ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Вірші
Дхаммапада (закінчення)
Крапля по краплі зріє зло.
Не воднораз засліпить очі.
І дивовижу слів правдивих
Робить слабкою не одразу.
Та неминуча врешті мить,
Коли зіллються краплі в масу.
Зловісно викривиться світ
В якусь бридку потворну маску.
Пітьма оточить ката враз,
Кривавіше, аніж трава на полі січі.
Ні застогнать, ні закричать,
Всі позабудуться молитви.
***
Ти вирвав лотос із землі,
Коли в полях жовтіла осінь.
Лишив домівку і сім’ю,
Добро нажите без жалю покинув.
В ганчір’я вбрався, як жебрак,
Але воно – щит ненадійний.
Миру нема в твоїй душі,
І спокій крізь дірки відлинув.
Ти сам всадив у себе спис,
Прорвали пристрасті заслони...
Кваптеся вирвать із сердець
Земних бажань осінні лотоси.
***
Широкий Ганг у всій красі.
Досвітні догорають зорі.
Бреде убивця по росі,
Зриває квіти і кихкоче.
Він здатен на дитинний сміх
І мову зір може збагнути.
Сміливий безпечально він
І сум’яття немає в грудях.
І на щось інше ще не пізно...
Та смерть уже чека за рогом.
***
Так ницим душам вже судилось –
Ненавидіть високих духом.
За будь-яку ціну їх скривдить
До дна просякнуто їх серце.
Та ось негадано-неждано
До них вертається назад
Бездумно пущений за вітром
Пісок, що очі роз’їдає враз.
І нікуди тоді сховатись,
Бо зло віднайде їх повсюди:
Рибою – в морі, в небі – птахом.
В урочий час і смерть прибуде.
І все ж за жодних перероджень
Із Всесвітом незмога злитись.
В звіринім образі ганебнім
Їм множить кров і смерть судилось.
***
Ще ненароджених побачить тіні,
Риси невтіленої суті.
На сходинки останні порожнечі
Вселенської зійти.
Тоді і випадок, й бажання
Не владні володіть тобою.
Ось шлях єдиний і найкращий
Із кліті, що сплела нам доля.
***
Не сотвори собі кумира.
Скороминущі усі форми.
Сніги горять в короні світу
Лиш під промінням животворним.
***
За сміх безглуздий,
За розбій без меж
Тобі, людино, ця ось кара.
Тріщить вогонь.
Іскри у танці скачуть,
Та пітьма поза обширом пожеж,
І світла справжнього
Тобі вже не судилось бачить.
------------
Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дхаммапада (закінчення)
Крапля по краплі зріє зло.
Не воднораз засліпить очі.
І дивовижу слів правдивих
Робить слабкою не одразу.
Та неминуча врешті мить,
Коли зіллються краплі в масу.
Зловісно викривиться світ
В якусь бридку потворну маску.
Пітьма оточить ката враз,
Кривавіше, аніж трава на полі січі.
Ні застогнать, ні закричать,
Всі позабудуться молитви.
***
Ти вирвав лотос із землі,
Коли в полях жовтіла осінь.
Лишив домівку і сім’ю,
Добро нажите без жалю покинув.
В ганчір’я вбрався, як жебрак,
Але воно – щит ненадійний.
Миру нема в твоїй душі,
І спокій крізь дірки відлинув.
Ти сам всадив у себе спис,
Прорвали пристрасті заслони...
Кваптеся вирвать із сердець
Земних бажань осінні лотоси.
***
Широкий Ганг у всій красі.
Досвітні догорають зорі.
Бреде убивця по росі,
Зриває квіти і кихкоче.
Він здатен на дитинний сміх
І мову зір може збагнути.
Сміливий безпечально він
І сум’яття немає в грудях.
І на щось інше ще не пізно...
Та смерть уже чека за рогом.
***
Так ницим душам вже судилось –
Ненавидіть високих духом.
За будь-яку ціну їх скривдить
До дна просякнуто їх серце.
Та ось негадано-неждано
До них вертається назад
Бездумно пущений за вітром
Пісок, що очі роз’їдає враз.
І нікуди тоді сховатись,
Бо зло віднайде їх повсюди:
Рибою – в морі, в небі – птахом.
В урочий час і смерть прибуде.
І все ж за жодних перероджень
Із Всесвітом незмога злитись.
В звіринім образі ганебнім
Їм множить кров і смерть судилось.
***
Ще ненароджених побачить тіні,
Риси невтіленої суті.
На сходинки останні порожнечі
Вселенської зійти.
Тоді і випадок, й бажання
Не владні володіть тобою.
Ось шлях єдиний і найкращий
Із кліті, що сплела нам доля.
***
Не сотвори собі кумира.
Скороминущі усі форми.
Сніги горять в короні світу
Лиш під промінням животворним.
***
За сміх безглуздий,
За розбій без меж
Тобі, людино, ця ось кара.
Тріщить вогонь.
Іскри у танці скачуть,
Та пітьма поза обширом пожеж,
І світла справжнього
Тобі вже не судилось бачить.
------------
Закінчення, звісно, стосується того, що поки що мені вдалося відтворити за перекладами Є.Парнова, вміщеними в книзі "Боги лотоса". Саму ж Дхаммападу - цю криницю народної творчості Індії не вдасться вичерпать нікому.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію