ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.04.20 07:21
***
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази

Микола Соболь
2024.04.20 06:52
Вже скоро
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.

Віктор Кучерук
2024.04.20 05:27
З дитинства
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:

Володимир Бойко
2024.04.19 22:47
Мінус краса
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.

Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,

Іван Потьомкін
2024.04.19 18:27
***
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"

Микола Дудар
2024.04.19 12:49
***
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад

Світлана Пирогова
2024.04.19 08:13
Квітка на лататті
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.

І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.

Леся Горова
2024.04.19 08:00
Залишся
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.

То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.

Микола Соболь
2024.04.19 07:14
Варяг
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.

Віктор Кучерук
2024.04.19 06:07
* * *
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти

Гриць Янківська
2024.04.18 21:10
І тільки думка
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?

Євген Федчук
2024.04.18 19:59
Про Гаркушине море і водоспад Вчелька
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,

Артур Сіренко
2024.04.18 19:35
Архіпелаг міста
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання

Юрій Гундарєв
2024.04.18 19:12
Чернігів: діти не винні!
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…


Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча

Володимир Каразуб
2024.04.18 19:05
Жінка на міському балконі
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля

Вікторія Лимар
2024.04.18 15:16
До миру
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.

Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степан Коломиєць
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Іван Франко (1856 - 1916) / Вірші / ЛІРИКА

 Картка любові
Образ твору 1
Зближаєсь час, і з серцем, б'ючим в груди,
Я вирвуся, щоб бачити тебе,
Порвати пута фальші і облуди,
Що тисне нас і по душі скребе,
Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,
Не знаючи, що в наших серцях сила,
Котрої ржа упідлення не з'їсть.
Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,
В твої обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй мені гарячий,
Що будь-що-будь, а ти повік моя!
Моя і невідлучна! Бо сльозами
І горем ти знітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!
Всі пута, що засліплення й зла воля
На нас вложили, нам на біль, - порвем!
Отруту, що нас нею щедро доля
Поїла, виллєм з серця і затрем
Усякий слід тих споминок важких,
Котрі, мов черви, серце підгризали,
Щоб навіть тіні темнії від них
На наше вольне щастя не лягали.
Зближаєсь час, коли, подібно нам,
По довговічних боях, муках люди
Прокинуться, гнилий розмечуть трам,
Що їх давив, і щиро грудь до груди,
Уста до уст притиснуть, мов брати,
Приязним, щирим словом заговорять,
Позбувшись пут недумства, темноти,
І зависті, і людовладства, й горя.
1мая 1878




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2011-07-21 01:45:51
Переглядів сторінки твору 13981
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (4.818 / 5.92)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.604 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.715
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Автор востаннє на сайті 2014.09.27 18:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 02:31:14 ]
Ольга Рошкевич була найбільшим і взаємним коханням Івана Франка. Вони познайомились влітку 1874 року, коли Франко завітав у гості до свого друга по навчанню. Після двох років знайомства з Ольгою Іван Франко просить руки у її батька, священника, що служив у селі Лолин Івано - Франківської області. Батько дає згоду, але до офіційних заручин не дійшло. Франком, як соціалістом, зацікавилася поліція. Для Рошкевичів це було справжньою трагедією: арешт Івана, обшук у їхньому домі, допити. Поета виключили з університету, сім місяців був ув'язнений.
Батько заборонив Ользі бачитися з Іваном Франком. Проте вони ще зустрічатимуться за селом. Ольга йтиме, а по деревах в'язатиме стрічки, щоб Франко знав куди іти.
Потім він знаходитиме найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То передає книжку, в якій наколоті букви, Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви, складаючи слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш, який треба потерти цибулиною, щоб проявився текст.
Ольга, начитавшись роману Чернишевського "Що робити?", надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, священником, із фіктивного, одружені жили у різних кімнатах, перейшов згодом у нормальне русло.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 03:23:58 ]
Іван Франко
***
Тричі мені являлась любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла,
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки зчезла там, де вічно темно,
Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне -
Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Обслабне, щезне... Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати,
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати

В її очах - такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях

І я з ним у пітьму помандрую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 10:14:59 ]
дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 10:47:33 ]
Лист Ольги про те, що вона виходить заміж звалив поета з ніг. У нього - крововилив.
У відповідь Франко пише слова, які стали хрестоматійними:
"Наші шанси нерівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними... Але мені нема вибору аніякого і втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєю".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 10:48:08 ]
"людська злість" - явна помилка Франка.
В рисах "людинності", людяності - немає "злий".
Словом, в українського народу багато набралося порушень констант, які знищують наш народ.
Потрібно робити висновки і не повторювати помилок наших попередників.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 11:06:08 ]
Дякую, Улянко, за Франкові поезії на ПМ! Мене ця тема теж хвилює. Але я спробувала знайти трішечки інший ракурс у цьому дивовижному коханні. Словом, моє скромне бачення ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=54875


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 11:11:51 ]
Дорога РМ, Ви знову примусили мене замислитись і десь навіть засумніватися...
Але... хіба людині не властиво іноді відчувати злість? І хіба від того вона перестає бути людиною?
Хоча... може таки й перестає, хоч на долю секунди. Принаймні, перестає бути людиною за подобою Творця...
А висновки, справді, потрібно робити...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 12:42:15 ]
Підтримую вашу думку, пані Любо. Людина - це подоба Творця, але ж не копія :)) і – ще цікаво – існує така думка, що кожна людина - окремий всесвіт і у ньому, на жаль, є все )).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 11:15:27 ]
Перечитав раз, і ще раз, - цікаво, чому все складається не так, якраз навпаки все складається - і в особистих стосунках, і суспільних...
І Ольга зрозуміла, після мудрих батьків, що зі священником краще, аніж із "революціонером"?
Трагічно?
А все - здавнене нерозуміння, несприйняття нашою елітою "констант" і божественних пропорцій...
Дикунство?
Освічена темність?
Злий рок? Пороблено?
Всіх?.. (


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 11:24:35 ]
Дякую, пані Любове.
Шановна РМ, ви що виключаєте таке поняття, як "людська злість" взагалі? Не знаю в якому світі ви живете, але не можу з вами погодитися. Бог дав людині свобідний вибір, і тому в світі існує, як " людське добро", так і "людська злість". І, звісно, немає в цьому ніякої помилки з боку Франка.
До речі, а таке висловлювання з вашої сторони, як "помилка Франка" хіба не є тією образою найвищої людської сутності?
*
Маленьке прохання. Виділіть зсилку пані Любові, щоб можна було зразу зайти і переглянути. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 13:04:17 ]
Я нічого, Уляно, не включаю в абсурдне поняття "людська злість".
Не знаю в якому ви світі живете - напевно створеному дияволом? Навпаки Господньому?
Повторю для інопланетянки - що в нас Бог сотворив людину за Образом і в Подібності. І якщо ви наполягатимете, що Бог буцімто злий і недобрий далі, то в нас буде серйозний конфлікт.

Щодо Франка - я сказав, що Франко помилявся приписуючи людині, як такій, чужді їй якості, в чому тут "образа найвищої людської сутності"?
Здатність до логічних помилок автора в цьому творі помітна і при порівнянні наприклад цих двох рядків:
"Пробить стіну, котрою людська злість
Нас, друже мій сердечний, розділила,"
"Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!"

Краса вища за ідеологію, краса формує світ, а не будь-яка злість, чи кривава боротьба.
Я би радив вам, Уляно, зосереджувати увагу на красі від Франка. А помилки, особливо у молодому віці властиві всім. Нічого тут такого немає, аби про них на ПМ не поговорити.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 11:30:27 ]
Улянко! Бачу, що по цій ссилці не можна потрапити куди слід. Не знаю чому. Та то не біда. Якщо Вас зацікавить, то це тут, на моїй сторінці - вірш "Каменярева любов".
Ще раз дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 11:36:23 ]
Можна потрапити чудово. Треба її виділити і правою клавішею миші натиснути на "открыть ссылку".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 11:35:06 ]
До речі, ось цікавий, нмд, погляд на чоловіка Ольги Рошкевич:

"Шлюб з Володимиром Озаркевичем Оль­га Рошкевич узяла в Лолині 14 вересня 1879 року. Ні Ольга, ні Франко не знали, чому Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на "підупалій в громадській опінії" бідній дочці провінційного свяще­ника. Тільки потім усе стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар'єрою, переносячи глузування близьких, протягнув руку колишній Франковій наре­ченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатися корисною ро­ботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини".
http://www.ukrlit.vn.ua/article/57.html


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 11:49:14 ]
Дякую. Відносно зсилок, це залежить від браузера. Але в можливостях РМ зробити їх доступними усім.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 13:07:34 ]
На жаль, мене одного не вистачить на всіх і все...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мирохович (М.К./Л.П.) [ 2011-07-21 12:08:01 ]
Р. Горак "Тричі мені являлася любов"
http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=33&bookid=0


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-07-21 13:29:32 ]
Улянко, я вибачаюсь, це знову я. До мене просто дійшло, як можна скоротити шлях за наявності такого недалекого браузера, як у нас: виділяєте адресу лівою кнопкою мишки, правою натискаєте і у віконці, що з'явилося - натискаєте "искать с помощью Гугл". І миттєво переноситесь ближче до жаданої мети. Ви майже на місці...
Успіхів!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 13:55:41 ]
РМ, дякую за роз'яснення. Напевне я в цьому питанні і справді інопланетянка. Але я намагатимусь зрозуміти.
Мене завжди цікавило питання створення світу. Якщо існує твердження, що " Бог - творець УСЬОГО видимого і невидимого", то як тоді зло? Я щиро віруюча людина, і, прошу не вбачайте у моїх словах чогось такого, я тільки хочу знати вашу думку, тому що бачу ваше досконале знання даного питання.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 14:44:51 ]
Улянко, гляньте сюди, тут у нас багато про це сказано Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»

Однозначно, що "зло" не пов'язане з діяннями Бога і Його Помислами. "Відійди Сатано" - це до зла, яке намагається пробитися в наш світ крізь пітьму навіть деяких наших станів, але це (зло) є лише спробою руйнації Божественного, в тому числі і людини, тому його потрібно чітко відділяти від Творчості і Добра, що і є людиною.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-21 18:02:32 ]
Дякую за зсилку. Раджу прочитати усім, особливо про "холод", "тьму", "зло".
Але від самого початку створення світ не був ідеальним, тобто налаштованим, виключно, на добро. Візьмім райський сад і заборонений плід, існування якого, думаю, Бог міг і уникнути. Але, напевне, у цьому і був найвищий задум Творця - дати людині право свобідного вибору. Адам і Єва зробили його.
Бог створив перших людей лише за своїм Образом і Подібністю, а подібність і єдинтичність - це зовсім різні поняття. Тому я не вважаю слово "людина", як таким, що наділене божественними якостями і не підлягає оскверненню. У вашій зсилці є вираз "лукава людина", який підтверджує мою думку.
Інше діло, що не можна узагальнювати, тут я підтримую вас повністю.
І, якщо вже не ображати саме слово "людина", то давайте і не будемо ображати
" Степана, Гаврила, Одарку", які і є тілесним вираженням слова "людина", інакше це всього лиш слово.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-07-21 18:57:17 ]
Ну, дорога Уляно, в найбільшій мірі йдеться про те, що потрібно на нашому мистецькому ресурсі кожному слідкувати за своєю гординею вознестися на рівень Бога, звідки так імпозантно судити і засуджувати його Творіння...

Адам і Єва, а також і ми, були і є втіленнями бездоганної ідеї шостого дня творіння, ідеї, яка діє все наше життя, чи не так? І тут в кожного своє.
Та повноцінне рішення - що той чи той є "людиною" можливе лише від Творця. А нам дана коректність нижчого рівня - де ми можемо оцінювати, але, знову ж таки, не на рівні Бога.
Бог може оцінювати - зі своїм баченням свою дитину як завгодно, ми ж можемо так поступати, напевно, лише щодо своїх дітей. І мені дуже хочеться, коли я чую злі слова від якоїсь мами або татуся щодо людини в цілому прошепотіти їй-йому на вушко, що те саме можна зараз сказати про її ще юну дитину. Та чи хтось має право на таке?

* * *
"Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, -
В одній хвилині з'явиться тобі
Твоє призначення земне і зміст.

То лиш приходить раз, але назавжди.
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед - і знай:
Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
І сповнитися ним, воно - від Бога.
Як же ж не вчув призначення свого, -
Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти".

Юрій ЛИПА


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-22 09:32:39 ]
У Франка те, про що можна сказати не судьба. та і то тільки в першому наближенні.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-20 11:19:42 ]
ІВАН ФРАНКО
Із збірки
" Зів'яле листя ".
Перший жмуток
XІX
Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню...
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
Нове сім'я, новії надії,
І вдихаєш дух життя рум'яний.
1891