ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Рецензії
Король долини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Король долини
«Я був королем “Долини мовчання”», – мовив Маркос Родрігес Пантоха – реальний (та живий і нині) прототип головного героя фільму «Серед вовків/Entrelobos» іспанського режисера Херардо Олівареса (2010 рік). Маркос одинадцять років прожив поруч із вовками в іспанській провінції Кордова у горах Сьєрра-Морена, не маючи жодного зв’язку з цивілізацією.
Режисер Оліварес давно відомий телеглядачам своїми документальними фільмами, які зняв у різних куточках світу на замовлення європейських телеканалів. Якось його зацікавили історії про дітей, що виховувались серед тварин. А таких випадків офіційно зареєстровано близько сорока. Тож зустріч із земляком Маркосом стала каталізатором до написання сценарію. У зйомках стрічки брав участь режисер-документаліст Хоакін Гутьєррес Ача, як спеціальний оператор і керівник групи зйомок тварин та дикої природи.
Коротко про сюжет. У дуже бідній родині двоє братів, ще дітей, Хуаніліо і Маркіто, пасуть отару чужих кіз. За це хазяїн дав їхній родині хатинку-розвалюху і коня. Мама хлопців померла, а мачуха щодня б’є пасинків, збиткується над ними. Коли вовки задерли п’ятьох кіз, то батько, щоб не вигнали з хати, продав Маркіто у найми багатію. Отак хлопчик опинився в горах. Він мав допомагати дідусеві-відлюднику пасти кіз. Згодом дідусь, який полюбив хлопчину і встиг дуже багато навчити його, помирає. І світ Маркіто перевернувся враз… Все валиться з рук, голод безпросвітний і травма руки дошкуляють. Якоїсь миті хлопчака охоплює відчай. Дивовижно, але від голодної смерті рятує його вовчик, із яким Маркіто подружився раніше.
Мине десяток років – і глядач уже бачить дорослого юнака: сильного, здичавілого, спроможного бігти наввипередки з вовками та відтворювати їхню мову і поведінку. Ці експресивні кадри просто-таки приголомшують.
У фільмі є ще одна сюжетна лінія, яка додає трагізму. Це оповідь про дідусевого сина Томаса, борця за справедливість (такого собі іспанського Робін Гуда), який перебуваючи в конфлікті зі владою, переховується в горах. Його переслідує поліція.
Кінострічка «Серед вовків» тримає глядача в напрузі з перших до останніх кадрів. Цьому сприяє і чудова музика Клауса Бадельта, яка підсилює трагічні кадри відеоряду.
Зупинюсь окремо на мізансценах, які мене особливо зворушують. Батько продав сина багатію і мовчки йде до дверей, а син запитує: «Батьку, ти куди?" - "Додому". - "А я?..» Ми бачимо великим планом очі Маркіто, повні сліз і болю…
Інший кадр, де юнак п’є воду серед каміння у долині, нахилившись у позі сіроманця. Він угледів у водному дзеркалі своє відображення і торкається рукою довгих брудних пацьорків волосся. А потім вдаряє долонею по воді – щоб не бачити. І хоч серед дикої природи він знайшов любов і дружбу, якої, на жаль, не бачив у суспільстві, його гени людяності ще живі і невитравні.
Драматичні моменти, що викликають у Маркіто страх і заціпеніння, навіяли мені спогад про своє, пережите півстоліття тому. Підлітком пас череду і потрапив у страшну грозову зливу. Загубилось телятко. Греблю ставка у верхів’ї балки прорвало. Вода затопила все навкруг. Нещасне теля стояло, згорбившись, на згірку, а під вербою я побачив вовка. Він якусь хвилину вивчав мене, переляканого на смерть, а потім пострибав водою у ліс. Кілька ночей поспіль мені снилися кошмари…
До яких висновків спонукає ця кінострічка, просякнута виразним (класичним) антицивілізаційним підходом до теми "людина і природа"? З одного боку бачимо прихильників «прогресу» – багатіїв і представників влади, які вирізняються жадібністю, агресією і байдужістю до знедолених. А в опозиції до цивілізації – «благородні дикуни», що живуть у цілковитій гармонії з природою.
Поза сумнівом, режисерові вдалося майстерно повернути глядача до витоків, до прекрасного світу природи, а , може, і розбудити в комусь почуття провини… Це фільм-застереження. Колись же людство врешті-решт має зрозуміти, що воно лише часточка природи, а не її повелитель і безжальний експлуататор. Інакше його очікує катастрофа.
Фільм «Серед вовків» завершується унікальними, зворушливими кадрами: літній посивілий чоловік лежить на краю скелі, а вовк лиже йому обличчя. І звучить закадровий текст: «І через 45 років, після того, як його схопили жандарми, Маркос, як і раніше, певний, що не дуже добре знає людей і що кращими роками життя були ті, які він провів серед вовків"…
2012
Режисер Оліварес давно відомий телеглядачам своїми документальними фільмами, які зняв у різних куточках світу на замовлення європейських телеканалів. Якось його зацікавили історії про дітей, що виховувались серед тварин. А таких випадків офіційно зареєстровано близько сорока. Тож зустріч із земляком Маркосом стала каталізатором до написання сценарію. У зйомках стрічки брав участь режисер-документаліст Хоакін Гутьєррес Ача, як спеціальний оператор і керівник групи зйомок тварин та дикої природи.
Коротко про сюжет. У дуже бідній родині двоє братів, ще дітей, Хуаніліо і Маркіто, пасуть отару чужих кіз. За це хазяїн дав їхній родині хатинку-розвалюху і коня. Мама хлопців померла, а мачуха щодня б’є пасинків, збиткується над ними. Коли вовки задерли п’ятьох кіз, то батько, щоб не вигнали з хати, продав Маркіто у найми багатію. Отак хлопчик опинився в горах. Він мав допомагати дідусеві-відлюднику пасти кіз. Згодом дідусь, який полюбив хлопчину і встиг дуже багато навчити його, помирає. І світ Маркіто перевернувся враз… Все валиться з рук, голод безпросвітний і травма руки дошкуляють. Якоїсь миті хлопчака охоплює відчай. Дивовижно, але від голодної смерті рятує його вовчик, із яким Маркіто подружився раніше.
Мине десяток років – і глядач уже бачить дорослого юнака: сильного, здичавілого, спроможного бігти наввипередки з вовками та відтворювати їхню мову і поведінку. Ці експресивні кадри просто-таки приголомшують.
У фільмі є ще одна сюжетна лінія, яка додає трагізму. Це оповідь про дідусевого сина Томаса, борця за справедливість (такого собі іспанського Робін Гуда), який перебуваючи в конфлікті зі владою, переховується в горах. Його переслідує поліція.
Кінострічка «Серед вовків» тримає глядача в напрузі з перших до останніх кадрів. Цьому сприяє і чудова музика Клауса Бадельта, яка підсилює трагічні кадри відеоряду.
Зупинюсь окремо на мізансценах, які мене особливо зворушують. Батько продав сина багатію і мовчки йде до дверей, а син запитує: «Батьку, ти куди?" - "Додому". - "А я?..» Ми бачимо великим планом очі Маркіто, повні сліз і болю…
Інший кадр, де юнак п’є воду серед каміння у долині, нахилившись у позі сіроманця. Він угледів у водному дзеркалі своє відображення і торкається рукою довгих брудних пацьорків волосся. А потім вдаряє долонею по воді – щоб не бачити. І хоч серед дикої природи він знайшов любов і дружбу, якої, на жаль, не бачив у суспільстві, його гени людяності ще живі і невитравні.
Драматичні моменти, що викликають у Маркіто страх і заціпеніння, навіяли мені спогад про своє, пережите півстоліття тому. Підлітком пас череду і потрапив у страшну грозову зливу. Загубилось телятко. Греблю ставка у верхів’ї балки прорвало. Вода затопила все навкруг. Нещасне теля стояло, згорбившись, на згірку, а під вербою я побачив вовка. Він якусь хвилину вивчав мене, переляканого на смерть, а потім пострибав водою у ліс. Кілька ночей поспіль мені снилися кошмари…
До яких висновків спонукає ця кінострічка, просякнута виразним (класичним) антицивілізаційним підходом до теми "людина і природа"? З одного боку бачимо прихильників «прогресу» – багатіїв і представників влади, які вирізняються жадібністю, агресією і байдужістю до знедолених. А в опозиції до цивілізації – «благородні дикуни», що живуть у цілковитій гармонії з природою.
Поза сумнівом, режисерові вдалося майстерно повернути глядача до витоків, до прекрасного світу природи, а , може, і розбудити в комусь почуття провини… Це фільм-застереження. Колись же людство врешті-решт має зрозуміти, що воно лише часточка природи, а не її повелитель і безжальний експлуататор. Інакше його очікує катастрофа.
Фільм «Серед вовків» завершується унікальними, зворушливими кадрами: літній посивілий чоловік лежить на краю скелі, а вовк лиже йому обличчя. І звучить закадровий текст: «І через 45 років, після того, як його схопили жандарми, Маркос, як і раніше, певний, що не дуже добре знає людей і що кращими роками життя були ті, які він провів серед вовків"…
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію