавати) таки дало результат. Підійшла до нього грайливою ходою, навмисне вихиляючи стегнами, обтягнутими білими джинсами, та стенаючи плечима, від чого її злегка засмаглі груди звабно витанцьовували у відкритому декольте футболки. Сонячна усмішка метеликом всілася на її вустах і при зустрічі злетіла на нього.
– Неймовірно виглядаєш! Але де ж наша кримська засмага? – приставив свою руку
до Софіїної: контраст був разючий – не на її користь.
– Не з тим порівнюєш. Якщо будеш чемний, – побачиш різницю, – чмокнула його в
щоку. – Ну, і яку розважальну програму ти приготував для своєї – давно не цілованої –гості? Сподіваюся, бульбу ще зарано копати?
– Позаяк тобі не можна так раптово змінювати ритм життя, пропоную після
морського бризу поніжитись у затінку карпатських смерек. Не заперечуєш?
…Вони лежали на краю невеличкої галявинки, між смерічок, і впивалися насолодою обіймів і поцілунків. Обоє скучили за отими паростками любості, за цією прелюдією до щоразу нового, глибшого, пізнання найвищої насолоди, яку можуть дарувати один одному лише закохані між собою чоловік і жінка. Назар пестив розімліле від поцілунків тіло, ніжно погладжуючи незасмаглі (усе ж знайшов різницю!), сховані під купальником від кримського сонця місця, і упевнено вів свою пасію у дивовижному танку різнозасмаглих тіл, а Софія купалася в розкоші любощів і, не стримуючи емоцій, видихала дивовижну симфонію звуків насолоди від пестощів. «Ти молодець… Ти такий молодець…» – у знемозі шепотіла вона, пристрасно відповідаючи на кожен рух його тіла. І танець їх був, як ніколи, затяжний, лише з короткочасними паузами для перепочинку, а далі тривав знову і знову – так, що й сам Назар, чи то від Софіїної жагучості, чи з відчуття повної свободи від людей, проблем і обов’язків у цьому смерековому раю, дивувався своїй ненаситній активності. Навіть ласка-чорнобурка, перебігаючи галявинку, зупинилася на мить, стала на задні лапки, а передні склала, мовби для аплодисментів за таке несподіване видовище.
– Я хочу тут жити… в лісі… з тобою… – Софія ніжно тулилася своєю м’якою, як
подушечка, щічкою до неголеної (але не колючої!) щоки Назара і відчувала таку гармонію душі й цього райського довкілля, що, здавалося, ніяка сила не здатна відірвати її від нього, щоб згодом знову кинути у вирву міської метушні.
Сизий димок від раніше розпаленої Назаром невеличкої – у декілька дрібних галузок сухостою – ватри звивався змійкою в ясну безхмарну блакить неба…
Назар із замилуванням спостерігав, як Софія, іще розпашіла від жаги, неохоче вивільнившись із запаморочливих обіймів, без поспіху, акуратно розчісувала скуйовджені пасма свого густого золотавого волосся, щоб часом при поверненні не залишити для стороннього ока у зачісці якогось атрибута живої природи.
– Поніжся ще декілька хвилин… Якраз сонечко обціловує твоє личко… Я зараз… –
Назар встав і зник у смерековій тиші.
Софія, заплющивши очі, піддалася пестощам лагідних, ще не палючих променів, вбираючи усім своїм єством сонячне життєдайне тепло і перебуваючи у полоні нещодавніх любощів...
– Це для тебе, – вивільнив її від хвилевого забуття голос Назара, що, повернувшись,
нахилився над нею, простягаючи пригорщі крупних , зволожених і не обсохлих ще від роси у тінистих зарослях ожинника, ягід.
З його ж рук і визбирувала губами оті смачнючі лісові дари, приємно лоскочучи своїми вустами мозолисті долоні.
– Яка запашна і солодка ожина… Такий апетитний десерт… Дякую… – намірилася
встати, аж нараз її погляд завмер на чомусь, несподівано побаченому. – Глянь, яке чудо! – біля самої ряднини, що слугувала їм за лежанку, з-під хвої випиналися мініатюрні голівки воскових свічечок.
– Та це ж лисички! – від радісного збудження очі Софії заблисли щирим, аж мовби
дитячим, захопленням.
– Значить, починається грибний сезон… І є нагода приїхати ще раз… Тепер
уже з козубом для грибів….
…Зворотня маршрутка поволі шкандибала по так званій дорозі, даремно намагаючись оминути чергову вибоїну й накульгуючи то на праві, то на ліві колеса, мовби хотіла заколисати своїх нечисленних пасажирів.
Вечоріло.
Софія, піддавшись цьому колисанковому ритму, перебирала в пам’яті запаморочливі хвилини недавньої зустрічі й уже твердо знала, що обов’язково приїде сюди ще раз, а потім приїжджатиме знову й знову, доки їх з Назаром серця б’ються в унісон і доки її величність – Фортуна не скаже своє безальтернативне заключне слово у їхніх стосунках…
Серпень 2012 (30.08.2012)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗУСТРІЧ
…Село Кам’янка ховається в живописному карпатському міжгір’ї Сколівського району і потрапити до нього можна, звернувши перед самим Сколе ліворуч, де на роздоріжжі височіє кількаметровий дубовий хрест, споруджений саме тут, як стверджують ініціатори його встановлення, за «вказівкою» Пресвятої Богородиці. Одразу ж за хрестом – залізничний переїзд із не аж таким інтенсивним графіком руху потягів, що не завдає особливих незручностей для автомобільного пересування.
По дорозі до села – добре знаний, і не тільки в наших краях, водоспад на невеличкій, але – саме тут – бистроплинній, гірській річці Кам’янці, що впадає в ріку Опір. Це територія національного природного заповідника «Сколівські Бескиди». Літньо-осінньої пори ота місцина приваблює численних туристів. Найчастіші відвідувачі – переважно дитячі ватаги шкільних екскурсій та сімейні туристи-відпочивальники. Зрідка можна зустріти й автівки з іноземними номерами, що ризикнули випробувати цей забутий автодорожниками відтинок дороги від основної траси. Улітку, особливо сонячної погідної днини, вся лівобережна заплава Кам’янки виграє кольористим різнобарв’ям туристичних наметів.
Сьогодні, осяйного серпневого ранку, з вікна маршрутки, що за графіком руху завертає й до села Кам’янки, Софія теж милувалася красою шумливого русла річки і прямовисних скель, що стіною обрамляли її лівий берег. Вражало те, що на цій правічній природній кам’яній стіні якимось дивом, демонструючи неймовірні зусилля укоренитися в несприятливому ґрунті, де-не-де стриміли, – спинаючись теж прямовисно вгору, – карпатські смерічки, конкуруючи своєю вишуканою стрункістю з посестрами, що росли безпосередньо в лісі на крутосхилі.
Софія уперше, – хоча й з розповідей Назара вже не раз уявляла собі красу цього мальовничого куточка карпатського краю, – милувалася таким розкішним краєвидом, споглядання якого додавало романтичного забарвлення нинішньому майбутньому рандеву з її давнім приятелем. Завжди хотіла напитися цілющого гірського повітря, розпростертись горілиць на м’якому хвойному ліжникові, уявити себе полонянкою карпатського легіня – майстра кохання, а то й зустрітися очі-в-очі з отим міфічним Чугайстром, про якого наслухалася стільки легенд.
Напередодні, в телефонній розмові щодо зустрічі після її повернення з майже місячного кримського відпочинку, вона сама, ніби жартома, продзвеніла: «А хочеш, я приїду до тебе в село?». Відчувала, що від такого жартівливого запитання-пропозиції він втішився, як мала дитина. За мить зізнався, що й сам хотів її запросити, лише не був упевнений, що вона погодиться.
… Виходячи з маршрутки, зауважила Назара, що прямував до неї: худорлявий, середнього зросту і віку мужчина, з густою темною, ледь посрібленою на скронях та чубі шевелюрою, в темних окулярах від сонця, білих полотняних штанях і білій майці-безрукавці, що контрастувала з його майже шоколадної засмаги шкірою та підкреслювала міцні, мовби «накачані» на тренажерах, руки. Знала, що на ньому тримається уся господарка на сільському обійсті: батьки старенькі, він – єдиний син, а село – не місто, відлежуватися на дивані з газетою в руках чи втупитися в телевізор – не заняття для порядного ґазди.
Наближаючись, зняв окуляри, і в його погляді Софія відчула схвальне замилування побаченим. Вона, щоправда, не сумнівалася, що він «оцінить» її старання: на відпочинку постановила собі «зігнати» дрібку зайвих кілограмів і щоденне кількагодинне плавання (любила й уміла довго плавати) таки дало результат. Підійшла до нього грайливою ходою, навмисне вихиляючи стегнами, обтягнутими білими джинсами, та стенаючи плечима, від чого її злегка засмаглі груди звабно витанцьовували у відкритому декольте футболки. Сонячна усмішка метеликом всілася на її вустах і при зустрічі злетіла на нього.
– Неймовірно виглядаєш! Але де ж наша кримська засмага? – приставив свою руку
до Софіїної: контраст був разючий – не на її користь.
– Не з тим порівнюєш. Якщо будеш чемний, – побачиш різницю, – чмокнула його в
щоку. – Ну, і яку розважальну програму ти приготував для своєї – давно не цілованої –гості? Сподіваюся, бульбу ще зарано копати?
– Позаяк тобі не можна так раптово змінювати ритм життя, пропоную після
морського бризу поніжитись у затінку карпатських смерек. Не заперечуєш?
…Вони лежали на краю невеличкої галявинки, між смерічок, і впивалися насолодою обіймів і поцілунків. Обоє скучили за отими паростками любості, за цією прелюдією до щоразу нового, глибшого, пізнання найвищої насолоди, яку можуть дарувати один одному лише закохані між собою чоловік і жінка. Назар пестив розімліле від поцілунків тіло, ніжно погладжуючи незасмаглі (усе ж знайшов різницю!), сховані під купальником від кримського сонця місця, і упевнено вів свою пасію у дивовижному танку різнозасмаглих тіл, а Софія купалася в розкоші любощів і, не стримуючи емоцій, видихала дивовижну симфонію звуків насолоди від пестощів. «Ти молодець… Ти такий молодець…» – у знемозі шепотіла вона, пристрасно відповідаючи на кожен рух його тіла. І танець їх був, як ніколи, затяжний, лише з короткочасними паузами для перепочинку, а далі тривав знову і знову – так, що й сам Назар, чи то від Софіїної жагучості, чи з відчуття повної свободи від людей, проблем і обов’язків у цьому смерековому раю, дивувався своїй ненаситній активності. Навіть ласка-чорнобурка, перебігаючи галявинку, зупинилася на мить, стала на задні лапки, а передні склала, мовби для аплодисментів за таке несподіване видовище.
– Я хочу тут жити… в лісі… з тобою… – Софія ніжно тулилася своєю м’якою, як
подушечка, щічкою до неголеної (але не колючої!) щоки Назара і відчувала таку гармонію душі й цього райського довкілля, що, здавалося, ніяка сила не здатна відірвати її від нього, щоб згодом знову кинути у вирву міської метушні.
Сизий димок від раніше розпаленої Назаром невеличкої – у декілька дрібних галузок сухостою – ватри звивався змійкою в ясну безхмарну блакить неба…
Назар із замилуванням спостерігав, як Софія, іще розпашіла від жаги, неохоче вивільнившись із запаморочливих обіймів, без поспіху, акуратно розчісувала скуйовджені пасма свого густого золотавого волосся, щоб часом при поверненні не залишити для стороннього ока у зачісці якогось атрибута живої природи.
– Поніжся ще декілька хвилин… Якраз сонечко обціловує твоє личко… Я зараз… –
Назар встав і зник у смерековій тиші.
Софія, заплющивши очі, піддалася пестощам лагідних, ще не палючих променів, вбираючи усім своїм єством сонячне життєдайне тепло і перебуваючи у полоні нещодавніх любощів...
– Це для тебе, – вивільнив її від хвилевого забуття голос Назара, що, повернувшись,
нахилився над нею, простягаючи пригорщі крупних , зволожених і не обсохлих ще від роси у тінистих зарослях ожинника, ягід.
З його ж рук і визбирувала губами оті смачнючі лісові дари, приємно лоскочучи своїми вустами мозолисті долоні.
– Яка запашна і солодка ожина… Такий апетитний десерт… Дякую… – намірилася
встати, аж нараз її погляд завмер на чомусь, несподівано побаченому. – Глянь, яке чудо! – біля самої ряднини, що слугувала їм за лежанку, з-під хвої випиналися мініатюрні голівки воскових свічечок.
– Та це ж лисички! – від радісного збудження очі Софії заблисли щирим, аж мовби
дитячим, захопленням.
– Значить, починається грибний сезон… І є нагода приїхати ще раз… Тепер
уже з козубом для грибів….
…Зворотня маршрутка поволі шкандибала по так званій дорозі, даремно намагаючись оминути чергову вибоїну й накульгуючи то на праві, то на ліві колеса, мовби хотіла заколисати своїх нечисленних пасажирів.
Вечоріло.
Софія, піддавшись цьому колисанковому ритму, перебирала в пам’яті запаморочливі хвилини недавньої зустрічі й уже твердо знала, що обов’язково приїде сюди ще раз, а потім приїжджатиме знову й знову, доки їх з Назаром серця б’ються в унісон і доки її величність – Фортуна не скаже своє безальтернативне заключне слово у їхніх стосунках…
Серпень 2012 (30.08.2012)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію