ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.05.16 10:23
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,

Олена Побийголод
2022.05.16 10:01
Із Володимира Висоцького

Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.

Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,

Віктор Кучерук
2022.05.16 05:35
Відчини скоріш віконце
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.

Ярослав Чорногуз
2022.05.15 22:50
Бездара пише й пише про війну.
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!

15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Микола Дудар
2022.05.15 19:18
Нескорені міста - передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А під вікном - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узві

Шон Маклех
2022.05.15 17:15
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.

Ігор Деркач
2022.05.15 16:30
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.

Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,

Нічия Муза
2022.05.15 16:20
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.

А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий

Микола Дудар
2022.05.15 13:31
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!

Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,

Тетяна Левицька
2022.05.15 08:03
Не важливо, коли доля зводить мости,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.

Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,

Ярослав Чорногуз
2022.05.14 21:53
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!

Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий

Сергій Губерначук
2022.05.14 16:09
Любити слід,
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!

Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.

Ольга Олеандра
2022.05.14 11:42
То плине час, спливає у безодні.
Вже місяці тихенько пропливли,
мов тії течії глибоководні,
народжені з придонної імли.
Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
у тих миттєвостей буденно-манівних?
Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
плескочуть хвилі, с

Віктор Кучерук
2022.05.14 06:54
Тут нестерпно вітряно і пильно,
І круті дороги навсібіч, –
Тут повсюди бачиш мимовільно
Міць і велич нелегких сторіч.
Дух століть витає в сьогоденні
І отут сприймається, як дань,
Від котрої йде таке натхнення,
Що творити хочу без вагань…

Ігор Шоха
2022.05.13 20:58
ІДо себе ми не кликали біди,
але її хотіли біси вражі –
агенти віроломної орди.
Яка змія не повзає сюди,
криваві залишаючи сліди,
та шельму Бог усе одно покаже.

ІІКуратори «південної русі»:

Іван Потьомкін
2022.05.13 18:32
За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
За горлиць, що росою полощуть горло ,
За дятла, що під кору дзьоб свій заганя,
За горобців, що не відають спокою,
Невтомний півник співати не вгава,
Аби могли ми відділити день од ночі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Макс Дрозд
2022.05.14

Емі Троян
2022.05.10

Павло Нетофор
2022.05.07

Самослав Желіба
2022.05.01

Наталія Твердохліб
2022.04.28

Анастасія Олівер
2022.04.27

Єлена Задорожня
2022.04.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Франко (1856 - 1916) / Вірші / ПРИТЧІ

 Притча про життя
Було се в Індії.
Степом безлюдним
Йшов чоловік. І враз напав на нього
Голодний лев. Побачивши звірюку
Ще здалека, почувши рик її,
Почав тікати чоловік щодуху.
Тікаючи, наскочив він нараз
На глибоченну балку. Не було
Часу вертатись, не було де скритись,
А звір вже близько. Бачить чоловік,
Що зо стіни безодні, зо стрімкого
Скального обриву худа берізка
В щілині виросла й вершок зелений
Понад безодню к сонцю піднімає.
Не довго думаючи, він чепився
За ту берізку, держачись руками
За пень її, повис над гирлом темним,
Аж поки, бовтаючи там ногами,
На щось твердого крихту не оперся.
Тоді аж відітхнув і дрож смертельна
Потрохи втихла. І почав тоді
Сірома озиратися довкола,
Де він і що з ним?
Перший зирк його
Впав на коріння деревця, що в ньому
Була його єдиная опора.
Що за притичина? Глядить дві миші,
Одна білява, друга чорна, пильно,
Запопадно, і ненастанно, й прудко
Гризуть коріння того деревця,
Лапками землю порпають, працюють,
Немов наняті, щоб його підпору
Підгризти, підкопати, повалити.
І похололо в того чоловіка
На серці, бо в тій хвилі лев розжертий
Надбіг над пропасть, і його побачив,
І лютим ревом відгомін збудив.
Не міг його дістати, але люто
Глядів згори, скакав і землю гриз,
Ждучи, аж він угору знов підлізе.
І глянув вниз у пропасть чоловік.
І бачить, що на дні тієї балки
Страшна гадюка в'ється і широко
Пащеку рознімає, жде лише,
Щоб він упав для неї на поталу,
Померкло в голові у чоловіка,
За серце стисло, і холодним потом
Все тіло облилось.
Та враз почув,
Що те, о що опер він ноги, якось
Ворушиться. Зирнув, аж пробі! Се
Гадюка, звита в клубок, що в щілині
Дрімала. Рад був скрикнуть чоловік,
Та голос в горлі задушив переляк.
Рад був молиться, та тривога вбила
Побожну думку. Наче труп холодний,
Він висів, певний, що в найближчій хвилі
Коріння миші підгризуть, гадюка
У ногу вкусить, сил не стане,
І вниз він упаде, змії в пащеку.
А втім - о диво! На гілках берізки
Побачив той нещасний чоловік
Гніздо чмелів. У щільнику малому
Було там трохи меду, а чмелі
Всі полетіли в поле за пожитком,
І закортіло чоловіка того
Покушать меду. Він всіх сил добув,
Піднявся трохи вгору, і устами
Досяг щільник, і ссать його почав.
І враз немов рукою відняло
Йому від серця. Солодощі меду
Заставили його про все забути,
Про льва, що вив йому над головою,
Про миші, що його підпору гризли,
І про дракона, що внизу грозив,
І про гадюку, що у стіп сичала.
Про все, про все забув той чоловік,
Найшовши в тих краплинах медових
Несказанну, високу розкіш раю.
Готама Будда, Азії світило,
Очима духа бачив сю пригоду
І своїм вірним так про неї мовив:
"Сей чоловік, брати, - то кождий з нас.
Життя важке, природа нам ворожа
І тисячі пригод і небезпек
З усіх боків усе нас окружають, Як того мужа, що там в балці висів.
Голодний лев над нами - то є смерть,
Дракон внизу - то вічне забуття,
Що кождого нагрожуєсь пожерти,
А миші, чорна й біла, - день і ніч,
Що ненастанно вік наш підгризають,
А та гадюка під ногами, браття, -
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі
Назавсігди відмовить може служби.
А та берізка, за яку вчепившись,
Міркуємо спастися від заглади, -
Се людська пам'ять - щира, та коротка
Нема нам виходу із того горя,
Нема рятунку. Та одно лиш нам
Лишилось те, чого ніяка сила,
Ніяка нам пригода взять не може:
Се чиста розкіш братньої любові,
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір,
Підносить душу понад всю тривогу,
Над всю турботу із-за діл минущих -
В простори, повні
світла і свободи.
Хапайте сквапно краплі ті, брати!
Бо лиш в тому, що серце ваше чує,
Чим груди повні, чим душа живе,
У розкоші любові і бажання,
В братерстві, у надії, у змаганні
До вищих, чистих цілей є ваш рай".
1892

***
Із збірки " Мій Ізмарагд".






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-08-14 10:32:11
Переглядів сторінки твору 13359
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.818 / 5.92)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.604 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.09.27 18:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-14 11:04:47 ]
Яка імперія образів і експресія почуттів!!!
Приголомшує і заворожує.
Улянко!
Щиро дякую Вам.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-14 11:40:23 ]
Дякую за відгук, але для повноти вражень треба ще раз повернутися до твору і прочитати заключну частину, яку я щойно додрукувала.
Але і ви, п. Василю, можете долучитися, я читала ваші рецензії, мені сподобалися, може ви, якщо виникне бажання, напишете відгук на один із творів Франка чи на декілька і викладете на своїй сторінці, а РМ скопіює ще і на сторінку Франка. Буду вдячна за допомогу.
Може в когось із авторів ПМ є вже готові матеріали по творчості Франка, можна зголоситися і РМ охоче піде назустріч усім бажаючим внести свою лепту до дня народження Великого Каменяра.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-14 22:53:33 ]
Дякую, Улянко і за пропозицію і за те, що заходили на мою сторінку.
Приємно. :))
І хоча хвилююся, бо усвідомлюю відповідальність, все ж спробую написати про "Притчу", яка мене дуже вразила...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-14 22:27:11 ]
ІВАН ФРАНКО
Уривок з передмови до збірки "Мій Ізмарагд"
***
Не показую при поодиноких віршах джерел, відки їх узято. Майже нічого тут нема, що можна би вважати перекладом. Обік оригінального, є тут чимало й такого, де на чужу основу я накладав свої власні узори. А відки взято сю основу і кого й де "наслідувано", се лишаю цікавості тих критиків сього і будущого віку, котрі не будуть мати і вміти що кращого робити, як віднаходити "джерела", з яких котрий поет черпав своє вітхнення. Гай, гай! Ті джерела сотки, тисячі літ отворені і доступні кождому, і здоровому оку й шукати їх недалеко.
А тобі, любий брате чи люба сестро, що читатимеш оті рядки, "не мудрствуя лукаво", бажаю того душевного супокою, того м'якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я, складаючи серед болю і тяжкої гризоти оті прості, часто скорбні, іноді, може, сухо навчаючі та моралізаторські вірші. Коли з них упаде в твою душу хоч крапля доброти, лагідності, толеранції не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів, то не даремна буде моя праця...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-08-19 13:51:52 ]
Автори / Василь Дениско (1954) / Рецензії

«Розкіш братньої любові». Відгук на «Притчу про життя» Івана Франка

http://maysterni.com/publication.php?id=65733

Припускаю, що знайдеться прискіпливий читач або літературний сноб, який підшукає на яскравому і дивовижному гобелені твору «Притча про життя» недостатньо міцно зав’язаний вузлик чи надірвану ниточку...
Охочих «тикати» заскорублим пальцем у гобелени творів класиків нині вистачає. І не став би я про це говорити взагалі, якби не знав таких «критиків». Приміром, один із них – прихильник філософії Дао Лао-цзи – мовив мені про суперечливість Франкової тези у «Притчі»: «Життя важке, природа нам ворожа». Як на мене, то це не важливо, бо у творі є найпосутніше: глибинний філософський зміст, який приголомшує! А «критикам» Іван Якович відповів ще у передмові до збірки «Мій Ізмарагд»: «...бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я, складаючи серед болю і тяжкої гризоти... вірші...»
Щоб не втомлювати читача, не стану детально описувати свої враження – винятково позитивні і емоційні, а дозволю собі зупинитись на рядках, які змусили мене віднайти паралель зі світом кіномистецтва.

А та гадюка під ногами, браття, –
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кожній хвилі
назовсім відмовить може служби...

Після прочитаних (перечитаних) цих рядків чомусь виразно згадався фільм Педро Альмодовара «Говоріть до неї». Там дівчина-балерина після автомобільної катастрофи перебуває в комі, а медбрат у лікарні її доглядає і говорить(!) до неї без упину і вірить...
Люди (брати) мають говорити одне з одним, навіть тоді, коли хтось перебуває в комі. І тоді станеться диво. Відчуваю, що ця сакральна думка, попри інший вербальний зміст і символіку, присутня й у творі Івана Франка:

Се чиста розкіш братньої любові
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір...

«Притча про життя» читається одним подихом. Імперія образів твору збуджує уяву і спонукає до роздумів.
І насамкінець. Видається мені, що цей зворушливий твір – майже готовий сценарій для анімаційної кінострічки. Агов! Де ви шановні сценаристи, художники і режисери? Та най там...
Підніміть свої голови і зніміть зі своїх верхніх книжкових полиць томи творів Великого Каменяра!

2011 рік


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-20 12:09:03 ]
ІВАН ФРАНКО
Також знання
*
Знай, коли де йти,
Щоб добро знайти,
Поки не знайшов,
Хоч лицем світи.
А як не знайшов,
Влад се, чи не влад,
Як раз відійдеш,
Не вертай назад.
15/ІX 1915