ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Бабине Літо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бабине Літо
Моїм осіннім друзям
Іди-іди дощику,
Зварю тобі борщику.
(нічиє)
1
Дегустатором смаку неба,
Я знімаю із хмар вершки –
Вгамувати в собі потребу
На калюжі і бульбашки,
На прив’ялі листочки клена,
На тепло , на спориш в руці,
На зітхання, іще зелене,
І на сонячні пухирці.
2
Здіймаються люди з насиджених місць,
Злітають до неба й шикуються клином.
І спрагле натхнення пустих передмість
За ними сумними воронами лине.
До сходу прозріння спиняється час,
Графітове небо – неначе засклили.
Із нього назад дочекатися нас
У вересня з жовтнем не вистачить сили.
Сумною хазяйкою осінь іде,
Ховає під листям полишені речі –
Під пломби каштанів, римує і жде –
А може повернуться люди лелечі.
3
Неголений вітер коловся дощем –
Обійми-цілунки.
А я пакував листопадовий щем
У спогади-клунки.
Затим складував у твоєму дворі,
Розмитім сльозами,
Щоб день залишився нейроном в корі –
Знервованим самим.
4
Осінь забризкала вохрою очі.
Сонечко вже не пече.
Ще не схололе кохання дівоче
Хоче любитися ще.
Теплий пилок золотого проміння
Ріже мене навскоси.
Це не бажання, не голод, не вміння,
Не насолода краси.
Це роззолочене бабине літо
Серце в долонях трима,
Доки від нас не залишиться й сліду,
Щоб не шукала зима.
II
1
Олов’яні солдати риють
Для причетних до слів траншеї,
Доки небо мене не вкриє –
Щоб зігрівся нарешті вже я.
Як зігріюсь, піду в солдати –
Захищати минулий серпень:
Не за тим, щоб життя віддати,
А за тим, щоб від слів не вмерти.
2
Перша надія й надія остання
Разом шукають мене.
В Вінниці вересня – жовте повстання,
Що до зими не мине.
На барикадах достигли набої,
Газами осені – дим,
Місто рідіє й здається без бою:
Серпень помер молодим.
3
Gasenwagen Осені
Їздить мертвим містом.
Ми виходим босими,
Місим жовте тісто.
Поминаєм квітні,
Серпнями вагітні.
Нас пристрелять в грудні
Поліцаї-будні.
Іди-іди дощику,
Зварю тобі борщику.
(нічиє)
1
Дегустатором смаку неба,
Я знімаю із хмар вершки –
Вгамувати в собі потребу
На калюжі і бульбашки,
На прив’ялі листочки клена,
На тепло , на спориш в руці,
На зітхання, іще зелене,
І на сонячні пухирці.
2
Здіймаються люди з насиджених місць,
Злітають до неба й шикуються клином.
І спрагле натхнення пустих передмість
За ними сумними воронами лине.
До сходу прозріння спиняється час,
Графітове небо – неначе засклили.
Із нього назад дочекатися нас
У вересня з жовтнем не вистачить сили.
Сумною хазяйкою осінь іде,
Ховає під листям полишені речі –
Під пломби каштанів, римує і жде –
А може повернуться люди лелечі.
3
Неголений вітер коловся дощем –
Обійми-цілунки.
А я пакував листопадовий щем
У спогади-клунки.
Затим складував у твоєму дворі,
Розмитім сльозами,
Щоб день залишився нейроном в корі –
Знервованим самим.
4
Осінь забризкала вохрою очі.
Сонечко вже не пече.
Ще не схололе кохання дівоче
Хоче любитися ще.
Теплий пилок золотого проміння
Ріже мене навскоси.
Це не бажання, не голод, не вміння,
Не насолода краси.
Це роззолочене бабине літо
Серце в долонях трима,
Доки від нас не залишиться й сліду,
Щоб не шукала зима.
II
1
Олов’яні солдати риють
Для причетних до слів траншеї,
Доки небо мене не вкриє –
Щоб зігрівся нарешті вже я.
Як зігріюсь, піду в солдати –
Захищати минулий серпень:
Не за тим, щоб життя віддати,
А за тим, щоб від слів не вмерти.
2
Перша надія й надія остання
Разом шукають мене.
В Вінниці вересня – жовте повстання,
Що до зими не мине.
На барикадах достигли набої,
Газами осені – дим,
Місто рідіє й здається без бою:
Серпень помер молодим.
3
Gasenwagen Осені
Їздить мертвим містом.
Ми виходим босими,
Місим жовте тісто.
Поминаєм квітні,
Серпнями вагітні.
Нас пристрелять в грудні
Поліцаї-будні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Оксана Лущевська | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Інґвар Олафсон | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію