ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Роман Скиба (1970) /
Вірші
Нотатки лисеняти Лесика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нотатки лисеняти Лесика
Моя передмовка
Ще, коли дерева були великими, а Я (нині дорослий) літав уві сні і ходив пішки не лише під стіл, а й до найближчого лісу, мені випало зазнайомитися з мудрим дідусем Лисом – тим самим, якому довелось стрінутись за часів своєї молодості маленькому принцові, і стати для нього одним-єдиним із мільйонів земних лисів. Він відкрив мені деякі таємниці, якими колись ділився зі своїм другом, наприклад, ту, що найголовнішого не побачиш очима, а також ту, що я відповідальний за всіх, кого приручив.
Відтоді спливло багато років. Спочатку я часто навідував старенького, потім наші зустрічі ставали все випадковішими. Знаєте, коли ми виростаємо, то трохи іншаємо. Ну не те, щоб зовсім, але трохи... Про це я, здається, вже писав. Так-так, в одному дорослому вірші...
Ми давно не спускались в тишу
Лоскотати лякливу мишу,
Ми давно не шукали в небі
Місячати лункий ріжок.
І услід за стареньким лисом
Ми давно не ходили лісом,
Прислухаючись час від часу
До мовчазних його стежок.
Того лиса я вчора бачив,
Він, здається, нам все пробачив.
Він, здається, нам все пробачив.
Тільки час йому лапу спік.
Він такий, як колись, затятий,
Не хотів ні про що питати.
Лиш просив завертати в гості,
Хоч би раз на наш довгий вік.
Нещодавно я відклав усі справи, бо відчув, що візит до Старого Лиса більше не можна відкладати: забувши його застороги, я втрачу хист бачити найголовніше, і тоді мені не вистачить слів, аби розповісти вам те, чого ви не можете розповісти мені...
Дверцята Лисової нірки відчинив його онук – сонячне лисенятко з великими допитливими очима і вихристим неслухняним чубчиком.
– Це Лесик – представив дідусь малого – він завжди гостює у мене влітку.
Лесик трохи зніяковів, але подав лапку.
– Він не вміє красти курей. Зате пише вірші. Щоправда, ніхто з людей наразі не здатен їх прочитати.
– Чому? – здивувався я.
– Ану, Лесику, покажи-но дядькові свій лапопис, – попросив дідусь. Лапопис, по-лисячи, – те саме, що у нас “рукопис”. До речі, у всіх лисів, тих, звісно, що володіють грамотою, дуже гарний почерк. Про це я дізнався, коли Лесик дістав з-під канапи нотатник і, почухавши чуба, невпевнено протягнув мені. Літери були чіткі, як у “Букварі”, от тільки зовсім незнайомі нам, людям.
– Та-а-к... – зітхнув я, почуваючись цілком безпорадним. – Але невже з лисячої мови не існує перекладачів?
У відповідь сум проступив у дідусевих очах.
А Лесик опустив голову.
– Маленький принц зараз далеко. – тихо сказав дідусь. – Він мусить дбати про своїх баранця і троянду... Тільки ти можеш навчитися нашої мови, тільки ти...
Я зрозумів, що це саме Те, Задля Чого я і з’явився сюди. Саме те, що поверне мені Мене і я знову літатиму уві сні.
Отож, любі читачі і читачки, я провів у Старенького Лиса все літо і так вільно оволодів лисячою писемністю, що узяв на себе сміливість перекласти увесь Лесиків лапопис, який і розгортаю до вашої уваги.
ЗАЙЧИК І ДОЩИК
Закрапав лиш дощик, а зайчик із хати.
Дощинки-краплинки біжить рахувати.
Ось перша, ось друга, ось п'ята, ось сьома...
Чомусь не сидиться вухатому вдома.
я збився з рахунку на першім десятку,
Почав рахувати краплини спочатку.
А перша та друга скотилися з вушка,
Упали на землю і вийшла калюжка.
Ще, коли дерева були великими, а Я (нині дорослий) літав уві сні і ходив пішки не лише під стіл, а й до найближчого лісу, мені випало зазнайомитися з мудрим дідусем Лисом – тим самим, якому довелось стрінутись за часів своєї молодості маленькому принцові, і стати для нього одним-єдиним із мільйонів земних лисів. Він відкрив мені деякі таємниці, якими колись ділився зі своїм другом, наприклад, ту, що найголовнішого не побачиш очима, а також ту, що я відповідальний за всіх, кого приручив.
Відтоді спливло багато років. Спочатку я часто навідував старенького, потім наші зустрічі ставали все випадковішими. Знаєте, коли ми виростаємо, то трохи іншаємо. Ну не те, щоб зовсім, але трохи... Про це я, здається, вже писав. Так-так, в одному дорослому вірші...
Ми давно не спускались в тишу
Лоскотати лякливу мишу,
Ми давно не шукали в небі
Місячати лункий ріжок.
І услід за стареньким лисом
Ми давно не ходили лісом,
Прислухаючись час від часу
До мовчазних його стежок.
Того лиса я вчора бачив,
Він, здається, нам все пробачив.
Він, здається, нам все пробачив.
Тільки час йому лапу спік.
Він такий, як колись, затятий,
Не хотів ні про що питати.
Лиш просив завертати в гості,
Хоч би раз на наш довгий вік.
Нещодавно я відклав усі справи, бо відчув, що візит до Старого Лиса більше не можна відкладати: забувши його застороги, я втрачу хист бачити найголовніше, і тоді мені не вистачить слів, аби розповісти вам те, чого ви не можете розповісти мені...
Дверцята Лисової нірки відчинив його онук – сонячне лисенятко з великими допитливими очима і вихристим неслухняним чубчиком.
– Це Лесик – представив дідусь малого – він завжди гостює у мене влітку.
Лесик трохи зніяковів, але подав лапку.
– Він не вміє красти курей. Зате пише вірші. Щоправда, ніхто з людей наразі не здатен їх прочитати.
– Чому? – здивувався я.
– Ану, Лесику, покажи-но дядькові свій лапопис, – попросив дідусь. Лапопис, по-лисячи, – те саме, що у нас “рукопис”. До речі, у всіх лисів, тих, звісно, що володіють грамотою, дуже гарний почерк. Про це я дізнався, коли Лесик дістав з-під канапи нотатник і, почухавши чуба, невпевнено протягнув мені. Літери були чіткі, як у “Букварі”, от тільки зовсім незнайомі нам, людям.
– Та-а-к... – зітхнув я, почуваючись цілком безпорадним. – Але невже з лисячої мови не існує перекладачів?
У відповідь сум проступив у дідусевих очах.
А Лесик опустив голову.
– Маленький принц зараз далеко. – тихо сказав дідусь. – Він мусить дбати про своїх баранця і троянду... Тільки ти можеш навчитися нашої мови, тільки ти...
Я зрозумів, що це саме Те, Задля Чого я і з’явився сюди. Саме те, що поверне мені Мене і я знову літатиму уві сні.
Отож, любі читачі і читачки, я провів у Старенького Лиса все літо і так вільно оволодів лисячою писемністю, що узяв на себе сміливість перекласти увесь Лесиків лапопис, який і розгортаю до вашої уваги.
ЗАЙЧИК І ДОЩИК
Закрапав лиш дощик, а зайчик із хати.
Дощинки-краплинки біжить рахувати.
Ось перша, ось друга, ось п'ята, ось сьома...
Чомусь не сидиться вухатому вдома.
я збився з рахунку на першім десятку,
Почав рахувати краплини спочатку.
А перша та друга скотилися з вушка,
Упали на землю і вийшла калюжка.
Далі буде...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію