ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.10.04 05:57
Ми всі чекаємо світання,
Ми всі чекаємо на день
В яскраво-сонячнім убранні
І без розривів аніде.
Ростуть на краще сподівання,
Мов чиста синь межи хмарин, –
Ми всі чекаємо світання
І тільки радісних новин.

Микола Соболь
2022.10.04 05:53
Коли душі захочеться співати,
нехай співає, що їй тій душі.
Вона знайшла у тілі свої ґрати
і сльози їй, немов комусь дощі.
Нехай співає, не переч, не треба,
поринь і ти до світлих перемін.
Настане час злетіти їй у небо,
як заячить про те церковний

Олексій Могиленко
2022.10.03 21:44
Скільки їх, безвинно убитих?
Закатованих,замордованих,замучених
на очах у маленьких дітей,
в міцних обіймах батьків ,
в лоні материнському, коли
мамине серце до останнього імпульсу
боролося за життя крихітки-кровиночки.

Козак Дума
2022.10.03 18:24
«Життя без виміру» – то треш чи парадокс?
Але таким його господар бачить…
Хто любить волейбол, хокей чи бокс,
а хто натхненно по танцполу скаче.

«Життя прожить – не поле перейти!»
Слова ці мудрі чуємо ми часто.
Воно охоплює галактики, світи,

Богдан Манюк
2022.10.03 18:14
Ти гортаєш свою самотність,
як гортають книжки старезні
ті, у кого персти, як гості,
що до затишку геть замерзли.
Все твоє в ній
в кільці чужого -
від іудів і від пілатів...
Не здіймаються в руки Бога

Віктор Кучерук
2022.10.03 05:31
Молитви, зойки і прокльони,
Рішучість, впевненість і злість, –
Працюють теж на оборону
І захист рідної землі.
Нема нечулих і бездушних,
Усі відчули біль сповна, –
Іде запекла й відчайдушна
Війна…

Микола Соболь
2022.10.03 04:54
Павук у лісі плів тенета,
гукав кохану тетерук,
а вже стріла із арбалета
летіла на пташиний звук.
На жаль так створена людина –
вбивати будь-що, будь-коли,
підступно ціляться у спину
іржею з’їдені стволи.

Іван Потьомкін
2022.10.02 23:26
Старе вино в міхи нові переливаю.
Колись воно гуло і вирувало...
Настояне на почуттях і мріях,
Воно й сьогодні грати не вгаває…
Угамуватися в нових міхах не вміє.

Євген Федчук
2022.10.02 19:32
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.

Микола Соболь
2022.10.02 18:39
Ні бабиного літа, ні тепла.
Дощі, дощі…,
а поміж ними зливи
і клен стоїть самотній, сиротливо
розглядує себе крізь сльози скла…
Одна скотилась, як моя печаль.
А інші вслід їм байдуже, що осінь.
Крик журавлиний пролетів між с

Сергій Губерначук
2022.10.02 18:06
Я раніше – був добрішим?..
Злішим став – то й став старішим!
(З лішим спав – і пострашнішав…)
Але більш не подобрішав…
Тільки колобка зліпивши –
дещо віршики поліпшив…

24 липня 2007 р., Богдани

Віктор Кучерук
2022.10.02 06:59
Г. С...

Мовчазна, запізніла, непрохана,
Ніби осінь в ошатнім гаю, –
Ти своєю красою сполохала
Угамовану душу мою.
Золотистими, довгими віями,
На краях ворухливих повік, –

Микола Соболь
2022.10.02 05:41
Пізнавши ночі божевілля
назад не буде вороття
коли твого торкнувся тіла
була ти грішна і свята.
І подиху легке тремтіння,
і плоть розбурхана вогнем…
Чи то було гріхопадіння?
Чи шлях, що двох веде в Едем?

Іван Потьомкін
2022.10.01 19:35
Двадцять літ зі сходу на захід, з півночі на південь ходив імператор Діоклетіан, усмиряючи різномовних бунтівників. Час його названо «поверненням золотого століття». Заглянув імператор на якусь часину в Рим. І не сподобалось йому тут жити, а закортіло на

Микола Соболь
2022.10.01 05:44
Тихими переливами, дзвонами зорі
заспівала пісню квітневу Десна.
Небо ще холодне й скупе, але десь в горі
вперше чорногузи клекочуть. Весна
цього року воєнна ні сну, ні спокою…
птахи ледь взнають місцевість згорілу.
Попелища сіл. Кружляючи над рікою

Віктор Кучерук
2022.10.01 05:41
Непроглядні осінні тумани
Від світань аж до смерків щодня, –
Повз світіння листочків багряних
Без стежинок ходжу, навмання.
Мов крізь сон, поглядаю під ноги,
Щоб об щось не спіткнутись ніде, –
Час так скручує трави вологі,
Наче пряжу старанно пря
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Критика | Аналітика / ІНТЕРВ`Ю

 ПАВЛЮКИ
Фото Антона Павлюка * * *

Оце прислали мені друзі днями аудіозапис розмови на радіо «Культура» (20 березня, 17.35) талановитої журналістки Ганни Короненко з лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, відомим кінодраматургом, письменником, журналістом, автором книжки про Олександра Довженка "Геній найвищої проби" Миколою Архиповичем Шудрею, де він говорив про мене і про мого однофамільця (чи, може й більше...) – поета Антона Павлюка, спадщиною якого опікується.
Я згадав, що ще в 1997 році написав статтю про цього поета під назвою «Третій від Сонця».
Розміщую її на сайті разом із портретом Антона Павлюка та уривком із інтерв’ю Миколи Шудрі.

ГАННА КОРОНЕНКО: – Пане Миколо, а який ваш погляд на молодих літераторів і на молоду літературу. Як ви думаєте – хто представлятиме з молодих її завтра, хто прийде на місце сьогоднішніх класиків?

МИКОЛА ШУДРЯ: – Ви знаєте, як не дивно, я людина не консервативних поглядів, тому що з літературою близько завжди був, хоча у мене особливий напрямок – документальний. Але, ви знаєте, от я читаю сучасну літературну молодь і – дивуюся: люди витрачають порох не зрозуміло на що – на експерименти. Експерименти роблять тоді, коли в тебе ґрунт єсть. Але коли в тебе ґрунту цього немає... Експерименти робити треба: засвоїти ази, відштовхнутись – і піти далі. Я тільки про одного поета, мого улюбленого молодого поета, скажу. Це Ігор Павлюк. Ви знаєте. Ігор Павлюк. Я, до речі, йому відкрив, що його родич був такий великий поет, що його напам’ять знав один із трьох найбільших українських поетів, я так думаю, – Шевченко, Франко, Маланюк. Так Маланюк в пам’яті тримав його рядки, і з пам’яті епіграфи брав до своїх віршів. Я скажу: Ігор не знав свого попередника такого великого, але інтуїтивно, на генному якомусь рівні він виробив у себе образну систему Антона Павлюка. Ви знаєте, і я думаю, що за Ігорем велике майбутнє. Навіть у 2008 році він був висунутий претендентом на Шевченківську премію. Це недарма.



ТРЕТІЙ ВІД СОНЦЯ

Планета Меркурій найближча до Сонця, але вона друга за величиною. Плутон найдалі від тепла, вона і найменша. Серед планет, що між ними, немає ніякої закономірності у величині. Найбільша планета – Юпітер – п’ята від Сонця... І лише третя планета – «жива». Правда, відкривали їх більш-менш закономірно: сьому планету Уран у 1781 році, наступну – Нептун – у 1846- му. Метафізика часу і простору...
Метафізика долі і пісні.
«Відкрийте для себе Антона Павлюка (псевдо – А. Явір)! – Хочеться рекламувати в унісон дивному нашому часові – поета, редактора, прозаїка, літературознавця-критика, романтика й пілігрима не менш дивних років двадцятих, дивних і подібних за парадоксальним принципом єднання протилежностей».
Народився – 1899 р. Волинь. З 1922 р. – в еміграції (Прага). Редактор альманаху «Стерні», співробітник київських журналів, а також журналу «Наш світ» (1924-1936), який виходив у Луцьку і Варшаві, «Нового життя» (Прага, 1926, 1927), редагованих Антоном Крушельницьким «Нових шляхів» (Львів, 1929-1932). Друкувався також у буковинському «Промені» (1921-1923).
З 1925 року керівник літературної групи лівої організації «Жовтневе коло». Після переїзду в 1932 р. до УРСР пропав безвісти...
Ось такий шлях з Європи до Москви.
Поетична довірлива наївність?
Знову пісня визначила долю?
Може, Антона Павлюка розстріляли?
Може, просто скинули з поїзда, що їхав до «світлого майбутнього»...
Зосталася робота летючої душі і духу, яка вперше зафіксувалася у книзі «Сумна радість: Поезії (1916-1918)», виданій у 1919 році в Острозі на Волині. Тут – епіграф з О. Олеся: «Хтось близький, близький приснився, хтось приходив уночі; Хтось ридав і тихо бився На моїм плечі», ще епіграфи та присвяти, пов’язані з іменами Клима Поліщука, Якова Савченка, П. Тичини, Гр. Чупринки, М. Шаповала, М. Рильського, О. Слісаренка, Володимира Науменка.

В колі вічнім, в колі ночи знов
б'ємося бурхливі і завзяті...
Чайка, біла чайка лине в кров,
В неба кров... У смуток неба-брата... (с. 15).

Це перша, рання сповідь зовсім іще юного Антона, який вже встиг побувати в Харкові, Острозі, про що свідчать підписи під віршами.
А потім він полетів у світ – до Праги.
«Життя», «Кохання», «Місто», «Сучасність», «Європейські поети», «Шляхи упертих» – це розділи з другої книжки Антона Павлюка «Життя: Вірші», яка видана вже у Празі в 1925 році.
Кожен розділ – бажання охопити Все, бажання прожити до дна себе у світі і світ у собі.
Кажуть, щоби визначити рівень поета, достатньо прочитати одну строфу про кохання або батьківщину. Так от:

Виганяв... і колов життя клин за клином...
За ударом удар... Біль за болем... та згадував все:
– прийду.
Це, – не знаю, що буде, – коли стрінемося:
Може тільки спинюся, гляну, – та мовчки далі піду.
(«Коханій», с. 48).

Над віршами – присвяти: Василеві Хмелюкові, Вірі Д., О. Стефановичу, А. Падолистові, Оксані Орлівській.
Дивно блискавична інтеграція у європейський літературний процес, навіть у формі віршів:

Сісти... в сутінку фото вмерлих колишніх коханок
переглядати,
Тільки й всього... часом мріяти ще про якусь
екзотичну країну – весну...
Тихо. Тихше. Європі хочеться спати
і боїться Європа страшного, зловісного сну.
(«Європейські поети», с. 14).

Збагачується лексика – з’являються «арфи, Діяни, фанфари», блукають між рядками тіні античних богів і – тут же – запорозькі коні!..

Грім десь далекий... Копита чи буря,
Чи тільки гра крівава і знов
де петлями шлях плете Петлюра,
чи з Гуляйполя гонами грає Махно?!.
Скільки ми вже перебачили й чули!
Сядеш, – так вік ти той людський пиши.
Каменем зробиться серце чуле
Хоч ти вогню із нього креши.
(«Нове життя», с. 30).

І – як друге крило – виразний вплив російської поезії, з її революційно-надламним вітром невизначеності, розхристаності, космічності, «дикої весни»:

Жити нині – ненавидіти й горіти!
Що ж, ростимеш ти, а чи зачах?!
Тут, коли творити і горіти!
Шлях Єсеніна чи ж стане ув очах?!
(«Уривок», с. 41).

Це вже із наступної книги «Осінні вири. Вірші», виданої в 1926 році також у Празі під епіграфом В.Маяковського.
Тут же – вірш «На смерть Єсеніна»:

Того й твій
теплий біль
став рідний
і знайомий!
– Не в нужникові ж
сісти і зітхнуть...
Нехай їм.
Це для тих.
І краще, ніж
міщанам
повіям і бандитам
дати спів...
Товаришу!

«Луги Аркадії», «Апольон», «Земля», «Тотто» – назви інших віршів збірки, яка закінчується філософсько-психологічним пасажем:

Сніг снів... а тут весна так рясно...
а ночі бубном... скрипкою музик.
І бачу знов дитинство... любі
Расники...
і кригу Горині... і жовтий пух лози,
і повінь музики і вітру заливає...
серце в біль... і слово в біль хилю.
Сніг білих мертвих снів... а тут весна безкраями,
і малим атомом життя Антін Павлюк.

Ще – «Подяка» (с. 66):

Обрієм дощеві пасма...
Тихо стало... Сумно стало.
Дякую, що ти прекрасна...
Ясний день... – Що жити мало...

У 1930 р. була ще погано видана (поліграфічно) книжка віршів «Coloured plates. Поетисти». Ці «кольорові тарілки» цікаві перш за все оригінально-оригінальними «прозовими» роздумами-сповіддю на першій сторінці. Письмо рукописне, тому не все вдається розібрати.
Поза тим, але: «Перо зламане» кінцем 1928, початком 1929. Мистецтво, – полярне – раціо. Одно: світорозуміння, друге: світовідчування. Сума дає життя. Нині: – добре – раціо. Чуття, – лише гальма. Діяльно замовчуваний та вигнаний «нашою» «прихильною» «критикою» на суд майбутнього і собі в пригадку лишаю з доробку дещо. 2 зошити особистого... Маргариті, якої, на жаль, не було і, на щастя, – не треба. Ще буде пора, коли мною відкриті ліричні Америки оброблятиме плуг... це тобі, Добо!» І що тут скажеш?!
Назви віршів: «Мука (Субімпресії)», «Романтика», «В ночі», «Марна Чаша», «Русальна ніч», «Страта».
Під віршами топоніми – Засмуки, Спалений Млин.
Над віршами криптоніми – З. Б., Здені Б.
Батькові присвячений вірш «Волинь», де є рядки:

Снігові буряни та втома у серцеві
(І так бува!)... Чи ще довго? І чи дійти?
Та поглядом – знов із життям до герцю
Кличеш, Волине, – ти (с. 51).

Саме на цю книжку була рецензія у львівському журналі «Дзвони» (1931, ч.. 4/5, с. 307) з підписом «Т. К-а» (очевидно, Т. Коструба), в якій Антона Павлюка названо «пролетарським» письменником, а в його «кольорових тарілках» побачено «хоробливо-еротичні малюнки», «грубо-змислову еротику», яка «вироджується в дикунську дегенерацію («кафе-дансінг»)». «Декорація: шинок, підозріле товариство. Форми автор ніяк не може опанувати, тому всюди верлібри. Є й «історичні», про Коліївщину, Залізняка, очевидно, в чисто більшовицькому дусі», – пише автор.
...Дивно. Якщо сучасний читач справді знайде у книжках Антона Павлюка «більшовицький дух», безформенність, або хоч одну «хоробливо»- темну краплю, то це буде, очевидно, тінь шановного «Т. К-и».
Книжка прози Антона Павлюка «Незнайома (уривки із записника)» «присвячується Климові Лавріновичу Поліщукові, другові щирому і братам-борцям за Нову Україну». Епіграфи – із Клима Поліщука та Миколи Вороного. Географія перебування автора і його ліричного героя: «Каноніри, Берестя на Волині».
Вітчизна, Христос – ключові слова, символи Павлюкової прози, уривок із якої дозволю собі навести тут, адже до перевидання поки що справа не дійшла: «Він ходить отам у полях тихо-тихо... Тоне у глибокому задумі душа моя і плете дивну мережку споминів про путі до храму святого Грааля, де мала уділитися і переродитися, де мала любов велику прийняти, що житиме вічно... Знаю. Юний і чистий день скоро займеться над Україною, світлий день Визволення створений владним словом Ісуса Польового, Царем Буття, Малк-Мешіхом, Состошем сивої давнини . Часами пригадую її, коли на мент затихає гудіння гармат і тріскання кулеметів, оповита зойками атакуючих юрб десь близько, побіч мене... у просторах України реально помітного знаку-вісти про близьку годину Визволення . Іду, бо знаю, що близько Месія, що ось тут тихо-тихо в полях ходить-ясніє і твоїм голосом мене кличе, і шепоче, що близько, що буде Диво, що знайдемо ми і почуємо Відповідь».
Ось така християнська революційна містика і нерв сучасності. Розумному достатньо.
Щодо редакторської діяльності Антіна Павлюка. Вона достойно зрівноважує ліву руку терезів, права яких – поезія і проза.
Редагований ним місячник літератури, мистецтва, науки та студентського життя «Стерні» вперше вийшов друком у липні 1922 року. Мав 134 сторінки. В редакційній Колегії (крім Антона Павлюка) Осип Кисіль та Юліан Костюк. У «Змісті»: Павло Тичина – «Дума»; Клим Поліщук – «Благовіщення», Юра Яремкевич – «Поема», Антін Павлюк – «Фрагменти, цикль поезій», Галина Орлівка – «Поезія в прозі», Антін Нивинський – «Маріння», Михайло Мухин – «Голодна політика Москви на Україні (прагматична студія)», Антін Павлюк – «Нова ураїнська поезія (інформаційно-критичний нарис – виголошений на зас. гуртка «Стерні» в Празі)».
Справді, якщо в ліриці Антін Павлюк готовий обійняти світ за філософією свойого серця, то тут, у своїх Стернях», він – всеохопний інтелектуал, аналітик, що гармонію... музикою перевіряє. У журналі «задіяна» жива література Великої України – і не стихійно, а «обгрунтовано», мудро і летючо.
«Усякий літературний рух народжується з почуття духу нової музики, нового ритму, що в такт, гармонійно звучить із життям всесвіту, або більшого оточення, ця музика, її дух, – був руйнуюче смертельним для старого феодального життя, все, що складало істність романтизму, – було і дізгармонією для псевдоклясицизму (неоклясицизму) (с. 84), – пише Антін Павлюк 20 червня 1922 р. – Революція і перше українське слово на просторах Придніпрянщини, – показували, що «мовляв, усе по-старому» – сила віршів на патріотичні теми («Гром побєди роздавайся») і знайоме повторення старих мотивів, знане усім ще з часів книжки «З журбою радість обнялась», та з «критик» С. Єфремова. Це не приваблювало, не запалювало і не зворушувало нікого. Чар впливу минув, як минуло теє життя, що витворило ці мотиви. Чар старої поезії згорів, як згоріли сотні жизней синів української Нації по усіх фронтах і закутках; чар впливу старого життя минув, бо згорів з димом палених сел і міст України та й цілого світу. Прийшла революція, вимагала нової пісні, але наші «старі» на неї не могли здобутися...» (с. 87).
Далі у статті йде глибокий і всесторонній аналіз імен в контексті життя літератури: Павло Тичина, Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Дмитро Загул, Микола Івченко, Галина Журба, Клим Поліщук, Микола Вороний, Максим Рильський... М. Семенко, Василь Чумак, Гнат Михайличенко, М. Любченко, В. Сосюра, Гео Шкурупій, Атаманюк...
«З початком цього року вперше пробудився модерний рух на просторах Галицької України, і орган цього руху «Митуса». – продовжує редактор часопису «Стерні» – і підсумовує: «Молодий рух на всьому просторі Української Землі довів своє право, свою вартість в життю, і будемо сподіватися, що близький час, коли з’єднані змагання усіх молодих, зіллявшися з духовим стремлінням великого колективу українського народу, не стернею від окупацій та навал, а золотою нивою буятимуть в блакитних просторах незміряної України! Велике життя одбивається в люстрі «мистецтва, і нове життя мусіло мати його...».
Одна з характерних публікацій Павлюка – в чернівецькому місячнику «Промінь» (1923 рік, ч. 5-7, с.1), де цикл «Отави» поряд із публікаціями Ольги Кобилянської, Марійки Підгірянки, А. Падолиста, Оскара Уайльда.
...Йому було 33. Хай шумить над ним явір. Він був не перший і не останній. За ним і перед ним – сніги і зорі. Якщо просто сказати – то справжні вірші писав… А мало хто знає.
Ось так.
Планета Меркурій найдлижча до Сонця, але вона мертва, а Юпітер – найбільша планета, але й на ній немає життя. Лише третя від Сонця планета «жива». А отже – її обов'язково відкриють. У 1997-му, 2000-му... Не важливо коли.

Десь високо в ночі –
Коло Місяця – серця в пожарі...
Гарячім, гарячім
Вже останні нервові кошмари.

...І тернових очей
Терпкий солод... не випиті трунки,
Що розбив соловей,
Захлинувся поцілунками...

Гарячкові, нервові слова
Немов злива, – кленам лапатим –
І пішла десь легенда жива
До принишклої хати.

Ігор ПАВЛЮК. Третій від Сонця: [Стаття про поета 20–30–х років ХХ ст. Антона Павлюка] // Дзвін. – 1997.– Ч. 11/12. – С. 107-109.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-03-24 12:07:39
Переглядів сторінки твору 5017
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2022.09.27 01:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-03-24 14:45:38 ]
О спадковий талант у тебе, пане-брате! Спасибі Миколі Архиповичу Шудрі, щог він відкриває нам такі цікаві імена, як Антон Павлюк. Тоді краще розумієш, чому такий (!) Ігор Павлюк.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-03-25 09:32:39 ]
Ну шо я додам, Ярославе?.. :)
Я в бою скажу Своє.

До зустрічі.

Ігор.
Павлюк.