ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкусуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкусуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Франко (1856 - 1916) /
Вірші
/
СТРОФИ
Строфи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Строфи
1
Пурпуром сонечко сходить,
Пурпуром криється в морі,
Так будь і ти все спокійний -
В щасті і в горі.
2
Мужню силу хоч похилить горе,
Та не зломить, в підлість не поверне,
Так і свічку хоч схили додолу,
Свого світла вниз вона не зверне.
3
Обрубане дерево знов зеленіє,
І місяць із серпа знов повний стає,
Се бачачи, чесні, не тратьте надії,
Хоч доля гнівная вас гонить і б'є.
4
Не цурається правди мудрець,
Хоч вона й з уст дитинячих буде, -
Так як в ніч, коли сонце зайшло,
Каганця не цураються люде.
5
Добру науку приймай,
Хоч її і від простого чуєш,
Злої ж на ум не бери,
Хоч би й святий говорив.
6
Хто має мудрість, а з неї
Ближнім не хоче вділити,
Той має скарб многоцінний,
В міх шкуратяний зашитий.
7
Мудрість захована,
Золото в скритку -
Однаковісінько
Суть без пожитку.
8
Дурний, хто, помилок лякаючись,
Не сміє братися до діла, -
Так, як би я не їв, лякаючись,
Щоб кришка в голосницю не влетіла.
9
Не пливе супроти вітру
Запах цвітів і кадила, -
Але йде по всіх усюдах
Добра слава, добрі діла.
10
Навіть той, хто в призначення вірить,
Все ж трудитися мусить постійно:
Адже ж бачиш і сам, що без труду
Не горить і сухеє поліно.
11
Не звикай утертими стежками
Йти за другим сліпо, як у дим,
Бо як стануть пастухи вовками,
Треба вівцям паститися й самим.
12
Бережи маєток про чорну годину,
Та віддай маєток за вірну дружину,
А себе найбільше бережи без впину,
Та віддай майно і жінку й себе за Вкраїну.
13
Гість, дитя , і цар, і жінка
Мають всі один звичай:
Є що чи нема - байдуже,
Їм усе лиш дай та дай.
14
Хто духом низький, не мішайся там,
Де є високих трони,
Таж чоботи на голову ніхто
Не надіва замість корони.
15
Та й глупі ж ті багатирі,
Що люблять спать на подушках!
Я спав лиш на однім пері,
І твердо так було, що страх!
16
Щасливий той багач подвійно,
Піч повна дров, огонь горить, гогоче,
А в мене лиш одно поліно,
Та й те горіть не хоче.
17
Отрута є зле вивчена наука,
Отрута є нестравлена їда,
Для бідних - взаїмна порука,
Старому трута - жінка молода.
18
Скупий - не пан своїх засіків повних,
А сторож, і приставник, і невольник.
19
Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
20
Хто власного ума не має,
То з книг не вийде ум йому.
Хто є сліпий на обі оці,
То що по дзеркалі йому?
21
Клониться дерево, плодом обтяжене,
Чесний, розумний, і ти так клонись!
Висохне дерево, безмізкії голови
Зломляться, та не похиляться вниз.
22
Великі дерева шануй,
Що плід дають і в спеку тінь,
А як і плід часом хибне,
Чи ж тінь сама не є добром?
23
Мухи сідають на ранах,
Пчоли на квітах пахучих,
Добрий все бачить лиш добре,
Підлий лиш підле у других.
24
Як військо скликає труба,
Так ангелів божих скликають
Сердечні слова.
А в гуслі та флейти де грають
І брата осуджують - там
Приховок чортам.
25
Лихвар і п'яниця -
Се два побратими:
Сам чорт побратимство
Зв'язав поміж ними.
26
На двоє сотворено богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному,
Багатство - на двоє теж дане воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
32
Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить,
То бог його за гнів його відкине,
В гнівливе серце помисл злий, як петля в світло, лине, -
Сама згорить, а світла не загасить.
33
Хоча б ти і муки тяжкі потерпів,
А брата свойого не любиш,
То все ж ти на вічне життя не доспів,
Лиш дармо дочасне загубиш.
34
Як та опука від скали
Відскакує відлого,
Так кривда людська все паде
На кривдника самого.
35
Огневі, що ліси палить,
На поміч вітер ще спішить,
Та каганець він загасить.
Так сильний сильного скріпля,
Король рятує короля,
Слабого ж топче і валить.
36
Наче віз без коліс
Не покотиться до суду,
Так своєї судьби
Не дійдеш без праці й труду.
37
Молодість у бідності -
Без мами дитина,
Старість у бездітності -
То гірка година.
38
Ти сто людей побив у бою
І тим пишаєшся, герою?
Ось сей лиш власну пристрасть поборов,
І над тобою він горою.
39
Купа дров і жура -
Що з тих двох тяжче є?
В дровах труп лиш згора,
А в журі все життя?
40
Хоч би все добро папером було,
Хоч би все море чорнилом було,
Зорі б на пера всі перекувать,
Ангели б сіли там пір'ям писать,
То не списали б - так мудрий прорік -
Мудрості божої ввік.
...............
Пурпуром сонечко сходить,
Пурпуром криється в морі,
Так будь і ти все спокійний -
В щасті і в горі.
2
Мужню силу хоч похилить горе,
Та не зломить, в підлість не поверне,
Так і свічку хоч схили додолу,
Свого світла вниз вона не зверне.
3
Обрубане дерево знов зеленіє,
І місяць із серпа знов повний стає,
Се бачачи, чесні, не тратьте надії,
Хоч доля гнівная вас гонить і б'є.
4
Не цурається правди мудрець,
Хоч вона й з уст дитинячих буде, -
Так як в ніч, коли сонце зайшло,
Каганця не цураються люде.
5
Добру науку приймай,
Хоч її і від простого чуєш,
Злої ж на ум не бери,
Хоч би й святий говорив.
6
Хто має мудрість, а з неї
Ближнім не хоче вділити,
Той має скарб многоцінний,
В міх шкуратяний зашитий.
7
Мудрість захована,
Золото в скритку -
Однаковісінько
Суть без пожитку.
8
Дурний, хто, помилок лякаючись,
Не сміє братися до діла, -
Так, як би я не їв, лякаючись,
Щоб кришка в голосницю не влетіла.
9
Не пливе супроти вітру
Запах цвітів і кадила, -
Але йде по всіх усюдах
Добра слава, добрі діла.
10
Навіть той, хто в призначення вірить,
Все ж трудитися мусить постійно:
Адже ж бачиш і сам, що без труду
Не горить і сухеє поліно.
11
Не звикай утертими стежками
Йти за другим сліпо, як у дим,
Бо як стануть пастухи вовками,
Треба вівцям паститися й самим.
12
Бережи маєток про чорну годину,
Та віддай маєток за вірну дружину,
А себе найбільше бережи без впину,
Та віддай майно і жінку й себе за Вкраїну.
13
Гість, дитя , і цар, і жінка
Мають всі один звичай:
Є що чи нема - байдуже,
Їм усе лиш дай та дай.
14
Хто духом низький, не мішайся там,
Де є високих трони,
Таж чоботи на голову ніхто
Не надіва замість корони.
15
Та й глупі ж ті багатирі,
Що люблять спать на подушках!
Я спав лиш на однім пері,
І твердо так було, що страх!
16
Щасливий той багач подвійно,
Піч повна дров, огонь горить, гогоче,
А в мене лиш одно поліно,
Та й те горіть не хоче.
17
Отрута є зле вивчена наука,
Отрута є нестравлена їда,
Для бідних - взаїмна порука,
Старому трута - жінка молода.
18
Скупий - не пан своїх засіків повних,
А сторож, і приставник, і невольник.
19
Книги - морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
20
Хто власного ума не має,
То з книг не вийде ум йому.
Хто є сліпий на обі оці,
То що по дзеркалі йому?
21
Клониться дерево, плодом обтяжене,
Чесний, розумний, і ти так клонись!
Висохне дерево, безмізкії голови
Зломляться, та не похиляться вниз.
22
Великі дерева шануй,
Що плід дають і в спеку тінь,
А як і плід часом хибне,
Чи ж тінь сама не є добром?
23
Мухи сідають на ранах,
Пчоли на квітах пахучих,
Добрий все бачить лиш добре,
Підлий лиш підле у других.
24
Як військо скликає труба,
Так ангелів божих скликають
Сердечні слова.
А в гуслі та флейти де грають
І брата осуджують - там
Приховок чортам.
25
Лихвар і п'яниця -
Се два побратими:
Сам чорт побратимство
Зв'язав поміж ними.
26
На двоє сотворено богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному,
Багатство - на двоє теж дане воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
32
Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить,
То бог його за гнів його відкине,
В гнівливе серце помисл злий, як петля в світло, лине, -
Сама згорить, а світла не загасить.
33
Хоча б ти і муки тяжкі потерпів,
А брата свойого не любиш,
То все ж ти на вічне життя не доспів,
Лиш дармо дочасне загубиш.
34
Як та опука від скали
Відскакує відлого,
Так кривда людська все паде
На кривдника самого.
35
Огневі, що ліси палить,
На поміч вітер ще спішить,
Та каганець він загасить.
Так сильний сильного скріпля,
Король рятує короля,
Слабого ж топче і валить.
36
Наче віз без коліс
Не покотиться до суду,
Так своєї судьби
Не дійдеш без праці й труду.
37
Молодість у бідності -
Без мами дитина,
Старість у бездітності -
То гірка година.
38
Ти сто людей побив у бою
І тим пишаєшся, герою?
Ось сей лиш власну пристрасть поборов,
І над тобою він горою.
39
Купа дров і жура -
Що з тих двох тяжче є?
В дровах труп лиш згора,
А в журі все життя?
40
Хоч би все добро папером було,
Хоч би все море чорнилом було,
Зорі б на пера всі перекувать,
Ангели б сіли там пір'ям писать,
То не списали б - так мудрий прорік -
Мудрості божої ввік.
...............
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" «Розкіш братньої любові». Відгук на «Притчу про життя» Івана Франка"
• Перейти на сторінку •
"Meine judischen Bekannten"
• Перейти на сторінку •
"Meine judischen Bekannten"
Про публікацію