Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Весна. Робота. Мури і амури.
Дивна весна
…Дзюрчать струмки. То воду ллють амури –
Баласт зливають перед злетом в небо.
В отруті мочать стріли - шури-мури
Пошлють в серця, як Афродіти кредо.
Коти на кішках вчаться камасутрі,
Займаючись вокалом у перервах.
Хоч їм зима, як міль, поїла хутро,
Та їх шаленство – мов синів Мінерви.
А півень хоче виступити в цирку –
На курках робить гімнастичні вправи.
Він, мов дантист, що ставить пломбу в дірку,
В стрибку не схибить вліво чи управо.
А квіти бджіл чекають нетерпляче,
Приймаючи найбільш звабливі пози.
Вони бажають ніжностей телячих,
І жертвують за них пилок - свій мозок.
Отак весна, гімнастка-акробатка,
До вправ фізичних кличе всю природу.
І ти, читач мій, випивши гербати,
Піди і збільш чисельність свого роду…
Олександр Зубрій
Пародія
«Дзюрчать струмки» – під мурами амури
зливають пиво, щоб злетіти в небо.
Готують стріли й іншу фурнітуру.
Весна. Робота. Хоч-не-хоч, а треба.
Коти – не люди, не до камасутри.
Примітивізм! - займаються вокалом ...
І не кажіть, якісь такі немудрі.
Якби ж то люди теж отак співали.
Наш «півень хоче виступити в цирку»,
а не дають – «кукуріку», і в зупу.
Аби на кур надпланово не зиркав
і оком ласим раз-у-раз не лупав.
«А квіти бджіл чекають нетерпляче...» -
уява автора бурхлива і неспинна :
то тішиться, а то ледь-ледь не плаче,
розпалений жертовністю рослинок.
Іде весна, штурмують феромони.
Не зважиш сил і власної природи,
впадаючи в азарт не за сезоном,
нарвешся на рядки експромт-пародій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)