ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика

 ІГОР ПАВЛЮК: «ПОЛІТИКИ – ТИМЧАСОВЦІ. А ПОЕТИ – БЕЗСМЕРТНІ»
Образ твору

– Пане Ігоре, скажіть, будь ласка, як Ви ступили на літературну ниву?

– Вступив так, як вступають спекотного дня у гірську річку: боязко і з природним задоволенням одночасно. Хтось зверху мене штовхнув туди (хотів би побачити Його очі), у вічний Бористен, а з глибини Хтось манить і досі...

– Не з'являлося ніколи бажання кинути літературу і стати, наприклад, підприємцем?

– З’являлося миттєво і підприємцем, коли нічого вдома було їсти і не було хати... Так само, як з’являється під водою тієї ж річки бажання не дихати... Після добровільної з’яви на поверхню віддихуєшся за весь час, проведений у глибині. Часто з’являється бажання бути воїном. Адже навіть зразу після школи я хотів ним бути: вступив до Санкт-Петербурзького військового інституту. Потім залишив його – як смертельно захотів стати Поетом. Тепер, коли мені вручили Народну Шевченківську премію, символом якої є Залізний Мамай – образ воїна-характерника, воїна-поета, – усвідомив що мушу бути поетом-воїном, воїном-поетом, якщо треба.

– Як ставиться ваша дружина до того, що Ви поет?

– З розумінням, бо вона сама колись писала пристойні вірші. Тому я з нею і одружився... Потім вона помудрішала, стала серйозним науковцем світового рівня, а я писати вірші, як знаєте, не перестав...

– Чи не хотіли ваші діти піти в літературу?

– Наразі, наскільки мені відомо, ні. Але в їхньому віці ще також не знав, що я поет...

– До якого із літературних напрямів себе зараховуєте?

– До магічного реалізму зранку зараховував. Тепер, в полудень віку, – просто до чесної літератури.

– Коли почали писати прозу, і чому? Вважаєте себе цікавим прозаїком?

– Проза... поезія... Я би так строго письменницької творчості не ділив. Усе натхненне, живе, органічне, магічне – Поезія: і життя, і... смерть, і зорі, і трави, і дзвони, і гнізда, і поезія, і... проза. Прозу у класичному розумінні жанру почав писати із двадцяти восьми років. Чому? Бо так мені захотілося. Став менш сором’язливим, наївним... Поезія – це характерництво, ворожіння, заклинання природних стихій. Проза – це характери. Це втомлена, сива поезія... Вважаю себе цікавим прозаїком, навіть цікавішим, аніж поетом.

– Ваше ставлення до Шевченківської премії?

– Тут треба або лекцію читати, або ж просто і коротко сказати. Якщо Ви маєте на увазі Національну премію імені Тараса Шевченка – то ставлюся до неї так, як і кожен поет до держави... Дивись мою монографію: "Митець - Влада - Преса: історико-типологічний аналіз". А якщо до Народної Шевченківської, лауреатом якої я, грішний, є – то так, як до батьківщини і читачів (із поважною любов’ю).

– Хто ваш улюблений поет, чи наслідували його, якщо так, то в чому саме?

– Без ніяких нескромних паралелей, а лише для ілюстрації моделі розвитку і явлення світові того чи іншого справжнього поета хочу навести приклад ставлення молодого Пушкіна (безперечного генія) до ще одного безперечного генія (його попередника) Байрона: у ранній молодості Пушкін, як він писав друзям, «сходил с ума по Байрону», наслідуючи не лише його, скажемо так, стиль письма, але й манеру одягатися, рухатися, жити... пізніше захопився іншими поетами (Водсворт, Кольрідж, Сауті, Мур), творчістю Вальтера Скотта, Шекспіра. Сергій Єсєнін так само в усьому наслідував Пушкіна: ходив у циліндрі, з тростиною, підкручував волосся, прагнув досягти пушкінської простоти і ясності поетичної строфи (про це багато було сказано ним самим і сучасниками, як-от: «В смысле формального развития теперь меня тянет все больше к Пушкину»). Я ж, іще навчаючись у тодішньому Ленінграді, «божеволів» від Єсєніна... потім були той же Байрон, Ґьоте, Лорка, Блок, Уїтмен, Маланюк, Плужник... у яких я вчився «бути й померти поетом». Досі вчуся. Хоча той же Шекспір казав, що треба тягнутися до Всевишнього. Переконаний, що лише людина, яка може «божеволіти» від іншого митця, має шанс сама стати справжнім митцем: адже відчути Бога у небі може лише той, хто має Його у собі.

– Не хотіли б піти в політику? Якщо так, то в складі якої партії?

– Політики – тимчасовці. А поети – безсмертні. На менше я не згоден, хоча пропозиції серйозні були. Як треба буде взяти (не дай Бог) зброю в руки – то піду... але не в партію, а в парт... изани.

– Якби зараз узаконили дуелі, кого б викликали стрілятися?

– Чоловіче запитання. Викликають того, кого ненавидять (тобто ніжно-ножово люблять...)... ні в якому разі не жінок. У мене зараз нема таких благородно-опозиційних відчуттів до жодного чоловіка. Час туманний. Хоча, інтуїтивно відчуваю, скоро проясниться. Будуть.

– Я знаю, що Ви викладали «літературну творчість» в «Острозькій академії». Чи важко працювати з молоддю і чим особлива сьогоднішня творча молодь?

– Працювати творчій людині завжди важко. Але «коли важко живеться – тоді пишеться легко» (дозволю собі автоцитату). Молодь сучасну я мушу знати і в домашніх, і в польових умовах, бо в мене доньки шкільно-студентського віку. Творча молодь особлива вже хоча би тим, що вона творча... неміщанська, не сира, не сіра... Талановитим прощаю майже все. Випадковим людям на «літературній творчості» зі мною буде... весело.

– Як познайомилися зі своєю дружиною, що це було – любов із перпшого погляду?

– Вона працювала в редакції однієї волинської газети до того, як туди прийшов на роботу я. Прочитав у цій же газеті її симпатичні вірші. Через три місяці випадково (відвідати колишніх колег) зайшла в редакцію вона – студентка-другокурсниця факультету журналістики Львівського університету, особа розумна і творча. Я долучив до уявлення про її вірші її русявий образ – і закохався, оскільки «моя душа чекала вже на когось»... Освідчився – і... потім дві доньки народилися.

– Ваша дружина з самого початку знала, що ви поет?

– Так. Зустрів-застав її за читанням моїх віршів, надрукованих у нашій газеті. А коли вона їх похвалила при мені – закохався в неї ще більше.

– Чим заробляєте собі на життя, література допомагає у цьому?

– Можна сказати, що літературою і заробляю. Хоча в ідеалі, у перспективі, хотів би бути космонавтом-садівником, тобто вирощувати сади на берегах морів орбітальних станцій.

– Перефразовуючи Франка, скільки разів являлася любов Ігорю Павлюку?

– Як метафізик, переконаний: справжня любов до всіх, здатних любити, являється лише тричі. Мені вже двічі являлась...

– У Вас багато муз?

– Музи це не кількісне поняття. Муза в мене завжди одна. Як і віра. А от масок у неї чимало. Як і творів у мене – наших спільних дітей. Остання наша маска – посмертна.

– Щоб Ви побажали читачам...

– Нормальним людям – удачі, а творчим – благородного болю... Бо після нього завжди – всевишня ласка. А «заласканість – також біль»... А біль за ближнього свого – то Бог.

– Дякую за розмову.

– Взаємно. Будьмо! Я старався відповідати як на сповіді.

Інтерв’ю взяв Юхим Дишкант




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-03-10 08:45:04
Переглядів сторінки твору 1696
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.09.27 01:14
Автор у цю хвилину відсутній