ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Перегони
Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перегони
Якщо заснути за кермом –
не зрозуміють.
Михайло Бобиков
Це була зовсім нова (остання) модель волжського автозаводу. Вона зійшла з конвеєра наприкінці існування Радянського Союзу. На дверцятах багажника виднівся напис: «Супутник». Дотепні водії зразу ж придумали (з огляду на клиновидний профіль передка авто) свою назву: «Зубило».Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію