ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
/
"Провесінь" (1971)
Образ мого дитинства
Мені п’ять років.
А старенька хата
Стоїть на світі сорок років з гаком.
Кутками наша хата небагата,
І пироги не з маком, а із «таком».
Бабуся на руках макітру бавить,
Щоб підійшло скоріше тісто кисле.
Піч хрумає червоними зубами
Сухий цурпалок
І пожухле листя.
А в вікна ллється місячність холодна,
Зітхає тихо вітер під вікном.
І за стіною по дзвінких колодах
Мороз неквапно стука молотком.
2
...А вночі
Мимо мене котились бублики,
Немов обручі.
Я доганяв і догнати не міг.
Падав обличчям в колючий сніг,
Плакав невтішно
І маму кликав...
(Та вона не приходила навіть у сни.)
І було моє горе таким великим,
І я не знав, що робити з ним.
3
Мою маму сховали в сумному лісі.
Я довго не знав,
Від кого її сховали.
А потім ходив на могилу.
І в лісі
Зозулі мамі вже не кували.
І берези мовчали,
Віти в воду вмочали...
Я тоді ще не міг збагнути,
Що берези плачуть ночами,
Щоб не бачили люди.
4
А люди ждали рідних з війни,
Ніби могли повернутись вони,
Ніби могли із могил безіменних
Встати
І йти до своїх, додому!
Батько мій не приходив до мене...
І з військомату одне: «Невідомо...!»
...Не плачте, берези,
В німому одчаї,
Горе не втопиш в сльозах-воді...
Люди надій не втрачають,
І ви не втрачайте надій.
5
Були снаряди, міни і «лимонки»
Відшукані у лісі, в гущині.
Ми кидали на вогнище їх мовчки,
Немов картоплю,
Щоб спеклась в огні.
Тоді Миколці руку відірвало...
(І батько повернувся без руки...
А на печі – голодні малюки...
І хвора мати тихо помирала.)
Хлоп’ята кулачками терли очі,
А на траві, безруке і бліде,
Миколчине дитинство довго корчилось,
Не видихнувши зойку із грудей.
6
Гармошка – дивна музика.
Як ми уважно слухали!
Стояли зимою – в картузиках,
З червоно-ліловими вухами.
Дядько сліпий –
З дерев’яшкою
Замість ноги –
Грав...
Чоловіки ніяково
Вислизали з двора.
А матері не ховали
Дрібних, як порічки, сліз...
І не було слів –
Слова на губах замерзали.
Вітер холодний шастав
По бур’янах...
Може, шукав він щастя
Осиротілим нам?
7
О, дитинство солоно-пекуче,
Як я мало тебе люблю!
Сни приходять до мене,
Щоб мучити...
Прокидаюсь і звуки ловлю.
Стукіт! – В мамину домовину
Хтось журно востаннє б’є.
Чую: в чорному сумовинні
Зотліває серце моє...
8
Мамо, спіть. Не сивійте рано,
Не будіть її, солов’ї.
Виллє росами свіжий ранок
Затамовані сльози мої.
Виллє рясно на трави і квіти,
На могили усіх матерів.
Розгойдає блакитний вітер
Довголітню печаль яворів.
Буде небо і сонце – в зеніті,
Сонях голову схилить на тин...
Я на луках збираю квіти.
Щоб до матері
в гості
піти.
9
Мати... Мабуть, гарно її мати.
А мені приснилася хоча б!
Мабуть, гарно мамою назвати
Жінку, що сивіє на очах.
А моя не встигла посивіти...
(На могилі посивів полин.)
А моя не буде вже сивіти,
І за неї посивіє син.
Плачуть очі. Сухо плачуть очі,
А рука стискає глини шмат...
...Мамо, мамо!
Я війни не хочу –
Я в війну націлив автомат.
Я – солдат!
Не вбивця окаянний.
В мене серце,
Як зоря вогненна.
Матері,
Материки і океани
Дивляться з надією на мене...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образ мого дитинства
Міні-поема
1
Мені п’ять років.
А старенька хата
Стоїть на світі сорок років з гаком.
Кутками наша хата небагата,
І пироги не з маком, а із «таком».
Бабуся на руках макітру бавить,
Щоб підійшло скоріше тісто кисле.
Піч хрумає червоними зубами
Сухий цурпалок
І пожухле листя.
А в вікна ллється місячність холодна,
Зітхає тихо вітер під вікном.
І за стіною по дзвінких колодах
Мороз неквапно стука молотком.
2
...А вночі
Мимо мене котились бублики,
Немов обручі.
Я доганяв і догнати не міг.
Падав обличчям в колючий сніг,
Плакав невтішно
І маму кликав...
(Та вона не приходила навіть у сни.)
І було моє горе таким великим,
І я не знав, що робити з ним.
3
Мою маму сховали в сумному лісі.
Я довго не знав,
Від кого її сховали.
А потім ходив на могилу.
І в лісі
Зозулі мамі вже не кували.
І берези мовчали,
Віти в воду вмочали...
Я тоді ще не міг збагнути,
Що берези плачуть ночами,
Щоб не бачили люди.
4
А люди ждали рідних з війни,
Ніби могли повернутись вони,
Ніби могли із могил безіменних
Встати
І йти до своїх, додому!
Батько мій не приходив до мене...
І з військомату одне: «Невідомо...!»
...Не плачте, берези,
В німому одчаї,
Горе не втопиш в сльозах-воді...
Люди надій не втрачають,
І ви не втрачайте надій.
5
Були снаряди, міни і «лимонки»
Відшукані у лісі, в гущині.
Ми кидали на вогнище їх мовчки,
Немов картоплю,
Щоб спеклась в огні.
Тоді Миколці руку відірвало...
(І батько повернувся без руки...
А на печі – голодні малюки...
І хвора мати тихо помирала.)
Хлоп’ята кулачками терли очі,
А на траві, безруке і бліде,
Миколчине дитинство довго корчилось,
Не видихнувши зойку із грудей.
6
Гармошка – дивна музика.
Як ми уважно слухали!
Стояли зимою – в картузиках,
З червоно-ліловими вухами.
Дядько сліпий –
З дерев’яшкою
Замість ноги –
Грав...
Чоловіки ніяково
Вислизали з двора.
А матері не ховали
Дрібних, як порічки, сліз...
І не було слів –
Слова на губах замерзали.
Вітер холодний шастав
По бур’янах...
Може, шукав він щастя
Осиротілим нам?
7
О, дитинство солоно-пекуче,
Як я мало тебе люблю!
Сни приходять до мене,
Щоб мучити...
Прокидаюсь і звуки ловлю.
Стукіт! – В мамину домовину
Хтось журно востаннє б’є.
Чую: в чорному сумовинні
Зотліває серце моє...
8
Мамо, спіть. Не сивійте рано,
Не будіть її, солов’ї.
Виллє росами свіжий ранок
Затамовані сльози мої.
Виллє рясно на трави і квіти,
На могили усіх матерів.
Розгойдає блакитний вітер
Довголітню печаль яворів.
Буде небо і сонце – в зеніті,
Сонях голову схилить на тин...
Я на луках збираю квіти.
Щоб до матері
в гості
піти.
9
Мати... Мабуть, гарно її мати.
А мені приснилася хоча б!
Мабуть, гарно мамою назвати
Жінку, що сивіє на очах.
А моя не встигла посивіти...
(На могилі посивів полин.)
А моя не буде вже сивіти,
І за неї посивіє син.
Плачуть очі. Сухо плачуть очі,
А рука стискає глини шмат...
...Мамо, мамо!
Я війни не хочу –
Я в війну націлив автомат.
Я – солдат!
Не вбивця окаянний.
В мене серце,
Як зоря вогненна.
Матері,
Материки і океани
Дивляться з надією на мене...
1971
(с) Низовий Іван Данилович
«Провесінь» (поетична збірка)
Київ. – 1971. – 80 с. – С. 27 – 32
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію