ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НА СКРИЖАЛЯХ ДУМ
Нині майже кожен, хто сяк-так римує слова, воліє називати себе поетом, а свої, часом вкрай недолугі, тексти – поезією.
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
Захар Гнідець, натомість, у цьому ракурсі аж занадто скромний. Віршує давно, однак лише тепер, досягнувши вельми поважного віку, набрався сміливості видати власні твори окремою збіркою.
І запрошує він читача у світ своєї поезії доволі жорстокими самокритичними рядками:
Писати віршики? – Без Муз не обійдуся!
Наснаги брак мені. – Поетом не назвуся...
...Ловлю я спрагло солов’їні трелі,
Та все ж пряду й пряду з клоччастої куделі.
Нерівна й нетривка виходить в мене нитка,
Що ненадійна вкрай в подальшому ужитку.
...І смуткові не піддаюся...
Бо віршики писати вчуся.
(«Поезія»)
Це щире, зворушливе зізнання автора мимоволі налаштовує читача на взаємну довіру.
Справді, лише невіглас впевнений, що вже знає і вміє достатньо. Мудрець – все життя вчиться. Таким і бачиться мені Захар Гнідець – справжній інтелігент, наставник, філософ, інтелектуал і... самобутній поет.
Дуже цікаво і навіть пізнавально, строфа за строфою, «перебирати» намистини його віршів. Хоча... підібрані вони дещо спонтанно. Патріотичні поезії, духовні, дитячі; пейзажна та інтимна лірика тощо – нанизані впереміш, складаючи перший розділ книжки. Та слід зауважити, що оригінальна назва «Різне: якісно, кількісно...» - досить вдала, бо своїм глибоким підтекстом вищезгадану хаотичність виправдовує. Найменування другого розділу «Щиросердечні вітання вдумливо читаючим» теж доволі промовисте.
А про уявну нитку, на яку всі ці «різнокаліберні» вірші-намистини нанизані, аж ніяк не скажеш – «нерівна й нетривка». Попри зовнішню відсутність гармонії і цілісності, щось невловиме і незбагненне ці поезії таки пов’язує, не дозволяючи їм розсипатись. Можливо, «пріоритет любові», який Захар Гнідець обрав для себе раз і назавжди, і, який пронизує кожен рядок збірки, до кого б (чи до чого) не звертався автор?
Хай розквітає вільний світ,
А в ньому наш вкраїнський рід,
Метелик, пташка і бджола,
Краса пшеничного стебла.
Троянда пишна, виноград,
Весняний солов’їний сад,
Міцний в здоровім тілі дух,
Стихійно-непомильний рух
Землі і Сонця, всіх планет
Та доброти пріоритет.
(«Пріоритет любові»)
Захар Гнідець, як мудрий і досвідчений Вчитель, у віршах не дозволяє собі зверхніх повчальних інтонацій. А лише – спонукання до роздумів, яке м’яко і ненав’язливо підштовхує до потрібного висновку.
Де ж істина справжня – це загадка вічна.
Наука вселюдська – крихка, анемічна.
Творити не здатна бездушна стихія –
Лиш Слову підвладна божественна дія.
(«Думки в полоні самоти»)
А якщо й пропонує автор до уваги читача готові «прописні істини», то лише ті, які сам збагнув, випробував - і викарбував на власних «скрижалях дум».
Людино, ти богоподібна –
То й вічність обирай святу...
...Любов до ближнього й до Бога –
Єдина до небес дорога.
(«Єдина до небес дорога»)
Особливого шарму й неповторного відтінку додають поезіям З.Гнідця вкраплені у канву тексту іншомовні слова. Це, так би мовити, його «коник». (Очевидно, дається взнаки любов до латині і багаторічний досвід викладання іноземних мов у школі). Та було б корисно, якби у збірці подавався їх переклад рідною мовою. Принаймні, це б дещо спростувало самоіронію автора щодо «подальшого ужитку» своїх творів.
Зрештою, зважаючи на життєво-філософську тематику віршів та чималу кількість посвят-привітань (готових до вжитку!), гадаю, кожен, за бажанням, знайде серед зібраних у книжці намистин поезію до душі і до нагоди. А хтось, можливо, відкриє для себе рецепт щастя від Захара Гнідця...
Радій безпричинно, радій щохвилинно
І навіть тоді, коли стрес допіка...
(«Радість – майже панацея»)
Може, дійсно, варто скористатися порадою поета?
І тоді відчуєш радість животворну,
Що бринить у тиші, наче благовіст,
Радість тихомирну, радість неповторну:
Вслухайсь в безгоміння таємничий зміст!
(«Провесняний вінець»)
Цілком свідомо не беруся судити рівень майстерності і професійності творів. Хай це залишиться прерогативою критиків. Не закликатиму й автора лояльніше ставивитись до власних творінь. Зауважу тільки, що чітко усвідомлюючи сенс творчості загалом, лише поетові від Бога не забракне мужності зізнатися у сокровенному:
Мої куплети – не мораль.
І не Мойсеєва скрижаль.
Вклоняючись ясним зіркам,
Задумуюсь над ними сам.
(«Задум і мета»)
2010
На превеликий жаль, збірка Захара Гнідця "Вірші" виявилась першою і останньою із виданих за його життя. 23 липня 2010 року на 86-му році поет, який "не називав себе поетом" відійшов у кращий світ...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію