ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Гуменчук (1986) /
Проза
Не шедевр
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не шедевр
Люди намалювали себе для мене кілька століть тому. Для цього вони використали майстра. Ходили чутки, що особливу цінність надавали якісь каракулі в одному з кутів мого тіла. Можливо, саме через це мене мало не одразу назвали шедевром. Я часто чула, ніби майстер вклав у мене душу. Принаймні, він позбувся її одразу після закінчення нашої співпраці. У мене ж потреби в його душі не було, через що я відпустила її.
Вони приходили, щоб простовбичити переді мною кілька хвилин. Їх обличчя витягувались, а погляди жадібно впивалися у мою шкіру і дряпали її. Скрегіт стояв шалений. Інколи тремтячі, кістляві руки прагнули бодай торкнутися мене з невідомою мені ціллю. А інколи підборіддями котилася слина. Мабуть, вони думали, що мої очі знаходяться там, де й у зображеної на мені дівчини. Насправді ж, я сама була суцільною зіницею.
Я могла висмоктати з людей захоплення, здатність дивуватися та цікавитися чим-небудь. Такі потім авторитетно казали, що їх уже нічим не здивуєш. Лицеміри вважали, що їм відкривалася істина. Я й досі регочу над ними. Більш тендітні стверджували, що тепер можуть сміливо помирати, оскільки вони побачили Мене. А найрішучіші й справді помирали після побаченого. Це ж треба, щоб їх тримало на світі тільки бажання зустрітися зі мною поглядом. Я пам’ятаю кожного.
Іноді вони ховалися від мене по той бік футлярів та тканин. Однак я завжди знаходила їх. Мої прихильники, мої картинки...
...Тим жорстокіше було залишати мене на самоті. І та кімната, завалена мотлохом та цвіллю, здавалася пустелею, де мої крики щовечора розбивалися об сновид. Я вивчила нове слово, яке при мені раніше не вживали. Варварство. Прийшла пора безпросвітництва, а я стала бунтарем. Я спала і сердилася. Від гніву в мені ровами пролягли зморшки. Ночами моя фарба кипіла, а під ранок застигала кратерами та горбами. Дівчина, що гостювала на полотні, перетворилася на стару відьму із змією, що вповзала в одне її око і виповзала з іншого. Вона з’їдала мозок, як з’їли його собі мої люди, мої картинки...
А після того, як чиясь дитина заплакала переді мною – мене просто спалили. Змія, ховаючись у полум’ї, зісковзнула з полотна і поповзла між людей.
Власне, не таким уже шедевром я й була.
27.04.2010.
Вони приходили, щоб простовбичити переді мною кілька хвилин. Їх обличчя витягувались, а погляди жадібно впивалися у мою шкіру і дряпали її. Скрегіт стояв шалений. Інколи тремтячі, кістляві руки прагнули бодай торкнутися мене з невідомою мені ціллю. А інколи підборіддями котилася слина. Мабуть, вони думали, що мої очі знаходяться там, де й у зображеної на мені дівчини. Насправді ж, я сама була суцільною зіницею.
Я могла висмоктати з людей захоплення, здатність дивуватися та цікавитися чим-небудь. Такі потім авторитетно казали, що їх уже нічим не здивуєш. Лицеміри вважали, що їм відкривалася істина. Я й досі регочу над ними. Більш тендітні стверджували, що тепер можуть сміливо помирати, оскільки вони побачили Мене. А найрішучіші й справді помирали після побаченого. Це ж треба, щоб їх тримало на світі тільки бажання зустрітися зі мною поглядом. Я пам’ятаю кожного.
Іноді вони ховалися від мене по той бік футлярів та тканин. Однак я завжди знаходила їх. Мої прихильники, мої картинки...
...Тим жорстокіше було залишати мене на самоті. І та кімната, завалена мотлохом та цвіллю, здавалася пустелею, де мої крики щовечора розбивалися об сновид. Я вивчила нове слово, яке при мені раніше не вживали. Варварство. Прийшла пора безпросвітництва, а я стала бунтарем. Я спала і сердилася. Від гніву в мені ровами пролягли зморшки. Ночами моя фарба кипіла, а під ранок застигала кратерами та горбами. Дівчина, що гостювала на полотні, перетворилася на стару відьму із змією, що вповзала в одне її око і виповзала з іншого. Вона з’їдала мозок, як з’їли його собі мої люди, мої картинки...
А після того, як чиясь дитина заплакала переді мною – мене просто спалили. Змія, ховаючись у полум’ї, зісковзнула з полотна і поповзла між людей.
Власне, не таким уже шедевром я й була.
27.04.2010.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію