ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2021.01.20 14:25
Є такі періоди життя,
що здаються й досі головними
від Еллади до епохи Риму,
у які немає вороття,
поки не замінимо новими.

І втішає, і лякає нас
наша зміна – діти та онуки...

Серго Сокольник
2021.01.20 12:58
Ти по воду ішла.
Спрага змучила тіло.
І знайшла. І пила.
Бо хотіла... Хотіла...
Я тебе напував,
Мов колодязь оази.
Пил пустелі, my love...
Я тоді перифразом

Тетяна Левицька
2021.01.20 12:46
Небо трусить сніг лапатий,
розсипає чисту вату
на дерева і дороги -
час подякувати Богу.
Я іду защедрувати
до кумів, близенько хата.
Зорі - казкою містерій.
Лунко стукаю у двері.

Володимир Бойко
2021.01.20 11:11
Ой, отримав юний слон
У презент крутий айфон.

Ох і важко слоненяті
У айфоні розібратись.

Все кудись чомусь тікає,
Зависає і зникає.

Сергій Гупало
2021.01.20 09:36
Птиці мерзнуть он там, у задвірку,
Ніби пси без господаря долі.
Це ж бо Всесвіту випала дірка
На район цей – сіренький і кволий

Боже, дай-но натхнення, цидулку,
Щоби гідно цей світ оцінити,
Не відчути: для декого мулько,

Іван Потьомкін
2021.01.20 08:56
«Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
Той марусин поясок знає тільки в чарці.
Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
Той незграбний. Той малий.
А той голомозий...
Як дівчата заміж йдуть – второпать

Сергій Губерначук
2021.01.20 08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.

З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій

Микола Соболь
2021.01.20 04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму

Олена Малєєва
2021.01.19 20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.

Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:

Ігор Деркач
2021.01.19 20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.

***
Воюємо. Я знаю, що залізно

Олена Музичук
2021.01.19 20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...

***
Караюся, але не каюсь

Олена Лоза
2021.01.19 19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.

Олена Лоза
2021.01.19 19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.

Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.

Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас

Ніна Виноградська
2021.01.19 18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.

На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Гуменчук (1986) / Проза

 Обезтілене
    Але ж є на світі цьому дволикі! Я навіть легенди про таких знаю. Бо це і справді мистецтво – загарбати собі два обличчя... Отже, мають бути і безликі. Хтось із них, мабуть, і є моїм. Тим самим. І якщо він без мене живий – то я без нього ніщо.
    Бо хто я? Всього лиш обличчя – без плоті, без володаря, обезтілене ще в минулому житті. Тільки й зберегло у собі відчайдушне прагнення знайти хоча б своє тіло. Поєднатися із ним в єдине ціле та, нарешті, побачити себе у дзеркалі. А про людину я уже й не мрію.
    Я вже кидалося в обійми сотень безликих, але вони відривали мене, шрамуючи пальцями, і втоптували у бруківку. Бо їм потрібно було збиратися у зграї. Щоб кричати та підіймати догори руки, стиснуті в кулак. І щоб із голів чувся скрегіт стиснутих зубів, а із сердець вихлюпувався гнів. Мабуть, ці ігрища були комусь потрібні.
    ...Це не вони, а якась абсолютна злість зриває, випалює та кидає мене об землю. А я просочуюсь крізь дбайливо пролитий на мене асфальт і навіть через терни непотрібності. Щоб вистраждати відродження і перевтілитися. Щоб навесні бути павутиною на кущах, влітку – дитям райдуги, народженим у міських фонтанах, восени – кольоровими візерунками вуличних калюж, а взимку – огортати вікна їх осель. А після цього... Знову безликі, знову падіння, підошви...
    Я і без дзеркал відчуваю, як мене вже проорюють зморшки. Вздовж і впоперек, меридіанами і паралелями. Вже й рот перестав бути собою, а обмілів, як міліє душа людська, і перетворився на одну з таких зморшок. Він іще шелестить щось час від часу, але вже й я не розумію, що саме. Мені здається, він просто збожеволів від самотності.
    Я дивлюся на світ безликих зі свого поки що небуття і мені гірко... Там нас так мало, тут нас все менше. Найкращі з нас полягли покосами у цій пальцевій різанині. І я знаю, що тут, у небутті, поруч зі мною блукає безліч моїх братів та сестер. Вони сподіваються, марять і плачуть. Я чую те голосіння навіть крізь крики нікчемних ігрищ безликих. У них ще вся боротьба попереду, але вони зможуть. І кожен ще знайде своє тіло, а якщо пощастить, то й людину.
    А я вгризуся у першого ж безликого. Нехай здирає, нехай топче. Я вже не підведуся і не відчую себе. А з праху мого народяться зорі.


17.06.2011.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-06-22 21:25:17
Переглядів сторінки твору 1164
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.852 / 5.5  (4.477 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.788 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.11.22 10:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тіна Гальянова (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-23 11:53:57 ]
Дуже знайомі почуття. Гарно підмічено й гарно передано. Майстерно. Молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Гуменчук (Л.П./Л.П.) [ 2011-07-25 22:14:15 ]
Ці почуття усім знайомі... Ми існуємо між безликих та дволиких. І не факт, що найкращий варіант - щось середнє :(