ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Філософія любові Світлани Мельничук
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія любові Світлани Мельничук
Світлана Мельничук народилася 22 травня 1973 року в селі Самоволя Іваничівського району, що на Волині.
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
Оспівана Лесею поліська земля з дитячих літ напувала дзвінким натхненням трепетну душу майбутньої поетеси. Тут побачили світ її перші публікації в районному часописі «Колос».
А 1992 року мінлива доля привела Світлану на Сокальщину, в село Перетоки, де вона й зараз мешкає, працює і виховує разом із чоловіком трійко діточок. Незважаючи на непрості життєві обставини та нелегкий щоденний труд, самобутнє джерело творчості поетеси не замулилось, а навпаки – заструміло ще потужніше. З 1997 року Світлана Мельничук – член Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос». Тут, на Сокальщині, її поетичне слово зміцніло, зазвучало голосніше і виразніше – спочатку на сторінках місцевої преси, а згодом у колективній збірці «Сокальщина літературна», в альманахах «Провесень» та «Соколиний край».
Вірші Світлани одразу полюбились читачам своєю сповідальною щирістю, глибинно-філософським осмисленням буття, оригінальністю світобачення і якоюсь пронизливо-незбагненною правдою почуттів. Її поезії запам’ятовуються. Її слова надихають місцевих композиторів на створення пісень. За її творчістю слідкують…
У простих на перший погляд, близьких і зрозумілих кожному, задушевних віршах Світлани Мельничук, насправді, криється ота неосяжна філософія любові, яку збагнути до кінця не дано нікому. Її можна лише відчути щирим незлобивим серцем. Або – не відчути.
Почни з любові новий день,
У ній одній – найвища суть… -
закликає і стверджує поетеса. І їй віриш, бо розумієш, що це не є нав’язування власних відкриттів і спостережень, а порада насамперед собі – у важкі хвилини розпачу і зневіри. Поетеса не повчає, а намагається разом із читачем знайти оте Світло вкінці тунелю.
Любов до Бога, до рідної землі, до ближнього – пронизує всю збірку, надаючи віршам особливої чистоти звучання. А вільнокрилий політ Думки вирізняє класичний стиль поетеси несподіваністю смислових акцентів:
Світ розпочався з маминої пісні,
Та пісня – українською була.
Або таке:
Шевченка мово й Лесі Українки
Тобою я гордитись маю право.
І все ж хочеться виокремити інтимну лірику. Бо саме тема кохання є домінуючою і в збірці «Почни з любові…», і в творчості Світлани Мельничук загалом. І саме тут, як на мене, її талант здатний переливатися всіма можливими барвами і відтінками: неповторні образи, влучні метафори, непередбачувані ракурси – там, де, здавалося б, чогось нового годі й шукати. Саме тут, у безмежжі таємничого Всесвіту, створеного лише для Двох, філософія любові, яку сповідує і досліджує поетеса, особливо дивує і захоплює:
Роздивись мою душу,
Бо роздивиться хтось…
Рядки-прозріння… Рядки-спалахи… Рядки-осяяння… Вони у збірці чи не на кожній сторінці:
Я з тих, хто один раз любить,
І решту життя прощає… -
це справжнє, непідробне. Це те, що асоціюється, у моєму розумінні, з коштовними перлинами, які заворожують, перехоплюють подих своєю природною красою і довершеністю.
І хай це поки-що окремі рядки чи строфи. Віриться, що попереду у Світлани Мельничук немало творчих знахідок і перемог. А самобутні перлини її поетичного слова засяють з часом ще яскравіше і різнобарвніше.
І не лише на Сокальшині.
2007
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію