ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
/
АС-13-В
Засмагла шоколадка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Засмагла шоколадка
Після обіду, щойно Олег зібрався іти на пляж, небо раптом захмарилось і здійнявся холодний вітер. Море потемніло. Закрапав дрібний дощик. Сподіваючись, що це ненадовго (під час оксамитового сезону на Південному березі Криму погода псується не довше, ніж на годину-дві - зранку чи після обіду) і пригадавши незабутні враження від пішохідних екскурсій по заповіднику Кара-Даг, Олег придбав білет на прогулянковий катер, аби цього разу помилуватись неймовірною красою гір з боку моря.
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись базальтовими скелями давнього вулкана, який, за розповідями екскурсовода, піднявся із дна моря сто шістдесят мільйонів років тому.
Краєм ока Олег помітив, як знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Несподіваний порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Cерце Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулкан, до якого сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, він на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи, уявилося Олегу, можливо, і навмисний - тобто є своєрідним запрошенням з боку розкутої дівчини. Він піднявся з лавочки, збираючись пересісти до юнки ближче, аби спробувати зав'язати невимушену розмову, яка мала б за мету знайомство, але в цю мить повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де миготіли кадри якогось кліпу. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши із води, побачив, що кафе на березі вже відчинилось, бо офіціанти розставляють пластикові столики під тентами та крісла. Направившись по лінії прибою до кафе, Олег зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає юна красуня, вкрита рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від юнки.
Тим часом дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, це одна із його курортних знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, як раптом поряд із нею виросла фігура засмаглого атлета, що чи не навмисно трохи затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег сів за столик у кафе, де замовив і неуважно проковтнув кілька мініатюрних канапок, запив склянкою холодного соку і повернувся на пляж.
Там його увагу знову привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях якраз навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на катері вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.
05.07.2012
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись базальтовими скелями давнього вулкана, який, за розповідями екскурсовода, піднявся із дна моря сто шістдесят мільйонів років тому.
Краєм ока Олег помітив, як знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Несподіваний порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Cерце Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулкан, до якого сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, він на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи, уявилося Олегу, можливо, і навмисний - тобто є своєрідним запрошенням з боку розкутої дівчини. Він піднявся з лавочки, збираючись пересісти до юнки ближче, аби спробувати зав'язати невимушену розмову, яка мала б за мету знайомство, але в цю мить повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де миготіли кадри якогось кліпу. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши із води, побачив, що кафе на березі вже відчинилось, бо офіціанти розставляють пластикові столики під тентами та крісла. Направившись по лінії прибою до кафе, Олег зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає юна красуня, вкрита рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від юнки.
Тим часом дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, це одна із його курортних знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, як раптом поряд із нею виросла фігура засмаглого атлета, що чи не навмисно трохи затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег сів за столик у кафе, де замовив і неуважно проковтнув кілька мініатюрних канапок, запив склянкою холодного соку і повернувся на пляж.
Там його увагу знову привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях якраз навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на катері вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.
05.07.2012
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Прощальний лист маестро (поетична пiсляпародiя)"
• Перейти на сторінку •
"Волання поетичного метра"
• Перейти на сторінку •
"Волання поетичного метра"
Про публікацію