ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
24.11.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24.11.2010
... у моєму сьогоднішньому сні було дуже багато води. Просто надмір води. Я стояла на траві і дивилася у небо. І небо насправді було не повітрям, а водою, бо від того, ЩО я побачила, я роззявила рота і заклякла....
Небом плив чоловік. Плив, як плавець у басейні – у темно-синій шапочці гумовій, у плавках, з великим і дужим тілом, він методично розгрібав і розгрібав води неба, долаючи чергову доріжку... Доплив до видноколу, схопився за бортики горизонту, а тоді відштовхувся своїми сильними ногами – і знову поплив - рівно та впевнено... Він плив моїм небом, і я очей не могла відвести від його тіла, від рук, що впевнено і наполегливо розсікали тишу, від безпечності та сміливості отого дивного плавця, який і не зважав на весь абсурд, на не-ре-аль-ність ситуації – такого не може бути!!! небом не плавають!!! - тоді він наблизився, хапнув ротом повітря – і пірнув...
... він зник зперед моїх очей – і небо раптом змінило свої властивості. І земля змінила. Бо все водномить стало єдиною водою. Небо набубнявіло, воно, як розперта від води повітряна кулька (знаєш, як у дитинстві? – водяні бомбочки? На голови безпечних розтелеп?) нависало над світом - темно і вогко, а все, що було під ногами, і одалік, отам от – теж водою стало, і здавалося, ще крапелька, ще півкрапельки у той чи той бік, у небо чи в землю – і зникне вдавана рівновага, і щось не витримає, земля чи небо, і води їхні з’єднаються, і годі буде їх зупинити вже...
...у місті почалася паніка, тоді по радіо оголосили – можлива катастрофа, нікому не виходити домівок, небезпечна ситуація, бла-бла....
Я стояла біля вікна і дивилася. А за шибкою все змінювалося, всі стихії та світи нагально і навально змінювали свої властивості, свої риси, води неба і землі прагли воз’єднатися, і тиша, така пронизливо-наелектризована тиша запала у світі..... Небо_вода почервоніла і мінилася загрозливими барвами – білі іскри та блакитна пасмуги, як у полярного сяйва... Земля_вода вкрилася брижами, і поміж них обох – води і води – рівноправної та безмежно сильної – води неба та води землі, які насправді завжди були єдиною водою - лише вселенська тиша, яка от-от розірветься, як довколоплідна оболонка...
Радіо горлало : Не виходьте надвір! Не виходьте! Смертельно небезпечно!
...у небі_воді, аж углибині, просвічувалися довгі пасмуги блискавок – наче вени на моїх руках....
...і я вийшла.
Сама у порожній світ. Поміж води і води...
....я відчувала нажахані погляди з тисячі вікон, які пантрували кожен мій крок, кожен мій рух...
...я відчувала шал і безум блискавиць над головою.....
...я відчувала, як почало ворушитися моє наелектризоване волосся, і кінчики його почали запікатися у манюні чорні кульки....
...але мені вже не було страшно.
ані на треть мізинчика не було страшно...
...і почалося,
І мене корком викинуло зі сну,
І була третя година ночі – знову третя година ночі! – ну чому в такому от стані я прокидаюся у цей вар’ятський час? – помежів’я між ніччю і днем, і балансую між сном і безсонням уже до ранку?
...
Але ранок напрочуд світлий.
Сонячний ранок.
Я випила кави – чоловік завжди прокидається швидше, варить мені каву і лишає на столі в кухні, тоді будить мене, а сам йде в душ хвилин на 15 – благословенний час! - сідаю на стіл, втикаю у завіконня, п’ю каву – вона міцна і солодка, неодмінно міцна і неодмінно солодка – перетікає у моє сонне, втомлене від отого гойдання водами нічними, тіло, і все добре, все вже добре, лише тре отямитися, знати полуду снива, розбудити дітей, нагодувати, і бігти-бігти далі, а все ніяк не можу, і дивлюся у вікно, і дивлюся і дивлюся.....
....
Раз-два-три-почали! – вмикаюсь нарешті – і бігом-бігом, сніданок, порфелі, автобус, робота, доброго дня, все гаразд, вам здалося, ну що ви, три рукописи, угу, домовилися, на завтра, не питання!
...і води сну відступають на півкроку, і запечене волосся обрізаю похапцем канцелярськими ножицями, і пасма падають на ламіновану підлогу, і... доброго тобі ранку, Серце!
Небом плив чоловік. Плив, як плавець у басейні – у темно-синій шапочці гумовій, у плавках, з великим і дужим тілом, він методично розгрібав і розгрібав води неба, долаючи чергову доріжку... Доплив до видноколу, схопився за бортики горизонту, а тоді відштовхувся своїми сильними ногами – і знову поплив - рівно та впевнено... Він плив моїм небом, і я очей не могла відвести від його тіла, від рук, що впевнено і наполегливо розсікали тишу, від безпечності та сміливості отого дивного плавця, який і не зважав на весь абсурд, на не-ре-аль-ність ситуації – такого не може бути!!! небом не плавають!!! - тоді він наблизився, хапнув ротом повітря – і пірнув...
... він зник зперед моїх очей – і небо раптом змінило свої властивості. І земля змінила. Бо все водномить стало єдиною водою. Небо набубнявіло, воно, як розперта від води повітряна кулька (знаєш, як у дитинстві? – водяні бомбочки? На голови безпечних розтелеп?) нависало над світом - темно і вогко, а все, що було під ногами, і одалік, отам от – теж водою стало, і здавалося, ще крапелька, ще півкрапельки у той чи той бік, у небо чи в землю – і зникне вдавана рівновага, і щось не витримає, земля чи небо, і води їхні з’єднаються, і годі буде їх зупинити вже...
...у місті почалася паніка, тоді по радіо оголосили – можлива катастрофа, нікому не виходити домівок, небезпечна ситуація, бла-бла....
Я стояла біля вікна і дивилася. А за шибкою все змінювалося, всі стихії та світи нагально і навально змінювали свої властивості, свої риси, води неба і землі прагли воз’єднатися, і тиша, така пронизливо-наелектризована тиша запала у світі..... Небо_вода почервоніла і мінилася загрозливими барвами – білі іскри та блакитна пасмуги, як у полярного сяйва... Земля_вода вкрилася брижами, і поміж них обох – води і води – рівноправної та безмежно сильної – води неба та води землі, які насправді завжди були єдиною водою - лише вселенська тиша, яка от-от розірветься, як довколоплідна оболонка...
Радіо горлало : Не виходьте надвір! Не виходьте! Смертельно небезпечно!
...у небі_воді, аж углибині, просвічувалися довгі пасмуги блискавок – наче вени на моїх руках....
...і я вийшла.
Сама у порожній світ. Поміж води і води...
....я відчувала нажахані погляди з тисячі вікон, які пантрували кожен мій крок, кожен мій рух...
...я відчувала шал і безум блискавиць над головою.....
...я відчувала, як почало ворушитися моє наелектризоване волосся, і кінчики його почали запікатися у манюні чорні кульки....
...але мені вже не було страшно.
ані на треть мізинчика не було страшно...
...і почалося,
І мене корком викинуло зі сну,
І була третя година ночі – знову третя година ночі! – ну чому в такому от стані я прокидаюся у цей вар’ятський час? – помежів’я між ніччю і днем, і балансую між сном і безсонням уже до ранку?
...
Але ранок напрочуд світлий.
Сонячний ранок.
Я випила кави – чоловік завжди прокидається швидше, варить мені каву і лишає на столі в кухні, тоді будить мене, а сам йде в душ хвилин на 15 – благословенний час! - сідаю на стіл, втикаю у завіконня, п’ю каву – вона міцна і солодка, неодмінно міцна і неодмінно солодка – перетікає у моє сонне, втомлене від отого гойдання водами нічними, тіло, і все добре, все вже добре, лише тре отямитися, знати полуду снива, розбудити дітей, нагодувати, і бігти-бігти далі, а все ніяк не можу, і дивлюся у вікно, і дивлюся і дивлюся.....
....
Раз-два-три-почали! – вмикаюсь нарешті – і бігом-бігом, сніданок, порфелі, автобус, робота, доброго дня, все гаразд, вам здалося, ну що ви, три рукописи, угу, домовилися, на завтра, не питання!
...і води сну відступають на півкроку, і запечене волосся обрізаю похапцем канцелярськими ножицями, і пасма падають на ламіновану підлогу, і... доброго тобі ранку, Серце!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію