ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Один із зграї лебединої
1.
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
2.
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли вціліти:
Один[1] – зі зламаним крилом прижився
Поміж ненависних орлів.
А другому[2] – через колючий дріт
Вдалось перелетіти за кордон.
На Соловках двоє професорів згоріло[3].
А третій[4] –став легендою у вічній мерзлоті.
3.
Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)
Колыма ты, Колыма, чудная планета:
Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
***
Будь проклята, ты Колыма,
Что названа Черной планетой.
Сойдешь поневоле с ума,
Оттуда возврата уж нету.
Пятьсот километров тайга,
Где нет ни жилья, ни селений.
Машины не ходят туда –
Бредут, спотыкаясь, олени.
4.З листів Михайла Драй-Хмари до родини[5]
2 червня 1938 р.
«Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.
29 червня 1938 р.
Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.
Без дати
Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли...
5.
Розстрілювали їх не всіх одразу..
А кожного десятого щодня.
Аби од страху позосталі теж вмирали.
Професоре, сьогодні Ви серед тих,
Кому дано нагоду ще пожить.
Приречений на згин сусід - студент Володя.
« Моє ластовенятко, Оксаночко,
Як я марив пурхати з тобою
Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
Маленькою во врем’я оно.
Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
Ми ще ж не налюбилися з тобою...
Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
Володя мусить жить! Може, йому вдасться
Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
Стільки ж поколінь наївними хохлами
Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
Як неборака обібрать до нитки...
Отож, не зволікай, Михайле!
Можливо, це твій останній бій».
...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
6.
«О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
Крізь бурю й сніг гримить
Твій переможний спів,
Що розбиває лід одчаю і зневіри[6]».
Крізь всі поневіряння й смерть
Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.
________________________________________
[1] Максим Рильський (1895-1964).
[2] Освальд Бурггард (1891-1947).
[3] Микола Зеров (1890-1937), Павло Филипович (1891-1937)
[4] Михайло Драй-Хмара (1889-кінець 1938 чи початок 1939).
[5] Використано матеріали з книги Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження». К., «Смолоскип», 2007.
[6] З вірша «Лебеді» Михайла Драй-Хмари, за який поета було звинувачено в терористичній діяльності і після Лук’янівської тюрми в Києві відправлено на Колиму, де він і загинув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію