ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2021.12.02 20:16
Весна вступала у свої права.
Хоча вітри ще прохолодні дули
Та вже зеленим килимом трава
Укрила степ, уже тепло відчула.
На сонці вигріваючи боки,
Широкі балки розляглися степом,
Спускаючись неквапно до ріки.
Кому-кому, а їм, напевно, тепло.

Юрій Лазірко
2021.12.02 18:47
з того часу як глибина твоїх очей
вибігла до мірки перекинутої чарки
і замулила погляд
викашлюючим нісенітниці
хмелем
нам не бракувало
її

Юрій Лазірко
2021.12.02 18:44
бачу сон
цей дивний сон
диму змій
і грамофон
плаче про
mi corazon
і там te amo теж

Юрій Лазірко
2021.12.02 18:42
дощ у душі
краплини тебе
мов день без небес
він видихся весь
у вірші

спогадів дим
очей глибина

Сергій Губерначук
2021.12.02 15:33
Когда у меня будут собственные ключи
от этого солнца, от этого неба,
от этого мира, от этого мира, когда?

* * *
Мир – не журнал и не эфир,
а живой огромный мир.

Тетяна Левицька
2021.12.02 10:27
Ми всі там будемо, та не одразу —
На небеса у черзі стоїмо.
Прощаємо небіжчикам образи,
І не жаліємо живих, наразі, —
Гріх за кермом.

Збирає вічність мито, — в кожнім домі
За упокій душі свіча горить.

Микола Соболь
2021.12.02 06:28
Ярмо собі накинули на карк
і тягнем балагулу* з балаганом…
Тепер країна швидше – зоопарк
з її давно сплюндрованим Майданом.
Хотіли краще? Та пішло не так.
Втрачаємо державність і свободу.
У «слуг» нарідних, звісно, все ніштяк –
для виборців товчуть

Віктор Кучерук
2021.12.02 05:03
Мої ровесниці – надії
З душі виштовхують нуду.
Появі їхній я радію,
Хоча полегшення не жду.
Не сподіваюся наївно
В прихід успішних розцвітань,
Якщо розвіює нищівно
Життя початки сподівань.

Юрій Лазірко
2021.12.02 02:07
коли тобою світ вже відболить
як сад грозою в літнім завіконні
коли любов’ю випалена мить
золою опадатиме в безсоння

я відбиратиму у тиші ніч
і вибиратиму для слова клітку
а зрізи крил гоїтиме мені

Ванда Савранська
2021.12.01 22:46
(Переклад)

Дивне дерево зі Сходу
У саду зронило лист.
Таємниці насолоду
Нам листочок цей приніс.

А чи сутність він єдину

Ольга Олеандра
2021.12.01 19:50
Тьмяне тремтливе світло нічника.
Легесенько погойдує колиску
Невтомна, хоч і стомлена рука.
Лунає колискова. Ніжним блиском
У вікна заглядають зірочки.
Ніч огортає ковдрою м’якою.
По хвилях хмаринкової ріки
Сни поспішають доброю юрбою.

Володимир Бойко
2021.12.01 18:22
Згіркла сльоза пам’яті
З неба сяйне місяцем.
Межі недосконалості
Заочі перемістяться.

Не осягти похапцем
Світу пізньоосіннього.
За виднокіл котиться

Вікторія Лимар
2021.12.01 16:40
Інколи треба рубати з плеча
Для остаточного рішення!
Складнощів, сумнівів теж вистача,
Душу вразливу втішити.

Час може якось змінити думки.
Внести нові корективи.
Інша картина… Усе навпаки

Володимир Невесенко
2021.12.01 13:48
…А діти вмирали тихо –
на свято Усіх Святих.
Не чулось у хаті сміху,
а тут уже й плач затих.

Лиш мати молилась: «Боже ж,
прости, що просить прийшлось.
Із всього, що дати можеш,

Микола Соболь
2021.12.01 07:38
Іноді так хочеться сказати:
провались усе під три чорти.
Нерви, мов натягнуті канати
і не бачиш стежки до мети.
Йдеш наосліп. Ніби й недалеко.
Та себе за втому не карай.
Душі в Божий світ несуть лелеки,
журавлі ж назад, – за небокрай.

Віктор Кучерук
2021.12.01 05:13
Завтра буде морозяний грудень
І за обрієм зникне сльота, –
І мене поцілунком розбудять
Ненаситні жіночі вуста.
Засніжить на світанні раптово
І побілить простори умить, –
І нарешті почується слово,
Від якого душа затремтить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Саша Горбач
2021.12.02

Бо вічнавічний
2021.11.30

Лайла Ли
2021.11.19

Сергій Калюжний
2021.11.15

Евеліна Гром
2021.11.08

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скунць (1942 - 2007) / Вірші

 Втомлений вечір
Огортає землю втома.
Тиха-тиха. Аж пухка.
І не знає той, хто вдома,
Що свобода – нелегка.
Знає той, хто без принуки
Йде на поклик далини.
Материнські плачуть руки,
Та не спинять і вони.
Мамо, мамо, як я мало
Запоміг вам у журі.
Моє серце підіймало
Непосильні тягарі.
І тепер не відчуває,
скільки хисту в нього є…
Слава серця відживає,
Слава мислі настає.
Вечір мислі розпростерся,
Гей, по всіх материках!
А забуте нами серце
Б’ється в матері в руках.
І притихлі ми, як війни
Чи віддалена гроза.
І ховається у вії
Присоромлена сльоза.
Ані в щасті, ані в горі
Буйних сліз у нас нема.
Світ суворий – ми суворі.
Коли в горах – то як гори.
Коли в морі – то як море.
Коли в тундрі – як зима.
По землі пройти нелегко,
Якщо ти не без ваги.
Мало друга чи колеги,
Ще потрібні й вороги.
Я жаліти можу хворих,
Але заздрю я тобі,
Кого стрінув чесний ворог
І здолав у боротьбі.
А чи знаєш ти, небитий,
Хто не звідав біль і гнів,
Як непросто заробити
Своїх чесних ворогів?
І відчути, хто з тобою,
Хто із ними, хто ні з ким,
Не віддавши чисту зброю
Людям сірим і низьким.
І повірити в кохану,
Що любила крадькома,
А сьогодні твою рану
Зацілує між всіма.
Зацілує чи роз’ятрить?
Це, либонь, не головне.
Головніше – щоб і завтра
щастя мучило мене.
Щоб не слабості хвилинні –
Відблиск грізної грози
Я помітив у краплині
чоловічої сльози.
Втім, прожити можна звучно,
Все вхопити на віку.
І вмирати буде зручно –
У м’якім пуховику.
А рідня майно поділить
Від авто і до взуття…
Так прожити можна біля…
Біля самого життя.
Врешті, можна жити в норах,
Біля пліток, біля карт,
але
жити там, де ворог, –
там найперше жити варт...


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-29 21:48:38
Переглядів сторінки твору 4674
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.275 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.086 / 5.68)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.03.09 22:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-01-29 22:15:20 ]
Просто супер!
Дякую за опіку - таку поезію просто хочеться пожирати і
думати - невже воно так там і закінчилось на "але"?
Єдине що мені якось не прийшлось до серця то "Материнські плачуть руки,",
а решта - бомба.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-30 21:04:39 ]
Та це насамперед Вам щира вдячність, пане Юрію, за прихильність до нашого Майстра.
Щодо закінчення твору, то так воно було набрано у ворді, на цьому все.
Але наскільки я пам’ятаю, це уривок із поеми, тож продовження повинно би бути. Але я не маю наразі книги Скунця під руками, щоб завершити...
Поки що ось так.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2010-03-09 22:32:12 ]
От, дописала :)
це уривок із поеми "Розп’яття"


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олесь К (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-06 13:30:31 ]
...світ суворий – ми суворі...
:(((

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Матевощук (Л.П./Л.П.) [ 2010-03-01 18:24:12 ]
"Втім, прожити можна звучно,
Все вхопити на віку.
І вмирати буде зручно –
У м’якім пуховику."

- мене це просто захоплює. Від такої поезії хочеться жити! Неперевершено.