ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2021.03.06 15:14
Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
До мене прилітають лиш вітри.
І хмари пропливають в високості,
Де вітами хитають явори.

Неприбраність в усьому березнева,
Осіннє листя шурхотить в саду.
Хоч сплять бруньки на сонних ще деревах,

Микола Дудар
2021.03.06 13:53
Бывает праздничный коллаж
В стиралку просится под утро,
А после этого в гараж -
Свое пристанище как будто…
06.03.2021.

2.
Не от избытка ведь ума

Ігор Шоха
2021.03.06 13:44
ІГотову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,

що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,

Ніна Виноградська
2021.03.06 13:39
У вікна сонце променями лине,
Шугає всюди вітер весняний.
Ізнов прийшло тепло до України,
А з ним пора чекання і надій.

Стримлять, немов мізинчики, тюльпани,
Барвінок зеленіє з-під снігів.
Але весна тоді лише настане,

Дума Козак
2021.03.06 12:15
Розчинимось у карамелі часу,
у всесвіті казкової нуги,
хай ніжні ритми зоряного джазу
обмежень розтинають ланцюги…

Розтанемо в кохання ароматі,
різноголоссі Еросу пісень.
Зануримось у пристрасті багаття,

Сергій Губерначук
2021.03.06 07:17
Вона мала руки, мов дуги,
привітно розкинуті влітку.
Він ускочив до неї вже вдруге
у глибоку грудну клітку.

Вона приручила його хлібом
і привчила літати на нитці.
Мокре пір’я здіймалося дибом,

Олександр Сушко
2021.03.06 06:58
Дружба з жінкою - велика рідкість. Чоловіки, в основному, бачать у протилежній статі знадливе створіння, з яким можна створити сім’ю, наплодити діточок та повісити на нього всі домашні турботи. В ідеалі - сидить така пишногруда весталка удома, варить каш

Микола Соболь
2021.03.06 05:46
Думками горнуться до неба,
тепла чекають на землі
в мокві холодній лісостепу
весни заждались журавлі.

Їх зігріває зранку сонце,
парують спини, аж туман…
Та все одно в своїй сторонці

Олександр Сушко
2021.03.05 19:31
Сьогодні уранці зробив трансорбітальну лоботомію Рабіновичу, а увечері громадянинові Шарієві. Обох доправили в мою клініку зі столичної психлікарні імені академіка Павлова. Там видатні лікарі довго билися над їхньою біснуватістю, але все марно: як р

Сергій Гупало
2021.03.05 16:06
Нагрішу – подивлюся невинно.
Ти надалі – розгублено-ніжна.
Як та кров холодиться в судинах,
Так і ми – посередині тижня.

Не підвладна ні серцю, ні оку,
Ні людьми, ані псом не почута,
Ти постала відверто-глибоко,

Петро Скоропис
2021.03.05 15:39
Починати філософствувати слід, у ліпшому разі,
після п’ятдесяти. Вибудовувати модель
суспільства – й поготів. Спершу слід
навчитись готувати суп, смажити – нехай не ловити –
рибу, варити пристойну каву.

У протилежному випадку, моральні засади
відг

Тетяна Левицька
2021.03.05 13:35
Він так жагуче, солодко її любив,
та оминати інших не збирався.
Вона ж чекала райдуг і шалених злив -
жіночого незвіданого щастя.

Ділити яблуко спокус на двох одне,
не озираючись в самотні зими,
і смакувати разом чорне Каберне,

Олена Музичук
2021.03.05 11:46
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.

Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,

Ігор Деркач
2021.03.05 11:42
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.

Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,

Микола Дудар
2021.03.05 11:13
Ти відокрем, спинись, окресли…
Забудь все те, що Світ псує.
Он там, по-переду, небесне
Воно, насправді, не твоє…

Воно чекає свого часу -
На кілька мість один квиток…
І ця божественна прикраса

Сергій Губерначук
2021.03.05 08:33
Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Мирослав Артимович (1949) / Проза

 НЕСПОДІВАНИЙ ЛИСТ (Новела)
…Добігала фінішу третя – М’ясопусна – неділя лютого. Через тиждень – початок Великого посту, а значить, майже на два місяці завмруть на наших теренах весільні забави, бо ж, як-не-як, тут ще дотримуються вікових батьківських традицій, а найперше тих, що стосуються до двох найвеличніших християнських свят – Різдва та Великодня.
Близько півночі, аж всі у квартирі вляглися на спочинок, і довкруж, нарешті, запанувала тиша, Славомир увімкнув свій ноутбук, щоб творчо «пошарудіти» мізками. Найперше, взявся переглянути нові поштові надходження, сподіваючись на відповідь від редакції одного з київських часописів, куди відіслав декілька власних віршів. Із радістю побачив нового листа й одразу ж відкрив «скриньку» вхідної кореспонденції, проте у графі «від кого» значилась не очікувана назва редакції, а… вже й неждане ім’я «Порошинка». «Шо сі стрєсло?»*, – жартома, як звикло у подібних випадках, проговорив про себе: востаннє вона давалася чути ще перед Новим роком, та й то в колективному музичному новорічному привітанні.
Відтак, прочитане в несподіваному листі : «Доброго вечора, п. Славомире. Оскільки я цілком забігана між роботами, приготуваннями до весілля й катехизацією і не маю як кудись Вас запросити на каву, то хоч прочитайте ще один мій витвір (стаття для одного журналу) і скажіть свою думку. Дякую :)», – його приємно заскочило – отже, ще зважала на думку свого старшого товариша.
…Познайомилися вони декілька років тому. Її колежанка по роботі, теж – як і він– співачка церковного хору, якось привела Ксеню (так звали названу ним пізніше Порошинкою – від прізвища Порошко – особу) на хорові співи в сопранову партію. Була це вродлива, чорнява, струнка жіночка чи дівчина років тридцяти (згодом вияснилося – о, диво! – така красуня, а ще незаміжня) з приємним, чистим, хоча й вокально не поставленим на той час, голосом. А очі! – живі вуглинки, що при зустрічному погляді випромінювали жадобу пізнання «а хто ти?» водночас з підкреслено-ствердним, незаперечним «а я така!», кольору стиглого терну чи, може, чорносливу.
Зі слів колежанки Славомир знав, що Ксеня залюблена в поезію й сама віршує, однак досі не був знайомий з її поетичними вправами, та й взагалі ще не було коли поспілкуватися з нею.
Небавом така нагода з’явилася й короткочасна , щоправда, розмова засвідчила, що їй за словом у кишеню лізти не потрібно: вона настільки легко, вправно й швидко формулювала фрази, що він дивувався, як злагоджено-синхронно може працювати тандем думка-висловлювання, щоб видавати співрозмовникові змістовні, огранені досконалим знанням мови, речення. При тім безупинний потік слів, майже без пауз на обдумування, здавався аж ніяк не пустопорожнім, а філігранно відображав задумане.
«Балакуха, – подумав. – Цікаво, яка ж у неї поезія?» Він попросив для прочитання щось із її віршів і наступної неділі, після Служби Божої, вона сама, без нагадування, але якось ніби для відчіпного, простягла йому декілька друкованих аркушів: «Почитайте собі, як будете мати охоту».
…Прочитане перевершило його сподівання. Між запропонованих нею поезій не було жодної, якої б не хотілося перечитати ще раз. Не було сумніву: Ксеня – талант, самобутній, ще до кінця не розкритий, але яскраво виражений, з перспективним майбутнім. Окрім вродженого (а звідки б ще взятого?) поетичного дару, відчувалися й ґрунтовні філологічні знання, хоча вона за освітою й фахом не була філологом. Лексикон її віршів свідчив про глибинне занурення у джерела народної творчості, галицького діалекту, прикарпатських і карпатських говірок. Стилістична палітра Ксенених поезій приваблювала й чарувала своїм розмаїттям...
Надалі з’ясувалося, що Ксеня – молодий науковець, кандидат наук. Він уже не сумнівався, що й на своїй фаховій кухні вона почувається як риба у воді, хоча й не читав її наукових доробок.
З часом їх взаємини вже можна було назвати дружніми. Різниця у віці майже у тридцять років не була на заваді при спілкуванні, натомість додавала їй трохи статечності, а йому – відчуття ще не аж такого «древнього» співбесідника. На його пропозицію, між ними зав’язався електронний поетичний діалог, тривалий час навіть доволі активний. Він любив такі мобільні перемовини: вони змушували посилено калатати «творчий верстак» у бліц-режимі. Як правило, відразу ж відповідав їй, а потім нетерпляче чекав відповіді, що, бувало, надходила й через декілька днів. Розумів, що така затримка не від нехоті спілкуватися, а від браку часу: працювала на декількох роботах, вела наукові розвідки, відвідувала спортивну залу, провадила домашні справи. А все ж хотілося швидкої відповіді.
Приватне життя Ксені, з її ж слів, не було веселковим. Вона, як натура чутлива, щира й відверта, була строго вимоглива до своїх амурних партнерів і не пробачала таких щедрих у наш час «достоїнств», як зрада, лукавство, напівпочуття. Тому до цього часу залишалася незаміжньою. Славомир не раз розраював її, хоча добре розумів: висока планка її вимогливості до майбутнього подружнього партнера з кожним роком зменшуватиме її шанси на щасливе сімейне життя. Але щиро бажав їй знайти таки оте вимріяне жіноче щастя.
Так воно й сталося. Десь з півроку тому, аж їхнє діалогове спілкування вже майже остаточно завмерло, в одній із нечастих телефонних розмов вона в жартівливому тоні, як уміла це робити, повідомила, що навесні готується під вінець. Він щиро втішився цією новиною і привітав її з майбутньою жаданою подією.
І ось, нині – після тривалої перерви – коротенький, у три речення, лист від неї електронною поштою з «прикріпленим» до нього її «витвором» – статтею, де у гармонійному поєднанні лірики, почуття гумору та звичаєвої фаховості йшлося про традиційні українські сватання – дійство, у якому головні ролі відводилося сватам. Їх завданням було висватати для свого підопічного обрану ним (чи його батьками, – і таке бувало) «красну дівицю», при цьому якнайкраще охарактеризувати нареченого і навіть, в разі потреби, приписати йому декілька «вигідних» чеснот. Написана з притаманною Ксені вимогливістю до змісту, стилю, лексики, чистоти мови і редакційної пунктуальності, а тепер ще й власного досвіду новоявленої нареченої, стаття радше нагадувала художнє оповідання, ніж, як переважно буває, строге наукове дослідження. А може, вона й справді призначалась для якогось літературного, а не наукового, видання? Одно слово, прочитане аж ніяк не зіпсувало йому недільного настрою. Навпаки, захотілося відразу ж відповісти їй, схвально оцінити поданий матеріал. Але зробити це не сухо-бюрократично, а в гумористично-жартівливому тоні, бо саме такі відчуття навіяла йому ця стаття-новела. Хоча перевалило вже за північ, взявся до роботи: процес «творчого шарудіння», правда, довелося спрямувати в іншому керунку, ніж задумав на початку, сідаючи за ноутбук.
Вдруге переглядаючи статтю, на думку прийшло скомпілювати грайливу відповідь із її влучних фраз і власних викрутасів, але вже у контексті майбутніх Ксенених заручин. Писалося легко, охоче. Жартівливо, з натяком на обізнаність сучасних наречених щодо всіляких «вигідних» деталей своїх суджених, висловив упевненість, що усі ті «чесноти» її обранця були обсервовані Ксенею зарання. Закінчив близько другої години ночі вже понеділка. Перечитав. Сподобалося. Відправив на її електронну адресу. Сподівався з часом якоїсь жартівливої відповіді. А даремно.
Спочатку, знаючи, що вона «…цілком забігана між роботами, приготуваннями до весілля й катехизацією…», не переймався мовчанкою. Аж спливло вже два тижні: як не є – можна було хоча б словом обмовитись. Анітелень. І тут йому на думку спало, що, можливо, його відповідь чимось образила її. Відшукав у пошті свого листа, ще раз переглянув. Не зауважив нічого такого: не могла ж вона сприйняти фрагмент щодо чеснот нареченого й обсервації нею «вигідних деталей» свого коханого, як натяк на порушення деяких давньотрадиційних дошлюбних стосунків. У нього й на мислі такого не було – влізати в чиєсь приватне життя. Але й вона, з її тонким відчуттям гумору та усвідомленням тієї вікової різниці між нею й автором листа-відповіді, не мала би трактувати цього листа, як непристойний пасаж. Зрештою, відповіді на її мовчання він не знаходив. Що ж, колись в одному зі своїх віршів сам написав: «…Не осягнути жінку. От і все!..»
Проте, у всьому варто шукати позитиву. Тож і ця невеличка історія вже набирала обрисів завершеності в його «творчому верстаку» як неназвана ще новела, фрагмента якої вирішив надіслати їй…
Цього разу відповідь не забарилася.
«Йой, знаєте, пане Славомире, – писала вона, – сталося прикре непорозуміння. Я тоді відразу ж, як отримала від Вас «добро» на свою статтю, відписала Вам. Але забула’м відправити, бо, чуєте, мій Остапко (тобто – наречений) закрутив мені голову своїми бесідами про нашу майбутню весільну подорож. А то так файно, коли хтось для тебе ладен небо прихилити.
То не гнівайтеся і не майте мене за невиховану кобіту.»
Від цієї коротенької відповіді (мій(!) Остапко) віяло передчуттям отого довгожданого жіночого щастя, що нарешті наважилося постукати і в її домівку…

-------------------------
* Що трапилося?

2012







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-16 21:26:11
Переглядів сторінки твору 1684
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.207 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.176 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.03.27 06:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2012-07-17 12:34:13 ]
Мені імпонує те, що Ваші твори наповнені позитивом.
Кінцівку новелли захотілось продовжити:
"Душу Славомира огорнуло, ніби ковдрою, почуття радості за жінку, йому далеко не байдужу. Аж раптом, десь у глибині свідомсті прокинувся маленький хлочик і ображено, зі сльозами розпачу в голосі, запитав:"А як же Я?! Чому Остапко, а не Славомирчик?!"
Чоловік здригнувся, глибоко зітхнув, опановуючи себе і шукаючи слів, аби заспокоєти ревнивого малюка і вкласти спати. Бо час вже пізній. А життя - воно таке...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 20:19:12 ]
Чудове продовження, Олександре! Лише потрібно виправити технічну помилку у слові «заспокоєти».
Є такі варіанти:
1)співавторство: новела моя, закінчення Ваше; :)
2)залишити все так, як є, і нехай автор червоніє за «незакінчену» кінцівку;
3)видалити новелу з ПМ.
P.S. Запитання "А як же Я?! Чому Остапко, а не Славомирчик?!" зайве, бо події і стосунки у новелі реалістичні (як і у двох попередніх), і ЛГ(він) справді радів, що ЛГ(вона) нарешті знайшла своє щастя (будемо сподіватися).

Радий, що завітали. Не лукавлю: чекав цього. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Христенко (М.К./М.К.) [ 2012-07-18 10:47:49 ]
Вітаю, Мирославе!
Так само, радий спілкуванню, обміну думками і дружніми стосунками з Вами.
Доречі, якщо Вам зручно - звертайтесь на "Ти", а я буду на "Ви", як до старшого.
Напевно, Ваші новели такі живі і правдиві, бо написані на основі реальних подій. Я це відразу відчув. А кінцівка, яку я написав - звісно - зайва. Бо то були мої почуття від переживання Вашої історії. Доречі, в моєму житті була дуже схожа ситуація:)
То ж хай залишається, як є.
(А написати з Вами щось у співавторстві було б цікаво).
З повагою і дружніми почуттями, Олександр.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-07-18 12:29:07 ]
Коли б Ви знали, Олександре, як я не хочу почуватися старшим... Зрештою, я таким і не почуваюся.:)
Дякую. До зустрічей!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2012-07-18 10:55:03 ]
Гарна новела, цікава, життєва. І, як підтвердження здогадів, авторська згадка вище у коментарі - реалістична.
І мені видалось, що новела хоче кількаштрихового завершення. Однак, усвідомлюю, що інколи завершення(а може й часто) не таке вже й очікуване, яким би ми його хотіли бачити.:)
З.І. Новелу ніяк не можна видаляти з ПМ.;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2012-07-18 10:57:06 ]
Окрема дяка за "що сі стрєсло?" - улюблена жартівлива фраза.:)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-07-18 12:32:13 ]
Знав би, не робив би'м примітки. Тішуся, що маю однодумців по "що сі стрєсло?".:)))
Дякую!